Поняття і сутність держави 2 Сутність соціальне

Зміст

Введення

Сутність і соціальне призначення держави. Визначення поняття держави

Основні ознаки держави

Типологія держав: підстави, різні підходи, сучасний погляд на типологію російської держави

Форми держави: правління, державний устрій, політичний режим. Особливості форм держави в РФ

Висновок

Список використаних джерел

Додаток 1

Додаток 2

Введення

Питання про державу, її поняття, сутність і ролі в суспільстві з давніх пір відносяться до числа основоположних і гостро дискусійних. Це пояснюється, щонайменше, трьома причинами. По-перше, названі питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів. По-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в різноманітті виконуваних завдань і функцій. По-третє, держава - дуже складне і внутрішньо суперечливе суспільно-політичне явище.

Актуальність теми дослідження визначається наступними обставинами. Будь-яке суспільство являє собою свого роду цілісний соціальний організм (систему), який відрізняється тим або іншим ступенем організованості, урегульованості, впорядкованості суспільних відносин.

З цього випливає, що для кожного суспільства характерні певна система управління (соціальна влада) і регулювання поведінкою людей за допомогою певних загальних правил (соціальних норм).

Для забезпечення нормальної життєдіяльності, прогресивного розвитку соціальних зв'язків потрібно об'єднати ці інтереси на загальне благо. Але з'єднати можна лише при поєднанні багато в чому індивідуальної вигоди (особистого інтересу) з соціальною вигодою (громадським інтересом). Таке з'єднання досягається головним чином лише завдяки існуванню в суспільстві правил поведінки (норм) і влади, яка б проводила в життя і забезпечувала названі норми, тобто державної влади.

Об'єкт дослідження - поняття та сутність держави. Історичні типи та форми держави.

Метою даної курсової роботи є загальна характеристика сутності і соціального призначення держави.

Поставлені цілі визначили постановку і вирішення наступних завдань:

розкрити поняття, сутність і соціальне призначення держави;

розглянути основні ознаки держави;

визначити типологію і форму російської держави.

Цілі і завдання дослідження визначають, яким має бути об'єкт дослідження.

Предметом дослідження є соціальне призначення держави.

Теоретичну основу даної курсової роботи складають матеріали з навчальної та наукової літератури.

Методологічна основа роботи представлена системою різних загальнонаукових та приватно наукових методів пізнання досліджуваного питання.

Для реалізації мети і завдань в даній курсовій роботі використовувалися такі наукові методи дослідження, як формально-логічний, а також спеціально-юридичні методи дослідження - порівняльно-правовий, документальний, метод аналізу та тлумачення правових актів.

1 Сутність і соціальне призначення держави. Визначення поняття держави.

Питання про поняття держави, відноситься до числа дискусійних і не має однакових трактувань ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. Це пояснюється в значній мірі різноманіттям підходів, які склалися в науці щодо розуміння держави

Ще з давніх часів мислителі намагалися відповісти на запитання, що таке держава. Ще давньоримський оратор, філософ і політичний діяч Марк Туллій Цицерон запитував і одночасно відповідав: «Та й що таке держава, як не загальний правопорядок?». У Цицерона було чимало послідовників у різний час і в різних країнах - засновник нормативистское теорії права Г. Кельзен, російський економіст філософ П. Струве та інші, які стверджували, що «держава є суспільний союз вільних людей із примусово встановленим мирним порядком за допомогою надання виняткового права примусу лише органам держави ». ¹

Не один раз зверталися до визначення держави К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони вважали, що ця «та форма, в якій індивіди, що належать до пануючого класу, здійснюють свої спільні інтереси і в якій все громадянське суспільство даної епохи знаходить своє зосередження». ²

Багато років по тому Ф. Енгельс сформулював короткий, але мабуть, саме конфронтаційне визначення, згідно з яким «держава є не що інше, як машина для придушення одного класу іншим». ³ В.І. Ленін вніс до наведене визначення деякі зміни. Він писав: «Держава - це є машина для підтримання панування одного класу над іншим». ⁴

У сучасній навчальній літературі держава визначається як політична організація суспільства, що забезпечує його єдність і цілісність, здійснює за допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, що надає праву загальнообов'язкове значення, гарантуватиме права, свободи громадян, законність і правопорядок.

Наведене визначення відображає загальне поняття держави. У ньому підкреслюється, що держава є політична організація всього суспільства, всіх його громадян. Воно виконує життєво необхідні для суспільства функції, забезпечує його єдність і цілісність, керує найважливішими суспільними справами. У той же час держава покликана всесторонньо гарантувати права і свободи громадян, підтримувати надійний і гуманний правопорядок в суспільстві.

Сутність держави - смисл, головне, глибинне в ньому, що визначає його зміст, призначення і функціонування. Таким головним, основоположним в державі є влада, її приналежність, призначення і функціонування в суспільстві. Питання про сутність держави - це питання про те, кому належить влада, хто її здійснює і в чиїх інтересах. Дана проблема є дискусійною.

