План
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
Глава 1
Облікова політика: цілі, завдання,
порядок виконання.
1.1 Призначення облікової політики ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .5
1.2 Формування облікової політики ... ... ... ... ... ... ... ... ... 6
1.3 Зміни та доповнення облікової політики ... ... ... ... .. 6
Глава 2
Загальні положення облікової політики.
2.1 Організація бухгалтерського обліку ... .... ... ... ... ... ... ... .8
2.2 Форми первинних документів ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... 8
2.3 Інвентаризація ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... .9
2.4 Система внутрішнього контролю ... .... ... ... ... ... ... ... ... .... 9Глава 3
Елементи облікової політики.
3.1 Облік основних засобів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 133.2 Облік нематеріальних активів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .15
3.3 Облік виробничих запасів ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 17
3.4 Порядок створення резервів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 20
3.4.1 Резерв по сумнівних боргах ... ... ... ... ... ... .. 22
3.4.2 Резерв з гарантійного ремонту і
гарантійного обслуговування ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 23
3.5 Облік позик і кредитів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 23
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... .26
Використана література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .28Введення
Облікова політика є одним з основних документів, який встановлює правила ведення бухгалтерського обліку в організації. Розробляє облікову політику бухгалтер, а затверджує керівник підприємства своїм наказом чи розпорядженням. В обліковій політиці прийнято відображати тільки ті питання, вирішення яких у відповідність до чинного законодавства багатоваріантно. Наприклад, якщо у підприємства є основні засоби, то необхідно визначити, на основі якого методу ви будите нараховувати на них амортизацію. Адже можна використовувати чотири методи. Торговельні організації та організації громадського харчування має вказати в обліковій політиці, як вони будуть відображати товари в обліку - за покупними або за продажними цінами. Підприємствам, які постачають свою продукцію (виконують роботи, надають послуги) без передоплати, слід вирішити, чи будуть вони створювати резерв по сумнівних боргах. У той же час немає ніякої необхідності вказувати, що облік на підприємстві ведеться відповідно до Федерального закону від 21 листопада 1996 р. № 129-ФЗ "Про бухгалтерський облік". Адже вимоги цього закону обов'язкові для всіх організацій.Після того, як в силу вступила друга частина Податкового кодексу Російської Федерації, з'явилося нове поняття - облікова політика з метою оподаткування. Вперше вимога про те, що підприємство має затвердити облікову політику з метою оподаткування, з'явилося в главі 21 НК РФ "Податок на додану вартість". У цьому розділі йдеться також ще і про те, що підприємство має визначити у своїй обліковій політиці, як воно буде визначати виручку для цілей обчислення ПДВ - "по відвантаженню" або "по оплаті".
З 1 січня 2002 р. значення облікової політики з метою оподаткування значно зростає. Адже з цього року в силу вступає ще один розділ Податкового кодексу-25-я "Податок на прибуток організацій" У ній вперше в практиці російського законодавства вводиться таке поняття, як податковий облік. Причому порядок визнання доходів і витрат, а також обліку окремих господарських операцій з метою оподаткування значно відрізняється від порядку, застосовуваного для цілей бухгалтерського обліку. Тому тепер при розробці облікової політики бухгалтеру доведеться встановлювати методи ведення як бухгалтерського, так і податкового обліку.
Глава 1
Облікова політика: цілі, завдання, порядок виконання.1.1 Призначення облікової політики.
Облікова політика являє собою сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, обраних організацією для використання. Методи обліку різних активів і зобов'язань встановлено положеннями з бухгалтерського обліку (ПБО), і організація повинна самостійно вирішити, які з них вона буде застосовувати. Якщо для будь-яких конкретних ситуацій способи ведення бухгалтерського обліку не встановлені, організація може розробити їх самостійно.
Визначаючи облікову політику, необхідно враховувати такі основні вимоги:
1) вимога повноти: в бухгалтерському обліку повинні відображатися всі господарські операції;
2) вимога своєчасності: кожну операцію необхідно враховувати в тому періоді, в якому вона здійснена (незалежно від часу фактичного отримання або виплати грошей);
3) вимога обачності: організація скоріше визнає витрати і зобов'язання, ніж можливі доходи;
4) вимога пріоритету змісту перед формою: при обліку операцій слід виходити не стільки з їх правової форми, скільки з економічного змісту;
5) вимога несуперечливості: дані аналітичного і синтетичного обліку повинні бути тотожні;
6) вимога раціональності: витрати на ведення бухгалтерського обліку повинні відповідати умовам господарської діяльності та величиною організації.
1.2 Формування облікової політики.
Облікова політика організації складається головним бухгалтером і затверджується керівником організації. Положення облікової політики організації повинні застосовуватися всіма її відокремленими підрозділами (філіями, представництвами).
Щойно створена організація повинна оформити облікову політику до здачі першої бухгалтерської звітності, але не пізніше 90 днів з дня державної реєстрації. Однак використовувати положення облікової політики потрібно з моменту державної реєстрації підприємства. Отже, скласти облікову політику потрібно ще до реєстрації підприємства, а затвердити - у зазначені терміни.
При формуванні облікової політики пропонується:
- Що активи і зобов'язання організації існують окремо від активів і зобов'язань її засновників та інших організацій (допущення майнової відособленості);
- Що організація планує продовжувати свою діяльність у найближчому майбутньому (допущення безперервності діяльності);
- Що облікова політика організації застосовується послідовно з року в рік (допущення послідовності застосування облікової політики);
- Що факти господарської діяльності організації відносяться до того звітного періоду, в якому вони мали місце, незалежно від часу оплати (допущення тимчасової визначеності факторів господарської діяльності).
1.3 Зміни та доповнення облікової політики.
Згідно з п. 16 ПБО 1 / 98 вносити зміни в облікову політику можна в наступних випадках:
- Коли змінилося законодавство Російської Федерації або нормативні документи з бухгалтерського обліку;
- Коли організація розробила нові способи ведення бухгалтерського обліку (точніші-менш трудомісткі);
- Коли змінилися умови діяльності організації (відбулася реорганізація, зміна власників, змінилися види діяльності).
Внесення змін до облікової політики оформлюється наказом керівника.
Якщо в організації виникли операції, схема обліку яких не була встановлена, то облікову політику слід доповнити. Всі доповнення затверджуються наказом керівника. Вносити їх можна протягом усього року.
Глава 2
Загальні положення облікової політики.
2.1 Організація бухгалтерського обліку.Відповідальним за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві є керівник. Саме він приймає рішення про те, як потрібно вести облік. Залежно від складності господарських операцій, кількості працівників, наявності відокремлених підрозділів та обсягу робіт вести облік можуть:
- Бухгалтерія, під керівництвом головного бухгалтера;
- Один бухгалтер, що складається в штаті організації;
- Спеціалізована організація (аудиторська фірма) або бухгалтер-фахівець, що працює за договором цивільно-правового характеру;
Обраний спосіб повинен бути зазначений у наказі про облікову політику. Крім того, необхідно пояснити, яку форму бухгалтерського обліку буде використовувати підприємство.
