ВСТУП
Мова, як відомо, є найважливішим засобом людського спілкування, за допомогою якого люди обмінюються думками і домагаються взаємного розуміння. Спілкування людей за допомогою мови здійснюється двома шляхами: в усній і в письмовій формі. Якщо спілкуються володіють однією мовою, то спілкування відбувається безпосередньо, однак, коли люди володіють різними мовами, безпосереднє спілкування стає вже неможливим. У цьому випадку на допомогу приходить переклад, який багато дослідників визначають як передачу засобами однієї мови думок, висловлених на іншій мові. Переклад, отже, є важливим допоміжним засобом, що забезпечує виконання мовою його комунікативної функції в тих випадках, коли люди висловлюють свої думки на різних мовах. Переклад відіграє велику роль в обміні думками між різними народами і слугує справі поширення скарбів світової культури. Недарма А.С. Пушкін називав перекладачів "поштовими кіньми цивілізації".
У нашій роботі ми будемо розглядати переклад, що має свою специфіку. Проблемам адекватності перекладу, а також його мистецтву і присвячена ця робота.
Проблеми перекладу.
Переклад існував з незапам'ятних часів. Коли два народи живуть по сусідству, вони між собою або воюють, або торгують. В обох випадках виникає потреба в перекладачі, Толмачов - словом у людині, яка володіє (хоча б трохи) мовами обох народів і переводить деякий сенс з однієї мовної форми в іншу.
Що означає переводити? На перший погляд - все просто. Те, про що говорилося у вихідному тексті, потрібно викласти словами іншої мови, побудувавши при цьому правильні пропозиції. Але є старий анекдот про семінаристів, які треба було перекласти з латині пропозиція «Spiritus quidem promptus est, caro autem infirma ». Ця євангельська вислів« Дух бадьорий, плоть же немічна »семінарист переклав:« Спирт хороший, а м'ясо протухлу ». І переклад цей правильний в тому сенсі, що кожне з слів можна так перекласти, і пропозиція вийшло нормальне. Тільки сенсу вихідного тексту воно, звичайно, не передає.
Чим складніше, багатогранніше зміст вихідного тексту, тим важче він для перекладу. Але й сама проста на перший погляд фраза може містити підводні камені. Припустимо, потрібно перевести на англійську мову Мама мила раму. Неважко придумати добрий десяток абсолютно правильних перекладів цієї фрази: російському пройшов часу тут можуть відповідати, принаймні, три англійські дієслівні форми. Але для цього потрібно відтворити ситуацію, необхідний контекст.
Значить, щоб перевести пропозицію, потрібно перетворити його у висловлення, тобто зрозуміти, в якій ситуації і з якою метою воно було сказано або написано. Не обов'язково, щоб вислів-переклад дослівно збігалося з оригіналом. Головна вимога: воно має означати для носіїв мови перекладу те ж саме, що означало вихідне висловлення для носіїв своєї мови.
ПЛАН.
Введення
1. Проблеми перекладу
Чи можливий переклад
Фіалки в тиглі
1.3. Тернистий шлях перекладача
Визначення адекватності та загальні вимоги до художнього перекладу
Проблеми віршованого перекладу та віршування
Висновок
1.1.Возможен чи переказ?
Питання здається дивним - адже переклад існує! Проте ось що писав великий німецький лінгвіст Вільгельм фон Гумбольдт: "Кожен переклад видається мені безумовної спробою вирішити нездійсненне завдання. Бо кожен перекладач неминуче повинен розбитися об один з двох підводних каменів, дуже точно дотримуючись або першотвору за рахунок смаку і мови власного народу, або своєрідності власного народу за рахунок першотвору. Щось середнє між тим і іншим не тільки важко досягти, але й просто неможливо ». Його погляди поділяють багато вчених. Доводи їх такі: по-перше, говорять вони, слова, які ми приймаємо за еквіваленти, насправді викликають різні уявлення у носіїв різних мов. Так, в кожній мові є слово зі значенням 'дім', 'житло'. Але уявлення про його зовнішній вигляд і внутрішнє убрання у російського, англійця, узбека і негра з Південної Африки буде сильно відрізнятися: слова різних мов викликають різні асоціації.
У систему мови cлова можуть бути вбудовані по-різному: вони походять від коренів з різним змістом, мають різний граматичний рід, по-іншому пов'язані зі своїми синонімами. Так, по-російськи корабель - чоловічого роду, а англійці замінюють ship займенником жіночого роду, і це багато в чому визначає почуття, які відчуває англійський моряк до свого судна. Тому точно передати значення навіть тих слів, для яких начебто є відповідники в іншій мові, неможливо.
