Педагогічні погляди АСПушкіна

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ПЛАН I. Вступ
1. Пушкін перший в усьому
2. Чому мене зацікавила дана тема
II. 1. Стан освіти в Росії
а) Виховання юнаків у дворянських родинах

б) Виховання дівчат у дворянських родинах

2. Пушкін - вчитель на всі часи

III. Висновок
Перший російський національний поет, родоначальник всієї наступної російської літератури, початок всіх початків її - таке справедливо і точно визнане місце і значення Олександра Сергійовича Пушкіна в розвитку вітчизняного мистецтва слова. Читаючи Пушкіна, чуєш його голос. Він говорить з читачем "на рівних", як прийнято між близькими людьми, схоплює все з півслова. Поет постає перед нашим сучасником унікальною особистістю, художником-новатором, мислителем, істориком, публіцистом, фактичним учасником боротьби проти самодержавства, з кріпацтвом, і прекрасним педагогом.

До Пушкіна не було в Росії істинних поетів; російська публіка знала поезію тільки з чуток, з переказів або по слабких дослідам, в яких іскри поезії гасли в пучині риторики або льодах зовнішньої холодної обробки. Пушкін дав перші художні твори рідною мовою, познайомив з неведомою до нього поезією.

Він - справжній батько російської поезії, він - вихователь естетичного почуття та любові до благородних і естетичним насолод в російській публіці, маса якої значно збільшилася завдяки йому, - ось його права на вічну славу в російській літературі. І вся наступна література йшла від Пушкіна, як від свого основоположника і вчителя.

Але Пушкін не був таким учителем, у якого учні взяли те, що їм було потрібно, і пішли далі, не оглядаючись на залишеного позаду старого, - вчителі, якими для самого Пушкіна були Державін, Батюшков, Жуковський. Пушкін був і залишається вчителем, як неперевершений майстер, а над ним досі ламають голови, марно намагаючись відкрити закони і таємниці незрівнянного звучання його вірша.

Протягом всієї шкільного життя, при вивченні творів Пушкіна мені неодноразово доводилося чути, що поет своїми творами дає відповіді на численні життєві ситуації, що він чудовий вчитель і наставник. Ці слова не давали мені спокою, і я вирішила перечитати його твори вже під іншим кутом зору і переконатися, що він дійсно дає розумні, корисні поради, вчить, як чинити в тій чи іншій ситуації. Незважаючи на те, що з Пушкіним нас розділяють вже майже два століття, і життя стало зовсім інший, але залишилися одвічні питання, які задавали собі люди у всі часи: "що таке любов, благородство, честь, гідність, патріотизм?" І найкращими відповідями на ці питання можуть слугувати справи, вчинки, характери Пушкінських героїв. Перечитавши твори О. С. Пушкіна і критичну літературу, я вирішила написати реферат на тему: "Педагогічні погляди Пушкіна."

А. С. Пушкін - невтомний просвітитель народів Росії. Усвідомлюючи, що більшість російських людей безграмотно, він ставився до них з глибокою повагою. "Людина безграмотний, - писав поет, - не є урод і не перебуває поза вічних законів природи." Його серйозно непокоїла безграмотність народу.

А. С. Пушкін стверджував, що наука і освіта - неодмінна умова розвитку людської цивілізації, її духовного збагачення. "Освіта будить думку", - підкреслював поет.

Він щиро радів появі в Росії нових букварів і шкільних підручників. У статті, присвяченій критичному аналізу альманаху "Зоряниця", він звернув увагу читачів на те, що в 1829 році навчальних книг розійшлося майже на третину більше, ніж в 1828 р.

"Вчені і письменники, якого б роду вони не були, - вказав у статті" Уривки з листів, думки та зауваження ", - завжди попереду у всіх набігах освіти, на всіх нападах освіченості ... Не треба їм малодушно обурюватися на те, що вічно їм визначено виносити всі постріли і всі негаразди, всі небезпеки. "

У листопаді 1826 року за розпорядженням царя Миколи I А. С. Пушкін написав записку "Про народне повстання". Приводом для розробки цієї записки з'явилися революційні події 1825 року. Пропозиції О. С. Пушкіна, його міркування про роль повстання в суспільстві були відкинуті Миколою I. А 23 грудня 1826 шеф жандармів Бенкендорф сповістив поета про те, що цар, ознайомившись з його думками, зволив помітити, що прийняте ним правило, нібито просвітництво і геній служать підставою досконалості, "є правило небезпечне для загального спокою, заманивши вас самих на край прірви і зазнали в ону дещицею число молодих людей. Моральність, старанне служіння, старанність віддати перевагу має освіті недосвідченому, аморальному та марної. На цих-то засадах має грунтуватися благонаправленное виховання. "

