Зміст
Введення
1. Планування видаткових статей основного бюджету
1.1. Бюджет прямих матеріальних витрат
1.2. Бюджет прямих витрат на оплату праці
1.3. Бюджет амортизаційних відрахувань
1.4. Бюджет загальновиробничих витрат
1.5. Бюджет комерційних витрат
1.6. Бюджет управлінських (загальноцехових) витрат
1.7. Бюджет податкових платежів
1.8. Бюджет виплат по фінансовій діяльності
1.9. Бюджет закупівель
1.10. Бюджет з інвестиційної діяльності
1.11. Бюджет розрахунків з кредиторами
2. Практична частина
2.1. Аналіз руху грошових коштів за 2004 р. на ВАТ «Белгородасбестоцемент»
2.2. Розрахунок економічного зростання ВАТ «Белгородасбестоцемент»
Висновок
Введення
Бюджетування є новим для російських фахівців методом фінансового управління підприємством. Бюджетування - це процес планування майбутніх операцій фірми та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Бюджетування є першим етапом розробки системи регулярного економічного управління і сприяє оптимізації фінансових потоків і ресурсів підприємства, що дозволяє значно знизити їх обсяг, фінансові потреби фірми, собівартість виробленої продукції і, тим самим, підвищити конкурентоспроможність підприємства.
Бюджетування є засобом для визначення фінансових показників, методом фінансового управління.
Бюджетування використовується для організації виробничого процесу (ритмічності, синхронності і т.д.) і по суті являє собою кошторисна планування, яке здобуло найбільшого поширення в командній економіці. Слід зазначити, що фінансова і виробнича концепції виникли майже одночасно.
Також важливим завданням є складання бюджету доходів і витрат, який необхідний для оцінки рентабельності діяльності компанії, і бюджету по балансовому листу, що є найважливішим інструментом управління активами і пасивами підприємства.
Поточний бюджет конкретизує план доходів і витрат підприємства, що доводяться до центрів доходів, витрат і прибутку. Він складається з двох розділів:
1) поточні витрати - витрати виробництва (обігу) з даного виду операційної діяльності;
2) доходи від поточної операційної господарської діяльності - формуються в основному за рахунок реалізації продукції, виробленої підприємством.
У цій роботі розглядаються поточні витрати основного бюджету.
Складання бюджетів за основними витратними статтями основного бюджету проводитися на підставі даних відповідальних підрозділів, ув'язнених і планованих (з великою часткою ймовірності висновку) договорів по всій діяльності на підприємстві.
Так, поточними витратами фірми є матеріальні витрати, амортизація основних засобів і нематеріальних активів, витрати на оплату праці, податкові платежі, що відносяться на витрати, накладні витрати, що відносяться до поточних витрат.
Дуже важливо, щоб процес бюджетування, втім, як і весь процес внутрішньофірмового планування, носив безперервний характер. Тільки так може бути досягнута його ефективність. Поточні бюджети орієнтують підрозділи фірми в їх повсякденній роботі, спрямованої на забезпечення поточної рентабельності; стратегічні програми й бюджети закладають основи майбутньої рентабельності.
1 Глава
Планування видаткових статей основного бюджету
Бюджет доходів і витрат - основний документ, який визначає розміри та джерела бюджетного фінансування.
Прогнозування статей основного бюджету (бюджету доходів і витрат) передбачає виконання численних розрахунків, які відображають зміст елементів витрат (на матеріали, на оплату праці, амортизацію основних засобів і нематеріальних активів та ін.)
Розглянемо порядок їх планування на майбутній період по підприємству в цілому.
1.1. Бюджет прямих матеріальних витрат
Прямі витрати на сировину і матеріали - це витрати на сировину і матеріали, з яких виробляється кінцевий продукт.
Бюджет прямих витрат на матеріали складається на основі виробничого бюджету і бюджету продаж.
У бюджеті прямих витрат на матеріали визначаються строки закупівлі і кількість сировини, матеріалів і напівфабрикатів, яке необхідно придбати для виконання виробничих планів. Використання матеріалів визначається виробничим бюджетом і пропонованими змінами у рівні матеріальних запасів. Множачи кількість одиниць матеріалів на їх оцінні закупівельні ціни, отримують бюджет закупівлі матеріалів.
Слід зазначити, що матеріальні оборотні ресурси можна розділити на основні і допоміжні. Основні матеріали можуть, як обслуговувати виробничі потреби, так і використовуватися на етапі відвантаження і збуту (наприклад, тара). У зв'язку з цим при бюджетному плануванні поділяють планові величини матеріальних оборотних коштів, що належать, до стадії виробництва і стадії збуту, і лише потім визначають сукупну потребу в розрізі окремих видів продукції. Основні матеріали, обслуговуючі виробничі потреби, включаються до бюджету прямих витрат на матеріали. Основні матеріали, використовувані, на етапі відвантаження і, збуту, включаються до бюджету комерційних витрат.
У ряді випадків економічно невигідно враховувати і планувати витрату матеріалів, що припадає на кожний вид продукції.
Прикладами подібних витрат є паливо та ПММ транспортних служб, виробничий інвентар, витрати матеріалів на ремонт будівлі заводоуправління і т.п. Такі матеріали вважаються допоміжними, які діляться на:
- Пов'язані з непрямим (общепроізводетвенним) витрат;
- Пов'язані з постійним (загальногосподарських і загальним комерційним) витрат.
Непрямі витрати (паливо та ПММ транспортних служб, виробничий інвентар тощо) включаються до бюджету загальновиробничих витрат. Вони розподіляються між окремими виробами відповідно до обраної організацією планової базі розподілу загальновиробничих витрат у частині допоміжних матеріалів (пропорційно заробітній платі виробничих робітників, кількості годин відпрацьованого часу і т.д.). Як правило, за базу розподілу приймається той показник, на основі якого відбувався розподіл загальновиробничих витрат в минулому бюджетному періоді.
Допоміжні матеріали, пов'язані з загальногосподарських витрат (наприклад, матеріали на ремонт будівлі заводоуправління), включаються до бюджету управлінських витрат. Допоміжні матеріали, пов'язані з загальним комерційним витрат (наприклад, представницькі витрати керівництва організації), включаються до бюджету комерційних витрат. Велика частина допоміжних матеріалів в частині постійних витрат розраховується на основі кошторисного планування по центрах фінансової відповідальності.
На вітчизняних підприємствах існує два основних методи складання бюджету прямих витрат на матеріали:
- Нормативний метод;
- Аналітичний метод.
Нормативний метод є найбільш точним, обгрунтованим, але разом з тим досить трудомістким. Суть даного методу полягає в тому, що витрати на матеріальні оборотні засоби (сировина, матеріали, комплектуючі) визначаються виходячи з установлених норм витрат. Більшість великих і середніх промислових підприємств складають планову калькуляцію на одиницю продукції, в якій встановлені питомі норми витрат за видами сировини і матеріалів. Таким чином, на основі встановлених норм (стандартів) витрат матеріалів і даних виробничого бюджету розраховують потребу на бюджетний період.
Практика показує, що на малих підприємствах, як правило, відсутня система нормування матеріалів. У даному випадку можливе використання аналітичного методу. У порівнянні з нормативним методом він набагато простіше в практичному застосуванні, однак, дає більш грубу оцінку потреби в матеріальних витратах. Суть даного методу полягає в тому, що на основі фактичних даних виробництва і збуту продукції за базовий (звітний) рік та загальних витрат матеріалів розраховується середньозважена, прийнята за норму витрати на планований бюджетний період. Потім ці норми витрати застосовуються до планових обсягів продажів і випуску для визначення потреб у матеріалах.
Бюджет прямих витрат на матеріали, як правило, складається з урахуванням строків та порядку погашення кредиторської заборгованості за матеріали. Як і у випадку з дебіторською заборгованістю, існує часовий лаг між моментом здійснення покупки і моментом реальної оплати матеріальних ресурсів. Наприклад, якщо постачальники встановлюють середній термін погашення заборгованості 30 днів і політика організації - не користуватися знижкою (якщо така надається), а оплачувати заборгованість в кінці цього періоду, то розрив між купівлею та платежем - 1 місяць.
По рядку «Разом грошових виплат" повинні бути приведені дані про кількість грошових коштів, які будуть виплачені в конкретному періоді. У правому стовпці повинні бути приведені дані про суму виплат за покупки матеріалів, вироблених в конкретному періоді. У нижньому рядку таблиці рекомендується фіксувати стан кредиторської заборгованості на кінець кожного періоду, яка визначається за формулою:
Кредиторська заборгованість = Кредиторська заборгованість на початок періоду + Сума закупівель за період Сума оплати за період (1.1.2.)
Даний бюджет складають відділи постачання й економічний відразу після розробки виробничої програми для визначення потреби підприємства в сировині та матеріалах. Прямі витрати на матеріали входять до складу кінцевого продукту. Бюджет прямих витрат на матеріали показують потреба в матеріальних ресурсах, яку задовольняють шляхом закупівель. Обсяг закупівель залежить від передбачуваного використання матеріальних ресурсів, а також від рівня запасів. Формула для обчислення обсягу закупівель має вигляд:
Обсяг закупівель = Запаси на початок розрахункового періоду + Обсяг споживання - Запаси на кінець розрахункового періоду (1.1.1.)
Дані про запаси сировини і матеріалів автоматично надходять з бюджету виробництва та бюджету запасів на майбутній квартал. Запас матеріалів на початок періоду дорівнює запасу в попередньому періоді. У разі якщо змінюється бюджет продажів або бюджет виробництва, повинен бути оперативно змінений і план закупівель матеріалів.
Правильно складений бюджет витрат на матеріали дає можливість чіткої взаємодії між виробництвом і відділом постачання, а також дозволяє утримувати величину запасів на прийнятному для підприємства рівні.
Планові потреби закупівлі матеріалів та їх використання можуть бути підготовлені як в одному документі, так і в окремих самостійних бюджетах. Багато хто віддає перевагу єдиний документ.
1.2. Бюджет прямих витрат на оплату праці
Цей бюджет поряд з бюджетом на матеріали є найважливішим для підприємства, так як витрати на оплату праці займають значну питому вагу у витратах виробництва, а їх планування дозволяє управляти персоналом. Принципи побудови бюджету прямих витрат на оплату праці достатньо відомі працівникам економічних служб підприємства. Бюджет прямих витрат на оплату праці готують виходячи з бюджету виробництва, відомостей про продуктивність праці і ставок оплати праці основного виробничого персоналу.
Витрати на оплату праці включають прямі і непрямі витрати. Прямі витрати на оплату праці включають всі витрати, які можна прямо, безпосередньо і економічно віднести на певний вид готової продукції. Аналогічно основних матеріалів прямі витрати праці вважаються окремо в частині виробничих і збутових витрат. При цьому також застосовують два методи складання бюджету: метод нормування та аналітичний метод.
