Інтернаціоналізація господарського життя у другій половині XX століття стала провідною тенденцією розвитку сучасного світового господарства. Одна з основних тенденцій глобальної інтернаціоналізації світового господарства як результату розвитку міжнародного поділу праці і міжнародної кооперації виробництва проявляється в утворенні великих зон впливу тієї чи іншої держави або групи найбільш розвинених країн. Ці країни і групи держав стають своєрідними інтеграційними центрами, навколо яких групуються інші держави, утворюючи своєрідні материки в океані світогосподарських зв'язків [1, с.203].
Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Від простого обміну товарами - до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами і послугами до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв - до тісної виробничої та науково-технічної кооперації - до спільного ведення виробництва й управління. У результаті - національні економіки "проникають" одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних фази науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансово-комерційної діяльності. Економічна взаємозалежність країн і народів стає відчутною реальністю. Поступово складаються й стають особливо тісними всебічні світогосподарські регіональні зв'язки, що охоплюють багато країн. Міжнародна економічна інтеграція набуває практичне втілення, визначаючи і перспективи подальшого господарського прогресу [7, c.312].
Розрізняють, з точки зору географічних масштабів об'єднавчих процесів, глобальний, регіональний, субрегіональний рівні інтеграції. Існують також різні етапи, або фази інтеграції - від зв'язків взаємозалежності в рамках плюралістичної міжнародної системи до формування єдиної політичної спільності. Втім, слід відразу ж сказати, що остання є скоріше ідеальним типом і як феномен реальної практики міжнародних відносин не існує.
Наукове дослідження проблеми інтеграції пов'язано з осмисленням реальних інтеграційних процесів - починаючи зі спроби створення в довоєнний період Ліги Націй і аж до нинішніх зусиль США, Канади і Мексики з формування північноамериканського економічного союзу - і спрямоване на те, щоб виявити в них загальні тенденції, пов'язані з причинами, що детермінують факторами, основними рисами даного феномена, найбільш просунутою формою якого є сьогодні Європейський Союз. Найбільш відомими є три теоретичних напряму, або три наукові школи: школа функціоналізму і неофункционализма, школа федералізму і школа транснационализма (або «плюралістична школа») [11, с.257].
«Функціоналізм» пропонує не просто розширення міждержавного співробітництва в окремих сферах, яке носило б чисто технічний характер. Він бачить у ньому шлях до досягнення політичної мети - інтеграції держав у більш широку спільність через поступове відмирання їхніх суверенітетів. Поряд з прагматизмом, функціональний підхід до дослідження інтеграційних процесів містить і помітну частку нормативності. Подібна подвійність почасти сприяла його успіху. У той же час саме практичне застосування положень «функціоналізму» у практиці міжнародної інтеграції виявило та його недоліки.
По-перше, його наслідком стала занадто велика децентралізація міжнародної спільноти, певна дисперсія його зусиль. По-друге, виявилося, що в реальній практиці міжнародної інтеграції функціональне співробітництво не веде автоматично до «відмирання суверенітету». Більше того, європейський процес показав, що особливо болючою є саме проблема передачі державами «в загальний котел» частини їх економічної, політичної та військової компетенції.
Зазначені недоліки частково були відтворені і «неофункционализма», згідно з яким потреби співробітництва в тому чи іншому секторі економічної, соціальної або культурної діяльності здатні викликати ефект ланцюгової реакції в інших, що, у свою чергу, призведе до необхідності створення спеціалізованих наднаціональних інститутів для їх координації і таким чином - до прискорення процесу інтеграції. При цьому починати слід з обмежених економічних проектів, які сприймаються набагато легше, ніж «великі повороти».
Федералізм розглядається як договірний відмову від централізму, структурно оформлена дисперсія повноважень між різними центрами, законні повноваження яких гарантуються конституцією. Міжнародна інтеграція на шляху федералізму розглядається за аналогією з «внутрішніми режимами» держав, побудованими на принципах федерального устрою, тобто - на основі етатистської моделі. Одним з головних недоліків федералістської моделі міжнародної інтеграції є те, що при всій своїй зовнішній привабливості, вона має значно менше шансів на успіх, ніж функціональна модель, оскільки питома вага елементу нормативності в ній ще більш високий. Тому, з огляду на недоліки інших розглянутих вище концепцій, реальний процес міжнародної інтеграції може бути зрозумілий лише з урахуванням комплексного розуміння переваг кожного з них [11, с.258-259].