Основними формами ведення бухгалтерського обліку є:
- Журнально-ордерна;
- Меморіально-ордерна;
- Спрощена;
- Автоматизована.
2.2 Форми первинних документів.
Якщо для обліку будь-якої операції уніфікованої форми документа не існує, організація може розробити її самостійно.
Згідно зі ст. 9 Закону про бухгалтерський облік кожен первинний документ має містити обов'язкові реквізити:
- Найменування документа;
- Дату, коли він був складений;
- Назва організації, що склала документ;
- Зміст господарської операції;
- Вимірювачі господарської операції в натуральному і грошовому виразі;
- Найменування посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- Особисті підписи цих осіб.
2.3 Інвентаризація.
Інвентаризація майна і зобов'язань проводиться для того, щоб перевірити, наскільки достовірні дані бухгалтерського обліку. Згідно з п. 2 ст. 12 Закону про бухгалтерський облік проводити інвентаризацію необхідно в наступних випадках:
- Перед складанням річної звітності. Виключення робиться тільки для інвентаризації основних засобів, яку можна проводити один раз на три роки, та інвентаризації бібліотечного фонду, яку можна проводити один раз на п'ять років;
- При зміні матеріально-відповідальних осіб;
- При крадіжці і псування майна;
- При реорганізації або ліквідації підприємства;
- У надзвичайних ситуаціях (при пожежах, стихійних лих).
2.4 Система внутрішнього контролю.
Внутрішній контроль в організації може проводити ревізійна комісія, відділ внутрішнього аудиту, або конкретний працівник. Якщо на підприємстві немає служби контролю, то всю відповідальність слід рівномірно розподілити між працівниками. Однак, якщо наділити когось великою кількістю повноважень, це може призвести до випадкових або умисним помилок.
Найбільш істотними елементами організації внутрішнього контролю, що застосовуються підприємствами з урахуванням конкретних особливостей їх діяльності, є наступні:
1. Відділення функцій щодо здійснення реальної комерційної та фінансово-господарської діяльності від функції з ведення бухгалтерського обліку. Один і той же працівник підприємства не повинен розпоряджатися матеріальними цінностями та грошовими коштами і вести бухгалтерський облік операції з цими актами. Такий підхід забезпечує об'єктивність і незалежність обліку і створює основу для дійсного внутрішньовиробничого контролю.
2. Поділ функцій з ведення бухгалтерського обліку. При розподілі обов'язків між працівниками бухгалтерської служби необхідно домагатися, щоб один співробітник не здійснював контроль за веденням всієї ділянки бухгалтерського обліку, виконуючи одночасно з цим яку-небудь одну операцію на тій же ділянці.
3. Встановлення відповідальності кожного працівника підприємства. При підборі персоналу підприємства необхідно точно визначити міру відповідальності конкретних виконавців за правильністю приймання, зберігання та відпуску матеріальних цінностей, за дотриманням норм витрат сировини, матеріалів, палива, електроенергії, за правильне оформлення і складання первинних облікових документів, своєчасну передачу їх для відображення в бухгалтерському обліку. Чіткий розподіл відповідальності не лише дасть психологічний ефект, ні і дозволить визначати результативність роботи кожного співробітника і контролювати виконання покладених на нього обов'язків.
4. Система тверджень. Внутрішніми правилами та регламентами підприємства повинен бути визначено коло посадових осіб, які мають право підпису документів на відпуск матеріальних цінностей, на витрату коштів, на прийняття до обліку відрядних та представницьких витрат. Особливо має бути обмежене число осіб, яким надано право розпоряджатися дефіцитними цінностями і дорогим майном. Може бути встановлено порядок, при якому матеріали, визнані дорогими і дефіцитними, видаються лише за наявності на видаткових документах візи уповноваженого працівника бухгалтерської служби.
5. Використання бланків суворої звітності. Бланки окремих видів первинних документів, якими оформляються операції руху певних цінностей, можуть бути віднесені до бланків суворої звітності, за рухом яких встановлюється особливий контроль.
6. Організація зберігання цінностей. Перерахуємо деякі передумови дійсного контролю за збереженням цінностей: відповідне обладнання складських приміщень та їх спеціалізація; матеріали повинні бути розміщені таким чином, щоб можна було швидко їх знайти; необхідно оснастити місця зберігання відповідними ваговими, вимірювальними та контрольними приладами та пристроями , мірної тарою; грошові кошти повинні зберігатися в спеціально ізольованих приміщеннях.
7. Засоби охорони. Імовірність розкрадань матеріальних цінностей та грошових коштів, втрати відповідних документів знижується при належній організації охорони, застосуванні засобів сигналізації, встановлення сейфів, обмеження доступу до цінностей і грошових коштів.
8. Раптові перевірки. Господарську діяльність періодично повинні контролювати бухгалтерська служба, ревізійна комісія, служба внутрішнього аудиту, незалежна аудиторська організація, особи, уповноважені правлінням або дирекцією. Зокрема, один раз на місяць доцільна раптова ревізія каси з повним полістний перерахунком всієї готівки і перевіркою інших цінностей, що знаходяться в ній; працівники бухгалтерської служби повинні систематично перевіряти фактичну наявність тих чи інших матеріальних цінностей, особливо дорогих і дефіцитних; в ході аудиторської перевірки може бути проведена вибіркова перевірка наявності та стану будь-яких цінностей.
9. Кваліфікація персоналу. На підприємстві має бути організовано систематичне навчання персоналу правилами приймання і відпуску матеріальних цінностей та грошових коштів, техніці складання та оформлення первинної облікової документації відповідно до положень і вимог чинного господарського законодавства.
Глава 3
Елементи облікової політики.
3.1 Облік основних засобів.
До основних засобів відносяться всі матеріальні об'єкти, що використовуються більше року для цілей виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) або управління організацією, незалежно від їх вартості.
При цьому об'єкти основних засобів, які коштують не більше 2000 руб. за одиницю, можуть списуватися на витрати виробництва та обігу у міру їх відпуску у виробництво або експлуатацію.
Однак, деякі нормативні документи до цих пір суперечать порядку віднесення майна до основних засобів, що встановлений ПБУ 6 / 01. Так у п.50 Положення ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в Російській Федерації встановлено, що предмети, які коштують не більше 100 МРОТ незалежно від строку їх корисного використання, до основних засобів не відносяться і враховуються у складі коштів в обігу.
Відповідно до Податкового кодексу Російської Федерації, до основних засобів також належить майно з терміном корисного використання понад 12 місяців. Однак, якщо його вартість перевищує 10 000 руб., Для цілей оподаткування таке майно списується на витрати в момент його відпустки у виробництво.