Що ж писав А. С. Пушкін у зазначеній записці, і що, м'яко кажучи, не сподобалося царя? Перш за все, поет висловив співчуття декабристам. "Ймовірно, - писав він, - родичі та друзі загиблих з часом заспокояться, зрозуміють їх." Далі поет говорить про те, що не освіта, а чини стали пристрастю, тоді як треба захопити все юнацтво в громадські заклади, "має його там утримати , дати йому час перекіпеть, збагатитися знаннями, дозріти в тиші училищ, а не в галасливій неробства казарм. "" ... Відсутність виховання, - стверджує А. С. Пушкін, - є корінь усякого зла. "

Поет різко негативно ставиться захопленню дворянства домашнім освітою і вихованням дітей, вважаючи їх аморальними. У панської садиби дитина бачить одні мерзенні приклади, своевольнічает або раб, не отримує ніяких понять про взаємини людей, про справедливість, про справжню честі. Його утворення обмежується знанням початкових основ наук, двох - трьох іноземних мов, що викладаються найнятим вчителем. Ненабагато краще організовано навчання та виховання дітей у приватних пансіонах. Головний шлях, на думку А. С. Пушкіна, - це розбудова мережі громадських та державних навчальних закладів. Він підтримує так звані "ланкастерські" школи як складовий елемент військової освіти, ратує, далі, за розширення мережі гімназій, ліцеїв, пансіонів при університетах з продовженням терміну навчання. І, нарешті, вважає за необхідне окремо розглянути роботу духовних семінарій. А. С. Пушкін виступив проти заборонних заходів щодо навчання молоді в зарубіжних навчальних закладах. Він вважав, що навчання в них, незважаючи на всі незручності для російських студентів, менш шкідливо, ніж патріархальне виховання і навчання в дворянських родинах.

У твори та статтях О. С. Пушкіна виявляєш золоту розсип думок, пропозицій про моральне, патріотичному та естетичному вихованні підростаючих поколінь, які не втратили своєї актуальності і в наш час. Він був противником формалізму і педантизму у навчанні та вихованні дітей і юнацтва.

А. С. Пушкін боровся за моральну чистоту в літературі, тим більше в книгах, призначених для дітей та молоді. "Аморальна твір є те, - писав він, - якого ціллю або дією буває потрясіння правил, на яких засновано щастя суспільне або людську гідність." Разом з тим поет говорив, що описувати людські слабкості, помилки і пристрасті не є аморальність, як анатомічний розтин не є вбивство. Неодмінним якістю моральності він вважав совість - пазуристою звіра, що скребуть серце.

Поет у своїх творах висміював тих, хто оголошує себе патріотами на тій підставі, що любить ботвинью, а його діти бігають у червоних сорочках. Він закликав вивчати історію своєї батьківщини, бо, на його думку, тільки неосвічені люди не поважають минулого. А. С. Пушкін писав: "Повага до минулого - ось риса, що відрізняє освіченість від дикості ..." Неповага до предків він вважав першою ознакою аморальності.

А. С. Пушкін виключно високо цінував фундаментальну книгу Н. М. Карамзіна "Історія держави Російської", яка для російських людей того часу стала справжнім відкриттям. "Давня Росія, як виявилося, - писав поет, - знайдена Карамзіним як Америка Колумбом." Пушкін обурювався, що майже ніхто не сказав "дякую" письменнику, який присвятив дванадцять років напруженої роботи з книгою.

А. С. Пушкін - засновник і невтомний пропагандист російської літературної мови і російської класичний літератури. Він кликав "дієсловом палити серця людей". Його девізом було такий вислів: "Читання - ось найкраще вчення". При цьому поет вважав, що читання має бути вибірковим, продуманим, послідовним, а не безладним, епізодичним, випадковим. Будучи прекрасним мовознавцем, А. С. Пушкін стверджував, що слов'яно-російська мова, як матеріал словесності, має незаперечну перевагу перед усіма європейськими мовами. Він заповідав вчитися мови у народу, у простих людей, у "московської проскурниці". Поет вніс неоціненний внесок у вдосконалення граматичного ладу російської мови. "Граматика, - писав він, - не наказує законів мови, але виясняв і затверджує його звичаї". Поет багато зробив для вивчення і поширення старовинних пісень, казок, билин, прислів'їв і приказок.

