ЗМІСТ
ВСТУП
1. Види активності і фактори, що її обумовлюють
2. Активізація діяльності учнів на уроці з урахуванням вікових особливостей
ВИСНОВОК
Список використаної літератури
ВСТУП
З точки зору педагогіки, фізичне виховання виступає як діяльна сторона фізичної культури. Вихованням називають цілеспрямований процес впливу на людину, спрямований на розвиток у нього здібностей, що відповідають соціально-політичним і морально-естетичним ідеалам суспільства. Виховання - це область культурної діяльності людей, спосіб передачі, освоєння і вдосконалення досягнень культури. Фізичне виховання є педагогічна система фізичного вдосконалення людини.
У процесі фізичного виховання використовуються розроблені комплекси фізичних вправ у поєднанні з природними силами природи та гігієнічними факторами для формування рухових умінь, спеціальних знань, виховання фізичних якостей і різнобічного морфофункціонального вдосконалення організму відповідно до вимог суспільства. Іншими словами, фізичне виховання як педагогічний процес покликане керувати фізичним розвитком і фізичною освітою школярів.
Завдання фізичного виховання полягає в тому, щоб кожен учень освоїв доступне йому зміст фізичної культури. Отже, через фізичне виховання дитина перетворює загальні досягнення фізичної культури в особисте надбання (у вигляді поліпшення здоров'я, підвищення рівня фізичного розвитку і т. п.). У свою чергу зміни особистості школярів під впливом фізичного виховання ведуть до змін змісту фізичної культури, впливають на головні результати фізичної культури. Природно, цей процес відбувається не ізольовано від інших сторін виховання.
Фізичне виховання дітей є педагогічна система фізичного вдосконалення дитини. Фізичне виховання в школі є тією ж самою педагогічною системою, але тільки здійснюваної в межах школи, наприклад, на уроках, секційних заняттях і т. д.
Фізичне виховання школярів передбачає різні форми роботи з дітьми шкільного віку як у межах школи, так і поза нею.
Основні принципи організації фізичного виховання в школі викладені в «Положенні про фізичне виховання учнів загальноосвітніх шкіл».
Фізична освіта школяр отримує в результаті навчання. Вперше термін «фізична освіта» отримав наукове обгрунтування в працях П. Ф. Лесгафта. Рівень фізичної освіти визначається шляхом оцінки в балах обсягу та якості знань і умінь. Обсяг і якість рухових умінь багато в чому залежать від рівня фізичного розвитку: як правило, чим краще фізичний розвиток, тим більшими можливостями володіє учень для фізичного освіти.
У зв'язку з тим що фізичне виховання є єдиним способом отримання фізичної освіти, останнє вважається однією з функцій фізичного виховання, за якою судять про ефективність занять фізичними вправами.
Перелічені завдання системи фізичного виховання повинні вирішуватися комплексно на кожному занятті фізичними вправами. Реальні педагогічні обставини можуть тимчасово підсилювати необхідність вирішення тих чи інших завдань.
Кожен вчитель фізкультури зобов'язаний керуватися принципами системи фізичного виховання, яку б педагогічну задачу він не вирішував. Можна не сформулювати для конкретного уроку, наприклад, оздоровчу завдання, але неприпустимо давати учням навантаження, що перевищують їхні можливості, тобто порушувати один з принципів. Від діяльності вчителя залежить повнота реалізації кожного з принципів.
У даній роботі зачіпається принцип активності школярів, її види, і фактори, що її обумовлюють. Так само розглядається питання активізації діяльності учнів на уроці з урахуванням вікових особливостей.
Робота написана на основі огляду літератури вітчизняних авторів з питань фізичної культури і спорту.
1. ВИДИ АКТИВНОСТІ І ФАКТОРИ, її обумовлюють
Знання змісту принципів навчання дозволяє вчителю будувати викладання відповідно до вимог, що відбивають закономірності процесу навчання фізичним вправам: по-перше, направляти учнів на свідоме й активне ставлення до навчального матеріалу, по-друге, об'єктивно оцінювати результативність навчання, по-третє, здійснювати викладання відповідно до особливостей учнів; по-четверте, конструювати педагогічний процес таким чином, щоб він відрізнявся повторністю, системністю, послідовністю і поступовістю.
Будучи спеціалізованої гілкою педагогіки, теорія фізичного виховання використовує загальнопедагогічні принципи, але розробляє їх з урахуванням особливостей навчального матеріалу. Закономірності, що лежать в основі навчання, неоднорідні за своїм функціональним можливостям.
Поряд з принципами свідомості, повторності, наочності, доступності, індивідуалізації, науковості, міцності, системності, послідовності та поступовості, одним з основних є принцип активності.
Характер активності учня є головним показником міри його свідомого ставлення до навчального процесу. Через свідомість до активності - така взаємозв'язок цих двох принципів. Свідомість без активності може призвести до пасивної споглядальності, а активність без свідомості - до недоцільним дій. Тільки через усвідомлену активність можна вирішити зазначені завдання.
У теорії фізичного виховання (як і в педагогіці) активність розглядається з двох сторін: з одного боку, активність як риса дитини, з іншого, як характеристика його навчальної діяльності. У зв'язку з цим реалізація принципу активності здійснюється на основі як загальних вимог до виховання соціально активної особистості, так і специфічних, властивих навчально-виховному процесу.
