Образ Росії в поемі Дж Байрона Дон Жуан

Московський Державний Педагогічний Університет

ОБРАЗ РОСІЇ В поемі Д. Г. Байрона "Дон Жуан"

Виконала студентка II курсу

Філологічного факультету

заочного відділення

Макарова Марія

-2003 -

Образ дороги в світовій літературі не раз ставав ключовим чином у розкритті безлічі поставлених завдань. Хто може побачити і розповісти більше, ніж мандрівник? Мотив мандри - це одна із самих яскравих традицій в літературі, яка служить створенню цілісної картини життя. Коли жанр роману лише зароджувався, коли ще не відкрився інтерес до зображення внутрішнього світу людини, головним героєм часто ставав саме мандрівник.

З розвитком літератури мотив дороги починає виконувати більш складні завдання, він сприяє розкриттю людських характерів, морально-філософських і соціально-побутових проблем. Місцеві явища набувають характеру загальнолюдських. Картини дійсності припускають не менш глибокий аналіз, ніж система образів, конфлікти і філософські роздуми автора.

Байрон хотів дати огляд сучасного світу і вдався до самого відповідному для того художньому прийому. Його герой - мандрівник, який до того ж є «вічним образом" у світовій літературі і не вимагає докладної характеристики. Автору досить назвати його ім'я і піти слідом за ним хоч на край світу.

Йдучи за своїм героєм, Байрон «бере на аналіз» багато явищ сучасного життя, які, пройшовши, як світловий промінь, через внутрішнє «Я» поета, розпадаються на широкий спектр проблематичний. Авторський погляд є єдиним і головним провідником читача. Філософія Байрона закладена в основному в ліричних відступах, у даються автором характеристиках і описах, які вплітаються в сюжетну лінію.

Образ Росії в поемі «Дон Жуан», як і образи Іспанії, Туреччини, Англії, перш за все, представлений окремими особами і має важливе ідейне значення у творі. В епоху Байрона погляд всієї західної Європи звернувся до Російської Імперії, яка в другій половині XVIII - початку XIX століть почала швидкими темпами набирати обороти в міжнародних відносинах. Зв'язок з відомими французькими просвітителями, в якій російська корона шукала способів досягнення своїх абсолютистських цілей, розвинені торгові відносини з Англією, успішні війни з Османською імперією, завоювання Криму і вихід до Чорного моря, придбання Фінляндії у війні зі Швецією і, нарешті, перемога над Наполеоном - все це зміцнило міжнародний авторитет Росії і поставило її в ряд великих європейських держав.

Незважаючи на це, байронівський Росія постає перед нами зовсім в іншому світлі: за зовні блискучими військовими досягненнями ховаються ниці потреби, тваринні інстинкти в середовищі гвардійців та козацтва, принизливі придворні відносини, рабське становище народу. Байрон надає величезного значення таким людським цінностям, як розум, свобода, справедливість. Тут проявляються і його особисті якості, і той вплив, який справила на всю Європу Велика французька революція, що проходила під просвітницьким гаслом «свободи, рівності і братерства». Автор не раз дає зрозуміти, що він проти завойовницьких війн, і визнає тільки боротьбу за визволення.

Сьома і восьма пісні поеми майже цілком присвячені військовому битві російських і турецьких військ. Взяття турецької фортеці Ізмаїл, яке відбувалося в 1790 р., поет описує у найменших подробицях, але за законами художньої творчості. Особливість Байрона-художника в тому, що він не прагнув дати вичерпні і достовірні історичні характеристики, а хотів розкрити живий сенс явища, подивитися на нього з моральної позиції. Ця позиція визначає і хід битви, і поведінку воюючих, і характери людей.

Образ Суворова, великого російського полководця, який прославив військове мистецтво, представлений дуже суб'єктивно, без наведення будь-яких точних фактичних чи біографічних відомостей. Автор виділяє в ньому не тільки військовий талант, але й відсутність людяного початку, повна байдужість до кількості жертв. Крім того, всі його риси поет окарикатурював, він називає Суворова «дволикою особиною», «напівдемона,« героєм і блазнем », який« перед штурмом був - у мундирі арлекін ». Незважаючи на його військові здобутки, Байрон бачить у ньому маріонетку в руках самодержавства. Характеристика полководця дана через призму авторського погляду, який спрямований не проти якихось особистих якостей цієї людини, а проти перекручених державою цінностей:

... Ідемо: кличе війна

Під фортеця горду, що з твердістю гідної

Варто ще, з усіх сторін обложена

Суворовим (у нас - Сьюарру). Він, воюючи,

Як олдермена, - мізки, кров обожнював парну.

