Облік і оцінка матеріально-виробничих запасів

Курсова робота

Облік і оцінка матеріально-виробничих запасів

ЗМІСТ

Введення

1. Сутність, склад і методи оцінки матеріально-виробничих

запасів

1.1 Сутність та склад матеріальних витрат

1.2 Методи обліку і оцінки матеріально-виробничих запасів

1.3 Облік відхилення витрат на матеріали

2. Управління запасами і матеріальним господарством

2.1 Управління запасами

2.2 Управління матеріальним господарством

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

У сучасної ринкової економіки, яка характеризується швидкістю і високою часткою конкуренції по значній кількості основних видів діяльності, без належного та якісного обліку матеріально-виробничих запасів практично неможливо уявити собі успішне функціонування ні одного господарюючого суб'єкта.

Облік і оцінка матеріально-виробничих запасів у розрізі ведення на підприємстві управлінського обліку представляє собою особливу важливість. Справа полягає в тому, що від правильності організації обліку та оцінки матеріалів, сировини та інших МПЗ безпосередньо залежить кінцевий фінансовий результат будь-якої комерційної діяльності - чистий прибуток, який, як відомо, і є першопричиною будь-якої комерційної діяльності. У цьому й полягає актуальність обраної теми та її важливість для вивчення.

Тема обліку та оцінки матеріально-виробничих запасів є однією з центральних тем управлінського обліку. У зв'язку з цим у науковій та навчальній літературі з бухгалтерського управлінського обліку вона розкрита досить широко. Особливо хотілося б звернути увагу на розкриття даної теми в роботах таких авторів як Івашкевич, Волкова та ін Праці саме цих авторів є одними з основних джерел для написання даної роботи.

Метою роботи є вивчення обліку та оцінки матеріально-виробничих запасів і основних особливостей цього процесу.

Завданнями роботи є:

- Вивчення сутності та складу матеріальних витрат;

- Вивчення різних методів обліку та оцінки матеріально-виробничих запасів, виявлення відмінних рис кожного з методів, а також аналіз ефективності його використання в тих чи інших господарських ситуаціях;

- Вивчення обліку відхилення витрат на матеріали, а також причин, які можуть викликати ці відхилення і наслідків цих процесів для організації;

- Вивчення різних способів управління запасами;

- Вивчення управління матеріальним господарством і способів організації складського господарства.

1. СУТНІСТЬ, СКЛАД І МЕТОДИ ОЦІНКИ МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

1.1 Сутність та склад матеріальних витрат

Матеріально-виробничі запаси (МПЗ), поряд з основними засобами та нематеріальними активами, відіграють найважливішу роль у господарській діяльності кожного підприємства. З їх допомогою здійснюється більшість відомих на сьогоднішній день виробничих процесів, і вони ж служать першорядної основою для створення кінцевого продукту, що реалізується організаціями. В якості ознак, що характеризують актив, як МПЗ звичайно вказуються такі:

- Використання у виробничому процесі для забезпечення функціональної діяльності організації;

- Строк корисного використання (витрачання) для об'єкта найчастіше не встановлюється понад один рік;

- Кінцеве призначення об'єкта може складатися у подальшій його перепродаже./13 /

Відповідно, до матеріально-виробничих запасів можна віднести готову сировину, джерела сировини, витратні і будівельні матеріали, офісні приналежності і так далі.

Витрати матеріальних ресурсів переважають у витратах більшості господарських організацій і вимагають особливої ​​уваги менеджерів Вони різноманітні за змістом і призначенням, місць придбання та зберігання на підприємстві, по постачальниках і по споживачам усередині організації. Важливо не тільки вчасно придбати сировину, матеріали, комплектуючі вироби, інструменти в достатній кількості за прийнятними цінами. Необхідно їх доставити найбільш економічним видом транспорту, забезпечити збереження, раціональність виробничого споживання, своєчасну доставку до місць використання, облік, утилізацію відходів.

