А. Запровская
Вальцель Оскар (Oscar Walzel, 1869 -) - історик і теоретик німецької літератури, представник філософсько-формалістичного методу в німецькому літературознавстві. З самого початку своєї наукової діяльності він виступає проти філологічного, історичного та психологічного методів. Під впливом Дільтея, який встановлює певні типи відносин людей до життя і на підставі цього ділить явища художньої літератури, У. у своїх роботах пов'язує явища художньої літератури з розвитком філософської думки даного періоду. Під таким синтетично-філософським кутом зору дані роботи В. про німецькому романтизмі, Шіллера, Гете, Лессінга, Шлегель, Рікардо Гух та інші, а також розглядаються окремі літературні жанри, порушуються питання теорії новели, драми і лірики. Характерною в цьому плані книгою є «Vom Geistesleben des XVIII und XIX Jahrhunderts».
З 1916-1917 В. приділяє свою увагу переважно методологічним проблемам літературознавства і, відходячи все більше від принципів Дільтея, наближається до формалізму Вельфліна. Його принцип класифікації творів мистецтва, за їх стильовими ознаками на ренесанс чи бароко та принцип взаємодії мистецтв позначилися вже в доповіді В., виданому в 1917, - «Wechselseitige Erhellung der Künste». Свої методологічні основи В. детально виклав у видаваній їм історії всесвітньої літератури - «Handbuch der Literaturwissenschaft»: «Gehalt und Gestalt im Kunstwerk des Dichters». Вивчення літературних явищ переважно з формальної сторони і поділ літератури на підставі лише її формальних ознак дозволяють розглядати В. як представника німецької формалістичної школи в літературознавстві. Але формалізм В. відмінний, напр., Від формалізму Шпіцера і Шперберга, котрі тлумачать форму як чисто технічний момент в літературному творі. Вальцель обгрунтовує свій формалізм складною філософією іманентності і трансцендентальності художньої творчості. В. посилається на Зіммеля, для якого життя - тільки випадкової форми відрізок метафізичної абсолютності. Такими ж випадковими фрагментами є, поряд з емпіричною життям, релігія, наука і мистецтво. Всі ці «світи» беруть зміст з рідної абсолютної життя, воно принципово однаково, але різні основні мотиви надають їм відмінні форми. Через форму художнього твору, за В., виражена метафізична абсолютність, і тому, згідно з його теорією, художній твір належить вивчати з формальної сторони. Форма виявляє єдність твору. Формалізм В. проголошує мистецтво самостійним виразом непознаваемой сутності життя.
Виходячи з передумови, що літ-pa утворює паралельну філософії галузь людського пізнання, В. розглядає її як самостійну область. Твори літератури повинні досліджуватися з боку свого художнього образу, який є втіленням форми і змісту. Для вивчення художньої творчості ні художника, ні навколишнє не мають значення, а лише виражена в образі іманентна сутність твору. Тут В. наближається до так званої ейдологіческой школі в німецькому літературознавстві.
Встановлюючи спорідненість різних видів мистецтва, В. вимагає застосування одного методу та однакових принципів типізації в дослідженні всіх видів мистецтва. Тому, виходячи з принципів формального розподілу образотворчого мистецтва у Вельфліна на мистецтво ренесансу і бароко, В. переносить їх на літературу, причому другий тип мистецтва, бароко, В. ділить на дві групи і таким чином встановлює три поділки в розвитку літератури: 1. класична література, яка формується з явищ, сделавшихся постійними і нерухомими, абстрактними і обмеженими, і користується твердим, оформившимся яз.; 2. стиль, який можна назвати імпресіоністичною (див. «Імпресіонізм»), - життя схоплюється в той момент, коли вона вступає на поверхню емпіричного існування; цей стиль виражає почуттєвий світ і користується яз. спокійного руху; 3. стиль, до якого прагне сучасність: він уловлює життя в русі, коли вона, вже виявивши свою сутність, досягає більшої тривалості та становлення; він дає неясне відчуття чуттєвого світу, відрізняється неясністю і піднесеністю, користується складним яз., вигуками, довгими періодами. Цей стиль відповідає ідеальним прагненням експресіонізму (див. «Експресіонізм»). Виходячи з ідеалістично-метафізичних передумов філософії, визнаючи, що прагнення експресіонізму - найкраще вираження метафізичної сутності життя, і розглядаючи літературні явища за їх виразності, теорія В. сама представляє свого роду експресіоністичні літературознавство.
