Основні рітмообразующіе принципи прози АМ Ремізова

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Метою даної роботи є визначення основних принципів рітмообразующіх прози А. М. Ремізова. Виходячи з поставленої мети, можна сформулювати такі завдання дослідження:

  1. охарактеризувати художні прийоми, запозичені А. Ремізовим з фольклорної пісенної традиції;

  2. розглянути кільцеву ритмічну структуру книги Ремізова «Посолонь» на «макро» - і «мікро» рівнях;

  3. визначити ступінь використання А. М. Ремізовим естетичних принципів символізму А. Бєлого;

  4. виявити головні ознаки «симфонічного побудови» Ремізовський текстів.

Тема «Рітмообразующіе ознаки прози А. Ремізова» на сьогод-нящій день є актуальною. У Ремізовської тексті ліричний початок присутній і в змістовному і у формальному плані.

Знайомство з Ремізовський текстами вже на емпіричному рівні-не дає відчути музичний лад, хоча майже не має традиційних віршованих розмірів, але пісенний склад поезії проявляється в наборі окремих, свідомо введених автором, художніх прийомів. Музичність текстів А. Ремізова, пісенний склад лише в деякій мірі вивчені в сучасному літературознавстві, що також доводить очевидність проблеми.

Всіма цими причинами зумовлена ​​необхідність глибокого літературознавчого аналізу подібних прийомів.

Протягом своєї літературної кар'єри А. Ремізов займався відродженням «затертого слова». Як і творчість його сучасника Андрія Білого, експерименти А. Ремізова у сфері літературної мови показали величезний вплив на розвиток російської прози першої чверті XX століття.

У своєму підкресленому уваги до слова з усіма його гранями, включаючи магію і музику, Ремізов був близький до символістської розуміння мови як інструменту творчого пізнання. Грета Слобін відзначає, що Ремізов бачив своє призначення в тому, щоб «відроджувати глибоко зариті і давно забуті скарби російської мови». 1

М. Волошин вважав найбільшою коштовністю Ремізовський текстів мову, а про мову «Посолонь» писав: «Мова цієї книги як весняна степ, коли пахощі, пташиний гамір і спів струмочків зливаються в один численний оркестр». 2

Д.Святополк-Мирський відрізняв А. Ремізова від його сучасників «глибокої вкоріненість у російському грунті» 3 , а також тим, що він засвоїв всю російську традицію від міфології до Гоголя, Достоєвського і Лєскова. Цей же дослідник називав його прозу оповіддю: «вона відтворює синтаксис і інтонацію розмовної мови, причому в його найменш літературних і найбільш необроблених формах» 4 .

Ритмічність Ремізовський текстів зазначав К. Мочульський:

«Синтаксис його - запис усного оповідання, нотні знаки, що відзначають ритм та інтонацію живої мови». 5

Проблему музикальності творів А. Ремізова у своїх роботах розглядав літературознавець і критик В. Ільїн: «Ремізов весь пішов у музику слова і в варіювання словестно-музичних тем і образів». 6 Цей автор вказує і труднощі прочитання Ремізовський текстів, що потрібно по кілька разів вчитуватися і вслухатися

«Мистецтво його словоплетенія».


Ритм є організуючою силою не тільки в поезії, але і в художній прозі. «Вільний ритм» у мові, в образах, в композиції характерний для кожного прозового твору. У «Посолонь» «вільний ритм» перетворюється в ритм, близький до віршованого, - регулярний чи, точніше, визначається яскраво вираженою тенденцією до метричному побудови мови. Ритмізація і навіть метрізація мови є наочним свідченням своєрідності А.Ре-мізова.

К. В. Мочульський зазначав, що «словесне мистецтво Ремізова засноване на найтоншому почутті ритму: ритм рухає його композицією, обумовлює синтаксичні конструкції, породжує образи». 7

Крім мовного «мікрорітма», що пронизує весь художній текст, виявляється ще і композиційний «макрорітм». Ритм працює всередині фрази та абзацу, а у вигляді архітектоніки він працює у чергуванні глав. У той же час повторення одного і того ж слова, образу сприяє виникненню незвичайного сенсу, нового значення. Найчастіше це спостерігається в різних снах у творах А. Ремізова.

