зміст
Введення
1. Поняття промислової власності.
2. Об'єкти правової охорони в промислової власності
3. Поняття і форми міжнародного співробітництва у сфері охорони прав промислової власності
4. Паризька конвенція
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Історія розвитку промислового виробництва і торгівлі свідчить про те, що суспільство завжди потребувала і продовжує потребувати існування керованої системи матеріалізації інформації про більш ефективних засобах виробництва, предметах споживання, нових матеріалах і джерелах енергії, технології та ін Тому цілком природно, що будь-яка держава, зацікавлена у своєму розвитку і розвитку промисловості і торгівлі має приділяти відоме увагу не тільки створенню такої системи, але й підтримуванню її на рівні, що відповідає вимогам свого часу.
Ключовим, але зрозуміло не єдиним елементом системи матеріалізації технічної, технологічної та іншої інформації, що має значення для промислового прогресу і торгівлі, виступає спеціальне законодавство, яке покликане до регламентації відносин, що складаються в суспільстві з приводу технічних, технологічних нововведень і засобів їх індивідуалізації. Це спеціальне законодавство становить основу комплексного інституту промислової власності, в сучасному його розумінні і який в свою чергу є субінстітутов більш широкого за спектром регульованих відносин інституту інтелектуальної власності.
Промислова власність охоплює широкий пласт науково-технічної інформації, яка забезпечує оновлення технологій та розвиток науково-технічного прогресу. Розвиток промислової власності в Україні визначено як основний шлях розвитку і зміцнення економіки, тому дана тема є актуальною для розгляду. Тому метою даного реферату є розгляд зародження, сутності та шляхів міжнародного регулювання охорони прав промислової власності. При цьому завданнями реферату будуть:
· Визначення поняття промислової власності та її об'єктів;
· Вивчення поняття і форм міжнародного співробітництва у сфері промислової власності;
· Розгляд Паризької конвенції з охорони промислової власності
1. ПОНЯТТЯ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Термін «промислова власність», широко використовуваний в науковому побуті, запозичений з французького законодавства 19 століття, яке розглядало право на винахід, так само як і право на товарний знак як особливий вид власності. Назва вказаною терміну дала теорія промислової власності, яка народилася у Франції в 1791 році як засіб боротьби за реалізацію облігаторного принципу видачі патентів. В її основу покладена концепція, згідно з якою все те, що є продуктом праці, є власність особи трудився. Винахід знаходить своє існування тільки завдяки діяльності його творця і тому він як власник має право чинити зі своїм дітищем як йому завгодно. При цьому технічне рішення є продуктом праці в більшою мірою, ніж предмети речові, бо «вони чистіші, ясніше реалізують творчу силу людини, незалежно від умов матеріального світу».
Легальне закріплення термін «промислова власність» знайшов в результаті укладення 20 березня 1883 Паризької конвенції з охорони промислової власності.
До промислової власності належать права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження або найменування місця походження товарів.
Таким чином, промислова власність це історично сформоване поняття, яке позначає систему відносин, що складаються у зв'язку з приналежністю нематеріальних благ, що існують у формі технічних, художньо-конструкторських і біологічних рішень, позначень, індивідуалізують учасників цивільного обороту і вироблену ними продукцію.
Дане визначення відображає економічний зміст промислової власності, яке повинно мати юридичне закріплення у формі права промислової власності. Однак єдиного права промислової власності як юридичного інституту, покликаного опосередковувати економічні відносини промислової власності, у чинному законодавстві не існує, тобто право промислової власності в об'єктивному сенсі не виражене в системі норм чинного законодавства утворюють зразок речового права власності самостійний інститут цивільного законодавства. Воно представлено поруч відокремлених інститутів, коло яких утворюють: інститут патентного законодавства, інститут законодавства про засоби індивідуалізації, інститут законодавства про недобросовісну конкуренцію.
Законодавства всіх країн чітко обговорюють умови, дотримання яких необхідне для отримання правової охорони об'єктів ПС. Для надання правової охорони об'єктам ПС необхідне оформлення і подача заявок в спеціалізований урядовий орган (в Україну - це Державний департамент інтелектуальної власності). При цьому вимоги до змісту і форми подання заявок суворо регламентовані. Оформлені заявки на отримання правової охорони підлягають експертизі на відповідність умовам патентоздатності (охороноздатності). При позитивних результатах від імені держави здійснюється видача охоронних документів (патентів чи свідоцтв).
Патент - документ, виданий уповноваженим патентним відомством країни та засвідчує право його власника протягом певного терміну використовувати предмет свого патенту, і в тому числі право усувати (виключати) третіх осіб від будь-якої форми використання запатентованого об'єкта без дозволу власника прав.
У всіх випадках про факт виникнення правової охорони винаходу, промислового зразка, товарного знака проводиться публікація в офіційних бюлетенях.
Таким чином, специфіка об'єктів ПС вимагає суворої регламентації форми і змісту їх викладу і обумовлює офіційний (державний) порядок реєстрації державним органом. В Україні - це Закон України «Про винаходи і корисні моделі», а також «Про знаках на товари та послуги». Відносини, що виникають у зв'язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, фонограм, виконань, постановок, передач ефірного або кабельного мовлення, регулюються в Україні Законом «Про авторське право та суміжні права».
2. ОБ'ЄКТИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ У ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Серед об'єктів ПС центральне місце займають винаходи. Винахід - це технічне рішення задачі, що володіє новизною, неочевидність (винахідницьким рівнем) і придатне до здійснення промисловим шляхом. Виключне право патентовласника на винахід діє протягом 20 років.
В якості винаходів можуть одержати патентну захист такі об'єкти техніки, як пристрої, способи і речовини, а також їх застосування за новим для даних об'єктів призначенням. Крім того об'єктом винаходу можуть бути і нові штами мікроорганізмів.
Пристрій є спорудою, виробом, є конструктивним елементом або сукупністю конструктивних елементів, що знаходяться у функціонально-конструктивному єдності.
Спосіб - це процес виконання взаємопов'язаних дій, необхідних для досягнення поставленої мети.
Непряма захист характеризує становище, при якому патент, виданий на спосіб виготовлення продукту, поширюється і на сам продукт, отриманий безпосередньо даним способом.
Всі способи, які отримують патентний захист, можна розділити на дві наступні групи:
1) способи, що представляють собою технологічні процеси і застосовуються для виготовлення конкретної промислової продукції;
2) способи, використовувані при експлуатації продукції і є по суті способами дії, оскільки з їх допомогою продукція безпосередньо не проводиться, хоча без їх застосування її виготовити важко, а іноді і не можливо.
До цієї ж групи належать способи розвідки корисних копалин, способи діагностики та лікування хвороб і багато інших широко застосовуються способи. Проте назвати їх технологічними процесами виготовлення продукції не можна.
Таким чином, непряма захист стосується способів першої групи, використовуваних безпосередньо для виготовлення продукту, і порушення прав патентів зустрічається в цій області.
Поняття речовини відображає штучно створене матеріальне освіта, яка є сукупністю взаємозалежних елементів або інгредієнтів. На ті речовини, які існують в природі в природному вигляді (мінеральна сировина, нафта та ін), патенти ніде не видаються.
