Політична реклама 2

Міністерство освіти Азербайджанської республіки.
Бакинський гоударственний університет.
Факультет: «Соціальні науки і психологія»
Кафедра: «Соціологія і політологія»
Спеціальність: «Політологія»
Курсова робота.
З дисципліни: «Прикладна і порівняльна політологія»
На тему: «Політична реклама»
Курс III
Група 1463
Студентка: Алієва Д.Р.
Науковий керівник: Расулов ​​Р.А.
БАКУ 2007

ПЛАН.
ВСТУП
РОЗДІЛ I: «Політична реклама як маніпулятор суспільною свідомістю»
РОЗДІЛ II: «Роль політичної реклами у створенні іміджу»
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Введення
Політика більше, ніж інші види суспільної діяльності, потребує у встановленні і підтримці постійних зв'язків із суспільством. Перш за все, це пов'язано з тим, що основною метою політичної діяльності є реалізація цілей та інтересів, зачіпають все суспільство. Без наявності засобів масової інформації, зв'язок між політичними структурами і суспільством була б неможливою. Безсумнівно, засоби масової інформації відіграють значну роль у суспільстві. Їх значимість настільки велика, що сьогодні їх навіть називають «четвертою владою», тобто ставлять безпосередньо після трьох основних гілок влади. Важливість засобів масової інформації полягає в тому, що вони виконують інформаційну функцію, причому, від того, як вони підносять ті чи інші події, залежить сприйняття цих подій у суспільстві. Таким чином, вони завжди відігравали дуже істотну роль у формуванні громадської думки. Особливо зростає їх роль в період передвиборної боротьби, де основною їх функцією є передвиборна агітація та політична реклама.
Мета передвиборної агітації полягає у спонуканні виборців до участі у виборах, до голосування за тих чи інших кандидатів або проти них. Вона здійснюється за допомогою розміщення всіляких рекламних гасел на телебаченні, на радіо, в пресі, а також зовнішньої реклами - на щитах, на зупинках громадського транспорту, - словом у всіх місцях громадського відвідування. Крім того, використовуються рекламні буклети, каталоги, ліфлети, календарі, плакати, навіть фірмові ручки та сувеніри. Все це і є політична реклама, основним завданням якої є надання впливу на електорат у лаконічній, легко запам'ятовується формі.
Політична реклама відображає суть політичної платформи певних партій чи кандидатів, налаштовує виборців на їхню підтримку, впроваджує у свідомість людей необхідне подання про програму тих чи інших учасників передвиборної боротьби, створює бажану психологічну установку на голосування.
Актуальність політичної реклами виявляється не лише перед виборами. Ми щодня отримуємо інформацію про діяльність політичних сил у зведеннях новин та друкованих виданнях, де часто прихований рекламний підтекст. Політичні діячі все частіше стали з'являтися у світі моди і шоу-бізнесу, займатися благодійністю, публікувати свої книги, - що теж є результатом кропіткої роботи професійних іміджмейкерів.
Сьогодні реклама в цілому і зокрема політична реклама набула величезного значення, проникла в усі сфери життя сучасного суспільства. За зовнішньою простотою і лаконічністю, приховується складна структура, яка, володіючи набором спеціальних психологічних прийомів, здатна маніпулювати свідомістю багатомільйонного населення. Тому для своєї курсової роботи я вибрала саме цю тему.
Мета роботи:
- Виділити причини появи реклами (історія розвитку).
- Простежити становлення реклами як науки (виділення основних методів, цілей, функцій)
- Розглянути основні прийоми впливу реклами на суспільну свідомість.
- З'ясувати, як імідж впливає на передвиборчу компанію політика і яку роль в його формуванні відіграє реклама.

Глава SEQ Рисунок \ * ROMAN I : Політична реклама як маніпулятор громадським
свідомістю.
Рекламні тексти не винаходи Нового часу. Рекламна діяльність зародилася вже в античності. Це були в основному усні оголошення, що представляють собою згусток загальнокорисної інформації. Для цього в багатьох стародавніх державах існував спеціальний інститут глашатаїв. Основною функцією глашатаїв було повсякденне інформування людей. Часто це була саме політична реклама: про вшанування уславлених полководців, про що прибувають до міста посольствах, демонстрація військових трофеїв. Подібну роль відігравали і статуї з хвалебні піснями - Елогім, присвяченими правителям, полководцям, іменитим громадянам.
З часів античності до сьогоднішнього дня дійшов такий жанр реклами як вигуки торговців, зазивав в місцях постійного пропозиції товарів і послуг. У комплекс рекламних засобів поступово увійшли жести, міміка, організація видовища, словесні, образотворчі, звукові прийоми, що створюють рекламні образи, здатні привертати увагу слухачів.
