Органи місцевого управління та самоврядування в Республіці Білорусь

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО УПРАВЛІННЯ ТА САМОВРЯДУВАННЯ

1.1 Поняття, призначення і види органів місцевого управління

1.2 Порядок утворення та складу виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій)

1.3 Підзвітність і підпорядкованість органів місцевого управління

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ

2.1 Основні функції органів місцевого управління

2.2 Компетенція місцевих виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій)

РОЗДІЛ 3. ФОРМИ І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВИКОНАВЧИХ КОМІТЕТІВ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи. Питання про сутність місцевого самоврядування найтіснішим чином пов'язаний з політико-правовою природою цього веління. Вперше теорія, що пояснює сутність місцевого самоврядування, виникла в середині XIX століття в Бельгії та Франції. Це теорія вільної (природною) громади. Її представники вважали, що право громади на завідування своїми справами є таким же природним і невідчужуваним, як права людини, що громада є первинною по відношенню до держави, тому остання повинна поважати свободу общинного управління. Громада має право на самостійність і незалежність від центральної влади за самою своєю природою, причому держава не створює громаду, а лише визнає її. Цю теорію змінила господарська теорія. Її представники (Р. Моль, А. Васильчиков) зробили упор не тільки на визнання самоврядної громади як самостійного суб'єкта права, а й на утримання комунальної діяльності. Місцеве самоврядування вважалося чужим політиці, але які мають свою особливу сферу господарської діяльності. Одночасно з'явилася державна теорія самоврядування, основні положення якої були сформульовані Л. Штейном, Р. Гнейста. Прихильники цієї теорії розглядали місцеве самоврядування як частину держави. В даний час практика, показала, що природа місцевого управління і самоврядування не може бути однозначно визначена, важко чітко виділити власне місцеві справи, відмінні від загальнодержавних; функції місцевого самоврядування відображають не тільки приватно, але і публічний характер. Місцеве самоврядування одночасно містить в собі елементи як державного, так і суспільної освіти, що знайшло своє відображення у сучасному трактуванні цього поняття.

Тема дипломного дослідження: «Органи місцевого управління та самоврядування в республіки Білорусь».

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є об'єктивна реальність, тобто це ті нормативні правові акти, які відображають і регулюють правовий статус органів місцевого управління та самоврядування в Республіці Білорусь.

Предметом дослідження дипломної роботи є органи місцевого управління та самоврядування.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі отриманих в ході навчання знань, правильно, об'єктивно і всебічно розкрити сутність теми дипломного дослідження.

Завдання дослідження зумовлюються метою дослідження і полягають у тому, щоб:

- Дати поняття органів місцевого управління;

- Викласти порядок утворення та склад виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій);

- Охарактеризувати підзвітність і підпорядкованість органів місцевого управління;

- Проаналізувати основні функції органів місцевого управління;

- Розглянути компетенцію місцевих виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій);

- Описати форми і організація роботи виконавчих комітетів.

Характеристика джерел для написання дипломної роботи. В основу роботи покладено, по-перше, Конституція Республіки Білорусь (Основний закон), Цивільний кодекс республіки Білорусь, кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення, Трудовий кодекс Республіки Білорусь, по-друге, опублікована юридична практика в офіційних виданнях.

Теоретичну і методологічну базу дослідження склав ряд міжнародних угод, а так само навчальні посібники, праці, монографії та публікації вітчизняних і зарубіжних авторів з питань місцевого управління та самоврядування. Теоретична і практична значущість дослідження полягає в комплексному порівняльному дослідженні органів місцевого управління та самоврядування в Республіці Білорусь.

При написанні роботи і для розкриття теми дипломної роботи використовувалися такі методи: формально-юридичний метод, метод системного аналізу, комплексного дослідження, порівняльного правознавства.

Структура дипломної роботи включає: титульний лист, зміст, вступ, три розділи з розділами до них, висновок, список використаних джерел. Дипломна робота виконана на 64 аркушах комп'ютерного тексту.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО УПРАВЛІННЯ ТА САМОВРЯДУВАННЯ

1.1 Поняття, призначення і види органів місцевого управління

У систему механізму державного управління входять органи місцевого управління та самоврядування. На відміну від інших державних органів - Парламенту, Ради Міністрів, судів, прокуратури, Комітету державного контролю, найменування яких відображені в назвах відповідних розділів або глав Конституції Республіки Білорусь, - органи місцевого управління там не згадуються. Про них йдеться у розділі V Конституції «Місцеве управління і самоврядування». У цьому розділі (ст. 17) законодавець розкриває суть місцевого управління та самоврядування і лише згадує місцеві виконавчі і розпорядчі органи. Подібний підхід знизив роль органів місцевого управління і зруйнував систему, як державних органів, так і органів державного управління 1.

У конституціях інших країн по-різному вирішується дане питання. Наприклад, в Конституції Японії глава 8 називається «Місцеве управління», хоча в чотирьох її статтях мова йде про місцеві органи публічної влади. У Конституції Франції розділ XII називається «Про територіальні колективах, про місцеві органи самоврядування». У Конституції Італії розділ V називається «Області, провінції і комуни». Спочатку в ньому ведеться мова про територіальних одиницях, а потім (ст. 121) про органи області. У конституціях деяких країн (наприклад, ФРН) взагалі відсутній спеціальний розділ або розділ про місцевих органах управління. Управління тісно пов'язано з органами, його здійснюють. Тим не менш, розділ V Конституції Республіки Білорусь правильніше було б назвати «Органи місцевого управління та місцевого самоврядування» [12. с. 78].

У Конституції УРСР 1978р. назву розділу VI відповідало його змісту і відображала місцевий рівень органів державної влади і управління. Він називався «Місцеві органи державної влади та управління в Білоруській РСР» 2. Конституція Республіки Білорусь 1994р. по суті відтворила назву, яка була в Законі Республіки Білорусь від 1993р. «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь».

Не зовсім точно сформульована і стаття 117 Конституції у чинній редакції. У ній записано: «Місцеве управління і самоврядування здійснюється громадянами через місцеві Ради депутатів, виконавчі і розпорядчі органи ...». З цього випливає, що місцеве управління здійснюють громадяни і місцеві Ради, а самоврядування - виконавчі і розпорядчі органи. Така невідповідність сталося через розташування терміна «самоврядування» за терміном «управління». Це відповідає назві розділу V Конституції, але не відповідає фактичному становищу.

Закон Республіки Білорусь «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» названі упущення усунув. В даний час згаданим Законом визначається правовий статус органів місцевого управління. Закон відповідає нинішньому стану органів місцевого управління, але вважається правовим актом 1991р. У 1991р. розглянутий Закон був виданий під назвою «Про місцеве самоврядування і місцеве господарство». За змістом він значно відрізнявся від діючого. Наприклад, тоді місцеві Ради називалися Радами народних депутатів, був інший правовий статус нинішніх органів місцевого управління. Більш правильним було б прийняти новий закон, а не керуватися старим з численними суттєвими (корінними) змінами та доповненнями в новій редакції.

У чинному Законі «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» відсутнє чітке визначення органів місцевого управління, лише в частині 2 статті 1 встановлено, що вони утворюють єдину систему, що складається з обласних, районних, міських, селищних та сільських виконавчих комітетів та місцевих адміністрацій [7. с. 3].

Як випливає зі змісту розділу 2 «Органи місцевого управління», голова виконавчого комітету (ст. 10) є одним з видів органів місцевого управління. З цим можна було б погодитися, якби голова виконавчого комітету був у переліку частини 2 статті 1 Закону. Однак він у ньому відсутній. Насправді регламентація питання про голову виконкому - це лише продовження розмови про виконавчий комітет, частиною якого є його голова. Інакше кажучи, стаття 10 із назвою «Голова виконавчого комітету» недоречна у зазначеній главі. Другим видом органів місцевого управління вважається місцева адміністрація. Її статус закріплюється у статті 11 цього Закону. У розглянутому Законі не виділяються в окремий вид органів місцевого управління відділи, управління та інші структурні підрозділи виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Виконавчий комітет визначено у статті 9 Закону як виконавчий і розпорядчий орган на території області, району, міста, селища, сільради. У цьому визначенні названо дві ознаки виконавчого комітету: по-перше, він - територіальний орган, по-друге - виконавчий і розпорядчий. Територіальний масштаб діяльності притаманний, по суті, будь-якого органу державного управління. У даному випадку в нього вкладається особливий сенс. Діяльність виконкому поширюється на всю відповідну територіальну одиницю - область, район, місто, селище, сільрада. Це означає, що виконком сприяє цілісності і однаковому розвитку територіальної одиниці, поширює повноваження в тій чи іншій мірі на всі організації, розташовані на її території. Інших подібних органів у територіальних одиницях не існує. На території області, району, міста, селища і сільради можуть перебувати органи державного управління з відповідним територіальним масштабом діяльності, але з іншим статусом, цілями і завданнями, наприклад податкові органи, органи Міністерства оборони та ін Їх діяльність не має такого універсального територіального характеру, як діяльність виконкомів. Вони тісно взаємодіють з виконкомом, так як в певному сенсі господарем на розглянутій території є тільки він.

Другою ознакою законодавець називає те, що виконавчий комітет є виконавчим і розпорядчим органом, тобто виконавчий комітет визначається через поняття «виконавчий і розпорядчий орган». Дійсно, виконавчий комітет як орган державного управління не може не володіти якістю старанності. Термін «виконавчий» підкреслює, що даний орган призначений для виконання чиїхось наказів. Раніше виконавчі комітети були органами місцевих Рад, і їх головною метою було виконання, проведення в життя рішень останніх. Так, відповідно до статті 46 Закону УРСР «Про міський, районний у місті Раді народних депутатів» виконавчим і розпорядчим органом міської, районної Ради народних депутатів був який обирається з числа депутатів виконавчий комітет. Він керував державним, господарським і соціально-культурним будівництвом на території відповідної Ради на підставі рішень обрав його Ради та вищих органів державної влади і управління.

Нинішні виконавчі комітети, при відокремленні їх від Рад, перетворенням статусу і встановленням управлінської вертикалі, втратили своє колишнє головне призначення і залишилися тільки органами державного управління. У зв'язку з цим відпала необхідність називати розглядаються органи виконавчими. Подібне пояснення відноситься і до терміну «розпорядчий». Раніше вживання цього терміна нарівні з «виконавчим» підкреслювало, що виконком був не просто виконавчим органом Ради, але й розпорядчим, тобто міг вирішувати питання як що входять до компетенції Ради, так і інші, виконуючи рішення вищестоящих державних органів [40. с. 65].

Отже, найменування аналізованих органів виконавчими і розпорядчими визначено їх минулим статусом. Нині, оскільки їх статус змінився, ймовірно, правильним було б змінити і назву і привести його у відповідність з реальним їх становищем. Визначення «виконавчий» і «розпорядчий» тепер характеризують діяльність, здійснювану ними як органами державного управління, але не розкривають при цьому їх сутності, основного призначення. Основним призначенням виконавчих комітетів є здійснення виконавчої влади на території області, району, міста, селища, сільради. Подібний висновок випливає з ч. 2 ст. 9 Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь». У ній записано, що виконавчі комітети входять до системи органів виконавчої влади. До них більше підійшла б назва «місцева адміністрація», «місцевий комітет», «мерія» і т.д. У даному Законі нічого не сказано про те, що виконкоми - колегіальні органи і органи загальної компетенції.

Колегіальність проявляється в їх складі і основний формі роботи. Вони складаються з голови виконкому, заступників голови, керуючого справами (секретаря) і членів виконавчого комітету. Основною формою роботи є засідання. З урахуванням вищесказаного розглядався органу можна дати наступне визначення: «Виконавчий комітет є колегіальним органом місцевого управління загальної компетенції, що здійснює виконавчу владу на території області, району, міста, селища, сільради».

Існує три види виконавчих комітетів:

1. первинний рівень - сільські, селищні, міські (міст районного підпорядкування);

2. базовий рівень - міські (міст обласного підпорядкування), районні;

3. обласний рівень - обласні та Мінський міський.

Другим видом органів місцевого управління є місцева адміністрація. Місцева адміністрація визначається в статті 11 зазначеного Закону так само, як виконавчий і розпорядчий орган на території району в місті. Вона, подібно виконавчим комітетам, є юридичною особою і входить до системи органів виконавчої влади [34. с. 91].

Місцева адміністрація - колегіальний, загальної компетенції орган місцевого управління, що з голови місцевої адміністрації, його заступників і членів місцевої адміністрації. Місцева адміністрація була утворена після ліквідації в містах районних Рад депутатів та їх органів виданням Указу Президента Республіки Білорусь від 19 вересня 1995р. № 383 «Про проведення реформи органів місцевого управління та самоврядування». У пункті 2 Указу наказувалося: «Утворити на території районів у містах місцеві адміністрації з правами юридичної особи». Вони з'явилися правонаступниками виконавчих комітетів районних у містах Рад депутатів. З цієї причини місцеві адміністрації - це, по суті, виконавчі комітети, тільки з іншим, більш точною назвою та трохи зміненим правовим статусом. До органів місцевого управління слід віднести відділи і управління виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій). Вони мають свою компетенцію, масштаб діяльності і певну відокремленість від виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій). Відділи та управління є структурними підрозділами виконкомів (місцевих адміністрацій). Однак це не може вплинути на визнання їх у названому вище якості, тому що розглянуті органи - не просто структурні частини виконкомів (місцевих адміністрацій), а окремий вид органів державного управління з усіма необхідними для них ознаками.