Проте з виробництвом пов'язані і підсобні робітники, менеджери і майстри, контролери та інший допоміжний персонал. Їх заробітна плата також входить до складу виробничих витрат. Оскільки ці витрати на оплату праці не можна прямо і економічно віднести на певний вид готової продукції, вони називаються непрямими (непрямими) витратами. Подібно витрат на допоміжні матеріали непрямі витрати на оплату праці включаються або в бюджет загальновиробничих витрат (наприклад, заробітна плата допоміжного персоналу), або до бюджету управлінських витрат (наприклад, заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу). Непрямі витрати на оплату праці відносять на собівартість окремих продуктів, розподіляючи пропорційно кошторисної ставкою цих витрат на одиницю продукції.
Розподіл витрат на оплату праці на прямі і непрямі у великій мірі залежить від конкретних ситуацій. Якщо в організації проводиться один виріб, то заробітна плата не тільки основного виробничого, але й управлінського персоналу може бути включена до бюджету прямих витрат на оплату праці.
Бюджет прямих витрат на оплату праці готується виходячи з бюджету виробництва (кількість одиниць продукції, що підлягають виготовленню), даних продуктивності праці і ставок оплати праці основного виробничого персоналу, зайнятого безпосередньо виготовленням продукції.
У бюджеті заробітної плати основного виробничого персоналу необхідно виділяти дві складові частини:
- Фіксовану (постійну) частина оплати праці;
- Відрядну (змінну) частину оплати праці. Змінна частина оплати праці включає оплату операцій і робіт за відрядними нормами і розцінками, тарифними ставками або у відсотках від виручки відповідно до прийнятих в організаціях формами і системами оплати праці.
Щоб розрахувати загальний час використання основного виробничого персоналу, необхідно очікуваний обсяг виробництва в кожному періоді помножити на трудомісткість виготовлення одиниці виробу і помножити отриманий результат на вартість одного людино-години.
Як правило, із зростанням випуску продукції збільшується заробітна плата. Взагалі-то вона більш стабільна в часі, ніж закупівлі. У разі зниження обсягу виробництва не можна звільнити частину висококваліфікованих робітників на квартал, а потім так само легко прийняти даних співробітників назад на роботу. У разі збільшення обсягу виробництва праця стає більш ефективним при відносно невеликому зростанні заробітної плати. Тільки після певного моменту (наприклад, введення в експлуатацію нового обладнання) на роботу повинні бути прийняті нові робочі, щоб можна було виконати показники виробничого бюджету.
Якщо до моменту розробки бюджету утворилася значна кредиторська заборгованість з оплати праці, то доцільно передбачити графік її погашення. Графік погашення заборгованості з оплати праці складають за тим же принципом, що і графік погашення заборгованості на матеріали. На основі всіх наявних даних економічна служба підприємства розробляє бюджет витрат на оплату праці.
На кожному підприємстві заробітну плату виплачують у поточному звітному періоді за минулий місяць. Тому необхідно витрати на оплату праці включати в бюджет цих витрат за поточний місяць, щоб вони ставилися саме до даного періоду, в якому були зроблені.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць. [5]
Зведений бюджет по заробітній платі підприємства формується на підставі даних статті «Заробітна плата» наступних бюджетів:
1. «Бюджет проекту (замовлення)»;
2. «Бюджет по не основної діяльності»;
3. «Бюджет витрат, що не враховуються при оподаткуванні», а також допоміжних бюджетів до вищеперелічених бюджетам і даних підрозділів. [3]
1.3. Бюджет амортизаційних відрахувань
Економічна служба підприємства, а точніше, фінансовий відділ, розробляє бюджет амортизаційних відрахувань на планований період. Для визначення суми цих відрахувань можна користуватися методом прямого рахунку та аналітичним.
План по амортизації підприємства включає в себе фінансову інформацію про розмір амортизаційних відрахувань по всьому фонду основних засобів підприємства.
Мета розробки цього бюджету - планування і подальше зіставлення з фактичними даними по амортизаційних відрахуваннях підприємства.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць.
Планування витрат здійснюється в розрізі наступних груп:
- Амортизація основних засобів їдалень; Введення
1. Планування видаткових статей основного бюджету
1.1. Бюджет прямих матеріальних витрат
1.2. Бюджет прямих витрат на оплату праці
1.3. Бюджет амортизаційних відрахувань
1.4. Бюджет загальновиробничих витрат
1.5. Бюджет комерційних витрат
1.6. Бюджет управлінських (загальноцехових) витрат
1.7. Бюджет податкових платежів
1.8. Бюджет виплат по фінансовій діяльності
1.9. Бюджет закупівель
1.10. Бюджет з інвестиційної діяльності
1.11. Бюджет розрахунків з кредиторами
2. Практична частина
2.1. Аналіз руху грошових коштів за 2004 р. на ВАТ «Белгородасбестоцемент»
2.2. Розрахунок економічного зростання ВАТ «Белгородасбестоцемент»
Висновок
Введення
Бюджетування є новим для російських фахівців методом фінансового управління підприємством. Бюджетування - це процес планування майбутніх операцій фірми та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Бюджетування є першим етапом розробки системи регулярного економічного управління і сприяє оптимізації фінансових потоків і ресурсів підприємства, що дозволяє значно знизити їх обсяг, фінансові потреби фірми, собівартість виробленої продукції і, тим самим, підвищити конкурентоспроможність підприємства.
Бюджетування є засобом для визначення фінансових показників, методом фінансового управління.
Бюджетування використовується для організації виробничого процесу (ритмічності, синхронності і т.д.) і по суті являє собою кошторисна планування, яке здобуло найбільшого поширення в командній економіці. Слід зазначити, що фінансова і виробнича концепції виникли майже одночасно.
Також важливим завданням є складання бюджету доходів і витрат, який необхідний для оцінки рентабельності діяльності компанії, і бюджету по балансовому листу, що є найважливішим інструментом управління активами і пасивами підприємства.
Поточний бюджет конкретизує план доходів і витрат підприємства, що доводяться до центрів доходів, витрат і прибутку. Він складається з двох розділів:
1) поточні витрати - витрати виробництва (обігу) з даного виду операційної діяльності;
2) доходи від поточної операційної господарської діяльності - формуються в основному за рахунок реалізації продукції, виробленої підприємством.
У цій роботі розглядаються поточні витрати основного бюджету.
Складання бюджетів за основними витратними статтями основного бюджету проводитися на підставі даних відповідальних підрозділів, ув'язнених і планованих (з великою часткою ймовірності висновку) договорів по всій діяльності на підприємстві.
Так, поточними витратами фірми є матеріальні витрати, амортизація основних засобів і нематеріальних активів, витрати на оплату праці, податкові платежі, що відносяться на витрати, накладні витрати, що відносяться до поточних витрат.
Дуже важливо, щоб процес бюджетування, втім, як і весь процес внутрішньофірмового планування, носив безперервний характер. Тільки так може бути досягнута його ефективність. Поточні бюджети орієнтують підрозділи фірми в їх повсякденній роботі, спрямованої на забезпечення поточної рентабельності; стратегічні програми й бюджети закладають основи майбутньої рентабельності.
1 Глава
Планування видаткових статей основного бюджету
Бюджет доходів і витрат - основний документ, який визначає розміри та джерела бюджетного фінансування.
Прогнозування статей основного бюджету (бюджету доходів і витрат) передбачає виконання численних розрахунків, які відображають зміст елементів витрат (на матеріали, на оплату праці, амортизацію основних засобів і нематеріальних активів та ін.)
Розглянемо порядок їх планування на майбутній період по підприємству в цілому.
1.1. Бюджет прямих матеріальних витрат
Прямі витрати на сировину і матеріали - це витрати на сировину і матеріали, з яких виробляється кінцевий продукт.
Бюджет прямих витрат на матеріали складається на основі виробничого бюджету і бюджету продаж.
У бюджеті прямих витрат на матеріали визначаються строки закупівлі і кількість сировини, матеріалів і напівфабрикатів, яке необхідно придбати для виконання виробничих планів. Використання матеріалів визначається виробничим бюджетом і пропонованими змінами у рівні матеріальних запасів. Множачи кількість одиниць матеріалів на їх оцінні закупівельні ціни, отримують бюджет закупівлі матеріалів.
Слід зазначити, що матеріальні оборотні ресурси можна розділити на основні і допоміжні. Основні матеріали можуть, як обслуговувати виробничі потреби, так і використовуватися на етапі відвантаження і збуту (наприклад, тара). У зв'язку з цим при бюджетному плануванні поділяють планові величини матеріальних оборотних коштів, що належать, до стадії виробництва і стадії збуту, і лише потім визначають сукупну потребу в розрізі окремих видів продукції. Основні матеріали, обслуговуючі виробничі потреби, включаються до бюджету прямих витрат на матеріали. Основні матеріали, використовувані, на етапі відвантаження і, збуту, включаються до бюджету комерційних витрат.
У ряді випадків економічно невигідно враховувати і планувати витрату матеріалів, що припадає на кожний вид продукції.
Прикладами подібних витрат є паливо та ПММ транспортних служб, виробничий інвентар, витрати матеріалів на ремонт будівлі заводоуправління і т.п. Такі матеріали вважаються допоміжними, які діляться на:
- Пов'язані з непрямим (общепроізводетвенним) витрат;
- Пов'язані з постійним (загальногосподарських і загальним комерційним) витрат.
Непрямі витрати (паливо та ПММ транспортних служб, виробничий інвентар тощо) включаються до бюджету загальновиробничих витрат. Вони розподіляються між окремими виробами відповідно до обраної організацією планової базі розподілу загальновиробничих витрат у частині допоміжних матеріалів (пропорційно заробітній платі виробничих робітників, кількості годин відпрацьованого часу і т.д.). Як правило, за базу розподілу приймається той показник, на основі якого відбувався розподіл загальновиробничих витрат в минулому бюджетному періоді.
Допоміжні матеріали, пов'язані з загальногосподарських витрат (наприклад, матеріали на ремонт будівлі заводоуправління), включаються до бюджету управлінських витрат. Допоміжні матеріали, пов'язані з загальним комерційним витрат (наприклад, представницькі витрати керівництва організації), включаються до бюджету комерційних витрат. Велика частина допоміжних матеріалів в частині постійних витрат розраховується на основі кошторисного планування по центрах фінансової відповідальності.
На вітчизняних підприємствах існує два основних методи складання бюджету прямих витрат на матеріали:
- Нормативний метод;
- Аналітичний метод.