Прихильники теорії еліт, що набула поширення в XX столітті, вважають, що народні маси не здатні здійснити влада, керувати громадськими справами, що державна влада повинна безконтрольно належати верхівці суспільства - еліті до тих пір, поки одну владна еліта не змінить інша.

На думку представників технократичної теорії, панувати, управляти можуть і повинні професіонали-управлінці, менеджери. Тільки вони здатні визначати дійсні потреби суспільства, знаходити оптимальні шляхи його розвитку.

Названі теорії не позбавлені певних достоїнств, але обидві вони страждають антидемократизмом, відривають владу від народу.

Прихильники різних різновидів демократичної доктрини виходять з того, що першоджерелом і первоносітелем влади є народ, який повинен здійснювати державну владу в інтересах народу.

Марксистська теорія доводить, що політична влада належить економічно панівному класу і використовується в його інтересах. Звідси вбачається класова сутність держави, де економічно панівний клас стає політично панівним, що здійснюють свою диктатуру, тобто влада не обмежену законом.

Класова спрямованість діяльності держави - його сутнісна сторона. Але діяльність держави, обумовлена класовими протиріччями, є домінуючою лише у недемократичних державах, де існує жорстка експлуатація однієї частини суспільства над іншою.

У розвинених демократичних країнах держава стає ефективним механізмом подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а досягнення суспільного компромісу. Саме існування держави в наш час пов'язані з загальносоціальним потребами та інтересами, що припускає розумне співробітництво різних, в тому числі суперечливих сил. Класовість в таких державах відійшла на другий план, перестала домінувати, а на перше місце вийшла загальносоціальна сторона.

Аналіз сутності держави вимагає врахування обох начал, як класового, так і загальносоціального.

Поряд з даними підходами можна виділити і релігійний, і національний, і расовий, і інші підходи до сутності держави, в рамках яких відповідно релігійні, національні, расові інтереси будуть домінувати у політиці конкретної держави.

Соціальне призначення держави показує, що держава робить у суспільстві, визначає роль держави в суспільстві, визначає ступінь втручання держави в життя суспільства. Держава існує, щоб забезпечувати нормальне функціонування суспільства.

Існує кілька концепцій, що пояснюють соціальне призначення і роль держави:

консервативна,

ліберальна,

соціал-демократична і

комуністична концепція соціального призначення держави.

Всі вони різняться в залежності від ступеня втручання держави в життя суспільства і розташовані в певному порядку - в міру зростання ролі держави: від мінімальної (консервативна) до максимальної (комуністичну).

Консервативна концепція виходить з того, що втручання держави в життя суспільства має бути мінімальним. Головне завдання держави тут - забезпечувати збереження засад суспільства, суспільних відносин. Держава захищає суспільство від посягань, катаклізмів. Коли виникають соціальні потрясіння, влада діє активніше і усуває їх. Ліберальна концепція виходить з того, що головне завдання держави - забезпечення прав і свобод громадян. Проводиться ідея про мінімум втручання в життя людей. Держава виявляє активність у соціальній сфері (освіта, охорона здоров'я).

Соціал-демократична концепція. Втручання держави в життя суспільства посилюється. Завдання держави - забезпечити певний рівень рівності в суспільстві, гідні умови існування кожного члена суспільства. Влада контролює рівень доходів населення (необхідний державний апарат).

Комуністична концепція. Роль держави в суспільстві максимальна. Держава - головне знаряддя соціальних перетворень, його завдання - довести суспільство до світлого майбутнього. Це веде до тоталітарного державі. Соціальне призначення кожної конкретної держави визначається безліччю факторів. У сучасній демократичній державі певна політика держави залежить від волі виборців, соціальне призначення такої держави - забезпечити послідовність у проведенні курсу в економіці, в соціальній сфері, у зовнішній політиці. Роль держави в суспільстві змінюється від волі народу.

Соціальне призначення держави розкривається в його завданнях. У будь-якому випадку, незалежно від концепції соціального призначення, держава вирішує завдання, що стоять перед суспільством. Завдання держави - проблеми, що потребують вирішення, вони визначаються умовами діяльності держави і носять об'єктивний характер (так як вони зумовлені). Будь-яка держава має в міру можливостей вирішувати стоять перед ним завдання.

Завдання держави на сучасному етапі:

1. забезпечення самозбереження суспільства і держави.

2. забезпечення безпеки і зміцнення держави.

3. держава сприяє соціальному, економічному та культурному розвитку суспільства

4. держава долає суперечності, що існують у суспільстві (соціальні, національні).

2 Основні ознаки держави.

Ознаки будь-якої речі є властивостями даної речі, утворюють її якісну, а не кількісний бік. Ознака речі не може існувати поза і крім самої речі. Ознаки дозволяють не тільки відрізнити річ від інших, подібних з нею чи не схожих, речей. Вони допомагають більш наочно, предметно-речовинно, відчутно розкрити змістовну, сутнісну і функціональну сторони речі. Ці загальні методологічні положення цілком застосовні і до держави.