Такі засоби рекламної діяльності як афіша, плакат, рекламна акція, торгова марка більш чітке обрис отримали в епоху середньовіччя.
Однак ніхто не називав цю діяльність рекламою. Саме слово реклама стало вживатися набагато пізніше у МХМ ст. Воно походить від лат. reclamare - викрикувати і вживається в основному у значенні створення попиту на різні види товарів та послуг. [1] Але таке визначення властиво для економічної науки. Політичну ж рекламу можна охарактеризувати як систему методів психологічного впливу на масові аудиторії з метою управління їх політичною поведінкою і формування вигідних політичних поглядів. [2] Звідси можна зробити висновок про те, що поступово реклама стала об'єктом вивчення різних наук, а, отже, і сама придбала науковий статус. У ній як у будь-якій науці стали виділяти методи, види, функції, завдання, цілі, засоби, об'єкт і суб'єкт науки.
Розглянемо підстави, за якими класифікується політична реклама:
1. За формою:
· Пряма і
· Непряма;
2. По предмету реклами:
· Реклама окремої людини,
· Політичного ладу,
· Політичного угруповання (партії),
· Політичних дій;
3. За знаком формованого відносини:
· Позитивна і
· Негативна;
4. По коштах (каналів) впливу:
· ЗМІ, Internet,
· Створення громадських рухів,
· Лекції та публічні виступи, "чутки";
за змістом (в залежності від конкретної ситуації).
Розглянемо більш детально класифікацію політреклами за формою.
Пряма політреклама - це і є сама передвиборна агітація, тобто будь-яка пропаганда, незалежно від того чи є вона легальною чи нелегальною.
Непряма форма - це теж агітація, але вона не усвідомлюється як така. Така політична реклама є постійне інформування громадськості про діяльність тих чи інших політичних осіб. Як правило, цим займаються ЗМІ. Завдяки ним фактично будь-яка інформаційна чи культурна програма, друковане видання на історичні, юридичні, політичні теми можуть бути політрекламою. Така реклама, як правило, залишається не поміченою для глядача, що дає їй ряд переваг. Перш за все, вона як більш буденне явище сприймається некритично, на відміну від прямої, часто дратує пропаганди. Але при цьому надає більш ефективний вплив на підсвідомість людей, оскільки має більший обсяг у ЗМІ. Її велика тривалість сприяє міцному запечатлению гасел та ідей у ​​свідомості електорату. Крім того, вона здатна створювати бажане ставлення до політики, що проводиться урядом даної країни.
З предметом реклами все ясно, їм може бути як окремий кандидат чи політичний діяч, який бажає привернути увагу аудиторії, так і партія чи політична організація. Причому, в рамках класифікації по предмету реклами, рекламувати можна не тільки самих суб'єктів політики, з точки зору їх людських якостей, а й їхні дії.
Не виникає питань і щодо позитивної політреклами. Це бажання політичних діячів представити себе і свою програму в найбільш вигідному світлі. Що ж стосується негативної політичної реклами, то тут основною метою є ефективне і відкритий напад на супротивника в рекламі з метою нанесення удару по його іміджу. Такі напади можуть бути дуже ефективні, якщо вони сприймаються суспільством як справедливі. В іншому випадку, можуть бумерангом вдарити по самому кандидату. Політики не завжди вирішуються на такий ризик, тому далеко не кожен з них може дозволити собі використовувати негативну рекламу для перемоги над суперником. Незважаючи на це за даними статистики вона складає сьогодні одну третину всіх телевізійних кампаній. [3] Очевидно, виборці вважають нормальним деяку ступінь бруду і навіть фальсифікації слів опонента. Це можливо пов'язано ще і з тим, що негативні послання, які протистоять контексту, запам'ятовуються краще, навіть якщо це не особливо подобається глядачам.
Засоби, за допомогою яких політреклама впливає на аудиторію, можуть бути самими різними від телебачення, газет та Інтернету до звичайних чуток. Все це допомагає політичним діячам встановити зв'язок з громадськими масами, викласти свою програму, створити бажане ставлення до політики якої він дотримується, впливати на громадську свідомість.
Розглянемо детальніше методи і канали, за допомогою яких здійснюється вплив на маси.