В узагальненому вигляді розглянуті теоретичні моделі міжнародної інтеграції представлені в таблиці:
Теоретичні моделі міжнародної інтеграції
"Функціоналізм" (Д. Мітрані) | "Неофункціоналізм" (Е. Хаас, Л. Ліндберг) | "Федералізм" (А. Етціоні) | "Плюралізм" (К. Дойч) | |
| ПЕРЕВАГИ В ПОДОЛАННІ НЕДО статки І РІШЕНЬ Творча ПРОБЛЕМ | - Неадаптіро-ванность держ. структур до керуванням про щими соціаль но-еко кими інтересу ми; принцип разяеленності. | Современ. суспільство: ін індустріальної, демократичної дещо, плюра лістіческое й ідеологічно нейтральне. | Тиск зовнішньої уг троянди; загроза процвітанню і загальним цін ності. | - Збережи ня свого способу життя; можливості еко кой вигоди для всіх. - Соціали ва мобіль ність. |
| АГЕНТИ | - Прагматичний ва лояльність населення. | - Коаліція інтересів соціально-еко ких еліт. | -Ви дається особистість; - політичної кая еліта; - Державним про по-авангард. | Держава-локомотив. |
| НЕДОЛІКИ | - Надмірна децентралізація МО та пов'язані з цим нові проблеми коор динації. - Делегірова ня політич них та військово-політичних компетенції стикається з прихильністю стю держав національним пріоритетам. | - Крихкість коаліцій соціально-еко номічного інтересів. - Націона лізм і віднов лення дер жавної мощі. | - Престиж звичайних держав. | - Занадто прогресивна інстітуаліза-ція (співтовариство тво амальгам ної безпеки ності). |
| МЕХАНІЗМИ | Співробітництво у вирішенні за дач технічно го, еко кого, соціаль ного характеру і його політичне закреп ня. | - Роль цент ральних інсти Тутов в форми рованії нового "національної свідомості"; Передача суверенітетів ново му центру. Постійне зі поставлення та узгодження то чек зору. | - Інстітуа-лізація; Прийняття об-щефедераль-иой констатує ції; Подвійне громадянство в умо вах "подвійний го правитель ства"; субсидіарності. | - Інстітуа-лізація. Адекватне і постійне реагування політичних елітна сигнали і дії зацікавлених пра Уряді |
| ШЛЯХИ | - Заміна "вертикальної" територіальної ної замкнутос ти "горизон ризонтальними" структурами в конкретних сферах; прямі контакти з пекло ністрації; "відмирання" нац.-держ. сувере нітету. | - Здійснено ствование хутра низмов ППР; зростання чисельності функціонерів. | - Згоден ванний відмову від централі зації і від політичної обособленнос ти. Розмежування повноважень центральних і регіональних них органів влади. | - Зростання про менів (това рами, ідея ми, людьми); розширення мереж комму нікацій. |
| ТЕМПИ, ЕТАПИ | - Поступо ність: последо вательная пере дача техніко-соціоекономіч. компетенції міжнародним організаціям. - Делегірова ня прагматичний ної лояльності. | - Поступо ність: последо вательно справі гірованіе зі ціально-еконо мічного суве ренітета (включеність і наднаціо нальность). - Передача утилітарно. вірнопіддано ності. | - Інституції ональний ре волюція; чи перехідний етап конфеде рації. | - Зволікати ве соці ально обу чення відмови від викорис тання насильства. |
| можливий РЕЗУЛЬТАТ | - Переплетення МПО огранич. компетенції. - Підтримання миру шляхом поширення ня принципу нетерріторіаль ності влади або "відмираючи ня" державного ва. | - Створення територіальних ного державного ва на вищому рівні. | - Відбудую ня територіального роз держави. - Досягнення миру посред ством ської політичної влади. | - Загальне поширення нение відмови від застосування ня насі лія: "спільнота плю ралістічес кой безпеки ности". - Світ не дивлячись на "плюралізм суверенне тов". |
Джерело: [11, с.265]
Розглянемо наслідки економічної інтеграції.
Рушійною силою міжнародної економічної інтеграції виступають фірми. Вони зацікавлені в досягненні оптимального масштабу діяльності, у тому числі через співпрацю і кооперування з іноземними компаніями в рамках регіону без митних та інших обмежень. Фірми використовують переваги інтеграції в такій послідовності: розширення ринків збуту створює передумови для пожвавлення міжнародної торгівлі; це в свою чергу стає імпульсом до реорганізації виробництва товарів і послуг та пожвавленню в економці. Останнє створює стимули для зростання інвестицій і веде в кінцевому рахунку до зростання прибутків.
