Катерина Семенова
Розглядаючи проблему жанру у творчості Йосипа Бродського, Валентина Полухіна особливо відзначала велику кількість експериментів у цій галузі: поет «то відроджує омертвілі жанри оди, ідилії, еклоги, то створює свої власні жанри, для яких поки не знайдено назви окрім як їх визначення за величиною» 1 , то створює жанрові гібріди2 ... Новаторський підхід до жанру відрізняє і поеми Бродського. Предметом цього дослідження, однак, стане твір, в назву якого слово поема не входить: цикл «Частина мови» (1975-1976) 3.
У статті К. Г. Ісупова «Про жанровій природі віршованого циклу» говориться: «... не заміщаючи стійкі жанрові освіти і не претендуючи на їх місце, цикл завжди прагне стати чимось більшим, ніж він є насправді ... відбувається породження образів жанрів (образу вінка сонетів, образу поеми, балади образу) »4. Коли читаєш «Частина мови», «породження» «образу поеми» відбувається відразу. У всіх віршах - однакове число рядків (12, крім першого); написані вони одним і тим же розміром (5-6-іктний дольник). По суті, перед нами строфи (або, як пише М. Ю. Лотман, «гіперстрофи» 5). Є й посвяту, і вступ, і епілог, хоча вони не позначені формально. Перше - це «Нізвідки з любов'ю ...»: мова в ньому йде про кохану героя. Друге - «Північ кришить метал ...», де заданий центральний мотив циклу: персонаж добровільно приймає свою долю. Остання - «Я не те що божеволію ...» - містить абрис життя героя в прийдешньому. Але «Частина мови» володіє не тільки формальними «поемнимі» ознаками: перед нами поема і «по суті», де вірші пов'язані в єдине ціле глибокими внутрішніми зв'язками, смисловими і образними. Протягом усього циклу вирішується, кажучи словами Пушкіна, питання «самостояння» героя. При цьому відношення до нього не залишається незмінним, і можна чітко простежити його еволюцію.
У «Нізвідки з любов'ю ...» герой «втрачено», і навіть не «в світобудові», як сказано в «Я був тільки тим, чого ...» (1981), а «в ніде». Місце, момент дії («надцятого мартобря») - все це невизначено, не існує, і єдине реальне поняття тут - любов. Саме вона допомагає героєві «зорієнтуватися», знайти себе. Перша його думка по пробудженні - власне, вона змушує його прокинутися - про кохання. Образ мовця проявляється, знов-таки, у зв'язку з любов'ю: «не ваш, але / і нічий вірний друг». Ідея любові як творить початку доводиться до абсолюту. Якщо той, кого поет називає «сам» («я любив тебе більше, ніж ангелів і самого») - свавільний і деспотичний Бог Старого Завіту, то любов можна уподібнити Богу Нового Завіту (до нього і ставляться слова «Бог є Любов» (1 Ін. 4, 8)). Вона воскрешає з небуття і відновлює загибле світобудову. Навпаки, кінець любові - це смерть для героя: він «замерзає», земля відштовхує його:
Чи то по льоду каблук ковзає, чи то сама земля
закруглюється під каблуком -
(«Північ кришить метал ...»)
- І йому належить шлях «за моря», туди, де сідає сонце (мандрівку на Захід - традиційний символ відходу в потойбічний світ).
Вірші «Частини мови» - «моментальні зрізи свідомості» 6 і душевного стану персонажа7. Раз по раз його відвідують спогади про кохану. У «Дізнаюся цей вітер ...» вони викликають у героя сльози; в «Тому що каблук залишає сліди ...» - вбивають його, відкидаючи «тіло від душі». Ці думки яскраві і часом настільки болісні, що змінюються періодами майже нестями, «замерзання» і «скам'яніння». Так, «тіло», яке «спочиває на лікті, / як морена поза льодовика», нагадує померлого: залишок «Великого заледеніння» схожий з останками людини («Це - ряд спостережень ...»). Спогади переслідують героя: у «Дізнаюся цей вітер ...» природа, схожа на рідну, миттєво викликає в пам'яті ЇЇ, чиє «Кайсацкой ім'я» 8 ворушить в устах його мову. Стихія осені безпосередньо ототожнюється з НЕЮ, вона стає «духом» минулого і всього того, що було залишено на батьківщині: її образ нерозривний з кожним спогадом, нагадуючи про себе то прямо, то опосередковано.
Проте вже з початку циклу виразно прагнення героя приборкати переживання, відійти від них. У першому, розжареному до межі, тексті, де персонаж «звивається вночі на простирадлі», слідом за цією самою рядком слід іронічне: «як не сказано нижче принаймні». Схоже, саме про це розкол «на страждає і на пишучого» Бродський сказав у зв'язку з «Реквіємом» Ахматовой9. Іпостасі героя («поет» і «закоханий») расходятся10: один переживає, інший в той же самий момент контролює стиль («оголення поетичної кухні» - так характеризує ці слова В.А.Кулле11). І для поета такий стан природно: в голосі героя звучить пристрасть, але одночасно автор оцінює її, враховує «реакцію публіки». «Коли ви пишете вірші, то завжди передчуваєте, що існує якесь сардонічні свідомість, яка посміється над вашими захопленнями та жалями. Звідси ідея - «побити» це сардонічні свідомість. Вкрасти шанс у нього. А єдина можливість вкрасти - це посміятися над собою », - сказав Бродський в одному з інтервью12.