Г. Гун у книзі «Зачарована Русь» приходить до висновку, що Ремізов у своїй основі лірик, а не епік і його «пісню» слід розуміти «в контексті з'єднання народної творчості та давньої книжності». 8

Ремізовський казкам притаманний пісенно-ліричний склад. Але це не стилізація, а знаходження природного ладу мови, звернення до точності і образності народного слова.

Ритмічні елементи прози А. Ремізова розглядав у своїй статті «Про творчість Олексія Ремізова» К. Мочульський: «Гнучкі, об'ємним, вільні його конструкції. Інша слівце, інше вигук пов-торуючи завзято, а нерідко й цілі тиради повертаються, як пісенні приспіви ». 9

Зв'язок з народними піснями, з пісенними запевами простежується в багатьох творах письменника. «Заспів» в казках задає пісенне рітмообразующее початок всьому твору, надає йому ліричний характер. Схожість з пісенним заспівом обумовлено структурної цитацией окремих фрагментів і їх синтаксичним побудовою в «заспіві» казок і пісень. («... З берега увійшли у воду. По воді пустили вінки. Пливли вінки, кувала зозуля.») * Наприклад, перше речення закінчується обставиною місця, яке майже повторює іншу обставину, що стоїть на початку наступного речення. Але мова не йде про повну тавтології, тому що слово набуває нового відтінку значення. Подібні конструкції зустрічаються в багатьох ліричних піснях.

Крім структурної цитації ліричного заспіву народних необрядовому пісень, ритмізація Ремізовської прози досягається рефреном атрибутивних формул, композиційно і функціонально близьких до пісенним словесним і фразовою повторам.

Музичність, співучість «Посолонь» надає лад російської прози А. Ремізова, заснований на природному звучанні слів і на синтаксисі просторіччя, а так само використання початкових формул російських казок: «в деякому царстві, у деякій державі, у високій білій вежі на самому на верху жила-була Зайчик »(с.79),« жила людина, і в того чоловіка було три дочки ». (с.71)

Ремізовський принципи художнього тексту, покликані надати нове значення словам і розширити лексику, тягли за собою передачу інтонації розмовної мови в тексті за допомогою синтаксису і друкарських засобів. Грета Слобін в книги «Проза Ремізова. 1900 - 1921 »приходить до висновку, що Ремізов протиставив« впорядкованого »,« письмовою »,« граматичному »синтаксису Горького і Чехова перформативності мови Розанова, -« живого »,« усно »,« мімічного ». 10

Ремізов давав своє тлумачення слову. «Слово» у нього як «дихання живої неписаної мови», при цьому «неписаний» може позначати «невимовно красивий», як у казці, і неписаний закон або звичай, або щось таке, що не піддається листа, а отже, не може бути ні скопійовано, ні підкорятися будь-яким вказівкам.

Г. Слобін, аналізуючи лінгвістичні новації А. Ремізова, приходить до висновку, що подібні мистецькі шукання наближають його до футуристів, особливо до Велімиру Хлєбниковим і Олені Гуро, але також і зазначає, що це не було його самоціллю: несподіванка підходу письменника полягала в прийомі відсторонення словника і синтаксису на тлі звичного класичного російської літературної мови XIX століття.

Ритмічність в структуру «Посолонь» вносить віршоване оформлення тексту: використання версейной графіки (строфи складаються з одного речення, їх обсяг коливається від однієї до чотирьох типографических рядків), графічної прози, специфіка якої виявляється в тому, що строфи відокремлюються пробілами (як у вірші) , використовуються строфи контрастної довжини, графічно виділені паралельні граматичні конструкції, тобто гранично актуалізована ораторська ритміка тексту; в системі прогалин між абзацами.

Розбивка абзаців за пропозиціями змінює візуальне сприйняття друкованої сторінки, пропозиції: абзаци викликають дроблення розповіді й затінюють зв'язок між епізодами, ясність, зміст твору у відсутності оповідача втрачається. У цьому виявляється своєрідності «ігри» Ремізова, коли читач не може у «прогнозуванні» подальших подій.

Як спосіб передачі ритму та інтонації на друкованій рядку, паралельно Ремізова спирався на типографські кошти А. Білий, організовуючи абзаци таким чином, щоб варіювати текстовий потік. А. Білий використовував ці прийоми для створення музикальності, «симфонізму» своїх творів, що властиво і текстам Ремізова. Не випадково Ремізов підкреслював схожість між друкованої сторінкою та партитурою.