Засоби масової інформації стали головним інструментом для поширення повідомлень, що дозволяють формувати вигідні політичні погляди. Тут слід звернутися до градації запропонованої А. Моулзом. Він виділяв два таких поняття як семантична та естетична інформація. Семантична інформація - це інформація, звернена до здорового глузду і логіці. Вона налаштовує людей діяти у відповідності зі своїми інтересами і переконаннями. На відміну від неї естетична інформація викликає у аудиторії певні душевні стани, реакції і емоції. Саме керуючись естетичної інформацією, люди часто голосують всупереч своїм переконанням, а це прямий результат маніпулювання ЗМІ. Естетична інформація може бути інструментом зловживання при впливі на свідомість людей. Вона відкриває величезні можливості для підтримки або руйнування властивих суспільству переконань. Вона і є найбільш вигідною для політики т.к. здатна підготовляти дії суперечать логіці і реальному положенню справ, але необхідні влади.
Засоби масової інформації для маніпуляції суспільною свідомістю використовують рекламу в пресі, на телебаченні, на радіо, а також зовнішню рекламу. Все це служить одній меті, але впливає на різні «подразники», а тому для ефективного впливу на свідомість не можна обмежуватися тільки одним з них.
Над створенням, здавалося б, простого короткого рекламного ролика працюють висококваліфіковані фахівці і професійні психологи. Основним є залучення уваги аудиторії і абсолютно не важливо, яким способом цього досягти. Технологи мають для цього необмежений запас «подразників», що дозволяють залучити, перемкнути або розсіяти увагу. З метою привернення уваги вони використовують усі - починаючи від графічного маркування (жирний шрифт, розмір, колір ...), аранжування інформації (тобто спосіб і момент подачі) аж до орфографічних і логічних помилок.
Зовнішня реклама. На відміну від телевізора і радіо, її не можна вимкнути або переключити. Від неї, як то кажуть, «не сховатися, не зникнути». Вона знаходить свого споживача, в особах: водія, пішохода, пасажира. Частина зовнішньої реклами призначена для всіх перерахованих категорій споживачів. Це рекламні щити і брандмауери (зовнішня реклама, яка розміщується на глухих, без вікон стінах будівель, і відповідно має набагато більшу площу). Використання всього спектру зовнішньої реклами дозволяє охопити практично всю можливу цільову аудиторію міста. [4] Саме тому під час передвиборчої боротьби плакати, що агітують голосувати за того чи іншого кандидата розклеюються по всьому місту.
Реклама в пресі, продовжує користуватися величезною популярністю серед рекламодавців. Відповідно до численних досліджень інформація людиною сприймається найкраще в письмовому вигляді. До того ж даний вид реклами має ряд переваг:
По-перше, рекламна інформація в пресі доступна в будь-який час, тобто завжди є можливість повторного звернення до макету (що виключено, наприклад в телевізійній та радіореклами). Важливо також враховувати тривалість рекламного контакту.
По-друге, преса має свою певну аудиторію, так що вірогідність попадання рекламної інформації «в ціль» дуже висока.
По-третє, оголошення в газетах і журналах не переривають читання, не заважають читачам і не дратують, як, наприклад, реклама в електронних ЗМІ. Реклама в пресі може дозволити собі бути набагато інформативніше, ніж реклама в електронних ЗМІ та утримувати увагу набагато довше і спостерігається більш високий рівень розуміння рекламного повідомлення.
Для проведення рекламної кампанії в пресі необхідно чітко уявляти собі цільову аудиторію, на яку буде спрямоване дане оголошення: вік, соціальний стан, демографічні та психо-емоційні характеристики, рівень доходу, освіти і культури. Залежно від цього вибирається видання, обсяг і інтенсивність рекламування. Розміщення та оформлення реклами грає одну з основних ролей у залученні уваги читачів. Так, наприклад, цілком очевидно, що для журналів найбільшим рейтингом володіють обкладинки. Причому не тільки перша і остання, але і 2 та 3 сторінка обкладинки. Природно, це найдорожчі місця журналів. Слід враховувати, що два оголошення, розміщені один за іншим у короткому проміжку часу будуть впливати ефективніше, ніж розміщені через великий часовий інтервал. При класичній схемі розміщення ефект досягається. [5] Це далеко не повний перелік методів, якими оперують досвідчені фахівці для розміщення реклами в друкованих виданнях, де основний упор робиться на залученні зорової уваги. Зазвичай в газетах і журналах велика роль відводиться непрямої політрекламі вигляді статей.
