Тема поезії у А. С. Пушкіна.
Однією з центральних тем у Пушкінській поезії є тема музи. Ім'я Музи, античної богині, покровительки й натхненниці поетів, відсилає нас ще до часів Гомера: «Муза, оспівай Ахіллеса, Пілеева сина». У новий час (XVI-XIX ст) музу стає символом традицій, того ланцюга, яка зв'язує сучасних поетів з померлими, нові твори із зразками. Пушкін продовжив давню традицію звернення до музи, осмислив її і завершив.
На першому етапі своєї творчості (1810-і роки) Пушкін-продовжувач традицій. У програмному вірші «До Жуковському» (1816) він, здійснюючи стародавній поетичний ритуал, присягає на вірність музам: «Я з трепетом схилив перед музами коліна ... / / Мій жереб вийняв Феб, і ліра мій талан». Традиційний вибір, який стояв перед ним в юнацькі роки, був між «похмурою», «веселої» і «урочистої» музою. «Весела» надихала на пісні на славу Вакха і Венери, «смутна» - на елегійні любовні сповіді, «урочиста» - на одичні прославлення, викриття і заклики. Друзі-декабристи закликали Пушкіна зробити вибір на користь волелюбною оди. Поет ж вирішив по-своєму і не відмовився ні від однієї з муз. При цьому всі три музи були об'єднані однією пристрастю Пушкіна-прагненням до свободи.
Свобода раннього Пушкіна багатолика. У жартівливих посланнях її синонімами є «неробство» і «розгул», музи тут-«милі і молоді», в одному ряду з «лінню» і «легковажною любов'ю», творча свобода тут те саме що буйною вольниці саперів, Феб (в античній міфології покровитель творчості) поряд з Вакхом (богом вина). У ліцейські і ранні петербурзькі роки свобода вперше відкрилася Пушкіну у свавілля розгулу, за склянкою вина, в вітряному залицянні, овіяному музою XVIII століття. І в той же час муза юного Пушкіна могла ставати грізною і суворою. Так, в «Вольності» поет закликає піднесену одичну музу-свободи горду співачку.
З другої половини 20-х років Пушкін вже не просто продовжує традицію, а осмислює її. «Я зрозуміти тебе хочу, / / Сенсу я в тебе шукаю», - так писав Пушкін про загадки життя («Вірші, складені вночі під час безсоння», 1830 р.); та ж воля до глибинного знання рухає поетом, коли він звертається до загадки музи. Муза для зрілого Пушкіна є метафора поетичного служіння і поетичної свободи, служіння вищому, свободи від «черні», «натовпу» і «низьких істин».
Ідея служіння глибоко традиційна, вона виходить із уявлення про божественну природу поезії; Пушкіним ж ця традиційна ідея вистраждана в повній мірі і додумати до кінця. Так, Пушкін говорив те, що до нього вже не раз говорилося: співак-«богом обраний», ліра його-«священна», але при цьому погляд поета на місце поезії і поета в світі-гранично тверезий. Якщо в ранній період Пушкін, іду традиції, писав про всесилля музи («Хочу оспівати свободу ліру, / / На троах вразити порок» - «Вільність», 1817), то вже в кінці 20-х років він заперечує навіть корисність поезії.