Реферат на тему:
Поняття і причини трудових спорів. Строки звернення за вирішенням трудових спорів. Поновлення на роботу неправильно звільнених працівників. Оплата за вимушений прогул.
Трудові спори розглядаються:
1) комісіями по трудових спорах;
2) районними (міськими) судами.
Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.
Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.
Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.
Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.
Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу.
Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії.
За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу підприємства, установи, організації можуть бути створені комісії по трудових спорах у цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій.
У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатись трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.
Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т. ін.) здійснюється власником або уповноваженим ним органом.
Комісія по трудових спорах підприємства, установи, організації має печатку встановленого зразка.
Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу.
Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.
Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.
Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору у відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.
У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.
Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.
Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід. На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.
Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.
У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації; прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору; суть спору; прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу; результати голосування і мотивоване рішення комісії.
Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.
Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження (стаття 228), за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою статті 235 цього Кодексу.
У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк (стаття 229) працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.
У посвідченні вказуються найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дати прийняття і видачі та номер рішення, прізвище, ім'я, по батькові та адреса стягувача, найменування та адреса боржника, номери його рахунків у банках, рішення по суті спору, строк пред'явлення посвідчення до виконання. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації та печаткою комісії по трудових спорах.
Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228 строк із заявою про вирішення трудового спору до районного (міського) суду.
На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку. (Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.10.2000 р. N 2056-III)
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Завдання 2. Загальні засади уголовного права. Поняття злочину. Підстави уголовної відповідальності. Склад злочину, покарання і його види. Службові злочини.
Уголовна відповідальність це різновид юридичної відповідальності. Вона виникає з порушення уголовно-правових норм, заборонень.
Уголовна відповідальність — це обов'язок особи, яка вчинила злочин, дати звіт про свої суспільно небезпечні дії та обов'язок піддатися головному покаранню, стерпіти його юридичні наслідки.
Обов'язок особи нести уголовну відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, з цього моменту виникають уголовно-правові відносини, в яких реалізується уголовна відповідальність.
Уголовно-правові відносини виникають між особою, яка вчинила злочин, і органом правосуддя (державними органами, які борються зі злочинністю).
Змістом уголовно-правових відносин є права та обов'язки його суб'єктів, передбачені законом.
Державний орган правосуддя має право і зобов'язаний:
1) притягнути злочинця до уголовної відповідальності — чинити допит, обшук, вимагати зізнання та викриття злочину;
2) застосувати до злочинця міри запобіжних заходів (підписку про невиїзд, взяти під варту та ін.), застосувати заходи щодо забезпечення конфіскації майна злочинця та ін.
Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана:
1) дати звіт про вчинення злочину,
2) отримати осудження,
3) стерпіти запобіжні міри і покарання. Ця ж особа має право вимагати:
1) щоб до неї був застосований той закон, який передбачає її відповідальність;
2) щоб до неї була застосована та міра покарання, яка передбачена порушеним нею законом.
Реалізуються уголовно-правові відносини в уголовному процесі за такою схемою.
1) вчинення злочину — виникнення уголовної відповідальності;
2) порушення уголовної справи і притягнення до відповідальності в якості звинуваченого,
3) постанова звинувачувального вироку;
4) призначення та виконання покарання;
5) наслідки відповідальності та покарання — судимість;
6) погашення чи зняття судимості.
Після цього уголовно-правові відносини вважаються реалізованими і припиняються, закінчуються.
На цьому закінчується і уголовна відповідальність за певний злочин.
Згідно із ст.З КК уголовній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, яка винна у вчиненні злочину. В цьому законодавчому визначенні підстав уголовної відповідальності вказані такі її найбільш істотні ознаки:
1. Уголовній відповідальності підлягає особа, яка:
а) вчинила передбачений законом злочин,
б) винна у вчиненні цього злочину,
в) особа підлягає відповідальності.
2. Лише при наявності таких ознак скоєного виникає підстава уголовної відповідальності.
3. Всі ознаки підстави уголовної відповідальності визначаються законом, лише ті з них можна вважати її ознаками, які прямо зазначені законом,
Таким чином, злочином визнається лише таке діяння, яке містить у собі всі ознаки, вказані в законі.
Сукупність усіх ознак, встановлених законом, які визначають певне діяння як злочин, називається складом злочину.
Склад злочину — єдина підстава уголовної відповідальності .