Створити радіо ролик з одного боку простіше: не потрібні зйомки, актори і складна комп'ютерна графіка. З іншого боку, в рекламному ролику радіо необхідний образ треба передати звуками, текстом і інтонаціями. А це теж вимагає професіоналізму. Тому не варто обманювати себе уявною простотою створення радіо ролика. Часто рекламні ТБ ролики і радіо ролики виступають у зв'язці, тобто ролик, показаний на телебаченні, переробляється під радіоформат і за рахунок однаковою мелодії або тексту підтримує і розвиває рекламу телевізійну. Це дозволяє охопити більшу частину цільової групи та заощадити кошти компанії. [6]
Телебачення є одним з найпотужніших маніпуляторів суспільною свідомістю. Воно оперує одночасно текстом, музикою і зорово сприймаються рухомими образами, має виключно високою магічною здатністю зосереджувати, розсіювати і переключати увагу глядача. Телебачення включає величезний запас засобів, методів і психологічних прийомів, які допомагають політрекламі домагатися бажаних результатів. Розглянемо основні з них.

Ефективність телебачення пов'язана з тим, що воно забезпечує велику надмірність інформації, яку мозок не в змозі «переварити» відразу. Тому люди просто «заковтують» величезний потік різномасштабних і різнопланової інформації з різних галузей життя.
Так політична реклама, яка, по суті, є сукупністю тактик і прийомів, що представляють собою багатий арсенал лінгвістичної брехні [7], легко може «прослизнути» у свідомість людини, разом з рештою потоком інформації. Сумбурна інформація відкладається в латентних, дрімаючих шарах пам'яті і діє більше на підсвідомість, але надає більш ефективний вплив, ніж свідоме запам'ятовування, тому що в будь-який момент «пожвавлюється» асоціаціями та образами.
Людина може контролювати «фільтрувати» отримувані повідомлення. Але коли ці повідомлення перетворюються на потік інформації, ефективність впровадження в свідомість різко зростає - «фільтри» рвуться. І будь-яка реклама цілком може бути прийнята за чисту істину. [8]
Величезну роль відіграє правильна подача рекламного ролика, тобто його аранжування.
Телевізійна програма складається у такій послідовності, щоб одна інформація доповнювала іншу.
Наприклад, якщо людина попередньо дивиться репортаж з економіки, то ця інформація буде присутній на більш близькому до свідомості рівні, ніж будь-яка інша. Тут цей репортаж буде виконувати функцію праймінга і задавати тон подальшої реклами. Тому кандидата слабкого в економічній політиці, ймовірно, стривожить, якщо його реклама з'явитися відразу після репортажу, де наводиться невтішна економічна статистика, таке «сусідство» для нього виявиться вкрай не вигідним.
Так правильна і своєчасна подача інформації може маніпулювати людською свідомістю, на основі простих психологічних прийомів, не помітно для нього самого.
Одним з найбільш часто зустрічаються прийомів в ЗМІ є спотворення інформації. [9] Розглянемо її на прикладі не тільки прямий, але і непрямої політреклами, що виражається в зведеннях новин та теледебатах.
С. Кара - Мурза виділяв:
· Фабрикацію фактів
· Маніпулятивну семантику
· Спрощення і стереотипизацию
Крім них також виділяють:
· Твердження,
· Повторення,
· Дроблення,
· Терміновість,
· Сенсаційність
Фабрикація фактів припускає відмову від прямої брехні. Політики та преса не використовують прямої брехні, оскільки це і дорого, і небезпечно. Моль пише: «Який сенс брехати, якщо того ж результату можна досягти, ретельно дозуючи правду?»
Це дійсно так, оскільки, замовчуючи «зайву» інформацію, можна домогтися тих же результатів, не ризикуючи при цьому іміджем чесного політика, якому можна довіряти.
Крім замовчування використовується також метод «демократії шуму», коли «зайва» інформація, яку неможливо уникнути топиться у хаотичному потоці нікчемних повідомлень, стає непомітною для глядача.
Маніпулятивна семантика - це конструювання повідомлень з обривків висловлювань або відеоряду. Окремі повідомлення начебто брехнею не є, але ціле не має з дійсністю нічого спільного.
Так не завжди приємні відгуки людей про той чи інший політиці, отримані в результаті опитувань, проведених на вулицях міста, можуть бути сконструйовані і подані в ефір у найвигіднішому для нього світлі.
Спрощення та стереотипізація - ЗМІ призначені саме для широких мас. Тому в них встановлюються жорсткі обмеження на складність і оригінальність повідомлення. Людина повинна сприймати повідомлення без зусиль і беззастережно. Хоча 2 - 3 хитромудрих слова все ж допускаються.
Наприклад, терміни, які надають на свідомість людини дивовижне вплив, несучи на собі відбиток науки.