На естетику форми, з її упором на нові засоби вираження в прозі, значний вплив мала схильність символістів до синтезу мистецтв. Найчистішим, найбільш підходящим засобом вираження для них була музика, в якій головне - звук і рух у часі, а не буквальне відтворення образів та асоціацій. Композиція в музиці з'явилася моделлю структурування розповіді, в якому тепер можна було відзначити тему, розвиток, варіації, лейтмотиви і звукову оркестровку. Новатором в області музичної форми став Андрій Білий, який розробляв новий прийом у своїх «Симфонія».

Ремізов звернувся до музичної композиції при роботі над «Ставом», «Хрестовими сестрами», елементи «музичності» письменник використав і в «Посолонь». Для Ремізова музика була джерелом його ліричного натхнення. Автор вважав, що досконалість пропозиції досягається за допомогою ладу, в поняття якого він вкладав синтаксичну структуру, що враховує і порядок слів, і інтонацію.

Процес переведення на друковану сторінку перформативних аспектів мови, включаючи відчуття руху і ритму, цікавила Ремізова.

«Калечіна-Малечіна» (с.31)

Ку-рі-ца з дво-ра

Калечіна у ворота.

У даному тексті А. Ремізов передає інтонацію і відчуття руху, розбиваючи верхній рядок на склади, і підкреслює контрастні руху в кожному рядку візуально, типографськими засобами. Це доказ того, як автор намагався посилити експресивні можливості друкованого тексту.

У казках Ремізов використовував різноманітні засоби для передачі усного мовлення друкованим словом. До складу Ремізовський казок входив дитячий фольклор (ігри, лічилки, дитячі вірші), мова забутих язичницьких ритуалів, обрядів, легенд, пісень. Однак найбільш важливим була поява нового синкретичного жанру, створеного цими текстами, і складовими якого були музика, рухи і танець. У мініатюрі «Красочкі» розповідь і гра сплетені в одне ціле через образи дітей - квітів, бісів-дорослих і ангела. Відмінною особливістю друкованого літературного тексту Ремізова стало супровід його численними інструкціями про правила піднесення слухачам. Наприклад, «Ведмежу колискову» слід було читати «з важливістю, повільно».

Своє обгрунтування художній метод Ремізова знаходить в теоретичних дослідженнях. Виділяючи головні особливості мовлення, Ю. Лотман зауважує, що «усна мова органічно включається в синкретизм поведінки як такого: міміка, жест, зовнішність, навіть одяг, тип обличчя - все, що дешифрується з допомогою різних видів зорової і кінетичної семіотики». 11

Для орнаментальної прози характерний синкретизм і «словесні фокуси», а також тенденція використовувати слова в якості мотивів в орнаментальному візерунку, повторно комбінуючи і перекомбініруя фрази, досягаючи гіпнотичного ефекту. Такого ефекту нерідко добивається і Ремізов. Лейтмотивом в орнаментальному візерунку мініатюри «Зозуля» і є слово «кукушка». Недарма автором дане слово кілька разів виділено курсивом. Окрасою Ремізовської візерунка в даній казці є і повторення фрази «Пливли вінки, кувала зозуля», в тексті «Бабине літо» - «Багата осінь». Перекомбініруя фрази, часто майже повністю змінюючи їх лексичний склад, але залишаючи той же зміст, Ремізов домагається химерного візерунка в своєму словесному «полотні», створює особливий ритм твору. («Коротить дні Корочун, днів не бачити, тільки вечір і ніч»,

«А дні все темніше та коротше»). (С.56)

Рітмообразующім елементом, властивому прозі Ремізова і орнаментальної прозі в цілому, є вживання ланцюжка паратактіческіх комбінацій дієслово - іменник для звукової оркестровки, яка досягається за допомогою граматичного паралелізму і тавтологічних сполучень: «кувала зозуля», «гелготали гуси». Ці приклади наочно доводять дві суперечливі тенденції , існуючі в орнаментальному прозі: використовуючи асоціатів-ні словесні ланцюжка, вона одночасно ізолює слово. Таким чином, Ремізов використовує найрізноманітніші прийоми, щоб привернути увагу до слова.

Ритмічність Ремізовський мініатюрам надає однорідна організація окремих казок у збірці: велика частина починається з опису ранку, сходу сонця, а закінчується на заході, вночі. Іноді спостерігається зворотна тенденція.

