Пекло і рай Редьярда Кіплінга

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Люди вчаться у тварин

Індія, в якій народився Кіплінг, була англійською колонією. І маленький Редьярд відчував себе бабу (господарем), володарем двох світів - світу білих панів і світу індійський слуг.

І будинок, і вулички навколо, і сусідній ринок - все це уявлялося дитині його володіннями. З кожним із своїх підданих він говорив на його мові. З білими людьми (саїбам) - англійською. З джампані (носіями паланкінів), Саїсі (конюхами), Джобі (чоловіками-прачками) і ринковими торговками - на хінді, на урду, на різних місцевих діалектах. Всі розуміли його, і він розумів всіх.

Примітка на поля

Хінді - офіційна мова нинішньої Індії.

Урду - офіційна мова нинішнього Пакистану.

Але, до нещастя, у англійців, що служили в британських колоніях, був такий звичай - віддавати дітей на виховання в Англію. Ось і Редьярдом довелося відправитися в холодний і тісний будинок на південному узбережжі Англії. Цей будинок став для хлопчика "Будинком Відчаю".

Він ніяк не міг збагнути, чого від нього хочуть. Його умисно позбавляли того, що він найбільше любив (наприклад, читання), і змушували робити те, що він менше всього розумів (наприклад, молитися).

При цьому господиня будинку і її син влаштували за хлопчиком справжню стеження. Його весь час чомусь небудь допитували, ловили на якусь дрібницю, після чого жорстоко карали. Коли стривожена мати приїхала забрати Редьярда, вона виявила його на межі божевілля і майже осліпнув.

У індійському будинку Редьярдом дозволялося все, в "Будинку Відчаю" - нічого. Не дивно, що хлопчик заплутався і розгубився: за якими правилами жити?

Відповісти на це питання Киплингу допомогла військова школа, де його визначили з дванадцяти років. Маленький і кволий очкарик, незграбний у спорті і бійці, Редьярд як і раніше терпів приниження, але вже не нарікав. Більше того: він залишився по-справжньому вдячний школі. Він прийняв правила шкільного життя, як приймають правила важкої гри. Головне - щоб ці правила були ясними і чіткими. Якщо є правила, значить, все по справедливості.

Так що ж таке світ - рай, пекло чи школа? Юний Редьярд вирішив: школа. І головне в ній - правила гри.

Незабаром сімнадцятирічний юнак отримав можливість перевірити себе і свої погляди - у великому житті. Кіплінг повернувся в Індію і став журналістом. Він об'їздив всю країну - але ж це величезна країна! У неосяжній Індії молодий журналіст бачив життя в самих різних її проявах: зустрічався з людьми всіляких народностей і племен, чув різномовний мова, вникав у різноманітні звичаї і звички. З ким він тільки не спілкувався заради репортажу або інтерв'ю: від самого бідного індуса до англійського головнокомандувача. Про що він тільки не писав: від смішний нотатки до репортажу з фронту.

Але так він тільки готувався до свого справжнього справі - набирався досвіду, знань і вражень. Справжнім справою стала для нього література.

Будучи журналістом, він дізнався індійську життя так само добре, як маленьким хлопчиком знав свій будинок, найближчі вулички і базар. Тому-то він так легко - як добрих знайомих - запросив на сторінки своїх книг індусів з різних кінців країни і білих людей найрізноманітніших професій - солдат, чиновників, бізнесменів, інженерів, механіків, рибалок, матросів, шпигунів і злодюжок. І кожен з них заговорив у його віршах і оповіданнях по-своєму, на своїй мові.

Знову, як у ранньому дитинстві, Кіплінг знайшов здатність розуміти різні мови. Знову їм почали захоплюватися - вдячні читачі. Знову він відчув себе володарем світу білих і світу індусів. Тільки тепер це була влада письменника над літературними героями і публікою.

Письменницькі перемоги Кіплінга були здобуті не тільки талантом, а й тяжкою працею. А працювати набагато легше, коли знаєш відповіді на життєві питання. При розмаїтті його досвіду і вражень у Кіплінга не розбігалися очі. Адже він вже з юних років знав, як дивитися на світ. І якщо життя задавала йому запитання, він відповідав на них так, як навчила його військова школа.