Частина матеріальних ресурсів може виготовлятися чи видобуватимуться безпосередньо на самому підприємстві. Частково для цього використовують напівфабрикати і відходи інших виробництв. Багато видів сировини і матеріалів вимагають підготовки до виробничого споживання: сортування, комплектації, сушіння, подрібнення і т.п.

Величина матеріальних витрат складається з вартості споживання сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, води й енергії всіх видів, частини транспортних, заготівельних та інших витрат з їх придбання. При виготовленні продукції вона безпосередньо відноситься на витрати виробництва того звітного періоду, в якому мав місце витрата матеріальних цінностей. До складу матеріальних витрат, як економічного елемента витрат, крім сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, включаються витрати на паливо і енергію, запасні частини та інші матеріали для ремонту, на утримання і експлуатацію основних засобів, у тому числі природоохоронного призначення.

За технологічними ознаками до сировини належить продукція видобувних галузей промисловості і сільського господарства, що утворює матеріальну основу виробів. Вартість власної сировини включає витрати праці на його видобуток чи виробництво, а в деяких випадках і переробку. Витрати на виробництво або видобуток власної сировини виділяються в управлінському обліку як самостійне місце витрат і центр відповідальності.

Основними матеріалами слід вважати предмети праці, які пройшли промислову переробку і використовуються для виготовлення продукції, речовинно входять до складу її елементів або є необхідним компонентом при виробництві.

Допоміжні матеріали не утворюють головного речового змісту продукції і витрачаються для різних виробничих і експлуатаційних потреб підприємства.

У витратах на виробництво вартість сировини і матеріалів визначається за вирахуванням зворотних (використовуваних і реалізованих на сторону) відходів. До витрат на покупні вироби і напівфабрикати включають вартість придбаних в порядку виробничої кооперації виробів (підшипники, електромотори, прилади, насоси і, тощо), заготовок і напівфабрикатів, які потім входять до складу продукції, що випускається підприємствами продукції. За своїм характером ці витрати втілюють витрати живої та уречевленої праці, що мав місце на інших підприємствах. На головних підприємствах важкого машинобудування в сукупності витрат на покупні вузли та напівфабрикати відокремлюється вартість комплектуючих виробів, не відносяться на собівартість виготовленої продукції.

У переважній більшості випадків витрати сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів є прямими і пропорційними обсягу. Виробництва. Однак якщо розглядати сукупну суму витрат зазначених ресурсів для підприємства в цілому, частина з них, що витрачається на потреби обслуговування виробництва і управління, може бути відносно постійною або частково змінної. Цю частину можна висловити величиною варіатора і вважати витрати матеріальних ресурсів змінними, наприклад на 90-95%.

Витрата палива в плануванні та обліку витрат поділяється на такі види:

- На технологічні цілі для ливарних, ковальських, термічних та інших виробничих цехів відповідно до обсягу робіт з випуску продукції;

- Для вироблення всіх видів електричної та теплової енергії, кисню, стиснутого повітря, холоду і т.п. в енергетичних цехах і службах підприємства;

- Для потреб заводського транспорту (локомотивів, паровозів, автомобілів, тракторів і т.п.);

- Для опалення будівель.

При використанні підприємством палива своєї здобичі або заготовки витрати на його виробництво виділяють у загальній сумі витрат комплексної статтею витрат, витрати підприємства з придбання палива з боку враховують окремо.

Витрата електричної і теплової енергії є специфічним різновидом виробничих витрат. Вони не мають матеріального змісту і являють собою особливого роду послуги, величину споживання яких можна встановити за місцем формування: витрат. Тому енергетичні витрати відносяться на собівартість окремих виробів за прямим ознакою тільки тоді, коли безпосередньо беруть участь в.ізготовленіі продукції, наприклад при нагріванні металу в прокатних, ковальсько-штампових, пресових цехах, у зварювальних роботах, при електролізі, стендових і контрольних випробуваннях двигунів, виробництві стисненого повітря, кисню тощо, а у всіх інших випадках вони входять до складу комплексних витрат.