У «Північ кришить метал ...» мотив любові редукований до межі, виражений лише натяками; відбувається осмислюється не в плані особистих образ, але з точки зору, так би мовити, природних процесів. Все життя персонажа, всі її складові обумовлені природними чинниками, природної «середовищем проживання»; разом вони утворюють цілісну і злагоджену картину світу. Холод спонукає до творчості, він же змушує шукати тепла у спілкуванні («північ вчить гортань проговорити" впусти "»); героя відторгає не тільки близька людина - який ледь згаданий - а й «сама земля». Навіть існування віконного скла пояснюється тим, що природа, «північ», «щадить» його.
Герой пояснює свою долю законами природи і не намагається їм протидіяти: він пасивний перед обличчям трагедії. Як не парадоксально, це дає йому можливість вистояти: любов у контексті природних явищ втрачає свою винятковість і влада над ним. Погляд на події «з точки зору світобудови» не дозволяє, за висловом самого Бродського, «розхлюпувати емоції по столу». І поступово, по ходу циклу, героєві вдається здолати власні переживання. Смерть від спогади («Тому що каблук ...») змінюється тверезим баченням минулого:
У цих плоских краях то і зберігає від фальші
серце, що сховатися ніде і видно далі.
(«Я народився і виріс в балтійських болотах ...»)
Чіткість перспективи допомагає усвідомити, що те, що трапилося змінити неможливо: розрив і розлука - те, що «трапляється назавжди». Оскільки сховатися ніде, герой завжди відкритий катастроф: на «плоскому» просторі він привчився жити, готовий у будь-який момент до зустрічі з немилостивої долею і віддаючи собі повний звіт у наслідках цих встреч13.
До «Частини мови» повністю застосовні слова Бродського з бесіди з С. Волковим: в трагічній ситуації треба «дати трагедії повний хід на себе, дати їй себе роздавити. Як кажуть поляки, «підкласти». І якщо ти зможеш після цього стати на ноги - то встанеш вже іншою людиною »14. Розчавлений трагедією, в ході циклу герой встає на ноги іншою людиною. Він не тільки осмислює те, що сталося: він сам змінюється в ході цього осмислення. І першочергову роль тут грають творчість, Слово, Мова.
Це добре ілюструє «У містечку, з якого смерть розповзалася по шкільній карті ...». Все, що бачить в «містечку» персонаж, має як би два обличчя: одне - нинішній, «мирний», інше - давнє, страшне. «Віконна марля, вицвіла від прання» - це і фіранка, і запрані госпітальні бинти (недарма крізь неї «проступають ранки гвоздики»!). Трамвай, з якого «ніхто не сходить більше у стадіону», теж нагадує «час воно»: тоді у великій пошані був спорт, розвиток якого диктатура завжди заохочує. Навпаки, у фіналі образи, пов'язані з війною, отримують «мирну» підгрунтя. «Віденський стілець», «блондинка» - ці деталі мають, так би мовити, «німецький відтінок» (традиційно уявлення про світлі волоссі німецьких жінок). Але сукню на спинці стільця - символ «справжнього кінця війни» - свідчить про те занятті, яке повністю їй протилежно (тому їх часто порівнюють). Наступний образ ще більше, нарочито «вивернуть», це індивідуальна метафора, не відразу зрозуміла читачеві. «Куля», «забирає життя» - крилата, «срібляста»: це літак, на якому відпочиваючі летять «на Південь в липні», тобто на курорт15.
Війна вічно з нами, стверджує поет. Її кінець настане, коли образи, раніше мислив виключно як військові, придбають нові, мирні конотації, і війна сама стане метафорою мирного життя, інакше кажучи, коли трансформується нашу свідомість і язик16. При цьому війна неминуче буде присутній на першому плані - плані вираження - але «план змісту» стане іншим: це буде мирне життя. І головну роль у цій зміні грають словб: відсторонення спогадів можливо тому, що в мові існує явище метафори. «Факти життя» стають «фактами мови».
Умовно кажучи, в циклі діють дві сили: любов і творчість, Слово. Значення першої для персонажа поступово слабшає. Напруження почуття («я збиваю подушку мукаючих ти») змінюється умовністю та іронією:
ввечері біля тіла, точно у Шиви, рук
дотягнутися бажаючих до безцінної
(«Близько океану ...»)