Традиційно в юридичній літературі найчастіше виділяють наступні ознаки держави:

1. Територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах. У додержавному суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду зумовлювалась кровною або удаваним спорідненістю. Причому рід часто не мав строго визначеної території, переміщувався з одного місця на інше. У державно-організованому суспільстві кровноспоріднених принцип організації населення втратив своє значення. На зміну йому прийшов принцип його територіальної організації. Держава має строго локалізовану територію, на яку розповсюджується його суверенна влада, а населення, на ній проживає, перетворюється в підданих чи громадян держави. Виникають, таким чином, просторові межі держави, у яких з'являється новий правовий інститут - підданство чи громадянство.

Адміністративно-територіальна організація населення як ознака держави, перш за все, розкриває взаємозв'язок таких понять і реальностей, як влада, населення (суспільство), територія. Цей ознака показує, що держава, яким би воно не було (великим або малим, сильним або слабким, розвиненим або слаборозвиненим), завжди існує і функціонує в певних територіально-просторових та соціальних (населення, суспільство, нація, народ) межах. Тому немає світової держави, світової публічної влади (світового уряду).

Від недержавних організацій (профспілок, політичних партій та ін) держава відрізняється тим, що уособлює все населення країни, розповсюджує на нього свою владу. Профспілки та політичні партії об'єднують у своїх лавах частину населення, створюються добровільно за тим чи іншим інтересам.

2. Публічна (державна) влада. Публічною вона називається тому, що, не співпадає з суспільством, виступає від його імені, від імені всього народу.

Слід зазначити, що влада існувала і в додержавному суспільстві, але це була безпосередньо суспільна влада, яка виходила від всього роду і використовувалася ним для самоуправління. Вона не потребувала ні в чиновниках, ні в будь-якому апараті. Принципова особливість публічної (державної) влади полягає в тому, що вона втілюється саме в чиновниках, тобто у професійному стані (розряді) управителів, із яких комплектуються органи управління і примусу (державний апарат). Без цього фізичного втілення державна влада представляє собою лише тінь, уяву, порожню абстракцію.

Уособлена в державних органах та установах, публічна влада стає державною владою, тобто тою реальною силою, яка забезпечує державний примус, насильство. Вирішальна роль у реалізації примусу належить тим чи іншим силовим структурам і спеціальним установам.

Отже, публічна влада як ознака держави називається публічною з наступних підстав. По-перше, вона є предметно-інституціональним втіленням, реалізацією об'єктивних суспільних потреб у державі. По-друге, вона виступає і діє завжди від імені суспільства, народу, нації. По-третє, за своїм призначенням, цілями, завданнями, функціями вона діє, покликана діяти в інтересах суспільства. По-четверте, вона відкрита і доступна суспільству в тій чи іншій формі (політичні партії, виборчі системи, громадські організації, громадські рухи аж до революційних виступів, повстань та ін.)

3. Державний суверенітет. Поняття «державний суверенітет» з'явилося в кінці середніх століть, коли треба було відокремити державну владу від церковної і надати їй виняткове, монопольне значення. Нині суверенітет - обов'язкова ознака держави. Країна, його не має, - це колонія або домініон.

Суверенітет як ознака держави означає верховенство, самостійність і незалежність держави.

Верховенство державної влади означає: а) універсальність її владної сили, яка розповсюджується на все населення, всі партії і громадські організації; б) її прерогативи (державна влада може скасувати, визнати нікчемним всякий прояв будь-якої іншої суспільної влади, якщо остання порушує закон); в ) наявність у неї таких засобів впливу, якими ніяка інша суспільна влада не володіє (армія, міліція, в'язниці та ін.)

Самостійність і незалежність державної влади всередині країни та поза її виражається в її винятковому, монопольному праві вільно вирішувати всі свої справи.

Суверенітет держави прагне бути абсолютним, тобто необмеженим. Однак у реальному житті він обмежується факторами різного властивості - зовнішніми, внутрішніми, об'єктивними, суб'єктивними. Серед них можна назвати світову систему держав, військовий захоплення всієї території або частини території держави іншими державами, об'єктивні економічні закони, моральний і духовний світ людини.

Отже, суверенітет як властивість (атрибут) державної влади полягає в її верховенстві, самостійності і незалежності.

4. Нерозривний зв'язок держави і права. Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить їх легітимними, тобто законними. Держава здійснює свої функції в правових формах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамки законності, підкоряє їх конкретному правовому режиму. При такій підлеглості держави праву і формується демократична правова держава.

Ці ознаки нерідко включаються і в зміст самих понять або визначень держави.

5. В якості ознак держави в юридичній літературі називаються також податки, позики, іноді - навіть право і державну мову. Безсумнівно, саме держава встановлює, стягує податки, формує або змінює податкову систему. Проте податки за своєю природою, насамперед, економічний, а точніше, соціально-економічний інститут, який виникає в результаті дій найскладніших соціально-економічних механізмів і процесів. Тут же поряд із податками виникають і такі інститути, як "гроші", "прибуток", "відсотки", "заробітна плата" і т.п. З такого роду застереженнями податки можна вважати однією з ознак держави.