Про правила гри, або закон життя, написані всі книги Кіплінга. Головна його книга про закон життя - це "Книга Джунглів".

Чому говорять звірі?

Від кого дізнаємося ми про закони життя в "Книзі джунглів" Редьярда Кіплінга? Від говорять звірів.

Питання на поля

Де ми зазвичай зустрічаємося з промовистими звірами?

У байці. Або в казці. Або в міфі.

"Книга Джунглів" в чомусь споріднена байці, казці і міфу. І все-таки цей твір Кіплінга - ні те, ні інше, ні третє.

У байці під масками говорять звірів ховаються люди. А в "Книзі джунглів" звіри, що говорять - це звірі. Значить, перед нами не байка.

У казках завдяки диву сюжет рухається від нещастя до щастя. А в "Книзі джунглів" щастя і нещастя закономірно чергуються. Мешканці джунглів сплять, їдять і полюють, живуть, старіють і вмирають - все як у житті. Тут ми дізнаємося набагато більше про закони природи, ніж про закони казки.

І все ж у "Книзі джунглів" є щось від казки. Хоча в розповідях про Мауглі і немає чарівництва, але автор їх - справжній казкар. Він досконало опанував один із секретів літературної казки - секрет несподіваної точки зору. Кіплінг владно залучає читача в гру "А що якщо?".

Питання на поля

А що якщо звірі самі розкажуть про життя в джунглях?

А що якщо перевести їх повадки на людську мову?

Так у книзі Кіплінга з несподіваної точки зору показані реальні закони природи - ті самі, що вивчають вчені-натуралісти. На уроках біології ви дізнаєтеся про розвиток тварин видів, про закони боротьби за існування. Кіплінг ж дає читачеві можливість поглянути на ті ж закони зсередини - з точки зору самих тварин. Уявіть собі: побувати в шкурі тварини і випробувати дію природних законів на самому собі! Ось яке дивна пригода Кіплінг пропонує читачеві. І вселяє йому: реальне життя нітрохи не менш захоплюючий і чудесна, ніж казка.

Ми вже говорили про те, що в книгах Кіплінга кожна група персонажів говорить на своєму особливому мовою. У "Книзі джунглів" він добивається більшого: тут вже представники кожного виду тварин говорять на своїй мові. Мова вовків не сплутаєш з мовою змій або мавп. Не дивно, що сучасники так захоплювалися умінням Кіплінга "виконати цю важку задачу - переконати читача, що для тварини так само природно говорити, як і для людей".

У передмові до "Книги джунглів" він лукаво дякує звірів, які нібито розповіли йому історії про Мауглі. Ми розуміємо, що це жарт. Але все ж віримо - все більше і більше з кожною новою сторінкою книги, - що Кіплінг насправді розуміє мову тварин, що все, про що письменник розповідає, він дійсно чув.

Як називаються історії про богів і героїв, в які люди беззастережно вірять? Такі історії називаються міфами. Чим більше ми віримо історіям про Мауглі та його друзів, тим ближче вони до міфів.

Звичайно, ми віримо Киплингу понарошку. Так буває в грі: коли по-справжньому захопишся, часом забуваєш, що це тільки гра. Автор "Книги джунглів" начебто розраховує на це і грає з нами - грає в міф. Він запитує:

А що якщо поглянути на міфи про джунглях очима самих мешканців джунглів?

Хвалькуватий і забобонний мисливець балдеем розповідає жителям села історії про тварин-перевертнів (оповідання "Тигр, тигр!"). Свідомість балдеем та його односельців знаходиться в полоні анімізму. І ось письменник робить хитрий хід, він спростовує ці міфи - не прямо, не вустами науковців та вчителів, а голосом самих джунглів.

Цитата

"Весь вечір я лежав тут і слухав. І за весь цей час, крім одного або двох разів, балдеем не сказав жодного слова правди про джунглі, але ж вони в нього за порогом. Як же я можу повірити казкам про богів, привидів і злих духів, яких він нібито бачив? "

Мауглі відкидає історії балдеем, тому що вони помилкові. А автор - тому що вони шкідливі. Кіплінг не поділяє міфи на істинні і помилкові, він поділяє їх на корисні і марні

У пошуках корисної міфу Кіплінг продовжує задавати магічний питання "А що якщо?".