Це обумовлює важливість розвитку активності учня через його самосвідомість, що дозволяє більш повно розкрити потенційні можливості в навчанні. Успіх у будь-якому навчанні залежить від ступеня активності учня. Активність може виявлятися в різних видах: у вигляді рухової активності, у вигляді активного процесу придбання спеціальних знань, у вигляді прагнення до самостійних занять, у вигляді самостійного створення умов для занять, нарешті, у вигляді прояви дисциплінованості, витримки в будь-яких ситуаціях.
Рухова активність відображає найбільш характерна ознака навчання у фізичному вихованні. Неможливо освоїти навіть найпростіше фізична вправа, не проявивши належної рухової активності. Рівень рухової активності змінюється залежно від етапу навчання фізичній вправі: при ознайомленні з руховою дією вона буде нижчою, ніж при його вдосконаленні. Помітно зростає рухова активність при скороченні термінів навчання (А. М. Дикунов).
Активний процес придбання знань передбачає осмислення досліджуваного матеріалу, його творчу переробку для подальшого застосування. Активізації розумової діяльності сприяє програмоване навчання. Воно стимулює розумові операції (порівняння, аналіз, синтез та ін.)
Активність у вигляді прагнення до самостійних занять повинна виражатися в потребі до систематичних фізичних вправ, до фізичного самовдосконалення. Виховання подібної потреби сприяє вирішенню однієї з найскладніших проблем: ліквідації дефіциту рухової активності сучасної дитини.
Потреба в систематичних фізичних вправах активізує дитини у створенні умов для занять. У кінцевому підсумку виховання такої активності - один з можливих шляхів подолання споживацького ставлення школяра до життя. Серед факторів, що визначають активність учня, особливе значення мають мотиви вчення і задоволеність.
Для кожного вікового періоду властива певна ієрархія мотивів, що визначають рівень активності людини (рис. 1): в дошкільному і молодшому шкільному віці (А) переважають мотиви, пов'язані із задоволенням біологічних потреб (I); в середньому і старшому шкільних віках (Б) - з задоволенням потреб спілкування та пізнання (II); в юнацькому віці і у дорослих (В)-з задоволенням соціальних потреб морального порядку (III), значно активізують діяльність. Задоволеність як фактор, що впливає на активність учня, проявляється в різних формах: задоволеність взаємини з учителем і товаришами по навчанню, задоволеність успіхами та перспективами навчання, задоволеність самим процесом рухів і зовнішніми умовами їх забезпечення та ін Рівень активності не має прямої позитивної залежності від міри задоволеності. Наприклад, успіхи у навчанні можуть призвести як до підвищення активності, так і до її зниження (самозаспокоєність); задоволення самим процесом рухів може вилитися, за образним висловом А. С. Макаренка, в «зоологічні дії».
Реалізуючи принцип активності, необхідно дотримуватися ряду правил:
1. Пред'являються вимоги повинні враховувати характер мотивів, якими керується учень. Якщо у дитини домінують мотиви, що заважають виконанню навчальних завдань (наприклад, «просто побігати»), то слід використовувати ці мотиви таким чином, щоб вони стали співдружними мотиву більш високого рівня (наприклад, навчитися виконувати нову дію). Для цього використовуються ігровий і змагальний методи, оцінювання вчителем виконання учнем завдання, оцінювання учнем виконання завдання товаришем; самооцінювання і пр.
2. Активність учня має пряму залежність від доступності пропонованих до нього вимог (див. «Принцип доступності»).
3. Стимулювання активності може бути досягнуто через усвідомлення учнем спадкоємного зв'язку між досліджуваними руховими діями: не освоївши дану дію, важко буде вивчити наступне (див. «Принцип послідовності»).
4. До підвищення і підтримання належної активності слід йти від розвитку у дитини інтенсивного і стійкої уваги. Для цього вдаються до активних методів навчання, що стимулює свідомість учня, що виключає механічне заучування.
5. Сприяти прояву активності не тільки в придбанні знань і навичок, а й у формуванні вмінь використовувати їх у різних умовах, орієнтуватися в складних ситуаціях рухової діяльності і т. п.
6. Навчально-виховний процес слід організовувати таким чином, щоб активність кожного учня спрямовувалася на колективну діяльність.
7. Активність учня не повинна протиставлятися керівної ролі вчителя. Тому всі педагогічні впливу на учня необхідно здійснювати так, щоб учень свою активність розцінював як прояв особистого бажання, а не як підпорядкування волі вчителя.
2. АКТИВІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ З УРАХУВАННЯМ ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ
Із сукупності обов'язкових уроків в молодших, середніх і старших класах (два уроки на тиждень) складається основа системи навчально-виховної роботи з предмета «Фізична культура». Визначена форма занять є також основною на факультативному курсі з цього предмету для учнів VII-Х класів і в позакласній роботі шкільних спортивних секцій і секцій загальної фізичної підготовки. Уроки фізкультури в школі безпосередньо організовує і проводить штатний учитель-спеціаліст (в старших класах - двоє вчителів). Він керує діяльністю учнів на уроці, залучаючи з числа їх заздалегідь підготовлених помічників (фізкультурний актив класу). Контингент учнів на уроці суворо однорідний за віком і підрозділяється на групи в залежності від рівня фізичної підготовленості, стану здоров'я і статевих особливостей. Все це створює сприятливі умови для якісного вирішення навчально-виховних завдань.