Склад злочину має такі особливості:
1) Склад злочину містить всю сукупність ознак певного злочину — відсутність хоча б однієї з таких ознак означає, що складу злочину немає.
2) Склад злочину — це сукупність юридичних ознак, тобто ознак, встановлених лише законом.
3) Склад злочину — це сукупність юридичних ознак, які характеризують діяння з об'єктивної та суб'єктивної сторін, тобто його
а) об'єктивні ознаки,
б) об'єкт,
в) суб'єкт,
г) суб'єктивні ознаки.
Законодавче та науково-теоретичне визначення складу злочину як єдиної підстави уголовної відповідальності має велике практичне значення, оскільки стає неможливим притягнути до такої відповідальності не лише за діяння, законом не передбачене, але і за діяння, яке не містить всіх ознак складу злочину.
Склад злочину, як сукупність юридичних ознак злочину, є єдиною, необхідною і достатньою підставою уголовної відповідальності, визначеною законом:
і) єдиною — тому, що законом визначено лише склад злочину підставою уголовної відповідальності, іншої підстави закон не визначає й іншої підстави немає;
2) необхідною — тому, що без складу злочину уголовна відповідальність згідно з законом неможлива, не може настати;
3) достатньою — тобто для настання уголовної відповідальності досить цієї однієї підстави, іншої не потрібно шукати.
Склад злочину — це законодавча підстава, оскільки безпосередньо визначена законом.
Відповідно до ст.З КК уголовна відповідальність настає лише за умови, що в діях особи є склад певного злочину.
Тому важливе практичне завдання в разі притягнення певної особи до уголовної відповідальності — встановити в її діях всі ознаки складу злочину.
Для зручності виконання цього завдання, а також для зручності вивчення в навчальних закладах складу злочину всі ознаки складу злочину поєднують в окремі групи, які утворюють елементи складу злочину.
Таких елементів чотири:
1. Об'єкт злочину — це ті ознаки складу злочину, які характеризують об'єкт посягання.
2. Об'єктивна сторона злочину — це ті ознаки складу злочину, які характеризують злочин з боку його зовнішнього вчинення, зовнішньої прояви.
3. Суб'єкт злочину — це ознаки складу злочину, які характеризують його творця, автора — особу, що його скоїла.
4. Суб'єктивна сторона — це ті ознаки складу злочину, що характеризують злочин з боку його внутрішнього скоєння — інтелектуальну, вольову та емоційну його характеристику.
Таким чином, склад злочину утворюють його:
1. Об'єкт.
2. Об'єктивна сторона.
3. Суб'єкт.
4. Суб'єктивна сторона.
Ці чотири сторони (елементи) злочину і створюють склад злочину, як його формальне поняття, як підставу уголовної відповідальності.
Уголовне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання — це дві сторони всього уголовного права і законодавства. Саме ці дві уголовно-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу уголовного законодавства, уголовно-правової охорони, уголовного правосуддя. Звідси видно, яке велике значення має визначення поняття злочину.
Злочин і злочинність — явища громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільства.
Суспільне життя неможливе без його регулювання суспільно-громадськими нормами, без постійного контролю громадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні одне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносин між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.
Виникнення перших суспільних норм — заборонень (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.
Людина — істота суспільна, її життя можливе лише з суспільстві, розвиток її можливий тільки в суспільстві, тільки разом з ним (мауглі).
Те, чим і якою людина є, залежить насамперед і, головним чином, від того суспільства, членом якого вона є.
Головною ж особливістю суспільного життя є його постійна та всебічна регламентація певними суспільними нормами, ця властивість суспільного життя людей — є вічна і незмінна його умова.
Регламентація суспільного життя соціальними нормами (табу, звичаї, моральність) свідчить, що ці норми не тільки дотримуються, але і порушуються.
Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтересів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, вигнання, покарання).
Встановлені державою норми, правила поведінки спіткала та ж доля — вони не тільки дотримуються, але і порушуються членами суспільства.
Отже, не було, немає і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.
Кримінологи уже давно поділяють суспільство на три категорії (групи) людей:
1) законослухняних, які завжди дотримуються закону незалежно від умов їх життя (приблизно 25% населення);
2) нестійких, які можуть порушити закон за певних обставин (приблизно 65% населення);
3) порушників, які завжди будуть порушувати закон незалежно від обставин, умов життя і жорстокості кари (приблизно 6 — 7% населення).