У розділі "бухгалтерської" облікової політики, присвяченій основним засобам, слід вказувати види основних засобів, вартість яких не буде погашатися шляхом нарахування амортизації. ПБО 6 / 01 відносить до таких основних засобів житлові будинки, гуртожитки, квартири, об'єкти зовнішнього благоустрою, лісового та дорожнього господарства, продуктивна худоба, багаторічні насадження, які не досягли експлуатаційного віку, майно некомерційних організацій. За такими основними засобами підприємство має в кінці року нараховувати знос, суми якого відображаються за балансом на рахунку 010 "Знос основних засобів".
У свою чергу в ст.256 НК РФ також проводиться перелік об'єктів, які не включають до складу майна, що амортизується для цілей оподаткування. До них, крім перерахованих у ПБО 6 / 01, відносяться:
- Основні засоби бюджетних організацій;
- Основні засоби, придбані з використанням бюджетних асигнувань та інших аналогічних засобів;
- Періодичні видання та твори мистецтва;
- Основні засоби, отримані в рамках цільового фінансування.
Таким чином, при формуванні облікової політики організації необхідно визначити перелік майна, що не підлягає амортизації, як для податкового, так і для бухгалтерського обліку.
Також в обліковій політиці організації необхідно визначити бухгалтерські способи нарахування амортизаційних відрахувань за групами однорідних об'єктів основних засобів. В якості таких у ПБУ 6 / 01 наводяться наступні чотири способи:
- Лінійний;
- Зменшуваного залишку;
- Списання вартості по сумі чисел років терміну корисного використання;
- Списання вартості пропорційно обсягу випущеної продукції.
В обліковій політиці для цілей оподаткування необхідно визначити "податкові" методи нарахування амортизації. Стаття 259 Податкового кодексу передбачає два методи - лінійний і нелінійний. Лінійний метод в обов'язковому порядку застосовується до будівель, споруд, передавальним пристроям, з терміном корисного використання понад 20 років. Всі інші об'єкти основних засобів у податковому обліку можуть амортизуватися як лінійним, так і нелінійним методом. При цьому до норм амортизації можна застосовувати відповідні коефіцієнти: підвищують і знижують. Застосування понижуючих коефіцієнтів можливо і за рішенням керівника організації, закріпленому в обліковій політиці.
3.2 Облік нематеріальних активів.
З 1 січня 2001 року введено в дію Положення з бухгалтерського обліку "Облік нематеріальних активів" ПБУ 14/2000, затверджене наказом Мінфіну Росії від 16 жовтня 2000 р. № 91н. У новому Положенні значно скорочено перелік майна організації, яке може бути віднесено до нематеріальних активів. Так, раніше нематеріальними активами вважалися права власності на твори науки, літератури, мистецтва та об'єкти суміжних прав, а також на використання програм для ЕОМ. А ПБУ 14/2000 відносить до нематеріальних активів тільки виняткові права на результати інтелектуальної діяльності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі, програми для ЕОМ, бази даних). При цьому перераховані об'єкти інтелектуальної власності можуть бути віднесені до нематеріальних активів тільки при одночасному виконанні наступних умов:
- Якщо у об'єктів відсутня фізична структура, але їх можна ідентифікувати;
- Якщо об'єкти не призначені для перепродажу і використовуються у виробництві продукції (виконання робіт, надання послуг) або в цілях управління підприємством протягом терміну, що перевищує 12 місяців;
- Якщо у підприємства є документи, що підтверджують існування нематеріального активу і виключного права підприємства на нього.
Відповідно, організації, що володіють тільки правами на використання об'єктів інтелектуальної власності, повинні враховувати ці права в складі інших активів підприємства. Єдиною статтею балансу, за яким можуть бути відображені зазначені права, є стаття "Витрати майбутніх періодів". Дійсно, права на використання об'єктів інтелектуальної власності не мають матеріально-речової форми і не можуть бути враховані.
До нематеріальних активів також відноситься позитивна ділова репутація організації. Вона визначається як різниця між купівельною ціною підприємства як майнового комплексу та балансовою вартістю активів і зобов'язань цього підприємства.
Порядок нарахування амортизації нематеріальних активів:
- Лінійний;
- Зменшуваного залишку;
- Списання вартості пропорційно обсягу продукції.
Нарахування амортизації нематеріальних активів відображається в бухгалтерському обліку організації наступним чином:
Дебет 20 (26)
Кредит 05
- Нарахована амортизація нематеріальних активів способом накопичення відповідних сум на окремому рахунку;
або
Дебет 20 (26)
Кредит 04
- Нарахована амортизація нематеріальних активів способом зменшення початкової вартості майна
Згідно п. 31 ПБУ 14/2000 в обліковій політиці для цілей бухгалтерського обліку організація повинна вказати такі відомості:
- Про способи оцінки нематеріальних активів, придбаних не за гроші;
- Про вжиті організацією терміни корисного використання нематеріальних активів (за окремими групами);
- Про способи нарахування амортизаційних відрахувань по окремих групах нематеріальних активів;
- Про способи відображення в бухгалтерському обліку амортизаційних відрахувань по нематеріальних активах.
У податковому обліку амортизація нематеріальних активів, так само як і амортизація основних засобів, може нараховуватися лінійним або нелінійним методами.
3.3 Облік виробничих запасів
З 1 січня 2002 року набула чинності нове Положення з бухгалтерського обліку "Облік нематеріально-виробничих запасів" ПБУ 5 / 01, затверджене наказом Мінфіну України від 9 червня 2001 р. № 44н.
Починаючи з 2002 року, до виробничих запасів відносяться:
- Активи, що використовуються в якості сировини, матеріалів при виробництві продукції, виконання робіт, надання послуг;
- Активи, призначені для продажу (готова продукція, товари)
- Активи, що використовуються для управлінських потреб організації (мова йде про аналог малоцінних і швидкозношуваних предметів).
Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно. При цьому такий вибір повинен забезпечити формування повної і достовірної інформації про запаси. Залежно від характеру матеріально-виробничих запасів, порядку їх придбання і використання одиницею їх обліку може бути номенклатурний номер, партія, однорідна група.
При підготовці плану рахунків організаціям необхідно також враховувати, що рахунок 16 "Відхилення у вартості матеріальних цінностей" буде використовуватися для обліку сумових різниць. Згідно з п. 6 ПБО 5 / 01 сумові різниці включаються до фактичні витрати на придбання матеріально-виробничих запасів тільки до моменту прийняття до бухгалтерського обліку.
Вибір конкретного методу визначення собівартості списаних у виробництво матеріалів (товарів, що реалізуються) залежить від специфіки діяльності підприємства. Так, методи ФІФО, ЛІФО і метод визначення середньої собівартості використовуються при виробництві масової продукції (реалізація товарів масового попиту), а метод одиничної собівартості - при виробництві (продажу) унікальною, дорогої продукції (товарів).
Метод ФІФО (метод визначення поточної собівартості) заснований на припущенні, що матеріали (товари) списуються у виробництво (реалізуються) в хронологічному порядку - за принципом "перша партія в прихід - перша в расход".