При визначенні собівартості покупної енергії враховують крім її вартості за встановленими тарифами витрати на трансформацію і передачу цехам і службам для споживання.

1.2 Методи обліку і оцінки матеріально-виробничих запасів

Величина матеріальних витрат у грошовому вираженні залежить від кількості і вартості (ціни) витрати на одиницю споживання.

Кількість спожитої сировини і матеріалів, та інших матеріальних ресурсів визначають одним з трьох основних методів:

- Метод наростаючого підсумку. Кількість спожитих за звітний період сировини і матеріалів визначають в накопичувальних регістрах, що складаються на основі первинних документів на відпуск матеріалів, напівфабрикатів та інших цінностей у виробництво (вимог, лімітних і забірних карт і т.п.). Кількість витрат матеріальних ресурсів у цьому випадку буде дорівнює сумі кількостей, зазначених у первинних документах;

- Ретроградний метод. Витрата матеріалів визначається шляхом зворотного рахунку виходячи з обсягу випущеної продукції і питомих норм витрат з урахуванням неминучих відходів і втрат. Цей метод застосовують в виробництвах з безперервним споживанням сировини, матеріалів, палива та інших ресурсів. Широко використовується він і при плануванні матеріальних витрат;

- Інвентарний метод. Витрата сировини і матеріалів визначається на основі даних інвентаризації залишків сировини і матеріалів на початок і кінець періоду: залишок матеріалів на початок періоду підсумовується з надходження матеріалів протягом періоду, потім віднімається залишок матеріалів на кінець періоду.

Інвентаризацію проводять у місцях зберігання і споживання ресурсів. При правильно проведених інвентаризаціях залишків сировини і матеріалів цей метод обліку кількості їх витрати є найбільш точним, але водночас і найбільш трудомістким.

В даний час облік витрат сировини і матеріалів являє собою менш складну проблему, ніж раніше. У більшості випадків величина матеріальних витрат мало залежить від індивідуального вміння робітника і повністю визначається продуктивністю та іншими технічними характеристиками обладнання. Можна без особливого ризику помилки вважати фактичними витратами нормативні витрати сировини і матеріалів на фактичну кількість виготовлених напівфабрикатів, незавершеного виробництва, шлюбу і готових виробів.

Так само, але в розрахунку на запланований обсяг виробництва, визначають очікувані витрати матеріальних ресурсів.

Набагато більше значення в управлінському обліку придбала оцінка матеріальних витрат. Відповідно до міжнародних стандартів, оцінка матеріальних витрат і запасів сировини і матеріалів, напівфабрикатів і товарів у місцях зберігання проводиться за однією з наступних варіантів або методів: ФІФО, за середніми цінами придбання, твердим обліковими цінами, на основі безперервної (перманентною) переоцінки. Всі ці методи застосовують в управлінському обліку.

Метод ФІФО (first in - first out) передбачає, що витрата сировини і матеріалів (відпуск товарів для перепродажу) оцінюється в послідовності цін придбання.

Послідовно застосовуються ціни можуть знижуватися або підвищуватися залежно від кон'юнктури попиту і пропозиції на відповідні ресурси. Метод оцінки ФІФО вважається найбільш прийнятним для управлінського обліку, оскільки забезпечує більш об'єктивні дані про витрати на спожиті або реалізовані матеріали та товари і вартості невикористаної частини запасів. Оскільки це система обліку фактичних витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, не виникає нереалізованих прибутків або збитків у частині залишку невикористаних ресурсів. Оскільки оцінка запасів грунтується на ціні останніх за часом придбання матеріалів і товарів, вона ближче до поточної ринкової вартості.

Разом з тим собівартість продукції, обчислена на основі цін перших за часом придбання матеріалів, не в повній мірі відповідає поточним умовам, відстає від них. У період зростання цін на сировину і матеріали собівартість продукції занижується, а прибуток завищується. У періоди падіння цін (при дефляції) спостерігається зворотна картина. Крім того, з-за необхідності відстеження цін кожної партії придбаних матеріалів облік стає громіздким. Ускладнюється і зіставлення собівартості окремих замовлень, оскільки ціна відпускаються у виробництво матеріалів може змінюватися від партії до партії навіть у межах одного і того ж дня.