Нормативний метод є найбільш точним, обгрунтованим, але разом з тим досить трудомістким. Суть даного методу полягає в тому, що витрати на матеріальні оборотні засоби (сировина, матеріали, комплектуючі) визначаються виходячи з установлених норм витрат. Більшість великих і середніх промислових підприємств складають планову калькуляцію на одиницю продукції, в якій встановлені питомі норми витрат за видами сировини і матеріалів. Таким чином, на основі встановлених норм (стандартів) витрат матеріалів і даних виробничого бюджету розраховують потребу на бюджетний період.
Практика показує, що на малих підприємствах, як правило, відсутня система нормування матеріалів. У даному випадку можливе використання аналітичного методу. У порівнянні з нормативним методом він набагато простіше в практичному застосуванні, однак, дає більш грубу оцінку потреби в матеріальних витратах. Суть даного методу полягає в тому, що на основі фактичних даних виробництва і збуту продукції за базовий (звітний) рік та загальних витрат матеріалів розраховується середньозважена, прийнята за норму витрати на планований бюджетний період. Потім ці норми витрати застосовуються до планових обсягів продажів і випуску для визначення потреб у матеріалах.
Бюджет прямих витрат на матеріали, як правило, складається з урахуванням строків та порядку погашення кредиторської заборгованості за матеріали. Як і у випадку з дебіторською заборгованістю, існує часовий лаг між моментом здійснення покупки і моментом реальної оплати матеріальних ресурсів. Наприклад, якщо постачальники встановлюють середній термін погашення заборгованості 30 днів і політика організації - не користуватися знижкою (якщо така надається), а оплачувати заборгованість в кінці цього періоду, то розрив між купівлею та платежем - 1 місяць.
По рядку «Разом грошових виплат" повинні бути приведені дані про кількість грошових коштів, які будуть виплачені в конкретному періоді. У правому стовпці повинні бути приведені дані про суму виплат за покупки матеріалів, вироблених в конкретному періоді. У нижньому рядку таблиці рекомендується фіксувати стан кредиторської заборгованості на кінець кожного періоду, яка визначається за формулою:
Кредиторська заборгованість = Кредиторська заборгованість на початок періоду + Сума закупівель за період Сума оплати за період (1.1.2.)
Даний бюджет складають відділи постачання й економічний відразу після розробки виробничої програми для визначення потреби підприємства в сировині та матеріалах. Прямі витрати на матеріали входять до складу кінцевого продукту. Бюджет прямих витрат на матеріали показують потреба в матеріальних ресурсах, яку задовольняють шляхом закупівель. Обсяг закупівель залежить від передбачуваного використання матеріальних ресурсів, а також від рівня запасів. Формула для обчислення обсягу закупівель має вигляд:
Обсяг закупівель = Запаси на початок розрахункового періоду + Обсяг споживання - Запаси на кінець розрахункового періоду (1.1.1.)
Дані про запаси сировини і матеріалів автоматично надходять з бюджету виробництва та бюджету запасів на майбутній квартал. Запас матеріалів на початок періоду дорівнює запасу в попередньому періоді. У разі якщо змінюється бюджет продажів або бюджет виробництва, повинен бути оперативно змінений і план закупівель матеріалів.
Правильно складений бюджет витрат на матеріали дає можливість чіткої взаємодії між виробництвом і відділом постачання, а також дозволяє утримувати величину запасів на прийнятному для підприємства рівні.
Планові потреби закупівлі матеріалів та їх використання можуть бути підготовлені як в одному документі, так і в окремих самостійних бюджетах. Багато хто віддає перевагу єдиний документ.
1.2. Бюджет прямих витрат на оплату праці
Цей бюджет поряд з бюджетом на матеріали є найважливішим для підприємства, так як витрати на оплату праці займають значну питому вагу у витратах виробництва, а їх планування дозволяє управляти персоналом. Принципи побудови бюджету прямих витрат на оплату праці достатньо відомі працівникам економічних служб підприємства. Бюджет прямих витрат на оплату праці готують виходячи з бюджету виробництва, відомостей про продуктивність праці і ставок оплати праці основного виробничого персоналу.
Витрати на оплату праці включають прямі і непрямі витрати. Прямі витрати на оплату праці включають всі витрати, які можна прямо, безпосередньо і економічно віднести на певний вид готової продукції. Аналогічно основних матеріалів прямі витрати праці вважаються окремо в частині виробничих і збутових витрат. При цьому також застосовують два методи складання бюджету: метод нормування та аналітичний метод.
Проте з виробництвом пов'язані і підсобні робітники, менеджери і майстри, контролери та інший допоміжний персонал. Їх заробітна плата також входить до складу виробничих витрат. Оскільки ці витрати на оплату праці не можна прямо і економічно віднести на певний вид готової продукції, вони називаються непрямими (непрямими) витратами. Подібно витрат на допоміжні матеріали непрямі витрати на оплату праці включаються або в бюджет загальновиробничих витрат (наприклад, заробітна плата допоміжного персоналу), або до бюджету управлінських витрат (наприклад, заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу). Непрямі витрати на оплату праці відносять на собівартість окремих продуктів, розподіляючи пропорційно кошторисної ставкою цих витрат на одиницю продукції.
Розподіл витрат на оплату праці на прямі і непрямі у великій мірі залежить від конкретних ситуацій. Якщо в організації проводиться один виріб, то заробітна плата не тільки основного виробничого, але й управлінського персоналу може бути включена до бюджету прямих витрат на оплату праці.
Бюджет прямих витрат на оплату праці готується виходячи з бюджету виробництва (кількість одиниць продукції, що підлягають виготовленню), даних продуктивності праці і ставок оплати праці основного виробничого персоналу, зайнятого безпосередньо виготовленням продукції.
У бюджеті заробітної плати основного виробничого персоналу необхідно виділяти дві складові частини:
- Фіксовану (постійну) частина оплати праці;
- Відрядну (змінну) частину оплати праці. Змінна частина оплати праці включає оплату операцій і робіт за відрядними нормами і розцінками, тарифними ставками або у відсотках від виручки відповідно до прийнятих в організаціях формами і системами оплати праці.
Щоб розрахувати загальний час використання основного виробничого персоналу, необхідно очікуваний обсяг виробництва в кожному періоді помножити на трудомісткість виготовлення одиниці виробу і помножити отриманий результат на вартість одного людино-години.
Як правило, із зростанням випуску продукції збільшується заробітна плата. Взагалі-то вона більш стабільна в часі, ніж закупівлі. У разі зниження обсягу виробництва не можна звільнити частину висококваліфікованих робітників на квартал, а потім так само легко прийняти даних співробітників назад на роботу. У разі збільшення обсягу виробництва праця стає більш ефективним при відносно невеликому зростанні заробітної плати. Тільки після певного моменту (наприклад, введення в експлуатацію нового обладнання) на роботу повинні бути прийняті нові робочі, щоб можна було виконати показники виробничого бюджету.
Якщо до моменту розробки бюджету утворилася значна кредиторська заборгованість з оплати праці, то доцільно передбачити графік її погашення. Графік погашення заборгованості з оплати праці складають за тим же принципом, що і графік погашення заборгованості на матеріали. На основі всіх наявних даних економічна служба підприємства розробляє бюджет витрат на оплату праці.
На кожному підприємстві заробітну плату виплачують у поточному звітному періоді за минулий місяць. Тому необхідно витрати на оплату праці включати в бюджет цих витрат за поточний місяць, щоб вони ставилися саме до даного періоду, в якому були зроблені.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць. [5]
Зведений бюджет по заробітній платі підприємства формується на підставі даних статті «Заробітна плата» наступних бюджетів:
1. «Бюджет проекту (замовлення)»;
2. «Бюджет по не основної діяльності»;
3. «Бюджет витрат, що не враховуються при оподаткуванні», а також допоміжних бюджетів до вищеперелічених бюджетам і даних підрозділів. [3]
1.3. Бюджет амортизаційних відрахувань
Економічна служба підприємства, а точніше, фінансовий відділ, розробляє бюджет амортизаційних відрахувань на планований період. Для визначення суми цих відрахувань можна користуватися методом прямого рахунку та аналітичним.
План по амортизації підприємства включає в себе фінансову інформацію про розмір амортизаційних відрахувань по всьому фонду основних засобів підприємства.
Мета розробки цього бюджету - планування і подальше зіставлення з фактичними даними по амортизаційних відрахуваннях підприємства.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць.
Планування витрат здійснюється в розрізі наступних груп:
- Амортизація основних засобів оздоровчого табору;
- Амортизація основних засобів спорткомплексу;
- Амортизація основних засобів ЖКГ;
- Амортизація основних засобів, що використовуються у виробництві;
- Амортизація основних засобів, що використовуються в управлінні;
- Знос нематеріальних активів. [5]
При використанні прямого методу розрахунку суму амортизаційних відрахувань встановлюють шляхом множення первісної (відновної вартості об'єктів основних засобів на відповідні норми (у відсотках) по кожному з них).
Отримані результати складають і одержують загальну суму цих відрахувань по підприємству в цілому.
При використанні аналітичного методу спочатку обчислюють середню вартість амортизаційних основних засобів на майбутній рік за формулою:
де З ос - первісна (відновна) вартість основних засобів на початок розрахункового періоду;
В - вартість основних засобів, що вводяться в експлуатацію в розрахунковому періоді;
В 1 - вартість основних засобів, що вибувають з експлуатації в розрахунковому періоді;
К - кількість повних місяців функціонування основних засобів у розрахунковому періоді (у I кв. Його приймають рівним 10,5 міс.; В II кв. - 7,5; в III кв. - 4,5; в IV кв. - 1, 5 міс.);
(12 - К) - число місяців, що залишаються до кінця року після вибуття основних засобів.
Середню вартість основних засобів, що амортизуються в плановому періоді, множать на середню фактичну норму амортизації (Н ф), яка склалася за звітом підприємства за базовий рік:
де А п - планова сума амортизаційних відрахувань на майбутній рік по підприємству в цілому.
Певну розрахунковим шляхом суму амортизації включають у плановий бюджет на майбутній період.
1.4. Бюджет загальновиробничих витрат
Бюджет загальновиробничих (накладних) витрат включає загальноцехові витрати на організацію, обслуговування і управління виробництвом.
Бюджет загальновиробничих витрат являє собою деталізований план передбачуваних виробничих витрат, відмінних від прямих витрат матеріалів і прямих витрат праці, які повинні бути понесені для виконання виробничого плану в майбутньому періоді.
Цей бюджет має дві мети:
1) інтегрувати всі бюджети загальновиробничих витрат, розроблені менеджерами по виробництву і його обслуговування;
2) акумулюючи цю інформацію, надати дані для обчислення нормативів цих витрат на майбутній обліковий період. [1]
Загальновиробничі витрати складаються з двох груп:
1) витрат на утримання та експлуатацію устаткування;
2) загальноцехових витрат на управління.