Незважаючи на деяку філософську обгрунтованість своїх положень, В. не може дозволити цілого ряду проблем навіть у межах свого методу. Так питання про взаємовідносини форми і змісту залишається у нього невирішеним. Проголошуючи єдність форми і змісту, він все ж висуває форму як визначальний твір момент; безсилий він також обгрунтувати встановлені їм типи художньо-літературної творчості.
В. надав деякий вплив на формалістичну школу літературознавства в Радянській Росії.
Список літератури
З робіт В. перев. на рос. яз.: Експресіонізм і імпресіонізм, Л., 1927
Проблема форми в поезії, П., 1923
Ст. в сб. «Проблеми літературної форми», Л., 1928. На німецькому яз.: Книги: Deutsche Romantik, Eine Skizze, Lpz., 1908
Hebbel-Probleme, Lpz., 1909
Vom Geistesleben des XVIII und XIX Jahrhunderts, Aufsätze, Lpz., 1911
Leben, Erleben und Dichtung, Lpz., 1912
Zukunftsaufgaben deutscher Kultur, Konstanz, 1916
Die künstlerische Form des Dichtwerks, Berlin, 1916
Wechselseitige Erhellung der Künste, Berlin, 1917
Die deutsche Dichtung seit Goethes Tod, Berlin, 1919, 2 Aufl., 1920
Vom Geistesleben alter und neuer Zeit, Lpz., 1922, enthält: Ricarda Huchs Romantik (1900, 1905), Goethes Wahlverwandschaften im Rahmen ihrer Zeit (1906), Henrik Ibsen (1910), Die Sprache der Kunst (1914), Das bürgerliche Drama (1914), Lessings Begriff des Tragischen (1918), Die künstlerische Form des jungen Goethe und der deutschen Romantik (1918), Tragik nach Schopenhauer und von heute (1920), Zwei Möglichkeiten deutscher Form (1921)
Gehalt und Gestalt im Kunstwerk des Dichters, Potsdam, 1923. Статті в журналах: Analytische und Synthetische Literaturforschung, «Germ.-Rom. Monatsschr. », 2, 1910
Dichtung und Weltanschauung, «Die Alpen», Bern, 6, Heft 4, 1911
Kunst der Prosa, «Zeitschr. für den Deutschen Unterricht », 28, Heft 112, 1914
Formeigenheiten des Romans, «Intern. Monatsschr. », 8, 1914
Formen des Tragischen, «Intern. Monatschr. », 8,1914
Roman und Epos, «Literarisches Echo», 17, Heft 10/II, 1915
Die Kunstform der Novelle, «Ztschr. für den deutschen Unterricht », 29, Heft 3, 1915
Objektive Erzählung, «Germ.-Rom. Monatsschr. », 7, 1915-1920
Leitmotive in Dichtungen, «Zeitschr. für Bücherfreunde », 8, 1917
Wölfflins kunstgeschichtliche Grundbegriffe, «Intern. Monatsschr. », 11, 1917
Zeitform im lyrischen Gedicht, «Kunde und Forschungen», Lpz., 1921
Wege der Wortkunst, «Idealistische Neuphilologie», Heidelberg, 1922
Von «erlebter» Rede, Zeitschrift für Bücherfreunde », 16, Heft 3, 1924
Die Zukunft der deutschen Literatur, «Westermanns Monatshefte», 122, 1, Heft 727, 1916
Goethe und die Kunst der Gegenwart, «Jahrbuch d. Goethe Gesellsch. », 4, 1917
Exdivssionistisches Drama, «Intern. Monatsschr. », 13, 1919
Eindruckskunst und Ausdruckskunst in der Dichtung, Lpz., 1919
Fritz v. Unruh, «Germ.-Rom. Monatsschr. », 9, Heft 7 / 8, und Heft 9 / 10, 1921
Gerhart Hauptmann und der Exdivssionismus, «Preussische Jahrbücher», 1901, 1922
Neue Wege deutscher Liebesdichtung, «Orphid», 1, Heft 3 / 4, 1924. Крім того В. видавав і редагував цілий ряд видань класиків і літературних збірок. Останнім найбільш цінним виданням, редагується В., є «Handbuch der Literaturwissenschaft», Potsdam, 1923-1926.