Шкільний урок фізкультури будується відповідно до загальних положень, що визначають форми занять у фізичному вихованні.
Залежно від переважної спрямованості розрізняють уроки освоєння нового навчального матеріалу - навчальні уроки, уроки вдосконалення освоєного - тренувальні уроки (у вузькому сенсі слова) і контрольні уроки.
За складом залучених коштів розрізняють уроки з однорідним матеріалом і комплексні уроки. У молодших класах переважають комплексні уроки, у старших - переважно з однорідним матеріалом. На перших етапах шкільного фізичного виховання уроки більше спрямовані на освоєння нового навчального матеріалу, потім все більше переважають уроки змішаного типу (з поєднанням поглибленого розучування рухових дій, вдосконалення засвоєних, розвитку фізичних якостей) і тренувальні уроки.
Раціонально організоване заняття складається з 3 частин: підготовчої, основної та заключної. Їх загальна тривалість в рамках шкільного розкладу - 45 хв. (У певних випадках допускаються здвоєні уроки).
Перша, підготовча, частина уроку використовують головним чином для того, щоб організувати учнів, психологічно налаштувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному уроці; функціонально підготувати організм займаються до наступним, більш інтенсивним і значним навантаженням в уроці. Разом з тим для підготовчої частини шкільного уроку фізичної культури характерно, що вона має не тільки суто допоміжне значення, але в ній вирішуються й відносно самостійні завдання (формування та закріплення навичок у стройових і порядкових вправах, навичок збереження правильної постави, сприяє гармонійному зміцненню м'язово- зв'язкового апарату тощо).
Починаючи урок в I і II класах, учитель сам подає перші організуючі команди. З III класу на початку уроку клас вишиковується під керівництвом фізоргів чи чергового, який потім рапортує учителю за встановленою формою. Один з найважливіших моментів дій вчителя у підготовчій частині - постановка завдань на даний урок. При цьому необхідно чітко підкреслити висунутих завдань, пробудити в учнів прагнення до активної діяльності. У той же час не слід занадто деталізувати завдання (вони будуть конкретизуватися по ходу уроку перед кожним окремим видом завдань). Повідомляти завдання необхідно не тільки в доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік школярів.
Для початкової організації класу зазвичай потрібно лише кілька хвилин, після чого переходять до підготовчих вправ. Серед таких найчастіше використовують ритмічну ходьбу і перестроювання, різновиди ходьби (ходьба навколишніх кроком, в приседе і т. д.), короткочасні пробіжки, танцювальні кроки, Общеподготовительное гімнастичні вправи для основних м'язових груп і вправи, «підводять» до основних рухових дій в уроці.
Общеподготовительное гімнастичні вправи особливо важливі в уроках з учнями молодшого та середнього шкільного віку, оскільки не тільки забезпечують активізацію функцій організму, а й сприяють формуванню правильної постави та координації рухів.
У старшокласників значне місце в підготовчій частині уроку займають спеціально підготовчі, зокрема підвідні, вправи, за допомогою яких направлено створюють передумови для виконання в основній частині уроку технічно складних дій. Підготовча частина при цьому все більше набуває характеру спеціалізованої розминки.
При організації класу для виконання вправ користуються різними формами побудов: у розімкнутих колонах, у двох протиборчих шеренгах, в парах і т. д. Приблизна кількість видів вправ - від 6-8 (у I-III класах) до 10-12 (у старших класах). Зазвичай середня кількість повторень кожної вправи складає приблизно 6-12 разів. Вправи повинні бути переважно динамічними й охоплювати основні групи м'язів. Важливо стежити, щоб вони виконувалися з правильною поставою і ритмічним глибоким диханням. Навантаження слід диференціювати в залежності як від віку, так і статевих відмінностей (з IV класу) учнів. Вправи можна проводити під образну розповідь і показ вчителя, під рахунок, за поясненням вчителя з підрахунком учнями такту «про себе», за обумовленим завданням (коли увага упражняющегося звертається головним чином на результат дії), з установкою на змагання («хто, яка колона , яка група виконає вправу краще »).
Загальна тривалість підготовчої частини уроку коливається найчастіше в межах 8-12 хв.
Основна частина уроку може мати відносно просту структуру (коли зміст уроку однорідно - наприклад, рухлива гра) і складну, що складається з декількох подчастей - за кількістю основних вправ або видів діяльності, включає стрибки у висоту, тренувальний біг).
Склад вправ в основній частині комплексного уроку повинен бути таким, щоб вони надавали різнобічний вплив, причому, поєднуючи вправи, треба використовувати можливість позитивного перенесення рухових навичок і не допускати гальмівної дії негативного переносу. Навчання новим, особливо технічно складним, руховим діям проводять зазвичай на початку основної частини, а закріплюють і вдосконалюють засвоєні раніше навички - в середині або ближче до кінця основної частини.
Число повторень окремих вправ залежить від завдань уроку, ступеня складності завдань, їх загальної кількості в уроці, умов, в яких проводиться заняття, і методів організації учнів. Якщо кожен учень встигає виконати вправу лише 1-2 рази, це, як правило, ознака невірної організації уроку. Загальна тривалість основної частини уроку зазвичай не менше 25 хв.