Витрати на утримання і експлуатацію обладнання включають:
1) амортизацію виробничого обладнання та транспортних засобів;
2) поточний догляд та ремонт виробничого обладнання;
3) енергетичні витрати на устаткування;
4) послуги допоміжних виробництв з обслуговування обладнання і робочих місць;
5) заробітну плату виробничих робітників, які обслуговують обладнання (ремонтників);
6) витрати на внутрішньозаводські перевезення матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції;
7) втрати від простоїв;
8) інші витрати, пов'язані з використанням обладнання.
Загальноцехові витрати на управління включають:
1) витрати, пов'язані з підготовкою і організацією виробництва;
2) утримання апарату управління цеху;
3) зміст іншого цехового персоналу;
4) амортизацію виробничих будівель і споруд;
5) ремонт виробничих будівель і споруд;
6) витрати на забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;
7) витрати на підвищення кваліфікації та підготовку кадрів;
8) інші загальноцехові витрати непродуктивного характеру.
Об'єднання названих видів витрат в одну групу під назвою «Загальновиробничі витрати» пов'язане з тим, що вони мають ряд загальних характеристик:
- Носять комплексний характер;
- Виникають у виробничих підрозділах;
- Не можуть бути віднесені на продукт прямим шляхом, якщо їх випускається більше одного;
- Розподіляються непрямим шляхом між видами готової продукції та незавершеним виробництвом.
Загальновиробничі витрати мають риси як умовно-постійних, так і умовно-змінних витрат. Вони змінюються в залежності від збільшення або зменшення обсягів продажів більш високими темпами, ніж постійні (наприклад, управлінські витрати), але не прямо пропорційно, як змінні (наприклад, прямі матеріальні і трудові витрати).
До числа таких умовно-змінних витрат в залежності від специфіки виробництва можуть бути віднесені: рухова електроенергія, заробітна плата допоміжних робітників, деякі супутні матеріали. Однак при переході до прогресивних систем обліку типу activity-based costing (облік за бізнес-процесів) велика частина загальновиробничих (непрямих) витрат може перейти в розряд прямих витрат, тому що з'являється можливість безпосередньо враховувати дані витрати за видами продукції, на чиє виробництво вони були витрачені.
До числа умовно-постійних витрат у складі загальновиробничих витрат відносять заробітну плату цехових ВТК, ІТП, капітальний і поточний ремонт устаткування цеху, амортизацію обладнання цеху та ін
Для планування потоку грошових коштів необхідно складати графік оплати і погашення кредиторської заборгованості загальновиробничих витрат.
Найбільш складною є задача розподілу загальновиробничих витрат по об'єктах витрат на конкретні види продукції, що випускається, структурні підрозділи (цеху). За базу розподілу, як правило, вибирається той показник, який найбільшою мірою відповідає загальновиробничих витрат конкретного виробничого підрозділу. Як правило, база для розподілу витрат зберігається незмінною протягом бюджетного періоду, проте коли вона перестає відповідати прийнятим виробничим і технологічним процесам, вона підлягає перегляду. Змінюючи базу розподілу, планово-економічний відділ змінює і значення собівартості продукції.
На практиці для розподілу загальновиробничих (накладних) витрат по об'єктах витрат вибираються наступні бази розподілу:
1) прямі витрати. У цьому випадку застосовуються ставки розподілу загальновиробничих витрат у відсотках, від вартості спожитих на виріб основних матеріалів і основної заробітної плати виробничих робітників;
2) заробітна плата виробничих робітників. Даний показник використовується в тих випадках, коли заробітна плата займає більшу питому вагу в загальновиробничих витратах, ніж витрати на утримання обладнання;
3) плановане час роботи виробничих робітників (людино-години). Коефіцієнт розподілу визначається шляхом ділення загальної суми загальновиробничих витрат на загальне число витрачених людино-годин;
4) машино-години. Цей показник застосовується при наявності інформації про час роботи обладнання, витраченого на випуск конкретного продукту;
5) вартість основних матеріалів. Загальновиробничі витрати розподіляються пропорційно вартості використаних основних матеріалів.
6) обсяг виробленої продукції в натуральному або вартісному вираженні. Даний метод використовується у випадку виробництва структурним підрозділом одного виду продукції.
7) розподіл пропорційно встановленим нормативними ставками. Така ставка може бути розрахована як по організації в цілому, так і для кожного підрозділу окремо. Єдину ставку розподілу загальновиробничих витрат використовують у тому випадку, якщо на всі роботи у всіх підрозділах витрачається приблизно однакову кількість часу. Коли на ці роботи витрачається різний час, ставки розподілу загальновиробничих витрат встановлюють диференційовано для кожного підрозділу, щоб на всі види продукції розподілялися відповідні їм накладні витрати.
Обраний спосіб повинен відповідати прийнятим виробничим і технологічним процесам, бути максимально наближеним до фактичних витрат на даний вид продукції. При виборі бази розподілу слід керуватися галузевими методичними рекомендаціями з обліку, планування та калькулювання собівартості; якщо такі рекомендації не існує - економічним змістом та особливостями виробничої діяльності комерційної організації.
Після того як складено бюджети виробництва, прямих витрат на матеріали, прямих витрат на оплату праці та загальновиробничих витрат, можна скалькуліровать виробничу собівартість продукції і розробити бюджет виробничих запасів.
Бюджет загальновиробничих накладних витрат виражає обсяг усіх витрат, пов'язаних з випуском продукції, за винятком прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці. Даний бюджет містить ряд стандартних статей:
- Зміст і експлуатація обладнання;
- Поточний ремонт виробничих основних засобів;
- Оренда виробничого обладнання;
- Додаткові виплати виробничим робітникам (наприклад, оплата простоїв) і ін
Використовуючи інформацію про виробничу програму на наступний квартал (місяць), керівники підрозділів, що підкоряються заступнику директора, надають йому службові записки з запланованими витратами, за які вони відповідають. Заступник директора з виробництва затверджує ці витрати, а підпорядкована йому служба складає зведений бюджет загальновиробничих накладних витрат.
1.5. Бюджет комерційних витрат
Планування витрат поточного характеру, пов'язаних з реалізацією продукції та маркетингової діяльністю, є важливою функцією управління і необхідною умовою при формуванні загального бюджету.
Комерційні витрати - це витрати, пов'язані з просуванням товарів на ринок збуту. Частина цих витрат залежить від обсягу продажів, наприклад комісійні. Інша частина є постійною складовою бюджету. Як правило, чим більший об'єм продажів, тим більше коштів спрямовується на стимулювання збуту, відповідно, зростає величина комерційних витрат.
Бюджет комерційних витрат формують після складання бюджету продажів, так як він тісно пов'язаний з останнім. Тому бюджет комерційних витрат (реклама, комісійні торгових агентів транспортні послуги та ін) повинен співвідноситися з обсягом продажів. Не можна чекати зростання обсягу продажів, одночасно плануючи зниження фінансування заходів, спрямованих на стимулювання збуту продукції. Багато статей бюджету комерційних витрат планують у відсотках до обсягу продажів (за винятком оренди складських приміщень і транспортних послуг). Величина прогнозного відсотка залежить від життєвого циклу готової продукції.
Комерційні витрати можна класифікувати за багатьма критеріями, ключовими з яких є:
- Види продукції;
- Категорії покупців;
- Географія збуту;
- Діяльність конкурентів на окремих сегментах товарного ринку.
Як правило, планування прогнозного попиту споживачів і формування прогнозу витрат на продаж здійснюється комерційною службою, яка співвідносить витрати з об'ємом продажів, і класифікує відповідні витрати за наступними критеріями:
- Комісійні збори, що сплачуються згідно з договорами збутових і посередницьким організаціям;
- Транспортні послуги (витрати на доставку товарів на станцію або пристань відправлення, завантаження у вагони, суду тощо, оплата спеціалізованих транспортно-експедиційних контор);
- Витрати на тару і упаковку (вартість послуг яких власних цехів, що виробляють тару і упаковку; або оплата затарювання та пакування товарів сторонніми організаціями);
- Представницькі витрати;
- Оренда складських приміщень і транспортних засобів;
- Рекламні та маркетингові заходи, спрямовані на збільшення продажів і завоювання ринків збуту;
- Витрати, пов'язані з упаковкою, складуванням та зберіганням продукції;
- Витрати структурних підрозділів, що займаються комерційною діяльністю;
- Витрати на утримання транспортних засобів;
- Страхування майна;
- Митні процедури і комісійні на експорт.
інші витрати зі збуту (витрати на зберігання, складування, подсортировку і т.п.).
У бухгалтерському обліку суми витрат, пов'язаних з продажем продукції (товарів, робіт, послуг), накопичуються за дебетом рахунка 44 «Витрати на продаж». Ці суми списуються повністю або частково в дебет рахунку 90 «Продажі». У промислових організаціях при частковому списанні підлягають розподілу витрати на упакування і транспортування (між окремими видами відвантаженої продукції щомісяця виходячи з їх ваги, обсягу, виробничої собівартості і т.п.). Всі інші витрати, пов'язані з продажем продукції, повністю відносяться на собівартість проданої продукції.
Рішення про рівень комерційних витрат повинно залежати від стратегії розвитку комерційної організації. Більшість витрат на збут продукції планується в процентному відношенні до обсягу продажів (розмір відсотка залежить від стадії життєвого циклу товару). При цьому темпи зростання комерційних витрат не повинні випереджати темпи зростання рівня продажів.
Значну частину комерційних витрат складають витрати на рекламу і просування товарів на ринок. Тому заступник директора зі збуту (комерційний директор) повинен точно встановити, де і коли повинна бути здійснена рекламна кампанія і скільки коштів треба на неї витратити. При розробці бюджету комерційних витрат доцільно передбачити витрати на упакування, транспортування, страхування, складування і зберігання товарів на складі.
При складанні бюджету комерційних витрат слід пам'ятати, що витрати на рекламу і представницькі витрати нормуються для цілей оподаткування.
З 1 січня 2002 р. зняти існували раніше обмеження щодо віднесення на собівартість витрат на рекламу. Частину витрат на рекламу враховується в розмірі фактичних витрат (п. 4 ст. 264 Податкового кодексу РФ):
- На рекламні заходи через ЗМІ (в тому числі оголошення у пресі, передача по радіо і телебаченню) і телекомунікаційні мережі;
- На світлову та іншу зовнішню рекламу, включаючи виготовлення рекламних стендів і рекламних щитів;
- На участь у виставках, ярмарках, експозиціях, на оформлення вітрин, виставок-продажів, кімнат зразків і демонстраційних залів, виготовлення рекламних брошур і каталогів, що містять інформацію про роботи та послуги, що виконуються і надаються організацією, та (або) про саму організацію, на уцінку товарів, повністю або частково втратили свої первісні якості при експонуванні.