Часто тексти в збірнику дуже тісно пов'язані між собою. Кінець однієї казки є ніби вступом до наступної, готує сприйняття читача, налаштовує або на радісні події, або створює атмосферу страху, напруженого очікування. А іноді автор міняє свою тактику, починає грати зі слухачем. Ознайомившись з одним текстом, читач перебуває на певній емоційній хвилі, але вона може бути абсолютно протилежною змісту наступної мініатюри. Наприклад, казка «Змій» закінчується на жартівливій ноті: головний герой мріє про польоти, що відбивається на переживаннях його бабусі. Наступний текст - «Дозвіл пут» - теж починається з згадки про бабусю, але тут вона виступає в ролі речей чаклунки. Нагнітається страх, таємничість, читач перебуває в стані постійної напруги, хоча цей текст співвідноситься тематично з попереднім: і тут головна героїня прагне літати.

Такий перехід від радісного до гнітючого, від страху до веселощів властивий самому Ремізова, в якому почуття трагічного невіддільне від непереможного гумору, від любові до розіграшів, жартів, містифікацій та іншим ігровим формам побутового поведінки, в основі якого лежить його пристрасть до театру.

Важливу роль у побудові твору має словесна гра, а також своєрідна гра з читачами, яка потрібна авторові з певною метою: привернути увагу до свого твору і особливо до певних уривків, важливим для розуміння змісту твору, для правильного трактування фрагментів тексту.

Ремізов поєднує в збірнику прозу і поезію («У лисиці бал», «Калечіна-Малечіна».) Але це не білий вірш, а ритмізована проза.

Художня функція ритму полягає у створенні відчуття передбачуваності, «ритмічного очікування» кожного чергового елемента тексту, і підтвердження чи непідтвердження цього чекання відчувається як особливий художній ефект. Однак, щоб таке ритмічне очікування могло скластися, потрібно, щоб ритмічні ланки встигли повторитися перед читачем кілька разів.

Коротко знайомить зі змістом, а також задає свій особливий ритм вступ - присвята: перераховуються головні герої, дається установка на казковість, фантастичність, емоційний настрій, проявляються перші ритмічні повтори. Ритмічність виноситься навіть у заголовок збірки - «Посолонь», тобто за сонцем, за течією сонця. Тим самим автор заздалегідь готує читача до того, що події будуть відбуватися по кільцевому принципом. Цикли казок розташовані послідовно за порами року, як «сонце ходить»: з весни на зиму.

Для ритмічної організації Ремізовської прози характерно повторення цілих періодів, вживання рефреном конструкцій.

У ряді перерахованих явищ звукової організації мови «Посолонь» найбільш відчутні й багаті змістом фразові повтори. Це повтори казкових формул: «довго, чи коротко», (с.65) «і рік пройшов, і інший пройшов» (с.73) і повтори будь-яких фраз, які не є атрибутами казок: «А ніч темна, кінь чорна» (с.54),

«Йшов сніг білий, перший сніжок» (с.55).

Повтори пропозицій, синтаксичних конструкцій замінюють в збірнику хід часу, дають йому відчуття руху і ритм, що також зближує Ремізовський текст з музичною композицією.

«Посолонь» насичена повторами образів, що повторюються з казки в казку, з циклу в цикл. Наприклад, у циклі «Літо Червоне» («Проща») та «Осінь темна» («Змій») одні й ті ж головні герої: бабуся з онуком, а по всьому зимового циклу проходять образи ведмедя, зайця, будучи або головними героями, або про них згадується побіжно. («Корочун», «Медведюшка», «Зайчик Іванич», «Зайчик»).

Семантизація ритму і мовної інтонації твору і його ліричний ореол виникає під впливом змісту в цілому і особливо підтримуються повторами фраз. І в цих наполегливо повторюваних словесних репризах, в їх мірному «гойданні» виступає заспокійлива емоція.

У прозі Ремізова спостерігаються такі рітмообразующіе явища, як паралельні синтаксичні форми і симетрія інтонацій. («Розмити річка піски, підмила берег, підпливла до орешенью і пішла назад в береги. Розцвіла яблунька в білий колір, зблякли квіти, опадав колір. З зорі в зорю перекотилося сонце, повіяли ніжні вітри, пробудили поле») (с.29) . Інтонаційно-синтаксичний паралелізм поєднується з анафоріческіх повторами: «Там катається по сінях останнє часи, останній годинку, там не своє життя-буття іспроведовают, там плачуть за русою косі, там воля, такий не дадуть, там не можна думи передумати.» (З .45), «Побажайте щастя мені від синіх сутінків заходу, скільки червоних пелюсток диких троянд! Побажайте щастя мені від крижаного півночі, скільки зелених кольорів смородини! »(С.49).