Затвердження - дозволяє висловити головну думку, яку потрібно вселити аудиторії. Вона не підлягає обговоренню. Тобто від публіки потрібно прийняти думку такою, яка вона є.
Тут в основному і відбувається навіювання масам необхідних політикам установок. Наприклад, беззастережне підтримку саме цього політичного курсу.
Повторення - перетворює затвердження в нав'язливі ідеї, зводить до мінімуму міркування, тим самим перетворює думку в рефлекторна дія.
Дроблення - поділ цілісної проблеми на фрагменти щоб ​​глядач не зміг скласти їх докупи. Політичні статті в газетах чи телепередачі розбиваються розважальної рекламою. Тим самим увагу людини відволікається від основної проблеми, і осмислити всю важливість інформації не вдається.
Цього ж ефекту можна домогтися
Терміновістю і сенсаційністю - це надає проблемі як би виправдану фрагментацію. Коли важлива політична передача переривається строкової сенсаційною інформацією. Відчуття терміновості різко переводить увагу глядача з основної проблеми на уявну йому ще більш терміновою інформацію. Хоча в дійсності на сенсаціях концентрується потрібний час. Під прикриттям сенсації можна помовчати про важливі політичні події, про які публіка не повинна знати.
Підготовка сенсацій - дорога робота, якою займаються фахівці.
Завдяки цим не хитрим психологічним прийомам телебаченню вдається легко маніпулювати суспільною свідомістю.
Взагалі психологічні методи політичної реклами досить поширені. Наприклад, звернення до почуття страху може мати особливе значення для політичної реклами. Апеляція до страху, як правило, використовується чинними президентами, кандидати грають на побоюваннях виборців, тому що їм не відомо, наскільки добре впорається з посадою невідомий претендент. [10]
Патріотичні заклики особливо часто зустрічаються в політичній рекламі, при цьому деякі символи, такі, як прапор або пам'ятники культури, відомі громадські будівлі та національні історичні символи - словом все, що відображає національний колорит, майже завжди присутні в політичній рекламі. [11]
Метод звернення до сім'ї і прихильності використовується в типовій рекламі із сімейної фотографією кандидата, на якій він зображений з усміхненою дружиною і дітьми. Сімейний стан або батьки в якійсь мірі позначаться на політичних навики кандидата і його здатності впоратися зі своїми обов'язками. Якщо міркувати чисто логічно, можна заперечити, що найбільший успіх повинно мати звернення неодруженого і бездітного кандидата, який зможе присвятити весь свій час роботі. На ділі ж це, швидше за все, закінчиться повним провалом. [12]
Часто використовуються особисті свідчення, популярного президента чи іншого високопосадовця, прихильника тієї чи іншої партії або кандидата. Або, навпаки, «випадковий перехожий», зупинений на вулиці, розповідає про те, як сильно він вірить, що кандидат буде дотримуватися його інтереси. Люди схильні вірити більше простому собі подібного людині з народу, ніж особам, що стоять у влади. [13]
Отже, докладно розглянувши класифікацію за коштами і каналах впливу, і поряд з цим методи, за допомогою яких цей вплив здійснюється, слід також перелічити ряд тактичних прийомів, що не відносяться до телебачення і друкованій пресі, але має не менше маніпулятивний вплив. Вони використовуються в програмах представлених кандидатами, в дебатах і передвиборних обіцянках:
· Використання синтаксичних конструкцій створюють ілюзію вибору (забалакування свідомості надлишком вживання зв'язок типу «в той час як», «в міру того як» і т.д.)
· Маскування інструкції під міркування («Ви можете голосувати за даного кандидата»)
· Використання протилежностей типу «Голосуй або програєш»
· Використання аріффмацій, що виключають заперечення (слід зазначити, що гасло, побудований на запереченні веде до зворотного дії) [14] Наприклад «Ми переконаємо людей: влада може не красти і не брехати»
Основною метою будь-якої політичної реклами є впізнавання імені [15]
Головна мета менш відомих кандидатів - це просто познайомитися з виборцями, так щоб вони запам'ятали ім'я кандидата. Виборці повинні дізнатися кандидата, перш ніж можна очікувати, що у них складеться уявлення про даний кандидата чи у них буде певне відношення до нього. Пізнавання імен - це одна з вічних проблем учасників передвиборчої гонки.
Ефекти політичної реклами - це та кінцева мета, яку технологи досягають у результаті використання всіх перерахованих вище методів, тактик, прийомів і стратегій. [16] Вивчення таких ефектів проводиться з точки зору політичної науки, політичної реклами, соціальної психології та комунікації.
Політична реклама справді може відвертати виборця від одного кандидата і притягувати до іншого.
