Індивідуальні властивості особистості
Дайте порівняльний аналіз темпераменту флегматика і сангвініка
Флегматичний темперамент: Людина цього темпераменту повільний, спокійний, неквапливий, урівноважений. У діяльності проявляє грунтовність, продуманість, завзятість. Він, як правило, доводить почате до кінця. Всі психічні процеси у флегматика протікають як би сповільнено. Почуття флегматика зовні виражаються слабо, вони звичайно невиразні. Причина цього - врівноваженість і слабка рухливість нервових процесів. У відносинах з людьми флегматик завжди рівний, спокійний, в міру товариський, настрій у нього стійке. Спокій людини флегматичного темпераменту виявляється і відносно його до подій і явищ життя флегматика нелегко вивести з себе і зачепити емоційно. У людини флегматичного темпераменту легко виробити витримку, холоднокровність, спокій. Але у флегматика слід розвивати бракуючі йому якості - велику рухливість, активність, не допускати, щоб він проявляв байдужість до діяльності, млявість, інертність, які дуже легко можуть сформуватися в певних умовах. Іноді у людини цього темпераменту може розвинутися байдуже ставлення до праці, до навколишнього життя, до людей і навіть до самого себе.
Сангвінічний темперамент: Сангвінік швидко сходиться з людьми, життєрадісний, легко переключається з одного виду діяльності на інший, але не любить одноманітної роботи. Він легко контролює свої емоції, швидко освоюється в новій обстановці, активно вступає в контакти з людьми. Його мова гучна, швидка, виразна і супроводжується виразними мімікою і жестами. Але цей темперамент характеризується деякою подвійністю. Якщо подразники швидко міняються, весь час підтримується новизна й інтерес вражень, у сангвініка створюється стан активного збудження, і він проявляє себе як людина діяльна, активна, енергійна. Якщо ж впливу тривалі й одноманітні, то вони не підтримують стану активності, збудження і сангвінік втрачає інтерес до справи, у нього з'являється байдужість, нудьга, млявість.
У сангвініка швидко виникають почуття радості, горя, прихильності і недоброзичливості, але всі ці прояви її почуттів хитливі, не відрізняються тривалістю і глибиною. Вони швидко виникають і можуть так само швидко зникнути або навіть замінитися протилежними почуттями. Настрій сангвініка швидко міняється, але, як правило, переважає гарний настрій.
Виховання особистості. Розвиток і виховання особистості
Виховання, процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості з метою підготовки її до активної участі в суспільному, виробничому і культурному житті. У цьому сенсі виховання здійснюється в процесі організованої спільної діяльності сім'ї і школи, дошкільних та позашкільних закладів, дитячих та молодіжних організацій, громадськості.
Виховання і розвиток людини тісно пов'язане з навчанням; багато його завдання досягаються, головним чином, в процесі навчання, як найважливішого виховного засобу. Разом з тим виховний вплив на людину надають весь уклад життя суспільства, розвиток науки і техніки, література, мистецтво, засоби масової інформації і пропаганди - друк, радіо, телебачення. На певному рівні духовного розвитку особистості виникає потреба людини у самовдосконаленні, яке багато в чому залежить від самовиховання.
Основні види виховання - сімейне, або домашнє, і суспільне (суспільно-організоване). Останнє, в ході історичного розвитку суспільства, набуває все більшого значення у формуванні особистості.
«Розвиток і виховання» - загальна і необхідна категорія суспільного життя. Щоб зберігатися і розвиватися, суспільство має виробляти й відтворювати матеріальні і духовні цінності, а для цього необхідно, щоб нові покоління, які приходять на зміну, засвоюючи і використовуючи досвід попередніх поколінь, збагачували й удосконалювали його, вносили свій внесок у розвиток матеріальної і духовної культури. Зв'язок і спадкоємність між старшими та молодшими поколіннями забезпечуються саме вихованням. Йому належить провідна роль і в індивідуальному моральному, розумовому і фізичному розвитку людини.
Особистість і група. Етапи розвитку малої групи
Освіта групи (формальної або неформальної) є надзвичайно важливим етапом її життєдіяльності, однак лише початком цього процесу, який постає перед дослідником як процес безперервної зміни станів і властивостей групи, що отримав назву розвитку групи.