А. С. Пушкін виступив проти зневажливого ставлення дворян до російської мови та їх захопленням французьким. Він ратував за добрі переклади зарубіжних видань на російську мову, називаючи перекладачів "поштовими кіньми освіти". Поет з сарказмом говорив про ті "освічених" людей, які в письмовій мові допускали елементарні граматичні помилки. Навіть письменникам він рекомендував частіше звертатися до словника, виданому Російською академією. А. С. Пушкіну належить ряд висловлювань про історію освіти і про педагогічної думки в Росії. Він писав про величезну роль Росії у запобіганні руйнівних дій в галузі освіти і культури, які чинить татаро-монгольськими завойовниками. Татари, вказував поет, не маври. Вони, завоювавши Росію, не подарували їй ні алгебри, ні Аристотеля. Розтерзана Росія врятувала просвітництво країн Західної Європи, а останні по відношенню до неї були невдячні. Аналізуючи стан освіти в Росії в період татарського ярма, А. С. Пушкін позитивно оцінив діяльність російської церкви: "Духовенство, пощаженное дивовижною сміливістю татар, одне - протягом двох похмурих століть - живило бліді іскри візантійської освіченості".

А. С. Пушкін підтримував і радив продовжити реформи у сфері освіти, розпочаті Петром I. Про царя-реформатора поет писав: "Він помер в порі мужності, у всій силі творчої діяльності. Він кинув на словесність погляд розсіяний, але пильний. Він підніс Феофана, схвалив Котеевіча, але не злюбив Татіщева за легковажність і вільнодумство, вгадав в бідному школяра вічного трудівника Тредиаковского. Семена бувальщина посіяні. Син молдавського господаря виховувався в його походах, а син холмогорского рибалки, втікши від берегів Білого моря, стукав у ворота Заіконоспасском училища. Нова словесність, плід новоствореного товариства, скоро повинна була народитися ".

А. С. Пушкін вважав, що успіх народної освіти в Росії в значній мірі є наслідком Полтавської битви, перемоги Росії у Північній війні. Європейське просвітництво стало "причалювати" до берегів завойованої Неви.

А. С. Пушкін з похвалою відгукувався про вогнища освіти в Москві, називав її центром освіти всієї Росії. Виступаючи проти рекреаційних письменників, таких як Ф. В. Бумарін, поет писав: "Москва дотепер центр нашого освіти. У Москві народилися і виховувалися, по більшій частині, письменники корінні, росіяни, не вихідці, не Переметчик, для яких" ubt bene ibi patria "(де добре, там і батьківщина), для яких все одно: бігати їм під орлом французьким чи російським, мовою ганьбити все російське - були б тільки ситі".

А які педагогічні погляди А. С. Пушкіна, висловлені ним у художніх творах?

Цар Борис (драма "Борис Годунов") говорить синові Федору: "Як добре! Ось солодкий плід ученья! Як з хмар ти можеш побачити всі царство раптом: кордони, гради, річки. Вчися, мій син: наука скорочує нам досвід швидкоплинного життя ... "

А. С. Пушкін показав надзвичайно обмежене коло знань, які отримували молоді аристократи типу Онєгіна. Євген "по-французьки висловлювався, легко мазурку танцював і кланявся невимушено. Світло вирішив, що він розумний і дуже милий".

З творів А. С. Пушкіна ми отримуємо уявлення про те, де вчилися і виховувалися дворянські діти. У записці "Про народне виховання", складеної в 1826 році, Пушкін писав: "У Росії домашнє виховання є саме недостатнє, саме аморальне; дитина оточена одними холопами, бачить одні мерзенні приклади, своевольнічает або раб, не отримує ніяких понять про справедливість, про взаємних відносинах людей, про справжню честі. Виховання його обмежується вивченням двох або трьох іноземних мов і початкової основою всіх наук, які викладаються яких-небудь вчителем ".

Характерною фігурою домашнього виховання був француз-гувернер. У нарисі "Російський Пелама" Пушкін дав картину такої освіти: "Батько, звичайно, мене любив, але зовсім про мене не турбувався, і залишив мене на піклування французів, яких безупинно приймали і відпускали. Перший мій гувернер виявився п'яницею, другий, людина розумна і не без відомостей, мав такий шалений вдачу, що одного разу мало не вбив мене за те, що пролив я чорнило на його жилет; третій, прожив у нас цілий рік, був божевільний, і в будинку тільки тоді здогадалися про те, коли прийшов скаржитися Ганні Петрівні на мене за те, що ми підмовили клопів з усього дому не давати йому спокою, і що понад те чортеня унадився вити гнізда в його ковпаку ".

Російська мова, словесність та історію, а також танці, верхову їзду і фехтування викладали спеціальні вчителі, яких запрошували "за квитками" - вчитель змінив гувернера. Претендентами на вчительські місця в Росії були, головним чином, дрібні шахраї і авантюристи, актори, перукарі, швидкі солдати і просто люди невизначених занять. Після революції за межами Франції опинилися тисячі аристократів-емігрантів, так і виник новий тип учителя - француза.

Альтернативою домашньому вихованню, дорогому і малоудовлетворітельному були приватні пансіонати і державні училища.