Реакція на політичну рекламу може залежати від зв'язку, яку виборець відчуває з кандидатом. Такий зв'язок може грунтуватися на об'єктивному критерії («мені подобається його економічна програма») або суб'єктивно-емоційному («я думаю, що він хороший»). Іноді ці два критерії можуть суперечити один одному, як у випадку, коли є об'єктивна зв'язок - угода з позицією кандидата за всіма пунктами програми, але пристрасне неприйняття на емоційному рівні. Орієнтована на імідж реклама може впливати інакше, ніж орієнтована на програму.
Про кандидатів відгукуються з більшою симпатією після реклами з програмою, ніж з іміджевою рекламою, однак візуальна пам'ять краще запам'ятовує імджевую рекламу кандидата.
Правильно створений привабливий імідж політичних діячів здатний значно поповнити ряди прихильників кандидата.
Про те, яку роль відіграє політреклама у формування іміджу політика, я покажу в наступному розділі своєї курсової роботи.

Глава ĪĪ: Роль політичної реклами у створенні іміджу.
В останні роки значення іміджу для розвитку світу в цілому все більше зростає. Поняття іміджу дуже широко. Під іміджем може розумітися імідж компанії, імідж товару, імідж політика і т.д. У науковий вжиток поняття імідж було введено на початку 60-х рр.. ХХ ст. [17]
Слово "імідж" походить від латинського «imago» - образ. У російську мову цей термін прийшов з англ. «Image» вживається в значенні «образ», «статуя (ідол)», «подобу,« метафора »,« ікона ». [18]
Іміджу приділяється увага в багатьох сферах діяльності людини. Найбільше значення має імідж для політиків. Особистість більшості політиків прихована від широкої аудиторії, основою формування уявлень про них служить імідж.
Формування іміджу керівника може йти двома шляхами: стихійно (спонтанно) або цілеспрямовано.
У першому випадку це природний процес, що проходить без зовнішнього тиску. Керівник виступає тією особистістю, якої він є насправді. Імідж такого роду не вимагає змін у тому випадку, якщо він поєднується з особливостями займаної посади. Зазвичай ця ситуація має місце тоді, коли людина займає посаду керівника в результаті тривалої кар'єри в одній організації.
Другий шлях передбачає активне формування, яке необхідно, якщо керівник не має великого досвіду управління. Тут створення іміджу штучно створюваний за допомогою найманих фахівців та засобів масової інформації образ. Він пов'язаний з надяганням деякої маски, і успіх у цьому випадку обумовлений двома основними чинниками: наскільки правильно вибрана маска, і наскільки вона близька особистості самого керівника. Від правильності вибору маски залежить, наскільки імідж виявиться ефективним.
Значення іміджу в досягненні політичного успіху дуже важливо. Тому що імідж - один з механізмів впливу на інших людей, можливість психологічного впливу на юрбу. Частіше за все, при формуванні іміджу, політику не досить залишатися самим собою. Формування політичного іміджу може бути повністю контрольованим і вибудовуються по схемі.
Імідж направлено формується в суспільній свідомості за допомогою пабліситі, реклами або пропаганди.
Створенням іміджу займаються робочі групи чисельністю по 10-12 кваліфікованих фахівців. Їх називають також PR групами.
Такі групи включають економіста, політолога, соціолога, психолога, правознавця, спічмастера, маркетолога, консультанта з питань ораторської майстерності, політичної реклами. Всі вони працюють для досягнення єдиної мети-створення найбільш привабливого для аудиторії образу. Особливо актуальна діяльність таких груп у період передвиборної гонки. На політичній арені розгортається справжня боротьба між кандидатами за «місце під сонцем». Перемагає той кандидат, який краще за «упакований» іміджмейкерами. [19]
На першому етапі їх завдання полягає в тому, щоб наділити кандидата такими рисами, які надихали б виборців.
Кандидат повинен бути привабливим, динамічним, повинен виглядати переможцем, викликати симпатії. Він повинен випромінювати впевненість і твердість, оскільки важлива людина, а не його слова.
У нас є властивість оцінювати людей за їх стилю і зовнішності. Наша пам'ять на слова в'яне задовго до того, як ми забудемо зовнішнє враження про людину.
Іміджмейкери вважають, що 55% враження, яке справляє людина, припадає на його зовнішній вигляд і лише 7% успіху від того, що він говорить. [20] У ефект сприйняття «Головне - не те, що є, а те, як ми це сприймаємо», - відзначав ще Геракліт.