Як, наприклад, сказати по-англійськи взбутетенівать? Як передати різницю між померти і наказати довго жити? Як перевести постоли, щі, хата, бублик? Або як буде по-якутський абсолютний, молекула? У різних мов - різний словниковий запас, і деякі поняття, виражені в одній мові, в іншому можуть бути просто відсутніми.
Але різниця не тільки в словах - одна мова виділяє десяти до часів, інший обходиться двома, в одному потрібно завжди вказувати кількість предметів, в іншому - не обов'язково. Мови по-різному "бачать" світ, по-різному формують свідомість своїх носіїв. Хіба бачення світу можна перекласти?
Нарешті, звернімося до практики. Існують десятки різних перекладів одного вірша. Чи не свідчить це про те, що переклад - лише спроба домогтися неможливого? Переведіть з англійської будь-який переклад російського тексту, а потім порівняйте з оригіналом: добре, якщо текст буде впізнати. Чи не означає це, чо можливість переведення уявна?
З цими доводами складно сперечатися: мабуть смислові втрати при перекладі неминучі. Але бувають випадки, коли відступ від оригіналу не заважають перекладачеві. Такий переклад - рівноцінний, еквівалентний (від лат. Aequus - «рівний» і valens - «має значення»). Цього перекладу цілком достатньо в побуті (коли потрібно дізнатися час, запитати дорогу, довідатися про ціну, домовитися про зустріч). Приблизно також оцінюється технічний переклад: переводік інструкції до телевізора повинен піклуватися про те, щоб у потрібних випадках читач російського тесту натискав ті ж кнопки, що й читач оригіналу, 0 іншим можна і знехтувати. Вимоги до перекладу ділових і політичних документів, для яких дуже важлива точність, вищі. Але тут виручає безліч стандартних формулювань, їх значення в різних мовах майже однаково, і це дозволяє уникнути непорозумінь.
Найскладніше - переводити філософські, релігійні та особливо художні тексти. Кожне слово в них буває так «навантажено» глуздом, що перекладачеві доводиться не стільки відтворювати текст на іншій мові, скільки створювати його заново.
1.2.Фіалкі в тиглі.
Коли мова йде про художню літературу, аргументи тих, хто наполягає на неможливості переведення набувають особливої сили. Персі Біш Шеллі, англійський поет-романтик, сказав: «Прагнути передати створення поета з однієї мови на іншу - це ж саме, як якщо б ми кинули в тигель фіалку з метою відкрити основний принцип її барв і запаху».
До художнього перекладу висувають безліч суперечливих вимог. Їх підсумував американський філолог Т. Сейворі в книзі «Мистецтво перекладу».
А. Переклад має передавати слова оригіналу.
В. Переклад повинен передавати думки оригіналу.
А. Переклад повинен читатися як переклад.
В. Переклад повинен читатися як оригінал (тобто у читача не повинно бути відчуття, що перед ним переклад).
А. Переклад повинен відображати стиль оригіналу.
В. Переклад повинен відображати стиль перекладача.
А. Переклад повинен читатися як текст, сучасний оригіналу.
В. Переклад повинен читатися як текст, сучасний перекладачеві.
А. Перекладач не має права додавати щось до оригіналу або зменшувати.
В. Перекладач має право додати щось до оригіналу чи применшити від нього.
А. Вірші слід переводити прозою.
В. Вірші слід переводити віршами.
Одні вважають важливим відповідність духу рідної мови і звичкам вітчизняного читача, інші наполягають, що важливіше привчити читача сприймати інше мислення, іншу культуру - і для цього йти навіть на насильство над рідною мовою. Виконання першої вимоги (дивіться тези В) веде до вільного перекладу, виконання другого (тези А) - до перекладу дослівному, буквальному.
В історії культури два типи переказів змінюють один одного. Першим перекладом, глибоко змінив європейську культуру, був переклад Біблії (Старого завіту, Новий тоді ще не існував) на грецьку мову.
Зрозуміло, що вільний переклад для священного тексту неприйнятний: щось додавати або викидати з оригіналу було б блюзнірством. Тому перекладачі намагалися переводити слово в слово, зберігаючи навіть деякі специфічні конструкції староєврейської мови. Тоді в грецькому з'явився особливий біблійний стиль, а звідти він перейшов у латину та інші мови Європи. І тепер ще за деякими ознаками (повторюваний союз і на початку речення, положення присудка перед підметом) ми легко розпізнаємо біблійну фразу чи наслідування їй: «І пішов Авраам ... і сказав Господь до Авраама ...».
Коли через тисячоліття святі Кирило і Мефодій перекладали Біблію з грецької на слов'янську, вони вчинили так само: їх переклад можна записати під грецьким текстом слово за словом.