Заключна частина шкільного уроку фізкультури використовується як для фізіологічно виправданого завершення його (поступове переведення організму учнів зі стану підвищеної функціональної активності в стан близький до вихідного), так і для створення певних передумов до подальших занять, у тому числі і до наступного уроку з інших предметів ( якщо він, зрозуміло, передбачений шкільним розкладом). В останньому випадку потрібно завершити урок фізичної культури так, щоб не тільки не перешкоджати, а й сприяти переключенню на іншу навчальну діяльність.
У заключній частині зазвичай застосовуються стройові і порядкові вправи, дихальні вправи, вправи для зняття м'язової напруженості, вправи на увагу та інші вправи, не пов'язані з інтенсивними навантаженнями (включаючи і спокійні ігри - головним чином в молодших класах). Наприкінці уроку вчитель коротко підводить його підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи і недоліки, повідомляє або нагадує про завдання на будинок.
Завдання додому можна давати усьому класу, групам учнів і окремим учням по ходу уроку для закріплення і часткового освоєння пройденого матеріалу, вдосконалення фізичних якостей, попередження або виправлення деяких відхилень у фізичному розвитку, а також з метою сприяння організації змістовного та здорового дозвілля дітей поза школою (комплекси вправ для ранкової зарядки і фізкультмінут під час приготування уроків удома, зразкові ігри для проведення їх з однолітками і т. д.). Зміст завдань додому повинно бути, природно, доступним і не пов'язаним з небезпекою травматизму і перенавантаження.
Середня тривалість заключній частині уроку - до 5 хв. в молодших класах і до 2-3 хв. в старших.
ВИСНОВОК
Фізичним освітою називається процес і результат оволодіння спеціальними систематизованими знаннями, фізичними вправами, а також способами їх самостійного вивчення та використання в житті. Фізична освіта передбачає не тільки накопичення школярем знань і рухових умінь, а й формування умінь користуватися ними в житті (включаючи вміння передавати свої знання і досвід іншим) і самостійно опановувати фізичними вправами
У шкільних уроках фізкультури вирішуються основні завдання, передбачені програмами з цього предмета і в цілому з фізичного виховання школярів. Завдання в системі уроків конкретизуються з урахуванням вікових особливостей учнів, динаміки їх фізичної підготовленості за час навчання в школі, а також місця уроку в періодах навчального року, взаємозв'язків між розділами навчального матеріалу та інших обставин.
За допомогою фізичного виховання необхідно, по-перше, компенсувати недолік рухової активності, що виникає в умовах сучасного життя, по-друге, удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність і опірність несприятливим впливам.
Розрізняють декілька видів активності, які проявляються учнями під час занять. Пізнавальна активність пов'язана з проявом учнями уваги, сприйняттям ними навчального матеріалу, з осмислення інформації, з її запам'ятовуванням і відтворенням.
Рухова пов'язана з безпосереднім виконанням фізичних вправ. Обидва види активності припускають психічну активність, яка відображається в моторній активності. Керуючи цією активністю учнів на уроці, викладач стимулює організовану активність, скорочуючи до мінімуму неорганізовану. Організована рухова активність учнів визначає моторну щільність уроку фізкультури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ашмарин Б.А. Теорія і методика педагогічних досліджень у фізичному вихованні .- М.: Фізкультура і спорт, 1978.
2. Введення в теорію фізичної культури / За ред. Л.П. Матвєєва .- М.: Фізкультура і спорт, 1983.
3. Гугін А.А. Уроки фізичної культури в I-III класах .- М.: Просвещение, 1977.
4. Комплексна програма фізичного виховання учнів I-XI класів загальноосвітньої школи (останнє видання).
5. Мейксон Г.Б., Шаулінь В.М., Шаулінь Є.Б. Самостійні заняття учнів з фізичної культури .- М.: Просвещение, 1986.
6. Нариси з теорії фізичної культури / За ред. Л.П. Матвєєва .- М.: Фізкультура і спорт, 1984.
7. Положення про фізичне виховання учнів загальноосвітніх шкіл (останнє видання).
8. Пономарьов М.І. Соціальні функції фізичної культури і спорту .- М.: Фізкультура і спорт, 1974.
9. Збірник інструктивно-методичних матеріалів з фізичного виховання: Посібник для вчителів / Упоряд. В.П. Богословський .- М.: Просвещение, 1984.
10. Теорія і методика фізичного виховання. Підручник для ТЗЗ ін-тів фіз. культури. Під загальною ред. Л.П. Матвєєва.
11. Управління фізичною культурою і спортом: Підручник / Укл. І.І. Переверзін, М.М. Бугров, Я.Р. Вількіна и др. - М.: Фіз-ра і спорт, 1987.
12. Уроки фізичної культури в IV-VI класах / Под ред. Г.П. Богданова .- М.: Просвещение, 1984.
13. Уроки фізичної культури в IX-X класах середньої школи / За ред. Г.П. Богданова .- М.: Просвещение, 1987.
14. Уроки фізичної культури у VII-VIII класах середньої школи / За ред. Г.П. Богданова .- М.: Просвещение, 1986.