А що якщо поглянути на міф про створення світу, рай і гріхопадіння очима тварин?

Сюжет

Створення світу

Слон Хатхі розповідає про творіння джунглів Першим з Слонів ТХА і першої крові, пролитої Першим з Тигрів (оповідання "Як страх прийшов у джунглі"). Наївні - буйвіл Меса і олені - вірять. А розумна Багіра посміхається, презирливо називаючи почуте "казкою". Залишається в силі та іронія автора. Цікаво те, що людина бачить у ролі творця світу людини, а слон - слона.

Але при цьому міф Хатхі корисний, більше того - без нього не обійтися. Чому? Тому що в цьому міфі стверджується необхідність закону.

Якщо ми придивимося, то вся "Книга Джунглів" представиться нам такою корисною грою в міф.

Сюжет у казці або пригодницькому романі розвивається по прямій - з пункту А (нещастя) в пункт В (щастя). А в міфі все відбувається по колу.

У "Книзі джунглів" - той же кругообіг: тут по колу змінюються день і ніч, час дощів і час посухи. І так само, по колу, йде боротьба сил порядку з силами хаосу.

Вся книга Кіплінга підпорядкована правильному ритму: порушення закону-відновлення закону. І знову, як по колу: порушення закону-відновлення закону.

Якщо тигр Шер-хан зазіхає на один з найважливіших законів джунглів - не полювати на людину, він повинен бути покараний. І ось вже людський дитинча Мауглі розстеляє шкуру Шер-хана на Скелі Ради.

Якщо сірі мавпи порушують заборону (їм не можна втручатися у справи джунглів), то в покарання їм з'явиться Страх - величезний пітон Каа.

Якщо село переступає міру в своїх відносинах з джунглями, вона піддасться наступу джунглів - і буде поглинена.

Якщо беззаконні дикі собаки вторгаються в джунглі, винищуючи все на своєму шляху, то вони самі повинні бути винищені.

В останньому оповіданні книги повинен бути відновлений закон, порушений в першому. У джунглях з'являється людина. Пантера Багіра розуміє, що це означає: "Тепер у джунглях панує не один тільки Закон Джунглів". Але в джунглях повинен панувати тільки один закон. Тому дитинча Мауглі повинен повернутися до своєї зграї - до людей.

Сюжет на поля

Космос проти Хаосу

На що схожі киплинговской історії про порушення та відновлення закону? На історії про боротьбу олімпійських богів з титанами, а героїв з чудовиськами. У "Книзі джунглів" і в олімпійських міфах одна і та ж закономірність: хаос загрожує - порядок торжествує.

А той же Мауглі - хіба не схожий на напівбогів і міфічних героїв? В останньому розділі він так і побачений жінкою: "чудесний божество джунглів". Його порівнюють з Першим Людиною - міфічним Адамом, з давньогрецьким божеством лісів - Фавна (оповідання "У лісах Індії").

"Книга Джунглів" підпорядкована, як у міфі, ритму вічного відродження, відновлення життя і її закону.

Про що говорять звірі: чудо закону

Казка привчила нас до думки, що диво протилежно природному закону. У "Книзі джунглів" все навпаки: єдине чудо тут - сам природний закон.

У чому ж полягає це диво?

За міфом, розказаного слоном Хатхі, джерелом закону є зло. Після того, як Перший Тигр зробив перше вбивство, звірі в джунглях пізнали спочатку Смерть, а потім Ганьба.

Як повелися звірі, вперше пізнавши Смерть? Вони розгубилися: "Ми втратили розум від запаху крові, як втрачаємо його і тепер. Ми металися і кружляли по джунглях, скакали, кричали і мотали головою ". У чому проявився їх перший Ганьба? Теж у розгубленості: "одна дурна балаканина і слова без сенсу". Все це можна назвати одним древнім і страшним словом - "хаос".

По міфу Хатхі, закон дано Першим Слоном - щоб протистояти хаосу.