При розрахунку собівартості методом ЛІФО передбачає, що першим у виробництво надходять матеріали, придбані в останню чергу, тобто собівартість визначається за останніми цінами товару.
Середня собівартість, визначається шляхом ділення суми вартості матеріалів, що надійшли і вартості залишку матеріалів на кількість цих матеріалів.
Так само як і в бухгалтерському обліку, для цілей оподаткування прибутку організації можуть застосовувати такі методи оцінки сировини і матеріалів:
- За собівартістю одиниці запасів;
- По середній собівартості;
- За собівартістю перших за часом придбань (ФІФО);
- За собівартістю останніх за часом придбань (ЛІФО).
Організації також необхідно вибрати спосіб оцінки залишків незавершеного виробництва. Відповідно до п. 64 Положення по веденню бухгалтерського обліку і бухгалтерської звітності Російської Федерації таку оцінку можна проводити одним з таких способів:
- За фактичною або нормативної виробничої собівартості;
- За прямими статтями витрат;
- За вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.
У податковому обліку оцінка залишків незавершеного виробництва на кінець місяця здійснюється:
- За прямими статтями витрат виходячи з розрахунку за методом планової нормативної собівартості;
- Шляхом розподілу прямих витрат у частці, що відповідає частці незавершеного виробництва у вихідній сировині (у натуральних вимірниках) за мінусом технологічних втрат.
Оцінка залишків готової продукції на складі в податковому обліку здійснюється виходячи з прямих витрат поточного місяця, зменшених на суму прямих витрат, які відносяться до незавершеного виробництва. Тут також можливе застосування двох способів:
- Розподіл суми прямих витрат на залишки готової продукції на складі за методом планової (нормативної) собівартості;
- Розподіл суми прямих витрат на залишки готової продукції на складі пропорційно частці таких залишків у загальному обсязі продукції, випущеної за поточний місяць (у натуральних вимірниках).
Залишки відвантаженої, але нереалізованої на кінець поточного місяця продукції оцінюють виходячи з прямих витрат, зменшених на залишки незавершеного виробництва і готової продукції на складі. Сума прямих витрат розподіляється на відвантажену, але нереалізовану на кінець поточного місяця продукцію виходячи з її частки в загальному обсязі відвантаженої продукції за даний місяць.
До прямих витрат відносяться згідно зі ст. 318 НК РФ ставляться:
- Матеріальні витрати (витрати на придбання сировини, матеріалів, запасних частин, напівфабрикатів, робіт, послуг виробничого призначення за вирахуванням зворотних відходів);
- Витрати на оплату праці (нарахування працівникам у грошовій або натуральній формах, стимулюють нарахування і надбавки, компенсаційні нарахування, премії, витрати, пов'язані з утриманням працівників);
- Амортизаційні відрахування по основних засобів, безпосередньо використовуються при виробництві товарів (робіт, послуг).
3.4 Порядок створення резервів
Одним з найбільш поширених оціночних резервів є резерв сумнівних боргів. Сумнівними визнаються прострочені борги за розрахунками за відвантажену продукцію (роботи, послуги), які не забезпечені будь-якими гарантіями (заставою, поручительством). Розмір резерву визначається за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості окремо по кожному сумнівному боргу виходячи з передбачуваної платоспроможності боржника. На суму цього резерву в обліку підприємства робиться запис:
ДЕБЕТ 91 субрахунок «Інші витрати»
У бухгалтерському балансі резерв сумнівних боргів окремо не показують. А на його суму зменшують дебіторську заборгованість, яка відображається в активі балансу. Якщо до кінця звітного року, наступного за роком, в якому був створений резерв, він у будь-якій частині не буде використаний, то невитрачені суми приєднуються на кінець звітного року до інших доходів організації.
При цьому в бухгалтерському обліку робиться наступна проводка:
ДЕБЕТ 63
КРЕДИТ 91 субрахунок «Інші доходи»
- Відновлений резерв по сумнівних боргах.
Підприємства, що мають вкладення в акції інших підприємств, що котируються на фондовій біржі, можуть створювати в кінці звітного року резерв під знецінення вкладень у цінні папери. Суми відрахувань у цей резерв відображаються в бухгалтерському обліку такою проводкою:
ДЕБЕТ 91 «Інші витрати»
Сума цього резерву також окремо у балансі не показується.
Щоб рівномірно розподіляти майбутні витрати, організація може створювати в бухгалтерському обліку такі резерви:
- На майбутню оплату відпусток працівникам;
- На виплату щорічної винагороди за вислугу років;
- На виплату винагород за підсумками роботи за рік;
- На ремонт основних засобів;
- На виробничі витрати по підготовчих робіт у зв'язку з сезонним характером виробництва;
- На майбутні витрати на рекультивацію земель та здійснення інших природоохоронних заходів;
- На майбутні витрати з ремонту предметів, призначених для здачі в оренду за договором прокату;
- На гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- На покриття непередбачених витрат.
Суми, зарезервовані для перерахованих цілей, враховуються на рахунку 96 «Резерви майбутніх витрат». В обліку робиться проводка:
ДЕБЕТ 20 (26)
КРЕДИТ 96
- Створено резерв майбутніх витрат і платежів.
У податковому обліку організація має право створювати тільки два види резервів:
- Резерви по сумнівних боргах (ст. 266 НК РФ);
- Резерви з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування (ст. 267 НК РФ).
3.4.1 Резерв по сумнівних боргах.
Відрахування в резерв по сумнівних боргах виробляються рівномірно протягом звітного (податкового) періоду і включаються до складу позареалізаційних витрат. При цьому сума резерву визначається за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості, проведеної наприкінці попереднього звітного (податкового) періоду.
Усі сумнівні борги діляться на три групи виходячи з терміну їх погашення:
1) термін погашення боргу закінчився більше ніж за 90 днів до кінця кварталу (року);
2) термін погашення боргу минув у період від 90 до 45 днів до кінця кварталу (року);
3) термін погашення боргу минув менш ніж за 45 днів до кінця кварталу (року).
До резерву можуть увійти всі борги першої групи і 50 відсотків кожного боргу другої групи. Борги третьої групи в резерв не включаються. Величина резерву не може перевищувати 10 відсотків виручки від реалізації товарів, робіт, послуг і майнових прав, отриманої за звітний (податковий) період (без ПДВ та податку з продажів).
Резерв по сумнівних боргах можна використовувати тільки на покриття збитків від безнадійних боргів. А такими визнаються ті борги перед організацією, за якими минув термін позовної давності, або які неможливо стягнути (наприклад, у разі ліквідації організації-боржника).
Сума резерву по сумнівних боргах, не повністю використана організацією в звітному періоді може бути перенесена на наступний звітний (податковий) період. При цьому сума резерву, новостворюваного за результатами інвентаризації, повинна бути скоригована на суму залишку резерву попереднього періоду.