Порушення правових норм називають правопорушеннями, а найбільш тяжкі з них — порушення уголовно-правових норм — називають злочинами. Таким чином, відрізняються:
1) соціальні норми, які притаманні будь-якому людському суспільству ( мораль, звичаї, традиції) і правові норми, які встановлюються державою (закон);
2) примусова влада суспільства, притаманна будь-якому людському суспільству (громадський осуд, вигнання і державні примуси (стягнення, покарання).
Поняття злочину визначається його суспільною природою, походженням, витоками, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення.
Злочин — це порушення уголовно-правових норм — заборон, встановлених державою, порушення правил, встановлених уголовним законом.
Поняття злочину в різні часи, різними законодавцями визначалось по-різному. Вперше спробу визначити поняття злочину зробив відомий римський юрист Ульпіан: злочин — це порушення закону, поєднане з насильством чи обманом.
Чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи злочин (ст.7), виділяє в його понятті дві головні ознаки злочину — суспільну небезпечність та протиправність.
Стаття З КК виділяє ще дві важливіші ознаки злочину — вчинення злочину винно (навмисно чи необережно), а також караність злочину.
Із законодавчого визначення злочину витікають його головні ознаки:
І) злочинне діяння,
2) суспільна небезпечність,
3) протиправність,
4) винність,
5) караність.
Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло уголовно караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають його об'єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування злочину від інших правопорушень.
Законодавче визначене поняття злочину, по-перше, утворює в громадській свідомості образ і характер забороненого уголовним законом діяння і, таким чином, виконує інформаційну, запобіжну роль.
По-друге, воно дає правозастосовникам знання про злочин, уявлення про його головні ознаки, найсуттєвіші особливості, завдяки чому забезпечується можливість відмежування його від дій незлочинних. Розмежування злочину і дій не злочинних — дуже важливе практичне завдання, бо від того, як воно буде виконане, залежить доля громадянина, його волі, прав і законних інтересів, а також стан і рівень законності в суспільстві.
З урахуванням усіх ознак злочину його поняття можна визначити таким чином.
Злочин — це заборонене у головним законом суспільна небезпечне, винне та протиправне посягання на суспільні відносини, яке спричинює у їх сфері суспільна небезпечну шкоду або утворює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.
Простим називається такий склад злочину, який в законі визначається єдністю, одиничністю всіх його елементів — об'єкту, однією дією, однією формою вини. Таким є, наприклад, склад злочину в ст. 94 КК:
а) один об'єкт посягання — життя,
6) одна дія і наслідки — смерть,
в) одна форма вини — умисел.
Складним називається такий склад злочину, який має:
1) дві або більше дії — наприклад, склад злочину в ст. 154 КК має дві дії — скуповування товарів та перепродаж товарів.
Вчинення однієї з цих дій закінченого злочину не утворює, але має склад готування до злочину чи замаху на злочин.
2) дві різні форми вини — це такі склади злочину, в яких суб'єктивна сторона неоднорідна (подвійна, сумішна). Такий склад злочину характеризується подвійністю вини — до різних за характером тяжкості злочинних наслідків винний має різне психічне ставлення — до одних умисне, до інших — необережне. Наприклад, в ч. З ст. 101 — умисел відносно тяжких тілесних ушкоджень і необережність відносно настання смерті.
Виділення як різновиду складних складів злочину, так званих складів злочину з двома об'єктами (двооб'єктні склади) та альтернативних складів, не обгрунтовно і безпідставно, оскільки будь-який злочин посягає не на один, а на декілька об'єктів і тому альтернативним є не склад злочину, а диспозиція уголовно-правових норм, що не одне і те ж.
За конструкцією склади злочинів поділяються на:
1) матеріальні — в яких злочинні наслідки є обов'язковою ознакою (викрадання, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення майна тощо);
2) формальні — в яких злочинні наслідки не є обов'язковою ознакою (образа, хабарництво, дезертирство і т. ін.)
При цьому треба мати на увазі, що будь-який злочин спричиняє суспільно небезпечні наслідки (без цієї своєї властивості той чи інший вчинок не може бути злочином).
Але характер та суспільні особливості наслідків різних діянь такі, що заподіяння деяких із них досягає суспільної небезпечності лише при певному рівні. Наприклад, викрадання може заподіювати збитки від декількох карбованців до багатьох мільйонів і мільярдів. Тоді як образа, наприклад, завжди принижує гідність та честь особи майже завжди однаково.