Крім пристроїв, способів і речовин патенти можуть видаватися і на їх застосування в новому, іншій якості, яке раніше не було відомо і не передбачено при їх створенні.
Винахід на застосування являє собою нове, невідоме раніше використання за іншим призначенням вже захищених пристроїв, способів або речовин, що дає позитивний ефект. Наприклад, червоний стрептоцид був винайдений і запатентований як барвник. Однак згодом з'ясувалося, що він є і дуже ефективними ліками, і на його застосування був виданий патент.
Штами мікроорганізмів - це підтримувані відбором за специфічними ознаками спадково - однорідні культури бактерій, вірусів, грибів тощо, які продукують корисні в застосуванні речовини або володіють іншими корисними властивостями.
Відповідно до Закону України «Про винаходи і корисні моделі» не визнаються винаходами:
· Наукові теорії та математичні методи;
· Методи організації та управління господарством;
· Умовні позначення, розклади, правила;
· Методи виконання розумових операцій;
· Алгоритми і програми для обчислювальних машин;
· Проекти та схеми планування споруд, будівель і територій;
· Рішення, що стосуються лише зовнішнього вигляду виробів, спрямовані на задоволення естетичних потреб;
· Топології інтегральних мікросхем;
· Сорти рослин і породи тварин;
· Рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (наприклад, конструкції відмичок).
Винаходи можуть бути основними, додатковими і службовими.
Основне винахід - це винахід, юридично не пов'язане з будь-якими іншими винаходами, може застосовуватися самостійно без будь-яких інших технічних рішень. Додаткове представляє собою винахід, що представляє собою удосконалення іншого, раніше запропонованого рішення або навіть його частини, яка не може бути використано без його застосування. Додаткове винахід пов'язано з основним як юридично, так і технічно. Службовий винахід це винахід, створений у зв'язку з виконанням службового завдання.
Законом України запроваджено новий об'єкт винахідницької творчості - "корисна модель». Перший закон про корисні моделі був прийнятий в 1891 році в Німеччині. До корисних моделей відноситься конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Корисна модель - це технічне рішення, яке не відповідає за своїм рівнем вимогам, що пред'являються до винаходів. Зокрема, корисна модель може вносити зміни та удосконалення в конструкцію машин.
Для визнання рішення корисною моделлю не обов'язкова наявність винахідницького рівня (тобто якісного рівня творчої ідеї, укладеної у винаході). Саме за цим параметром проводиться різниця між винаходами і корисними моделями. Корисні моделі часто називають «малими винаходами". Умовами надання правової охорони корисними моделями є новизна і промислова придатність.
В якості корисної моделі, як правило, охороняються виробнича апаратура, вироби, предмети виробництва, компонування виробів, а також їх частини. Крім того, в якості корисної моделі можуть охоронятися форма і розташування частин вироби, електричні схеми, якщо вони виконують технічні функції. Не можуть визнаватися корисними моделями способи, речовини, штами мікроорганізмів і культури клітин рослин і тварин.
Правовою формою охорони корисних моделей є свідоцтво, яке діє на протязі 5 років, рахуючи з дати надходження до патентного відомства. Дія свідоцтва на корисну модель, продовжується Патентним відомством за клопотанням патентовласника, але не більше ніж на 3 роки.
Промисловий зразок - отриманий в результаті художньо-конструкторської (дизайнерській) діяльності рішення зовнішнього вигляду будь-якого об'єкта (виробу). Критерієм патентоспроможності промислового зразка є художньо-конструкторське рішення, що визначає зовнішній вигляд об'єкту.
Дія патенту на промисловий зразок поширюється тільки на ті вироби, які візуально схожі з охоронюваним промисловим зразком і містять всі його істотні ознаки. Це основна відмінність промислового зразка від товарного знака, тому що дія зареєстрованого товарного знака поширюється на певний комплекс товарів, які можуть не збігатися з візуально сприймаються винаходом товарного знака. Тому схожість промислового зразка з товарними знаками за формою представлення (фотографія, малюнок) тим не менш не призводить до змішування змісту їх правової охорони.
Види промислових зразків:
- Об'ємні моделі - являють собою композицію, в основі якої лежить розвинена тривимірна об'ємно-просторова структура (форма), наприклад, художньо-конструкторські рішення, що визначають зовнішній вигляд крісла газетного кіоску, телефонного апарату тощо);
- Площинні - характеризуються двомірним лінійно-кольорографічним співвідношенням елементів і фактично не мають обсягом (конфігурація, орнамент, поєднання кольорів), наприклад, рішення, що визначають зовнішній вигляд килима, косинки, краватки, тканини та ін;
- Комбіновані - характеризуються ознаками, притаманними як об'ємним, так і площинним зразкам, наприклад, художньо-конструкторські рішення, що визначають зовнішній вигляд посуду, на якій виконано малюнок; взуття, що має декор; будівельної оздоблювальної плитки та ін
Промисловому зразку надається правова охорона, якщо він є новим, оригінальним і промислово придатним. Оригінальність полягає у відсутності імітації відомого. Оцінка оригінальності промислового зразка полягає у виявленні серед загальнодоступних джерел інформації таких, які містять кожен окремо істотні ознаки, що відрізняють промисловий зразок від його найближчого аналога, і в разі привнесення цих ознак на аналог дозволяє сформувати зоровий образ, властивий промисловому зразку.
Не визнається відповідним умові оригінальності промисловий зразок, втілений в:
· Виробі, що відрізняється від найближчого аналога тільки ознаками, включеними заявником до переліку суттєвих ознак, для яких не підтверджено їх вплив на зазначені заявником естетичні особливості цього виробу;
· Виробі, у якого в порівнянні з відомим змінені лише розміри, збільшено кількість елементів або змінений колір;
Введення
1. Поняття промислової власності.
2. Об'єкти правової охорони в промислової власності
3. Поняття і форми міжнародного співробітництва у сфері охорони прав промислової власності
4. Паризька конвенція
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Історія розвитку промислового виробництва і торгівлі свідчить про те, що суспільство завжди потребувала і продовжує потребувати існування керованої системи матеріалізації інформації про більш ефективних засобах виробництва, предметах споживання, нових матеріалах і джерелах енергії, технології та ін Тому цілком природно, що будь-яка держава, зацікавлена у своєму розвитку і розвитку промисловості і торгівлі має приділяти відоме увагу не тільки створенню такої системи, але й підтримуванню її на рівні, що відповідає вимогам свого часу.
Ключовим, але зрозуміло не єдиним елементом системи матеріалізації технічної, технологічної та іншої інформації, що має значення для промислового прогресу і торгівлі, виступає спеціальне законодавство, яке покликане до регламентації відносин, що складаються в суспільстві з приводу технічних, технологічних нововведень і засобів їх індивідуалізації. Це спеціальне законодавство становить основу комплексного інституту промислової власності, в сучасному його розумінні і який в свою чергу є субінстітутов більш широкого за спектром регульованих відносин інституту інтелектуальної власності.