Навпаки, другий мотив виявляється все сильніше, поки не стикається з першим у «Ти забула село ...». Якщо в «Нізвідки з любов'ю ...» сила любові творила світ, то припинення любові означає його загибель. Та, що забуває, має для героя колосальне значення: вона має силу деміурга17; світобудову існує за її волею, її пам'ять еквівалентна Всесвіту. Те, що «викреслено» з неї, зникає, відходить у небуття.
Якщо пам'ять про любов, а, отже, і сама любов згасла в душі героїні, то герой бореться з цим, воскрешаючи їх в поезії. Вірш здатне пожвавити забутий світ, також як раніше любов відродила до життя героя. Звідси жадібне перечісленіе18 прийме «загубленої села»: місце, де вона знаходиться, пейзаж без «опудал на городах", бідні посіви, важкодоступність, імена і спосіб життя її мешканців (реальних жителів Норенской). Герой наділяє минуле буттям: назвати - значить дати життя, і одночасно змушує героїню згадати про нього.
«Людина доживає до зміни інтересів, як до сивого волосся, як до зморшок Ну, наприклад, мене цікавили, особливо в ті пори (тобто до від'їзду з Росії - Є.С.), особисті взаємини романтичного, якщо хочете, характеру . Зараз превалюють інтереси літературні, тобто світ ідей », - сказав Бродський в інтерв'ю Беллі Езерской19. «Частина мови» - свого роду ілюстрація до цього висловлювання. Якщо від першого («Нізвідки з любов'ю ...») до десятого (« Ти забула ...») вірші про кохання так чи інакше йдеться в кожному тексті, то прямо, то опосередковано, то в другій половині циклу цей мотив практично витісняється і виражений лише натяками. І якщо на початку зречення від «романтичних» взаємин - вимушене, викликане ударом долі, то вже в «Заморозки на грунті ...» мова йде про усвідомлено і добровільно обраному шляху:
Ти не птах, щоб відлітати звідси.
Тому що як у пошуках милою всю-то
ти проїхав всесвіт, далі начебто
немає сторінки податися в живій природі.
Зазімуем ж тут, з чорною обкладинкою поруч
- А в останньому вірші «Частини мови» ця ідея підтверджена і доведена до кінця. Перш станом персонажа можна було дати цілий ряд характеристик: вигнання, розлука, розрив, близькість до смерті, самотність, відчай ... Тепер же автор сам визначає його: свобода.
Знаменно, що саме сприйняття минулого по ходу циклу змінюється: можна сказати, герой «переглядає» минувшину. Особливо сильно це помітно в «... і при слові« прийдешнє »з російської мови ...» 20. З тексту випливає, що персонаж на протязі багатьох «зим» відчував близькість смерті (вдала заміна слова «років»: застаріле «літо» - те ж, що «рік»): «Після стількох зим вже байдуже, що / або хто стоїть у кутку біля вікна за шторою ».
Слово «зим» дозволяє підтримати мотив «смертного холоду», який супроводжує «чистому часу» - Часу як такому, «без домішки» людської жізні21 («Еклога V-а (зимова)», 1980). Однак багато вірші першої половини циклу - хоча б той же «Нізвідки з любов'ю ...» - не можна назвати «зимовими»: дуже вони емоційні, пофарбовані любовним почуттям (хоча і в них «весь час пахне смертю», як сказав Бродський про ахматовском «Реквіємі» 22). Але до кінця циклу герой вже не пам'ятає про те, що він відчував десять віршів тому. Від тих, «романтичних», переживань не залишилося і сліду. Всі попередні роки перетворилися в однакові «зими».
Навпаки, творчість, вірші, папір, літери, Мова-з'являються з тексту в текст. Вірш «Якщо що-небудь співати ...» все пронизане цими образами, як Бог присутній у всьому всесвіті і рухає їм. Зміна вітру, оспівується поетом, виявляється гідної цього у світлі наступних рядків: «замерзла гілка», яка «переміщається вліво, поскрипуючи від неохоти», наводить на думку про руку, що тримає перо і шиї, що від напруги - вона дописала рядок до кінця і переноситься до початку наступного. (Цезура в першому рядку ніби фіксує зміну напрямку руху.) Вітер, таким чином, подібний до силі, яка рухає рукою, записуючої рядок за рядком - тій силі, що породжує вірш. Сила ця, як неодноразово говорив Бродський - сам Мова; він виявляється те саме стихій (вітру в тому числі) і настільки ж могутній. Так у тексті народжується «міф про мову» 23; герой, з його відстороненістю від особистих переживань, стає елементом цього міфу, і порівняння його з кентавром - міфологічним персонажем - виявляється надзвичайно доречним:
Іноді голова з рукою
зливаються, не стаючи строкою,
але під власний голос, перекочується гаркавлячи,
підставляє вухо, як частина кентавра.
Останні рядки в «... і при слові" майбутнє "з російської мови ...» - справжній апофеоз Слова:
Від щирого людини вам залишається частина
промови. Частина мови взагалі. Частина мови.