Приватні пансіони, як і уроки домашніх вчителів, не мали ні спільної програми, ні яких-небудь єдиних вимог. Тут були дорогі і привілейовані столичні хостели, доступні лише дітям аристократів. Таким був пансіон абата Ніколя. У цьому навчальному закладі виховувалися майбутні декабристи М. Орлов та С. Волконський, діти з аристократичних прізвищ: Голіцини, Наришкін, Меншикова, сюди були віддані Олександр і Костянтин Бенкнедорфи, сини подруги імператриці Марії Федорівни, лезшіе зі шкіри, щоб потрапити в аристократію. Пушкін багато знав про пансіоні Ніколя. І не тільки по розмовах сучасників - його самого в 1811 році збиралися розмістити у "Єзуїтський колегіум у Петербурзі".

Більшість російських дворян за традицією готували своїх дітей до військового теренах. У них полягали діти від 7 до 9-річного віку, які, пробувши в училищі 7 років, переводилися для довершення виховання до вищих кадетські корпуси. Військове терені уявлялося настільки природним для дворянина, що відсутність цієї риси в біографії повинно було мати якесь спеціальне пояснення. Більшість цивільних чиновників або неслужащіх дворян мали у своїй біографії хоча б короткий період, коли вони носили військовий мундир. Досить просто подивитися список знайомих Пушкіна, щоб переконатися в цьому. На такому тлі біографія Онєгіна набувала демонстративний відтінок, ускальзая від уваги сучасного читача.

Характер освіти був, як правило, пов'язаний з тим родом служби, для якого батьки призначали свого сина. Цивільна служба в престижному щодо стояла значно нижче військової. До найбільш благородним відносили дипломатичну службу.

Герой пушкінського роману отримав лише домашню освіту. Онєгін, як це було вже сказано, ніколи не носила мілітарного мундира, що виділяла його з числа однолітків, які зустріли 1812 рік у віці 16-17 років. Але те, що він взагалі ніколи ніде не служив, не мав ніякого, навіть самого нижчого чину, рішуче робило Онєгіна білою вороною в колі однолітків. Служба органічно входила в дворянське поняття честі, стаючи цінністю етичного порядку і зв'язуючись з патріотизмом. Подання про службу як про високе служіння суспільному благу і протиставлення її служіння "особам" створювало перехід від дворянського патріотизму до декабристської формулою Чацького - "Служити б радий, прислужувати тошно".

Право не служити, бути "сам великий" і залишатися вірним "науці першої" - шанувати самого себе стало заповітом зрілого Пушкіна. Відомо, як завзято Микола I змушував Вяземського служити в міністерстві фінансів, Герцена - у провінційній канцелярії, Полєтаєва - в солдатах, і до яких трагічних наслідків призвела самого Пушкіна придворна служба. У світлі сказаного видно, що: по-перше, Онєгін ніколи не служив, не мав чину, не було неважливим і випадковою ознакою - ця важлива і помітна сучасникам риса. По-друге, риса ця по-різному проглядалася у світлі різних культурних перспектив, кидаючи на героя то сатиричний, то глибоко інтимний для автора відсвіт.

Не менш безсистемний характер мало освіта молодий дворянки. Схема домашнього виховання була та ж, що і при початковій освіті хлопчика-дворянина: з рук кріпак нянюшкі, що заміняв в цьому випадку кріпосного дядька, дівчинка поступала під нагляд гувернантки - найчастіше француженки, іноді англійки.

"... Їй рано подобалися романи,

Вони їй заміняли все;

Вона злюбила всі омани "

або

"Отже, писала по-французьки ...

Дотепер нашого любов

Чи не розмовляв по-російськи,

Гордий наш язик

Поштову прозу ще не звик ... "

"Марія Гаврилівна була вихована на французьких романах і, отже, була закохана".

У сім'ях, де найняти хорошу гувернантку не було коштів, а дати освіту дівчині все ж вважали за необхідне, вдавалися до пансіону. Найбільш відомими державними навчальними закладами цього типу були Смольний інститут благородних дівиць а аналогічний йому Катерининський інститут.

Іншу можливість представляли приватні пансіони. Саме таке виховання Пушкін дав героїні роману "Граф Нулін":

"... На лихо

Наталія Павлівна зовсім

Своєю господарською частиною

Чи не занималася; потім,

Що не в батьківському законі

Вона вихована була,

А в благородному пансіоні

У емігрантки Фальбала ... "

У мемуарах того часу ми знаходимо цікаві описи таких пансіонів. В якості особливого викладалися світські манери, причому тренування будувалася за всіма правилами театральних репетицій: вихованки у навчальних сценках розучували типові ситуації світського поведінки.