Наступний етап передбачає знайомство аудиторії з створеним чином. На цьому етапі і проявляється основна роль політичної реклами в процесі створення іміджу політика. Без неї не можливо було б встановити необхідний зв'язок із суспільством, вплинути на рішення мас.
Для знайомства публіки з іміджем кандидата переважно використовується непряма політреклама, якою є будь-яка інформаційна і культурна програма чи друковане видання. Саме в різних політичних телепередачах і теледебатах політик отримує можливість представити глядачам свою програму і в той же час з'явитися перед глядачем у тому самому образі, який є результатом дорогої кропіткою роботою «PR-ників».
Для створення привабливого іміджу політика значення відіграють будь-які навіть дрібні і, здавалося б, незначні деталі.
Враження залежить від погляду, жесту, міміки, посмішки, рухи тіла, інтонації, темпу мови, одягу.
Серед них виділяють вербальні та невербальні характеристики політика. [21]
До невербальному поведінки належать погляд, усмішка, міміка, жести, поза, рухи тіла. Для формування привабливого іміджу необхідний доброзичливий, відкритий, прямий погляд на співрозмовника чи в аудиторію. Це найкоротший шлях до встановлення довірчого контакту. Спокійні, відкриті жести рук. Ніколи не можна ховати руки в кишені, за спиною, під стіл це викликає відчуття прихованої недоброзичливості. Не можна потирати руки, крутити в руках ручку, олівець, не можна поправляти під час бесіди одяг, волосся, папери на столі - це свідчить про невпевненість, неготовність чи навіть остраху розмови.
Не менш важливі положення і рухи голови, рухи тіла, положення ніг, хода.
Вербальне поведінка відіграє важливу роль у процесі спілкування, надає промови емоційне забарвлення. Воно включає в себе інтонацію, темп мови, поєднання сили і тембру голосу. Інтонація має бути спокійною, доброзичливою, впевненою. Дуже важливо виключити питальний відтінок в кінці фрази.
Люди, що займаються політичною діяльністю і прагнуть до успішної кар'єри в суспільному житті, зобов'язані приділяти чимало уваги і свого зовнішнього вигляду. Це вимога сучасної політики. Зовні політик зобов'язаний виглядати підтягнутим, акуратним, впевненим у своїх силах.
Сам по собі привабливий імідж не забезпечує перемогу на виборах, але допомагає завоювати голоси виборців самого різного віку та соціального стану. Виступаючи по телебаченню, потрібно виглядати як професійний політик, дотримуючись суворого стилю одягу та зачіски.
Потрібно звертати увагу на своє обличчя, оскільки саме воно буде в центрі уваги під час виступів, телевізійних інтерв'ю.
Тут показовий приклад Франції, де кандидат в президенти Сіголен Руаял, активно зайнята створенням привабливого для аудиторії іміджу. Для того щоб залучити максимальну кількість прихильників, вона, незважаючи на свої 63 роки, створила образ привабливої ​​витонченої француженки. Змінила зачіску і тону одягу. Для того щоб зацікавити молодіжну аудиторію, вона почала з'являтися на форумах в Інтернеті, чим створила собі імідж сучасної жінки близькою до французької молоді, і що хоче підтримувати їх інтереси.
Імідж для політика має бути предметом постійної уваги
Навіть подружні пари, повинні піклуватися про свій імідж і про те, наскільки вони допомагають або шкодять створенню уявлення про країну за кордоном.
Перша леді Хілларі Клінтон була змушена змінити свій імідж протягом президентської передвиборної кампанії 1992 року, так як виробляла дуже сильне враження "ділової" жінки, що варто було її чоловікові голосів виборців. Окуляри були замінені контактними лінзами, її природному невиразному кольором волосся надали золотистий відтінок, облягаючі трикотажні вироби зайняли місце її безформних костюмів.
Тут можна привести в приклад і Першу леді нашої республіки - Мехрібан Алієва. Вона регулярно відвідує дитячі будинки, відраховує великі кошти на благодійність. Це розташовує до неї, а, отже, і до її чоловікові велику частину аудиторії.
Всі ці дії обов'язково будуть транслюватися по телебаченню, і розписуватися пресою в газетах і журналах, як прихованої політреклами. Тому так важливо не допустити помилки. Перебуваючи постійно на виду необхідно ретельно продумувати кожен крок. Реклама, безсумнівно, служить на користь одним кандидатам, але при цьому може послужити погану службу їх опонентам.