ВСТУП
1. Види активності і фактори, що її обумовлюють
2. Активізація діяльності учнів на уроці з урахуванням вікових особливостей
ВИСНОВОК
Список використаної літератури
ВСТУП
З точки зору педагогіки, фізичне виховання виступає як діяльна сторона фізичної культури. Вихованням називають цілеспрямований процес впливу на людину, спрямований на розвиток у нього здібностей, що відповідають соціально-політичним і морально-естетичним ідеалам суспільства. Виховання - це область культурної діяльності людей, спосіб передачі, освоєння і вдосконалення досягнень культури. Фізичне виховання є педагогічна система фізичного вдосконалення людини.
У процесі фізичного виховання використовуються розроблені комплекси фізичних вправ у поєднанні з природними силами природи та гігієнічними факторами для формування рухових умінь, спеціальних знань, виховання фізичних якостей і різнобічного морфофункціонального вдосконалення організму відповідно до вимог суспільства. Іншими словами, фізичне виховання як педагогічний процес покликане керувати фізичним розвитком і фізичною освітою школярів.
Завдання фізичного виховання полягає в тому, щоб кожен учень освоїв доступне йому зміст фізичної культури. Отже, через фізичне виховання дитина перетворює загальні досягнення фізичної культури в особисте надбання (у вигляді поліпшення здоров'я, підвищення рівня фізичного розвитку і т. п.). У свою чергу зміни особистості школярів під впливом фізичного виховання ведуть до змін змісту фізичної культури, впливають на головні результати фізичної культури. Природно, цей процес відбувається не ізольовано від інших сторін виховання.
Фізичне виховання дітей є педагогічна система фізичного вдосконалення дитини. Фізичне виховання в школі є тією ж самою педагогічною системою, але тільки здійснюваної в межах школи, наприклад, на уроках, секційних заняттях і т. д.
Фізичне виховання школярів передбачає різні форми роботи з дітьми шкільного віку як у межах школи, так і поза нею.
Основні принципи організації фізичного виховання в школі викладені в «Положенні про фізичне виховання учнів загальноосвітніх шкіл».
Фізична освіта школяр отримує в результаті навчання. Вперше термін «фізична освіта» отримав наукове обгрунтування в працях П. Ф. Лесгафта. Рівень фізичної освіти визначається шляхом оцінки в балах обсягу та якості знань і умінь. Обсяг і якість рухових умінь багато в чому залежать від рівня фізичного розвитку: як правило, чим краще фізичний розвиток, тим більшими можливостями володіє учень для фізичного освіти.
У зв'язку з тим що фізичне виховання є єдиним способом отримання фізичної освіти, останнє вважається однією з функцій фізичного виховання, за якою судять про ефективність занять фізичними вправами.
Перелічені завдання системи фізичного виховання повинні вирішуватися комплексно на кожному занятті фізичними вправами. Реальні педагогічні обставини можуть тимчасово підсилювати необхідність вирішення тих чи інших завдань.
Кожен вчитель фізкультури зобов'язаний керуватися принципами системи фізичного виховання, яку б педагогічну задачу він не вирішував. Можна не сформулювати для конкретного уроку, наприклад, оздоровчу завдання, але неприпустимо давати учням навантаження, що перевищують їхні можливості, тобто порушувати один з принципів. Від діяльності вчителя залежить повнота реалізації кожного з принципів.
У даній роботі зачіпається принцип активності школярів, її види, і фактори, що її обумовлюють. Так само розглядається питання активізації діяльності учнів на уроці з урахуванням вікових особливостей.
Робота написана на основі огляду літератури вітчизняних авторів з питань фізичної культури і спорту.
1. ВИДИ АКТИВНОСТІ І ФАКТОРИ, її обумовлюють
Знання змісту принципів навчання дозволяє вчителю будувати викладання відповідно до вимог, що відбивають закономірності процесу навчання фізичним вправам: по-перше, направляти учнів на свідоме й активне ставлення до навчального матеріалу, по-друге, об'єктивно оцінювати результативність навчання, по-третє, здійснювати викладання відповідно до особливостей учнів; по-четверте, конструювати педагогічний процес таким чином, щоб він відрізнявся повторністю, системністю, послідовністю і поступовістю.
Будучи спеціалізованої гілкою педагогіки, теорія фізичного виховання використовує загальнопедагогічні принципи, але розробляє їх з урахуванням особливостей навчального матеріалу. Закономірності, що лежать в основі навчання, неоднорідні за своїм функціональним можливостям.
Поряд з принципами свідомості, повторності, наочності, доступності, індивідуалізації, науковості, міцності, системності, послідовності та поступовості, одним з основних є принцип активності.
Характер активності учня є головним показником міри його свідомого ставлення до навчального процесу. Через свідомість до активності - така взаємозв'язок цих двох принципів. Свідомість без активності може призвести до пасивної споглядальності, а активність без свідомості - до недоцільним дій. Тільки через усвідомлену активність можна вирішити зазначені завдання.
У теорії фізичного виховання (як і в педагогіці) активність розглядається з двох сторін: з одного боку, активність як риса дитини, з іншого, як характеристика його навчальної діяльності. У зв'язку з цим реалізація принципу активності здійснюється на основі як загальних вимог до виховання соціально активної особистості, так і специфічних, властивих навчально-виховному процесу.