Таким чином, вироблявся тип подвійного поведінки - театралізованого - в "парадних" ситуаціях, і - "поміщицького" - в повсякденних. Причому перше домінувало до заміжжя, друге - після. Пушкін коливався в тому, який тип вихованки дати дочкам Параски Ларіної. Рядки "Графа Нулина" були написані у строки, близькі до роботи над центральними главами роману, в яких зачіпалася тема освіти Тетяни та Ольги. Проте глибока різниця у ставленні автора до героїням цих двох творів виключала можливість однакового виховання. Спочатку Пушкін думав взагалі дати своїм героїням чисто вітчизняна освіта:

"... Ні дура англійської породи

Ні норовлива мамзель

(У Росії за статутами [моди]

Необхідні досель)

Не балували Ольги милою

Фадеївна рукою кволої

Її хитала колиску

Стелила їй дитячу постіль

Помилуй мя читати вчила

Гуляла з нею серед ночей

Бову розповідала їй ... "

Проте надалі (одночасно з перенесенням сюжетного акценту з Ольги на Тетяну) характер виховання змінився. Культурний вигляд Тетяни був наближений до кругозору сусідок автора по Михайлівському-Тригірський панночок. Хоча Пушкін і зробив старшу Ларіну тезкою Параски Осипової, це були, звичайно, жінки абсолютно різного культурного складу. Осипова не тільки змогла домогтися того, щоб її дочки виросли літературно освіченими, які володіють французькою та англійською мовами, а й сама, будучи зрілою жінкою, продовжувала свою освіту. Цим вона порушила тверде переконання свого середовища в тому, що самоцельной інтерес до науки гідний лише різночинця, дворянин ж навчається до отримання першого чину, а дворянка - лише до заміжжя (вірніше, до початку виїздів "в світ"). Порушення цього правила дозволялося лише в окремих випадках, як дивацтво великого вельможі або "академіка в чепці". Однак, засвідчивши, що Тетяна досконало знала французьку мову, і, отже, змусивши нас припускати наявність у її житті гувернантки-француженки, автор вважав за краще прямо не згадати про це.

На загальному тлі побуту російського дворянства початку XIX століття "світ жінки" виступав як деяка відособлена середовище, що має рисами відомого своєрідності. Освіта молодий дворянки було, як правило, більш поверхнево і значно частіше, ніж для юнаків, домашнім. Воно зазвичай обмежувалося навиком побутової розмови на одному-двох іноземних мовах, вмінням танцювати і тримати себе в суспільстві, елементарними навичками малювання, співом і грою на якомусь музичному інструменті і самими початками історії, географії та словесності.

Значну частину розумового кругозору дворянській дівчата початку XIX століття визначали книги. Якщо в середині XVIII століття читаюча дворянка - явище рідкісне, те покоління Тетяни можна було представити як:

"... Панна повітова,

З сумною думою в очах,

З французьким томиком в руках ... "

Освіта молодий дворянки мало головною метою зробити з дівчини привабливу наречену. Характерні слова Фамусова, відверто зв'язує навчання дочки з її майбутнім шлюбом:

"Далися нам ці мови!

Беремо ж побродяг, а в дім і по квитках

Щоб наших дочок всьому вчити, всього -

І танців! І співу! І ніжностей! І зітхань!

Як ніби в дружини їх готуємо скоморохам ".

Природно, що зі вступом у шлюб навчання припинялося. Шістнадцятирічна дівчина - вже наречена, і до неї можна свататися. У цій ситуації визначення дівчини як "дитини" аж ніяк не відокремлює її від "віки любові". Це слід мати на увазі, читаючи рядки на кшталт: "Кокетка, вітряний дитина". Вийшовши заміж, юна мрійниця часто перетворювалася або в домовита поміщицю-крепостніцу, як Парасковія Ларіна, або в столичну світську даму, або в провінційну пліткарку.

У порівнянні з описом суспільства провінційних дворянок в "Євгенії Онєгіні":

"... Але ти - губернія Псковська

Теплиця юних днів моїх

Що може бути, країна глуха

Нестерпний панночок твоїх?

Між ним не - зауважу речі

Ні тонкої ввічливості знаті

Ні [легковажності] милих повій -

Я поважаючи російський дух,

Пробачив би їм їх плітки, чванство

Фамільних жартів гостроту

Часом зуб нечисть

[І непристойність і] манірність

Але як пробачити їм [модний] марення

І незграбний етикет ... "

В іншому місці автор підкреслив розумову відсталість провінційних дам, навіть у порівнянні з аж ніяк не високими критеріями освіти і глибокодумності провінційних поміщиків:

"... В розмові їх дружин

набагато менше був розумний ... "

І все ж у духовному обличчі жінки були риси, вигідно відрізняли її від оточення дворянського світу.

Дворянська жінка почала XIX століття значно меншою була втягнута в систему службово-державної ієрархії, і це давало їй більшу свободу думок і велику особисту незалежність. Захищена до того ж, звичайно, лише до певних меж, почуттям поваги до дами, що складали істотну частину поняття дворянської честі, вона могла, в набагато більшій мірі, ніж чоловік, нехтувати різницею в чинах, звертаючись до сановникам або навіть до імператора.