Таким чином, поняття «органи місцевого управління» є збірним. У нього входять місцеві виконавчі комітети, місцеві адміністрації, відділи та управління виконкомів (місцевих адміністрацій). Всі вони покликані здійснювати виконавчу владу на території області, району, міста, селища і сільради, тобто здійснювати місцеве управління як один з видів державного управління. Основними їх завданнями є вирішення питань місцевого значення з урахуванням загальнодержавних інтересів та інтересів населення, що проживає на відповідній території. Такі завдання визначаються головним призначенням місцевого управління.

Основні особливості органів місцевого управління полягають у тому, що вони, по-перше, покликані здійснювати місцеве управління, по-друге, діють в межах адміністративно-територіальної одиниці: області, району, міста, селища, сільради, по-третє, є нижчою ланкою в системі органів державного управління, по-четверте, становлять значну частину місцевих органів державного управління.

Поняття «місцеві органи державного управління» більш широке, ніж поняття «органи місцевого управління». До нього включаються, крім органів місцевого управління, державні органи міністерств, державних комітетів, комітетів при Раді Міністрів Республіки Білорусь на місцевому рівні і не підпорядковані місцевим виконкомам (місцевим адміністраціям). Вони мають свою систему, нерідко діють у межах адміністративно-територіальних одиниць, але від імені республіканського органу, проводять завдання центру. Зазначені органи здійснюють державне управління на місцях, тобто в наявності централізація, яка передбачає наявність органів на місцях, залежать від центру функціонально і в порядку підлеглості. Державне управління на місцях за допомогою названих органів здійснюється з найменшим урахуванням місцевих умов і особливостей. Подібні органи виходять в першу чергу із загальнодержавних інтересів, інтересів того чи іншого відомства.

1.2 Порядок утворення та складу виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій)

Порядок утворення названих органів складається з двох етапів. Перший етап полягає в призначенні їх керівника. На другому етапі призначаються заступники керівника та члени виконавчого комітету, місцевої адміністрації.

Відповідно до статті 119 Конституції керівники аналізованих органів призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом Республіки Білорусь або у встановленому ним порядку і затверджуються на посаді відповідними місцевими Радами депутатів. Частина 1 статті 10 Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці I Білорусь» відтворює названу статтю Конституції. На практиці тільки голови обласних, Київського міського виконавчих комітетів призначаються Президентом і затверджуються Радами депутатів 1.

Голови виконавчих комітетів базового рівня (міських (міст обласного підпорядкування), районних) призначаються на посаду і звільняються з посади розпорядженням голови обласного виконавчого комітету за погодженням з Президентом Республіки Білорусь і затверджуються відповідною Радою депутатів. Подібний порядок поширюється і на голів місцевих адміністрацій, за винятком затвердження Радою депутатів, оскільки останніх в районах міст не існує. Сутність твердження полягає в офіційному оформленні, в доданні чиїмось попереднім діям остаточного юридичного характеру.

Затвердження Радою депутатів призначеного Президентом Республіки Білорусь голови виконавчого комітету має дещо інше значення. Таке твердження виражається у прийнятті Радою на сесії правового акта, відповідного рішення. Тим часом таке рішення не тягне і не може тягти за собою жодних юридичних наслідків, змін у статусі призначеного Президентом особи, оскільки рішення Президента є остаточним. Навіть якщо Рада не погодиться з позицією Президента, все одно змінити він нічого не зможе. Тому фактично Рада на сесії не затверджує на посаді, а тільки приймає до відома, схвалює волевиявлення Президента. Необхідність у цьому існує з тієї причини, що Рада має знати голови виконавчого комітету, з яким доведеться взаємодіяти в роботі [33. с. 68].

Голова сільської, селищної, міської (міст районного підпорядкування) виконавчих комітетів одночасно є головою сільської, селищної, міської (міст районного підпорядкування) Ради депутатів (ч. 2 ст. 20 Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь»). З цієї причини він ніким не призначається, а обирається з числа депутатів на сесії відповідної Ради шляхом таємного голосування і виконує свої обов'язки до відкриття першої сесії Ради нового скликання. Ймовірно, такий порядок заняття посади голови виконавчого комітету первинного рівня слід вважати винятком із загального порядку, встановленого статтею 119 Конституції, і пояснюється він невеликим масштабом діяльності та обсягом роботи в порівнянні з іншими видами виконавчих комітетів. На другому етапі призначаються заступники голови виконавчого комітету, голови адміністрації і члени виконавчого комітету (адміністрації). Перший заступник голови, заступники голови, керуючий справами і члени обласного (Мінського міського) виконавчого комітету призначаються на посаду і звільняються з посади головою виконавчого комітету за погодженням з Президентом Республіки Білорусь. Подібний порядок встановлено і для призначення першого заступника голови, заступника голови, керуючого справами (секретаря) і членів районного, міського, селищного, сільського виконавчих комітетів, лише узгодження кандидатур здійснюється з вищим виконавчим комітетом.

Дещо інший підхід у призначенні заступника (заступників) голови місцевої адміністрації і членів місцевої адміністрації. Заступник місцевої адміністрації призначається на посаду і звільняється з посади головою міського виконавчого комітету. Інші члени місцевої адміністрації, а також її співробітники призначаються на посаду і звільняються з посади головою адміністрації.

У чинному законодавстві не визначено процедуру та юридичні наслідки узгодження. Погодити - це означає отримати згоду, дозвіл Президента Республіки Білорусь або вищестоящого виконавчого комітету в особі його керівника на призначення тієї чи іншої кандидатури на зазначені посади. На практиці процедура узгодження складається з уявлення встановлених документів (наприклад, листка по обліку кадрів з фотографією, подання відділу, управління облвиконкому, Мінського міськвиконкому, рай (міськ) виконкому) до Адміністрації Президента Республіки Білорусь, в управління кадрів облвиконкому, вивчення їх відповідними особами, співбесіди з кандидатами, рекомендованими на посаду, і отримання письмової згоди на призначення. Якщо згоди не буде отримано, то компетентна особа не має права призначити подану ним кандидатуру на передбачувану посаду [32. с. 14].

Таким чином, узгодження є важливим офіційним, юридично значимим дією, як на першому, так і на другому етапі освіти виконавчого комітету. Без отримання згоди неможливі подальші дії заявника - голови відповідного виконавчого комітету щодо кандидата на посаду. Узгодження дозволяє також з'ясувати рівень професійної підготовки і наявність у кандидата на посаду інших якостей, якими він повинен володіти. Незважаючи на особливе значення узгодження кандидатур на посади голови виконавчого комітету та заступників голови, воно зайве по відношенню до інших членів виконавчого комітету. По-перше, вони працюють на громадських засадах, по-друге, є керівниками, як правило, структурних підрозділів виконавчого комітету, і їх кандидатури вже узгоджувалися з вищестоящими аналогічними ланками до призначення на займану посаду.

Термін дії виконавчих комітетів, як і місцевих адміністрацій, у чинному законодавстві не встановлено. Лише в частині 2 статті 10 зазначеного Закону визначено термін повноважень голови сільської, селищної, міської (міст районного підпорядкування) виконавчих комітетів. Він відповідає терміну повноважень відповідної Ради, тобто чотирьох років 1. Виконавчі комітети і місцеві адміністрації є органами місцевого управління постійної дії. У попередньому законодавстві аналізовані терміни встановлювалися і для них. Так, у частині 4 статті 14 Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» було записано: «Голова виконавчого комітету призначається на п'ять років і має право обіймати посаду не більше двох строків підряд». Коли виконавчі комітети були органами місцевих Рад депутатів, то термін їх повноважень пов'язується з терміном діяльності Ради. За Законом УРСР «Про міський, районний у місті Раді народних депутатів УРСР» міський, районний у місті Рада народних депутатів обирався строком на два з половиною роки. В даний час місцеві Ради депутатів обираються на чотири роки. Припинення строку повноважень голови первинного рівня виконавчого комітету не тягне за собою припинення діяльності інших членів виконавчого комітету. Вони діють постійно. Таким чином, місцевий виконавчий комітет (місцева адміністрація) складається з голови виконавчого комітету (голови адміністрації), заступників голови виконавчого комітету (голови адміністрації), керуючого справами (секретаря у виконавчих комітетах первинного рівня), членів виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Кількість членів визначає сам виконавчий комітет (місцева адміністрація). Такий склад мають власне виконавчі комітети, місцеві адміністрації як колегіальні органи місцевого управління.

У поняття виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій) як закладів включаються їх відділи і управління, головні управління та інші підрозділи. Такі підрозділи відсутні у сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) виконавчих комітетів. Відділи та управління утворюються для керівництва окремими сферами на території області, міста, району. Наприклад, організаційна структура Новополоцького міського виконавчого комітету включала: управління з економіки та ринкових відносин; управління капітального будівництва, управління архітектури, містобудування та землекористування; управління справами; відділ з управління комунальною власністю, роздержавлення і приватизації; відділ торгівлі та сфери обслуговування; відділ з обліку , розподілу житлової площі; відділ соціального захисту; відділ культури; відділ освіти; відділ з фізкультури, спорту і туризму; відділ інформації; відділ внутрішніх справ; фінансовий відділ та ін

1.3 Підзвітність і підпорядкованість органів місцевого управління

Місцеві виконавчі комітети (місцеві адміністрації) підзвітні та підконтрольні, тобто вони зобов'язані звітувати перед відповідним органом, посадовою особою, подавати їм необхідні відомості, дані, робити повідомлення, доповіді про свої дії, роботу і знаходитися під контролем. Це означає, що виконавчі комітети (місцеві адміністрації) перевірятися, знаходяться під наглядом з метою перевірки. У частинах 6, 9 статті 9 і частинах 9 статті 11 Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» встановлено, що обласні (Мінський міський) виконавчі комітети підзвітні та підконтрольні Президенту Республіки Білорусь та Ради Міністрів Республіки Білорусь з питань, що входять до їхньої компетенцію. Виконавчі комітети первинного і базового рівнів підзвітні та підконтрольні Президенту Республіки Білорусь і вищестоящим виконавчим комітетам. Крім того, виконавчі комітети відповідальні перед відповідною Радою з питань, віднесених до його компетенції. Виконавчі комітети в міру необхідності, але не рідше одного разу на рік повинні доповідати про свою діяльність Раді, а також інформувати громадян на зборах трудових колективів і за місцем проживання.

Місцева адміністрація підзвітна і підконтрольна міському виконавчому комітету. Вона не рідше одного разу на рік повинна звітувати про свою роботу перед міським виконавчим комітетом, а також інформувати громадян про свою діяльність.

Таким чином, до виконкомів і місцевим адміністраціям застосовуються різні форми контролю, як по вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі контроль здійснюється вищестоящими органами, по горизонталі - місцевими Радами депутатів і громадянами. По вертикалі контроль здійснюється у формі подання звітів, тобто проявом ініціативи підконтрольного органу, а також у формі проведення перевірок - проявом ініціативи з боку компетентних контролюючих вищестоящих органів по відношенню до нижчестоячих.

Контроль по горизонталі здійснюється місцевими Радами у формі заслуховування звітів виконавчого комітету та у формі відповідальності виконавчого комітету перед Радою. Доповідь робить голова, заступник голови виконавчого комітету на засіданні Ради у вигляді усного повідомлення. Не виключаються дебати, після яких виноситься рішення «взяти до відома повідомлення голови (заступника голови) виконавчого комітету». Тільки таким може бути рішення за результатами доповіді. Доповідь робиться для того, щоб проінформувати депутатів про результати своєї діяльності. Виконком не звітує перед Радою, він підзвітний Президентові Республіки Білорусь і вищестоящому виконавчому комітету. Проте Рада як представницький колегіальний орган самоврядування на території, на якій діє і виконком, повинен бути обізнаний про роботу органу місцевого управління. Наприклад, Мінський міська Рада депутатів 24 жовтня 2001 заслухав і обговорив інформацію начальника фінансового управління Мінського міського виконавчого комітету про хід виконання бюджету міста Мінська за 9 місяців 2001 р. і видав за його результатами рішення, в якій записав взяти до відома інформацію (п . 1) і дав кілька приписів виконавчому комітету в наступному вигляді: «вжити необхідних заходів», «провести подальше формування стабілізаційного фонду», «забезпечити своєчасність і повноту розрахунків по заробітній платі», «вжити заходів».

Законодавець встановив, що Рада депутатів заслуховує звіт виконавчого комітету з певних питань його діяльності, в той час як у частині 9 статті 9 цього ж Закону наказано виконавчому комітету в міру необхідності, але не рідше одного разу на рік доповідати про свою діяльність Раді та інформувати громадян . Таким чином, у даному Законі не робиться відмінності між «звітом» і «доповіддю», що не зовсім правильно з юридичної точки зору. Ймовірно, виконавчий комітет повинен тримати звіт лише перед органом, якому він підзвітний і підконтрольний. Такими відповідно до частини 6 статті 9 цього закону є Президент і Рада Міністрів (частково). Більше того, звіт, як правило, не обмежується окремими питаннями, а охоплює всю діяльність підзвітного. Він щось вагоміше, юридично значиме в порівнянні з доповіддю або інформацією. За його результатами можуть прийматися зобов'язують рішення, розпорядження. Аналіз правового статусу Ради депутатів свідчить про те, що він не володіє подібними повноваженнями щодо виконавчого комітету.