Нормуються витрати на придбання (виготовлення) призів для рекламних розіграшів під час проведення масових рекламних кампаній та інші види рекламних витрат комерційної організації: 1 відсоток виручки від реалізації у звітному (податковому) періоді.
Починаючи з 1 січня 2002 р. змінився також порядок нормування представницьких витрат. Для цілей оподаткування до собівартості включаються представницькі витрати (за переліком, встановленим п. 2 ст. 264 Податкового кодексу) у розмірі, що не перевищує 4 відсотки від витрат організації на оплату праці у звітному (податковому) періоді.
Для спрощення складання прогнозу грошового потоку рекомендується відображати в даному бюджеті грошові виплати, пов'язані з комерційними витратами. Якщо в даному бюджеті вказана амортизація, вона повинна належати тільки до обладнання, яке використовується для комерційних цілей.
При складанні бюджету комерційних витрат визначаються витрати, що забезпечують своєчасність і повноту відвантаження продукції та просування її на ринку в прогнозному періоді.
Залежно від організації процесу бюджетування і деталізації системи планування, витрати на продаж можуть плануватися як в натуральних і вартісних величинах, так і в процентному відношенні від обсягу відвантаження.
Комерційні витрати поділяються на:
- Змінні витрати, залежні від обсягу продажів конкретного продукту, регіону, або в цілому відвантаження товарів по підприємству, і розраховані на підставі встановленого відсотка у прогнозі «Комерційні нормовані витрати»;
- Умовно-постійні витрати, пов'язані із здійсненням комерційної діяльності та розподіляються на продукти згідно встановленої облікової політики.
Змінні комерційні витрати розраховуються лише після формування бюджету продажів, визначального асортимент і кількість реалізованої продукції, що встановлює передбачуваних контрагентів, вартість і умови платежу.
Якісне планування, аналіз та обгрунтування витрат з метою отримання максимальної вигоди здійснюється відповідальними виконавцями, зацікавленими у збільшенні продажів, оптимізації витрат на збут та виконанні бюджетних показників. Пріоритетність в управлінні комерційними витратами і мотивація менеджерів встановлюється керівництвом підприємства згідно з прийнятою на підприємстві маркетингової політики і положень з преміювання. [6]
1.6. Бюджет управлінських (загальноцехових) витрат
До складу цього бюджету входять різні витрати, пов'язані з обслуговуванням виробничої діяльності підприємства (витрати по управлінню ним). Призначення даного бюджету полягає у визначенні загальних і адміністративних витрат, необхідних для управління комерційною організацією в цілому. Оскільки статті даного бюджету різнорідні і пов'язані з діяльністю великого числа відділів підприємства, то і завдання по складанню бюджету є складною. Допоміжні підрозділи не складають окремі бюджети, а планують витрати шляхом розробки службових заявок. Загальну їхню величину розглядає і затверджує економічний відділ, який зводить ці витрати до єдиного бюджету.
Бюджет за накладних витрат за окремими статтями містить інформацію про розмір накладних витрат по конкретних підрозділам. Відмінною особливістю даного бюджету є те, що він містить лише витрати підприємства. При цьому, оскільки накладні витрати становлять близько 50% витрат підприємства (виходячи з проведеного аналізу бухгалтерської інформації підприємства), їх планування і контролю на підприємстві потрібно приділяти значну увагу.
Мета розробки цього бюджету - планування витрат з подальшим порівнянням з фактичними показниками та прийняття управлінських рішень.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць. [5]
Бюджет за накладних витрат підприємства формується на підставі наступних даних, наданих підрозділами.
Планування витрат і вибуття грошових коштів за накладних витрат проводиться за наступними розділами:
Планування та розгляд накладних витрат здійснюється не тільки по розділам накладних витрат, але і по витратним статтям, що дозволяє аналізувати витрати і здійснювати контроль в залежності від виду витрат.
Виділяють такі типові статті управлінських (загальногосподарських) витрат промислового підприємства:
Витрати на управління комерційною організацією:
1) заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу;
2) витрати на відрядження за встановленими законодавством РФ нормам;
3) представницькі витрати;
4) зміст пожежної охорони, витрати служби безпеки.
Загальногосподарські витрати:
1) зміст іншого загальнозаводського персоналу;
2) амортизація основних засобів загальногосподарського призначення (наприклад, будівлі заводоуправління);
3) утримання і ремонт будівель, споруд та обладнання загальнозаводського призначення:
- Витрата допоміжних матеріалів;
- Комунальні платежі (освітлення, опалення, каналізація водопостачання);
- Ремонт основних: засобів, включаючи вартість матеріалів і запасних частин, витрачених на ремонт, заробітну плату з відрахуваннями робітників, які виробляють ремонт);
- Оренда та капітальний ремонт основних засобів.
- Оплата послуг сторонніх організацій по утриманню та ремонту будівель, споруд та обладнання;
4) витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;
5) витрати на утримання та обслуговування автотранспорту (наприклад, технічне обслуговування та ремонт, придбання ПММ);
6) інші витрати:
- Юридичні витрати;
- Послуги банків;
- Послуги зв'язку;
- Інформаційно-консультаційні послуги;
- Аудиторські послуги;
- Господарські витрати;
- Зв'язок з громадськістю;
- Обслуговування оргтехніки та обчислювальної техніки;
- Страхування майна;
- Податки, збори, платежі (відносяться на собівартість продукції).
Непродуктивні витрати
1) втрати від простоїв;
2) недостачі і втрати від псування матеріалів при зберіганні на складі.
Управлінські витрати відносяться до умовно-постійних витрат, оскільки величина їх залишається порівняно незмінною протягом бюджетного періоду незалежно від зміни обсягів продажів. Проте ці витрати постійними в буквальному сенсі слова не є. Вони зростають разом із збільшенням масштабів господарської діяльності (наприклад, з появою нових виробів, нових бізнесів) більш повільними темпами, ніж зростання обсягів продажів, або ростуть стрибкоподібно. Тому при плануванні майбутніх витрат прийнято передбачати деяке зниження частки цих витрат у міру зростання обсягу продажів.
При підготовці даних для бюджету руху грошових коштів рекомендується по аналогії з Загальновиробничими витратами ввести рядок «До виплати з управлінських витрат». Від величини управлінських витрат дана стаття відрізняється на величину амортизаційних відрахувань будівель і споруд невиробничого призначення.
При складанні бюджету поряд з розподілом управлінських витрат усередині бюджетного періоду (по місяцях) слід показати розподіл цих витрат за видами продукції (у випадку калькулювання повної собівартості), а також за центрами фінансової відповідальності - кожному бізнесу або структурному підрозділу організації.
При калькулюванні повної собівартості продукції сума загальногосподарських (управлінських) витрат розподіляється між видами продукції пропорційно вибраній базі розподілу. Однак такі витрати, як час роботи обладнання або заробітна плата основних виробничих робітників, не мають тісній залежності з розміром; управлінських витрат. Тому розподіл управлінських витрат при калькулюванні повної собівартості продукції носить досить умовний характер. За базу розподілу може бути прийнята вартість прямих витрат на кожен вид продукції, що знаходить відображення в обліковій політиці організації.
Розподіл управлінських витрат за центрами фінансової відповідальності провадиться на основі так званого кошторисного планування по центрах фінансової відповідальності. Суть даної технології полягає в тому, що кожен підрозділ комерційної; організації (центр фінансової відповідальності) надає до початку бюджетного періоду в плановий відділ проект кошторису витрат, що відносяться до даного підрозділу. Планово-економічний відділ коригує кошторису підрозділів і виводить загальну планову величину управлінських витрат. Методика розподілу сумарних управлінських витрат по бюджетах центрів фінансової відповідальності розробляється планово-економічним відділом, і вказується в Інструкції про порядок заповнення форми бюджету доходів і витрат, або іншому внутрішньому нормативному документі.
Лише невелика частина управлінських витрат калькулюється; чисто розрахунковим шляхом (наприклад, амортизаційні відрахування). Велика частина управлінських витрат на майбутній бюджетний період встановлюється у вигляді нормативів (лімітів) з метою забезпечення нормативних показників прибутку. При зростанні обсягів продажів допускається збільшення нормативів управлінських витрат при обов'язковому дотриманні умови: показники прибутку не повинні погіршуватися.
1.7. Бюджет податкових платежів
Бюджет з податкових відрахувань відображає нарахування податків в бюджет і позабюджетні фонди за результатами планування діяльності підприємства.
Мета розробки цього бюджету - оптимізація податкових платежів та виявлення потреби у фінансових ресурсах.
З усіх бюджетів, пов'язаних з грошовими потоками, даний бюджет є пріоритетним. Він характеризує взаємовідносини підприємства з державою. У разі виникнення касового розриву по розрахунках з постачальниками матеріальних цінностей та іншими партнерами можна ставити питання про відстрочення платежів. У взаємовідносинах з державою (в особі податкових органів) це зробити практично неможливо, так як за чинним податковим законодавством дуже складно одержати податковий кредит чи відстрочку зі сплати податків. Враховуючи наведені аргументи, зрозуміло, чому так важливо правильно запланувати податкові платежі. З одного боку, при плануванні коштів менше необхідного обсягу існує реальна загроза фінансової стабільності підприємства (зростає ймовірність його банкрутства в найближчому майбутньому).
З іншого боку, зайве резервування коштів для виплати податків буде означати неефективне їх використання (недоотримання доходу по них). Податковий бюджет розробляє бухгалтерія спільно з фінансовим відділом, оскільки ці служби мають всієї необхідної інформацією та фахівцями.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць. [5]
Входить інформація план з податкових відрахувань формується на підставі наступних документів:
- Бюджет проекту (замовлення);
- Бюджет по не основної діяльності;
- Бюджет по інвестиційній діяльності;
- Бюджет за накладними витратами;
- Зведений бюджет по заробітній платі;
- Відомості про транспортні засоби.
Підприємство розраховує і перераховує в бюджет такі групи податків:
- Податки, що включаються у ціну реалізації (податок на додану вартість, податок з продажу);
- Податки та платежі, які включаються до собівартості продукції (єдиний соціальний податок, податок на землю, транспортний податок);
- Податки, які сплачуються за рахунок прибутку підприємства (податок на прибуток);
- Податки, які сплачуються за рахунок працівників (податок на доходи фізичних осіб).
1.8. Бюджет виплат по фінансовій діяльності
Вище були розглянуті бюджети, пов'язані з поточної діяльності підприємства. Однак неможливо скласти реальний основний бюджет без планування платежів по фінансовій діяльності.
Дану задачу вирішує фінансовий відділ підприємства, залучаючи інформацію, отриману в бухгалтерії. За достовірність цього бюджету він несе відповідальність у рамках загального процесу бюджетування.