(Пісня сьома, строфа 8)

Кровожерливість має тут образне значення. Поет прирівнює до неї корисливі інтереси, гонитву за славою і нагородами, оцінюваними вище людського життя. Сцени звірячої жорстокості, які є результатом цих інтересів, підкреслюють гуманістичний пафос поеми.

Тема війни з'явилася ще в «Паломництво Чайльд Гарольда», але тут вона набуває ширшого значення. Особисте байронівські сприйняття війни в поемі «Дон Жуан» знайшло блискуче своє вираження. «Людина, осушили хоча б одну сльозу, більше заслуговує чесної слави, ніж той, хто проливає цілі моря крові ...» - говорив поет. Байрон прагнув зруйнувати неправдиву героїку війни, її уявну урочистість, передати всі потворні риси цього явища. Мета війни - це вбивство, знаряддя її - обман і жорстокість, все, що твориться на війні - гріх. Не випадково поет, перефразовуючи слова Євангелія, протиставляє волю людини волі Бога:

Бог річок: «Хай буде світло». І бисть він. Людина

Сказав: «Хай буде кров». І крові ллються ріки.

(Пісня сьома, строфа 41)

Вождь навчав бійців по сходах підійматися

(Але не іаковскім), вчив у рови спускатися ...

(Пісня сьома, строфа 52)

Крім Суворова поет вводить ще одного відомого діяча, вірного російській зброї, Потьомкіна. Ця людина теж зображений іронічно, ще й тому, що був одним з фаворитів російської імператриці:

Від нетравлення він помер, їжею солодкої

Об'ївшись, - і лежав у придорожніх лип,

Стяжав прокляття країни, їм розореній, -

Як сарана, що мре на ниві оголеною.

(Пісня сьома, строфа 36)

То був Потьомкін, - чоловік, великий у ті роки,

Коли велич вбивством і розпустою

Зажило. Якщо честь нам титул і зірка

Дають, - він славен був, і був подвійно багатим.

Саджений зростання його доставив без праці

Йому увагу цариці ...

(Пісня сьома, строфа 37)

Якщо про Суворова поет далі говорить, що він перевершив Чингізхана і Тамерлана своїми кривавими апетитами, а значить хоча б тому гідний бути великим, то про Потьомкіна, який був головнокомандуючим армії в російсько-турецькій війні 1787 - 1791 рр.., Нічого подібного ми не почуємо : «Він славою лише хотів упитися, проблістав». Не важко здогадатися тут, що військові успіхи Потьомкіна автор оцінює нижче, ніж його особисті заслуги перед імператрицею.

Детальну характеристику Катерини II ми зустрічаємо вже у дев'ятій пісні, коли Жуан прибув до імператорського двору з депешею від Суворова. Про цю жінку Байрон відгукується ще менш приємно, ніж про російських військових діячів, які змушені їй підкорятися, вбивати та грабувати заради неї однієї.

Але спочатку поет наводить деякі характерні опису тієї країни, в яку направляється його герой:

Герой мій (він і ваш, - цілком упевнений в тому!)

Мною кинутий на шляху, що мчить, як лава,

До столиці мужиків, обтесаних Петром,

Але сміливих більше, ніж розумних. Їх держава

Тепер дуже в пошані, їй все кадять колом,

Їй сам Вольтер полестив, що мені прикро, право ...

(Пісня дев'ята, строфа 23)

Байрон зневажливо-іронічним тоном говорить про Росію, в якій люди, «обтесані», як колоди, більше пристосовані до бою, до володіння зброєю, ніж до розумової діяльності. У цих рядках відчувається скептичне ставлення поета до російської культури, яка не може розвиватися повноцінно в країні, де людина має «прикладне» значення, де для нього немає не лише свобода слова, але і свобода думки. Байрон добре знає ціну останньої, і в якості головного її ворога бачить деспотію. Тиран породжує блюдолиза, підлабузника («Але найгірші вороги - тиран і підлабузник ...»), який під страхом насильства змушений обманом прикривати свої думки.