Промислова власність охоплює широкий пласт науково-технічної інформації, яка забезпечує оновлення технологій та розвиток науково-технічного прогресу. Розвиток промислової власності в Україні визначено як основний шлях розвитку і зміцнення економіки, тому дана тема є актуальною для розгляду. Тому метою даного реферату є розгляд зародження, сутності та шляхів міжнародного регулювання охорони прав промислової власності. При цьому завданнями реферату будуть:
· Визначення поняття промислової власності та її об'єктів;
· Вивчення поняття і форм міжнародного співробітництва у сфері промислової власності;
· Розгляд Паризької конвенції з охорони промислової власності
1. ПОНЯТТЯ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Термін «промислова власність», широко використовуваний в науковому побуті, запозичений з французького законодавства 19 століття, яке розглядало право на винахід, так само як і право на товарний знак як особливий вид власності. Назва вказаною терміну дала теорія промислової власності, яка народилася у Франції в 1791 році як засіб боротьби за реалізацію облігаторного принципу видачі патентів. В її основу покладена концепція, згідно з якою все те, що є продуктом праці, є власність особи трудився. Винахід знаходить своє існування тільки завдяки діяльності його творця і тому він як власник має право чинити зі своїм дітищем як йому завгодно. При цьому технічне рішення є продуктом праці в більшою мірою, ніж предмети речові, бо «вони чистіші, ясніше реалізують творчу силу людини, незалежно від умов матеріального світу».
Легальне закріплення термін «промислова власність» знайшов в результаті укладення 20 березня 1883 Паризької конвенції з охорони промислової власності.
До промислової власності належать права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження або найменування місця походження товарів.
Таким чином, промислова власність це історично сформоване поняття, яке позначає систему відносин, що складаються у зв'язку з приналежністю нематеріальних благ, що існують у формі технічних, художньо-конструкторських і біологічних рішень, позначень, індивідуалізують учасників цивільного обороту і вироблену ними продукцію.
Дане визначення відображає економічний зміст промислової власності, яке повинно мати юридичне закріплення у формі права промислової власності. Однак єдиного права промислової власності як юридичного інституту, покликаного опосередковувати економічні відносини промислової власності, у чинному законодавстві не існує, тобто право промислової власності в об'єктивному сенсі не виражене в системі норм чинного законодавства утворюють зразок речового права власності самостійний інститут цивільного законодавства. Воно представлено поруч відокремлених інститутів, коло яких утворюють: інститут патентного законодавства, інститут законодавства про засоби індивідуалізації, інститут законодавства про недобросовісну конкуренцію.
Законодавства всіх країн чітко обговорюють умови, дотримання яких необхідне для отримання правової охорони об'єктів ПС. Для надання правової охорони об'єктам ПС необхідне оформлення і подача заявок в спеціалізований урядовий орган (в Україну - це Державний департамент інтелектуальної власності). При цьому вимоги до змісту і форми подання заявок суворо регламентовані. Оформлені заявки на отримання правової охорони підлягають експертизі на відповідність умовам патентоздатності (охороноздатності). При позитивних результатах від імені держави здійснюється видача охоронних документів (патентів чи свідоцтв).
Патент - документ, виданий уповноваженим патентним відомством країни та засвідчує право його власника протягом певного терміну використовувати предмет свого патенту, і в тому числі право усувати (виключати) третіх осіб від будь-якої форми використання запатентованого об'єкта без дозволу власника прав.
У всіх випадках про факт виникнення правової охорони винаходу, промислового зразка, товарного знака проводиться публікація в офіційних бюлетенях.
Таким чином, специфіка об'єктів ПС вимагає суворої регламентації форми і змісту їх викладу і обумовлює офіційний (державний) порядок реєстрації державним органом. В Україні - це Закон України «Про винаходи і корисні моделі», а також «Про знаках на товари та послуги». Відносини, що виникають у зв'язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, фонограм, виконань, постановок, передач ефірного або кабельного мовлення, регулюються в Україні Законом «Про авторське право та суміжні права».
2. ОБ'ЄКТИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ У ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Серед об'єктів ПС центральне місце займають винаходи. Винахід - це технічне рішення задачі, що володіє новизною, неочевидність (винахідницьким рівнем) і придатне до здійснення промисловим шляхом. Виключне право патентовласника на винахід діє протягом 20 років.
В якості винаходів можуть одержати патентну захист такі об'єкти техніки, як пристрої, способи і речовини, а також їх застосування за новим для даних об'єктів призначенням. Крім того об'єктом винаходу можуть бути і нові штами мікроорганізмів.
Пристрій є спорудою, виробом, є конструктивним елементом або сукупністю конструктивних елементів, що знаходяться у функціонально-конструктивному єдності.
Спосіб - це процес виконання взаємопов'язаних дій, необхідних для досягнення поставленої мети.
Непряма захист характеризує становище, при якому патент, виданий на спосіб виготовлення продукту, поширюється і на сам продукт, отриманий безпосередньо даним способом.
Всі способи, які отримують патентний захист, можна розділити на дві наступні групи:
1) способи, що представляють собою технологічні процеси і застосовуються для виготовлення конкретної промислової продукції;
2) способи, використовувані при експлуатації продукції і є по суті способами дії, оскільки з їх допомогою продукція безпосередньо не проводиться, хоча без їх застосування її виготовити важко, а іноді і не можливо.
До цієї ж групи належать способи розвідки корисних копалин, способи діагностики та лікування хвороб і багато інших широко застосовуються способи. Проте назвати їх технологічними процесами виготовлення продукції не можна.
Таким чином, непряма захист стосується способів першої групи, використовуваних безпосередньо для виготовлення продукту, і порушення прав патентів зустрічається в цій області.
Поняття речовини відображає штучно створене матеріальне освіта, яка є сукупністю взаємозалежних елементів або інгредієнтів. На ті речовини, які існують в природі в природному вигляді (мінеральна сировина, нафта та ін), патенти ніде не видаються.
Крім пристроїв, способів і речовин патенти можуть видаватися і на їх застосування в новому, іншій якості, яке раніше не було відомо і не передбачено при їх створенні.
Винахід на застосування являє собою нове, невідоме раніше використання за іншим призначенням вже захищених пристроїв, способів або речовин, що дає позитивний ефект. Наприклад, червоний стрептоцид був винайдений і запатентований як барвник. Однак згодом з'ясувалося, що він є і дуже ефективними ліками, і на його застосування був виданий патент.
Штами мікроорганізмів - це підтримувані відбором за специфічними ознаками спадково - однорідні культури бактерій, вірусів, грибів тощо, які продукують корисні в застосуванні речовини або володіють іншими корисними властивостями.
Відповідно до Закону України «Про винаходи і корисні моделі» не визнаються винаходами:
· Наукові теорії та математичні методи;
· Методи організації та управління господарством;
· Умовні позначення, розклади, правила;
· Методи виконання розумових операцій;
· Алгоритми і програми для обчислювальних машин;
· Проекти та схеми планування споруд, будівель і територій;
· Рішення, що стосуються лише зовнішнього вигляду виробів, спрямовані на задоволення естетичних потреб;
· Топології інтегральних мікросхем;
· Сорти рослин і породи тварин;
· Рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (наприклад, конструкції відмичок).
Винаходи можуть бути основними, додатковими і службовими.
Основне винахід - це винахід, юридично не пов'язане з будь-якими іншими винаходами, може застосовуватися самостійно без будь-яких інших технічних рішень. Додаткове представляє собою винахід, що представляє собою удосконалення іншого, раніше запропонованого рішення або навіть його частини, яка не може бути використано без його застосування. Додаткове винахід пов'язано з основним як юридично, так і технічно. Службовий винахід це винахід, створений у зв'язку з виконанням службового завдання.