Тут йдеться і про значущість Слова (згадаймо, наприклад, «1972 рік»: «Все, що творив я, творив заради мови рідної, словесності»), - і про його довговічність, незрівнянну з короткою життям людини (пізніше це прозвучить в «Еклозі V-й (зимової) »). У той же час це відгомін «Горбунова і Горчакова»: «Річ, ім'я отримала, негайно / стає негайно частиною речі24.
Таким чином, по-перше, людина самим своїм ім'ям входить у мову, по-друге, що важливіше, у мові зберігається внесок людини - те, що було їм сказано25. Іншої форми буття після смерті герой для себе не бачить. Однак, як правило, персонаж Бродського, його alter ego - поет, а його «затьмарені-жрецтво» - це творчість. У «... і при слові" прийдешнє "...» герой і Слово анонімні і абсолютизувати. Перед нами не поет, але чоловік; не вірші, але «частина мови» 26. А справа в тому, що герой опинився в ситуації, коли всі рівні - перед обличчям небуття. Раптове звернення «вам» (звернень до «Частини мови» майже немає) - це слово до «залишаються», живим. Що й не дивно в тексті, який весь насичений знищенням. «Миші» «всією юрбою / відгризають від ласого шматка / пам'яті». Втрачено колишні інтереси, тематика творчості, інтонація віршів: «... в мозку лунає не неземне "до", / але її (смерті? - Є.С.) шурхіт ». Раз у раз герой стикається з «хижої» життям, «якої, як дарованої речі, не дивляться в пащу», і вона «оголює зуби при кожній зустрічі». Саме намагаючись протистояти цьому, герой твердить: «частина / мови. Частина мови взагалі. Частина мови »27. Він не молиться, не заклинає: він вимовляє слово - і воно залишається у вічності. Як Всевишньому було досить вимовити: «Хай буде світло», - і настало світло (Бут. 1, 3). Можливість сказати «робить смертного рівним Богові». Переконуєшся, що віра поета в «силу слів» була дійсно безмежна.
Не тільки у «... і при слові" прийдешнє "...», але і в інших віршах «Частини мови» творчість пліч-о-пліч сусідить зі смертю. З іншого боку, смерть пов'язана з любов'ю. Притому ці дві «смерті» різні. Коли мова йде про любов, то останній рубіж або вже перейдено («Нізвідки з любов'ю ...»,« Це - ряд спостережень ...»; так само можна зрозуміти і рядки з «Близько океану ...»:« У дерев'яному місті міцніше спиш, / бо сниться вже тільки те, що було »), або це відбувається на наших очах (« Тому що каблук ...»). Мотив посмертия в «Частини мови» дуже стійкий: про нього говориться й у віршах про творчість. Але одночасно мова заходить про очікування прийдешньої смерті.
Так, у вірші «Темно-синє ранок в памороззю рамі ...» символ жахливого в житті героя - «чорна дошка від якої мороз по шкірі». У дитинстві це була класна дошка; тепер - мертва, чорна наскрізь; апофеоз чорноти - смерть. При цьому герой прямо говорить, що дошка «залишилася чорної» «і позаду теж» 28: значить, він спостерігає її «з того боку» останньої межі. Ось схожий символ з «Заморозки на грунті та облисіння лісу ...»:« Зазімуем ж тут, з чорною обкладинкою поруч, / проникною холоднечею зовні, звідси - поглядом »(курсив наш - О.С.) - і знову герой не тільки передчуває кінець, але і прозріває посмертия. А ось як зображена насильницька смерть, яка сталася хвилину тому:
бачиш раптово борошнисту щоку клерка,
біганину в коридорі, емальований таз,
людини в жеваной капелюсі, що зводить хмуро брови,
та іншого, зі спалахом, щоб осяяти не нас,
але обм'якле тіло та калюжу крові.
(«Отже, пригріває. У пам'яті, як на межі ...»)
Розповідь настільки безпристрасно, що знову виникає думка: хто це бачить? вже не душа чи, що відокремилася від «обм'яклого тіла»? 29 Смерть нерухомо чекає героя «в кутку біля вікна за шторою» («... і при слові "прийдешнє "...»); сон персонажа на тлі зими в« Я не те що божеволію ... »- це смертний сон ...
Від тексту до тексту повторюється одне і те ж: герой за життя «підглядає», «як буде там» (слова Тулія, персонажа п'єси Бродського «Мармур»). І можливо це завдяки творчості. Існування після смерті і створення віршів об'єднуються в одному образі - мандри душі. Це сталося ще у «Великій елегії Джону Донну», де на наших очах словом художника твориться світ: Лондон, Англія, земля і небо - і в той же час весь він охоплений сном, належить потойбічного.
Те ж сказано в есе «Про одному вірші»: «Мова виштовхує поета в ті сфери, наблизитися до яких він був би інакше не в змозі», «душа співака перебуває в постійному русі» 30. Бродський прямо порівнює це мандрівка з «посмертними поневіряннями» людської душі. Місце, де це все відбувається, названо «поетичним раєм» 31.