Таким чином, поняття держави, його характеристики конкретизуються при розкритті ознак, які відрізняють його як від родового устрою, так і від недержавних організацій суспільства. Аналіз ознак держави поглиблює знання про нього, підкреслює його унікальність у якості нічим не замінної форми організації суспільства і найважливішого суспільно-політичного інституту.

3 Типологія держави: підстави, різні підходи, сучасний погляд на типологію російської держави.

Типологія держави - це його специфічна класифікація, призначена для розподілу всіх минулих і справжніх держав на такі групи, щоб це дало можливість розкрити їх соціальну сутність.

Тип держави - це взяті в єдності найбільш істотні ознаки, характерні для безлічі різних держав і які розкривають його сутність та економічну основу.

Типологія проводиться в основному з позиції двох підходів: формаційного та цивілізаційного (див. Додаток 2).

Формаційний підхід.

Формаційний підхід притаманний марксистського вчення про державу.

Критерієм поділу держав на історичні типи служить суспільно-економічна формація, тобто історичний тип суспільства, заснований на тому чи іншому способі виробництва, а значить, і базис історичного типу суспільства.

Згідно з марксистською типології чотирьох типів суспільно-економічної формації (рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної), чотирьох типів економічного базису відповідають чотири типи держави - рабовласницьке, феодальне, буржуазне, соціалістичне, - кожне зі своїм набором ознак. Зміна одного історичного типу іншим - процес об'єктивний, природно історичний, що реалізується в результаті революцій. В этом процессе каждый последующий тип государства должен быть исторически более прогрессивным, чем предыдущий. Данная типология не безупречна, она страдает схематизмом, однолинейностью.

Переход от одного исторического типа государства к другому осуществляется в ходе социальной революции, объективной основой которой служит несоответствии (конфликт) характера производственных отношений уровню развития производительных сил общества. Разрешение такого рода конфликта происходит в ходе социальной революции, которая ведет к перестройке производственных и всех других общественных отношений, в том числе в сфере надстройки. Изменения в социально – экономических формациях и смена типов государств, происходят синхронно.

В современных условиях обнаружилась недостаточность формационного подхода для типологической характеристики ряда государств. В связи с этим формационный подход подвергся критике. Главная его ущербность состоит в следующем:

во-первых, теория социально – экономических формаций разработана главным на материале европейских стран. Восточные же государства отличаются большим своеобразием развития и спецификой государственной организации, которые не укладываются в рамки формационной теории;

во-вторых, развитие общества и государств характеризуется как одномерное, однолинейное, заранее предопределенное: одна формация закономерно сменяется другой, более прогрессивной. Это движение имеет якобы необратимую силу, все народы должны пройти все формации. Однако данное положение не всегда подтверждается социальной практикой.

Особенность формационной типологии состоит в том, что она выявляет связи государства и права с другими социальными явлениями.

В мировой литературе предполагалось немало оснований классификации государств. Чаще всего звучало предложение подразделить их на демократические и недемократические.

В последнее время весьма широко применяется классификация государств на тоталитарные, авторитарные, либеральные и демократические.

В тоталитарном государстве человек становится винтиком государственной машины. Власть находится либо в руках правящей элиты, либо диктатора и его окружения. Все остальные отстраняются от властвования и управления. В правовом регулировании доминирует режим «Запрещено все, кроме разрешенного законом».

Авторитарное государство отличается от тоталитарного главным образом проникновением в него, хотя и в ограниченном объеме, элементов демократизма и законности.

Либеральное государство формируется под влиянием либеральных идей и доктрин, которые принижают роль и значение государства в жизни общества. Здесь создаются условия для правовой автономии личности, не допускающей необоснованного вмешательства государства в личную сферу, законодательно закреплены, но не всегда гарантированны права и свободы граждан, действует правовой режим «Разрешено все, что не запрещено законом».

В демократическом государстве создаются условия для реального участия граждан в решении государственных и общественных дел, все важнейшие органы государства выборные и подконтрольны народу. Граждане обладают широким и гарантированным законом кругов прав и свобод. Здесь государство служит обществу и личности.

Рассматриваемая классификация имеет научное и практическое значение. Главным критерием ее является государственно-правовой режим.

Цивилизационный подход.

Данный подход предложил английский историк А. Тойнби. Данный подход учитывает не только социально-экономические условия, но и религиозные, психологические, культурные основы жизни и общества. Вся мировая история, по его мнению, насчитывает 26 цивилизаций – египетскую, китайскую, западную, православную, арабскую, мексиканскую, иранскую и др. ¹

Цивилизационный подход обосновывается идеей единства, целостности современного мира, приоритетом общечеловеческих ценностей, а цивилизация понимается как базирующаяся на разуме и справедливости совокупность материальных и духовных достижений общества, находящаяся вне рамок конкретных социальных систем. Целостность цивилизации обуславливается взаимодействием техники, социальной организации, религии и философии, причем первая определяет все остальные компоненты.

4 Формы государства: правление, государственное устройство, политический режим. Особенности форм государства РФ.