Законом України запроваджено новий об'єкт винахідницької творчості - "корисна модель». Перший закон про корисні моделі був прийнятий в 1891 році в Німеччині. До корисних моделей відноситься конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Корисна модель - це технічне рішення, яке не відповідає за своїм рівнем вимогам, що пред'являються до винаходів. Зокрема, корисна модель може вносити зміни та удосконалення в конструкцію машин.
Для визнання рішення корисною моделлю не обов'язкова наявність винахідницького рівня (тобто якісного рівня творчої ідеї, укладеної у винаході). Саме за цим параметром проводиться різниця між винаходами і корисними моделями. Корисні моделі часто називають «малими винаходами". Умовами надання правової охорони корисними моделями є новизна і промислова придатність.
В якості корисної моделі, як правило, охороняються виробнича апаратура, вироби, предмети виробництва, компонування виробів, а також їх частини. Крім того, в якості корисної моделі можуть охоронятися форма і розташування частин вироби, електричні схеми, якщо вони виконують технічні функції. Не можуть визнаватися корисними моделями способи, речовини, штами мікроорганізмів і культури клітин рослин і тварин.
Правовою формою охорони корисних моделей є свідоцтво, яке діє на протязі 5 років, рахуючи з дати надходження до патентного відомства. Дія свідоцтва на корисну модель, продовжується Патентним відомством за клопотанням патентовласника, але не більше ніж на 3 роки.
Промисловий зразок - отриманий в результаті художньо-конструкторської (дизайнерській) діяльності рішення зовнішнього вигляду будь-якого об'єкта (виробу). Критерієм патентоспроможності промислового зразка є художньо-конструкторське рішення, що визначає зовнішній вигляд об'єкту.
Дія патенту на промисловий зразок поширюється тільки на ті вироби, які візуально схожі з охоронюваним промисловим зразком і містять всі його істотні ознаки. Це основна відмінність промислового зразка від товарного знака, тому що дія зареєстрованого товарного знака поширюється на певний комплекс товарів, які можуть не збігатися з візуально сприймаються винаходом товарного знака. Тому схожість промислового зразка з товарними знаками за формою представлення (фотографія, малюнок) тим не менш не призводить до змішування змісту їх правової охорони.
Види промислових зразків:
- Об'ємні моделі - являють собою композицію, в основі якої лежить розвинена тривимірна об'ємно-просторова структура (форма), наприклад, художньо-конструкторські рішення, що визначають зовнішній вигляд крісла газетного кіоску, телефонного апарату тощо);
- Площинні - характеризуються двомірним лінійно-кольорографічним співвідношенням елементів і фактично не мають обсягом (конфігурація, орнамент, поєднання кольорів), наприклад, рішення, що визначають зовнішній вигляд килима, косинки, краватки, тканини та ін;
- Комбіновані - характеризуються ознаками, притаманними як об'ємним, так і площинним зразкам, наприклад, художньо-конструкторські рішення, що визначають зовнішній вигляд посуду, на якій виконано малюнок; взуття, що має декор; будівельної оздоблювальної плитки та ін
Промисловому зразку надається правова охорона, якщо він є новим, оригінальним і промислово придатним. Оригінальність полягає у відсутності імітації відомого. Оцінка оригінальності промислового зразка полягає у виявленні серед загальнодоступних джерел інформації таких, які містять кожен окремо істотні ознаки, що відрізняють промисловий зразок від його найближчого аналога, і в разі привнесення цих ознак на аналог дозволяє сформувати зоровий образ, властивий промисловому зразку.
Не визнається відповідним умові оригінальності промисловий зразок, втілений в:
· Виробі, що відрізняється від найближчого аналога тільки ознаками, включеними заявником до переліку суттєвих ознак, для яких не підтверджено їх вплив на зазначені заявником естетичні особливості цього виробу;
· Виробі, у якого в порівнянні з відомим змінені лише розміри, збільшено кількість елементів або змінений колір;
· Виробі у вигляді окремо взятого найпростішого геометричного обсягу (призматичного, сферичного, конічного і т.д.) або окремо взятої найпростішої геометричної фігури;
· Виробі, що є зменшеною або збільшеною копією реального об'єкта (наприклад, іграшка, сувенір);
· Виробі, що повторює форму, властиву виробам певного призначення, але виконаному на іншій технічній основі (наприклад, виробі з полімерного матеріалу, що імітує виріб традиційно виконується з дерева);
· Наборі виробів, складеному з відомих порізно виробів, без зміни їх зовнішнього вигляду.
Оцінка промислової застосовності промислового зразка полягає у встановленні можливості багаторазового відтворення промислового зразка. Перевіряється вказівку на призначення виробу, в якому втілюється заявлений промисловий зразок. Перевіряється можливість виготовлення виробу без використання унікальних, або не відомих до дати пріоритету промислового зразка і не розкритих у заявці засобів і методів.
Оцінка новизни промислового зразка полягає у виявленні джерела інформації став загальнодоступним, в якому можуть міститися відомості, що розкривають сукупність істотних ознак, ідентичних істотним ознаками промислового зразка.
3. ПОНЯТТЯ І ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Міжнародне співробітництво у сфері захисту прав інтелектуальної та промислової власності зокрема представляє собою організацію та координацію дій держав у сфері охорони та захисту прав патентовласників та авторів об'єктів інтелектуальної діяльності на міжнародному рівні з метою уніфікації законодавства і полегшення процедур охорони і захисту в різних країнах. Формами такого співробітництва є, як правило, договори, конвенції та угоди, підписані на міжнародних конференціях. Вони отримують свої назви у відповідності з тим, в якому місті були підписані.
У зв'язку із зростанням заявок на одні й ті ж винаходи в різних країнах, розширенням масштабів іноземного патентування виникла необхідність поглиблення міжнародного співробітництва у цій галузі. З цієї причини в 1970 році у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію (РСТ). СРСР ратифікував його у 1970 році. Завданням Договору є полегшення процедури подачі заявок на охорону однієї і тієї ж розробки в різних країнах і скорочення дублювання в роботі патентних відомств. РСТ встановлює порядок подачі автором або правонаступником автора винаходу міжнародної заявки на отримання патенту. Такий порядок зменшує витрати на закордонне патентування та робить його більш оперативним. Передбачено створення спеціальних міжнародних пошукових органів, які виробляють документальний пошук за матеріалами заявок і організовують проведення експертиз у національних відомствах країн, в яких подається заявка на патентування. Договором передбачено проведення і міжнародних попередніх експертиз.
Якщо універсальні міжнародні угоди про охорону промислової власності ще тільки роблять перші кроки по введенню єдиного міжнародного патенту, то деякі регіональні договори з успіхом впровадили його в життя. Так, Мюнхенська конвенція про видачу європейських патентів 1973 року не тільки встановила такий патент, але і створила Європейське патентне відомство для країн Спільного ринку.
Міжнародно-правовий захист товарних знаків крім Паризької конвенції здійснюється також Мадридської конвенцією про міжнародну реєстрацію товарних знаків 1891 року. СРСР ратифікував її в 1976 році. У Конвенції передбачена охорона товарних знаків у всіх країнах-учасницях без реєстрації цього знака в кожній з них. У Женеві створено спеціальне Міжнародне бюро з реєстрації товарних знаків, в яке подається заявка на реєстрацію.