Бюджет за фінансової діяльності включає в себе інформацію про фінансову діяльність підприємства в даному звітному періоді, тобто розглядаються не тільки доходи, витрати, але також надходження і вибуття грошових коштів за цим видом діяльності (реалізація цінних паперів, операції по валюті, операції за короткостроковими та довгостроковими кредитами, придбання і продаж часток в інших організаціях і т.д).
Період подання:
1. на три місяці;
2. на майбутній місяць. [5]
Входить інформація бюджету за фінансової діяльності формується на підставі наступних документів:
- Даних підрозділів;
- Виписки з реєстру акціонерів компаній, власником акцій яких є підприємство;
- Рішення Виконавчого органу зборів акціонерів;
- Рішення кредитного комітету про кредитну політику на даний фінансовий рік.
Планування витрат по фінансовій діяльності проводиться в розрізі наступних груп:
- Обслуговування власних цінних паперів;
- Придбання часток в інших організаціях;
- Придбання цінних паперів;
- Послуги банків;
- Негативна курсова різниця;
- Відсотки за кредитами до сплати;
- Витрати за операціями купівлі-продажу валюти;
- Інші витрати.
1.9. Бюджет закупівель
Бюджет закупівель може складатися в натуральних та / або вартісних показниках. У першому випадку він визначає планову потребу підприємства в матеріальних ресурсах, а також розмір місячних закупівель кожного ресурсу.
У другому випадку бюджет закупівель представляє собою розрахунок грошових коштів, необхідних для купівлі потрібних ресурсів. Логіка такого розрахунку полягає в наступному. Перш за все, планується потреба в матеріалах, а потім - страховий рівень запасів матеріалів на початок і кінець періоду.
Дане положення відображається наступною формулою:
Закупівлі = Потреба - Початковий запас + Кінцевий запас (1.9.1.)
Іншими словами, кількість ресурсів, що треба закупити, так само планової потреби плюс бажаний запас цих ресурсів на кінець планового періоду мінус запас ресурсів на початок періоду.
Слід зауважити, що в загальному випадку бюджет закупівель підприємства повинен бути скоректований з урахуванням потреби в матеріалах, необхідних для загальновиробничих, управлінських і комерційних потреб. Тому при проектуванні реальної системи бюджетування бюджет закупівель повинен формуватися після складання всіх операційних бюджетів. Тим часом визначення оптимального рівня запасів - самостійна і досить складна задача, при розв'язанні якої доводиться за допомогою спеціальних методів шукати компроміс між витратами на утримання запасу матеріалів і можливими втратами із-за відсутності в потрібний момент матеріалів на складі.
Розрахунок закупівель підприємства проводиться на підставі сформованої виробничої програми і виконує наступні задачі:
а) визначення потреби підприємства за всіма статтями витрат на виробничу програму;
б) визначення закупівель підприємства у конкретних постачальників сировини і матеріалів.
Бюджет закупівлі сировини і матеріалів являє собою план служби матеріально-технічного постачання (МТС). План МТС розробляється з урахуванням:
- Виробничої програми;
- Нормативів запасів матеріальних ресурсів;
- Норм витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, комплектуючих виробів;
- Планів капітального будівництва, реконструкції, підготовки виробництва нових виробів, робіт з ремонту та експлуатації обладнання, будівель, споруд, побутових об'єктів тощо;
- Залишків матеріальних ресурсів на початок і кінець планованого періоду;
- Встановлених і знову налагоджуємо зв'язки з постачальниками;
- Цін на всі види матеріально-технічних ресурсів.
Потреба в матеріалах на основне виробництво (Gм.осн.) Визначається за формулою:
Gм.осн. =? Qi * ni (1.9.2.) I = [1; m],
де Qi - обсяг випуску продукції по кожному найменуванню (шт.);
ni - норма витрати матеріалу на один виріб з урахуванням технологічних втрат (натур. од.);
m - кількість найменувань виробів.
Загальна потреба в конкретних матеріалах (Gм) визначається за формулою:
Gм = Gм.осн. + Zн.з. - Zм.ф. + (-) Gм.н.п. + Gм.екс., (1.9.3.)
де Zн.з. - Норма запасу матеріалу;
Zм.ф. - Фактична наявність матеріалів на підприємстві;
Gм.н.п. - Необхідна кількість матеріалів для зміни незавершеного виробництва;
Gм.екс. - Потреба в матеріалах для ремонтно-експлуатаційних та інших потреб.
Потреба в матеріальних ресурсах визначається витратами на:
- Основне виробництво, включаючи виробництво комплектуючих виробів і запасних частин;
- Виготовлення технологічного оснащення та інструменту;
- Виготовлення нестандартного обладнання та модернізацію обладнання;
- Проведення НДДКР (з урахуванням виготовлення дослідних зразків та експериментальних робіт);
- Реконструкцію цехів, дільниць;
- Ремонтно-експлуатаційні потреби;
- Капітальне будівництво;
- Роботи соціально-культурного і побутового сфер;
- Створення запасів.
Визначення закупівель підприємства у конкретних постачальників сировини і матеріалів проводиться за наступним алгоритмом:
а) на підставі розрахованої величини потреби і часу її виникнення аналізується пропозицію існуючих постачальників підприємства;
б) за наявності кількох постачальників аналогічного ресурсу перевага віддається постачальнику з великою рангом контракту. Ранг контракту визначається індивідуальними для кожного підприємства параметрами: ціною ресурсів, відстрочкою платежу, якістю ресурсів, стабільністю поставок і т.д.;
в) при виникненні обмежень пропозиції постачальників аналізується можливість закупівлі у них в попередні місяці і при її наявності проводиться закупівля для утворення наднормативних залишків, які забезпечують майбутнє задоволення потреби;
г) при відсутності явно зазначених постачальників ресурсів робиться припущення, що ресурс може бути придбаний в той період, коли в ньому виникла потреба, в потрібній кількості і за базовими цінами.
1.10. Бюджет з інвестиційної діяльності
До інвестиційної діяльності для цілей бюджетування відносяться придбання основних засобів, нематеріальних активів та інших капітальних вкладень. Бюджет з інвестиційної діяльності включає в себе повну фінансову інформацію про інвестиційну діяльність підприємства в даному звітному періоді.
Мета розробки цього бюджету - встановлення пріоритетів інвестицій і оптимальне використання інвестиційних ресурсів.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць.
Входить інформація бюджет з інвестиційної діяльності формується на підставі наступних документів:
- Плани технічного переозброєння на рік;
- Кошториси на проведення робіт;
- Заявки підрозділів. [5]
Планування витрат по інвестиційній діяльності проводиться в розрізі наступних груп:
- Придбання основних засобів, капітальних вкладень;
- Придбання нематеріальних активів;
- Податок на додану вартість з реалізації основних засобів;
- Податок на додану вартість з реалізації нематеріальних активів;
- Податок на додану вартість з реалізації капітальних вкладень;
- Списання залишкової вартості основних засобів;
- Списання залишкової вартості нематеріальних активів;
- Списання залишкової вартості капітальних вкладень;
- Витрати по реалізації основних засобів;
- Витрати по списанню.
У планові документи співробітником фінансового відділу вносяться витрати, отримані з документів, що містять вхідну інформацію: заявок підрозділів, планів технічного переозброєння на рік і т.д. На першому етапі впровадження програмного продукту планові показники вносяться тільки співробітниками фінансового відділу, але при подальшому освоєння програмного продукту функції внесення даних переходять безпосередньо до відділів, які надають в даний момент підрозділами.
Цей рядок заповнюється в розрізі кожного з підрозділів, які надали вхідну інформацію. [5]
Таблиця 1.10.1.
1.11. Бюджет розрахунків з кредиторами
Даний бюджет є основою для побудови одного з результуючих бюджетів, а саме бюджету руху грошових коштів.
Підприємство має декілька типів кредиторів:
- Постачальників і підрядників, з якими підприємство розраховується за товари, що поставляються (роботи, послуги);
- Власних працівників, з якими підприємство розраховується по зарплаті;
- Державний бюджет, з яким підприємство розраховується з податків;
- Державні позабюджетні фонди, з якими підприємство розраховується по єдиному соціальному податку;
- Кредитні установи або інші позичальники, з якими підприємство, розраховується за кредитами і позиками.
Відповідно доцільно складати бюджети розрахунків з кожним типом кредиторів, звівши потім отримані дані до єдиного бюджету розрахунків з кредиторами.
Роздільне планування розрахунків за типами кредиторів обумовлюється, зокрема, характером відносин з ними з приводу виникнення і погашення зобов'язань. Так розрахунки, з постачальниками і підрядниками можуть здійснюватися з відстроченням платежу. Розрахунки по заробітній платі виконуються, як правило, два рази на місяць. Розрахунки за багатьма податками виробляються раз на квартал, а розрахунки по єдиному соціальному податку - у момент нарахування працівникам заробітної плати. Нарешті, графік розрахунків за кредити та позики визначається кредитними договорами та договорами позики.
Джерелами інформації служить форма бухгалтерської звітності № 4 «Звіт про рух грошових коштів». Зміст, якою можна узагальнити наступною моделлю:
Структуру руху грошових коштів можна представить у відповідних моделях:
1.
2.
де
Притоки:
Відтоки:
Приплив від усіх видів діяльності:
Відтік від усіх видів діяльності:
Таблиця 2.1.1.
Залишок грошових коштів на кінець звітного періоду:
3770 + 1488007 - 1472439 = 19338 тис. руб.
Розрахунки свідчать про те, що на операційну діяльність у 2004 р. припадало велика частка від всіх потоків. Підприємство ВАТ «Белгородасбестоцемент» вважає за краще використовувати вільні грошові кошти для створення запасів сировини і матеріалів, і тому залишки всіх фінансових коштів не великі.
2.2. Розрахунок економічного зростання на ВАТ «Белгородасбестоцемент»
Таблиця 2.2.1.
У даній таблиці видно, що рентабельність чистих активів і власного капіталу в кінці року знижується через те, що зменшується операційний прибуток. Величина робочого капіталу в кінці 2004 р. збільшується внаслідок збільшення числа чистих активів. Збільшення всіх активів в кінці періоду позитивно впливає на чисельність чистих активів. Якщо подивитися на величину чистих активів, то ми бачимо, вона знижується, можна припустити через те, що збільшується собівартість продукції.
Методика розрахунку економічного зростання
Економічне зростання підприємства показує максимізацію зростання продажів, якого можна досягти підприємству не змінюючи інші оперативні показники.
Економічний ріст = Коефіцієнт реінвестування * Ефективність фінансового важеля * Коефіцієнт зростання власного капіталу
Коефіцієнт реінвестування = реінвестиційні прибуток / Чистий прибуток
Фінансовий важіль = (Власний капітал + Величина кредитних коштів) /. Власний капітал
Фінансовий важіль характеризує співвідношення всіх активів з власним капіталом.
Ефективність фінансового важеля обчислюється його множенням на показники рентабельності чистих активів, з урахуванням поправочного коефіцієнті на кредити і податки.