Любое государство есть единство его сущности, содержания и формы. Чтобы оно активно функционировало, чтобы качественно и сложено действовал его механизм, требуется четко организованная государственная власть. По мысли известного русского юриста и философа И.А. Ильина, форма государства есть не «отвлеченное понятие» и не «политическая схема», безразличная к жизни народа, а строй жизни, живая организация власти народа. «необходимо, чтобы народ понимал свой жизненный строй, чтобы он умел – именно «так» - организоваться, чтобы он уважал законы этого строя и вкладывал свою волю в эту организацию». ¹

Под формой государства понимается организация государственной власти, выраженная в форме правления, государственного устройства и политического (государственного) режима.

Следовательно, понятие формы государства охватывает:

организацию верховной государственной власти, источники ее образования и принципы взаимоотношений высших органов власти между собой и населением;

территориальную организацию государственной власти, соотношение государства как целого с его составными частями;

методы и способы осуществления государственной власти.

Форма государства зависит от конкретно-исторических условий его возникновения и развития, решающее влияние на нее оказывают сущность, исторический тип государства. Так, феодальному типу государства соответствовала, как правило, монархическая форма правления, а буржуазному – республиканская. Форма государства во многом зависит от соотношения политических сил в стране, особенно в период его возникновения. Ранние буржуазные революции (например в Англии) привели к компромиссу между буржуазией и феодалами, следствием которого стала конституционная монархия. Конституция – требование молодой буржуазии, монархия – уступка феодалам.

На форму государства влияют национальный состав, исторические традиции, территориальные размеры страны и другие факторы. Наибольшее по территории государства обычно являются унитарными. «Многонациональный состав населения, - писал И.А. Ильин, - предъявляет к государственной форме свои требования. Он может стать фактором распада и привести к гибельным гражданским войнам». ¹

Форма правления как элемент формы государства.

Под формой правления подразумевают организацию верховной государственной власти, в особенности высших и центральных ее органов, структуру, компетенцию, порядок образования этих органов, длительность их полномочий, взаимоотношения с населением, степень участия последнего их формировании. ²

Необходимо отметить, что в научной литературе существуют различные подходы к понятию формы правления. Сторонники узкой трактовки этого понятия связывают форму правления только или прежде всего с правовым положением главы государства (А.А. Мишин), приверженцы широкой трактовки включает в это понятие отношения высших органов государственной власти с центрами экономической и политической власти и даже политическую среду (чешский автор Й. Благож). ³ Форму правления нельзя отождествлять с управлением государством. Последнее - гораздо более широкое понятие. Кроме того, название существующей формы правления не всегда дает правильное представление о способе управления. Великобритания или Япония - монархии, но монарх фактически не обладает властными полномочиями и отнюдь не управляет государством.

Следует отметить, что форма правления имеет основополагающее значение для изучения конституционно-правового регулирования организации и функционирования государства. Любашиц В. Я. ¹

Это не просто теоретическая абстракция категории науки, как, например, суверенитет или народовластие, а тот ключ, с помощью которого можно разобраться в смысле той или иной системы органов государственной власти, установленной конституцией соответствующего государства.

Форма правления представляет собой наиболее консервативный компонент организации государственной власти, поскольку отношения населения к власти, ее роли и месту в жизни человека опирается на устойчивые представления, систему ценностей, традиции, господствующие в обществе. Вероятно, этим объясняется сохранение института монархии в таких промышленно развитых европейских странах, как Великобритания, Бельгия, Швеция, Дания, Норвегия, Испания и т.д. ²

Форма правления включает в себя элементы, позволяющие отличить ее от других компонентов формы государства, от формы государственного устройства, формы политического (государственного) режима:

1. Способы формирования высших органов государственной власти (престолонаследие, выборы, назначение);

2. Структура органов верховной власти (законодательные органы - парламент; исполнительные органы - президент, правительство; судебные органы; глава государства - монарх, президент);

3. Распределение компетенции между высшими органами государственной власти;

4. Принципы взаимоотношения органов верховной власти;

5. Взаимоотношения государственных органов с населением.

Формы правления различаются в зависимости от того, как осуществляется верховная власть.

Форма правления в России.

Согласно статье 1 Конституции Российской федерации (РФ), «Российская Федерация - Россия есть демократическое федеративное правовое государство с республиканской формой правления».

Форма правления, то есть порядок организации и взаимоотношения высших органов государства, зависит от многих факторов: соотношения социально-политических сил, уровня правовой и политической культуры и т.д.

Наряду с признаками президентской республики (это, в частности, контроль Президента за деятельностью Правительства) данная форма имеет (правда, незначительные) элементы парламентарной республики, состоящие в том, что парламент может выразить недоверие Правительству, но это не влечет правовых последствий: решение об отставке правительства принимает Президент. Он вправе не согласиться с парламентом. В России нижняя палата парламента неоднократно оценивала работу Правительства как неудовлетворительную, и никаких последствий это не влекло. Если же в России парламент попытается настаивать и в течение трех месяцев вторично выразит недоверие Правительству (именно такой срок установлен Конституцией) то тем самым поставит под удар: президент вправе выбрать и уволить правительство в отставку или распустить нижнюю палату парламента.