Уніфікація правових норм може здійснюватися і без укладання міжнародного договору. Можливий шлях, при якому спільними зусиллями декількох держав або з допомогою міжнародної організації створюється проект типового закону, який зацікавлені держави можуть прийняти як внутрішнього законодавства. Цим шляхом йде, наприклад, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), створюючи типові закони в сфері охорони промислової власності для країн, що розвиваються.
Пакет документів, пов'язаних зі створенням Всесвітньої торгової організації (СОТ) на базі ГАТТ, включає в себе угоду, спеціально присвячене інтелектуальної власності, що позначається іноді абревіатурою ТРІПС (за першими літерами назви по-англійськи), а іноді - АПІСТ (Аспекти прав інтелектуальної власності, пов'язані з торгівлею). Текст Угоди охоплює питання, пов'язані з сімома видами інтелектуальної власності: авторським правом і суміжними правами, товарними знаками, географічними зазначеннями, промисловими зразками, патентами, комерційною таємницею, а також контролем за антиконкурентної діяльністю. Така структура явно нівелює відмітний характер літературної та художньої власності.
Мета угоди АПІСТ (ТРІПС) полягає у сприянні розвитку міжнародної торгівлі і створення для неї більш надійної правової бази. Відповідно до статті 3 Угоди країни-учасниці повинні надати громадянам з інших країн-учасниць не менший обсяг прав на об'єкти інтелектуальної власності, ніж той, яким користуються власні громадяни цієї держави («національний режим»). Стаття 4 наказує надавати громадянам будь-якої з країн-учасниць рівні права в питаннях охорони інтелектуальної власності («режим найбільшого сприяння» для іноземців з інших країн, що беруть участь в Угоді). Вже до початку 1997 року Угоди про СОТ і ТРІПС підписали близько 100 країн.
4. ПАРИЗЬКА КОНВЕНЦІЯ
Паризька конвенція є найбільш багатостороннім універсальним міжнародною угодою в галузі охорони промислової власності.
У Конвенції не міститься єдиних правових норм, що стосуються охорони промислової власності в країнах-учасницях. Вона виходить з того, що основні питання охорони об'єктів промислової власності регулюються виключно внутрішнім законодавством держав-учасників, тим самим участь в Конвенції не усуває необхідності патентування цих об'єктів в інших країнах-учасницях.
Універсальність Конвенції полягає в тому, що вона надає приєдналася до неї країнам повну свободу дій щодо національних законодавств з охорони промислової власності, за винятком нечисленних положень, які в обов'язковому порядку повинні дотримуватися країнами-учасниками. Найбільшою мірою її універсальність проявляється у створенні пільгових умов для одержання охорони об'єктів промислової власності іноземцями.
20 березня 1883 одинадцятьма державами була підписана Паризька конвенція з охорони промислової власності, основні положення якої діють по теперішній час. На 1 січня 1990 р. членами паризького союзу з охорони промислової власності є 100 держав.
Більш ніж за 100-річний період існування паризької конвенції вона неодноразово переглядалася, і в її текст вносилися зміни. В даний час зберігають правове значення відмінності між її подальшими редакціями: Брюссельської (1900 р.). Вашингтонською (1911 р.). Гаазької (1925г.). Лондонської (1934г.). Лісабонської (1958р.). Стокгольмської (1967г.). Кожна країна пов'язана з іншими умовами тій редакції, яку вона ратифікувала. СРСР приєднався до Паризької конвенції в 1965р. і ратифікував всі редакції, чинні на цей період, а згодом - і Стокгольмську редакцію.
Переважна більшість країн ратифікувала Стокгольмську редакцію, але в деяких ще діють Лондонська і Лісабонська редакції.
Конвенція відкрита для всіх держав. Приєднання до Конвенції тягне за собою визнання ряду її положень і одержання встановлюваних нею переваг.
Розглянемо загальні положення Паризької конвенції, що відносяться до охорони промислової власності.
Одним з основоположних принципів Паризької конвенцій є принцип національного режиму. Він означає, що іноземні громадяни та фірми користуються тими ж правами, які національний закон надає відносно охорони промислової власності вітчизняним заявникам. Такий же національний режим має бути наданий громадянам держав, які не є учасниками Конвенції, але які мають постійне місце проживання або "дійсне серйозне" промислової або торговельне підприємство на території однієї з країн-учасниць Конвенції.
Найважливіша перевага, яке надається країнам-учасницям Конвенції - право пріоритету (конвенційний пріоритет). Воно передбачає, що будь-який заявник або його правонаступник, який подав правильно оформлену заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи товарний знак в одній країні, може протягом певного терміну витребувати охорону у всіх інших країнах-учасницях зі збереженням пріоритету першої заявки. Для патентів на винаходи і корисні моделі цей термін дорівнює 12 місяцям з дня подачі першої заявки, для промислових зразків і товарних знаків - 6 міс.
Правило про конвенційного пріоритету дозволяє заявнику оформити заявочну документацію для подачі її в патентні відомства країн-учасниць без побоювання протягом встановленого терміну втратити новизну предмета заявки, оскільки будь-які дії, що здійснюються в період між датами подання першої та більш пізніх заявок в межах обумовленого терміну, не позбавляють заявника права на отримання охоронного документа за більш пізньої заявці.
Відповідно до конвенції перша та наступні заявки можуть бути подані різними особами, однак, збіг предмета першої та наступних заявок обов'язково. Конвенцією допускається подача заявок з «множинним» і «частковим» пріоритетом. Множинний пріоритет виникає щодо двох або більше заявок на патенти, які стосуються одного і того ж технічному рішенню, поданих в одній або декількох країнах, а потім об'єднаних в одну спільну заявку для подачі в іншу країну - учасницю Конвенції. Право пріоритету при цьому виникає для окремих частин заявки, які можуть мати і різні дати пріоритету.
З метою збереження новизни країни-учасниці у відповідності зі своїм законодавством надають тимчасову охорону винаходів, корисних моделей, промислових зразків, а також товарних знаків для продуктів, що експонуються на офіційних чи офіційно визнаних міжнародних виставках, організованих на території однієї з цих країн Тимчасова охорона перелічених об'єктів може здійснюватися національними законодавствами різними способами: в одних країнах вона забезпечується встановленням пільги по пріоритету, в інших - пільги за новизною. (У більшості промислово розвинених країн діє пільга за новизною).
Відповідно до Конвенції патенти, видані на одне і те ж винахід у різних країнах-учасницях Конвенції незалежні один від одного. Основною причиною введення принципу незалежності патентів є значні відмінності національних законів: якщо патент, виданий в одній країні потім буде визнаний в ній недійсним, то це зовсім не означає, що він може бути визнаний таким на підставі патентних законодавств інших країн. Навіть якщо пріоритет патентів в інших країнах був встановлений на підставі цього визнаного згодом недійсним патенту.
У Конвенції також міститься правило, згідно з яким кожній країні - учасниці надається право включати у патентні закони норми, що передбачають санкції за невикористання чи недостатнє використання винаходу. Такими санкціями можуть бути видача примусової ліцензії або анулювання патенту.