Ефективність фінансового важеля = Фінансовий важіль * Поправочний коефіцієнт на кредити і податки * Оборотність чистих активів * Рентабельність продажів
Поправочний коефіцієнт на кредити і податки = [Прибуток від реалізації продукції - Величина кредитних коштів * (Банківська ставка)] * (1 - Ставка оподаткування) / Прибуток від реалізації продукції
Коефіцієнт зростання власного капіталу = Власний капітал (кінець проекту) / Власний капітал (початок проекту)
Розрахунок економічного зростання для підприємства
Визначимо ефективність фінансового важеля на ВАТ «Белгородасбестоцемент» при здійсненні проекту «Організація виробництва цементно-піщаної плитки». Проект здійснюється з метою з метою збільшення обсягу виробництва та прибутку.
Дані необхідні для розрахунків зведемо в таблицю 2.2.:
Таблиця 2.2.2.
Тоді:
Поправочний коефіцієнт на кредити і податки = [(584 * 160 - 584 * 128,8) - 2466 * 1,16] * (1-0,24) / (584 * 160 - 584 * 128,8) = [18220, 8 - 2860,56] * 0,76 / 18220,8 = 0,64
Фінансовий важіль (початок проекту) = (212453 + 2466) / 212453 = 1,01
Оборотність чистих активів за період про єкта = Виручка / Чисті активи = 584 * 160 / 212 852 = 0,44
Рентабельність продажів = Прибуток / Виручку = (584 * 160 - 584 * 128,8) / (584 * 160) = 1,95
Отже, величина ефективності фінансового важеля = (0,64 * 1,01 * 0,44 * 1,95) * 100% = 55,46%
Прибуток до оподаткування = ((584 * 160 - 584 * 128,8) + 2466) - (1,16 * 2466) = 20686,8 - (1,16 * 2466) = 17826,24 тис. крб.
Розрахунок податку = 17826,24 * 0,24 = 4278,3 тис. руб.
Прибуток після сплати податку = 17826,24 - 4278,3 = 13547,94 тис. крб.
Чистий прибуток = 13547,94 - 2466 = 11081,94 тис. крб.
Прибуток після виплати всіх платежів (чистий прибуток) може бути реінвестованого.
Коефіцієнт реінвестування = 11081,94 / 13547,94 = 0,82 (без дивідендів)
Коефіцієнт реінвестування власного капіталу = 212453 + 2466 / 212453 = 0,99
Економічний ріст = (0,82 * 0,99 * 0,55) * 100% = 44,65%
Для того, щоб оцінити фінансову діяльність підприємства, необхідно порівняти, показник рентабельності чистих активів зі середньозваженою вартістю капіталу.
Середньозважена вартість капіталу = (Кредитна ставка банку * (1 - податок на прибуток) * ((Сума кредиту банку) / (Власний капітал + Сума кредиту)))
Середньозважена вартість капіталу = 16% * (1 - 0,24) * (2466 / ((212453 + 2466))) = 0,14
Рентабельність чистих активів = 0,14 / (1 - 0,24) = 0,18
Ефективність від кредиторської заборгованості у підприємства за рахунок банку може бути позитивна, негативна або її взагалі немає.
Основним критерієм оцінки ефективності фінансового важеля є ставка банківського кредиту. В аналізі видно, що банківська ставка нижче рентабельності чистих активів (16% <18%) і, значить, збільшення частки кредитів приводить до підвищення рентабельності власного капіталу.
У розрахунку видно, що рентабельність чистих активів вище середньозваженої вартості капіталу (0,18> 0,14), то підприємство здатне не тільки виплатити відсотки за кредитами, але й реінвестувати частину чистого прибутку у виробництво.
Також можна припустити, що рентабельність чистих активів не висока, тому що банківський кредит не займає велику частку у всіх власних коштах підприємства ВАТ «Белгородасбестоцемент».
Реалізувати всі етапи конкурентної стратегії підприємства йому допоможе такий управлінський інструмент як бюджетування.
Бюджетування є першим етапом розробки системи регулярного економічного управління і сприяє оптимізації фінансових потоків і ресурсів підприємства, що дозволяє значно знизити їх обсяг, фінансові потреби фірми, собівартість виробленої продукції і, тим самим, підвищити конкурентоспроможність підприємства. Особливо слід виділити бюджетування як найважливіше сполучна ланка між стратегічним і оперативним управлінням всіма господарськими операціями, спрямоване на їх координацію.
Бюджетування - це процес планування майбутніх операцій фірми та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Бюджетний процес трансформує мають узагальнений характер елементи корпоративної стратегії в кількісні показники ринків і ресурсів.
Бюджет доходів і витрат - основний документ, який визначає розміри та джерела бюджетного фінансування.
Прогнозування статей основного бюджету (бюджету доходів і витрат) передбачає виконання численних розрахунків, які відображають зміст елементів витрат (на матеріали, на оплату праці, амортизацію основних засобів і нематеріальних активів та ін.)
У цій курсовій роботі розглянуто порядок планування витратних бюджетів на майбутній період по підприємству в цілому. Перелічимо їх:
1. бюджет прямих матеріальних витрат;
2. бюджет прямих витрат на оплату праці;
3. бюджет амортизаційних відрахувань;
4. бюджет загальновиробничих витрат;
5. бюджет комерційних витрат;
6. бюджет управлінських (загальноцехових) витрат;
7. бюджет податкових платежів;
8. бюджет виплат по фінансовій діяльності;
9. бюджет закупівель;
10. бюджет з інвестиційної діяльності;
11. бюджет розрахунків з кредиторами.
2. Бюджетна система Росії: Підручник для вузів / Під ред. проф. Г.Б. Поляка. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.
3. Дугельний А.П., Комаров В.Ф. Бюджетне управління підприємством: навч. - Практ. посібник. - М.: Справа, 2003.
4. Лихачова О.М. Фінансове планування на підприємстві: Учеб посібник - М.: ТОВ «ТК Велбі», 2003.
4. Сайт «Групи компанії тектоно» - www.tekton.ru.
5. Сайт «КІС (« КОМП'ЮТЕРНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ») - www.kis.ru.
- Створення запасів.
Визначення закупівель підприємства у конкретних постачальників сировини і матеріалів проводиться за наступним алгоритмом:
а) на підставі розрахованої величини потреби і часу її виникнення аналізується пропозицію існуючих постачальників підприємства;
б) за наявності кількох постачальників аналогічного ресурсу перевага віддається постачальнику з великою рангом контракту. Ранг контракту визначається індивідуальними для кожного підприємства параметрами: ціною ресурсів, відстрочкою платежу, якістю ресурсів, стабільністю поставок і т.д.;
в) при виникненні обмежень пропозиції постачальників аналізується можливість закупівлі у них в попередні місяці і при її наявності проводиться закупівля для утворення наднормативних залишків, які забезпечують майбутнє задоволення потреби;
г) при відсутності явно зазначених постачальників ресурсів робиться припущення, що ресурс може бути придбаний в той період, коли в ньому виникла потреба, в потрібній кількості і за базовими цінами.
1.10. Бюджет з інвестиційної діяльності
До інвестиційної діяльності для цілей бюджетування відносяться придбання основних засобів, нематеріальних активів та інших капітальних вкладень. Бюджет з інвестиційної діяльності включає в себе повну фінансову інформацію про інвестиційну діяльність підприємства в даному звітному періоді.
Мета розробки цього бюджету - встановлення пріоритетів інвестицій і оптимальне використання інвестиційних ресурсів.
Період подання:
- На рік;
- На три місяці;
- На майбутній місяць.
Входить інформація бюджет з інвестиційної діяльності формується на підставі наступних документів:
- Плани технічного переозброєння на рік;
- Кошториси на проведення робіт;
- Заявки підрозділів. [5]
Планування витрат по інвестиційній діяльності проводиться в розрізі наступних груп:
- Придбання основних засобів, капітальних вкладень;
- Придбання нематеріальних активів;
- Податок на додану вартість з реалізації основних засобів;
- Податок на додану вартість з реалізації нематеріальних активів;
- Податок на додану вартість з реалізації капітальних вкладень;
- Списання залишкової вартості основних засобів;
- Списання залишкової вартості нематеріальних активів;
- Списання залишкової вартості капітальних вкладень;
- Витрати по реалізації основних засобів;
- Витрати по списанню.
У планові документи співробітником фінансового відділу вносяться витрати, отримані з документів, що містять вхідну інформацію: заявок підрозділів, планів технічного переозброєння на рік і т.д. На першому етапі впровадження програмного продукту планові показники вносяться тільки співробітниками фінансового відділу, але при подальшому освоєння програмного продукту функції внесення даних переходять безпосередньо до відділів, які надають в даний момент підрозділами.
Цей рядок заповнюється в розрізі кожного з підрозділів, які надали вхідну інформацію. [5]
Таблиця 1.10.1.
| Найменування підрозділу | Найменування документа, що містить вхідну інформацію |
| ВМТП | Заявка підрозділи |
| Відділ САПР | Заявка підрозділи |
| Керівництво ОКБ | Заявка підрозділи |
| Відділ ОВТ | Заявка підрозділи |
| Відділ АСУ | Заявка підрозділи |
| Відділ обладнання | План технічного переозброєння підприємства |
| Відділ головного механіка | Заявка підрозділи |
| Відділу капітального будівництва | План технічного переозброєння підприємства |
| Керівництво ЛІіДБ | Заявка підрозділи |
Даний бюджет є основою для побудови одного з результуючих бюджетів, а саме бюджету руху грошових коштів.
Підприємство має декілька типів кредиторів:
- Постачальників і підрядників, з якими підприємство розраховується за товари, що поставляються (роботи, послуги);
- Власних працівників, з якими підприємство розраховується по зарплаті;
- Державний бюджет, з яким підприємство розраховується з податків;
- Державні позабюджетні фонди, з якими підприємство розраховується по єдиному соціальному податку;
- Кредитні установи або інші позичальники, з якими підприємство, розраховується за кредитами і позиками.
Відповідно доцільно складати бюджети розрахунків з кожним типом кредиторів, звівши потім отримані дані до єдиного бюджету розрахунків з кредиторами.
Роздільне планування розрахунків за типами кредиторів обумовлюється, зокрема, характером відносин з ними з приводу виникнення і погашення зобов'язань. Так розрахунки, з постачальниками і підрядниками можуть здійснюватися з відстроченням платежу. Розрахунки по заробітній платі виконуються, як правило, два рази на місяць. Розрахунки за багатьма податками виробляються раз на квартал, а розрахунки по єдиному соціальному податку - у момент нарахування працівникам заробітної плати. Нарешті, графік розрахунків за кредити та позики визначається кредитними договорами та договорами позики.