Майже одночасно з появою першого перекладу Біблії римляни стали освоювати грецьку культуру, і освоювали вони її за допомогою переказів. Але перекладали вони зовсім по-іншому. Перекладачі Біблії точно передавали священний текст і не дуже дбали про враження, яке їх стиль справить на читача, як ніби знаючи, що сама доля зробить цей стиль високим і урочистим. Римських ж перекладачів точність не дуже турбувала - їм було важливо, щоб непідготовлена римська публіка зрозуміла, де потрібно сміятися, а де жахатися. Тому вони посилювали в трагедії трагічне, а в комедії комічне: спрощували характери, огрубляет гумор, могли вставити в переклад однієї п'єси сцену з іншої ... Виходили не переклади, а наслідування або перекладення, але це всіх влаштовувало.
Приблизно так само перекладали і в епоху класицизму, в тому числі і в Росії XVIII ст. Перекладач Шекспіра, наприклад, старався, щоб переклад відповідав його власним (а не шекспірівським) уявленням про трагедію. На догоду цим уявленням він міг поміняти віршований розмір, викинути деякі репліки чи цілі сцени, навіть змінити сюжет - все це було в порядку речей.
У різні епох і в різних культурах перемагають то одні, то інші уявлення про переклади. Тому переказів «на всі часи» дуже мало (хоча чудеса бувають: такий, наприклад, переклад «Іліади», виконаний російським поетом Миколою Івановичем Гнедичем). Зазвичай кожне нове звернення до Гомера, Вергілія, Данте, Шекспіра приносить нові переклади. Наскільки вони бувають різними, легко побачити: ось одне і те ж чотиривірш французького поета Поля Верлена, перекладене трьома знаменитими російськими поетами.
Небо над містом плаче,
Плаче і серце моє.
Що воно, що воно означає,
Це смуток моє?
Переклад В. Я. Брюсова
На серці сльози впали,
Немов на вулиці дощик.
Що це, що за печалі
У серці глибоко впали?
Переклад Ф. К. Сологуба
І в серці розправа,
І дощик з ранку ...
Звідки б, право,
Така нудьга?
Переклад Б. Л. Пастернака
В оригіналі ж сказано приблизно так: «У моєму серці - плач, / Як над містом-дощ; / Що ж це за печаль / пронизала моє серце?
1.3.Терністий шлях перекладача.
Кажуть, на одній конференції з проблем перекладу доповідач почав свою промову так: «Мистецтво - важка проблема взагалі. А мистецтво перекладу взагалі важка проблема ». Так воно і є: труднощі, що стоять перед перекладачем, незлічимі. І перша з них - розуміння оригіналу. Якщо перекладачеві не вдалося передати міць, різноманітність або гармонію оригіналу - це не ганьба. Про диво можна мріяти, але вимагати його не можна. Помилка ж, викликана нерозумінням тексту, - серйозний удар по репутації перекладача
У багатьох помилках винні так звані хибні друзі перекладача - слова однієї мови, схожі за звучанням на слова іншого, але мають інше значення. Так, англійське paragraph, наприклад, означає не 'параграф', а 'абзац'.
Друга причина численних помилок - нерозуміння ідіом, фразеологічних зворотів. Не можна перекладати англійське to catch cold буквально («зловити холод») - це випаженіе значить 'втрутитися'.
Безліч помилок викликано й тим, що перекладач не знає культури тієї країни, з мови якої він перекладає. У перекладах з англійської зараз можна зустріти Джона Баптиста (John the Baptist - це Іоанн Хреститель) і Святу Вірджинію (а це свята Діва, Saint Virgin). У художніх текстах часто зустрічаються цитати з Біблії та Шекспіра, з дитячих примовок і віршів, які вчать напам'ять у школі. Якщо перекладач не пізнає цитату, може вийти ляпсус на кшталт «Спирт хороший, а м'ясо протухлу».
Оскільки в результаті перекладу художнього тексту і переклад повинен вийти художнім, важливо вміти писати рідною мовою. Не випадково найкращими перекладачами часто бувають хороші поети і письменники, навіть якщо вони не знають мови оригіналу досконало.
Є випадки, коли перекладачеві потрібні не тільки знання, але й особливу майстерність. Письменник часто грає словами, і цю гру буває непросто відтворити. Ось англійська жарт, побудована на каламбурі. Людина приходить на похорони і запитує: I 'm late? І у відповідь чує: Not you, sir. She is. Англійське слово late значить і 'пізній' і 'покійний'. Герой запитує: Я запізнився? А йому відповідають: Ні, покійний не ви, сер, а вона. Як бути? По-русски гра не виходить. Але перекладач вийшов з положення: Все скінчилося? - Не для вас, сер. Для неї.