До цих мотивів читача «Частини мови» відсилає «Темно-синє ранок в памороззю рамі ...». Воно все побудовано на вираженні «подумки перенестися». Герой подумки спрямовується від вікна на «вулицю з палаючими ліхтарями», по «крижаній доріжці» повз перехресть і заметів. Починаючи свій шлях в Америці, він закінчує його в Росії, в шкільній «роздягальні в східному кінці Європи». Власне, перед нами - політ душі геть від тіла (як в «Тому що каблук ...»), тим більше що герой дрімає (« великого бажання вставати »- йдеться в останньому рядку) 32. Але одночасно це - освоєння пишучим одного з куточків Всесвіту. Як у «Великій елегії», народження віршів і поява перед нашими очима ленінградської школи 1950-х років відбувається одночасно:
Там звучить «Ганнібал» з худого мішка на стільці,
сильно пахнуть пахвами бруси на фізкультурі;
- Деталь за деталлю перераховані «чорна дошка», «деренчливий дзвоник», «кристал», «паралельні лінії». Спогад, дрімота, створення віршів і політ душі зливаються воєдино.
Але творчість, мова, Слово не тільки відкривають перед героєм таємницю посмертия: вони допомагають вижити зважаючи смерті. «Зазімуем ж тут, з чорною обкладинкою поруч, / проникною холоднечею зовні, звідси - поглядом, / за бугром в чистому полі на штабель слів / пером кирилиці наколів». Навіть впритул підійшовши впритул до «чорної обкладинці» і відчуваючи струмує з-за неї холод небуття, герой залишається живою людиною. На це вказує і цілком реальний пейзаж у «Завжди залишається можливість ...». Може бути, вулиця, куди виходить герой - це одна з вулиць «міста пам'яті», як в есе «Місце не гірше будь-кого» (1986) - конгломерату спогадів мандрівника, «закрученого лабіринту вулиць, провулків та алей, що належать одночасно декільком місцях», де відбуваються події снов33. Але персонаж не перероджується, подібно до героїні цвєтаєвської «Поеми повітря», і мислить, як і раніше земними образами. Говорячи словами Тулія, для нього «довічно переходить в посмертно», а «посмертно» - у «довічно». Повторимо, що наприкінці циклу («Я не те що божеволію ...») коштує не слово« смерть », але« свобода ». Прикмети її - цілком земні («не пам'ятаєш по батькові у тирана»). Так, герой попрощався з усім, що йому було дорого - з батьківщиною, з пережитим, з любов'ю. Переконався, що для нього закономірно і природно - жити «в крайньому положенні», на межі між життям і смертью34. Але це саме життя, і вона триває.
Відчуття нерозривному зв'язку текстів «Частини мови» породжує і те, як зображений герой. У багатьох віршах з'являється його портрет, побудований за одним і тим же принципом: це сукупність окремих органів, проявів, частин одежди35. Гортань, пальці, каблук, серце, очі, уста, «голова з рукою», лікоть, вушна раковина - все це живе і діє саме по собі: так створюється враження, що герой відчужений від себе, відрізняється від людини з «нормальними сантиментами» (вираз Бродського). З цією манерою поєднується особливий прийом «розчинення» персонажа в навколишньому середовищі. Яскравий приклад - «Дерев'яний Лаокоон, скинувши на час гору з ...». Природа живе злагодженої життям, як єдиний організм - величезне тіло, лопатки якого - пагорби, зуби - «огризки колонади», а мова, на якому смак крові і сліз - хвилі «средізімнего» моря36. І рухає нею «здичавіле серце» самого персонажа: воно «все ще б'ється за два».
Далі, весь текст насичений стражданням. Викривлене, зігнуте вітром дерево нагадує Лаокоона, мучимого зміями. Одночасно це Атлант: на його плечах - нестерпний тягар неба, перевтілившись в «величезну хмару». «Перекручені канати / хльостають спини пагорбів»; стирчать уламки колон схожі на вибиті зуби ... І в «пасивної» функції виступають ті частини тіла, ті його прояви, які найбільш важливі для героя-поета. Голос, здатність говорити - чи не головна в його життя: так, слова з віршів на сорокаріччя «Але поки що мені рот не забили глиною» означають: «Поки я живий ...» 37. Серце, його хвороба, із зрозумілих причин, також раз у раз згадуються у віршах Бродського. Пік мотиву страждання - образ саме «людського» муки, і не тільки фізичного, але й морального - принизливе становище «лежачого» в «калюжі» 38.
Зрощенню «Частини мови» в єдине ціле також сприяє постійна увага до Часу в цих віршах. З одного боку, чи не в кожному тексті зазначено час року. Коли читаєш вірші одне за іншим, здається, що автор фіксує хронологію того, про що йдеться у циклі. (Наприклад, між «Темно-синє ранок» і «С точки зору повітря ...» проходить півроку: у першому випадку на дворі зима, у другому - літо). З іншого боку, Бродський слідує своїм словами: «поезія - це реорганізоване час» 39, - і дійсно реорганізує його, примушуючи нас звернути увагу на цей бік тексту. Наприклад, в «Близько океану ...» по ходу тексту герой поступово засипле. «Прив'язка» сюжету до динамічного процесу допомагає в'яве відчути хід Часу: автор як би підштовхує нас до того, щоб ми розділили його інтерес до Времені40.