Ритмічному побудови мовлення сприяє вживання одноструктурное діалогів, («У лисиці бал», «Красочкі»). Також у «Красочках», «Костромі» та інших мініатюрах ритмічність створюється шляхом чергування авторського опису, розповіді оповідача і діалогів героїв. І ритмічні співвідношення між цими мовними пластами одноманітно повторюються.

Синтаксис просторіччя проявляється в прозі письменника у використання простих фраз, часто непоширених пропозицій, які, повторюючись за своєю синтаксичною конструкції через певні проміжки, сприяють віршованого оформлення тексту та створення ритму. Ознакою розмовного стилю є вживання великої кількості неповних речень («Дощ на дворі, в полі - туман.») (С.43), безособових («померкло.») (С.44), називних («Шум, гам, пісня. ») (с.45).

Синтаксис в сказовой стилізації оповідача збірки характеризується безглагольнимі пропозиціями, властивими усного мовлення: «люті морози - глибокі снігу» (с.56), «А дні все темніше та коротше» (с.56).

Рітмообразующую функцію в збірці «Посолонь» виконують тавтологічних вживання слів: «у труби трублять» (с.52), «квіти, зацветая порожніми квітами» (с.43), «висохла біла береза ​​проти сонця, суха» (с.43) . У «Посолонь» спостерігається також мовна баляси, ігрові словосполучення. Вся ця стилістична гра, що охоплює текст збірника, його мову і зміст сприяє створенню казковості.

Ритмізація Ремізовської прози створюється і за рахунок повторення одних і тих же слів на початку і в кінці речення («І зірки вбиваються в небо, як цвяхи падають зірки») (с.45), за рахунок вживання слів, які в даному контексті набувають значення синонімів

(«Плавно вздовж поля тягнеться зграя гусей» (с.44), «червона жар-жаром зоря» (с.30)).

Рітмообразующім елементом у «Посолонь» є використання слів, близьких за фонетичним оформлення, що створює імітацію рими: «котить спів клишоногий ведмідь, верне колоди - будує волохатий на зимовище барліг» (с.44), «збирається зайчик линяти і трясеться, як лист : боїться лисиці »(с.44). У деяких текстах присутня і традиційна рима («Так по кісточках розберуть вони всю троеципленніцу та за яєчню») (с.51) або віршовані розміри. У вступі до «Посолонь» Ремізов використовує вільні розміри зі змінною анакруз, а так як Ремізов в словесних експериментах спирався на фольклорну традицію, то сама форма казок збірки передбачає метрізація. Наприклад, в мініатюрі «Мара» переважає ямбічні каденція. («На півника воріт, крутячи кирпатим носом, з кривляннями хрещенській маски й писані Мара всілася і чистить дбайливо своє копитце») (с.42).

Музичність, барвистість і ритмічність у даному збірнику виробляє вживання прихованих колірних повторів: пожежа, горить, червоний, сонце, вогненний; на білому коні, по полю, перли.

На фонологічному рівні ритмічність збірника створюється переважанням в тексті однакових голосних і приголосних звуків, повторенням майже ідентичних звукових комплексів. («Поламані», «протоптані», «уколочени») (с.56), («опудало-чумічело») (с.56).

В уривку з тексту «Бабине літо» (с.43) в межах вокалізму провідною фонемою є «О». Це фонологічний лейтмотив (домінанта). Ударне «О» пронизує ряд слів, утворюючи ланцюжок понять, які виступають у тексті як семантично зближені (негода, дощі, поламані, протоптані, уколочени). За допомогою цих, зближених в даному контексті понять, які характеризують непогожий день, також створюється певний ритм твору .

«Бабине літо»:

Дме вітер, надуває негоду.

Дощ на дворі, в полі-туман.

Поламані, протоптані луки, уколочени зелені, вбиті колесами, пріхлиснути батогом.

Скоро мине гуляння.

Стукнув останній червоний днина.