Страх, Голод і прагнення до продовження роду (Голос Нутра) роблять цей закон Законом. Принаймні, про Страху й про Голод ми звикли говорити: "Це погано". Навіть у Голосі Нутра для Кіплінга є щось божевільне, щось від Голоду та Страху. Коли ця Сила вперше наздоганяє Мауглі, він відчуває спочатку невдоволення: "Обважнів Нутро моє". А потім і взагалі почуває себе нещасним: "На серці в мене важко. Мене кидає то в жар, то в холод ". Він журиться: "Джунглі зійшли з розуму".

Значить, підставою, початком закону є щось погане - те, що здається злом. Значить, окремі закони виникають як наслідку початкового зла.

Питання

Повторимо своє питання: в чому ж диво закону?

У тому, що з чогось поганого, зі зла народжується благо. Як же з зла може народитися благо? У кожному із законів злі сили діють не порізно, а спільно. Одна сила стримує і врівноважує іншу. І ось з поєднання різноспрямованих сил виходить гармонія - домірність, краса.

Голод змушує хижого звіра вбивати і пожирати своїх жертв. А Страх забороняє: вбивати можна не кожного, не скрізь і не завжди. А Голос Нутра врівноважує вбивство новим життям: вбивати треба не стільки для себе, скільки для самки і дитинчат.

Голод, Страх і Голос Нутра поділяють і об'єднують звірів. За легендою Хатхі, в ніч після воцаріння Страху "кожне плем'я лягло окремо - свині зі свинями та лані з оленями: роги з рогами, копита з копитами. Свої залягли зі своїми і тремтіли від страху всю ніч ".

Розділяючись на зграї, звірі об'єднуються всередині зграї. І як тільки утвориться зграя, тоді вже закон зграї стає понад усе: "У Вовкові єдиному - могутність Зграї, вкупі зі зграєю всесильний і він".

Зграя понад Голоду:

Видобуток Зграї - для Зграї, ти вільний на місці поїсти.

Смертна кара несправедливому, хто крихту посміє забрати!

Видобуток Вовка - для Вовка; над нею лише він володар.

Без дозволу Вовка з Зграї не з'їсть ні один.

Зграя понад Страху: вовки приймають бій з дикими собаками вже не за своє життя, а за честь зграї.

Всі у вовчій життя впорядковано законом - кожен крок, кожен подих вовка, від самого важливого до дрібниць. Всі враховано законом, всього в ньому покладено захід - забороні і свободи, обов'язки і права.

Завдання кожного вовка - вижити. Вижити, щоб дати життя вовченят. Дати життя вовченят, щоб продовжити свій рід. Продовжити свій рід, щоб зберігся вид в цілому - все плем'я вовків. Значить, справа кожного вовка - зробити все для збереження зграї і всього племені вовків. А завдання всієї зграї - зберегти окремого вовка. Так з поганого - Страху і Голоду - виходить щось досконале - зграя і вовк в зграї.

І ось що виходить в "Книзі джунглів": з тих пір, як прийшла Смерть, з тих пір як запанували дві злі і одна божевільна сили, Джунглі стали набагато величніше і прекрасніше, ніж в райські часи.

І все ж звірі не зможуть нічому навчити людину, якщо вони будуть тільки звірами. Кіплінг всіляко підкреслює звірине у звірах, але в якійсь мірі і олюднює їх. У тій мірі, яка необхідна йому для повчальною гри в міф. У Кіплінга звірі говорять про справедливість, честі і свободи.

Кіплінг продовжує свою гру в "А що якщо?".

А що якби тварини володіли словом? Як би вони ставилися до слова?

Письменник вирішує: так само, як ставляться до слова герої міфів і казок. Так він створює ігровий міф про Слово Звіра. Відповідно до цього міфу, якби тварини володіли словом, вони б не витрачали слів даремно. Слово у них мало б силу закону - як у давньої людини.

Цитата

Ось в оповіданні "Дикі собаки" Каа запитує в Мауглі, що зв'язало його зі зграєю, і той відповідає:

"-Це моє Слово, і я вже сказав його. Дерева знають, і знає річка. Ще не підуть собаки, моє Слово не повернеться до мене.

-Ссшш! Від цього міняються всі сліди. Я думав взяти тебе з собою на північні болота, але Слово - хоча б навіть Слово маленького, голого, безволосими чоловічка - є Слово ".