Серед таких процесів, відбитих у «Частини мови» - народження вірша. Вірші як би з'являються на наших глазах41. У «Нізвідки з любов'ю ...» поет згадує вибір дати - «надцятого мартобря», перебирає звернення до героїні: «дорогою, шановний, мила, але неважливо / навіть хто», - і обмовляється «як не сказано нижче принаймні» - оцінюючи написані ним самим строкі42. У «Тихотворение моє, моє німе ...» ми бачимо героя за «роботою»:
вручну струшувати пил безумства
з осколків жовтого оскалу в писальний
- А в кінці мова йде про вже готовому тексті («шмат відрізаний, Тихотворение»). У «Заморозки на грунті та облисіння лісу» те ж саме передано за допомогою метафори: «за бугром в чистому полі» (тобто на білому папері) «на штабель слів / пером кирилиці наколів». («Чорний вертикальний згусток слів посеред білого аркуша паперу» - так назвав Бродський вірш в Нобелівської лекціі43.)
Здавалося б, з усім тим, що ми говорили про єдність «Частини мови», погано узгоджується різноманітність «матеріалу», на якому будуються вірші. Перед читачем - то «північ», то південне «средізімнее» море; то морські глибини («з-за штор молюск / витягнуть»), то космос («Що стосується зірок ...»). Як на гігантських гойдалках, ми переносимося від далекого історичного минулого (татарська навала) до того, що відбудеться «через тисячу років»; від Пушкіна («Ти не птах, щоб відлітати звідси» (пор. «І вимовити хоче:« Давай полетимо! / Ми вільні птахи! ") - до шлягеру:« ... в пошуках милою всю-то / ти проїхав всесвіт ... »(пор.« Всю-то землю я проїхав, / Ніде милої не знайшов ») 44; від пристрасті, яка вириває героя зі сну - до прагнення «спати, не роздягнувшись». З цієї точки зору вірші майже автономні. Але «Частина мови» не розсипається на фрагменти - замальовки і роздуми, тому що як би не був широкий охоплення матеріалу, у всіх віршах автор пише, грубо кажучи, про одне й те ж. Він розробляє ті ж самі сітуаціі45; вони взаємопов'язані; їх перелік обмежений: спогад героя про кохану, перехід від земного буття до потойбічного й існування там (одночасно це життя на чужині, порівн. також «життя в раю» в «Ти забула село ...« і згадуване вище мандрівка душі); буття в «предсмертіі»; коріння творчості персонажа; процес створення вірша. Звернення до них з тексту в текст з'єднує цикл в нерозривне ціле з високою смислової щільністю; чітко простежується їх розвиток і його результати. Так створюється єдина лінія, яка перетворює цикл в поему.
Питання про витоки «Частини мови» - нового різновиду російської поеми ХХ століття - вимагає окремого дослідження. Проте зазначимо твір початку століття, де фрагменти об'єднуються таким же чином. Воно належить перу поета, якого Бродський дуже любив в юності і «активно» не любив у зрілі роки: мова йде про цикл А. А. Блоку «На полі Куликовому», який з повним правом можна назвати поемою. На жаль, порівняння цих двох «поем-циклів» виходить за рамки нашої статті.
Примітки
1 Полухіна В.П. Жанрова клавіатура Бродського / / Russian Literature. Vol. 38, no. 2-3. Amsterdam, North-Holland, 1995, p. 146.
2 Наприклад, «Присвячується Ялті» (1969) - «детектив у віршах» (Полухіна В. П. Там же).
3 Це твір неодноразово привертало увагу дослідників; див.: Науменко А.В. «Частина мови» І. Бродського / / Мова і культура: Третя міжнар. конф.: Тез. докл. Київ, 1994. С. 246-247; Крепс М. Про поезію Йосипа Бродського. Ann Arbor, 1986. С. 246-254; Пярлі Ю. Синтаксис і сенс. Цикл «Частина мови» І. Бродського / / Модернізм і постмодернізм у російській літературі та культурі. Helsinki, 1996. С. 409-418; Бєльська Л.Л. «Частина мови» Йосипа Бродського / / Русская речь. М., 1998. № 1. С. 21-27. Див також дослідження окремих текстів циклу: Кулле В.А. «Структура авторського" я "у вірші Йосипа Бродського" Нізвідки з любов'ю "» / / Йосип Бродський: творчість, особистість, доля. СПб, 1998. С. 136-142; Ковальова І.І., Нестеров А.В. Про деякі пушкінських ремінісценціях у І. А. Бродського / / Вісник Московського університету. Серія 9. Філологія. М., 1999. № 4. С. 12-17 (розглядаються «Заморозки на грунті та облисіння лісу ...» і «... і при слові« прийдешнє »з російської мови«).