Разновидности форм правления (см. Приложение 1).

1. Монархия: понятие, признаки, разновидности

Монархия - форма правления, при которой верховная государственная власть принадлежит одному лицу — монарху (королю, царю, императору, герцогу, эрцгерцогу, султану, эмиру, хану и т.д.) и, как правило, передаётся по наследству. Также это может быть сконцентрированная власть страны (империи) именно в центре, то есть столице. Подобное видно в политическом строении Киевской Руси: Властитель (монарх) был в столице.

Основными признаками классической монархической формы правления являются:

существование единоличного главы государства, пользующегося своей властью пожизненно (царь, король, император, шах)[1];

наследственный (согласно закону о престолонаследии) порядок преемственности верховной власти;

монарх олицетворяет единство нации, историческую преемственность традиции, представляет государство на международной арене;

юридический иммунитет и независимость монарха, которые подчеркивает институт контрасигнатуры.

Монархии бывают двух видов:

Неограниченная (абсолютная монархия);

Ограниченная монархия, которая подразделяется на дуалистическую и парламентарную (конституционную).

1. При неограниченной (абсолютной) монархии монарх является единственным высшим органом государства. Он осуществляет законодательную функцию, руководит органами исполнительной власти, контролирует правосудие. Абсолютная монархия характерна для последнего этапа развития феодального государства, когда после окончательного преодоления феодальной раздробленности завершается процесс образования централизованных государств.

В настоящее время к абсолютным относятся некоторые монархии Среднего Востока (Саудовская Аравия).

2. Характерной особенностью дуалистической монархии является формально-юридическое разделение государственной власти между монархом и парламентом. Исполнительная власть находится в руках монарха, законодательная у парламента. Последний, однако, в ряде случаев фактически подчиняется монарху. Он обладает правом вето на принимаемые парламентом законы, что не дает возможности им вступить в силу. Кроме того, «монарх в дуалистической монархии обладает неограниченным правом на издание указов, подменяющих собой законы либо имеющих, даже большую нормативную силу по сравнению с ними».

При ограниченной монархии дуалистическая монархия представляет форму правления, которая возникает в переходные периоды развития общества, в частности, когда класс феодалов уже не в состоянии безраздельно господствовать, а буржуазия настолько слаба, что не в силах взять всю полноту власти в свои руки. В результате возникает политический компромисс между феодалами и буржуазией. Монарх при этом выражает преимущественно интересы феодалов, а парламент представляет интересы буржуазии и других слоев населения. Подобная форма в прошлом существовала в Российской Империи (1905-1917), Австро-Венгрии, Италии, Румынии; в настоящее время - в Марокко, Иордании, Кувейте и некоторых других странах арабского мира.

3. Парламентарная монархия (конституционная) обладает рядом юридических признаков:

Характер власти монарха наследственный и пожизненный;

Монарх лишь формально обладает властью;

Режим взаимодействия законодательной власти (парламента) и исполнительной (правительства) основан на принципе сотрудничества;

Правительство формируется парламентом и ответственно перед ним;

Монарх юридически безответственен (принцип контрасигнатуры).

Иногда парламенты даже ограничивают свободу монархов в чисто личных делах. Юридически за монархом остается громадная власть: и окончательное утверждение законов, и их исполнение, и назначение и смещение всех чиновников, и объявление войны, и заключение мира -- все это лежит на нем, однако он может выполнять всё это лишь в согласии с волей народа, выражаемой парламентом. Монарх «царствует, но не управляет»; однако и он представляет свое государство, является его символом.

В настоящее время представителями конституционной монархии являются: Нидерланды, Бельгия, Дания, Норвегия, Швеция, Испания, Лихтенштейн, Монако, Андорра, Япония, Камбоджа, Малайзия, Таиланд, Бутан, Иордания, Кувейт, ОАЭ, Марокко, Лесото.

Республика — форма государственного правления, при которой верховная власть осуществляется выборными органами, избираемыми населением (или государственными органами) на определённый срок.

Республике присущи следующие признаки:

Существование единоличного и коллегиального главы государства — президента, парламента и кабинета министров. Парламент представляет законодательную власть. Задача президента — возглавлять исполнительную власть, но это характерно не для всех типов республик.

Выборность на определённый срок главы государства и других верховных органов государственной власти. Так, президент и парламент должны избираться на определённый срок.

Юридическая ответственность главы государства. Например, согласно Конституции Российской Федерации, у парламента есть право отрешения от должности президента за тяжкие преступления против государства.

В случаях, предусмотренных конституцией, правом выступления от имени государства обладает президент.

Преимущественный приоритет прав личности над государственными.

Источником власти признается народ.

Высшая власть основана на принципе разделения властей, четком разграничении полномочий.

Современные республики бывают трех видов:

I. Президентская республика;

II. Парламентская республика;

III. Парламентско-президентская (смешанная) республика.

Главное различие между ними состоит в юридической ответственности правительства, порядке его формирования и порядке выборов главы государства.