Це обумовлює важливість розвитку активності учня через його самосвідомість, що дозволяє більш повно розкрити потенційні можливості в навчанні. Успіх у будь-якому навчанні залежить від ступеня активності учня. Активність може виявлятися в різних видах: у вигляді рухової активності, у вигляді активного процесу придбання спеціальних знань, у вигляді прагнення до самостійних занять, у вигляді самостійного створення умов для занять, нарешті, у вигляді прояви дисциплінованості, витримки в будь-яких ситуаціях.
Рухова активність відображає найбільш характерна ознака навчання у фізичному вихованні. Неможливо освоїти навіть найпростіше фізична вправа, не проявивши належної рухової активності. Рівень рухової активності змінюється залежно від етапу навчання фізичній вправі: при ознайомленні з руховою дією вона буде нижчою, ніж при його вдосконаленні. Помітно зростає рухова активність при скороченні термінів навчання (А. М. Дикунов).
Активний процес придбання знань передбачає осмислення досліджуваного матеріалу, його творчу переробку для подальшого застосування. Активізації розумової діяльності сприяє програмоване навчання. Воно стимулює розумові операції (порівняння, аналіз, синтез та ін.)
Активність у вигляді прагнення до самостійних занять повинна виражатися в потребі до систематичних фізичних вправ, до фізичного самовдосконалення. Виховання подібної потреби сприяє вирішенню однієї з найскладніших проблем: ліквідації дефіциту рухової активності сучасної дитини.
Потреба в систематичних фізичних вправах активізує дитини у створенні умов для занять. У кінцевому підсумку виховання такої активності - один з можливих шляхів подолання споживацького ставлення школяра до життя. Серед факторів, що визначають активність учня, особливе значення мають мотиви вчення і задоволеність.
Для кожного вікового періоду властива певна ієрархія мотивів, що визначають рівень активності людини (рис. 1): в дошкільному і молодшому шкільному віці (А) переважають мотиви, пов'язані із задоволенням біологічних потреб (I); в середньому і старшому шкільних віках (Б) - з задоволенням потреб спілкування та пізнання (II); в юнацькому віці і у дорослих (В)-з задоволенням соціальних потреб морального порядку (III), значно активізують діяльність. Задоволеність як фактор, що впливає на активність учня, проявляється в різних формах: задоволеність взаємини з учителем і товаришами по навчанню, задоволеність успіхами та перспективами навчання, задоволеність самим процесом рухів і зовнішніми умовами їх забезпечення та ін Рівень активності не має прямої позитивної залежності від міри задоволеності. Наприклад, успіхи у навчанні можуть призвести як до підвищення активності, так і до її зниження (самозаспокоєність); задоволення самим процесом рухів може вилитися, за образним висловом А. С. Макаренка, в «зоологічні дії».
Реалізуючи принцип активності, необхідно дотримуватися ряду правил:
1. Пред'являються вимоги повинні враховувати характер мотивів, якими керується учень. Якщо у дитини домінують мотиви, що заважають виконанню навчальних завдань (наприклад, «просто побігати»), то слід використовувати ці мотиви таким чином, щоб вони стали співдружними мотиву більш високого рівня (наприклад, навчитися виконувати нову дію). Для цього використовуються ігровий і змагальний методи, оцінювання вчителем виконання учнем завдання, оцінювання учнем виконання завдання товаришем; самооцінювання і пр.
2. Активність учня має пряму залежність від доступності пропонованих до нього вимог (див. «Принцип доступності»).
3. Стимулювання активності може бути досягнуто через усвідомлення учнем спадкоємного зв'язку між досліджуваними руховими діями: не освоївши дану дію, важко буде вивчити наступне (див. «Принцип послідовності»).
4. До підвищення і підтримання належної активності слід йти від розвитку у дитини інтенсивного і стійкої уваги. Для цього вдаються до активних методів навчання, що стимулює свідомість учня, що виключає механічне заучування.
5. Сприяти прояву активності не тільки в придбанні знань і навичок, а й у формуванні вмінь використовувати їх у різних умовах, орієнтуватися в складних ситуаціях рухової діяльності і т. п.
6. Навчально-виховний процес слід організовувати таким чином, щоб активність кожного учня спрямовувалася на колективну діяльність.
7. Активність учня не повинна протиставлятися керівної ролі вчителя. Тому всі педагогічні впливу на учня необхідно здійснювати так, щоб учень свою активність розцінював як прояв особистого бажання, а не як підпорядкування волі вчителя.
2. АКТИВІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОЦІ З УРАХУВАННЯМ ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ
Із сукупності обов'язкових уроків в молодших, середніх і старших класах (два уроки на тиждень) складається основа системи навчально-виховної роботи з предмета «Фізична культура». Визначена форма занять є також основною на факультативному курсі з цього предмету для учнів VII-Х класів і в позакласній роботі шкільних спортивних секцій і секцій загальної фізичної підготовки. Уроки фізкультури в школі безпосередньо організовує і проводить штатний учитель-спеціаліст (в старших класах - двоє вчителів). Він керує діяльністю учнів на уроці, залучаючи з числа їх заздалегідь підготовлених помічників (фізкультурний актив класу). Контингент учнів на уроці суворо однорідний за віком і підрозділяється на групи в залежності від рівня фізичної підготовленості, стану здоров'я і статевих особливостей. Все це створює сприятливі умови для якісного вирішення навчально-виховних завдань.