У західній соціальній психології існує велика кількість моделей розвитку групи. Для більшості з них характерне виділення трьох основних етапів або стадій: орієнтування в ситуації, конфлікту і досягнення згоди або рівноваги. Модель розвитку малої групи, запропонована американським психологом Б. Такменев, заснована на виділенні двох основних сфер або вимірів групової життєдіяльності: ділової, пов'язаної з вирішенням групової задачі, і міжособистісної, пов'язаної з розвитком групової структури. У сфері ділової активності Б. Такмен виділяє наступні стадії:
- Орієнтування в задачі і пошук оптимального способу її вирішення, - емоційні реакції на вимоги завдання, протидія членів групи вимогам, що пред'являються до них у зв'язку з вирішенням задачі і суперечить їх власним намірам,
- Відкритий обмін інформацією з метою досягнення більш глибокого розуміння намірів один одного і пошуку альтернатив,
- Прийняття рішення й активні спільні дії щодо його реалізації.
У сфері міжособистісної активності Б. Такмен виділяє стадії:
- «Перевірка і залежність», орієнтування членів групи в характері дій один одного і пошук взаємоприйнятного поведінки,
- «Внутрішній конфлікт», пов'язаний з порушенням взаємодії та відсутністю єдності в групі,
- «Розвиток групової згуртованості», подолання розбіжностей і розв'язання конфліктів,
- «Функціонально-рольова узгодженість», пов'язана з утворенням рольової структури групи, що відповідає змісту групової задачі.
Психолого-педагогічна характеристика спілкування. Опишіть комунікативну компетентність
Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій особистісної взаємодії. Компетентність у спілкуванні має, безсумнівно, інваріантні загальнолюдські характеристики і в той же час характеристики, історично і культурно обумовлені.
Розвиток компетентного спілкування в сучасних умовах передбачає ряд принципових напрямків його гармонізації. При цьому для практики розвитку комунікативної компетентності, важливо обмежити такі види спілкування, як службово-ділове або рулонний, інтимно-особистісне. Підстава для відмінності є звичайно психологічна дистанція між партнерами, це я - ти контакт. Тут інша людина набуває статусу ближнього, а спілкування стає довірчим в глибокому сенсі, оскільки мова йде про довіру партнеру себе, свого внутрішнього світу, а не тільки «зовнішніх» відомостей. Компетентність у спілкуванні припускає готовність і вміння будувати контакт на різній психологічній дистанції - і відстороненої і близька. Труднощі часом можуть бути пов'язані з інерційністю позиції - володінням якої-небудь однієї з них і її реалізацією повсюдно, незалежно від характеру партнера і своєрідності ситуації. У цілому компетентність у спілкуванні зазвичай пов'язана з оволодінням не який-небудь однієї позицією як найкраща, а з адекватним залученням до їх спектру. Гнучкість в адекватній зміні психологічних позицій - один із суттєвих показників компетентного спілкування. Компетентність у всіх видах спілкування полягає у досягненні трьох рівнів адекватності партнерів - комунікативної, інтерактивної і перцептивної. Отже, можна говорити про різні види компетентності у спілкуванні. Особистість повинна бути спрямована на набуття багатою різноманітною палітри психологічних позицій, засобів, які допомагають повноті самовираження партнерів, усім гранях їх адекватності - перцептивної, комунікативної, інтерактивної.
Методи психолого-педагогічного впливу керівника на особистість і колектив. Управління розвитком колективу
Психологічно розвиненою як колектив вважається така мала група, в якій склалася диференційована система різних, ділових і особистих взаємин, що будуються на високій моральній основі. Такі відносини можна назвати колективістським.
Колективістські відносини визначаються через поняття моральності, відповідальності, відкритості, колективізму, контактності, організованості, ефективності та інформативності. Поняття колективізму містить у собі постійну турботу членів колективу про його успіхи, прагнення протистояти тому, що роз'єднує, руйнує колектив. Колективізм - це також розвиток добрих традицій, упевненості кожного у своєму колективі. Почуття колективізму не дозволяє його членам залишатися байдужими, якщо зачеплені інтереси колективу. У такому колективі всі важливі питання вирішуються спільно і, по можливості, за загальної згоди.
Організованість проявляється у вмілому взаємодії членів колективу, в безконфліктному розподілі обов'язків між ними, у гарній взаємозамінності. Організованість - це також здатність колективу самостійно виявляти й виправляти недоліки, попереджати і оперативно вирішувати виникаючі проблеми. Від організованості безпосередньо залежать результати діяльності колективу. Однією з умов успішної роботи колективу та встановлення довірчих взаємин є гарне знання членами колективу один одного і стану справ у колективі. Це знання називається інформованістю. Достатня інформованість припускає знання завдань, що стоять перед колективом, змісту й підсумків його роботи, позитивних і негативних сторін, норм і правил поведінки. Сюди ж входить гарне знання членами колективу один одного.
Ефективність розуміється як успішність рішення колективом всіх наявних у нього завдань.