Законодавець встановив відповідальність виконавчого комітету перед відповідною Радою, але обмежив її питаннями, віднесеними до компетенції Ради. Подібна обов'язок виконавчого комітету перед Радою і право Ради по відношенню до виконкому носять символічний характер, оскільки відсутня реальна можливість Ради впливати на виконком. Рада не має повноважень владного, примусового впливу на виконавчий комітет. Він не може залучити виконком, його керівників ні до одного виду юридичної відповідальності. Отже, відповідальність виконавчого комітету перед Радою в кращому випадку зводиться до певної моральної обов'язки. Виконавчий комітет відповідальний перед Радою з питань, віднесених до компетенції Ради. Основними з них є: програми економічного і соціального розвитку; виконання бюджетів; місцеві податки і збори; організація управління та розпорядження комунальною власністю; затвердження на посаді голови виконавчого комітету; скасування розпоряджень голови виконавчого комітету, рішень виконавчого комітету в разі невідповідності їх законодавству Республіки Білорусь; визначення порядку управління та розпорядження комунальною власністю; організація охорони громадського порядку та захисту прав громадян.

Друга форма контролю по горизонталі виражається в наданні виконкомом інформації громадянам про свою діяльність не рідше одного разу на рік. Інформація, як правило, доводиться до відома на зборах трудових колективів і за місцем проживання громадян. Подібні повідомлення можуть доводитися до відома громадян по місцевому радіо, телебаченню, з допомогою місцевої періодичної преси. Контроль за діяльністю виконавчих комітетів по горизонталі не тільки бажаний, а й необхідний. Однак більш ефективним є контроль по вертикалі. Місцева адміністрація підзвітна і підконтрольна міському виконавчому комітету. Вона зобов'язана не рідше одного разу на рік звітувати про свою роботу перед міським виконавчим комітетом. Міські Ради за пропозицією відповідних виконавчих комітетів затверджують кошториси видатків місцевих адміністрацій, а також звіти про їх виконання. Місцева адміністрація зобов'язана не рідше одного разу на рік інформувати громадян про свою діяльність [40. с. 45].

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ І КОМПЕТЕНЦІЯ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ

2.1 Основні функції органів місцевого управління

У Законі «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» не виділяються в окрему статтю функції виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій), а наводяться разом з іншими питаннями, що стосуються статусу виконавчих комітетів. Такий підхід ускладнює пошуки застосування відповідних правових норм і посилання на них.

Основні функції виконавчих комітетів тісно пов'язані з їх завданнями. Вони конкретизують, деталізують завдання і не можуть виходити за їх межі.

Слід розрізняти функції виконавчого комітету та голови виконавчого комітету, місцевої адміністрації та голови місцевої адміністрації. Виконавчі комітети мають такими основними функціями.

Функцією, сприяє зв'язків виконавчого комітету з Радою, є розробка та внесення на затвердження в Раду схеми управління місцевим господарством і комунальною власністю. Виконком розробляє та вносить для затвердження до Ради пропозиції щодо організації охорони громадського порядку та захисту прав громадян, проекти програм економічного і соціального розвитку, місцевого бюджету, вживає заходів по здійсненню програм і виконання місцевого бюджету, подає Раді звіти про їх виконання. Названі функції є, таким чином, спільними для виконавчого комітету і Ради. Якщо перший готує матеріали, проекти документів, пропозиції, то другий їх затверджує. Затвердження - це не механічна дія. Воно супроводжується обговоренням запропонованих проектів документів, внесенням змін, доповнень, тобто Рада бере активну участь у їх доопрацюванні, вдосконаленні. У даному випадку Рада як би підноситься над виконавчим комітетом, проявляє владарювання. Його воля тут превалює над волею виконкому. Він може затвердити внесені проекти або їх відхилити. У законодавстві не врегульовано питання про те, чи може відхилення проекту (або проектів) тривати нескінченно. Розглянуте дію Ради не ідентично твердженням призначеного Президентом Республіки Білорусь чи вищим виконавчим комітетом голови виконавчого комітету. В останньому випадку проводиться затвердження після прийняття остаточного рішення, в першому - тільки його проекту. Не передбачені важелі, з допомогою яких можна було б впливати на Раду у разі встановлення факту, що відхилення запропонованих виконкомом проектів відбувається без достатніх на те підстав. У пункті б статті 98 Конституції передбачено, що Рада Республіки Національних зборів Республіки Білорусь може прийняти рішення про розпуск місцевої Ради депутатів, у разі систематичного або грубого порушення ним вимог законодавства і в інших випадках, передбачених законом. Навряд чи можна вважати порушенням законодавства неодноразове відхилення проектів документів, винесених виконкомом Раді на затвердження. Не обумовлена ​​подібна причина і в статті 27 «Дострокове припинення повноважень (розпуск) Ради» Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» [16. с. 840].

Отже, Рада депутатів як орган місцевого самоврядування при здійсненні зазначених функцій виявляється вище місцевого виконавчого комітету як органу місцевого (державного) управління.

Функція забезпечення здійснюється з метою дотримання Конституції, законів Республіки Білорусь, актів Президента Республіки Білорусь, виконання рішень Ради і рішень вищих державних органів, прийнятих в межах їх компетенції (п. 3 ст. 9), виконання законодавства Республіки Білорусь з питань військової служби всіма посадовими особами та громадянами, підприємствами, організаціями, установами, об'єднаннями, розташованими на підвідомчій виконкому території, а також дотримання законності та громадської безпеки на підвідомчій йому території. Виконавчий комітет організовує отримання доходів місцевого бюджету і їх використання за цільовим призначенням (ч. 1 п. 4 ст. 9); роз'яснення законодавства Республіки Білорусь і надання юридичної допомоги населенню (п. 16 ст. 9); прийом населення керівником виконкому та його структурних підрозділів (ч. 2 п. 14 ст. 9); пайову участь в соціальному і економічному розвитку території, підприємств, організацій, установ та об'єднань.

Термін «керівництво» вживається тільки стосовно утвореним виконкомом комісіям: адміністративної, у справах неповнолітніх та ін Фактично він має більш широке застосування. Виконком розпоряджається комунальною власністю адміністративно-територіальної одиниці в порядку, встановленому Радою. Він приймає рішення про створення, реорганізації і ліквідації підприємств, організацій, установ та об'єднань комунальної власності (ч. 1 п. 6 ст. 9), а також рішення, спрямовані на захист прав та задоволення законних інтересів громадян (ч. 1 п. 14 ст. 9), укладає договори з юридичними і фізичними особами 1.

Виконавчий комітет контролює на підвідомчій території використання комунальної власності (п. 9 ст. 9), утворює з питань своєї діяльності комісії і визначає їх повноваження (п. 11 ст. 9), вживає заходів щодо забезпечення та захисту інтересів території, місцевого господарства в судовому порядку, у вищестоящих органах державного управління та інших державних органах (п. 12 ст. 9), вирішує питання землевпорядкування та землекористування (п. 13 ст. 9), а також вирішує завдання щодо організації виборів і референдумів, обговорення інших важливих питань місцевого та республіканського значення (ч. 1 п. 21 ст. 9). Він надає нижчестоящим виконавчим комітетам і місцевим адміністраціям необхідну допомогу (п. 18 ст. 9), погоджує режим роботи непідлеглою підприємств, організацій, установ та об'єднань незалежно від форм власності, дає згоду на розміщення на підвідомчій йому території підприємств, організацій, установ та об'єднань , які не перебувають у комунальній власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці (ч. 3 п. 6 ст. 9), кооперує за згодою власників кошти для соціального та економічного розвитку території (ч. 1 п. 8 ст. 9). Функції голови виконавчого комітету мають дещо іншу спрямованість, ніж функції виконавчого комітету. Вони більше пов'язані з організаційними питаннями і керівництвом, а у виконкому переважає господарська спрямованість, забезпечення законності, прав та інтересів громадян.

Голова виконавчого комітету очолює виконавчий комітет (п. 1 ст. 10) і представляє його зовні (п. 4 ст. 10), призначає своїх заступників (п. 2 ст. 10), організує роботу з підготовки засідань виконкому (п. 6 ст . 10), підписує рішення та протоколи засідань (п. 7 ст. 10), визначає структуру і штати виконавчого комітету, його підрозділів, призначає на посади їх керівників (п. 10 ст. 10), за погодженням з виконавчим комітетом призначає на посади керівників підприємств, організацій, установ та об'єднань, заснованих на комунальній власності (п. 12 ст. 10), і т.д.

Слід зазначити, що у голови виконавчого комітету спектр функцій більш широкий, ніж у Прем'єр-міністра Республіки Білорусь. Функції місцевої адміністрації кілька схожі з функціями виконавчого комітету, але при цьому мають і свої відмінності. Наприклад, місцева адміністрація організовує будівництво і ремонт житлового фонду, доріг, контроль за змістом вулиць, кварталів, прибудинкових територій, за забезпеченням протипожежних заходів та безпеки на водах (п. 15 ст. 11), вирішує питання працевлаштування, освіти, професійної підготовки (п . 18), сприяє розвитку народних традицій і звичаїв (п. 19 ст. 11) і т.д. Подібні функції чомусь не знайшли відображення в статті 9 Закону, тобто не закріплені за виконавчим комітетом. В даний час діють виконавчі комітети різних рівнів зі своєю специфікою, особливостями, які не знайшли відображення в Законі. Бажано прийняти закони або інші нормативні правові акти про кожному рівні місцевих виконавчих комітетів, оскільки в жодному законі неможливо докладно визначити функції і повноваження кожного рівня виконавчих комітетів. Функції глави місцевої адміністрації також, загалом, схожі з функціями голови виконавчого комітету. У той же час голова місцевої адміністрації має деякі функції, які не закріплені в Законі за головою виконкому. Наприклад, він розподіляє функції (обов'язки) між своїми заступниками, іншими співробітниками місцевої адміністрації (п. 5 ст. І), застосовує до співробітників місцевої адміністрації заходи заохочення, накладає на них дисциплінарні стягнення (п. 7 ст. 11). У пункті 9 статті 10 Закону встановлені функції дисциплінарного характеру голови виконавчого комітету чомусь тільки у відношенні голів нижчестоящих виконавчих комітетів (голів місцевих адміністрацій) та їх заступників [7. с. 7].

2.2 Компетенція місцевих виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій)

У Законі «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» не виділяється компетенція органів місцевого управління, як у Законі «Про Раду Міністрів Республіки Білорусь та підпорядкованих йому державних органах» або в Положенні про Міністерство економіки Республіки Білорусь. Доцільно було б не тільки відокремити завдання, функції, компетенцію, а й видати окремі закони про кожному рівні виконавчих комітетів окремо від законів про місцеві Ради. Чинний Закон виступав би в якості основ, загального нормативного правового акту. Місцеві виконавчі комітети (місцеві адміністрації) володіють всіма правами і обов'язками по здійсненню місцевого управління. Вони мають сферу ведення, гарантії здійснення повноважень, а також певні методи управлінської діяльності. Права та обов'язки в зазначеному Законі закріплюються окремо для виконавчих комітетів та голів виконавчих комітетів, місцевих адміністрацій та голів місцевих адміністрацій. Права та обов'язки, тобто повноваження, відповідають функцій виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій) і призначені для їх реалізації. Щоб уникнути певних повторень слід розглянути повноваження з реалізації загальних функцій державного управління, які безпосередньо пов'язані з основними функціями органів місцевого управління. Компетенція виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій) має свої особливості, що відрізняють її від компетенції Ради Міністрів, республіканських органів та їх органів на місцевому рівні. По-перше, вона призначена для здійснення місцевого управління, по-друге, масштаб її поширення обмежується відповідної адміністративно-територіальною одиницею, по-третє, вона носить загальний характер, по-четверте, повноваження виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій) реалізуються в колегіальному порядку; по-п'яте, наявність у неї деякому зв'язку з повноваженнями Рад; по-шосте, вона спрямована на забезпечення дотримання (виконання) не тільки Конституції Республіки Білорусь, законів, актів Президента Республіки Білорусь, але і на виконання рішень Ради депутатів, актів вищестоящих державних органів (виконавчих комітетів), по-сьоме, компетенція пов'язана також із землеустроєм та землекористуванням; по-восьме, вона спрямована на вжиття заходів щодо забезпечення та захисту інтересів території, місцевого господарства.

Виконавчий комітет має певними повноваженнями з реалізації функції прогнозування і планування. Він наділений правом і обов'язком розробляти і вносити для затвердження до Ради депутатів проекти програм економічного і соціального розвитку, місцевого бюджету. При цьому вирішальне слово належить Раді. Ініціює зазначену програму і проявляє свою компетентність в її розробці виконавчий комітет. Виконавчому комітету належать деякі повноваження з реалізації організаційної функції. Виконавчий комітет володіє винятковими повноваженнями щодо створення, реорганізації і ліквідації підприємств, організацій, установ та об'єднань комунальної власності. Він стверджує режим їх роботи, погоджує режим роботи інших подібних організацій незалежно від форм власності, які розташовані на підвідомчій йому території.

Виконавчий комітет уповноважений давати згоду на розміщення на зазначеній території організацій, які не перебувають у комунальній власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, утворювати з питань своєї діяльності комісії. У зазначеному Законі записано, що виконком не тільки утворює комісії, а й визначає їх повноваження, що не зовсім відповідає дійсності.

Виконком утворює безліч різноманітних комісій, наприклад адміністративну комісію. Повноваження ж її встановлено КпАП. Виконком утворює комісію у справах неповнолітніх. Повноваження її визначені частково КпАП та Тимчасовим положенням про комісії у справах неповнолітніх, затвердженим Радою Міністрів Республіки Білорусь. Отже, виконком може встановлювати повноваження лише тим комісіям, які утворюються ним в якості допоміжних ланок для надання допомоги виконкому у підготовці і попередньому розгляді певного кола питань, в організаторській роботі та контролі виконання. Про це слід було б прямо записати в Законі «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь».