Шкільний урок фізкультури будується відповідно до загальних положень, що визначають форми занять у фізичному вихованні.
Залежно від переважної спрямованості розрізняють уроки освоєння нового навчального матеріалу - навчальні уроки, уроки вдосконалення освоєного - тренувальні уроки (у вузькому сенсі слова) і контрольні уроки.
За складом залучених коштів розрізняють уроки з однорідним матеріалом і комплексні уроки. У молодших класах переважають комплексні уроки, у старших - переважно з однорідним матеріалом. На перших етапах шкільного фізичного виховання уроки більше спрямовані на освоєння нового навчального матеріалу, потім все більше переважають уроки змішаного типу (з поєднанням поглибленого розучування рухових дій, вдосконалення засвоєних, розвитку фізичних якостей) і тренувальні уроки.
Раціонально організоване заняття складається з 3 частин: підготовчої, основної та заключної. Їх загальна тривалість в рамках шкільного розкладу - 45 хв. (У певних випадках допускаються здвоєні уроки).
Перша, підготовча, частина уроку використовують головним чином для того, щоб організувати учнів, психологічно налаштувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному уроці; функціонально підготувати організм займаються до наступним, більш інтенсивним і значним навантаженням в уроці. Разом з тим для підготовчої частини шкільного уроку фізичної культури характерно, що вона має не тільки суто допоміжне значення, але в ній вирішуються й відносно самостійні завдання (формування та закріплення навичок у стройових і порядкових вправах, навичок збереження правильної постави, сприяє гармонійному зміцненню м'язово- зв'язкового апарату тощо).
Починаючи урок в I і II класах, учитель сам подає перші організуючі команди. З III класу на початку уроку клас вишиковується під керівництвом фізоргів чи чергового, який потім рапортує учителю за встановленою формою. Один з найважливіших моментів дій вчителя у підготовчій частині - постановка завдань на даний урок. При цьому необхідно чітко підкреслити висунутих завдань, пробудити в учнів прагнення до активної діяльності. У той же час не слід занадто деталізувати завдання (вони будуть конкретизуватися по ходу уроку перед кожним окремим видом завдань). Повідомляти завдання необхідно не тільки в доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік школярів.
Для початкової організації класу зазвичай потрібно лише кілька хвилин, після чого переходять до підготовчих вправ. Серед таких найчастіше використовують ритмічну ходьбу і перестроювання, різновиди ходьби (ходьба навколишніх кроком, в приседе і т. д.), короткочасні пробіжки, танцювальні кроки, Общеподготовительное гімнастичні вправи для основних м'язових груп і вправи, «підводять» до основних рухових дій в уроці.
Общеподготовительное гімнастичні вправи особливо важливі в уроках з учнями молодшого та середнього шкільного віку, оскільки не тільки забезпечують активізацію функцій організму, а й сприяють формуванню правильної постави та координації рухів.
У старшокласників значне місце в підготовчій частині уроку займають спеціально підготовчі, зокрема підвідні, вправи, за допомогою яких направлено створюють передумови для виконання в основній частині уроку технічно складних дій. Підготовча частина при цьому все більше набуває характеру спеціалізованої розминки.
При організації класу для виконання вправ користуються різними формами побудов: у розімкнутих колонах, у двох протиборчих шеренгах, в парах і т. д. Приблизна кількість видів вправ - від 6-8 (у I-III класах) до 10-12 (у старших класах). Зазвичай середня кількість повторень кожної вправи складає приблизно 6-12 разів. Вправи повинні бути переважно динамічними й охоплювати основні групи м'язів. Важливо стежити, щоб вони виконувалися з правильною поставою і ритмічним глибоким диханням. Навантаження слід диференціювати в залежності як від віку, так і статевих відмінностей (з IV класу) учнів. Вправи можна проводити під образну розповідь і показ вчителя, під рахунок, за поясненням вчителя з підрахунком учнями такту «про себе», за обумовленим завданням (коли увага упражняющегося звертається головним чином на результат дії), з установкою на змагання («хто, яка колона , яка група виконає вправу краще »).
Загальна тривалість підготовчої частини уроку коливається найчастіше в межах 8-12 хв.
Основна частина уроку може мати відносно просту структуру (коли зміст уроку однорідно - наприклад, рухлива гра) і складну, що складається з декількох подчастей - за кількістю основних вправ або видів діяльності, включає стрибки у висоту, тренувальний біг).
Склад вправ в основній частині комплексного уроку повинен бути таким, щоб вони надавали різнобічний вплив, причому, поєднуючи вправи, треба використовувати можливість позитивного перенесення рухових навичок і не допускати гальмівної дії негативного переносу. Навчання новим, особливо технічно складним, руховим діям проводять зазвичай на початку основної частини, а закріплюють і вдосконалюють засвоєні раніше навички - в середині або ближче до кінця основної частини.
Число повторень окремих вправ залежить від завдань уроку, ступеня складності завдань, їх загальної кількості в уроці, умов, в яких проводиться заняття, і методів організації учнів. Якщо кожен учень встигає виконати вправу лише 1-2 рази, це, як правило, ознака невірної організації уроку. Загальна тривалість основної частини уроку зазвичай не менше 25 хв.