Вимога про видачу примусової ліцензії внаслідок невикористання може бути задоволено лише після закінчення певного терміну: 4 років з моменту подачі заявки або 3 років з моменту видачі патенту, в залежності від того, який термін закінчується пізніше. Примусові ліцензії можуть видаватися за мотивами «громадських інтересів», коли патент визнається мають особливо важливе соціальне, економічне чи оборонне значення для країни. Примусові ліцензії є невиключними і не позбавляють патентовласника права самому використовувати дані винахід або видати ліцензію на добровільних засадах іншій особі. Патент може бути анульований тільки в тих випадках, коли видачі примусової ліцензії недостатньо для попередження зловживання його власником. При цьому процедура по скасуванню патенту не може бути розпочата до закінчення 2 років з моменту видачі примусової ліцензії.
Використання охоронюваних об'єктів на транспортних засобах, згідно Конвенції не вважається порушенням патенту - на водному, повітряному або сухопутному транспорті, якщо транспортний засіб, що належить одній з країн Союзу, тимчасово або випадково знаходиться на території країни, де діє патент, за умови, що винаходи застосовуються виключно для потреб транспортного засобу.
У деяких країнах, де передбачена реєстрація товарних знаків, потрібно також, щоб знак, будучи зареєстрованим, обов'язково використовувався протягом певного періоду. В іншому випадку товарний знак може бути виключений з реєстру. При цьому під використанням зазвичай розуміється продаж товарів, маркованих даними знаком, хоча національне законодавство може більш широко інтерпретувати термін "використання".
Стаття 5С (1) встановлює, що якщо потрібно обов'язкове використання, то реєстрація товарного знаку може бути анульована на підставі невикористання тільки після закінчення достатнього періоду часу і тільки в разі, якщо власник знака не подасть докази, що виправдовують причини своєї бездіяльності. Рішення про анулювання реєстрації знака може бути прийнято, якщо власник знака виправдає його невикористання. Виправдання приймається, якщо воно обгрунтовано юридичними та економічними причинами, не залежними від власника, наприклад якщо ввезення товарів був заборонений за рішенням уряду.
Стаття 6bis зобов'язує країни - учасниці конвенції відмовити в реєстрації або анулювати реєстрацію і заборонити використання товарного знака, який може вступити в конфлікт з іншим, вже «загальновідомим» в цих країнах. Чи є знак загальновідомим в тій чи іншій країні, вирішують її компетентні адміністративні або юридичні органи. Товарний знак міг не використовуватися в даній країні в тому сенсі, що марковані їм товари в ній не продавалися, хоча в той же час знак може бути тут загальновідомий завдяки рекламі як у цій країні, так і в інших.
Державна символіка, офіційні назви та емблеми міжнародних організацій розглянута в статті 6ter, яка вимагає, щоб країни-учасниці в певних обставин відмовляли в реєстрації або анулювали її і забороняли використання в якості товарних знаків або їх елементів перерахованих у цій статті відмітних знаків самих країн-учасниць і деяких міжнародних міжурядових організацій. Відмінними знаками держав, згідно з цією статтею, є герб, прапор та інші символи, офіційні знаки й печатки, а також будь-яка імітація подібних знаків.
Охорона товарних знаків, зареєстрованих в одній країні союзу, в інших країнах-учасницях також визначено Конвенцією. Одночасно з принципом незалежності заявок і реєстрації знаків, включеним до положень ст. 6, конвенція встановлює, що кожен товарний знак, належним чином у країні походження, може бути заявлений в іншій країні союзу і охоронятися таким, яким він є, за деякими винятками.
Країни-учасниці гарантують охорону знаків обслуговування, але не зобов'язані передбачати їх реєстрацію. Це положення не означає вимоги розробляти спеціальне законодавство з знаків послуг. Країна-учасниця може підкорятися положенню про гарантії охорони не тільки шляхом введення спеціального законодавства, спрямованого на захист знаків обслуговування, але й наданням такої охорони іншим способом, наприклад за допомогою законів про недобросовісну конкуренцію.
ВИСНОВОК
Основною міжнародною угодою, що регулює питання охорони прав на винаходи, товарні знаки та інші об'єкти промислової власності, є Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року. Вона неодноразово переглядалася і доповнювалася на міжнародних конференціях. Учасники Конвенції утворили Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз). СРСР приєднався до Конвенції в 1965 році. У Паризький союз входить більше ста держав.
Одним з основних принципів Паризької конвенції є принцип національного режиму. Конвенція передбачає надання фізичним та юридичним особам будь-якої країни-учасниці такої ж охорони їх промислової власності, яка надається або буде надаватися в майбутньому своїм громадянам законодавством даної держави. Метою Конвенції є не тільки усунення будь-якої дискримінації відносно іноземних заявників, а й полегшення іноземним фізичним та юридичним особам придбання, використання і захисту прав промислової власності.
Промислова власність охороняє права авторів та патентовласників на такі об'єкти інтелектуальної діяльності, як винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Охорона прав на ці об'єкти є невід'ємним елементом інституту інтелектуальної власності і несе в собі велике значення для розвитку техніки, технології та науково-технічного прогресу в країнах світу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1 Цивільний Кодекс Україні;
2 Закон України «Про авторське право та суміжні права»
3 Закон України «Про винаходи і корисні моделі»
4 Ємельянов В.П. Цивільне право України. - Київ: Вид. "Консум". 2006. З. 136 -149.
5 Меггс П.Б., Сергєєв А.П. Інтелектуальна власність. - М.: МАУП, 2000. - 400 с.
6 Кожарська І.Ю. Прахов Б.Г. Патентне право. - К.: 2003. - 140 с.
7 www.copyright.ru
8 www.dist-cons.ru
· Виробі, що є зменшеною або збільшеною копією реального об'єкта (наприклад, іграшка, сувенір);
· Виробі, що повторює форму, властиву виробам певного призначення, але виконаному на іншій технічній основі (наприклад, виробі з полімерного матеріалу, що імітує виріб традиційно виконується з дерева);
· Наборі виробів, складеному з відомих порізно виробів, без зміни їх зовнішнього вигляду.
Оцінка промислової застосовності промислового зразка полягає у встановленні можливості багаторазового відтворення промислового зразка. Перевіряється вказівку на призначення виробу, в якому втілюється заявлений промисловий зразок. Перевіряється можливість виготовлення виробу без використання унікальних, або не відомих до дати пріоритету промислового зразка і не розкритих у заявці засобів і методів.
Оцінка новизни промислового зразка полягає у виявленні джерела інформації став загальнодоступним, в якому можуть міститися відомості, що розкривають сукупність істотних ознак, ідентичних істотним ознаками промислового зразка.
3. ПОНЯТТЯ І ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАВ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
Міжнародне співробітництво у сфері захисту прав інтелектуальної та промислової власності зокрема представляє собою організацію та координацію дій держав у сфері охорони та захисту прав патентовласників та авторів об'єктів інтелектуальної діяльності на міжнародному рівні з метою уніфікації законодавства і полегшення процедур охорони і захисту в різних країнах. Формами такого співробітництва є, як правило, договори, конвенції та угоди, підписані на міжнародних конференціях. Вони отримують свої назви у відповідності з тим, в якому місті були підписані.