Законом надано право виконавчому комітету кооперувати за згодою власників кошти підприємств, організацій, установ та об'єднань, організовувати їх пайова участь в соціальному і економічному розвитку території 1.

Найбільш широкі повноваження є у виконавчого комітету по реалізації функції керівництва. У чинному Законі відсутня регламентація питання про те, що виконавчий комітет керує державним, господарським і соціально-культурним будівництвом на підвідомчій йому території, як це було записано в колишніх законах про місцеві Ради депутатів трудящих. Тим не менш, виконавчий комітет не позбавлений подібних повноважень. Необхідно підкреслити, що керівництво не тотожне управління. Керівництво виражається в здійсненні лише окремих управлінських дій, тобто керівництво - це частина управління, окрема його функція.

Повноваження виконавчого комітету з реалізації керівництва проявляються в розробці та внесення для затвердження Радою схеми управління місцевим господарством і комунальною власністю, пропозицій щодо організації охорони громадського порядку та захисту прав громадян. Він зобов'язаний забезпечувати на відповідній території додержання Конституції, законів, актів Президента Республіки Білорусь, виконання рішень Ради і вищих державних органів, а також законність і громадську безпеку. Виконавчий комітет не тільки розробляє проект місцевого бюджету, а й організовує після його затвердження отримання доходів цього бюджету, їх використання за цільовим призначенням. Орган місцевого управління розпоряджається комунальною власністю адміністративно-територіальної одиниці, скасовує рішення керівників нижчестоящих органів місцевого управління, прийняті з порушенням законодавства Республіки Білорусь або суперечать рішенням Ради та виконавчого комітету.

На виконавчому комітеті лежить обов'язок вживати заходів щодо забезпечення та захисту інтересів території, місцевого господарства, вирішувати питання охорони здоров'я, освіти, соціального і культурного забезпечення, торговельного, транспортного, комунального, побутового та іншого обслуговування громадян на відповідній території. Виконавчий комітет покликаний надавати нижчестоящим виконавчим комітетам і місцевим адміністраціям допомогу в їх діяльності, сприяти розвитку народних традицій і звичаїв на підвідомчій території. У розглянутому Законі термін «керує» вживається лише стосовно утворених виконкомом комісій, як і «контроль» - тільки відносно використання комунальної власності на підвідомчій території. Фактично сфера здійснення контролю значно ширше. Адже без знання фактичного стану справ неможливо взагалі здійснювати повноваження з реалізації навіть однієї функції.

Отже, в даному Законі лише в загальних рисах закріплені повноваження місцевих виконавчих комітетів, без диференціації їх за рівнями органів місцевого управління. Подібний підхід не може сприяти ефективній роботі місцевих виконавчих комітетів та дотриманню законності в їх діяльності. Повноваження голови виконавчого комітету визначені більш конкретно. Вони переважно пов'язані з реалізацією організаційної функції і керівництва. Зокрема, голова виконавчого комітету призначає першого заступника, заступників (заступника) голови, керуючого справами (секретаря), інших членів виконавчого комітету, заступника (заступників) голови місцевої адміністрації (у містах, що мають районний поділ), визначає структуру і штати виконавчого комітету, його управлінь, відділів та інших підрозділів, керівників відділів, управлінь та інших підрозділів виконавчого комітету за погодженням з аналогічними структурними підрозділами вищих органів. У законодавстві не регулюється питання про те, чи можна пропоновану неузгоджену кандидатуру призначити виконуючим обов'язки або необхідно підібрати іншу. Ймовірно, було б правильним в одному з нормативних правових актів, наприклад, в указі Президента Республіки Білорусь, дати відповіді на всі виникаючі питання, пов'язані з узгодженням, тобто розкрити його сутність, тим більше що сфера застосування узгодження постійно розширюється. У відношенні керівників відділів, управлінь та інших структурних підрозділів узгодження дуже бажано, оскільки названі підрозділи перебувають у подвійному підпорядкуванні.

Голова виконавчого комітету уповноважена призначати на посаду та звільняти з посади інших працівників апарату виконавчого комітету, укладати від імені наймача трудові договори (контракти) з працівниками виконавчого комітету, застосовувати до цих працівникам заходи заохочення, накладати на них дисциплінарні стягнення. Подібні повноваження поширюються і на голів нижчестоящих виконавчих комітетів (голів адміністрацій) та їх заступників. Він також має право призначати за погодженням з виконавчим комітетом на посаду та звільняти з посади керівників підприємств, організацій, установ та об'єднань, заснованих на комунальній власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Подібні повноваження можна віднести до керівництва. Повноваження голови по керівництву, перш за все, поширюються на весь апарат виконавчого комітету, включаючи його відділи, управління та інші підрозділи. Голова виконавчого комітету керує цивільною обороною на підвідомчій йому території, а у випадках стихійних лих, аварій, катастроф вживає заходів з порятунку людей і збереження матеріальних цінностей, нормалізації економічної ситуації, має право для ліквідації таких надзвичайних ситуацій залучати населення до виконання невідкладних суспільно необхідних робіт і використовувати матеріально-технічні ресурси розташованих на підвідомчій йому території підприємств, організацій, установ та об'єднань незалежно від форми власності. Він має право припиняти діяльність підприємств, організацій, установ та об'єднань, а також будівництво об'єктів на підвідомчій йому території при порушенні природоохоронного та іншого законодавства Республіки Білорусь, розпоряджатися кредитами по видаткової частини місцевого бюджету та позабюджетних коштів. Керівник місцевого виконкому організовує роботу з підготовки засідань виконавчого комітету, веде засідання, підписує рішення та протоколи засідань, забезпечує контроль за реалізацією прийнятих рішень і видає в межах своєї компетенції розпорядження. Голова представляє виконавчий комітет у відносинах з Радою депутатів, іншими державними органами, органами територіального громадського самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, об'єднаннями та громадянами.

Компетенція місцевої адміністрації багато в чому схожа з компетенцією виконавчих комітетів, але при цьому має і особливості, які визначаються її статусом. Вона, наприклад, не має право розробляти і вносити для затвердження до Ради проекти програм економічного і соціального розвитку, місцевого бюджету 1. По-перше, адміністрації такі повноваження не потрібні, оскільки не може бути подібних окремих програм розвитку окремого району в місті, по-друге, відсутня Рада депутатів в районі, тобто у адміністрації відсутні певні повноваження, які є у виконавчого комітету. У той же час у місцевої адміністрації є такі повноваження, яких немає у виконавчого комітету. Наприклад, адміністрація має право організовувати роботу органів територіального громадського самоврядування, скликати збори, в тому числі зборів уповноважених представників громадян відповідної території, вирішувати питання працевлаштування. Подібні права не знайшли відображення в статті 9 Закону, в якій визначається статус виконавчого комітету. Аналогічним чином врегульовано питання про повноваження голови місцевої адміністрації. Він також володіє багатьма повноваженнями, схожими з повноваженнями голови виконавчого комітету, окремі з них у нього відсутні. Наприклад, голова місцевої адміністрації не керує цивільною обороною і не наділений обов'язками вживати заходів у випадках стихійних лих і т.п., не здійснює керування підвідомчими підприємствами, організаціями та ін Його повноваження кілька вже в порівнянні з повноваженнями голови виконавчого комітету.

У главі 6 цього Закону закріплені деякі важливі гарантії місцевого управління та самоврядування. Наприклад, рішення питань, пов'язаних з господарською або соціально-культурною діяльністю, яка зачіпає інтереси населення, здійснюється лише за згодою виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Місцеві Ради депутатів, виконавчі комітети, місцеві адміністрації наділені правом вимагати або організовувати проведення додаткових екологічних та інших необхідних експертиз будуються, а також діючих об'єктів і використовуваних технологій.

РОЗДІЛ 3. ФОРМИ І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВИКОНАВЧИХ КОМІТЕТІВ

Форми роботи виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій) поділяються на два види: організаційно-правові та управлінські.

Місцеві виконавчі комітети і місцеві адміністрації є колегіальними органами. Їх основною організаційно-правовою формою роботи визнається колегіальність. Колегіальність реалізується у проведенні засідань виконавчих комітетів та місцевих адміністрацій. Саме на засіданні виконком (місцева адміністрація) представлений як колегіальний орган місцевого управління. Тільки тут колективно вирішуються багато найбільш важливі питання, віднесені до відання виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Колегіальне обговорення питань допомагає знайти найбільш правильні та доцільні шляхи їх вирішення, уникнути помилок, повніше врахувати потреби людей. Однак колегіальність ні в якій мірі не знімає персональної відповідальності з виконавця за доручену справу. Навпаки, колегіальність передбачає підвищену відповідальність членів колегії, які, прийнявши рішення, зобов'язані його самі реалізувати [16. с. 845].

У Законі «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» регулюються періодичність і правомочність засідань виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Так, у частині 8 статті 9, частини 4 статті 11 Закону закріплено правило про те, що «... засідання виконавчого комітету (місцевої адміністрації) скликаються (проводяться) головою виконавчого комітету (головою адміністрації) за необхідності, але не рідше одного разу на місяць ». Подібне правило було передбачено вже в законах про місцеві Ради 1979р. Деякі виконавчі комітети, місцеві адміністрації (наприклад, Мінський міськвиконком, адміністрація Фрунзенського району м. Мінська) в регламентах встановили, що засідання проводяться в міру необхідності, але не рідше двох разів на місяць. У регламентах вказуються й дні тижня, в які проводяться засідання. Встановлення такого порядку забезпечує необхідну періодичність у роботі колегіального органу. Колегіальність проявляється також під час обговорення питань на засіданні та прийнятті рішень. В обговоренні питань можуть брати участь не тільки члени виконавчого комітету, а й присутні. Вони можуть вносити пропозиції про зміни і доповнення до проектів рішень або про їх доопрацювання. Рішення виконавчого комітету, місцевої адміністрації приймаються простою більшістю голосів. На засідання вносяться питання, які стосуються компетенції виконавчого комітету, місцевої адміністрації, а також питання, які виникають у повсякденному житті і не можуть бути вирішені одноосібно головою (головою адміністрації), заступниками голови (заступниками голови адміністрації) або структурними підрозділами виконкомів (місцевих адміністрацій) 1.

Законодавець встановлює, що засідання правомочні тоді, коли на них присутні не менше двох третин членів від встановленого складу виконавчого комітету (місцевої адміністрації) (ч. 8 ст. 9), і рішення вважається прийнятим, якщо проголосувало «за» проста більшість від встановленого складу виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Проста більшість становить половина (50%) учасників плюс один. Повноваження голови виконавчого комітету (голови адміністрації) окремо визначені у зазначеному вище Законі. Єдиноначальність доповнює колегіальність, сприяє якнайкращому і найбільшому її прояву. У діяльності виконавчих комітетів широко застосовується і єдиноначальність, яке проявляється в повсякденній роботі голови виконавчого комітету (глави місцевої адміністрації), їх заступників.

Управлінська діяльність виражається в правовій і неправової формах. Конкретний прояв правова форма знаходить в актах управління, що видаються як колегіально, так і єдиноначальні. За Законом виконавчі комітети (місцеві адміністрації) приймають рішення, а голови виконавчих комітетів (голови адміністрацій) видають розпорядження. Проте термін «рішення» не зовсім підходить для назви правового акту. Рішення приймаються будь-яким органом державного управління до їх полегшення у форму правового акта. Рішення - це зміст правового акта. Для виконавчого комітету та місцевої адміністрації як колегіальних органів загальної компетенції більш прийнятний термін «постанову». У зв'язку з цим правильно було б внести відповідні зміни до Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь».

Рішення виконавчих комітетів, місцевих адміністрацій - акти колегіальні. Вони можуть прийматися тільки на засіданнях колегіального органу, тобто виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Рішення виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій) за формою, по суті, нічим не відрізняються від правових актів інших органів державного управління. Як приклад можна навести рішення Гомельського обласного виконавчого комітету.

«Про тарифи на послуги з санітарної очистки, надавані юридичним особам Рішення Гомельського обласного виконавчого комітету від 24 жовтня 2001р. № 796 9 / 1678 (01.11.2001).

Відповідно до Указу Президента Республіки Білорусь від 19 травня 1999р. № 285 «Про деякі заходи щодо стабілізації цін (тарифів) в Республіці Білорусь» (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 1999 р., № 40, 1 / 371; № 89, 1 / 781; 2000 р. № 37, 1 / 1163, № 95, 1 / 1662, № 107, 1 / 1765) Гомельський обласний виконавчий комітет вирішив:

1. Затвердити тарифи на послуги з санітарної очистки, що надаються підприємствами та організаціями системи Міністерства житлово-комунального господарства Республіки Білорусь юридичним особам згідно з додатком.

2. Рішення Гомельського обласного виконавчого комітету від 23 лютого 2001р. № 137 «Про тарифи на послуги санітарної очистки для юридичних осіб» скасувати з моменту його прийняття.

3. Це рішення набуває чинності з 5 листопада 2001р.

Голова А.С. Якобсон. Керуючий справами Н.А. Протосовіцкій ».

Рішення підписуються двома особами: головуючим на засіданні та керуючим справами. У Законі передбачено підписання рішень тільки головою виконавчого комітету (головою адміністрації). У регламентах встановлено, що необхідні два підписи. Крім того, виконкому дозволяється прийняття рішень щодо окремих питань, які потребують обговорення, за дорученням голови виконавчого комітету, шляхом опитування. У такому порядку рішення вважається прийнятим, якщо в опитуванні взяло участь не менше двох третин членів виконавчого комітету.