Одним з недоліків існуючої практики є прагнення списувати на витрати витрата товарно-матеріальних цінностей за найвищою ціною, щоб зменшити оподатковуваний прибуток. Ця помилка може призвести до того, що в балансі залишок невикористаних матеріалів і непроданих товарів може бути негативною величиною, що суперечить здоровому глузду.

Оцінка за середніми цінами придбання здійснюється шляхом множення кількості витрати матеріалів на середньозважені ціни протягом періоду придбання з урахуванням перехідного залишку на його початок.

Оцінка за твердими цінами ведеться протягом року за заздалегідь встановленими цінами і тарифами незалежно від поточних цін закупівлі. Відхилення від цих цін списують на витрати в кінці облікового періоду самостійної корегуючої статтею витрат збутової діяльності організації.

Метод перманентної переоцінки (ідентифікації) полягає в тому, що оцінка споживаних матеріалів здійснюється за поточними ринковими цінами на дату списання. Різниця в оцінці може розглядатися як результат діяльності служби логістики (постачання).

Крім перерахованих методів оцінки матеріальних витрат законодавство ряду країн (ФРН, США) дозволяє застосовувати ціни концерну, тобто ціни продажу цих матеріальних ресурсів усередині корпорації.

На практиці зарубіжні фірми у фінансовому та управлінському обліку найчастіше застосовують для оцінки сировини і матеріалів при їх списання на витрати ціни придбання, ціни дня та облікові ціни. Ціна придбання - це фактична ціна в момент покупки. Ціни дня являють собою ціни на матеріальні ресурси в день придбання незалежно від часу придбання. Облікова ціна - це середньозважена ціна закупівлі сировини, матеріалів чи товарів, яка обчислюється за формулою:

(1.1)

де P - середньозважена облікова ціна споживача;

- Ціна кожної закупівлі;

- Кількість кожної закупівлі.

Приклад використання даного методу можна навести у вигляді нижченаведеної таблиці:

Таблиця 1.1

Придбання матеріальних ресурсів

Облікова ціна складе: Р = 6630: 3000 = 2,21. / 3, с.123 /

Вибір варіанту оцінки в ринковому господарстві залежить від облікової політики підприємства.

Застосування твердих облікових цін дозволяє виявити цінові відхилення та їх причини. Оцінка матеріалів за середніми цінами забезпечує більшу точність обчислення фінансових результатів за періодами (місяцями, кварталами) в межах року. Застосування методу ФІФО дає можливість регулювати прибуток у межах року і декількох суміжних років. У важкі для підприємства періоди вибирають метод, що дає найменшу вартість спожитих матеріалів, в благополучні роки - найбільшу.

У діючій в Російській Федерації практиці бухгалтерського обліку підприємствам дозволено застосування методів ФІФО, середньозваженої оцінки на базі твердих облікових цін і оцінки за собівартістю одиниці запасів.

У вартість матеріальних цінностей, списаних на статтю (елемент) «Матеріальні витрати», в даний час включаються: націнки, надбавки до ієни, комісійні винагороди, вартість послуг товарних бірж (брокерів), мита, транспортно-заготівельні витрати. ПДВ на приобретаемое сировину, матеріали, комплектуючі вироби, що використовуються для виробничих цілей, не відноситься на витрати виробництва та обігу. У вартість матеріальних ресурсів включаються також витрати підприємств на придбання тари і упаковки за вирахуванням вартості цієї тари за, ціною можливого використання.

Матеріальні витрати при обчисленні собівартості продукції зменшуються на величину зворотних відходів. Під зворотніми відходами розуміються залишки сировини (матеріалів), напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва товарів (виконання робіт, послуг), частково втратили споживчі якості вихідних ресурсів і в силу цього використовуються з підвищеними витратами або зниженим виходом продукції, що не використовуються за прямим призначенням.