Залишок старого резерву може бути як більше, так і менше новостворюваного резерву. У першому випадку різниця між ними включається до складу позареалізаційних доходів (за підсумками I кварталу, півріччя, 9 місяців або року), а в другому - до складу позареалізаційних витрат (рівномірно протягом I кварталу, півріччя, 9 місяців або року). Проте та частина нового резерву, яка дорівнює залишку старого резерву, не може бути віднесена на позареалізаційні витрати.
3.4.2 Резерв з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування.
Резерв з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування можуть створювати тільки ті організації, які продають товари або роботи, що підлягають ремонту та обслуговування протягом гарантійного терміну.
Відрахування в резерв виробляються в день реалізації товарів (робіт). Їх розмір визначають як частку фактично здійснених організацією витрат з гарантійного ремонту та обслуговування в обсязі виручки від реалізації таких товарів (робіт) за попередні три роки.
3.5 Облік позик і кредитів.
Згідно п. 32 ПБУ 15/01 організація повинна відобразити в обліковій політиці наступні дані про позикових коштах:
- Про переведення довгострокової заборгованості в короткострокову;
- Про склад та порядок списання додаткових витрат на позики;
- Про способи нарахування і розподілу належних доходів за позиковими зобов'язаннями;
- Про порядок обліку доходів від тимчасового вкладення позикових коштів.
Заборгованість за позиками (кредитами) може бути або короткостроковій, або довгостроковій. Якщо за умовами договору заборгованість повинна бути погашена протягом 12 місяців, вона вважається короткостроковій. У свою чергу термін погашення довгострокової заборгованості перевищує 12 місяців. Згідно з п. 6 ПБО 15/01 організація може перевести довгострокову заборгованість в короткострокову в той момент, коли за умовами договору позики (кредиту) до повернення основного боргу залишиться 365 днів.
Витрати організації, пов'язані з отриманням і використанням позик і кредитів, включають:
- Відсотки, що приєднуються позикодавцям і кредиторам;
- Відсотки, дисконт за належними до оплати векселями та облігаціями;
- Додаткові витрати, здійснені у зв'язку з отриманням позик і кредитів (випуском і розміщенням позикових зобов'язань);
- Курсові і сумові різниці, що утворюються починаючи з моменту нарахування відсотків (за відсотками, що виплачуються в іноземній валюті або в рублевому еквіваленті умовних одиниць).
Витрати за отриманими позиками і кредитами відносяться на витрати в тому періоді, в якому вони вироблені. Виняток становлять витрати, які слід включати до вартості інвестиційних активів: основних засобів, майнових комплексів та інших аналогічних активів.
Згідно з п. 20 ПБО 15/01 всі додаткові витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням позик (кредитів) і розміщенням позикових зобов'язань (наприклад, витрати на юридичні та консультаційні послуги), включаються до складу операційних витрат поточного звітного періоду. У той же час зазначені витрати можуть попередньо враховуватися як дебіторська заборгованість і включатися до складу операційних витрат рівномірно протягом терміну погашення позики (кредиту).
Розглянемо порядок бухгалтерського обліку доходів, належних за позиковими зобов'язаннями. Зазвичай таким доходом є відсотки. Їх слід нараховувати за кожний минулий звітний період відповідно до умов договору. Це встановлено п. 16 Положення з бухгалтерського обліку «Доходи організації» (ПБУ9/99).
Іноді організація, що отримала позикові кошти на придбання (будівництво) інвестиційних активів, може здійснити за їх рахунок короткострокові або довгострокові фінансові вкладення. Згідно з п. 26 ПБУ 15/01 в цьому випадку на суму отриманих відсотків слід зменшити витрати, пов'язані з фінансуванням інвестиційного активу.
У податковому обліку організації, що визначають доходи методом нарахування, визнають відсотки за позиковими коштами не рідше одного разу на квартал. Цей порядок не залежить від умов розрахунків, визначених договором. Так встановлено п. 6 ст. 271 Податкового кодексу Російської Федерації. При цьому сума квартального доходу розраховується як частка всього доходу, передбаченого договором, яка припадає на відповідний квартал.
Облікову політику розробляє бухгалтер, а затверджує керівник.
Якщо способи ведення бухгалтерського обліку не встановлені, організація може розробити їх самостійно.
Всі доповнення затверджуються наказом керівника. Вносити їх можна протягом усього року.
Інвентаризація майна і зобов'язань проводиться для того, щоб перевірити, наскільки достовірні дані бухгалтерського обліку.
Внутрішній контроль в організації може проводити ревізійна комісія, відділ внутрішнього аудиту, або конкретний працівник.
Успішна робота системи внутрішнього контролю багато в чому залежить від кваліфікації працівників, навчання і підготовки кадрів, системи найму, мотивації персоналу.
До основних засобів відносяться всі матеріальні об'єкти, що використовуються більше року для цілей виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) або управління організацією, незалежно від їх вартості.
Вибір конкретного методу визначення собівартості списаних у виробництво матеріалів (товарів, що реалізуються) залежить від специфіки діяльності підприємства.
Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно. При цьому такий вибір повинен забезпечити формування повної і достовірної інформації про запаси.
Одним з найбільш поширених оціночних резервів є резерв сумнівних боргів.
Відрахування в резерв по сумнівних боргах виробляються рівномірно протягом звітного (податкового) періоду і включаються до складу нереалізаціонних витрат.
Резерв з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування можуть створювати тільки ті організації, які продають товари або роботи, що підлягають ремонту та обслуговування протягом гарантійного терміну.
Заборгованість за позиками (кредитами) може бути або короткостроковій, або довгостроковій.
Використана література:
1. Алборов Р.А. Вибір облікової політики підприємства: Принципи і практичні рекомендації. М.: 1998.
2. Бакаєв О.С., Шнейдман Л.З. Облікова політика підприємства. / М.: «Бухгалтерський облік» 2000р.
3. Козлова Е.П. Бухгалтерський облік та відображення в обліковій політиці витрат на виробництво. / Головбух № 8
4. Монахова Т.М., Єрьоміна М.В. Облікова політика в кредитних організаціях. / Податковий вісник № 6 2001р.
5. Настільна книга бухгалтера Т.1. Укладач Прудніков В.М. / М.: Інформ-М 1995р.
6. Огляд нормативних актів, опублікованих у першій половині серпня 2000р. / Головбух № 16 2000р.
7. Основи бухгалтерського обліку. Під ред. Сац Б. / М.: 2001р.
8. Загальний аудит. Законодавча та нормативна база, методика та прийоми здійснення.
9. Під ред. Королева С. А., Крикунова О.В. \ \ М.: 1996 р. Рибчак Є.В. Облікова політика органів державної федеральної служби зайнятості населення / Податковий вісник № 7 2000р.