1. В классической президентской республике (США, Сирия) президент является одновременно и главой государства и главой исполнительной власти. Он самостоятельно формирует правительство, которое несет перед ним ответственность за свою деятельность. Президент вправе отправить правительство в отставку, а также освободить от должности отдельных министров. Президент в президентской республике избирается населением, и ответственности перед парламентом не несет. Для обеспечения эффективного действия принципа разделения властей и взаимоотношений между президентом и парламентом в президентских республиках существует сдержек и противовесов.

Они включают в себя отлагательное вето, налагаемое президентом на законы, принятые парламентом, которое может быть преодолено квалифицированным большинством голосов депутатов парламента; импичмент (англ. Impeachment - досрочное отрешение от должности) президента; судебный контроль за его деятельностью и др.

Главным признаком президентской республике является независимость ветвей власти друг от друга, выражающаяся, прежде всего в отсутствии ответственности исполнительной власти перед парламентом.

2. В классической парламентской республике правительство формируется партиями, обладающими большинством или даже меньшинством в парламенте (однопартийное, коалиционное), и несет перед парламентом политическую ответственность. В случае необходимости парламент может объявить правительству вотум недоверия.

Президент такой республики избирается либо парламентом, либо расширенной коллегией, состоящей из членов парламента. Формально он может обладать значительными полномочиями, но является лишь номинальной главой государства.

3. Характерной чертой смешанных (полупрезидентских, полупарламентских) республик является двойная ответственность правительства - и перед президентом, и перед парламентом. В подобных республиках президент и парламент избираются непосредственно народом. Главой государства здесь выступает президент. Он назначает главу правительства и министров с учетом расклада политических сил в парламенте. Глава государства, как правило, председательствует на заседаниях кабинета министров и утверждает его решения. Парламент имеет возможность контролировать правительство путем утверждения ежегодного бюджета страны, а также посредством права вынесения правительству вотума недоверия.

Теоретиками смешанных форм правления движет идея укрепления государственности путем устранения правительственных кризисов, частой смены правительств по соображениям политической конъюнктуры, оптимизации способов организации и взаимоотношений высших органов государственной власти, центральных и местных властей. Эти проблемы могут стоять особенно остро во вновь образованных государствах, появившихся в результате интеграционных и дезинтеграционных процессов.

История существования государства свидетельствует о том, что во все века разные государства отличались друг от друга внутренним строением, то есть способом территориального деления, а также степенью централизации государственной власти. Данный феномен обозначается термином «форма государственного устройства», под которой понимается территориальная организация государственной власти, соотношение государства как целого с его составными частями.

На текущий момент выделяется три основные формы государственного устройства:

Унитарное государство - простое, единое государство, которое характеризуется отсутствием у административно-территориальных единиц признака суверенитета. Выделяют централизованные и децентрализованные унитарные государства, с наличием или отсутствием автономных образований.

Федерация - сложное, союзное государство, части которого являются государственными образованиями с определенным государственным суверенитетом. Строится на распределении функций управления между центром и субъектами федерации.

Конфедерация - временный союз государств, создаваемых для достижения политических, экономических, культурных и прочих целей. Не обладает самостоятельным суверенитетом, отсутствует единая система законодательства.

В соответствии с Конституцией Российской Федерации, Российская Федерация - Россия есть демократическое федеративное правовое государство с республиканской формой правления.

Российская Федерация - социальное государство, политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих достойную жизнь и свободное развитие человека.

Государственная власть в Российской Федерации осуществляется на основе разделения на законодательную, исполнительную и судебную. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади самостійні.

Государственную власть в Российской Федерации осуществляют Президент Российской Федерации, Федеральное Собрание (Совет Федерации и Государственная Дума), Правительство Российской Федерации, суды Российской Федерации.

На основании статьи 5 Конституции РФ Российская Федерация состоит из республик, краев, областей, городов федерального значения, автономной области, автономных округов - равноправных субъектов Российской Федерации.

Федеративний устрій Російської Федерації грунтується на її державної цілісності, єдності системи державної влади, розмежування предметів ведення і повноважень між органами державної влади Російської Федерації і органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, рівноправність і самовизначення народів в Російській Федерації. У відносинах із федеральними органами державної влади всі суб'єкти Російської Федерації між собою рівноправні.

Все субъекты РФ перечислены в п. 1 ст. 65 Конституции. Названия субъектов Федерации в Конституции даны в том варианте, который определен (или подтвержден) ими. Они отражают исторические и иные особенности местности, а названия республик, автономной области и автономных округов - имя титульных наций и народов.

В то же время, в соответствии с ч. 5. ст. 66 Конституции РФ, статус субъекта РФ может быть изменен по взаимному согласию Российской Федерации и субъекта РФ в соответствии с федеральным конституционным законом.

В условиях России, представляющей многонациональное государство, федеративная форма государственного устройства является наиболее плодотворной, ибо только Федерация позволяет органично сочетать общие интересы всего многонационального народа России с интересами каждой республики и других субъектов Федерации.