Такі пастки підстерігають перекладача на кожному кроці. Особливо важко передати мовної образ персонажів. Добре, коли говорить старомодний джентльмен або навіжена дівчина - легко уявити, як вони говорили б по-російськи. Набагато складніше передати мова ірдандского селянина по-російськи або одеський жаргон по-англійськи. Тут втрати неминучі, і яскраву мовну забарвлення мимоволі доводиться приглушати. Недарма фольклорні, діалектні та жаргонні елементи мови багато визнають абсолютно неперекладними.
Особливі труднощі виникають, коли мови оригіналу і перекладу належать до різних культур. Наприклад, твори арабських авторів рясніють цитатами з Корану і натяками на його сюжети. Арабська читач розпізнає їх також легко, як освічений європеєць посилання на Біблію або античним міфам. У перекладі ж ці цитати залишаються для європейського читача незрозумілими. Розрізняються і літературні традиції: європейцеві порівняння красивої жінки з верблюдиця здається безглуздим, а в арабській поезії воно досить поширене. А казку "Снігуронька", в основі якої лежать слов'янські язичницькі образи, на мови спекотної Африки взагалі незрозуміло, як перекладати. Різні культури створюють чи не найбільше складнощів, ніж різні мови.
Однак прагнення людей зрозуміти одне одного змушує перекладачів знову і знову намагатися зробити чудо. І іноді воно виходить.
2. ВИЗНАЧЕННЯ АДЕКВАТНОСТІ І ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ
До художнього перекладу.
Чи можливо абсолютно точно і повно передати на одній мові думки, виражені засобами іншої мови? З цього питання в науковому середовищі традиційної склалися дві протилежні точки зору.
"Теорія перекладається". За цією теорією повноцінний переклад з однієї мови на іншу взагалі неможливий внаслідок значної розбіжності виразних засобів різних мов, переклад є лише слабкою і недосконалим відбитком оригіналу, що дає про нього дуже віддалене уявлення.
Інша точка зору, якої дотримується більшість дослідників, що лягли в основу діяльності багатьох професійних перекладачів, полягає в тому, що будь-який розвинений національна мова є цілком достатнім засобом спілкування для повноцінної передачі думок, висловлених на іншій мові. Це тим більше справедливо щодо російської мови - одного з найрозвиненіших і найбагатших мов світу. Практика перекладачів доводить, що будь-який твір може бути повноцінно (адекватно) переведено на російську мову зі збереженням усіх стилістичних та інших особливостей, властивих даному автору.
Прийнято розрізняти три види письмового перекладу:
Послівний переклад (буквальний або підрядковий). Це механічний переклад слів іноземного тексту у тому порядку, в якому вони зустрічаються в тексті, без урахування їх синтаксичних і логічних зв'язків. Використовується в основному як база для подальшої перекладацької роботи.
Дослівний переклад. Дослівний переклад, при правильній передачі думки перекладного тексту, прагне до максимально близькому відтворення синтаксичної конструкції і лексичного складу оригіналу. Незважаючи на те, що дослівний переклад часто порушує синтаксичні норми російської мови, він також може застосовуватися при першому, чорновому етапі роботи над текстом, тому що він допомагає зрозуміти структуру і важкі місця першотвору. Потім, за наявності конструкцій, чужих російській мові, дослівний переклад має бути обов'язково оброблений і замінений літературним варіантом.
Літературний, або художній переклад. Цей вид перекладу передає думки оригіналу у формі правильної літературної російської мови, і викликає найбільшу кількість розбіжностей в науковому середовищі - багато дослідників вважають, що кращі переклади повинні виконуватися не стільки за допомогою лексичних і синтаксичних відповідностей, скільки творчими пошуками художніх співвідношень, по відношенню до яких мовні відповідності відіграють підлеглу роль.
Інші вчені, наприклад, в загальному, визначають кожний переказ, в тому числі і художній, як відтворення твору, створеного на одній мові, засобами іншої мови. У зв'язку з цим виникає питання точності, повноцінності або адекватності художнього перекладу, який ми спробуємо висвітлити нижче.
За даним думку, художній переклад у більшості випадків коливається між двома крайніми принципами: дослівно точний, але художньо неповноцінний переклад і художньо повноцінний, але далекий від оригіналу, вільний переклад. Ці два принципи знайшли відображення у двох основних точках зору: визначення перекладу з лінгвістичної та літературознавчої позицій.