У Законі не обмовляється, якими можуть бути рішення по юридичній силі. Фактично рішення бувають нормативні та ненормативні, тобто індивідуальні. Нормативні рішення мають більшу юридичну силу порівняно з ненормативними. За формою між ними не є відмінностей. За змістом індивідуальні рішення індивідуалізовані, мають конкретного адресата. Нормативні рішення знеособлені, приймаються на невизначений термін, містять норми права, визначені правилами поведінки 1.

Розпорядження повинні бути завжди індивідуальними актами. Вони видаються головою виконавчого комітету (головою адміністрації) з питань, що не вимагає колегіального обговорення (розгляду), а також з метою виконання раніше прийнятих рішень виконавчого комітету і належать до його компетенції. За юридичною силою розпорядження нижче рішень. З цієї причини розпорядження не можуть суперечити рішенням, скасовувати або змінювати їх. Більшість розпоряджень має внутрішньоорганізаційний характер. Розпорядження підписуються головою виконавчого комітету (головою адміністрації). Прикладом може служити розпорядження такого вигляду:

«Про надання трудового відпустки Федорову І.М.

Розпорядження Мінського обласного виконавчого комітету

від 25 липня 2001р. № 803р

м. Мінськ

1. Надати Федорову Івану Миколайовичу, керуючому справами облвиконкому, за період роботи з 11 травня 2000 року по 11 травня 2001 11 календарних днів трудового відпустки з 30 липня по 13 серпня 2001 року і виплатити матеріальну допомогу у розмірі посадового окладу, а за невикористані 16 календарних днів за період роботи з 11 травня 1999 р. по 11 травня 2000 виплатити грошову компенсацію.

Підстава: заява Федорова І.М.

2. Виконання обов'язків керуючого справами облвиконкому на час відпустки Федорова І.М. покласти на заступника голови облвиконкому Серьогіна СМ.

Голова виконкому ".

На практиці не виключаються розпорядження нормативного характеру. Статтею 10 Закону голові виконавчого комітету надані такі повноваження, реалізація яких змушує його видавати розпорядження нормативного характеру. Наприклад, всі голови виконавчих комітетів визначають структуру і штати свого виконавчого комітету, його управлінь, відділів та інших (існуючих) підрозділів (п. 10 ст. 10 зазначеного Закону) та вносять до них зміни, для чого видають розпорядження. Видавати інші види правових актів вони не можуть, оскільки не наділені таким правом. Подібне розпорядження може бути приблизно такого характеру (назва облвиконкому і прізвище його голови умовні):

«Про внесення змін до структури гродненського обласного виконавчого комітету

Розпорядження Гродненського обласного виконавчого комітету від 4 квітня 2001р. № 301

м. Гродно

1. Внести зміни до розпорядження голови облвиконкому від 8 лютого 2001р. № 124р «Про структуру обласного виконавчого комітету і штатної чисельності працівників апарату облвиконкому, його комітетів, управлінь і відділів» згідно з додатком.

2. Затвердити структуру управління справами, комітету з економіки та ринкових відносин, відділу у справах релігій і національностей Гродненського обласного виконавчого комітету.

3. Фінансовому управлінню обласного виконавчого комітету врахувати дані зміни при розрахунках фонду оплати праці та уточнення показників бюджету 2001р.

Голова виконкому Н.Ф. Доморацького ».

Наведене розпорядження є нормативно-правовим актом, виданим відповідно до статті 10 Закону «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь», однак воно суперечить статті 2 Закону «Про нормативних правових актах Республіки Білорусь». У названій статті дано перелік видів нормативних правових актів, серед яких взагалі відсутні розпорядження як вид правових актів, ким би вони не видавалися. При цьому розпорядження голів виконкомів не названі і в статті 3 Закону «Про нормативних правових актах Республіки Білорусь».

Відповідно до законів УРСР про місцеві Ради народних депутатів (1979р.) розпорядження видавалися єдиноначальні, але від імені виконавчого комітету, з наступним доповіддю про них виконавчому комітету на його черговому засіданні. Виконавчий комітет мав право скасувати або змінити такі розпорядження. Неправовими формами управлінської діяльності є організаторська діяльність та матеріально-технічні дії. Вони ті ж, що і в інших органів державного управління [10. с. 54].

Організація роботи виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій), як і інших органів державного управління, має низку складових: планування, розподіл обов'язків, підготовка засідань, питань, що виносяться на розгляд виконавчого комітету (місцевої адміністрації), проведення засідань, прийняття рішень і доведення їх до виконавців , здійснення контролю, прийом громадян, розгляд звернень громадян.

Планування - одна з найважливіших і найперших функцій управління, організації роботи виконавчого комітету (місцевої адміністрації).

Плани роботи виконавчих комітетів (місцевих адміністрацій) складаються на рік, півріччя, квартал, місяць. У Законі «Про місцеве управлінні і самоврядування в Республіці Білорусь» нічого не говориться про планування роботи. У регламентах йому присвячена, як правило, друга глава. Не регламентувалося планування і в попередніх законодавчих актах про місцеві Ради. Однак на практиці планування знайшло застосування. У 50-і роки був відсутній єдиний підхід до планування: одні Поради (виконкоми) планували свою роботу на місяць, інші - на півроку. До 60-х років це стан стабілізувався: майже всі Ради Білорусі стали складати плани роботи на три місяці. У 70-ті роки багато місцевих Рад УРСР разом з квартальними почали приймати також річні та дворічні плани роботи. [11. с. 97].

Зміст планів роботи складається з декількох розділів (глав). Наприклад, у плані роботи Мінського міськвиконкому є сім розділів:

1. Перелік основних питань для розгляду на засіданнях виконавчого комітету;

2. Перелік основних питань, пропонованих для розгляду на сесіях міської Ради депутатів;

3. Суспільно-політичні та культурні заходи, що проводяться в місті;

4. Зустрічі керівників міськвиконкому з представниками громади та окремими категоріями громадян міста;

5. Семінари з обміну досвідом роботи керівників підприємств, організацій та установ, структурних підрозділів міськвиконкому, адміністрацій районів;

6. Семінари за участю голови міськвиконкому та голів адміністрацій районів;

7. Календар знаменних дат.

У кожному розділі зазначаються питання, місяць розгляду та відповідальні за їх підготовку. У підготовці кожного питання бере участь, як правило, відповідний структурний підрозділ виконкому (місцевої адміністрації). При складанні плану роботи враховуються рішення вищестоящих державних органів, стан економіки, положення господарського, соціально-культурного будівництва, розвиток підприємництва, пропозиції різних організацій, структурних підрозділів виконкому.

У підготовці проекту плану бере участь весь апарат виконкому, його структурні підрозділи: відділи, управління та інші організації, які представляють свої пропозиції, попередньо погодивши з заступниками голови та керуючим справами, зазвичай, у відділ організаційної та кадрової роботи завчасно, не пізніше 15 грудня поточного року. Проект плану складається названим відділом і передається голові, заступникам голови та керуючому справами для попереднього розгляду. При наявності зауважень він допрацьовується і вноситься керуючим справами на розгляд виконавчого комітету 1.

План роботи служить важливим орієнтиром у справі завчасної підготовки питання для розгляду або проведення заходу. Погано, що в планах не знаходить відображення оперативна робота. Доцільно планувати виїзди керівників виконкомів, їх відділів і управлінь в конкретні організації, населені пункти із зазначенням мети виїзду (прийом громадян, інформація населення про свою роботу, перевірка і т.д.). Такий підхід сприяв би систематичного проведення роботи на місцях, конкретизував би її. Зрозуміло, що передбачити всі виїзди на місця складно, але заздалегідь намітити їх можливо. Бажано планувати не тільки виїзди на місця, а й інші форми оперативної діяльності, що, безумовно, підвищить ефективність впливу на керованих. Розподіл обов'язків відбувається між головою виконавчого комітету (головою адміністрації), його заступниками та керуючим справами (секретарем) виконкому. Розподіл обов'язків здійснюється головою виконавчого комітету (головою адміністрації) та затверджується на засіданні виконавчого комітету (місцевої адміністрації). Важливим етапом організації роботи виконкомів (місцевих адміністрацій) є підготовка засідань. На засіданнях розглядаються питання, передбачені планом роботи. Позапланові питання виносять лише за погодженням з головою виконкому (головою адміністрації), керівниками структурних підрозділів виконкому (місцевої адміністрації), організацій, нижчестоящих виконкомів. Підготовка основних планових питань здійснюється заздалегідь (не пізніше одного місяця до засідання). Для цього можуть створюватися спеціальні комісії (робочі групи) з числа зацікавлених структурних підрозділів. Такі комісії може очолювати один з заступників голови (голови адміністрації), керуючий справами, член виконкому, керівник структурного підрозділу. Склад комісії затверджує голова виконкому (голова адміністрації). Не виключається видання з цього питання спеціального розпорядження.

З кожного питання, які виносять на засідання, готується проект рішення, який видається з іншими передбаченими регламентом матеріалами до відповідного відділу (загальний, протокольний сектор відділу контролю та діловодства). Обов'язково додаються обгрунтування про необхідність розгляду даного питання з укладанням відповідної заступника голови, довідка, список доповідачів і співдоповідачів з цього питання, осіб, запрошених на засідання.

Проект рішення та додатки до нього візуються керівниками організацій, які готують таке рішення.

Проекти рішень повинні відповідати вимогам нормотворчої техніки. У регламентах пропонується, що проекти рішень не можуть перевищувати трьох-чотирьох сторінок, а довідки - п'яти-шести сторінок надрукованого через півтора інтервали тексту. Вони видаються в протокольний сектор (загальний відділ), який за п'ять-сім днів до засідання формує порядок денний засідання і представляє керуючому справами для візування та затвердження головою виконкому (головою адміністрації). Якщо матеріали підготовлені неякісно, ​​розгляд відповідного проекту рішення або питання до порядку денного не включається. У випадку якщо питання не підготовлені вчасно, вони включаються в додаткову порядок денний і тільки з відома голови виконкому (голови адміністрації).

Проекти рішень з іншими матеріалами, які пропонуються для розгляду на засіданні, разом з порядком денним розсилаються (подаються) для ознайомлення членам виконкому (місцевої адміністрації) та іншим зацікавленим особам, наприклад голові Ради депутатів, прокурору, помічнику Президента Республіки Білорусь - головному інспектору по області , м. Мінську, начальнику юридичного відділу, прес-центру для ознайомлення не пізніше, ніж за три дні до засідання. Відповідальним за підготовку засідань виконкому (місцевої адміністрації) є керуючий справами (секретар) виконкому. У підготовці засідань беруть участь також загальний відділ та відділ контролю та діловодства. Перший забезпечує підготовку організаційних заходів до засідань, другий - ведення протоколу засідання, запис зауважень і пропозицій щодо обговорюваних питань.

Засідання виконкому (місцевої адміністрації) веде голова виконкому (голова адміністрації), а при його відсутності - перший заступник голови або за їх дорученням - один із заступників голови виконкому (глави місцевої адміністрації). На початку засідання затверджується остаточний порядок денний і порядок роботи.

У засіданнях виконкому (місцевої адміністрації) можуть брати участь прокурор, керівники структурних підрозділів виконкому (адміністрації), керівники організацій, розташованих в адміністративно-територіальній одиниці, голови нижчестоящих виконкомів (голови місцевих адміністрацій), їх заступники, депутати Рад депутатів, представники Адміністрації Президента Республіки Білорусь, Ради Міністрів, вищих виконкомів, республіканських органів, місцевого радіо з правом дорадчого голосу. Інші особи можуть брати участь у засіданнях виконкому (місцевої адміністрації) лише за згодою головуючого [40. с. 56].

На засіданнях питання доповідаються головою виконкому (головою адміністрації), його заступниками, керуючим справами (секретарем), членами виконкому (адміністрації), керівниками структурних підрозділів виконкому (адміністрації), головами нижчестоящих виконкомів (керівниками місцевих адміністрацій), а також іншими особами, які готували проект рішення, але тільки за згодою головуючого. Час для доповідей, співдоповідей встановлюється в регламентах або на самому засіданні. Зазвичай воно передбачається для доповіді в межах 10-15 хвилин, для співдоповіді, виступів - до 5 хвилин, для довідок - до 3 хвилин. Прийняті рішення, які вимагають доопрацювання з урахуванням обговорення, повертаються готував їх структурним підрозділам. Доопрацьовані рішення візуються керівниками відповідних структурних підрозділів і представляються заступниками голови (голови адміністрації) виконкому в протокольний сектор (загальний відділ) не пізніше ніж протягом трьох днів або в обумовлений термін.

Рішення підписуються головуючим на засіданні та керуючим справами (секретарем), а додатки до них візуються керівниками структурних підрозділів, відповідальними за їх підготовку. Рішення розсилаються протокольним сектором (загальним відділом) у триденний термін після їх підписання згідно з переліком розсилки. На засіданнях ведуться протоколи, які оформляються з дотриманням вимог, встановлених Інструкцією з діловодства, затвердженої облвиконкомом (Мінським міськвиконкомом). За виконанням прийнятих рішень встановлюється контроль. Подібний контроль покладається на структурні підрозділи виконкому (місцевої адміністрації). Загальне керівництво організації роботи з контролю здійснюють голова виконкому (голова адміністрації), його заступники та керуючий справами (секретар). Відділ контролю та діловодства управління справами виконкому здійснює систематичний аналіз та оперативний контроль за термінами реалізації актів вищестоящих органів, рішень виконкому, розпоряджень голови виконкому та службового листування. Виконання доручень голови на засіданнях виконкому контролюється помічниками заступників голови виконкому відповідно до розподілу обов'язків та управлінням кадрів та організаційної роботи виконкомів (там, де воно є). Крім того, проводиться велика організаторська робота по прийому громадян і розгляду їх звернень. Питання щодо її організації регулюються регламентами виконкомів (місцевих адміністрацій).