2 Глава
Практична частина
2.1. Аналіз руху грошових коштів за 2004 р. на ВАТ «Белгородасбестоцемент»
Одним з головних умов нормальної діяльності підприємства є забезпеченість коштами, оцінити яку дозволяє аналіз грошових потоків (від основної діяльності руху грошових коштів в процесі виробництва і реалізації основної продукції).Джерелами інформації служить форма бухгалтерської звітності № 4 «Звіт про рух грошових коштів». Зміст, якою можна узагальнити наступною моделлю:
Структуру руху грошових коштів можна представить у відповідних моделях:
1.
2.
де
Притоки:
Відтоки:
Приплив від усіх видів діяльності:
Відтік від усіх видів діяльності:
Таблиця 2.1.1.
| Вид потоку | 2004 | |
| тис. руб. | % | |
| Приплив від діяльності: | 1488007 | 100 |
| операційної | 1419004 | 95,36 |
| інвестиційної | 3 | 0 |
| фінансової | 69000 | 4,64 |
| Відтік від діяльності: | 1472439 | 100 |
| операційної | 1382256 | 93,87 |
| інвестиційної | 11183 | 0,76 |
| фінансової | 79000 | 5,37 |
3770 + 1488007 - 1472439 = 19338 тис. руб.
Розрахунки свідчать про те, що на операційну діяльність у 2004 р. припадало велика частка від всіх потоків. Підприємство ВАТ «Белгородасбестоцемент» вважає за краще використовувати вільні грошові кошти для створення запасів сировини і матеріалів, і тому залишки всіх фінансових коштів не великі.
2.2. Розрахунок економічного зростання на ВАТ «Белгородасбестоцемент»
Таблиця 2.2.1.
Показники робочого капіталу і чистих активів за 2004 р. ВАТ «Белгородасбестоцемент», тис. руб.
| Показники | на п.р. | на к.г. | Зміна |
| Усього активів (без ПДВ) | 224535 | 229690 | 5155 |
| Поточні активи | 13790 | 19924 | 6134 |
| Поточні зобов'язання | 45720 | 16838 | -28882 |
| Робочий каптал | -31930 | 2456 | 34386 |
| Чисті активи | 178815 | 212852 | 34037 |
Обсяг продажів | 920340 | 1038179 | 117839 |
Оборотність чистих активів | 5,15 | 48,8 | |
| Операційний прибуток | 122069 | 109411 | -12658 |
| Рентабельність чистих активів,% | 68,26 | 51,40 | -9,86 |
| Власний каптал | 178544 | 212453 | -33909 |
| Чистий прибуток | 75128 | 68747 | -6381 |
| Рентабельність власного капіталу,% | 42,078 | 32,36 | -9,72 |
Методика розрахунку економічного зростання
Економічне зростання підприємства показує максимізацію зростання продажів, якого можна досягти підприємству не змінюючи інші оперативні показники.
Економічний ріст = Коефіцієнт реінвестування * Ефективність фінансового важеля * Коефіцієнт зростання власного капіталу
Коефіцієнт реінвестування = реінвестиційні прибуток / Чистий прибуток
Фінансовий важіль = (Власний капітал + Величина кредитних коштів) /. Власний капітал
Фінансовий важіль характеризує співвідношення всіх активів з власним капіталом.
Ефективність фінансового важеля обчислюється його множенням на показники рентабельності чистих активів, з урахуванням поправочного коефіцієнті на кредити і податки.
Ефективність фінансового важеля = Фінансовий важіль * Поправочний коефіцієнт на кредити і податки * Оборотність чистих активів * Рентабельність продажів
Поправочний коефіцієнт на кредити і податки = [Прибуток від реалізації продукції - Величина кредитних коштів * (Банківська ставка)] * (1 - Ставка оподаткування) / Прибуток від реалізації продукції
Коефіцієнт зростання власного капіталу = Власний капітал (кінець проекту) / Власний капітал (початок проекту)
Розрахунок економічного зростання для підприємства
Визначимо ефективність фінансового важеля на ВАТ «Белгородасбестоцемент» при здійсненні проекту «Організація виробництва цементно-піщаної плитки». Проект здійснюється з метою з метою збільшення обсягу виробництва та прибутку.
Дані необхідні для розрахунків зведемо в таблицю 2.2.:
Таблиця 2.2.2.
| № | Показники, руб. | Величина |
| 1. | Кредитні кошти для придбання обладнання | 2466 тис. руб. |
| 2. | Банківська ставка | 16% |
| 3. | Обсяг виробництва | 584 тис. м 2 |
| 4. | Ціна 1 м 2 | 160 руб. |
| 5. | Собівартість 1 м 2 | 128,8 руб. |
| 6. | Ставка податку на прибуток | 24% |
Поправочний коефіцієнт на кредити і податки = [(584 * 160 - 584 * 128,8) - 2466 * 1,16] * (1-0,24) / (584 * 160 - 584 * 128,8) = [18220, 8 - 2860,56] * 0,76 / 18220,8 = 0,64
Фінансовий важіль (початок проекту) = (212453 + 2466) / 212453 = 1,01
Оборотність чистих активів за період про єкта = Виручка / Чисті активи = 584 * 160 / 212 852 = 0,44
Рентабельність продажів = Прибуток / Виручку = (584 * 160 - 584 * 128,8) / (584 * 160) = 1,95
Отже, величина ефективності фінансового важеля = (0,64 * 1,01 * 0,44 * 1,95) * 100% = 55,46%
Прибуток до оподаткування = ((584 * 160 - 584 * 128,8) + 2466) - (1,16 * 2466) = 20686,8 - (1,16 * 2466) = 17826,24 тис. крб.
Розрахунок податку = 17826,24 * 0,24 = 4278,3 тис. руб.
Прибуток після сплати податку = 17826,24 - 4278,3 = 13547,94 тис. крб.
Чистий прибуток = 13547,94 - 2466 = 11081,94 тис. крб.
Прибуток після виплати всіх платежів (чистий прибуток) може бути реінвестованого.
Коефіцієнт реінвестування = 11081,94 / 13547,94 = 0,82 (без дивідендів)
Коефіцієнт реінвестування власного капіталу = 212453 + 2466 / 212453 = 0,99
Економічний ріст = (0,82 * 0,99 * 0,55) * 100% = 44,65%
Для того, щоб оцінити фінансову діяльність підприємства, необхідно порівняти, показник рентабельності чистих активів зі середньозваженою вартістю капіталу.
Середньозважена вартість капіталу = (Кредитна ставка банку * (1 - податок на прибуток) * ((Сума кредиту банку) / (Власний капітал + Сума кредиту)))
Середньозважена вартість капіталу = 16% * (1 - 0,24) * (2466 / ((212453 + 2466))) = 0,14
Рентабельність чистих активів = 0,14 / (1 - 0,24) = 0,18
Ефективність від кредиторської заборгованості у підприємства за рахунок банку може бути позитивна, негативна або її взагалі немає.
Основним критерієм оцінки ефективності фінансового важеля є ставка банківського кредиту. В аналізі видно, що банківська ставка нижче рентабельності чистих активів (16% <18%) і, значить, збільшення частки кредитів приводить до підвищення рентабельності власного капіталу.
У розрахунку видно, що рентабельність чистих активів вище середньозваженої вартості капіталу (0,18> 0,14), то підприємство здатне не тільки виплатити відсотки за кредитами, але й реінвестувати частину чистого прибутку у виробництво.
Також можна припустити, що рентабельність чистих активів не висока, тому що банківський кредит не займає велику частку у всіх власних коштах підприємства ВАТ «Белгородасбестоцемент».
Висновок
Актуальним завданням будь-якого бізнесу на сучасному етапі є підвищення його конкурентоспроможності. При цьому слід враховувати, що в даний час ринкова ситуація в Україні характеризується крайньою нестабільністю, періодичними фінансовими та економічними кризами. У підприємств сьогодні практично відсутні можливості зовнішньої економічної підтримки з боку фінансових органів і держави. Різке обмеження фінансових ресурсів, періодичні валютні перепади призводять до відсутності можливостей для зростання бізнесу, виходу його на нові ринки, диверсифікації і, в кінцевому підсумку, зниження його конкурентоспроможності. У цих умовах необхідно налагодити самонастраивающуюся систему бізнесу, здатну адекватно і своєчасно реагувати на дії навколишнього середовища в усіх областях: збут, виробництво, вдосконалення продукції, підвищення її якості, розвиток техніки і технологій і т.д.Реалізувати всі етапи конкурентної стратегії підприємства йому допоможе такий управлінський інструмент як бюджетування.
Бюджетування є першим етапом розробки системи регулярного економічного управління і сприяє оптимізації фінансових потоків і ресурсів підприємства, що дозволяє значно знизити їх обсяг, фінансові потреби фірми, собівартість виробленої продукції і, тим самим, підвищити конкурентоспроможність підприємства. Особливо слід виділити бюджетування як найважливіше сполучна ланка між стратегічним і оперативним управлінням всіма господарськими операціями, спрямоване на їх координацію.
Бюджетування - це процес планування майбутніх операцій фірми та оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Бюджетний процес трансформує мають узагальнений характер елементи корпоративної стратегії в кількісні показники ринків і ресурсів.
Бюджет доходів і витрат - основний документ, який визначає розміри та джерела бюджетного фінансування.
Прогнозування статей основного бюджету (бюджету доходів і витрат) передбачає виконання численних розрахунків, які відображають зміст елементів витрат (на матеріали, на оплату праці, амортизацію основних засобів і нематеріальних активів та ін.)
У цій курсовій роботі розглянуто порядок планування витратних бюджетів на майбутній період по підприємству в цілому. Перелічимо їх:
1. бюджет прямих матеріальних витрат;
2. бюджет прямих витрат на оплату праці;
3. бюджет амортизаційних відрахувань;
4. бюджет загальновиробничих витрат;
5. бюджет комерційних витрат;
6. бюджет управлінських (загальноцехових) витрат;
7. бюджет податкових платежів;
8. бюджет виплат по фінансовій діяльності;
9. бюджет закупівель;
10. бюджет з інвестиційної діяльності;
11. бюджет розрахунків з кредиторами.
Список використаної літератури
1. Бочаров В.В. Комерційне бюджетування: Підручник для вузів - СПб.: Пітер, 2003.2. Бюджетна система Росії: Підручник для вузів / Під ред. проф. Г.Б. Поляка. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.
3. Дугельний А.П., Комаров В.Ф. Бюджетне управління підприємством: навч. - Практ. посібник. - М.: Справа, 2003.
4. Лихачова О.М. Фінансове планування на підприємстві: Учеб посібник - М.: ТОВ «ТК Велбі», 2003.
4. Сайт «Групи компанії тектоно» - www.tekton.ru.
5. Сайт «КІС (« КОМП'ЮТЕРНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ») - www.kis.ru.