Лінгвістичний принцип перекладу, перш за все, припускає відтворення формальної структури оригіналу. Однак проголошення лінгвістичного принципу основним може призвести до надмірного курсу у перекладі тексту оригіналу - до дослівному, в мовному відношенні точному, але в художньому відношенні слабкому перекладу, що стало б саме по собі одним з різновидів формалізму, коли точно переводяться чужі мовні форми, відбувається стилізація за законами іноземної мови. У тих випадках, коли синтаксична структура перекладного пропозиції може бути і в перекладі виражена аналогічними засобами, дослівний переклад може розглядатися як остаточний варіант перекладу без подальшої літературної обробки. Однак збіг синтаксичних засобів у двох мовах зустрічається порівняно рідко, частіше за все при дослівному перекладі виникає те чи інше порушення синтаксичних норм російської мови. У таких випадках ми стикаємося з відомим розривом між змістом і формою: думка автора ясна, але форма її вираження чужа російській мові. Дослівно точний переклад не завжди відтворює емоційний ефект першотвору, отже, дослівна точність і художність виявляються в постійному протиріччі одне з одним. Безперечно, що переведення спирається на мовний матеріал, що поза перекладу слів і словосполучень художній переклад не може існувати, і сам процес перекладу теж повинен спиратися на знання законів обох мов і на розумінні закономірностей їх співвідношення. Дотримання мовних законів обов'язково як для оригіналу, так і для переказу. Але художній переклад аж ніяк не вишукування тільки лише мовних співвідношень.
Дослідники визначають мову як матеріал художнього твору, і художній переклад, на його думку, так само як і оригінал, віддає належне його закономірностям. Але розуміння художнього перекладу, як тільки лише зіставлення мовних засобів означає ігнорування його естетичного боку. З точки зору критерію відповідності художності перекладу художності першотвору мовне відповідність служить лише художньому відповідності. Отже, для визначення якості художнього перекладу загальний критерій лише мовного відповідності не застосуємо, і повноцінність може і не вимагати однаковою мірою словесної близькості до оригіналу на всьому протязі перекладу.
Інші вважають, що художній переклад потрібно розглядати як різновид словотворческого мистецтва, тобто не з лінгвістичної, а з літературознавчої точки зору.
Відповідно до цієї теорії, головною рушійною силою перекладача повинна бути ідея, навіяна оригіналом, яка змушує його шукати адекватні мовні засоби для відображення в словах думки, то є художній переклад є адекватне відповідність оригіналу не в лінгвістичному, а в естетичному розумінні.
Ми не піддаємо сумніву твердження, що кожен переклад, як творчий процес, повинен бути відзначений індивідуальністю перекладача, але головним завданням перекладача все-таки є передача в перекладі характерних рис оригіналу, і для створення адекватного оригіналу художнього та емоційного враження перекладач повинен знайти найкращі мовні засоби : підібрати синоніми, відповідні художні образи і так далі.
Звичайно, всі елементи форми і змісту не можуть бути відтворені з точністю. При будь-якому перекладі неминуче відбувається наступне:
Яка - то частина матеріалу не відтворюється і відкидається.
Якась частина матеріалу дається не у власному вигляді, а у вигляді різного роду замін / еквівалентів.
Привноситься такий матеріал, якого немає в оригіналі.
Тому кращі переклади, на думку багатьох відомих дослідників, яке ми цілком підтримуємо, можуть містити умовні зміни в порівнянні з оригіналом - і ці зміни абсолютно необхідні, якщо метою є створення аналогічного оригіналу єдності форми і змісту на матеріалі іншої мови, однак від обсягу цих змін залежить точність перекладу - і саме мінімум таких змін передбачає адекватний переклад.
Отже, метою адекватного перекладу є точна передача змісту і форми першотвору при відтворенні особливостей останньої, якщо це дозволяють мовні засоби, або створення їх адекватних відповідників на матеріалі іншої мови.
Таким чином, ми бачимо, що точна передача змісту оригіналу нерідко пов'язана з необхідністю відмови від дословности, але з вибором адекватних смислових відповідностей.
Підводячи підсумок і враховуючи все вищесказане, справді адекватним ми вважаємо переклад, який вичерпно передає задум автора в цілому, всі смислові відтінки оригіналу і забезпечує повноцінне формальне і стилістичну відповідність йому. Такий переклад може бути створений шляхом творчого застосування реалістичного методу відображення художньої дійсності оригіналу, повинен відбуватися не простий підбір відповідностей, а підбір найкращих мовних засобів для відтворення художніх елементів оригіналу.
На закінчення ми можемо привести основні вимоги, яким повинен задовольняти адекватний художній переклад:
Точність. Перекладач зобов'язаний донести до читача повністю всі думки, висловлені автором. При цьому повинні бути збережені не тільки основні положення, але також нюанси і відтінки висловлювання. Піклуючись про повноту передачі висловлювання, перекладач, разом з тим, не повинен нічого додавати від себе, не повинен доповнювати і пояснювати автора. Це також було б спотворенням тексту оригіналу.
Стислість. Перекладач не повинен бути багатослівним, думки повинні бути одягнені в максимально стислу і лаконічну форму.
Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу, однак, ніде не повинні йти на шкоду ясності викладу думки, легкості її розуміння. Слід уникати складних і двозначних оборотів, що ускладнюють сприйняття. Думка повинна бути викладена простою і ясною мовою.