Заключна частина шкільного уроку фізкультури використовується як для фізіологічно виправданого завершення його (поступове переведення організму учнів зі стану підвищеної функціональної активності в стан близький до вихідного), так і для створення певних передумов до подальших занять, у тому числі і до наступного уроку з інших предметів ( якщо він, зрозуміло, передбачений шкільним розкладом). В останньому випадку потрібно завершити урок фізичної культури так, щоб не тільки не перешкоджати, а й сприяти переключенню на іншу навчальну діяльність.
У заключній частині зазвичай застосовуються стройові і порядкові вправи, дихальні вправи, вправи для зняття м'язової напруженості, вправи на увагу та інші вправи, не пов'язані з інтенсивними навантаженнями (включаючи і спокійні ігри - головним чином в молодших класах). Наприкінці уроку вчитель коротко підводить його підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи і недоліки, повідомляє або нагадує про завдання на будинок.
Завдання додому можна давати усьому класу, групам учнів і окремим учням по ходу уроку для закріплення і часткового освоєння пройденого матеріалу, вдосконалення фізичних якостей, попередження або виправлення деяких відхилень у фізичному розвитку, а також з метою сприяння організації змістовного та здорового дозвілля дітей поза школою (комплекси вправ для ранкової зарядки і фізкультмінут під час приготування уроків удома, зразкові ігри для проведення їх з однолітками і т. д.). Зміст завдань додому повинно бути, природно, доступним і не пов'язаним з небезпекою травматизму і перенавантаження.
Середня тривалість заключній частині уроку - до 5 хв. в молодших класах і до 2-3 хв. в старших.
ВИСНОВОК
Фізичним освітою називається процес і результат оволодіння спеціальними систематизованими знаннями, фізичними вправами, а також способами їх самостійного вивчення та використання в житті. Фізична освіта передбачає не тільки накопичення школярем знань і рухових умінь, а й формування умінь користуватися ними в житті (включаючи вміння передавати свої знання і досвід іншим) і самостійно опановувати фізичними вправами
У шкільних уроках фізкультури вирішуються основні завдання, передбачені програмами з цього предмета і в цілому з фізичного виховання школярів. Завдання в системі уроків конкретизуються з урахуванням вікових особливостей учнів, динаміки їх фізичної підготовленості за час навчання в школі, а також місця уроку в періодах навчального року, взаємозв'язків між розділами навчального матеріалу та інших обставин.
За допомогою фізичного виховання необхідно, по-перше, компенсувати недолік рухової активності, що виникає в умовах сучасного життя, по-друге, удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність і опірність несприятливим впливам.
Розрізняють декілька видів активності, які проявляються учнями під час занять. Пізнавальна активність пов'язана з проявом учнями уваги, сприйняттям ними навчального матеріалу, з осмислення інформації, з її запам'ятовуванням і відтворенням.
Рухова пов'язана з безпосереднім виконанням фізичних вправ. Обидва види активності припускають психічну активність, яка відображається в моторній активності. Керуючи цією активністю учнів на уроці, викладач стимулює організовану активність, скорочуючи до мінімуму неорганізовану. Організована рухова активність учнів визначає моторну щільність уроку фізкультури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ашмарин Б.А. Теорія і методика педагогічних досліджень у фізичному вихованні .- М.: Фізкультура і спорт, 1978.
2. Введення в теорію фізичної культури / За ред. Л.П. Матвєєва .- М.: Фізкультура і спорт, 1983.
3. Гугін А.А. Уроки фізичної культури в I-III класах .- М.: Просвещение, 1977.
4. Комплексна програма фізичного виховання учнів I-XI класів загальноосвітньої школи (останнє видання).
5. Мейксон Г.Б., Шаулінь В.М., Шаулінь Є.Б. Самостійні заняття учнів з фізичної культури .- М.: Просвещение, 1986.
6. Нариси з теорії фізичної культури / За ред. Л.П. Матвєєва .- М.: Фізкультура і спорт, 1984.
7. Положення про фізичне виховання учнів загальноосвітніх шкіл (останнє видання).
8. Пономарьов М.І. Соціальні функції фізичної культури і спорту .- М.: Фізкультура і спорт, 1974.
9. Збірник інструктивно-методичних матеріалів з фізичного виховання: Посібник для вчителів / Упоряд. В.П. Богословський .- М.: Просвещение, 1984.
10. Теорія і методика фізичного виховання. Підручник для ТЗЗ ін-тів фіз. культури. Під загальною ред. Л.П. Матвєєва.
11. Управління фізичною культурою і спортом: Підручник / Укл. І.І. Переверзін, М.М. Бугров, Я.Р. Вількіна и др. - М.: Фіз-ра і спорт, 1987.
12. Уроки фізичної культури в IV-VI класах / Под ред. Г.П. Богданова .- М.: Просвещение, 1984.
13. Уроки фізичної культури в IX-X класах середньої школи / За ред. Г.П. Богданова .- М.: Просвещение, 1987.
14. Уроки фізичної культури у VII-VIII класах середньої школи / За ред. Г.П. Богданова .- М.: Просвещение, 1986.