4 Ісупов К.Г. Про жанровій природі віршованого циклу / / Цілісність художнього твору та проблеми його аналізу в шкільному та вузівському вивченні літератури. Донецьк, 1977. С. 165.
5 Термін вводиться в статті: Лотман М.Ю. Гіперстрофіка Бродського / / Russian Literature ... , P. 303 сл. - Для характеристики формально повторюваних груп строф протягом одного і того ж тексту (наприклад, з двох гіперстроф складається вірш «Дебют»).
6 Кулле В. А. Указ. соч. С. 137.
7 Ср.: Фоменко І.В. Поетика ліричного циклу. Дисс. ... докт. філол. наук. Калінін, 1989. С. 121.
8 Т. е. Басманова. (Це думку висловив В. А. Кулле в бесіді з автором статті.)
9 Волков С. Діалоги з Йосипом Бродським. М., 1998. С. 244.
10 Двоїстість погляду на те, що відбувається у вірші відзначена і В.А. Кулле (Кулле В. А. Структура авторського «я» ... С. 141).
11 Там же.
12Ціт. по: Polukhina V. The Self in Brodsky's Interviews / / Russian Literature. Vol. 38, no. 2-3. North-Holland, 1995, p. 357. СР про самоіронії у віршах Бродського: Уфлянд В. Яструб російської словесності / / Літературний огляд. 1997. № 3. С. 34.
13 Не слід відмовлятися і від примітивного «переднього плану» значення цих рядків, тим більше що подібний епізод є в есе «Колекційний примірник» (1991): в довгих і прямих петербурзьких вулицях героїні «не сховатися» від персонажа, що йде по п'ятах, щоб дізнатися, чи вірна вона йому (Твори Йосипа Бродського. Т. 4. СПб., 1995. С. 209).
14 Волков С. Діалоги ... С. 49.
15 Полухіна В.П. Граматика метафори і художній сенс / / Поетика Бродського. NJ, 1986. С. 69.
16 Значення, яке Бродський надавав особистої здібності людини висловити ту чи іншу думку і взаємозв'язок її з людською свідомістю і душевним станом, було відображено автором в есе «Промова на стадіоні» (1988): «Зосередьтеся на точності вашої мови. Намагайтеся розширювати свій словник. Мета в тому, щоб дати вам можливість виразити себе якомога повніше й точніше, одним словом, мета - ваше рівновагу. Бо накопичення невиговоренного, невисловленого належним чином може призвести до неврозу. »(« Зірка ». 1997. № 1. С. 63).
17 Показово в цьому сенсі створене позднйе вірш «Я був тільки тим, чого ...» (1981), також присвячене М.Б. Героїня наділена функціями деміурга: «Це ти, гаряча, / ошую, одесную / раковину вушну / мені творила, шепочучи. / Це ти, мнучи / штору, в сиру порожнину / рота вклала мені голос, / окликающие тебе ». СР інтерпретацію героїні як подоби серафима з «Пророка» Пушкіна в ст.: Кузнєцов С. Пушкінські контексти в поезії Йосипа Бродського / Матеріали III і IV Пушкінського Колоквіуму в Будапешті, 1991, 1993. Budapest, 1995. С. 223-230.
18 Див про прийом перерахування у Бродського: Гордін Я.А. Мандрівник / / Russian Literature ..., p. 230; його ж: Велич задуму / / Зірка. 1999. № 1. С.129.
19 Єзерська Б. Якщо хочеш зрозуміти поета ... / Бродський І. Велика книга інтерв'ю. М., 2000. С. 193.
20 Ми вважаємо, що послідовність віршів у «Частини мови» формує «лінію часу», на якій, відповідно до порядку розташування текстів, поміщаються описані в них події, тобто має місце певна еволюція героя. Ср: Фоменко І.В. Поетика ліричного циклу ... С. 87: «хронологія повинна була стати" канвою ", що народжує ілюзію сюжету, в основі якого - історія становлення особистості, її духовний досвід».
21 Кулле В.А. «Там, де вони закінчили, ти починаєш ...». Про переклади Йосипа Бродського / / Russian Literature ..., p. 276.
22 Волков С. Діалоги ... С. 244.
23 Ср: Бродський І. Дев'яносто років потому / / Зірка. 1997. № 1. С. 32-33.
24 Зближення і порівняльний аналіз процитованих фрагментів проводиться в роботі: Кулішова І.Г. Слово в поезії Йосипа Бродського. Автореферат дис. канд. філол. наук. Тбілісі, 1998. С. 27.
25 «Створюване сьогодні по-російськи або по-англійськи, наприклад, гарантує існування цих мов протягом наступного тисячоліття. Поет, повторюю, є засіб існування мови »(Бродський І. Нобелівська лекція ... С. 15).
26 Не поняття з морфології, оскільки сказано «частина мови взагалі».