Літературність. Як вже зазначалося, переклад повинен повністю задовольняти загальноприйнятим нормам російської літературної мови. Кожна фраза повинна звучати жваво і природно, не зберігаючи жодних натяків на чужі російській мові синтаксичні конструкції першотвору. Зважаючи на значний розбіжності в синтаксичній структурі англійської та російської мов, як зазначалося вище, рідко виявляється можливим зберегти при перекладі форму вираження оригіналу. Більше того, в інтересах точності передачі змісту часто буває необхідним при перекладі вдатися до зміни структури перекладного пропозиції відповідно до норм російської мови, тобто переставити або навіть повністю замінити окремі слова і вирази, хоча заміна навіть одного слова іншим вельми істотна. У перекладі ж не одне, а всі слова замінюються іншими, що належать, крім усього, до іншої мовної системи, яка відрізняється своєю особливою структурою мови - порядок слів у реченні, слова, що належать до одного синонімічного ряду, як правило, істотно відрізняються в різних мовах смисловими відтінками.
Такі основні вимоги, які пред'являються до художнього перекладу.
У наступному параграфі ми розглянемо особливості віршованого художнього перекладу.
3. ПРОБЛЕМИ віршовані переклади та віршування
"Переклад віршів - висока і важке ис-цтво. Я висунув би два - на вигляд пара-доксальних, але по суті вірних поло-ження:
Перше. Переклад віршів неможливий.
Друге. Кожного разу це виняток. "
С. Я. Маршак
"Не слова треба перекладати, а силу і дух."
І. Бунін
Поетична організація художньої мови, тобто віршування накладає відбиток своєї специфіки та на принципи поетичного художнього перекладу. Правда, в даному випадку також потрібно враховувати вищезазначені вимоги до адекватного художнього перекладу, однак вони регламентуються суворими рамками поезії. У зв'язку з цим деякі теоретичні засади тут практично реалізуються в іншому порядку і вимагають уточнення та конкретизації.
Відомий перекладач М. Лозинський вважає, що, переводячи іншомовні вірші на свою мову, перекладач також повинен враховувати всі їх елементи у всій їх складною і живого зв'язку, і його завдання - знайти в плані своєї рідної мови таку ж складну і живий зв'язок, яка за можливості точно відобразила б оригінал, мала б тим же емоційним ефектом. Таким чином, перекладач повинен як би перевтілитися в автора, приймаючи його манеру і мову, інтонації і ритм, зберігаючи при цьому вірність своєї мови, і в чомусь і своєї поетичної індивідуальності. Необхідно пам'ятати, що переведення видатного літературного твору сам повинен бути таким.
На думку С. Л. Сухарева-Муришкіна, перекладач повинен встановити функціональну еквівалентність між структурою оригіналу і структурою перекладу, відтворити в перекладі єдність форми і змісту, під яким розуміється художнє ціле, тобто донести до читача найтонші нюанси творчої думки автора, створених ним думок і образів, що вже знайшли своє гранично точний вираз у мові оригіналу.
Згідно з визначенням М. Лозинського, існує два основних типи віршованих перекладів:
Перебудовувався (зміст, форму).
Відтворює - тобто відтворює з можливою повнотою і точністю зміст і форму.
І саме другий тип вважається майже єдино можливим.
Але зміст не може існувати до тих пір, поки для нього не знайдена потрібна форма.
Таким чином, вважаємо за доцільне спільне розгляд характеру і способів побудови віршованого тексту, тобто його формальної структури.
Форму вірші складає комплекс взаємозалежних і взаємодіючих елементів, таких, як ритм, мелодія, архітектоніка, стилістика, смислове, образне, емоційний зміст слів і їх поєднань.
Формальна структура віршованого твору служить основою для створення його ритму, який вважається "самим глибинним, найпотужнішим організуючим початком поезії" (М. Лозинський).
Ритм вірша заснований на правильному чергуванні у віршованій рядку ударних і ненаголошених складів (тонічний принцип).
Тоническая система підрозділяється на чисто тонічну, силабічних і силабо-тонічну.
Важливою ознакою віршованої мови є упорядкована повторюваність організують її ритмічних одиниць, а саме стоп, рядків, строф.
Відрізок віршового рядка, що містить в собі один ударний і один або два ненаголошених склади, називається стопою.
В основі класичної системи віршування закладено поняття метра (або розміру) - канонічно заданої схеми співвідношення стоп, їх характеру та кількості, незалежної від конкретних ритмічних варіацій. Метр членує мовний потік на чітко обмежені паузами і сумірних між собою відрізки - рядки або вірші. Як правило, вірш витримується в одному і тому ж розмірі, однак суворі формули віршованого розміру можуть зазнавати деяких модифікацій конкретного словесного матеріалу, що входить у віршовану рядок. Однією з таких модифікацій є пиррихий - стопа, що втратила необхідну розміром наголос через те, що на неї довелося або безударное службове слово, або ненаголошені склади багатоскладового слова. Пиррихий надає віршованій промови природне живе звучання.