Враховуючи ці особливості злочинних наслідків, законодавець конструює склади злочинів таким чином, що в першому випадку склад злочину утворюється лише при певних розмірах наслідків. Цю величину наслідків завжди треба довести, доказати, встановити — без неї немає закінченого складу злочину.
Для цього законодавець конструює склад злочину так, щоб злочинні наслідки певної величини були його обов’язковою ознакою.
Задача 1 Жуков видав довіреність з прикладанням печатки і за підписом головного лікаря стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебував, своєму сину на одержання посилки.
В поштовому відділені у видачі посилки сину Жукова відмовили на тій підставі, що довіреність не посвічена нотаріально. Які обов’язкові реквізити та строки дії довіреностей? Які довіреності прирівнюються до нотаріально посвідчених? Чи правомірні дії працівників поштового відділення?
Відповідь:
Згідно з умовами завдання, можна визначити слідуюче, що працівниками поштового відділення вчинені неправомірні дії, які виражені у відмові видати посилку сину Жукова. Син Жукова діяв від імені свого батька за дорученням, яке було оформлене у лікарні за підписом головного лікаря та печаткою закладу, що згідно з п.3 ст.65 Цивільного кодексу України відповідає вимогам законодавства, а саме прирівнюються до нотаріально посвідчених довіреностей. Також згідно з ст.65 Цивільного кодексу України, до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:
1) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та Інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
2) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; ( Пункт
2 частини другої із змінами, внесеними згідно із Законом N 287/94-ВР від 14.12.94 )
3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Довіреність на одержання заробітної плати та Інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання. Ст. 67 вищенаведеного кодексу передбачає:
Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.
Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна. (із змінами, внесеними Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75).
На підставі вищенаведеного, довіреність засвідчена лікарняною установою оформлена згідно вимог діючого законодавства, тому поштове відділення неправомірно відмовило сину Жукова у видачі посилки, порушивши його законні права.
Задача 2. Інженер заводу Ященко 4 вересня подала директору заводу заяву про звільнення за власним бажанням. Через 5 днів вона заявила, що вирішила залишитись на роботі і вимагала повернути їй заяву. В її проханні було відмовлено, тому що наказ про звільнення вже був підписаний директором, а на її місце приймався працівник з Іншого підприємства за переведенням у зв'язку з погодженням між керівниками.
Який порядок встановлено для звільнення за власним бажанням?
Чи мала право Ященко повернути назад свою заяву?
Як буде вирішено справу?
Відповідь:
Питання приймання та звільнення працівників з підприємства регулюються Кодексом законів про працю України. Викладену ситуацію треба вирішувати слідуючим чином:
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, згідно ст.38 КЗпП., що було зроблено Інженером Ященко. Ця ж стаття вказує на те, що працівнику надається право відізвати заяву про звільнення, відмовитися звільнятися, незважаючи на раніше подану заяву.
Законодавством не встановлено обов`язкової письмової форми відзива заяви про звільнення, тому відзив може бути й усний. Однак є випадок, коли працівник не має права відізвати свою заяву про звільнення. Це трапляється у випадку, коли у зв`язку з подачею працівником заяви про звільнення власник запросив на його місце такого працівника, якому не може бути відмовлено у прийомі на роботу - таковими є працівники, запрошені на роботу у порядку переводу, що вказано в умовах нашої задачі.
Ст. 38 КЗпП передбачає й інші умови звільнення працівника за власним бажанням, такі як:
У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з Інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Керуючись вищенаведеним, треба зробити висновок, якщо Ященко звернеться до суду із проханням про відновлення на попередньому місці роботи, суд розглянувши матеріали справи вирішить справу відмовивши у позові на підставі законних дій адмінистрації заводу, і звільненню інженера на законних підставах.
Література:
Конституція України, ст.55,61,62,63.
Кодекс Законів про працю України КзиП України за станом на 5 жовтня 1996р.
Кримінальний кодекс. Загальна частина гл. 1,2,3,4,5. Особлива частина гл.7. 2001р.
Постанова Пленуму Верховного Суду від 6.11.92р. №9 із змінами та доповненнями від 26.10.95р.№ 18. “Про практику розгляду судами трудових спорів”.
М.Коржанський “ Уголовне кодексне право”, Київ, 1996 р.
В.Молдован “Основи держави і права”, опоргі конспекти, Київ, 1996р.