Ударні голосні в тексті розташовуються в такий спосіб:

у е а про

про е о а

о о а о о

і про и про

про у а

у е а про

Розподіл ударних голосних дає таку картину:

А І Е О У И

Колич. 5 1 3 11 3 1

Велика кількість алітерацій та асонансів, що переповнюють текст «По-Солона», володіє гармонізує функцією. Очевидно, що прийоми звукового інструментування відповідають цілісної музичної організації творів. Такі й більш помірні і явно нарочиті, перебільшені звукоповтори, наприклад: «тиха річка тихо» (с.44), «вилинь, випливаючи весна» (с.44).

Пісенність, казковість надає тексту велика кількість слів зі зменшено-пестливими суфіксами («сніжинки», «глазки», «квіточки»). Велика кількість повторюваних суфіксів виконує рітмообразующую роль.

Особливу метричній, емоційність «Посолонь» створює порушення прямого порядку слів у реченні («йшов сніг білий») (с.55).

Рітмообразующім елементом у «Посолонь» є і впорядкованість у фразі мовних тактів:

Розмила річка піски, 7 / підмила берег, .5 / підпливла до орешенью 7 / і пішла назад в береги. 8 / /

Стеріг кулик полі, 7 / рання пташка, 5 / підчищав носок. 5 / /

По полю юрбою йшли дівчинки, 9 / рвали Запашні волошки, 9 / закликали зозулю. 7 / / (с.29)

У даному сегменті віддається перевагу мовним тактам певної довжини, тобто з упорядкованим кількістю складів, що теж створює ритмічність.

У складних або сильно поширених пропозиціях простежується певна закономірність у розташуванні і чергуванні великих і малих мовних тактів: початок фрази Ремізов будує з мовного такту середньої величини, в наступному такті кількість складів збільшується, а у кінцевих - різко зменшується (Пр. «Давним-давно 4 / прилетів кулик з-за моря, 9 / приніс золоті ключі, 8 / замкнув холодну зиму, 8 / відімкнув землю, 5 / випустив з неволі воду, 9 / траву, 2 / теплу пору. 5 / / ») (с.29 ). Ця закономірність теж свідчить про індивідуальній манері Ремізовської мови і створює особливий ритм його прози.

Кільцева композиція також простежується на синтаксичному рівні. Зазвичай початок і кінець казки обрамляються невеликими пропозиціями, частіше непоширені. Початкова фраза як би задає тон, ритм розповіді, називає тему. Кінцеве пропозицію підводить підсумок частину чи казки.

Ритм «Посолонь» утворюється і за рахунок вживання пропозицій з мовними тактами певної довжини. Найбільш поширені пропозиції, що складаються з одного, трьох і чотирьох мовних тактів.

Рітмообразующую роль у збірнику виконує і впорядкованість зачинів у фразах. Зазвичай вони мають структуру «жіночі» - «чоловічі», де «жіночі» - ненаголошені зачини, «чоловічі» - ударні зачини.

Переважання в тексті іменників у формі називного та знахідного відмінків, перехідних і інфінітивних дієслів, надає ритмічність Ремізовської прозі.

Дві сили «Посолонь» - її конкретний зміст і смислова потенція ритму - створюють треті величину - текст у повноті його естетичного буття. При цьому визначене автором враження казковості, фантастичності створюється не тільки всім змістом збірки, але почасти й організацією ритму. Семантика ритму твору - це явище його літературного своєрідності.


Наприкінці роботи можна зробити наступні висновки.

  1. Створюючи книгу «Посолонь», А. Ремізов використовував прийоми фольклорної пісенної і казкової традиції:

а) структурну цитації ліричного заспіву народних не-

обрядових пісень;

б) рефрен атрибутивних формул, композиційно і функціонально близьких до пісенним словесним і фразовою повтором;

в) початкові формули російських казок.

  1. А. Ремізов запозичив естетичні принципи символізму А. Бєлого.

  2. У Ремізовський текстах використовуються прийоми «симфонічного побудови»:

а) використання повторюваних мотивів, анафоріческіх конструкцій;

б) створення нового синкретичного жанру, складовими якого є музика, рух і танець;

в) передача інтонації й почуття руху за допомогою друкарських засобів (розбивка на склади);

г) повтори пропозицій, синтаксичних конструкцій, замінює у збірнику хід часу, які надають йому відчуття руху і ритм;

д) велика кількість алітерацій та асонансів, що володіють гармонізує функцією;

е) перебільшені звукоповтори («вилинь, випливаючи весна»);

ж) вживання ланцюжка паратактіческіх комбінацій дієслово - іменник для звукової оркестровки, яка досягається за допомогою граматичного паралелізму і тавтологічних сполучень («кувала зозуля»).