Не належать до зворотних відходів залишки ресурсів, які відповідно до технології передаються в інші підрозділи як повноцінний сировини і матеріалів для виробництва інших видів товарів, робіт, послуг, а також попутна, сполучена продукція, одержувана в результаті здійснення технологічного процесу.

Зворотні відходи оцінюються в наступному порядку:

- За зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу або за ціною можливого використання, якщо ці відходи можуть бути використані для основного або допоміжного виробництв, але з підвищеними витратами;

- За ціною реалізації, якщо відходи реалізуються на сторону. / 3, з 124 /

У бухгалтерському та податковому обліку до матеріальних витрат прирівнюються витрати на гірничо-підготовчі роботи, рекультивацію земель та інші природоохоронні заходи, втрати від нестачі та псування при зберіганні і транспортуванні матеріальних ресурсів у межах норм природних втрат, технологічні втрати при виробництві і транспортуванні продукції.

В управлінському обліку ці витрати при оцінці витрат матеріальних ресурсів до уваги не приймаються.

Важливе значення для обліку матеріальних витрат на виробництво має контроль за відпуском сировини і матеріалів зі складів і комор. Пол відпусткою матеріалів, палива і напівфабрикатів на виробництво розуміється видача цих матеріальних цінностей безпосередньо для виготовлення продукції або обслуговування виробництва. Відпустка зазначених цінностей в комори цехів і господарств слід враховувати не як витрати на виробництво, а як переміщення матеріальних цінностей.

На найважливіші, дорогі види матеріалів встановлюється ліміт споживання. Він визначається виходячи із затверджених прогресивних норм витрат матеріальних ресурсів і енергії, виробничих програм цехів з урахуванням залишків матеріалів у цехах на початок планованого періоду.

Відпустка зі складів матеріалів на виробництво здійснюється лише певним довіреним особам, які мають право вимагати і одержувати матеріальні цінності. Зразки їхніх підписів повинні бути повідомлені цехами і господарствами відповідного складу. Відпустка по лімітним картками доцільно робити з одного заздалегідь прикріпленого складу або секції.

Матеріали, паливо і напівфабрикати повинні відпускатися у виробництво за вагою, обсягом, площі або рахунку відповідно до нормативів. Понад ліміт матеріальні цінності видаються за особливим вимогу (сигнальної документації) або за наявності письмового дозволу директора, головного інженера або уповноважених осіб. При заміні матеріалу, передбаченого технологією, іншим матеріалом у первинному документі на заміну проставляється номенклатурний номер, найменування і кількість того матеріалу, який підлягає відпустити замість відповідного.

На кожному підприємстві повинен бути організований облік і контроль за використанням матеріалів у цехах і на виробництвах. Оперативний кількісний, облік використання матеріалів, палива, напівфабрикатів покладається на осіб, відповідальних за правильне використання матеріальних цінностей у виробництві. Зведений облік і контроль за використанням сировини, матеріалів, палива здійснюється системою управлінського обліку.

1.3 Облік відхилення витрат на матеріали

Відхилення витрат на матеріали - це різниця між фактичною величиною прямих матеріальних витрат і їх величиною в гнучкому бюджеті (бюджет нормативних витрат для фактичного обсягу виробництва). Для обчислення цього відхилення можна використовувати наступну формулу:

, (1.2)

де - Повне відхилення за матеріалами, ден. од.;

- Фактичний випуск, од.;

- Нормативні питомі (на одиницю випуску) витрати матеріалів, ден. од.;

- Фактичні повні змінні витрати на матеріали, ден. од. / 4, с. 347 /

Повне відхилення витрат на матеріали можна розбити на дві складові наступним чином:

- Відхилення за ціною;

- Відхилення за кількістю.