Одночасно відбувається санація фірмової структури - в результаті розширення ринку сильні (але не обов'язково великі) фірми стають ще більш могутнім, а слабкі, які знаходили ніші й утримувалися на національних ринках, не витримують конкуренції на міжнародному ринку, розоряються і поглинаються сильнішими. З ліквідацією кордонів і уніфікацією стандартів до вимог міжнародного ринку можуть пристосуватися тільки сильні динамічні підприємства. В умовах міжнародної економічної інтеграції на рівні учасників зовнішньоторговельних угод враховуються такі економічні ефекти: відсутність необхідності утримувати торговельні представництва у кожній країні; зростання переваг вузької спеціалізації експорту за рахунок ефекту масштабу; збільшення попиту в рамках регіону; зростання ступеня цінової конкурентоспроможності за рахунок усунення тарифних і нетарифних бар'єрів: зростаючі доходи, які дозволяють успішніше освоювати ринки третіх країн.
На макрорівні приймається в розрахунок, що внутрішньорегіональна торгівля стає ефективніше; з'являються нові можливості для використання оптимального місця розташування підприємств на території інтеграційного угруповання; знижуються витрати виробництва і збуту товарів і послуг; зростаюча місткість ринку дозволяє збільшувати витрати на НДДКР.
Правова база регіональної економічної угруповання зазвичай спрямована на захист економічно слабших країн-членів. Вона зменшує негативний вплив кон'юнктурного характеру з боку світового господарства і формально відповідає інтересам як сильних, так і слабких її учасників [8, с.431-432].
Відомо, що в останні роки почала проводитися активна регіональна політика на наднаціональному рівні. Згідно з досягнутою в Маастріхті в грудні 1991 р. на сесії Європейської ради домовленості в 1992 р. створено новий фонд, через який більш процвітаючі держави спільноти будуть надавати допомогу менш розвиненим (Іспанії, Португалії, Греції та Ірландії). Це справа не одного десятка років. А поки регіони мають дуже різну економічну силу. Бідні потрапляють в залежне становище, виступаючи в ролі прохачів і перед ЄС, і перед своїм урядом [3].
Фахівці, які вивчали проблеми регіоналізації в Європі, висловлюють деякі побоювання, які мають безпосереднє значення для країн, що трансформуються.
«Очевидно, саме бідні периферійні райони Співтовариства повинні в першу чергу отримати більшу незалежність у прийнятті політичних рішень і можливість контролювати достатні фінансові кошти. Це допоможе їм прискорити темпи економічного розвитку і зробити його більш автономним від центру і багатих передових районів.
У міру завершення створення єдиного внутрішнього ринку через різке посилення конкуренції регіональні диспропорції, ймовірно, будуть мати тенденцію до загострення. Переваги економічної інтеграції в першу чергу допомагають передовим, процвітаючим районам. У той же час створення єдиного ринку може породити нові види економічної периферії. Еволюційні процеси не бувають справедливими.
Жертвами створення єдиного внутрішнього ринку будуть слабоконкурентоспособние райони, хоча, природно, можуть бути і винятки. Деякі райони можуть отримати нові можливості для прискорення свого розвитку в більш відкритій економіці Співтовариства, при більш ліберальному еврорежіме. Інші райони, навпаки, можуть понести сильні втрати ... »[3].
Зближення і зрощування національних господарств призводить до суттєвого перегляду підходів до розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні і необхідності координації та пристосування внутрішніх ринків до виникаючих спільним інтересам країн - учасниць інтеграційного об'єднання. У зв'язку з цим з'являється необхідність підвищення рівня регулювання міждержавних господарських зв'язків шляхом обмеження суверенітету кожної держави і створення наднаціональних органів управління, у функції яких входить розробка, координація і контроль окремих сфер економік країн - учасниць інтеграційних об'єднань.
У той же час, поступаючись частину свого суверенітету, які інтегруються держави як би набувають у спільне користування частину суверенітету інших держав. При цьому предметом гострих протиріч зазвичай залишається визначення допустимих меж делегування економічного і політичного суверенітету в колективне користування. Зокрема, обов'язок інтегрується держави приводити свої технічні норми і стандарти у відповідність зі стандартами, прийнятими в інтеграційному об'єднанні, може наносити істотної матеріальної шкоди національним фірмам, які постачали продукцію на місцевий ринок.
Національні стандарти захищали виробників від іноземних конкурентів, продукція яких за митними правилами повинна була відповідати стандартам країни-імпортера.
Прикладом обмеження суверенітету держав у використанні технічних норм і стандартів на свій розсуд можуть служити правила ЄС, відповідно до яких уряди країн - членів Союзу зобов'язані надсилати до Комісії Європейського союзу (КЄС) для затвердження всі закони, що стосуються технічних стандартів. У разі невідповідності національних технічних стандартів нормам ЄС і відмови уряду привести їх у належний відповідність з цими нормами КЕС передає справу на розгляд до іншого наднаціональний орган - Суд Європейського союзу.