У ритмічній організації віршованого рядка істотну роль може грати так звана цезура - обов'язковий слогораздел на певному місці всередині рядка, тобто відома пауза.
Далі, схема рим (порядок, в якому вони розташовані) має вирішальне значення і для стилістичної, і для музичної організації строфи. Еквівалентно важливий і характер рим: незалежно від метра вірші з різним чергуванням рим будуть мати різну стилістику, бо у віршах основою стилістики є звукопис, чи мелодія вірша.
У цьому ж аспекті також дуже важливий характер переносів (enjabement), які виникають тоді, коли словосполучення може бути синтаксично не закінчено до кінця рядка, і його завершення переноситься на наступний рядок. Вони великою мірою визначають інтонаційне рух вірша, допомагають передати протягом поетичної думки, підкреслюють смислові наголоси.
Група віршів, взаємно пов'язаних схемою чергування розмірів і рим, звичайно правильно повторюваної протягом всього твору, утворює строфу - ритмічну одиницю метричного членування віршованого тексту. Строфа знаходиться як би на стику метрики і композиції: в більшості випадків строфа має не тільки ритмічною і інтонаційно-синтаксичної закінченістю, що викликає паузу сильнішу, ніж паузи між окремими віршами всередині строфи, а й певною семантичної завершеністю, оскільки найчастіше розвиває окрему микротем .
У віршованому творі строфа виступає як істотний структурний фактор, як важлива ланка, яка пов'язує план вираження і план змісту художнього цілого.
Багатьом дослідникам і поетам представляється необхідним підкреслити цілісність строфи як "смисловий конструкції". Строфа може розглядатися як складне синтаксичне ціле, служить формою вираження закінченого авторського висловлювання, що відбиває рух поетичної думки. Однак поняття єдиної теми, більш-менш повно розкриває будь-яку сторону характеризується явища, залишається провідною ознакою складного синтаксичного цілого.
Строфіка - форма послідовності віршів, архітектоніка вірші, і недотримання строфіки оригіналу веде до порушень загального стилю твору. Вимога відтворити строфічні побудова з максимальною відповідністю оригіналу не передбачає простого копіювання строфічних схем, а відображає прагнення до встановлення функціональної еквівалентності між структурою оригіналу і структурою перекладу.
Однак, навіть якщо в оригіналі і в перекладі використовується однакова система віршування, як в окремому випадку, наведеному у цій роботі, багато чого також залежить і від таких особливостей слова, як його величина і звучання.
Англійська мова в основному моносіллабіческій, у ньому набагато більше односкладових слів, ніж у російській. Тому англійська віршована рядок вміщає більше слів, і, отже, думок, понять, художніх образів. Цей фактор також впливає на ритм, і його необхідно враховувати в перекладі.
Очевидно, що при віршованому перекладі завжди потрібно як можна більш точне відтворення всіх перерахованих вище елементів.
Проте основним своєрідністю поетичного перекладу, як це не парадоксально, є його умовно-вільний характер, і якщо є відступи, викликані мовними відмінностями, які характерні і для прозового перекладу, тобто відступу, характерні саме для віршованого перекладу - ті, яких вимагає форма.
Справа в тому, що вільна композиція і умовний характер вірша не завжди дають можливість знайти не тільки прямі мовні, а й прямі метричні відповідності, хоча своєрідність композиції в поезії спирається на стійкий ритмічний лад, так що в першу чергу для відшукання стилістичного ключа віршованого оригіналу слід розібратися в ритмі і метрі.
Ритм узгоджений зі змістом твору і з відповідної змісту інтонацією і побудовою - всі ці елементи і створюють стиль метричної організації вірша.
Так що в першу чергу перекладач повинен перенести співвідношення між ритмом і інтонацією, а не розмір з усіма його метричними одиницями.
Цілком можливі випадки, коли віршований розмір першотвору і перекладу виявляється одним і тим же, і в цьому випадку дотримання тих чи інших формальних прийомів виявляється важливим і як мету, і як засіб, що дозволяє досягти найбільшою мірою естетичної рівноцінності оригіналу.
Однак практика показує, що навіть дотримання всіх або майже всіх формальних елементів у перекладі не робить його адекватним.
Висновок.