4) Збірка має кільцеву ритмічну структуру на «макро» - і «мікро» рівнях.

  1. Рітмообразующіе ознаки виявляються на кількох структурних рівнях:

а) віршований оформлення тексту (використання версейной графіки, графічної прози, системи пропусків між абзацами);

б) використання паралельних синтаксичних форм і симетрії інтонацій;

в) вживання одноструктурное діалогів;

г) повторення ритмічного співвідношення між мовними пластами, тобто чергування авторського опису, розповіді оповідача і діалогів героїв;

д) повторення одних і тих же слів на початку і в кінці речення;

е) вживання слів, які в даному контексті набувають значення синонімів;

ж) використання слів близьких за фонетичним оформлення, що створює імітацію рими;

з) присутність традиційної рими, віршованих розмірів;

і) вживання прихованих колірних повторів;

к) на фонологічному рівні переважання у фрагментах однакових голосних і приголосних звуків, повторенням майже ідентичних звукових комплексів;

л) велика кількість слів зі зменшено-пестливими суфіксами;

м) впорядкованість мовних тактів і зачинів у фразі.


Примітки

* Ремізов А.М. , Зайцев Б.К. Проза .- С.30. Надалі всі виноски на Ремізовський тексти даються за цим виданням, номер сторінки вказується за цитатою.

1 Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - СПб., 1997. - С.45.


2 Волошин М. З книги «Олексій Ремізов. «Посолонь» / / Ремізов А.М., Зайцев Б.К. Проза .- М., 1997 .- с.579.


3 Святополк-Мірський Д. З книги «Історія російської літератури з найдавніших часів до 1925 року» / / Ремізов А.М., Зайцев Б.К. Проза .- М., 1997 .- С.586.


4 Там же. С.587.

5 Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова / / Російська мова .- 1992. - № 5 .- С. 33.


6 Ільїн В. Із статті «Стилізація і стиль. Ремізов і Розанов »/ / Ремізов А.М., Проза .- С.614.


7 Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова / / Російська мова .- 1992. - № 5 .- С. 32-33.


8 Гун Г.П. «Російський лад» Олексія Ремізова / / Гун Г. Зачарована Русь .- М., 1990.-С.252.


9 Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова / / Російська мова .- 1992. - № 5 .- С.33.


10 Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - С.45.


11 Лотман Ю. Усна мова в історико - культурної перспективі / / Лотман Ю. Вибрані статті. Т.1. - Таллінн, 1992 .- С.187


Список використаної літератури


  1. Ремізов А.М., Зайцев Б.К. Проза .- М., 1997 .- 752 с.

  2. Ремізов А.М. Повісті та оповідання / Упоряд., Вступ. ст. і прим. М.В. Козьменко. - М., 1990 .- 460 с.

  3. Ремізов А.М. Звихрену Русь / Вступ. ст. і кому. В.А. Чалмаева. -М., 1990 .- 400 с.

  4. Ремізов А.М. У рожевому блиску: Автобіографічне оповідання / Упоряд., Підгот. текстів, вступ. ст. і прим. В.А. Чалмаева .- М., 1990 .- 750 с.

  5. Ремізов А.М. Росія в письменах / / Літературна навчання .- 1998. -

№ 1. - С.130-167.

  1. Ремізов А.М. Твори У 2 кн. - Кн. 1: Звенигород гукає / Упоряд., Предисл. і кому. О.М. Ужанкова. - М., 1993.-332с.; Кн. 2: Коло щастя. - 384 с.


  1. Білий А. Петербург. Вірші. - М., 1998.-615с.

  2. Білий О. Символізм як світорозуміння. - М., 1994.-520 с.

  3. Анікін В.П., Круглов Ю.Г. Російське народне поетичну творчість. - Л., 1987 .- 479с.

  4. Баран Х. Поетика російської літератури початку XX століття .- М., 1993.-368с.

  5. Безродний М.В. Про одного підпису Олексія Ремізова / / Російська література .- 1990 .- № 1. - С. 224 -228.

  6. Васільскій П., Федякін С. Російська література кінця XIX - початку XX століття і першої еміграції .- М., 1998. - 528 с.

  7. Гаспаров М.Л. Нарис історії російського вірша. - М., 1984.-319с.

