Основи встановлення плати за землю та її форми

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ПРЕДМЕТУ:

ПОДАТКОВА СИСТЕМА

ВИКОНАЛА:

СТУДЕНТКА 4 КУРСУ

ГРУПИ 41-Ф

КИСЕЛЬОВА С.П.

ВІННИЦЯ 2002

ОСНОВИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

ТА ЇЇ ФОРМИ

ПЛАН

ПЛАН

1. Що таке земельний податок

2. Порядок обчислення і сплати земельного податку

3. Звільнення від сплати земельного податку

Виходячи з кадастрової оцінки земель тобто оцінки їх якості та місцерозташування, встановлюють плату за використання землі. Плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, розраховують в порядку визначеному Законом про плату за землю.

Власники землі та землекористувачі крім орендарів сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані з оренду, справляється орендна плата.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власникам землі і землекористувачам, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи й розвитку інфраструктури населених пунктів.

Розмір земельного податку не залежить від резуль­татів господарської діяльності власників землі та земле­користувачів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

• для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

• для багаторічних насаджень — 0,03.

Ставки земельного податку по земельних ділянках (за винятком сільськогосподарських угідь) диференцію­ють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціональ­ного використання та місцерозташування земельної ді­лянки, але вони не повинні бути вищими ніж у два рази від середніх ставок податку із врахуванням коефіцієнтів.

Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фон­дом, кооперативними автостоянками для перебування особистих транспортних засобів громадян, гаражно-, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними га­ражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного й лісового господарства, які зайняті виробничи­ми, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 % суми земель­ного податку, обчисленого у встановленому порядку.

Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок на земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреацій­ного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відпо­відного земельного податку.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господар­ськими будівлями і спорудами, розташованими на тери­торіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповід­ного земельного податку:

• міжнародного значення — 7,5;

• загальнодержавного значення — 3,75;

• місцевого значення — 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, нада­них підприємствам, установам і організаціям (за винят­ком сільськогосподарських угідь), що перевищують нор­ми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничо­добувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % суми обчисленого земельного податку.

Ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встано­влено, середні ставки земельного податку встановлю­ються у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисельністю	Середня ставка податку (коп. за	Коефіцієнт, що застосовуєть­ся у містах Києві, Сімферо­полі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
населення (тис.	1 кв. метр)
чоловік)
до 0,2	1,5
від 0,2 до 1	2,1
від 1 до 3	2,7
від 3 до 10	3,0
від 10 до 20	4,8
від 20 до 50	7,5	1,2
від 50 до 100	9,0	1,4
від 100 до 250	10,5	1,6
від 250 до 500	12,0	2,0
від 500 до 1000	15,0	2,5
від 1000 і більше	21,0	3,0

Від земельного податку звільняються:

• заповідники, в тому числі історико-культурні, націо­нальні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендро­логічні і зоологічні парки, пам'ятки садово-паркового мистецтва;

• вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних. установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ,

• органи державної влади місцевого самоврядуван­ня, прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань. створених відповідно до законодавства України), спе­ціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, підприємства, об'єднання й організа­ції товариств сліпих і глухих України, громадські органі­зації інвалідів України та їх об'єднання;

• вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, що функціонують за цільовим призначенням;

• зареєстровані релігійні; та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю.

Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України "Про правовий режим тери­торії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи " (зони відчуження. безумов­ного (обов'язкового; відселення. гарантованого доб-ровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарсва; за землі, що перебувають ' у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарсь­кого освоєння; за землі державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки держав­них, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадни­ками багаторічних плодових насаджень; за землі кладо­вищ; за земельні ділянки (у межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України) інвалідів 1 і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військо­ву службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користу­ються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

• громадян, яким у встановленому порядку видано посвід­чення про те, що вони постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, облас­ні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлю­вати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеці­альні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому втрачено це право.

Якщо підприємства, установи та організації, що кори­стуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі чи їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або бу­дівлями (їх частинами), переданими в тимчасове корис­тування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земель­ного податку у визначеному порядку за формою, встано­вленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого по­дають дані відповідній державній податковій інспекції.

По нововідведених земельних ділянках розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протя­гом місяця з дня виникнення права власності або кори­стування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам прова­диться державними податковими інспекціями, які вида­ють платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожно­му з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває у його користуванні.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно його частці у власності на будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують зе­мельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права кори­стування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік платників (товаровиробників сільськогоспо­дарської продукції та громадян) і нарахування земельно­го податку провадяться щорічно за станом на 1 травня, інших суб'єктів-платників — за станом на 1 лютого.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі і землекористувачами — виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками — щоквартально до 15 числа на­ступного за звітним кварталом місяця.

Надміру сплачені суми податку підлягають повернен­ню платникові; за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступ­ний рік.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стяг­нення або повернення його платникові допускаються не більш як за два попередні роки.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюд­жетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких розташовані земельні ділянки.

Для централізованого виконання робіт ЗО % коштів від земельного податку, що надійшли на спеціальні бюд­жетні рахунки місцевих бюджетів, централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах, 10 % — на спеціальних бюджетних рахунках Автономної Республіки Крим і областей.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні ради у межах зазначених відрахувань можуть встановлю­вати нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів і міст, у підпорядкуванні яких останні перебувають.

Міські ради міст з районним поділом можуть вста­новлювати нормативи централізації коштів від земель­ного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, вико­ристовуються винятково для таких цілей::

• фінансування заходів щодо раціонального викори­стання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів:

• ведення державного земельного кадастру, земле­устрою, моніторингу земель:

• створення земельного інноваційного фонду;

• відшкодування витрат власників землі і землекори­стувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості;

• економічного стимулювання власників землі і земле­користувачів за поліпшення якості земель, підвищення ро­дючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду;

• надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі й землекористувачів внаслідок тимчасової консервації зе­мель, що сталася не з їх вини;

• проведення земельної реформи, а також для зе-мельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації й розвитку інфраструктури населених пунктів.

Кошти від земельного податку, що централізуються. спрямовуються на розробку і виконання державних про­грам щодо раціонального використання земель підви­щення родючості ґрунтів, на відшкодування витрат влас­ників землі й землекористувачів, пов'язаних із господа­рюванням на землях гіршої якості, охорону земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами, розвиток загальнодержавної та регіональної інфраструктури, ведення державного земельного кадаст­ру, землеустрою, моніторингу земель, а також прове­дення земельної реформи.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку у відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 % викори­станих сум, який надходить до Державного бюджету України.

Грошова оцінка земельної ділянки провадиться Дер­жавним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про систему оподаткування”

2. Гега П. та ін. Основи податкового права. – К.: “Знання”, 1998

3. Мельник П.В. та ін. Податкова система України: Практикум. – Ірпінь: “Академія ДПС України”, 2001

4. Тарангул Л.Л. “Регіональна податкова політика: зміст і особливості її реалізації” //Фінанси України.– 2000.–№10

5. Томчинська М. “Оцінка податкової політики в Україні в 2000 і 2001 р.р. та її майбутні перспективи” //Економіст. – 2001.– №6