Натяк на листування Катерини II з відомим просвітителем і досада автора з цього приводу свідчать про те, що просвітницька ідеологія, незважаючи на заперечення її романтиками, була близька Байрону. Поради Вольтера і його однодумців для Росії виявилися марними, так як після французької революції «освічений» абсолютизм Катерини II, що загрожував поваленням самодержавства, різко обернувся реакційної внутрішньої політикою. Розуміння головних ідей освіти - «свободи, рівності і братерства» не пішло далі закріплення прав і привілеїв кожного стану у рамках самодержавної монархії.

Деспотична Росія, де мільйони людей - раби, де примха імператриці - вже закон, не заслуговує ніяких авторських похвал. Бачачи безмежність влади і безправ'я народу, поет перетворює своє «вільне» слово на зброю проти будь-якої форми людської залежності:

Я і народу лестити не стану ніколи;

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..

Мені потрібна людина, кого б не могли

Тиснути ні ви, ні я, ні чернь, ні королі.

(Пісня дев'ята, строфа 25)

У піснях поеми, де йдеться про взяття Ізмаїла, Байрон, називаючи російський народ великим, протиставляє його цариці-крепостніце, «дивився на війну, як на петушьей бій». Але ні у видатному полководця Суворова, ні у видатному фаворита Потьомкіна, цілком залежних від настрою імператриці, Байрон не бачить нещасних жертв абсолютистського режиму. Рабство, підпорядкування - це такі ж вади, як і деспотизм, які гідні «шакала», а не людини. Поет закликає до боротьби за свободу, він порівнює мережі рабства з мережами павука, які при бажанні можна легко порвати:

Змахни скоріше рукою, змахніть тенета ці!

Без них павуковий отрута і жала нестрашні.

Народ! Будь-який народ, який лише є на світі,

Не зволікай! Випрямися, зірви їх зі стіни!

(Пісня дев'ята, строфа 28)

* * *

Примітно, що автор, зображуючи Росію, майже не дає зовнішніх її описів: «Але описами не приділю і фразу: / /« Нотаток колійних »темрява розлучилася у нас» (Пісня дев'ята, строфа 42). Тим не менше, навіть у тих небагатьох характеристиках, які ми зустрічаємо, є неточності. Пушкін писав з цього приводу: «Байрон говорив, що ніколи не візьметься описувати країну, якої не бачив би на власні очі. Проте ж в «Дон Жуана» описує він Росію, зате прикметні деякі похибки противу місцевості. Наприклад, він говорить про бруд вулиць Ізмаїла; Дон Жуан відправляється до Петербурга в кибитці, неспокійної возі без ресор, за поганий кам'янистій дорозі. Ізмаїл худобина була зимою, в жорстокий мороз. На вулицях ворожі трупи прикриті були снігом, і переможець їхав по них, дивуючись охайності міста: «Помилуй бог, як чисто !..». Зимова кибитка НЕ ​​неспокійна, а зимова дорога не кам'яниста. Є й інші помилки, більш важливі. Байрон багато читав і розпитував про Росію. Він, здається, любив її і добре знав її новітню історію. У своїх поемах він часто говорить про Росію, про наші звичаї ... »

Байрону, не бачив Росії і знав про неї тільки з книжок і розповідей інших людей, схоже, не настільки важливо було надати пейзажні замальовки, як звернути увагу на звичаї людей у ​​цій країні. Їдка байронівський сатира в образах російської імператриці та її фаворитів, в описах петербурзької придворної еліти знайшла широку віддушину.

Фаворитизм в Росії з'явився ще у другій чверті XVIII століття, коли по Петровському указу про престолонаслідування жінки отримали право на царювання. Але жодна попередниця Катерини II (Анна Іванівна, Єлизавета Петрівна) не може зрівнятися з нею за кількістю фаворитів:

Катерини блиск, тієї самої, що царицею

Була великою та заодно блудницею.

(Пісня шоста, строфа 92)

Створюючи образ Катерини, Байрон постійно повертається до теми фаворитизму, як самого потворного явища абсолютної монархії.