Не можна порушити Слово, не можна порушити клятву. Тому звірі в "Книзі джунглів" клянуться найважливішим для них: Багіра - замком, що випустив її з клітки, волчиха - дитинчатами, вовк-Мауглі - биком, заплаченим за його право жити в зграї.

Всі слова джунглів у підсумку зводяться до одного - Владичному Слову Джунглів. Недарма ведмідь Балу вчив Мауглі цього кличу: "Ми однієї крові, ви і я". Саме це слово забезпечує заступництво джунглів. Тільки вивчивши його на багатьох тварин говірками, Мауглі стає в джунглях спочатку братом, а потім господарем. У чому ж сила цього слова?

Воно нагадує, що джунглі - єдиний світ. Воно нагадує про чудо закону, який об'єднує поїдають і поїдаються, всіх одержимих Страхом і Голодом в єдине гармонійне ціле. Про те, що у джунглів є одна мета, один сенс на всіх - протистояти хаосу.

Про що говорять звірі: загадка людини

Джунглі - загадка, але ще більша загадка - людина. З одного боку, звірі зневажають людини. З іншого боку, схиляються перед ним.

Єдине плем'я, яке викликає у звірів таке ж презирство, як людина, - це мавпи Бандар-логи.

У реальних джунглях мавпи, звичайно, зовсім не такі, як у "Книзі джунглів". Киплинговской Бандар-логи не стільки замальовка з натури, скільки міф: А що, якщо подивитися на людину очима джунглів? З ким тоді його можна буде порівняти?

Звірі порівнюють людини з мавпами. Бандар-логи - це криве дзеркало, яке джунглі приготували для людини.

Бандар-логи відкинуті усіма в джунглях, тому що вони не відають закону джунглів, але цей закон не відомий і людині. Тому і зіставлені два племені - мавпяче і людське.

Їх порівнює сам Мауглі - вовк і людина. Вороги Мауглі дражнять його мавпою. Тим обурливі для його вовчої натури мавпячі звички людини: "Які вони невігласи, ці люди! Тільки сірі мавпи так себе ведуть ";" Люди - кровні брати мавпам ".

Що ж ріднить людей і мавп?

Людей і мавп ріднить самозамилування. "Ми великі! Ми вільні! Ми гідні захоплення! Гідні захоплення, як жоден народ у джунглях! "- Хваляться мавпи (оповідання" Полювання Каа "). Мавпяча похвальба чується і в промовах сільського мисливця балдеем (оповідання "Тигр, тигр!", "Нашестя джунглів").

Ще людей і мавп ріднить звичка до пустим словам.

Цитата на поля

Ось що співають мавпи у своїй "Дорожньої пісні":

Славно! Чудово! Цікаво! Їй-їй!

Ось забалакали - не гірше за людей!

Нарешті, людей і мавп ріднить безцільність, безглуздість поведінки. Мавпи "цілий день носяться з гілкою, ніби обійтися без неї не можуть, а потім ламають її навпіл". Дуже схоже ведуть себе люди: "Вони дивилися, базікали, кричали і показували на Мауглі пальцями" (оповідання "Тигр, тигр!"). Мавпи люблять забави заради помучити пораненого вовка. Люди ж "убивають від неробства, забави заради".

Але дивна річ: у відношенні звірів до людини презирство поєднується з пошаною і священним трепетом.

Чому вовки поступаються Мауглі, коли він дивиться їм в очі? Чому могутні хижаки лижуть йому п'яти? Чому навіть слон Хатхі є на його поклик? Тому що вони визнають у ньому людину.

Мауглі - єдиний, хто може безкарно порушувати закон джунглів. Спочатку він порушив його вимушено - після зради зграї. Тоді він з'явився на вовчий рада з Червоним Квіткою - знаком людської сили і влади. І вовки почули від нього не слова звіриного закону, а людський наказ: "Акела вільний жити, як йому завгодно. Ви його не вб'єте, тому що я цього не хочу ". У той день Багіра, добре знайома зі звичками людей, вперше сказала: "Ось людина! У цьому видно людина "(оповідання" Брати Мауглі ").