27 Фактично те ж саме відбувалося в «Дізнаюся цей вітер ...», але там герой твердив ім'я коханої. Ось ще одне свідчення «зміни» його «інтересів».
28 В основу образу, ймовірно, належить спогад про двосторонню, перевертається дошці, які збереглися в школах до нашого часу.
29 С. А. Лур цитує: «Поезія Бродського в деякому сенсі запис думок людини, який покінчив з собою»: Лур'є С.А. Свобода останнього слова / Йосип Бродський розміром оригіналу. Таллінн, 1990. С. 172-173.
30 Про одному вірші / Твори Йосипа Бродського. Т. V. СПб., 1999. С. 147.
31 Там же.
32 Ср зауваження Бродського: «Вірш чимось нагадує важкий сон, коли отримуєш - і тут же втрачаєш - щось надзвичайно цінне" (Бродський І. Дев'яносто років потому / / Зірка. 1997. № 1. С. 32).
33 Герой есе радить розглядати вітрини магазинів: це «приємний спосіб вбити час» (Там же. С. 61), порівн. у вірші: «Деякі будинки / краще інших: більше речей у вітринах».
34 Доля героя така саме тому, що він поет: «... деколи з допомогою одного слова, однієї рими пише вірш вдається опинитися там, де до нього ніхто не бував, - і далі, може бути, ніж він сам би хотів» ( Бродський І. Нобелівська лекція ... С. 16).
35 Див: Полухіна В. Поетичний автопортрет Бродського / Йосип Бродський: творчість, особистість, доля. СПб, 1998. С. 147-148.
36 Разом з тим «портрет» природи розпадається на окремі частини також, як і портрет героя / Cр.: «Пейзажам Бродського властива роздробленість, вони немов би розпадаються на окремі деталі», об'єднані все ж таки «чимось більшим, ніж просте сусідство» (Ваншенкіним Є. Вістря. Простір і час у ліриці Йосипа Бродського / / Літературний огляд. 1997. № 3. С. 39).
37 «Я входив замість дикого звіра в клітку ...» (1980).
38 Також людські дії, здібності, думки «передоручає» навколишнього світу в «Тому що каблук ...»:« У дерев'яних речах замерзаючи в полі, / по перехожих себе дізнаються дому ». В іншому вірші сказано: «З точки зору повітря, край землі / усюди» - хоча мова йде про «точці зору» самого героя. У «Отже, пригріває ...» і «Якщо що-небудь співати ...» образи цілком реальних весни та зими одночасно є метафорою того, що відбувається у свідомості і пам'яті героя.
39 «поет - він завжди справа з Часом має Бо пісня - вона що? Вона - реорганізоване Час »(Бродський І. Мармур / Бродський І. Форма часу. Вірші, есе, п'єси. У 2-х т. Т. 2. Мінськ, 1992. С. 274).
40 Биркертс С. Мистецтво поезії / Бродський І. Велика книга інтерв'ю. С. 76. Те ж спостерігається в «Тому що каблук ...», де описано наступ вечора (на початку тексту на вулиці ще досить видно, щоб удома« впізнали себе »« по перехожих », а в кінці небо чорно, як ніби« натерте крилом грача »), в« Дерев'яний Лаокоон ...», де зображено наближення грози, злива і потім - веселка (її поява «зашифровано» в словах «Кожен мисливець знає, де сидять фазани») і в «Темно-синє ранок ... », де шкільний день: вихід з дому зимового ранку,« штовханина в роздягальні », уроки - уміщається в кілька миттєвостей ранкової дрімоти персонажа.
41 Ця особливість багатьох віршів Бродського відзначена в ряді досліджень: Крепс М. Про поезію Йосипа Бродського ... С. 6; Лосєв А. Йосип Бродський. Передмова / / Відлуння. Париж, 1980. № 1. С. 30; Баткін Л.М. Тридцять третя буква. Нотатки читача на полях віршів Йосипа Бродського. М., 1997. С. 69.
42 А. К. Жовківський пише про «специфічному для нього акценті на авторській волі» і «педалюванні» її «за допомогою вступних конструкцій» (Жовківський О.К. «Я вас любил» ... Бродського »/ Жовківський А.К. Блукаючі сни та інші роботи. М., 1994. С. 214).
43 Бродський І. Нобелівська лекція ... С. 15.
44 Див. «Заморозки на грунті ...». Зв'язок із Пушкіну пронизують «Частина мови». Див: Ковальова І.І., Нестеров А.В. Про деякі пушкінських ремінісценціях ... С. 12-17.
45 Ср зауваження Є. М. Петрушанський про «варіаційному проростанні і відновленні, поліфонії смислових відтінків, на фоні незмінно заданої« основи »» «зі зміною« точки погляду »«, які спостерігаються на протязі великих віршів Бродського (тобто в окремо взятому тексті) : Петрушанський Є.М. «Remember her». «Дідона і Еней» у пам'яті і творчості поета / Йосип Бродський: творчість, особистість, доля. С. 76.