Политический (государственный) режим — способ функционирования государственной власти. Политический режим характеризуется методами осуществления политической власти, степенью политической свободы в обществе, открытостью или закрытостью элит с точки зрения социальной мобильности, фактическим состоянием правового статуса личности. Выделяют следующие политические режимы:

Демократия — вид политического устройства государства или политической системы общества, при которой единственно легитимным источником власти в государстве признается его народ. При этом управление государством осуществляется народом либо напрямую (прямая демократия), либо косвенно, через избираемых посредников или через судебные разбирательства (представительная демократия). Главным признаком демократии является законодательно обеспеченные выборные формы как пропорционального представительства во власти (коллективный орган) так и авторитарного представительства (президент), и обязательного наличия любых форм неотъемлемых прав граждан, несущих в себе механизм защиты интересов меньшинств.

Авторитаризм — характеристика особых типов недемократических режимов, основанных на неограниченной власти одного лица или группы лиц при сохранении некоторых экономических, гражданских, духовных свобод для граждан. Термин «авторитаризм» был введён в научное обращение теоретиками Франкфуртской школы неомарксизма и означал определенный набор социальных характеристик, присущих как политической культуре, так и массовому сознанию в целом. Авторитаризм - социально-политическая система, основанная на подчинении личности государству или его лидерам. Политический режим, соответствующий принципам авторитарности, означает отсутствие подлинной демократии как в отношении свободного проведения выборов, так и в вопросах управления государственными структурами. Часто сочетается с диктатурой отдельной личности, которая проявляется в той или иной степени.

Тоталитаризм — политический режим, который стремится к полному (тотальному) контролю государства над всеми сторонами жизни общества. В сравнительной политологии под тоталитарной моделью понимается теория о том, что фашизм (в частности, нацизм), сталинизм и, возможно, ряд других систем являлись разновидностями одной системы — тоталитаризма.

Тоталитарному государству были свойственны не ограниченные законом полномочия власти, ликвидация конституционных прав и свобод, репрессии в отношении инакомыслящих, милитаризация общественной жизни. При использовании в настоящее время этого термина, как правило, подразумевается, что режимы Гитлера в Германии, Сталина в СССР и Муссолини в Италии были тоталитарными

Таким образом, форма государства является фундаментальной общетеоретической категорией и позволяет дать характеристику сущности государства с позиций формы правления, формы государственного устройства и политического режима.

Висновок

Для реализации поставленной цели в ходе исследования были решены следующие задачи:

Раскрыто понятие, сущность и социальное назначение государства.

Государство - политическая организация общества, обеспечивающая его единство и целостность, осуществляющая посредством государственного механизма управление делами общества, суверенную публичную власть, придающая праву общеобязательное значение, гарантирующая права, свободы граждан, законность и правопорядок.

Социальное назначение государства показывает, что государство делает в обществе, определяет роль государства в обществе, определяет степень вмешательства государства в жизнь общества.

Вопрос о сущности государства – это вопрос о том, кому принадлежит власть, кто ее осуществляет и в чьих интересах.

Рассмотрены основные признаки государства, к ним относятся:

Территориальная организация;

Публичная (государственная) власть;

Государственный суверенитет;

Неразрывная связь государства и права;

Система налогообложения.

Определена типология и форма российского государства.

Типология государства – это его специфическая классификация, предназначенная для разделения всех прошлых и настоящих государств на такие группы, чтобы это дало возможность раскрыть их социальную сущность. Различают формационный и цивилизационный подход. В рамках формационного подхода главным критерием выступают социально-экономические признаки - общественно-экономическая формация (рабовладельческий, феодальный, буржуазный, социалистический тип государства). В рамках цивилизационного подхода основным критерием выступают духовные признаки – культурные, религиозные, национальные и прочие (египетская, китайская, православная и др. цивилизации).

Таким образом, поставленные задачи решены, и цель курсовой работы достигнута.

Список використаних джерел

Конституция Российской Федерации от 12.12.1993 г. с учетом поправок, внесенных законами РФ о поправках к Конституции РФ от 30.12.2008 г. № 6-ФКЗ, от 30.12.2008 г. № 7-ФКЗ // «Российская газета» 2009 г., № 7.

Список використаної літератури

Абдуллаев, М.И. Теорія держави і права. Учебник / М.И. Абдуллаєв. - СПб: Питер, 2003. - 396 с.Венгеров А.В. Теорія держави і права: Підручник для юридичних вузів. - 3-е вид. - М.: Юриспруденція. - 2000.

Венгеров, А.Б. Теорія держави і права. Учебник / А.Б. Венгеров. - М.: МАУП, 2002. - 520 с.

Ільїн І.А. О государственной форме // Сов. Держава і право. 1991. № 11. с. 135

Коркунов Н.М. Русское государственное право. Т.1, 1904. с. 27.

Марченко М.М. Проблемы теории государства и права.- М., 2001.- 760 c.

Теорія держави і права. Учебник для вузов / под ред. М.М. Марченко. - М.: Проспект, 2004. - 640 с.

Теория государства и права: Учебник для юридических вузов / Под редакцией В. М. Карельского и В.Д. Перевалова. М.: НОРМА – М, 2003.

Иные информационные источники

Консультант-Плюс

Приложение 1