У місцевих виконавчих комітетах, крім сільських, селищних і міських, міст районного підпорядкування, створюються відділи, управління та структурні підрозділи під іншими назвами. Потреба в них визначається необхідністю дозволу широкого кола питань в адміністративно-територіальних одиницях. Це спеціалізовані органи, які безпосередньо і конкретно займаються керівництвом окремими галузями чи сферами управління, виконують конкретні внутрішні апаратні функції.

У Конституції УРСР 1937р. дали перелік основних відділів та управлінь виконкомів обласних, районних і міських Рад народних депутатів із застереженням про право місцевих Рад (з утвердження вищих органів державної влади) на освіту інших відділів та управлінь залежно від особливостей та обсягу їх господарства і соціально-культурного будівництва 1 .

Указом Президента Республіки Білорусь від 7 грудня 2001р. № 723 "Про структуру і чисельність працівників виконавчих комітетів та місцевих адміністрацій районів у містах» визначена приблизна структура обласної, міської, міської (міст районного підпорядкування), районної виконавчих комітетів, місцевих адміністрацій районів у містах.

Вони утворюються під різними назвами: відділи, управління, головні управління, комітети. У законодавстві відсутні критерії розподілу аналізованих органів на відділи і управління і ін Різниця у назвах цих органів пояснюється обсягом роботи і колом вирішуваних питань, внутрішньою структурою, чисельністю працівників. Відділи знаходяться на більш низькому рівні. З них можуть складатися управління, з управлінь - головні управління, а з головних управлінь, управлінь або відділів - комітети.

Існує чимало відділів, які є самостійними структурними одиницями. Питання про розмежування відділів та управлінь можна вважати несуттєвим. Разом з тим найменування кожного органу має чимось обгрунтовувати, як, наприклад, в Указі Президента Республіки Білорусь від 11 січня 1997р. № 30 «Про систему республіканських органів державного управління, підпорядкованих Уряду Республіки Білорусь» давалося визначення міністерства, державного комітету і комітету. Таке обгрунтування є і в Указі Президента Республіки Білорусь від 24 вересня 2001 р. № 516 «Про вдосконалення системи республіканських органів державного управління та інших державних організацій, підпорядкованих Уряду Республіки Білорусь».

У Положенні про умови оплати праці працівників органів державного управління, затвердженому постановою Міністерства праці Республіки Білорусь від 16 травня 2001р. № 58 встановлено, що посада начальника управління вводиться за наявності в штаті не менше семи працівників, включаючи начальника управління; начальника відділу - при наявності в штаті не менше чотирьох працівників, включаючи начальника відділу; завідувача сектором - при наявності не менше трьох працівників, включаючи завідувача сектором.

В обласних і Мінському міському виконавчих комітетах переважають головні управління і комітети. Наприклад, в Мінському міськвиконкомі з 33 структурних підрозділів налічувалося 23 управління (головні управління), 6 комітетів і лише 4 відділу (самостійних). У той же час на районному (міському, міст обласного підпорядкування) рівні переважають відділи. Так, в місцевій Адміністрації Фрунзенського району м. Мінська було лише два управління - управління внутрішніх справ і управління справами, всі інші - відділи, а в Докшицького районному виконавчому комітеті крім відділів було три управління - управління справами, управління капітального будівництва, управління сільського господарства і продовольства, решта - відділи.

Важливою формою органів управління виконавчих комітетів є головні управління і комітети. Поява їх у облвиконкому і Мінськом міськвиконкомі, ймовірно, можна пояснити, насамперед, особливостями складного багатогалузевого господарства і культури. Не можна виключати і суто прагматичний фактор - бажання зменшити кількість самостійних структурних підрозділів виконавчого комітету, оскільки в розглянутих виконавчих комітетах їх більше 30. Кожне головне управління (їх у Мінському міськвиконкомі - два, в Мінському облвиконкомі - одне) і комітет (у Мінському міськвиконкомі - шість, в Мінському облвиконкомі - вісім) складається з управлінь, а управління - з відділів. У виконавчих комітетах (місцевих адміністраціях) створюються і структурні підрозділи, які називаються по-іншому, але за своїм становищем аналогічні відділам та управлінням, наприклад головний лікар району.

Основными признаками отделов и управлений исполнительного комитета (местной администрации) являются:

организационная обособленность;

нахождение в штатном расписании исполкома (местной администрации); некоторые из них финансируются сверху, вышестоящими органами, например органы внутренних дел, финансовые органы;

их создание исполнительным комитетом, как правило, по согласованию с вышестоящим органом; порядок их образования установлен законом;

отделы и управления предназначены: одни для внутриорганизационной работы, другие — для осуществления отраслевого управления в пределах административно-территориальной единицы, третьи — для осуществления надведомственного (функционального) управления в пределах той же единицы;

перечень отделов и управлений определяется самим исполкомом, с учетом Указа Президента Республики Беларусь от 7 декабря 2001г. №723 «О структуре и численности работников исполнительных комитетов и местных администраций районов в городах»;

отделы и управления подчинены исполнительному комитету, а также соответствующим вышестоящим органам государственного управления, подотчетны тем и другим, т.е. находятся в двойном подчинении кроме внутриорганизационных, так называемого аппарата исполкома;

их правовой статус определяется самим исполкомом (положения о них издаются исполкомом).

Отделы и управления являются органами местного управления. Они осуществляют специализированное управление, т.е. каждый отдел, управление осуществляют свою часть местного управления, связанную с его областью, сферой. Отделы и управления, кроме внутриорганизационных, управляют подведомственными исполкому предприятиями, учреждениями, организациями. Поэтому их система строится в основном применительно к основным отраслям и сферам деятельности исполнительного комитета. В исполнительных комитетах преобладают отделы и управления. Наиболее разветвленной является система отделов и управлений облисполкомов и Минского горисполкома. Она включает: управления — главное управление кадров и организаторской работы (Минский облисполком; в Минском горисполкоме — управление организационно-кадровой работы); управление делами; управление юстиции; главное управление (управление) внутренних дел; управление информации; управление торговли, общественного питания и потребительских товаров; управление ценообразования; финансовое управление; управление бытового обслуживания населения; управление охраны здоровья; управление образования; управление социальной защиты; управление по физической культуре, спорту и туризму; управление регистрации и лицензирования; управление предприятиями коммунального обслуживания; управление культуры; управление учета и распределения жилой площади и др.; отделы — юридический; топлива; коммунального хозяйства и благоустройства (г. Минск); бухгалтерского учета и отчетности; писем и организации приема граждан; хозяйственный; по архивам и делопроизводству и др.; комитеты — градостроительства, архитектуры и землеустройства; по делам молодежи; по экономическим и рыночным отношениям (г. Минск); по предпринимательству и инвестициям (г. Минск) и др.

В исполкомах городов областного подчинения были образованы, как правило, управления — по экономике и рыночным отношениям; капитального строительства; архитектуры, градостроительства и землепользования; управление делами; отделы — по управлению коммунальной собственностью, разгосударствлению и приватизации; торговли и сферы обслуживания; по учету и распределению жилой площади; социальной защиты, культуры и образования; по физической культуре, спорту и туризму; финансовый; информации; внутренних дел; организаторской и кадровой работы.

В районных исполнительных комитетах обычно имелись управления — управление делами; управление внутренних дел; управление сельского хозяйства и продовольствия; управление экономики и рыночных отношений; отделы — организаторской и кадровой работы; главный архитектор; по учету и распределению жилой площади, отделы — образования, культуры, физической культуры, спорта и туризма, социальной защиты. В них отсутствовал и отсутствует отдел здравоохранения, его функции осуществлялись администрацией головной районной больницы (главврачом). Указом Президента Республики Беларусь от 7 декабря 2001г. № 723 утверждена Примерная структура областного, Минского городского, городского (городов областного подчинения), районного исполнительных комитетов, местных администраций районов в городах, которая несколько отличается от установившейся на практике структуры названных органов государственного управления. Она предусматривает значительно меньшее число структурных подразделений. Например, из 33 структурных подразделений Минского облисполкома и Минского горисполкома предложено образовать в облисполкомах 21 отдел, управление, комитет, а в Минском горисполкоме — всего 17. Кроме того, предписано сократить на 10% численность работников исполкомов и местной администрации, а также в Минском облисполкоме должно быть не более 630 работников, не считая персонала по охране и обслуживанию зданий, в Минском горисполкоме — 808 работников. Немаловажным является предоставление права руководителям местных исполнительных комитетов оставлять в 2002—2005 гг. в своем распоряжении средства от экономии фонда оплаты труда, образующейся при сокращении численности работников органов местного управления сверх лимита, установленного названным Указом Президента, направлять их на материальное стимулирование работников этих органов и в установленном порядке руководителей исполкомов и местных администраций районов в городах.

В соответствии с положениями вышеназванного Указа ныне в Минском облисполкоме образованы следующие структурные подразделения: - управление делами с отделом контроля и делопроизводства, отделом писем и организации приема граждан; - главное управление организационно-кадровой работы с организационным отделом, отделом кадров и награждений; - юридический отдел; - финансово-хозяйственный отдел; - управление юстиции; - комитет по архитектуре, градостроительству и территориальному планированию; - управление по планированию, строительству и развитию стройиндустрии; - управление по чрезвычайным ситуациям, жилищно-правовым и коммунальным вопросам; - управление по земельным ресурсам и геодезии; - комитет по сельскому хозяйству и продовольствию; - управление по физической культуре, спорту и туризму; - управление культуры; - управление образования; - управление охраны здоровья; - комитет по труду и социальной защите; - управление бытового обслуживания; - управление антимонопольной и ценовой политики; - управление внутренних дел; - комитет по управлению государственным имуществом; - комитет экономики; - управление информации; - отдел по делам религий и национальностей; - отдел топлива и некоторые другие.

Структура Минского горисполкома состоит из: - управления торговли и услуг; - управления энергетики и городского хозяйства; - управления регистрации и лицензирования; - фонда государственного имущества; - управления градостроительства; - главного управления потребительского рынка; - управления статистики; - управления делами, в которое входят юридический отдел, отдел протокола и зарубежных связей, отдел писем и приема граждан, отдел контроля, отдел по подготовке заседаний исполкома, отдел по архивам; - управления юстиции; - управления организационно-кадровой работы; - финансового управления; - главного управления внутренних дел; - комитета экономики; - комитета по здравоохранению; - комитета строительства и жилищной политики; - комитета архитектуры, градостроительства и землеустройства; - комитета по образованию и делам молодежи; - комитета по труду и социальной защите; - управления культуры; - управления информации; - управления по физической культуре, спорту и туризму и некоторых других.

Структура Минского районного исполнительного комитета по существу не изменилась. Здесь наличествует: управление сельского хозяйства; управление внутренних дел; управление экономики; управление капитального строительства; отдел земельных ресурсов и землеустройства; отдел архитектуры; отдел по труду и социальной защите; отдел образования; отдел культуры; отдел по делам молодежи; отдел физической культуры, спорта и туризма; отдел информации; отдел записи актов гражданского состояния; финансовый отдел; отдел организационно-кадровой работы; ревизор КРУ.

Перечень отделов и управлений свидетельствует о том, что ряд из них существует как в облисполкомах и Минском горисполкоме, так и в горисполкомах областного подчинения и райисполкомах (местных администрациях), другие имеются только в облисполкомах, Минском горисполкоме. К первым относятся управления: внутренних дел; образования; культуры; физической культуры, спорта и туризма; управление делами; финансовое управление; труда и социальной защиты; сельского хозяйства и продовольствия (в сельских районах) и др.

Ко вторым относятся управления: юстиции; бытового обслуживания; регистрации и лицензий; по делам религий и национальностей; энергетики и топливных ресурсов; внешнеэкономической деятельности; по ценообразованию; по архивам и делопроизводству. Все отделы и управления отличаются по направлению деятельности, характеру решаемых задач и выполняемым функциям. По направлению деятельности их можно разделить на следующие группы (виды):

отделы и управления производственного характера: архитектуры, градостроительства и землеустройства, капитального строительства, сельского хозяйства и продовольствия, энергетики и топливных ресурсов, торговли и общественного питания, по экономике, рыночным отношениям и приватизации, финансовым вопросам;

отделы и управления социально-культурной направленности: образования, культуры, социальной защиты, здравоохранения, по информационной работе, по физической культуре, спорту и туризму, по работе с молодежью и др.;

отделы и управления по обслуживанию населения: торговли и общественного питания, бытового обслуживания;

отделы и управления по обеспечению законности, общественной безопасности и прав граждан: органы внутренних дел, юстиции, записей актов гражданского состояния;

отделы и управления организационно-технического назначения: организационно-кадровой работы, по работе с населением, управление делами — общий отдел, юрисконсульт (юридический отдел), бухгалтерия, приемная председателя исполкома, хозяйственная группа.

По характеру решаемых задач и выполняемым функциям отделы и управления разделяются на следующие группы (виды): внутри-организационные (вспомогательные), функциональные и отраслевые. К первому виду относится так называемый аппарат исполнительных комитетов (местных администраций). Их называют еще вспомогательными структурами (звеньями), вспомогательным аппаратом. Название «внутриорганизационные структуры», «внутриорганизационный аппарат» является более приемлемым, в большей мере отражающим сущность входящих в эту группу отделов и управлений. Ведь основным их назначением является внутриорганизационная работа, работа по обслуживанию исполнительного комитета, оказанию ему помощи в подготовке и решении тех или иных вопросов, организации деятельности, информационному и юридическому обслуживанию исполнительного комитета, обеспечению контроля и проверки исполнения решений исполкома и вышестоящих органов, материально-техническое обслуживание [16. с. 850].