У розділі "бухгалтерської" облікової політики, присвяченій основним засобам, слід вказувати види основних засобів, вартість яких не буде погашатися шляхом нарахування амортизації. ПБО 6 / 01 відносить до таких основних засобів житлові будинки, гуртожитки, квартири, об'єкти зовнішнього благоустрою, лісового та дорожнього господарства, продуктивна худоба, багаторічні насадження, які не досягли експлуатаційного віку, майно некомерційних організацій. За такими основними засобами підприємство має в кінці року нараховувати знос, суми якого відображаються за балансом на рахунку 010 "Знос основних засобів".
У свою чергу в ст.256 НК РФ також проводиться перелік об'єктів, які не включають до складу майна, що амортизується для цілей оподаткування. До них, крім перерахованих у ПБО 6 / 01, відносяться:
- Основні засоби бюджетних організацій;
- Основні засоби, придбані з використанням бюджетних асигнувань та інших аналогічних засобів;
- Періодичні видання та твори мистецтва;
- Основні засоби, отримані в рамках цільового фінансування.
Таким чином, при формуванні облікової політики організації необхідно визначити перелік майна, що не підлягає амортизації, як для податкового, так і для бухгалтерського обліку.
Також в обліковій політиці організації необхідно визначити бухгалтерські способи нарахування амортизаційних відрахувань за групами однорідних об'єктів основних засобів. В якості таких у ПБУ 6 / 01 наводяться наступні чотири способи:
- Лінійний;
- Зменшуваного залишку;
- Списання вартості по сумі чисел років терміну корисного використання;
- Списання вартості пропорційно обсягу випущеної продукції.
В обліковій політиці для цілей оподаткування необхідно визначити "податкові" методи нарахування амортизації. Стаття 259 Податкового кодексу передбачає два методи - лінійний і нелінійний. Лінійний метод в обов'язковому порядку застосовується до будівель, споруд, передавальним пристроям, з терміном корисного використання понад 20 років. Всі інші об'єкти основних засобів у податковому обліку можуть амортизуватися як лінійним, так і нелінійним методом. При цьому до норм амортизації можна застосовувати відповідні коефіцієнти: підвищують і знижують. Застосування понижуючих коефіцієнтів можливо і за рішенням керівника організації, закріпленому в обліковій політиці.
3.2 Облік нематеріальних активів.
З 1 січня 2001 року введено в дію Положення з бухгалтерського обліку "Облік нематеріальних активів" ПБУ 14/2000, затверджене наказом Мінфіну Росії від 16 жовтня 2000 р. № 91н. У новому Положенні значно скорочено перелік майна організації, яке може бути віднесено до нематеріальних активів. Так, раніше нематеріальними активами вважалися права власності на твори науки, літератури, мистецтва та об'єкти суміжних прав, а також на використання програм для ЕОМ. А ПБУ 14/2000 відносить до нематеріальних активів тільки виняткові права на результати інтелектуальної діяльності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі, програми для ЕОМ, бази даних). При цьому перераховані об'єкти інтелектуальної власності можуть бути віднесені до нематеріальних активів тільки при одночасному виконанні наступних умов:
- Якщо у об'єктів відсутня фізична структура, але їх можна ідентифікувати;
- Якщо об'єкти не призначені для перепродажу і використовуються у виробництві продукції (виконання робіт, надання послуг) або в цілях управління підприємством протягом терміну, що перевищує 12 місяців;
- Якщо у підприємства є документи, що підтверджують існування нематеріального активу і виключного права підприємства на нього.
Відповідно, організації, що володіють тільки правами на використання об'єктів інтелектуальної власності, повинні враховувати ці права в складі інших активів підприємства. Єдиною статтею балансу, за яким можуть бути відображені зазначені права, є стаття "Витрати майбутніх періодів". Дійсно, права на використання об'єктів інтелектуальної власності не мають матеріально-речової форми і не можуть бути враховані.
До нематеріальних активів також відноситься позитивна ділова репутація організації. Вона визначається як різниця між купівельною ціною підприємства як майнового комплексу та балансовою вартістю активів і зобов'язань цього підприємства.
Порядок нарахування амортизації нематеріальних активів:
- Лінійний;
- Зменшуваного залишку;
- Списання вартості пропорційно обсягу продукції.
Нарахування амортизації нематеріальних активів відображається в бухгалтерському обліку організації наступним чином:
Дебет 20 (26)
Кредит 05
- Нарахована амортизація нематеріальних активів способом накопичення відповідних сум на окремому рахунку;
або
Дебет 20 (26)
Кредит 04
- Нарахована амортизація нематеріальних активів способом зменшення початкової вартості майна
Згідно п. 31 ПБУ 14/2000 в обліковій політиці для цілей бухгалтерського обліку організація повинна вказати такі відомості:
- Про способи оцінки нематеріальних активів, придбаних не за гроші;
- Про вжиті організацією терміни корисного використання нематеріальних активів (за окремими групами);
- Про способи нарахування амортизаційних відрахувань по окремих групах нематеріальних активів;
- Про способи відображення в бухгалтерському обліку амортизаційних відрахувань по нематеріальних активах.
У податковому обліку амортизація нематеріальних активів, так само як і амортизація основних засобів, може нараховуватися лінійним або нелінійним методами.
3.3 Облік виробничих запасів
З 1 січня 2002 року набула чинності нове Положення з бухгалтерського обліку "Облік нематеріально-виробничих запасів" ПБУ 5 / 01, затверджене наказом Мінфіну України від 9 червня 2001 р. № 44н.
Починаючи з 2002 року, до виробничих запасів відносяться:
- Активи, що використовуються в якості сировини, матеріалів при виробництві продукції, виконання робіт, надання послуг;
- Активи, призначені для продажу (готова продукція, товари)
- Активи, що використовуються для управлінських потреб організації (мова йде про аналог малоцінних і швидкозношуваних предметів).
Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно. При цьому такий вибір повинен забезпечити формування повної і достовірної інформації про запаси. Залежно від характеру матеріально-виробничих запасів, порядку їх придбання і використання одиницею їх обліку може бути номенклатурний номер, партія, однорідна група.
При підготовці плану рахунків організаціям необхідно також враховувати, що рахунок 16 "Відхилення у вартості матеріальних цінностей" буде використовуватися для обліку сумових різниць. Згідно з п. 6 ПБО 5 / 01 сумові різниці включаються до фактичні витрати на придбання матеріально-виробничих запасів тільки до моменту прийняття до бухгалтерського обліку.
Вибір конкретного методу визначення собівартості списаних у виробництво матеріалів (товарів, що реалізуються) залежить від специфіки діяльності підприємства. Так, методи ФІФО, ЛІФО і метод визначення середньої собівартості використовуються при виробництві масової продукції (реалізація товарів масового попиту), а метод одиничної собівартості - при виробництві (продажу) унікальною, дорогої продукції (товарів).
Метод ФІФО (метод визначення поточної собівартості) заснований на припущенні, що матеріали (товари) списуються у виробництво (реалізуються) в хронологічному порядку - за принципом "перша партія в прихід - перша в расход".