Листи Волконської до її петербурзької подрузі Ланської в 1812 році свідчить, що Пушкін, створюючи в "Рославлі" образ Поліни - екзальтовано патріотичної і мріє про героїзм дівчини, повної гордості і глибокого почуття незалежності, сміливо йде наперекір усім забобонам суспільства - міг спиратися на реальні життєві спостереження.

Якщо "свій" світ Тетяни - це світ, до якого героїня належить духовно, і куди вона хотіла б повернутися, то "свій" світ Онєгіна - світ, з якого він хоче бігти.

В останньому розділі роману "Євгеній Онєгін" є рядки про те, як Тетяна, героїня роману, сумувала, безперервно думаючи про людину, яку вона полюбила:

"... Про нього вона в темряві ночі,

Поки Морфей не прилетить,

Бувало невинно сумує,

До місяці Підіймає млосно очі,

Мріючи з ним коли-небудь

Здійснити смиренний життя шлях! ... "

Пушкіна, мабуть, так зворушила його мила Тетяна і вся ця сцена, що в кінці рядка він в захопленні поставив знак оклику. І не пройти, як завжди пишуть: "Він пройшов з нею рука об руку все життя", а саме здійснити.

Шлях життя, довгий, важкий, з багатьма печалями і стражданнями людина не проходить, а здійснює. Це тільки здається: ось дорога, ось доля, і людина крокує собі по долі-дорозі, виконуючи щоденні завдання і завдання. Та ні ж, все не так: шлях життя - це, звичайно, і дорога, що тягнеться не по полю, а в часі; але шлях життя - це і будинок, і справа, і свого роду будівництво, яке нам належить здійснити до невідомого нам терміну.

"... Що день прийдешній мені готує?

Його даремно зір слідкує,

В глибокій тьмі таїться він

Немає потреби; прав долі закон ... "

Так, такий закон долі - закон, не записаний ні в якому зводі: у кожного з нас своя доля, і нам не дано її знати.

У повісті "Капітанська дочка" Пушкін намалював картину виховання дворянських дітей у XVIII столітті. Ось що говорив про це Петро Андрійович Гриньов: "У той час виховувалися не по-теперішніх. З раннього віку відданий я був у руки стремяному Савельічу, за тверезе поведінка поскаржилися мені в дядьки. Під його наглядом на дванадцятому році вивчився я грамоті російської і міг дуже здраво судити про властивості борзого пса. У цей час батюшка найняв для мене француза, мсьє Бопре, якого виписали з Москви разом з річним запасом маслинової олії ...

Бопре в вітчизні своїй був перукарем, потім в Пруссії солдатом, потім приїхав до Росії povretre ontchitel (щоб стати вчителем. - Ф.П.), не дуже розуміючи значення цього слова. Він був добрий малий, але вітру і беспутен до крайності ". Якщо згадати сцену з пушкінської повісті "Дубровський" - молодий Дубровський поселяється в будинку поміщика Троєкурова під виглядом вчителя-француза Дефоржа, тому, що полюбив дочка Троєкурова Машу. Поміщик піддає вчителя випробуванню: велить заштовхати його в кімнату з ведмедем. Дефорж, він же Дубровський не злякався і холоднокровно застрелив кинув на нього звіра. "... Я завжди ношу з собою пістолети, тому, що не має наміру терпіти образи, за які в моєму званні не можу вимагати задоволення", пояснив свій вчинок Дефорж-Дубровський. Вимагати задоволення - значить викликати на дуель, але простий вчитель не міг викликати на дуель кривдника. Дуелі були привілеєм дворян.

Цей випадок справив на Троєкуровському дочка велике враження: "... Вона побачила, що хоробрість і горде самолюбство не виключно належать одному станові" - то є і не дворянин теж може бути і хоробрим, і гордим, і самолюбним людиною.

У "Кавказькому бранці" Пушкін цікаво розповідає нам про Кавказ, про побут і звичаї черкеського народу.

Багато він трудився і над образом бранця. Крім "старості душі" і "байдужості до життя" йому хотілося втілити в цьому ліричному образі і пристрасну любов до свободи, і ненависть до рабства, властиві йому самому, і свої ж власні страждання через нерозділене кохання. ... Таке поєднання робило характер героя суперечливим і незрозумілим.

Спостережливість Пушкіна допомогла йому створити (щоправда в кілька ідеалізованої формі) вірні картини побуту і природи Кавказу, малознайомого тодішнім читачам. Визнаючи, що ці занадто розрослися опису недостатньо пов'язані з сюжетом, він все ж був ними задоволений.

"Черкеси, їх звичаї і вдачі, - писав він, - займають велику і кращу частину моєї повісті; але все ж це ні з чим не пов'язано, і є істинний nors-d 'oeuvre".