Художній переклад, як поетичний, так і прозовий, - мистецтво. Мистецтво - плід творчості. А творчість несумісне з буквалізмом. Це вже чітко усвідомлювала російська література XVIII ст. Вона відмежовував точність буквальну, підрядковий від точності художньої. Вона розуміла, що тільки художня точність дає читачеві увійти в коло думок і настроїв автора, наочно уявити собі його стильову систему у всій її своєрідності, що тільки художня точність не прикрашає і не спотворює автора. Цей погляд на переклад російська вісімнадцятого століття залишило у спадок дев'ятнадцятого, дев'ятнадцяте - двадцятому. У статті А. С. Пушкіна про Мільтона і про Шатобріановом перекладі «Втраченого раю» читаємо: «... російську мову ... не здатний до перекладу підрядковий, до перекладання слово в слово ...»
А Б. Л. Пастернак у «зауваженнях до перекладів Шекспіра» висловився так: «... переклад повинен справляти враження життя, а не словесності».
Але раз переклад - мистецтво, нічого спільного не має з буквалістіческім ремеслом, значить, перекладач повинен бути наділений письменницьким даром. Мистецтво перекладу має свої особливості, і все ж у письменників-перекладачів набагато більше рис подібності з письменниками оригінальними, ніж рис відмінності. Про це чудово сказано в «Юнкери» А. І. Купріна: «... для перекладу з іноземної мови мало знати, хоча б і відмінно, ця мова, а треба ще вміти проникати в глибоке, живе, різноманітне значення кожного слова і в таємничу владу з'єднання тих чи інших слів ».
Перекладачам, як і письменникам, необхідний багатосторонній життєвий досвід, невпинно поповнюється запас вражень.
Мова письменника-перекладача, як і мова письменника оригінального, складається зі спостережень над мовою рідного народу і з спостережень над рідним літературною мовою в його історичному розвитку.
Тільки ті перекладачі можуть розраховувати на успіх, хто приступає до роботи з свідомістю, що мова переможе будь-які труднощі, що перешкод для нього немає.
Згадаймо слова М. В. Ломоносова з присвяти до складеної ним «Російської граматики»: на його думку, російська мова містить в собі «пишність іспанського, жвавість французького, німецького фортеця, ніжність італійського, понад те, багатство і сильну в зображеннях стислість латинської мови ... ».
Згадаймо слова А. І. Герцена з «Минулого й дум»: «... головний характер нашої мови полягає в надзвичайній легкості, з якою все виражається на ньому - абстрактні думки, внутрішні ліричні відчування,« життя миш'я біганина », крик обурення, іскриться витівка і приголомшлива пристрасть ».
Посилаючись і на твердження М. В. Гоголя в «Мертвих душах»: «... немає слова, яке так би кипіло і жівотрепетало, як російське слово».
Національний колорит досягається точним відтворенням портретної його живопису, всієї сукупності побутових особливостей, укладу життя, внутрішнього оздоблення, трудової обстановки, звичаїв, відтворенням пейзажу даної країни або краю в усій його характерності, воскресінням народних повір'їв та обрядів. Посилаючись на досвід В. Г. Короленка. У кращих своїх сибірських оповіданнях він, не зловживаючи іншомовними словами, так описував зовнішність якутів, їх юрти, начиння, звичаї і спосіб життя, так зображував Якутську природу, що після прочитання його оповідань створювалося враження, ніби ми разом з ним побували в дореволюційній Якутії.
Я. П. Полонський написав «Пісню циганки» («Мій багаття в тумані світить ...»), в якій немає жодного циганського слова, а цигани її негайно підхопили і заспівали, - значить, визнали своєї.
У всякого письменника, якщо тільки він справжній художник своє бачення світу, а, отже, і свої кошти зображення. Індивідуальність перекладача виявляється і в тому, яких авторів і які твори він вибирає для відтворення на рідній мові.
Для перекладача ідеал - злиття з автором. Але злиття вимагає пошуку, вигадки, винахідливості, вживання, співпереживання, гостроти зору, нюху, слуху. Розкриваючи творчу індивідуальність, але так, що вона не затуляє своєрідності автора.
Tired with all these, for restful death I cry,
As, to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm'd in jollity,
And purest unhapply forsworn,
And gilded honour shamefully misplaced,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgraced,
And strength by limping sway disabled.
And art made tongue-tired by authority,
And folly doctor-like controlling skill,
And simple truth miscall'd simplicity,
And captive good attending captain ill:
Tired with all these, from these would I be gone,
Save that, to die, I leave my love alone.
МОСКОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ОСВІТИ
КАФЕДРА ЛІТЕРАТУРИ
ТВОРЧА РОБОТА
ПО ЛІТЕРАТУРІ
НА ТЕМУ:
«Переклад. Мистецтво перекладу і його проблеми »
Виконала:
Учениця 8 «філ» класу
МГЦО
Вайсблат Ірина
Вчитель:
Заболотнова
Ірина
В'ячеславівна
МОСКВА - 2002