У зв'язку із зростанням заявок на одні й ті ж винаходи в різних країнах, розширенням масштабів іноземного патентування виникла необхідність поглиблення міжнародного співробітництва у цій галузі. З цієї причини в 1970 році у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію (РСТ). СРСР ратифікував його у 1970 році. Завданням Договору є полегшення процедури подачі заявок на охорону однієї і тієї ж розробки в різних країнах і скорочення дублювання в роботі патентних відомств. РСТ встановлює порядок подачі автором або правонаступником автора винаходу міжнародної заявки на отримання патенту. Такий порядок зменшує витрати на закордонне патентування та робить його більш оперативним. Передбачено створення спеціальних міжнародних пошукових органів, які виробляють документальний пошук за матеріалами заявок і організовують проведення експертиз у національних відомствах країн, в яких подається заявка на патентування. Договором передбачено проведення і міжнародних попередніх експертиз.
Якщо універсальні міжнародні угоди про охорону промислової власності ще тільки роблять перші кроки по введенню єдиного міжнародного патенту, то деякі регіональні договори з успіхом впровадили його в життя. Так, Мюнхенська конвенція про видачу європейських патентів 1973 року не тільки встановила такий патент, але і створила Європейське патентне відомство для країн Спільного ринку.
Міжнародно-правовий захист товарних знаків крім Паризької конвенції здійснюється також Мадридської конвенцією про міжнародну реєстрацію товарних знаків 1891 року. СРСР ратифікував її в 1976 році. У Конвенції передбачена охорона товарних знаків у всіх країнах-учасницях без реєстрації цього знака в кожній з них. У Женеві створено спеціальне Міжнародне бюро з реєстрації товарних знаків, в яке подається заявка на реєстрацію.
Уніфікація правових норм може здійснюватися і без укладання міжнародного договору. Можливий шлях, при якому спільними зусиллями декількох держав або з допомогою міжнародної організації створюється проект типового закону, який зацікавлені держави можуть прийняти як внутрішнього законодавства. Цим шляхом йде, наприклад, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), створюючи типові закони в сфері охорони промислової власності для країн, що розвиваються.
Пакет документів, пов'язаних зі створенням Всесвітньої торгової організації (СОТ) на базі ГАТТ, включає в себе угоду, спеціально присвячене інтелектуальної власності, що позначається іноді абревіатурою ТРІПС (за першими літерами назви по-англійськи), а іноді - АПІСТ (Аспекти прав інтелектуальної власності, пов'язані з торгівлею). Текст Угоди охоплює питання, пов'язані з сімома видами інтелектуальної власності: авторським правом і суміжними правами, товарними знаками, географічними зазначеннями, промисловими зразками, патентами, комерційною таємницею, а також контролем за антиконкурентної діяльністю. Така структура явно нівелює відмітний характер літературної та художньої власності.
Мета угоди АПІСТ (ТРІПС) полягає у сприянні розвитку міжнародної торгівлі і створення для неї більш надійної правової бази. Відповідно до статті 3 Угоди країни-учасниці повинні надати громадянам з інших країн-учасниць не менший обсяг прав на об'єкти інтелектуальної власності, ніж той, яким користуються власні громадяни цієї держави («національний режим»). Стаття 4 наказує надавати громадянам будь-якої з країн-учасниць рівні права в питаннях охорони інтелектуальної власності («режим найбільшого сприяння» для іноземців з інших країн, що беруть участь в Угоді). Вже до початку 1997 року Угоди про СОТ і ТРІПС підписали близько 100 країн.
4. ПАРИЗЬКА КОНВЕНЦІЯ
Паризька конвенція є найбільш багатостороннім універсальним міжнародною угодою в галузі охорони промислової власності.
У Конвенції не міститься єдиних правових норм, що стосуються охорони промислової власності в країнах-учасницях. Вона виходить з того, що основні питання охорони об'єктів промислової власності регулюються виключно внутрішнім законодавством держав-учасників, тим самим участь в Конвенції не усуває необхідності патентування цих об'єктів в інших країнах-учасницях.
Універсальність Конвенції полягає в тому, що вона надає приєдналася до неї країнам повну свободу дій щодо національних законодавств з охорони промислової власності, за винятком нечисленних положень, які в обов'язковому порядку повинні дотримуватися країнами-учасниками. Найбільшою мірою її універсальність проявляється у створенні пільгових умов для одержання охорони об'єктів промислової власності іноземцями.
20 березня 1883 одинадцятьма державами була підписана Паризька конвенція з охорони промислової власності, основні положення якої діють по теперішній час. На 1 січня 1990 р. членами паризького союзу з охорони промислової власності є 100 держав.
Більш ніж за 100-річний період існування паризької конвенції вона неодноразово переглядалася, і в її текст вносилися зміни. В даний час зберігають правове значення відмінності між її подальшими редакціями: Брюссельської (1900 р.). Вашингтонською (1911 р.). Гаазької (1925г.). Лондонської (1934г.). Лісабонської (1958р.). Стокгольмської (1967г.). Кожна країна пов'язана з іншими умовами тій редакції, яку вона ратифікувала. СРСР приєднався до Паризької конвенції в 1965р. і ратифікував всі редакції, чинні на цей період, а згодом - і Стокгольмську редакцію.
Переважна більшість країн ратифікувала Стокгольмську редакцію, але в деяких ще діють Лондонська і Лісабонська редакції.
Конвенція відкрита для всіх держав. Приєднання до Конвенції тягне за собою визнання ряду її положень і одержання встановлюваних нею переваг.
Розглянемо загальні положення Паризької конвенції, що відносяться до охорони промислової власності.
Одним з основоположних принципів Паризької конвенцій є принцип національного режиму. Він означає, що іноземні громадяни та фірми користуються тими ж правами, які національний закон надає відносно охорони промислової власності вітчизняним заявникам. Такий же національний режим має бути наданий громадянам держав, які не є учасниками Конвенції, але які мають постійне місце проживання або "дійсне серйозне" промислової або торговельне підприємство на території однієї з країн-учасниць Конвенції.
Найважливіша перевага, яке надається країнам-учасницям Конвенції - право пріоритету (конвенційний пріоритет). Воно передбачає, що будь-який заявник або його правонаступник, який подав правильно оформлену заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи товарний знак в одній країні, може протягом певного терміну витребувати охорону у всіх інших країнах-учасницях зі збереженням пріоритету першої заявки. Для патентів на винаходи і корисні моделі цей термін дорівнює 12 місяцям з дня подачі першої заявки, для промислових зразків і товарних знаків - 6 міс.
Правило про конвенційного пріоритету дозволяє заявнику оформити заявочну документацію для подачі її в патентні відомства країн-учасниць без побоювання протягом встановленого терміну втратити новизну предмета заявки, оскільки будь-які дії, що здійснюються в період між датами подання першої та більш пізніх заявок в межах обумовленого терміну, не позбавляють заявника права на отримання охоронного документа за більш пізньої заявці.