При розрахунку собівартості методом ЛІФО передбачає, що першим у виробництво надходять матеріали, придбані в останню чергу, тобто собівартість визначається за останніми цінами товару.
Середня собівартість, визначається шляхом ділення суми вартості матеріалів, що надійшли і вартості залишку матеріалів на кількість цих матеріалів.
Так само як і в бухгалтерському обліку, для цілей оподаткування прибутку організації можуть застосовувати такі методи оцінки сировини і матеріалів:
- За собівартістю одиниці запасів;
- По середній собівартості;
- За собівартістю перших за часом придбань (ФІФО);
- За собівартістю останніх за часом придбань (ЛІФО).
Організації також необхідно вибрати спосіб оцінки залишків незавершеного виробництва. Відповідно до п. 64 Положення по веденню бухгалтерського обліку і бухгалтерської звітності Російської Федерації таку оцінку можна проводити одним з таких способів:
- За фактичною або нормативної виробничої собівартості;
- За прямими статтями витрат;
- За вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.
У податковому обліку оцінка залишків незавершеного виробництва на кінець місяця здійснюється:
- За прямими статтями витрат виходячи з розрахунку за методом планової нормативної собівартості;
- Шляхом розподілу прямих витрат у частці, що відповідає частці незавершеного виробництва у вихідній сировині (у натуральних вимірниках) за мінусом технологічних втрат.
Оцінка залишків готової продукції на складі в податковому обліку здійснюється виходячи з прямих витрат поточного місяця, зменшених на суму прямих витрат, які відносяться до незавершеного виробництва. Тут також можливе застосування двох способів:
- Розподіл суми прямих витрат на залишки готової продукції на складі за методом планової (нормативної) собівартості;
- Розподіл суми прямих витрат на залишки готової продукції на складі пропорційно частці таких залишків у загальному обсязі продукції, випущеної за поточний місяць (у натуральних вимірниках).
Залишки відвантаженої, але нереалізованої на кінець поточного місяця продукції оцінюють виходячи з прямих витрат, зменшених на залишки незавершеного виробництва і готової продукції на складі. Сума прямих витрат розподіляється на відвантажену, але нереалізовану на кінець поточного місяця продукцію виходячи з її частки в загальному обсязі відвантаженої продукції за даний місяць.
До прямих витрат відносяться згідно зі ст. 318 НК РФ ставляться:
- Матеріальні витрати (витрати на придбання сировини, матеріалів, запасних частин, напівфабрикатів, робіт, послуг виробничого призначення за вирахуванням зворотних відходів);
- Витрати на оплату праці (нарахування працівникам у грошовій або натуральній формах, стимулюють нарахування і надбавки, компенсаційні нарахування, премії, витрати, пов'язані з утриманням працівників);
- Амортизаційні відрахування по основних засобів, безпосередньо використовуються при виробництві товарів (робіт, послуг).
3.4 Порядок створення резервів
Одним з найбільш поширених оціночних резервів є резерв сумнівних боргів. Сумнівними визнаються прострочені борги за розрахунками за відвантажену продукцію (роботи, послуги), які не забезпечені будь-якими гарантіями (заставою, поручительством). Розмір резерву визначається за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості окремо по кожному сумнівному боргу виходячи з передбачуваної платоспроможності боржника. На суму цього резерву в обліку підприємства робиться запис:
ДЕБЕТ 91 субрахунок «Інші витрати»
КРЕДИТ 63
- Створено резерв по сумнівних боргах.У бухгалтерському балансі резерв сумнівних боргів окремо не показують. А на його суму зменшують дебіторську заборгованість, яка відображається в активі балансу. Якщо до кінця звітного року, наступного за роком, в якому був створений резерв, він у будь-якій частині не буде використаний, то невитрачені суми приєднуються на кінець звітного року до інших доходів організації.
При цьому в бухгалтерському обліку робиться наступна проводка:
ДЕБЕТ 63
КРЕДИТ 91 субрахунок «Інші доходи»
- Відновлений резерв по сумнівних боргах.
Підприємства, що мають вкладення в акції інших підприємств, що котируються на фондовій біржі, можуть створювати в кінці звітного року резерв під знецінення вкладень у цінні папери. Суми відрахувань у цей резерв відображаються в бухгалтерському обліку такою проводкою:
ДЕБЕТ 91 «Інші витрати»
КРЕДИТ 59
i. створено резерв під знецінення вкладень у цінні папери.Сума цього резерву також окремо у балансі не показується.
Щоб рівномірно розподіляти майбутні витрати, організація може створювати в бухгалтерському обліку такі резерви:
- На майбутню оплату відпусток працівникам;
- На виплату щорічної винагороди за вислугу років;
- На виплату винагород за підсумками роботи за рік;
- На ремонт основних засобів;
- На виробничі витрати по підготовчих робіт у зв'язку з сезонним характером виробництва;
- На майбутні витрати на рекультивацію земель та здійснення інших природоохоронних заходів;
- На майбутні витрати з ремонту предметів, призначених для здачі в оренду за договором прокату;
- На гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- На покриття непередбачених витрат.
Суми, зарезервовані для перерахованих цілей, враховуються на рахунку 96 «Резерви майбутніх витрат». В обліку робиться проводка:
ДЕБЕТ 20 (26)
КРЕДИТ 96
- Створено резерв майбутніх витрат і платежів.
У податковому обліку організація має право створювати тільки два види резервів:
- Резерви по сумнівних боргах (ст. 266 НК РФ);
- Резерви з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування (ст. 267 НК РФ).
3.4.1 Резерв по сумнівних боргах.
Відрахування в резерв по сумнівних боргах виробляються рівномірно протягом звітного (податкового) періоду і включаються до складу позареалізаційних витрат. При цьому сума резерву визначається за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості, проведеної наприкінці попереднього звітного (податкового) періоду.
Усі сумнівні борги діляться на три групи виходячи з терміну їх погашення:
1) термін погашення боргу закінчився більше ніж за 90 днів до кінця кварталу (року);
2) термін погашення боргу минув у період від 90 до 45 днів до кінця кварталу (року);
3) термін погашення боргу минув менш ніж за 45 днів до кінця кварталу (року).
До резерву можуть увійти всі борги першої групи і 50 відсотків кожного боргу другої групи. Борги третьої групи в резерв не включаються. Величина резерву не може перевищувати 10 відсотків виручки від реалізації товарів, робіт, послуг і майнових прав, отриманої за звітний (податковий) період (без ПДВ та податку з продажів).
Резерв по сумнівних боргах можна використовувати тільки на покриття збитків від безнадійних боргів. А такими визнаються ті борги перед організацією, за якими минув термін позовної давності, або які неможливо стягнути (наприклад, у разі ліквідації організації-боржника).
Сума резерву по сумнівних боргах, не повністю використана організацією в звітному періоді може бути перенесена на наступний звітний (податковий) період. При цьому сума резерву, новостворюваного за результатами інвентаризації, повинна бути скоригована на суму залишку резерву попереднього періоду.