Це називається чорний PR. PR (Public Relations)-це є суспільні відносини. Саме відносини з публікою і впливають самим безпосереднім чином на формування і дієвість іміджу політика. Чорний PR передбачає нанесення удару по іміджу одних кандидатів на користь інших з метою огиди від них виборців. [22] Тут можуть бути використані брехливі чутки, відкритий напад на суперника, тобто негативна політреклама.
Так можна зробити висновок про те, що реклама може бути не тільки корисною, а й небезпечною.
Одне з найбільш потужних засобів по створенню іміджу політиків є рекламні ролики кандидата. Це одне з найбільш широко застосовуваних методів впливу «PR-ників».
Набір кадрів, що змінюють один одного, де кандидат показаний в моменти своєї роботи, щоб нагадати виборцям, що він вже зробив і підсвідомо навіяти думку про те, що він ще може зробити.
Необхідно використовувати яскраві емоційні моменти, як приваблива усмішка, міміка кандидата, вдалий жарт. Стандартний хід у ролику - розповідь кандидата про себе самого. У кадрі потрібно використовувати старі сімейні фотографії, архівні зйомки. Кадри, текст, голос кандидата - все повинно працювати на позитивний імідж кандидата. [23]
Для створення роликів зазвичай використовується думки не менше трьох осіб, які пояснюють, чому вони будуть голосувати саме за цього человека.Чтоби повніше виявити погляди політика на певну проблему, можна влаштувати прес-конференцію. Вона прискорює надходження інформацією редакції, відрізняючись авторитетністю джерел новин, достовірністю відомостей. Якщо потрібно дізнатися більше повну думку політика з певного питання, то вдаються до інтерв'ю.
Основною аксіомою роботи в галузі PR для політиків є те, що населення не має безпосереднього виходу на політика, воно реагує на його образ, імідж, телевізійну картинку. Вибір виборця не має відношення до реальності. Вибір належить саме до образу, а не до людини, оскільки у 99% виборців не було і не буде контактів з кандидатом. Зараховується не те, що є насправді, а те, що бачать на екрані. Тому важливо змінити не кандидата, а одержуване від нього враження.
Сьогоднішні політичні технології дають досить серйозні шанси політику стати лідером, якщо спиратися на розроблені наукою правила.
Слід зазначити, що секрет успіху далеко не в кількості появи рекламних матеріалів у газетах, на радіо і телебаченні, навіть якщо це, наприклад, передвиборна кампанія. На імідж політика впливають багато чинників: і його репутація, і зовнішній вигляд, і політична програма, і його відповідність очікуванням людей.
Репутація політика відображена в чутках і історіях про нього, переданих усно і через ЗМІ. У них підкреслюються його людські і ділові якості, здатність бути лідером. Правильно побудовані відносини фахівців Public Relations зі ЗМІ допоможуть сформувати привабливий імідж політика.
Тому ключ до успіху - у правильності концепції розвитку суспільних зв'язків.

Висновок
Отже, наші уявлення про політичний світі здебільшого формуються під впливом мас-медіа. І насправді, саме засоби масової інформації створюють основу наших знань про політику. Адже для аудиторії політичну реальність становить не саме політична подія, а його інтерпретація, іноді навіть його трансформація в ЗМІ.
Для цієї мети ЗМІ використовує політичну рекламу. Саме за допомогою неї формується у свідомості людей бажані образи політиків, ставлення до їх політичного курсу; суспільству дається установка за кого голосувати.
А про те, яку роль для країни відіграє правильний вибір виборців, я думаю, не варто навіть і говорити. Тому не можна недооцінювати ролі політичної реклами в умовах нашої дійсності.
Хотілося б закінчити свою роботу цитатою з книги «Політична реклама» Є. Єгорової-Гантман:
«Політична реклама переживає сьогодні бум. З'являються нові талановиті дизайнери, дотепні креатури. Спостерігається розквіт жанру. Дуже хочеться, щоб цей жанр був чистим, щоб у ньому було більше гри розуму та уяви, ніж бруду і підступу. Дуже хочеться, щоб політики відповідали за своїм рівнем можливостям дизайнерів політичної реклами, а їхні програми були настільки ж гарні для населення, як ті світлі й чарівні особи, з якими ми зустрічаємося під час виборчих кампаній в кожному творі рекламного мистецтва ». [24]

Список використаної літератури:
5. Е. В. Єгорова-Гантман Політична реклама - Москва, 2004.
6. С. Г. Кара-Мурза "Маніпуляція свідомістю" - Москва, 1998.
7. Черняхівський В. Політична реклама: вчора і сьогодні.
/ / Реклама, 1991. N3.
8. Почепцов Г. Г. Професія: іміджмейкер. К., 1998.
9. Http:// www. Bankreferatov. Ru