"... Престоли вічні снігів,

Очам здавалися їхні вершини,

Недвижної мережею хмар,

І в їхньому колі колос двоголовий,

В вінці виблискуючи крижаному,

Ельбрус величезний, величавий,

Білів на небі блакитному ... "

Або:

"... Він милувався красою

Одягу лайливої ​​і простий.

Черкес зброєю обвішана; ...

... На ньому броня, пищаль, сагайдак,

Кубанський цибулю, кинджал, сагайдак,

І шашка, вічна подруга ... "

В епілозі "Кавказького бранця" Пушкін стосується військово-політичних питань. Немає сумніву, звичайно, що поет-романтик не збирається оспівувати завойовницьку політику російського уряду. "Палкий Ціціанов", "бич Кавказу", Котляревський, Єрмолов, від наближення якого "Схід Підіймає вої", - у них молодий романтик шукав живе втілення того ж образу "романтичного героя", який, за його словами, "і жаху людей і слави був гідний ".

У "Руслані і Людмилі" цікаво зображені епізоди битв, опис поля, покритого мертвими кістками, богатирської голови.

Заради любові чоловіки здатні на все, що завгодно. Ось і "наш Руслан" - богатир їздить; шукає свою дружину по світу.

Руслан - типовий богатир з російських билин. Подвиг Руслана, розсіяного в одну мить полчища обложників печенігів, жваво нагадує подвиг Іллі Муромця:

"... В одну мить лайливий луг

Покритий пагорбами тел кривавих,

Живих, роздавлених, безглавих ... "

Крім казково-билинного змісту поеми, новиною був найкращий її мова - вільний, простий, близький простому народної мови. Такий, наприклад, розмова Руслана з головою:

"... Чого ти хочеш від мене? -

Хмурячись, голова закричала, -

Ось гостя мені доля послала!

Послухай, забирайся геть!

Я спати хочу, тепер вже ніч,

Прощай! Але витязь знаменитий,

Почувши грубі слова,

Вигукнув з важливістю сердитої:

Мовчи, порожня голова!

Чув я істину бувало:

Хоч лоб широкий, та мозку мало!

Я їду, їду, не свищу,

А як наїдяться, не спущу! ... "

Остання фраза, що нагадує народні прислів'я, настільки відповідає законам народної мови, що вона перейшла з поеми Пушкіна в народну поезію. У народній драмі "Про хороброго воїна Анике", записаної через сорок років після "Руслана і Людмили", Аніка говорить своєму противнику:

"А я хочу з тобою битися,

На гостро шаблі розходитися

І на меч-кладенец і на вострое спис

Ну розходься ... Ось я їду, не свищу,

Ну наедясь - не спущу ... "

Пушкінська поема рясніє такого роду народними виразами. Ось, наприклад, як звертається Руслан до Чорномор:

"... Лети хоч до нічної зірки,

А бути тобі без бороди! ...

Тепер ти мій, ага, тремтиш!

Знай наших ... "

У залежності від обставин іноді і автор сам вдається до простої мови:

"... Бояри, задрімавши від меду,

З поклоном забралися додому ... "

Або ще:

"... І в сніг з розмаху фатального

Чаклун впав - та там і сіл ... "

За задумом поета "Руслан і Людмила" - героїчна поема, що підводить підсумки патріотичних настроїв 1812 року. В образі Руслана, хоча ще не зовсім повно, намічені риси російського народного характеру, настільки яскраво проявилися в 1812 році: спокійне мужність, рішучість, винахідливість і разом з тим терпіння у скорботах, великодушність до переможеного ворога, довірливість. Перемога Руслана над Чорномором зображується як торжество "російської сили". "Змирись, скорися російської силі!" - Вигукує Руслан під час бою.

"... Але ти велиш, але ти любила

Розповіді колишні мої,

Преданья слави і любові ... "

"Преданья слави і любові" - ось основний предмет поеми за власним визначенням Пушкіна. Він мав повне право сказати, що взяв свою "казку", як він називав "Руслана і Людмилу", з того казкового світу, де "російський дух", де "Руссю пахне".

"Там російський дух ... Там Руссю пахне!

І я там був, і мед я пив;

Біля моря бачив дуб зелений;

Під ним сидів і кіт учений,

Свої мені казки говорив.

Одну я пам'ятаю; казку цю

Тепер повідаю я світом ... "

Ця "казка" здійснила величезну справу. Вона відкрила народної поезії доступ у велику літературу, внесла в неї нову, живий струмінь і зблизила літературу громадських верхів з мовою і почуттями народу.

Події і люди петровського часу, різноманітна діяльність Петра, особливості його непересічної і складної особистості - це був предмет постійних і напружених роздумів Пушкіна, по суті, не переривається до кінця його днів.