Залишок старого резерву може бути як більше, так і менше новостворюваного резерву. У першому випадку різниця між ними включається до складу позареалізаційних доходів (за підсумками I кварталу, півріччя, 9 місяців або року), а в другому - до складу позареалізаційних витрат (рівномірно протягом I кварталу, півріччя, 9 місяців або року). Проте та частина нового резерву, яка дорівнює залишку старого резерву, не може бути віднесена на позареалізаційні витрати.
3.4.2 Резерв з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування.
Резерв з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування можуть створювати тільки ті організації, які продають товари або роботи, що підлягають ремонту та обслуговування протягом гарантійного терміну.
Відрахування в резерв виробляються в день реалізації товарів (робіт). Їх розмір визначають як частку фактично здійснених організацією витрат з гарантійного ремонту та обслуговування в обсязі виручки від реалізації таких товарів (робіт) за попередні три роки.
3.5 Облік позик і кредитів.
Згідно п. 32 ПБУ 15/01 організація повинна відобразити в обліковій політиці наступні дані про позикових коштах:
- Про переведення довгострокової заборгованості в короткострокову;
- Про склад та порядок списання додаткових витрат на позики;
- Про способи нарахування і розподілу належних доходів за позиковими зобов'язаннями;
- Про порядок обліку доходів від тимчасового вкладення позикових коштів.
Заборгованість за позиками (кредитами) може бути або короткостроковій, або довгостроковій. Якщо за умовами договору заборгованість повинна бути погашена протягом 12 місяців, вона вважається короткостроковій. У свою чергу термін погашення довгострокової заборгованості перевищує 12 місяців. Згідно з п. 6 ПБО 15/01 організація може перевести довгострокову заборгованість в короткострокову в той момент, коли за умовами договору позики (кредиту) до повернення основного боргу залишиться 365 днів.
Витрати організації, пов'язані з отриманням і використанням позик і кредитів, включають:
- Відсотки, що приєднуються позикодавцям і кредиторам;
- Відсотки, дисконт за належними до оплати векселями та облігаціями;
- Додаткові витрати, здійснені у зв'язку з отриманням позик і кредитів (випуском і розміщенням позикових зобов'язань);
- Курсові і сумові різниці, що утворюються починаючи з моменту нарахування відсотків (за відсотками, що виплачуються в іноземній валюті або в рублевому еквіваленті умовних одиниць).
Витрати за отриманими позиками і кредитами відносяться на витрати в тому періоді, в якому вони вироблені. Виняток становлять витрати, які слід включати до вартості інвестиційних активів: основних засобів, майнових комплексів та інших аналогічних активів.
Згідно з п. 20 ПБО 15/01 всі додаткові витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням позик (кредитів) і розміщенням позикових зобов'язань (наприклад, витрати на юридичні та консультаційні послуги), включаються до складу операційних витрат поточного звітного періоду. У той же час зазначені витрати можуть попередньо враховуватися як дебіторська заборгованість і включатися до складу операційних витрат рівномірно протягом терміну погашення позики (кредиту).
Розглянемо порядок бухгалтерського обліку доходів, належних за позиковими зобов'язаннями. Зазвичай таким доходом є відсотки. Їх слід нараховувати за кожний минулий звітний період відповідно до умов договору. Це встановлено п. 16 Положення з бухгалтерського обліку «Доходи організації» (ПБУ9/99).
Іноді організація, що отримала позикові кошти на придбання (будівництво) інвестиційних активів, може здійснити за їх рахунок короткострокові або довгострокові фінансові вкладення. Згідно з п. 26 ПБУ 15/01 в цьому випадку на суму отриманих відсотків слід зменшити витрати, пов'язані з фінансуванням інвестиційного активу.
У податковому обліку організації, що визначають доходи методом нарахування, визнають відсотки за позиковими коштами не рідше одного разу на квартал. Цей порядок не залежить від умов розрахунків, визначених договором. Так встановлено п. 6 ст. 271 Податкового кодексу Російської Федерації. При цьому сума квартального доходу розраховується як частка всього доходу, передбаченого договором, яка припадає на відповідний квартал.
Висновок
Підіб'ємо підсумки:Облікову політику розробляє бухгалтер, а затверджує керівник.
Якщо способи ведення бухгалтерського обліку не встановлені, організація може розробити їх самостійно.
Всі доповнення затверджуються наказом керівника. Вносити їх можна протягом усього року.
Інвентаризація майна і зобов'язань проводиться для того, щоб перевірити, наскільки достовірні дані бухгалтерського обліку.
Внутрішній контроль в організації може проводити ревізійна комісія, відділ внутрішнього аудиту, або конкретний працівник.
Успішна робота системи внутрішнього контролю багато в чому залежить від кваліфікації працівників, навчання і підготовки кадрів, системи найму, мотивації персоналу.
До основних засобів відносяться всі матеріальні об'єкти, що використовуються більше року для цілей виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) або управління організацією, незалежно від їх вартості.
Вибір конкретного методу визначення собівартості списаних у виробництво матеріалів (товарів, що реалізуються) залежить від специфіки діяльності підприємства.
Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно. При цьому такий вибір повинен забезпечити формування повної і достовірної інформації про запаси.
Одним з найбільш поширених оціночних резервів є резерв сумнівних боргів.
Відрахування в резерв по сумнівних боргах виробляються рівномірно протягом звітного (податкового) періоду і включаються до складу нереалізаціонних витрат.
Резерв з гарантійного ремонту та гарантійного обслуговування можуть створювати тільки ті організації, які продають товари або роботи, що підлягають ремонту та обслуговування протягом гарантійного терміну.
Заборгованість за позиками (кредитами) може бути або короткостроковій, або довгостроковій.
Використана література:
1. Алборов Р.А. Вибір облікової політики підприємства: Принципи і практичні рекомендації. М.: 1998.
2. Бакаєв О.С., Шнейдман Л.З. Облікова політика підприємства. / М.: «Бухгалтерський облік» 2000р.
3. Козлова Е.П. Бухгалтерський облік та відображення в обліковій політиці витрат на виробництво. / Головбух № 8
4. Монахова Т.М., Єрьоміна М.В. Облікова політика в кредитних організаціях. / Податковий вісник № 6 2001р.
5. Настільна книга бухгалтера Т.1. Укладач Прудніков В.М. / М.: Інформ-М 1995р.
6. Огляд нормативних актів, опублікованих у першій половині серпня 2000р. / Головбух № 16 2000р.
7. Основи бухгалтерського обліку. Під ред. Сац Б. / М.: 2001р.
8. Загальний аудит. Законодавча та нормативна база, методика та прийоми здійснення.
9. Під ред. Королева С. А., Крикунова О.В. \ \ М.: 1996 р. Рибчак Є.В. Облікова політика органів державної федеральної служби зайнятості населення / Податковий вісник № 7 2000р.