Відповідно до конвенції перша та наступні заявки можуть бути подані різними особами, однак, збіг предмета першої та наступних заявок обов'язково. Конвенцією допускається подача заявок з «множинним» і «частковим» пріоритетом. Множинний пріоритет виникає щодо двох або більше заявок на патенти, які стосуються одного і того ж технічному рішенню, поданих в одній або декількох країнах, а потім об'єднаних в одну спільну заявку для подачі в іншу країну - учасницю Конвенції. Право пріоритету при цьому виникає для окремих частин заявки, які можуть мати і різні дати пріоритету.
З метою збереження новизни країни-учасниці у відповідності зі своїм законодавством надають тимчасову охорону винаходів, корисних моделей, промислових зразків, а також товарних знаків для продуктів, що експонуються на офіційних чи офіційно визнаних міжнародних виставках, організованих на території однієї з цих країн Тимчасова охорона перелічених об'єктів може здійснюватися національними законодавствами різними способами: в одних країнах вона забезпечується встановленням пільги по пріоритету, в інших - пільги за новизною. (У більшості промислово розвинених країн діє пільга за новизною).
Відповідно до Конвенції патенти, видані на одне і те ж винахід у різних країнах-учасницях Конвенції незалежні один від одного. Основною причиною введення принципу незалежності патентів є значні відмінності національних законів: якщо патент, виданий в одній країні потім буде визнаний в ній недійсним, то це зовсім не означає, що він може бути визнаний таким на підставі патентних законодавств інших країн. Навіть якщо пріоритет патентів в інших країнах був встановлений на підставі цього визнаного згодом недійсним патенту.
У Конвенції також міститься правило, згідно з яким кожній країні - учасниці надається право включати у патентні закони норми, що передбачають санкції за невикористання чи недостатнє використання винаходу. Такими санкціями можуть бути видача примусової ліцензії або анулювання патенту.
Вимога про видачу примусової ліцензії внаслідок невикористання може бути задоволено лише після закінчення певного терміну: 4 років з моменту подачі заявки або 3 років з моменту видачі патенту, в залежності від того, який термін закінчується пізніше. Примусові ліцензії можуть видаватися за мотивами «громадських інтересів», коли патент визнається мають особливо важливе соціальне, економічне чи оборонне значення для країни. Примусові ліцензії є невиключними і не позбавляють патентовласника права самому використовувати дані винахід або видати ліцензію на добровільних засадах іншій особі. Патент може бути анульований тільки в тих випадках, коли видачі примусової ліцензії недостатньо для попередження зловживання його власником. При цьому процедура по скасуванню патенту не може бути розпочата до закінчення 2 років з моменту видачі примусової ліцензії.
Використання охоронюваних об'єктів на транспортних засобах, згідно Конвенції не вважається порушенням патенту - на водному, повітряному або сухопутному транспорті, якщо транспортний засіб, що належить одній з країн Союзу, тимчасово або випадково знаходиться на території країни, де діє патент, за умови, що винаходи застосовуються виключно для потреб транспортного засобу.
У деяких країнах, де передбачена реєстрація товарних знаків, потрібно також, щоб знак, будучи зареєстрованим, обов'язково використовувався протягом певного періоду. В іншому випадку товарний знак може бути виключений з реєстру. При цьому під використанням зазвичай розуміється продаж товарів, маркованих даними знаком, хоча національне законодавство може більш широко інтерпретувати термін "використання".
Стаття 5С (1) встановлює, що якщо потрібно обов'язкове використання, то реєстрація товарного знаку може бути анульована на підставі невикористання тільки після закінчення достатнього періоду часу і тільки в разі, якщо власник знака не подасть докази, що виправдовують причини своєї бездіяльності. Рішення про анулювання реєстрації знака може бути прийнято, якщо власник знака виправдає його невикористання. Виправдання приймається, якщо воно обгрунтовано юридичними та економічними причинами, не залежними від власника, наприклад якщо ввезення товарів був заборонений за рішенням уряду.
Стаття 6bis зобов'язує країни - учасниці конвенції відмовити в реєстрації або анулювати реєстрацію і заборонити використання товарного знака, який може вступити в конфлікт з іншим, вже «загальновідомим» в цих країнах. Чи є знак загальновідомим в тій чи іншій країні, вирішують її компетентні адміністративні або юридичні органи. Товарний знак міг не використовуватися в даній країні в тому сенсі, що марковані їм товари в ній не продавалися, хоча в той же час знак може бути тут загальновідомий завдяки рекламі як у цій країні, так і в інших.
Державна символіка, офіційні назви та емблеми міжнародних організацій розглянута в статті 6ter, яка вимагає, щоб країни-учасниці в певних обставин відмовляли в реєстрації або анулювали її і забороняли використання в якості товарних знаків або їх елементів перерахованих у цій статті відмітних знаків самих країн-учасниць і деяких міжнародних міжурядових організацій. Відмінними знаками держав, згідно з цією статтею, є герб, прапор та інші символи, офіційні знаки й печатки, а також будь-яка імітація подібних знаків.
Охорона товарних знаків, зареєстрованих в одній країні союзу, в інших країнах-учасницях також визначено Конвенцією. Одночасно з принципом незалежності заявок і реєстрації знаків, включеним до положень ст. 6, конвенція встановлює, що кожен товарний знак, належним чином у країні походження, може бути заявлений в іншій країні союзу і охоронятися таким, яким він є, за деякими винятками.
Країни-учасниці гарантують охорону знаків обслуговування, але не зобов'язані передбачати їх реєстрацію. Це положення не означає вимоги розробляти спеціальне законодавство з знаків послуг. Країна-учасниця може підкорятися положенню про гарантії охорони не тільки шляхом введення спеціального законодавства, спрямованого на захист знаків обслуговування, але й наданням такої охорони іншим способом, наприклад за допомогою законів про недобросовісну конкуренцію.
ВИСНОВОК
Основною міжнародною угодою, що регулює питання охорони прав на винаходи, товарні знаки та інші об'єкти промислової власності, є Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року. Вона неодноразово переглядалася і доповнювалася на міжнародних конференціях. Учасники Конвенції утворили Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз). СРСР приєднався до Конвенції в 1965 році. У Паризький союз входить більше ста держав.
Одним з основних принципів Паризької конвенції є принцип національного режиму. Конвенція передбачає надання фізичним та юридичним особам будь-якої країни-учасниці такої ж охорони їх промислової власності, яка надається або буде надаватися в майбутньому своїм громадянам законодавством даної держави. Метою Конвенції є не тільки усунення будь-якої дискримінації відносно іноземних заявників, а й полегшення іноземним фізичним та юридичним особам придбання, використання і захисту прав промислової власності.
Промислова власність охороняє права авторів та патентовласників на такі об'єкти інтелектуальної діяльності, як винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Охорона прав на ці об'єкти є невід'ємним елементом інституту інтелектуальної власності і несе в собі велике значення для розвитку техніки, технології та науково-технічного прогресу в країнах світу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1 Цивільний Кодекс Україні;
2 Закон України «Про авторське право та суміжні права»
3 Закон України «Про винаходи і корисні моделі»
4 Ємельянов В.П. Цивільне право України. - Київ: Вид. "Консум". 2006. З. 136 -149.
5 Меггс П.Б., Сергєєв А.П. Інтелектуальна власність. - М.: МАУП, 2000. - 400 с.
6 Кожарська І.Ю. Прахов Б.Г. Патентне право. - К.: 2003. - 140 с.
7 www.copyright.ru
8 www.dist-cons.ru