Обмеження суверенітету інтегруються держав можуть завдавати істотної шкоди цілим галузям виробництва цих країн. Так, умовами договору про митний союз, укладеного між Європейським Союзом та Туреччиною у 1995 р., передбачалося усунення бар'єрів (тарифів) у взаємній торгівлі. Якщо для економіки Туреччини в цілому цей договір був сприятливим, оскільки давав можливість отримувати від ЄС пільгові позики і безоплатні позики, то автомобільна промисловість її, раніше захищена 40%-ним протекціоністським тарифом, зазнала великих втрат від напливу в країну західноєвропейських автомобілів.
Прикладом захисту свого суверенітету в проведенні незалежної національної політики в грошово-кредитній сфері може служити відмова Великобританії, Греції, Данії і Швеції від приєднання до введення єдиної загальноєвропейської валюти - євро - у рамках економічного і валютного союзу країн - членів ЄС з 1 січня 1999 [8, с.433-434].
На думку ряду експертів СОТ, преференційні угоди всередині міжнародних економічних інтеграційних об'єднань часом серйозно підривають головне правило ГАТТ / СОТ - взаємне надання (глобальне) країнам-членам режиму найбільшого сприяння. Преференційні взаємні угоди між членами інтеграційних регіональних угруповань можуть ігнорувати його, легально надаючи партнерам по угрупованню значно великі торгові пільги, ніж іншим країнам - членам ГАТТ / СОТ. Крім того, держави - члени інтеграційних об'єднань часом застосовують антидемпінгові заходи і "добровільні" обмеження експорту до підприємств третіх країн в обхід норм ГАТТ / СОТ.
У той же час, на думку багатьох дослідників, суперечності між глобалізацією та регіоналізацією не є нездоланними. "Сучасний регіоналізм цілком сумісний з багатосторонністю", - вважає один з видних теоретиків у галузі вивчення світової торгівлі, професор економіки Колумбійського університету (США) Джагдіш Бхагваті. Практично всі учасники інтеграційних процесів заявляють про свою прихильність принципам СОТ, відкритості і недискримінаційності торговельно-економічних відносин і утворень.
Завершуючи розгляд проблем міжнародної економічної інтеграції, слід підкреслити, що інтеграційні процеси є багатомірним і складним явищем, що не піддається єдиної і остаточної оцінки. Поэтому та или иная региональная (субрегиональная, государственная) модель интеграции не может быть механически «перенесена» - ни в теоретическом, ни (тем более) в практическом плане - на другой, даже очень «похожий» регион, но с иными социокультурными и экономическими особенностями и традициями.
Список літератури
Авдокушин Є.Ф. Міжнародні економічні відносини: Учеб. посібник. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: ІОЦ "Маркетинг", 1999. - 264с.
Вешторт В. СБ «прописує реформи» / / Економічна Газета. -2005. - № 48 (866) від 01.07.2005.
Данилов А. Уроки соціально-економічної трансформації / / Проблеми теорії і практики управління. -1997. - № 1.
Дін Жуджунь. Економічні реформи: порівняльний аналіз теорії і практики (на прикладі КНР і Республіки Білорусь). -Мн.: БДУ, 2003. -151с.
Європейська інтеграція: сучасний стан і перспективи: Збірник наук. ст. -Мн.: ЄГУ, 2001. -336с.
Кучуків Р., Савка А. Світове господарство та тенденції інтеграції / / Економіст. -2005. - № 7. - C.10-22.
Міжнародні економічні відносини: Підручник / За заг. ред. В.Є. Рибалкіна. -М.: Дипломатична академія при МЗС РФ, 1997. -384с.
Світова економіка: Підручник для вузів / А. С. Булатов, Є. Б. рогатих, Р. Ф. Волков та ін; Під ред. А. С. Булатова. -М.: Юрист, 1999. -734с.
Перспективи інтеграції на межі тисячоліть: Матеріали межд. наук.-практ. конф. (Мінськ, 21-22 грудня 2000 р.) / Ред. кол.: Войтович О.П., Аксьонов В.О., Брігадін П.І., Витязь П.А. -Мн.:, 2001. -776с.
Семенов К.А. Міжнародна економічна інтеграція: Учеб. посібник для вузів. -2-е вид., Перераб. і доп. -М.: Логос, 2001. -126с.
Циганков П.О. Міжнародні відносини: Навчальний посібник. -М.: Нова школа, 1996. -320с.