  8. Гаспаров М.Л. Сучасний російський вірш. Метрика і ритміка. - М., 1974.-487с.

  9. Гіршман М.М. Ритм художньої прози. -М., 1982.-272с.

  10. Головко В.М. Поетика російської повісті. - Саратов, 1991 .- 192 с.

  11. Грачова О.М. Наукова конференція "Російський розповідь і літературний процес початку XX століття» / / Російська література .- 1989 .- № 3. - С. 249 -253.

  12. Гун Г.П. «Російський лад» Олексія Ремізова / / Гун Г. Зачарована Русь .- М., 1990.-с.229-288.

  13. Данилевський О.О. Про дореволюційних «романах» А. М. Ремізова / / Ремізов А.М. Вибране / Упоряд. А.А, Данилевський. - Л., 1991.-С 596-606.

  14. Єрмілова Є.В. Теорія і образний світ російського символізму. - М., 1989. - 174с.

  15. Жірмундскій В.М. Теорія літератури. Поетика. Стилістика. -Л., 1977.-477с.

  16. Іезуітова Л. Творчість Леоніда Андрєєва. - Л., 1976.-240с.

  17. Літературний енциклопедичний словник / Під. ред. В.М. Кожевнікова. - М., 1987 .- 752с.

  18. Лотман Ю. Аналіз поетичного тексту .- Л., 1972 .- 271 с.

  19. Лотман Ю. Структура художнього тексту .- Л., 1973 .- 300с.

  20. Лотман Ю. Усна мова в історико - культурної перспективі / / Лотман Ю. Вибрані статті. Т.1. - Таллінн, 1992 .- 300с.

  21. Максимов Д.Є. Російські поети початку століття: У. Брюсов. О. Блок.

А. Білий. А. Ахматова .- Л., 1986 .- 408с.

  1. Михайлов А.С. Казкова Русь Олексія Ремізова / / Російська література .- 1995 .- № 4. - С. 50-67.

  2. Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова / / Російська мова .- 1992. - № 5 .- С. 30-34.

  3. Орліцкій Ю.Б. Вірш та проза у творчості Ремізова / / Олексій Ремізов: Дослідження і матеріали / / Під ред.А.М.Грачева .- С.П., 1994.-С.166-170.

  4. Саричев В.А. Естетика російського модернізму. - Воронеж, 1991. - 317с.

  5. Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - СПб., 1997. - 206с.

  6. Уеллек Р., Уоррен О. Теорія літератури .- М., 1978.-325с.

  7. Федякін С.Р. Костянтин Мочульський про Ремізова і про інших / / Літературна навчання .- 1998 .- № 1.-с.167-171.

  8. Целовальников І.Ю. Інтертекстуальність прози О. Ремізова: Дисертація на здобуття уч. степені.канд.філол.наук.-Астрахань. 1999.-202с.

  9. Чалмаев В.А. Літературно - історичний коментар / / Ремізов А.М. Звихрену Русь. -М., 1990 .- С.374-394.

  10. Чалмаев В.А Втрачений діамант: (про О. Ремізова) / / Літературна газета .- 1989 .- № 41. - С.5.


  1. Святополк-Мірський Д. З книги «Історія російської літератури з найдавніших часів до 1925 року» / / Ремізов А.М., Зайцев Б.К. Проза .- М., 1997 .- С.586.


  1. Там же. С.587.


  1. Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова / / Російська мова .- 1992. - № 5 .- С. 33.


  1. Ільїн В. Із статті «Стилізація і стиль. Ремізов і Розанов »/ / Ремізов А.М., Проза .- С.614.


  1. Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова / / Російська мова .- 1992. - № 5 .- С. 32-33.


  1. Гун Г.П. «Російський лад» Олексія Ремізова / / Гун Г. Зачарована Русь .- М., 1990.-С.252.


  1. Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова / / Російська мова .- 1992. - № 5 .- С.33.


  1. Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - С.45.



  1. Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - СПб., 1997. - С.45.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
64.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Основні рітмообразующіе принципи прози АМРемізова
Принципи прози ХХ століття
Основні принципи оцінки об`єктів нерухомості та основні фактори, які впливають на її вартість
Ремізов am - посолонь народне і авторське у книзі а. М. Ремізова
Основні принципи діловодства
Основні принципи маркетингу
Основні принципи тестування
Основні принципи харчування
Основні принципи загартовування
© Усі права захищені
написати до нас