Пізніше Мауглі звикає надходити не тільки за законом джунглів, але по своїй волі. "Невже я повинен пояснювати вам, чому я роблю те чи інше?", "Хіба я не знаю, чого хочу?" - Говорить він своїм братам-вовкам, коли вступає в боротьбу зі своїми братами-людьми. Тоді Багіра знову повторює: "Ось вам людина! Це говорить людина! "

Звірі не можуть не схилитися перед Мауглі. "Замовити слівце за всіх нас, - просить його Багіра, забувши свою гордість, - ми щенята перед тобою! Ми як сухі гілки під ногою! Ми - козулі, що відбилися від матки! "Поки Мауглі був вовком, він жив за законом джунглів. Коли він став людиною, він піднявся вище природного закону. І джунглі визнали в ньому володаря.

Людина - загадка: то він - самий дурний, то - найрозумніший. Те майже мавпа, то майже бог.

Як вирішити загадку?

Питання на поля

У чому полягає загадка і закон людини?

На відміну від звіра, людина має право вибору - слідувати своєму закону чи ні. Страх, Голод і Голос Нутра не женуть його так, як женуть звіра. Людина може не відати закону - і все ж таки залишитися в живих. Але закон людини настільки ж непорушний, що і закон джунглів, він так само суворий і строгий.

Хто з людей вибирає важку дорогу закону, той стає майже богом - Людиною з великої літери. Хто вибирає життя поза законом, стає майже мавпою - чоловічком з маленької літери. Хто вірний закону, знаходить людську гідність і сенс життя. Він - володар. Хто не чує голос закону, залишається рабом.

Однак закон джунглів древньої людського закону. Людині є чому повчитися у звіра. Звір живе не для себе, а для продовження роду і виживання виду. Закон звіра - підпорядкування. Щоб навчитися панувати, людина повинна спочатку навчитися підкорятися - так само беззаперечно, як і тварини.

За Кіплінгом, панує не той, хто слухається тільки власної волі, а той, хто слухається закону і служить іншим. Мауглі панує в джунглях, тому що він служить джунглях. Англійці панують в Індії, тому що вони служать Індії - така думка Кіплінга.

Для чого ж людина повинна вчитися панувати? Не для того, щоб тішитися владою, а щоб удосконалюватися і рухатися вперед. Інакше з містами, побудованими людиною, відбудеться те ж саме, що і з "великим містом Царя Двадцяти Царів" (оповідання "Княжий Анкас"). Із слів Білій Кобри ми дізнаємося, чому загинув могутнє місто. Цар, що правил їм, збирав скарби і вислуховував улесливі промови придворних. Навіщо йому були потрібні скарби? Заради самих скарбів. Навіщо йому потрібна була влада? Заради самої влади. Час не прощає тих, хто панує, не підкоряючись закону. І ось - Місто Царя Двадцяти Царів став Містом Мавп.

Влада - не право, а обов'язок. Про це Кіплінг не втомлювався нагадувати.

Чому ще людина може навчитися у звіра? За Кіплінгом, в житті звіра немає нічого випадкового. Кожен рух, кожне "слово" звіра спрямоване на те, щоб вижити і віддати своє життя роду, зграї, виду. Людина ж за своєю волею повинен присвятити себе людству - без залишку. Людина повинна так само служити своєму племені, як вовк - своєю зграї.

Звір виживає в зграї. Щоб життя не була безцільна і не пройшла даремно, людині потрібно мати або знайти свою зграю. Тому, покинувши вовчу зграю, Мауглі йде на службу до англійців.

У звірів так: зграя важливіше вовка, полювання важливіше за те, хто полює. Так само має бути і у людини. За словами Кіплінга, корабель повинен бути важливіше команди, гра важливіше гравців. Це честь - бути спицею великого колеса, бути частиною фундаменту, на якому спочиває держава. Тільки коли людина забуде себе заради загального корабля і спільної гри, йому дано буде щастя. Адже "щастя - це знання, що потрібно робити".

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
46кб. | скачати


Схожі роботи:
Рай і пекло
Помилка Кіплінга
Зішестя в пекло
Написання рекламного тексту за допомогою шести вірних слуг Кіплінга
Ікона Зішестя в пекло з Псковського державного об`єднаного історико-архітектурного музею-заповідника
Таджикистан - рай для туристів
Таджикистан рай для туристів
Послання Василя Калики про рай
Байки кремлівської діггерші або Втрачений рай
© Усі права захищені
написати до нас