З роками його подання і судження про Петра ускладнювалися й уточнювалися, але деякі з них залишалися незмінними. У цьому царя його завжди приваблювало різноманітність обдарувань, інтересів і вмінь; він завжди був для поета втіленням невичерпної енергії, підприємливості та працьовитості, зразком державного діяча, твердого і послідовного в досягненні поставлених цілей:

"... Те академік, то герой,

Те мореплавець, то тесля,

Він всеосяжної душею

На троні вічних був працівник ... "

Саме таким - героєм і великим полководцем, невтомним і рішучим у боротьбі з ворогами представлений Петро і в "Полтаві". Шведська армія, на чолі з зухвалим і щасливим королем - воїном, загрожувала самому існуванню Росії:

"... Була та смутна пора,

Коли Росія молода,

У боренья сили напружуючи,

Мужніла з генієм Петра.

Суворий був у науці слави

Їй дано вчитель: не один

Урок нежданий і кривавий

Задав їй шведський паладин ... "

Про військовому та історичне значення Полтавської перемоги Пушкін писав так: "Полтавська битва є одне з найважливіших і найщасливіших подій царювання Петра Великого". Вона позбавила його від найнебезпечнішого ворога; затвердила російське панування на півдні; забезпечила нові завоювання на півночі і довела державі необхідність і успіх перетворень, котрі здійснювали царем. Петро Великий був героєм російської літератури - від Феофана Прокоповича та Ломоносова до Державіна і старших сучасників Пушкіна.

Петро міг бути великодушним навіть до вчорашніх військовим супротивникам:

"... Бенкетує Петро, ​​і гордий, і ясний,

І слави повний погляд його.

І царський бенкет його прекрасний.

При кліки війська свого,

У своєму наметі він пригощає

Своїх вождів, вождів чужих,

І славних полонених пестить,

І за вчителів своїх

Заздоровний кубок підіймає ... "

Значення Пушкіна величезне не тільки в історії російської літератури, а й в історії російської освіти. Він перший привчив публіку читати, і в цьому полягає найбільша його заслуга. У його віршах вперше позначилася нам жива російська мова, вперше відкрився нам дійсний російський світ. Всі були зачаровані, захоплені потужними звуками цю нечувану раніше поезії "- так говорив про значення Пушкіна в російській літературі М. О. Добролюбов.

Протягом усього свого творчого життя поет не раз звертав пильний погляд на події власного життя і навколишнього світу. Результатами цих спостережень з'явилися чудові педагогічні знахідки і відкриття. Пушкін не винаходить нічого нового, а лише ще і ще раз звертає увагу на ті чи інші аспекти поведінки, вчинки; на правах старшого дає корисні і розумні поради, відповідає на багато які нас хвилюють.

"... За два століття Пушкін не став минулим, вчорашнім поетом, не перетворилося на" літературна спадщина "" за визначенням Ю. М. Лотмана, Пушкін зберігає властивості живого співрозмовника: відповідає на питання тих, хто вступає з ним у контакт. По справжньому великі художники, зауважує вчений, подібні тіні батька Гамлета: вони "йдуть попереду і кличуть за собою. Пушкін завжди такий, яким він потрібен новому поколінню читачів, але не вичерпується цим, залишається чимось більшим, які мають свої таємниці, чимось загадковим і кличуть ".

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ. "Учительська газета" Ю. М. Лотман. "Пушкін в 1999. Яким він буде? "Таллінн.1987. № 1. В. Г. Бєлінський. "Твір Олександра Сергійовича Пушкіна" М. Ю. Лотман. Коментар О. С. Пушкін "Євгеній Онєгін" А. С. Пушкін. "Вибране". Профиздат, 1993р. А. С. Пушкін. "Заметіль". Москва, видавництво "Правда" 1954р. А. С. Пушкін. "Євгеній Онєгін". Москва, вид. "Дитяча література", 1976р. А. С. Пушкін. "Капітанська дочка". Горький, Волго-Вятское видавництво, 1980р. А. С. Пушкін. "Дубровський". Москва, вид. "Дитяча література", 1975р. А. С. Пушкін. "Руслан і Людмила". Москва, вид. "Дитяча література", 1984р. Грибоєдов. "Лихо з розуму". Ленінград, вид. "Дитяча література", 1978р.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
73.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Педагогічні погляди Блонського
Педагогічні погляди Т Г Шевченка
Педагогічні погляди Арістотеля
Освітньо-педагогічні погляди Т Г Шевченка
Філософсько-педагогічні погляди Іоанна Златоустого
Педагогічні погляди Бєлінського та їх зв`язок з завданнями літератури
Педагогічна діяльність і педагогічні погляди Марії Монтессорі
Музей АСПушкіна
Пейзаж у ліриці АСПушкіна
© Усі права захищені
написати до нас