Успешная работа исполнительного комитета (местной администрации) в немалой степени зависит от уровня организации, четкости и слаженности функционирования внутриорганизационных подразделений. Они в полном смысле являются аппаратом исполкома, подобно Аппарату Совета Министров, его структурными звеньями, подобно большинству структурных подразделений республиканских органов государственного управления.

Структура (система) рассматриваемых внутриорганизационных подразделений зависит от уровня исполнительного комитета. Эти различия состоят как в разном количестве подобных структурных подразделений (в райисполкомах, местных администрациях их меньше), так и в их штатах. Например, если в управлении делами как главном внутриорганизационном подразделении исполкома района работают 16 человек, то в управлении делами Минского горисполкома — в три—четыре раза больше. Кроме того, в районных, городских (городов областного подчинения) исполнительных комитетах (местных администрациях) этот аппарат имеет более простую структуру.

Для внутриорганизационного аппарата характерны следующие особенности:

1) у него отсутствуют какие-либо подчиненные объекты в отличие от функциональных и отраслевых отделов и управлений;

2) он не имеет двойного подчинения, которое присутствует у других видов отделов и управлений, т.е. внутриорганизационные структуры подчиняются только руководству исполкома, в системе которого находятся,— это подчинение по горизонтали; вертикальное подчинение отсутствует, т.е. аналогичным структурам вышестоящих органов, в частности облисполкомов, Минского горисполкома или соответствующего республиканского органа государственного управления;

он не наделен правами издавать какие-либо правовые акты, т.е. не имеет властных полномочий;

у него нет полномочий на самостоятельную внешнюю деятельность, вступать в правоотношения с другими организациями за пределами исполнительного комитета.

К функциональным отделам и управлениям относятся такие структурные подразделения, которые предназначены для выполнения какой-то одной функции (например, финансовый отдел, отдел цен, управление юстиции, отдел по труду и социальной защите, управление по экономике и др.).

Специфика отдельных функций исполнительных комитетов требует наличия специальных органов, осуществляющих эти функции не в какой-либо одной отрасли, а в отношении всех отраслевых и неотраслевых, других функциональных органов, организаций, на всей территории административно-территориальной единицы. Значение функциональных органов в системе местного управления постоянно возрастает в связи с повышением регулирующей и контрольно-координирующей роли местных исполнительных комитетов.

Особенность рассматриваемых органов определяется предметом их ведения. Функциональный орган, в отличие от отраслевого, несет ответственность не за всю работу, состояние дел на подведомственном объекте, а только за одну выполняемую им функцию, но в отношении всех подведомственных данному исполнительному комитету органов и организаций. Это позволяет функциональному органу в своей области деятельности давать обязательные для исполнения указания и контролировать деятельность как подчиненных исполкому органов, так и не подчиненных, но расположенных на его территории.

Характерным для отраслевых отделов и управлений является то, что они непосредственно или через соответствующие органы нижестоящих исполкомов руководят всеми сторонами деятельности подведомственных им предприятий, учреждений и организаций и несут ответственность за их работу. К рассматриваемому виду относятся отделы и управления здравоохранения, образования, культуры, торговли и общественного питания, коммунального хозяйства, сельского хозяйства и продовольствия, внутренних дел и др. Отраслевые отделы и управления непосредственно управляют сетью предприятий сельского хозяйства, торговли и общественного питания, коммунального хозяйства и бытового обслуживания, учреждениями культуры, образования и др. Отраслевые отделы и управления создаются лишь в тех случаях, когда исполком сам не может обеспечить руководство существующими на территории его ведения предприятиями, учреждениями, организациями, которые имеют территориальное значение (районный или областной уровень). Например, управление сельского хозяйства и продовольствия райисполкома может осуществлять руководство только сельскохозяйственными организациями районного значения. На территории же района могут находиться сельскохозяйственные организации областного и даже республиканского значения. Если на территории района подобных организаций не имеется или их слишком мало, то исполком сам может ими руководить и нет необходимости в соответствующих отраслевых структурах. В поселковых и сельских исполкомах отделы и управления не создаются, поскольку руководство имеющимися в их ведении объектами могут осуществлять сами исполкомы.

Функциональные и отраслевые отделы и управления подчиняются не только соответствующим исполнительным комитетам (местным администрациям), но и вышестоящим органам функционального и отраслевого управления, т.е. находятся в двойном подчинении. Двойное подчинение отделов и управлений, с одной стороны, дает возможность сочетать интересы центра и мест, сбалансировать отраслевые, территориальные и функциональные начала в общей системе государственного руководства, с другой — превращает отделы и управления в органы не только исполнительного комитета, но и в органы вышестоящих органов. Функциональные и отраслевые отделы и управления имеют свою компетенцию и более самостоятельны в своей деятельности по сравнению с внутриорганизационными подразделениями. Они вправе издавать правовые акты — приказы, а некоторые из них — даже привлекать к административной ответственности, применять иные меры административного принуждения. Такими полномочиями не располагает исполнительный комитет, структурными подразделениями которого являются подобные органы, например отделы, управления, главные управления внутренних дел. Государственная санитарная инспекция, возглавляемая главным санитарным врачом, являющимся заместителем заведующего отделом здравоохранения, или заместителем главного врача района.

Подобное «верховенство» некоторых отделов и управлений над исполнительным комитетом не снижает его статуса по отношению к этим отделам и управлениям. Исполкомы в большинстве случаев обладают правом контроля, а также правом отмены незаконных правовых актов, изданных отделами и управлениями и связанных с функциональным или отраслевым руководством 1 .

Организация работы отделов и управлений, формы их деятельности во многом схожи с организацией работы и формами деятельности исполнительных комитетов. В них осуществляется распределение обязанностей, составление планов работы, ведется работа по подготовке проектов правовых актов, исполнению актов исполкома и вышестоящих органов, относящихся к их сфере (отрасли), и т.п.

Несмотря на многообразие отделов, и управлений, разное правовое положение, у них немало общего с точки зрения организации работы. Отделы и управления имеют разное количество служащих. В тех из них, которые состоят из нескольких человек, для лучшей организации работы, ее большей эффективности обязанности распределяются между руководителями отдела, управления и другими ответственными работниками этого органа управления. Руководители отдела, управления, их заместители, начальники подразделений и другие лица, ведающие соответствующим участком работы, в определенной мере решают вопрос о распределении обязанностей между остальными сотрудниками этих органов. В положениях об отделе, управлении определяется круг вопросов, подлежащих их ведению, очерчивается основная сфера деятельности руководителя этого органа управления. В остальном осуществляется внутреннее распределение обязанностей между руководителем, его заместителями и работниками отдела, управления с учетом знаний, опыта и образования работников. Распределение обязанностей оформляется приказом за подписью руководителя отдела, управления. Одним из важнейших элементов в организационной деятельности отделов и управлений местных исполнительных комитетов является планирование работы, которое осуществляется всеми отделами и управлениями.

Планы подразделяют на перспективные и текущие. Перспективные планы составляются обычно на полугодие. В них включаются наиболее важные, основные вопросы, решение которых необходимо для успешного выполнения задач, стоящих перед отделом, управлением, на данный период времени, с указанием месяца их решения. Текущее планирование реализуется в месячных планах, которые носят более детальный характер. В них намечается проведение мероприятий, решение вопросов даже по дням. Некоторые отделы и управления составляют один подробный план на полугодие.

Перспективные и текущие планы составляются в соответствии с действующим законодательством. При их разработке учитывается план работы исполнительного комитета, указания вышестоящих органов государственного управления. Планы обычно состоят из нескольких разделов: вопросы, выносимые на заседания исполнительного комитета; вопросы для рассмотрения на совещаниях в отделе, управлении; вопросы контроля и организационно-практические мероприятия; вопросы, требующие разрешения нижестоящими исполнительными комитетами.

В перспективные и текущие планы работы отдела, управления в процессе их выполнения в зависимости от конкретных условий могут вноситься дополнения и изменения. По отдельным мероприятиям (вопросам) могут пересматриваться сроки их проведения.

Организационно-правовые формы работы отделов и управлений несколько иные, чем исполнительных комитетов. Они строят свою деятельность на основе единоначалия. Во главе отделов и управлений стоят руководители (заведующие отделами и начальники управлений), которые несут единоличную ответственность за деятельность данных органов. Заведующие отделами и начальники управлений наделены немалыми правами для обеспечения правильного функционирования этих органов. В пределах предоставленных прав они издают приказы.

Внутриорганизационные отделы не могут самостоятельно вступать в правовые отношения с государственными организациями и издавать правовые акты. В работе отделов и управлений значительное место занимает организация исполнения актов вышестоящих органов государственного управления, решений исполнительных комитетов, относящихся к их отрасли, сфере деятельности. В целях исполнения актов вышестоящих органов отделы и управления могут издавать свои приказы, которые устанавливают конкретные задания и точные сроки исполнения для работников аппарата, руководителей подчиненных ему учреждений и организаций и нижестоящих органов. Главной стадией в организации исполнения является организаторская работа. Она проявляется в своевременном доведении до каждого работника-исполнителя указанных в приказе мероприятий, их материально-техническом обеспечении, оказании практической помощи местным работникам, осуществлении контроля и проверки исполнения.

Значительное место в организаторской работе занимают проведение совещаний, семинаров, индивидуальных бесед, ознакомление с деловыми бумагами, работа с письмами, прием посетителей. Важным участком деятельности является изучение, обобщение и распространение передового опыта работы нижестоящих звеньев, подчиненных предприятий, учреждений, организаций.

Отделы и управления выполняют различные задания, исходящие от исполкомов. На них возлагается подготовка к заседаниям исполнительных комитетов проектов решений по вопросам их ведения. Такая работа вызывает необходимость изучать практику, проводить соответствующие обследования, проверку с выездом на место.

Единоначалие не означает, что вся работа осуществляется руководителем отдела, учреждения. На нем лежит ответственность за успешное осуществление задач, стоящих перед органом управления. В деятельности отделов и управлений единоначалие сочетается с коллегиальностью. Существуют разнообразные формы, обеспечивающие коллегиальное обсуждение наиболее важных вопросов. Одной из них являются постоянно действующие советы при отделах и управлениях. Они образуются при отделах образования, культуры, здравоохранения, жилищно-коммунального хозяйства, физической культуры, спорта и туризма. Советы отделов и управлений — это совещательные органы, в состав которых входят лица, обладающие специальными знаниями, работающие в различных учреждениях, расположенных на территории ведения отдела, управления. Они выступают в роли коллегий отделов и управлений. В отделах и управлениях облисполкомов и Минского горисполкома образуются коллегии. В их состав входит руководитель органа, его заместители, руководители наиболее значимых структурных подразделений, подчиненных предприятий, учреждений, организаций, специалисты. В этих же органах действуют и различные советы. Не нарушая принципа единоначалия, коллегии, советы как совещательные органы помогают руководителям отделов и управлений в решении важных вопросов их компетенции, в том числе вопросов по руководству нижестоящими отраслевыми (функциональными) органами.

ВИСНОВОК

Проведя исследование на тему: «Органы местного управления и самоуправления в республики Беларусь», сделаем выводы.

В современных странах централизованное управление делами государства сочетается с местным управлением и самоуправлением. Наиболее полно понятие и принципы местного самоуправления изложены в Европейской хартии о местном самоуправлении, следование которой является одним из условий вступления в Совет Европы. В соответствии с Хартией под местным самоуправлением понимается право и реальная способность органов местного самоуправления регламентировать значительную часть государственных дел и управлять ими, действуя в рамках закона, под свою ответственность и в интересах местного населения. В юридической литературе под местным управлением принято понимать управленческую деятельность в местной территориальной единице, осуществляемую центральной властью или администрацией вышестоящего территориального уровня управления. Згідно зі ст. 2 Закона "О местном управлении и самоуправлении в Республике Беларусь" местное самоуправление в Республике Беларусь - форма организации и деятельности граждан для самостоятельного решения непосредственно или через избираемые ими органы социальных, экономических, политических и культурных вопросов местного значения исходя из интересов населения и особенностей развития административно-территориальных единиц на основе собственной материально-финансовой базы и привлеченных средств. Таким образом, местное управление обычно реализуется через органы, которые назначаются вышестоящими властными структурами. В некоторых государствах назначение отдельных должностных лиц, осуществляющих местное управление, производится президентом или правительством. В отличие от местного управления местное самоуправление представляет собой деятельность населения местной административной единицы для самостоятельного решения как непосредственно, так и через избираемые им органы вопросов местного значения. Высказываются различные точки зрения относительно понятия местного самоуправления: одни авторы утверждают, что оно является частью деятельности государства, другие полагают, что это общественная деятельность граждан в рамках той или иной территории.

Считаю, что органы местного самоуправления часто сочетают в себе функции государственного руководства и общественного самоуправления. Это подтверждается, в частности, наделением органов местного самоуправления обширными властными полномочиями, подкрепляемыми силой государственного принуждения. Местное самоуправление является важнейшим элементом существования и развития государства, в котором обеспечивается реальное народовластие. Развитие местного самоуправления способствует решению социальных, экономических, политических и культурных вопросов местного значения исходя из интересов населения данной административно-территориальной единицы. В силу того, что местное самоуправление является формой организации граждан для решения стоящих перед ним задач, оно способствует приближению власти к населению с учетом существующих местных условий и особенностей. Можно утверждать, что местное самоуправление является властью, создаваемой населением.

Единую систему местных Советов депутатов в Республике Беларусь составляют сельские, поселковые, районные в городах (в настоящее время упразднены), городские, районные, областные Советы депутатов. Единство системы местных Советов обеспечивается общностью правовых начал, принципов образования и деятельности, а также задач, которые они призваны решать в интересах населения, социального и экономического развития соответствующей территории. В нашей республике установлены три территориальных уровня местных Советов: первичный, базовый и областной. Классификация Советов по уровням позволяет в законодательстве более четко определять полномочия Советов, имеющие различное название. Неотъемлемым признаком местного самоуправления и управления является закрепление законодательством за органами местного самоуправления и управления самостоятельных полномочий. Основные правомочия органов местного самоуправления и управления закреплены в Конституции и Законе Республики Беларусь о местном управлении и самоуправлении. Они обладают широкими правами и обязанностями в сфере экономических, социальных отношений, бюджета, финансов, охраны общественного порядка и др. Важнейшими полномочиями органов местного самоуправления (в данном случае местных Советов депутатов) является утверждение программы экономического и социального развития (ст. 121 Конституции). С учетом особенностей компетенции местных Советов, различных уровней (первичного, базового, областного) они также вправе утверждать программы жилищного строительства, благоустройства, дорожного строительства, коммунально-бытового и социально-культурного обслуживания населения, охраны природы (ст. 161, 17, 18 Закона о местном управлении и самоуправлении). На них возлагается также организация, контроль и утверждение отчетов о выполнении этих программ. В области бюджета и финансов местные Советы депутатов утверждают и исполняют бюджеты, утверждают отчеты об их исполнении; устанавливают в соответствии с законом местные налоги и сборы. Местные Советы депутатов определяют в пределах, установленных законом, порядок управления и распоряжения коммунальной собственностью. Они определяют правовой режим имущества, входящего в коммунальную собственность соответствующего административного территориального образования. К компетенции Советов депутатов базового уровня относится: дача согласия на размещение и развитие на территории Совета предприятий, хозяйственных организаций и учреждений, не находящихся в коммунальной собственности соответствующего административно-территориального образования; рассматривают планы и программы размещения, развития и специализации предприятий (объединений) и социально-культурных учреждений раз-личных форм собственности, дача по ним заключений и в необходимых случаях внесение предложений в соответствующие органы управления и др. В области земельных отношений, использования природных ресурсов местные Советы депутатов осуществляют распоряжение и контроль за использованием земель, их недр, вод, лесов, охотничьих и рыболовных угодий, других природных ресурсов, находящихся в ведении Советов. Право распоряжения землей и другими природными ресурсами местные Советы осуществляют путем предоставления их в установленном законом порядке во владение и пользование предприятиями и гражданами. Местные Советы депутатов осуществляют управление учреждениями здравоохранения, образования, культуры, социального обеспечения и другими находящимися в их ведении учреждениями и организациями. Местные Советы депутатов обладают и иными полномочиями. В Конституции, законах, актах Президента определяются также полномочия исполнительных и распорядительных органов, органов территориального общественного самоуправления. Важной гарантией нормального функционирования местного управления и самоуправления является регламентации взаимоотношений с другими государственными органами. Местные Советы депутатов, исполнительные и распорядительные органы на основании действующего законодательства принимают решения, которые имеют обязательную силу на соответствующей территории. В Конституции и Законе о местном управлении и самоуправлении предусмотрен порядок отмены решений органов местного управления и самоуправления. Вышестоящие представительные органы вправе отменить решения местных Советов депутатов, не соответствующие законодательству. Решения местных исполнительных и распорядительных органов, не соответствующие законодательству, отменяются соответствующими Советами депутатов, вышестоящими исполнительными и распорядительными органами, а также Президентом Республики Беларусь. Решения местных Советов депутатов, исполнительных органов, ограничивающие или нарушающие права, свободы и законные интересы граждан, а также в иных предусмотренных законодательством случаях могут быть обжалованы в судебном порядке. При этом следует иметь в виду, что акты органов местного управления и самоуправления, носящие нормативный характер, могут быть проверены на предмет соответствия их Конституции, актам, обладающим более высокой юридической силой, Конституционным Судом. В общий суд, хозяйственный суд граждане, субъекты хозяйствования могут обжаловать лишь акты, имеющие правоприменительный характер, которыми ограничиваются и нарушаются права, свободы и законные интересы граждан.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні правові акти

Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Та 17 жовтня 2004р.) Мінськ «Білорусь» 2004р.

Указ Президента Республики Беларусь от 18 марта 1996г. № 105 «Об утверждении положения о председателе районного, городского исполнительного комитета» ЮРИДИЧЕСКАЯ БАЗА «ЮСИАС».

Гражданский кодекс Республики Беларусь: с коммент. к разделам / коммент. В. Ф. Чигира. - 3-е вид. - Мн.: Амалфея, 2000. - 704с.

Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення від 21 квітня 2003р. № 194-З. Прийнятий Палатою представників 17 грудня 2002 року. Одобрен Советом Республики 2 апреля 2003 года (Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь, 09.06.2003, № 63, рег. № 2/946 от 20.05.2003г).

Процессуально-исполнительный кодекс Республики Беларусь об административных правонарушениях от 20 декабря 2006 г. № 194-З. Принят Палатой представителей 9 ноября 2006 года. Одобрен Советом Республики 1 декабря 2006 года (Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь, 17.01.2007, № 14, рег. № 2/1291 от 03.01.2007).

Трудовой кодекс Республики Беларусь, принят Палатой Представителей 8 июня 1999 года. Одобрен Советом республики 30 июня 1999 года – Мн.: Амалфея 1999. - 240с.

Закон Республики Беларусь от 20 февраля 1991 года «О местном управлении и самоуправлении в Республике Беларусь» (Ведамасцi Вярхоўнага Савета Беларускай ССР, 1991г., № 11) ЮРИДИЧЕСКАЯ БАЗА «ЮСИАС».

Закон Республики Беларусь от 12 июля 2000 г. № 411-з. Принят палатой представителей 22 июня 2000 года. Одобрен Советом Республики 30 июня 2000 года «О республиканских и местных собраниях» (Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь, 21.07.2000 № 67, рег. № 2/186 от 13.07.2000) ЮРИДИЧЕСКАЯ БАЗА «ЮСИАС».

Спеціальна література

А.А. Мишин. Конституційне право зарубіжних країн. М., 2000.

Алёхин А.П., Кармолицкий А.А. Адміністративне право Російської Федерації. - М., Зерцало, 1999.

Адміністративне право: Підручник / За ред. Л. Л. Попова. М., 2002.

Адміністративне право Росії. Підручник. 2-е издание Чернявский А.Г., Габричидзе Б.Н. Издательство: ВЕЛБИГод издания: 2006. – 680с.

Административное право: Учеб. посібник. Д.А. Гавриленко, С.Д. Гавриленко. 2002. 416с.

Адміністративне право Російської Федерації. Вид. А.П. Альохін, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. Москва, “ЗЕРЦАЛО ТЕИС”, 1996г.

Адміністративне право. Підручник. Д.М. Бахрах, Вид. БЕК, Москва, 1996г.

А.В. Якушев. Конституційне право зарубіжних країн. Курс лекцій. М., «Приор», 2000.

Бахрах Д.Н. Адміністративна відповідальність. - М., Юриспруденция, 2003.

Баглай М. В. «Конституционное право Российской Федерации», Москва, 1997 год.

Бельский К.С., Козлов Ю.М., и др. Административное право / Под ред. Ю.М. Козлова и Л.Л. Попова. - М., Юрист, 2002.

Василевич Г.А. Конституционное право Республики Беларусь: Учебник. – Мн.: Книжный дом; Интерпрессервис, 2003. – 882с.

В.Є. Чиркин. Конституційне право зарубіжних країн. М., Юристъ, 1997.

Вишневский А. Ф., Горбатов Н. А., Кучинский В. А. Общая теория государства и права. – Минск: «ТЕСЕЙ», 2004.

Комментарий к Трудовому кодексу Республики Беларусь. Під ред. Василевича Г. А. Издательство Амалфея. - 2003. – 1120с.

Коментар до Цивільного кодексу Республіки Білорусь. У 2 книгах. / Відп. ред. В. Ф. Чигир. - Мн.: Амалфея, 1999. - 624с.

Колбасін Д.А. Цивільне право. Загальна частина. - Мн.: ПоліБіг. На замовлення громадського об'єднання «Молодіжне наукове товариство». 1999. - 374с.

.Конституция Республики Беларусь. Научно-правовой комментарий. Под общей ред. В.Г. Тихини, Г.А. Василевича, М.И. Постухова. - Минск изд. «Беларусь», 1996.

Конституции государств европейского союза. М., «Норма», 1999.

Конституційне право Росії. Збірник конституційно-правових актів / Відп. ред. акад. О.Е. Кутафин; сост. Проф. Н.А. Міхалеева. М., 1998.

Конституційне право Російської Федерації. Курс лекцій. Частина 1. Основы теории конституционного права. / Дмитриев Ю.А., Авдеенкова М.П. - Профессиональное образование, 2002.

Конституційне право РФ. Курс лекцій. / Скворцова С.А., Угольникова Н.В. - Инфра-М, 2001.

Конституционное право современной России. Підручник для вузів. / Елисеев В.Н., Габричидзе В.Н. - ДИС, 2001.

Конституційне право. / Тадевосян Э.В., Енгибарян Р.В. - Юристъ, 2002.

Конституційне право. / Чернявский А.Г., Габричидзе Б.Н. - Проспект, 2003.

Конституційне право. Підручник для вузів. Автор Елисеев Б.П., Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г., 2001 - 416с.

Конституционное право зарубежных стран в вопросах и ответах Учебное пособие. Лапшина И.Е. Издательство: Проспект, ТК Велби 2004г. - 272с.

Конституционное право России (конспект лекций в схемах) / Авт.- сост. Якушев А. В. Издательство: ПРИОР 2001 – 160с.

К.Н. Кунцев «Конституционное право Республики Беларусь» Минск, Амалфея. – 2000г.

Курс административного права Республики Беларусь 2-е изд. Автор: А. Крамник. Издательство «Тесей», 2006г. – 616с.

Курс административного права и процесса. Автор: Тихомиров Ю.А. Издательство ЮрИнфоР Центр / ЮрИнфоР-Пресс. 1998 – 798с.

Основы государства и права: Учеб. посібник для вступників до юридичних вузів / Під ред. Члена - корреспондента РАН О.Е. Кутафіна. - 8-е изд., Перераб. і доп. - М.: Юрист, 2001. - 447.

Загальна теорія держави і права. Академічний курс у 2-х томах. Під ред. проф. М.Н. Марченко. Том 1 Теорія держави. - М.: Видавництво «Зерцало», 1998. - 456с.

Загальна теорія держави і права. Академічний курс у 2-х томах. Під ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2 Теорія права. - М.: Издательство «Зерцало», 1999. – 656с.

Постникова А. А., Сухаркова А. И. Административное право Республики Беларусь: Учебное пособие Мн.: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. - 127с.

Сухаркова А. И. Административное право Республики Беларусь. - Могилёв: «Могилёвская областная типография», 1999. - 172с.

Трудовое право: Учебник / В. И. Семенков, В. Н. Артемова, Г. А. Василевич и др.; Под общ. ред. Семенкова В. И. - Мн.; Амалфея, 1999. – 592.

1 Василевич Г.А. Конституционное право Республики Беларусь: Учебник. – Мн.: Книжный дом; Интерпрессервис, 2003. – 882с.

2 Конституция Республики Беларусь. Научно-правовой комментарий. Під загальною ред. В.Г. Тихини, Г.А. Василевича, М.И. Постухова. - Минск изд. «Беларусь», 1996.

1 Конституция Республики Беларусь. Научно-правовой комментарий. Під загальною ред. В.Г. Тихини, Г.А. Василевича, М.И. Постухова. - Минск изд. «Беларусь», 1996.

1 Закон Республики Беларусь от 20 февраля 1991 года «О местном управлении и самоуправлении в Республике Беларусь» (Ведамасцi Вярхоўнага Савета Беларускай ССР, 1991г., № 11) ЮРИДИЧЕСКАЯ БАЗА «ЮСИАС».

1 Курс административного права Республики Беларусь 2-е изд. Автор: А. Крамник . Издательство «Тесей», 2006г. – 616с.

1 Сухаркова А. И. Административное право Республики Беларусь. - Могилёв: «Могилёвская областная типография», 1999. - 172с.

1 Сухаркова А. И. Административное право Республики Беларусь. - Могилёв: «Могилёвская областная типография», 1999. - 172с.

1 К.Н. Кунцев «Конституционное право Республики Беларусь» Минск, Амалфея. – 2000г.

1 Постникова А. А., Сухаркова А. И. Административное право Республики Беларусь: Учебное пособие Мн.: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. - 127с.

1 Курс административного права Республики Беларусь 2-е изд. Автор: А. Крамник . Издательство «Тесей», 2006г. – 616с.

1 Вишневский А. Ф., Горбатов Н. А., Кучинский В. А. Общая теория государства и права. – Минск: «ТЕСЕЙ», 2004.

1 Курс административного права Республики Беларусь 2-е изд. Автор: А. Крамник . Издательство «Тесей», 2006г. – 616с.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Диплом
278.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Органи місцевого управління та самоврядування
Місцеві органи місцевого управління та самоврядування
Особливості місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим повноваження місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування 2 Місцеве самоврядування
Органи місцевого самоврядування 3
Органи місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування 2
Органи місцевого самоврядування в Росії
Органи місцевого самоврядування України
© Усі права захищені
написати до нас