Відхилення витрат на матеріали за ціною (відхилення ціни матеріалів) показує, якою мірою відхилення від гнучкого бюджету залежить від різниці фактичної і нормативної цін на матеріали, і розраховується за формулою:

, (1.3)

де - Відхилення витрат на матеріали за ціною, ден. од.;

- Нормативна ціна одиниці матеріалу, ден. од;

- Фактична ціна одиниці матеріалу, ден. од.;

- Фактична кількість використаних матеріалів, нат. од. (Кг, м ^2, шт. Тощо).

Якщо використовується декілька видів матеріалів, відхилення по ціні обчислюється за цією ж формулою як сума відхилень за всіма видами сировини, матеріалів і комплектуючих.

Необхідність вивчення відхилень ціни матеріалів викликана в першу чергу тим, що сприятливі відхилення за ціною можуть бути обумовлені не тільки вдалою кон'юнктурою і умілими маркетинговими ходами служби закупівель компаній, але й гіршою якістю (і відповідно дешевизною) придбаних матеріалів. Якщо це так, то сприятливі відхилення за ціною можуть обернутися несприятливими наслідками в інших аспектах діяльності компанії, зокрема несприятливими відхиленнями за кількістю використаної сировини або відтоком споживачів з-за низької якості виробленої продукції.

На практиці споживаються в процесі виробництва матеріали надходять на склад заздалегідь. Якщо обчислювати відхилення не після того, як матеріали витрачено, а по мірі їх надходження на склад, то це дозволить не тільки контролювати виробничий процес, а й оптимізувати роботу складу та відділу постачання, більш ефективно керуючи закупівлями. При цьому розрахунки довелося б вести на основі даних, що відносяться до придбаних матеріалами, а не спожитим. Це, однак, можливо тільки у разі не дуже великої номенклатури входять матеріалів і використання кожного найменування лише в одному підрозділі.

Відхилення витрат на матеріали за кількістю їх використання (відхилення споживання матеріалів) показує, якою мірою сукупне відхилення по матеріалам від гнучкого бюджету залежить від різниці між фактичним і нормативним споживанням матеріалів для випуску фактичного обсягу продукції і розраховується за формулою:

, (1.4)

де - Відхилення витрат на матеріали за ціною, ден. од.;

- Нормативну кількість використаних матеріалів, ^нат.: Од. (Кг, м, шт. Тощо);

- Фактична кількість використаних матеріалів, нат. од. (Кг, м ^2, шт. Тощо);

- Нормативна ціна одиниці матеріалу, ден. од. ;

Якщо використовується декілька видів матеріалів, відхилення споживання матеріалів обчислюється за цією ж формулою як сума відхилень за всіма видами сировини, матеріалів і комплектуючих.

Відзначимо, що у формулі, є присутність саме нормативна ціна. У разі застосування показника фактичної закупівельної ціни результат, розрахунків включав би елемент, пов'язаний з різницею фактичної та нормативної цін-(тобто з відхиленням за ціною на матеріали), який «змішувався» б з елементом, що належать до різниці між фактичним і нормативним кількістю споживання матеріалів.

Відхилення витрат на матеріали за кількістю їх використання може, як і у випадку з відхиленням за ціною, бути наслідком не тільки ефективних дій організації (налагодження економічного виробництва), але і з погіршенням якості виробленої продукції. У таким випадку, в довгостроковій перспективі, втрати організації можуть скласти велику суму, ніж та, яку їй вдалося заощадити на використанні матеріалів.

2. УПРАВЛІННЯ запасів і матеріальних ГОСПОДАРСТВОМ

2.1 Управління запасами

Важливе значення в управлінському обліку має управління запасами товарно-матеріальних цінностей. Запаси повинні підтримуватися в межах нормативів, встановлених адміністрацією. Зайві запаси сировини, матеріалів, інструментів та інших аналогічних цінностей ведуть до втрат доходу з оборотного капіталу, залишеного в запасах, збільшення втрат через псування, старіння, збільшують витрати на зберігання, страхування. Існує також небезпека зниження ринкової вартості придбаних з зайвим запасом матеріальних ресурсів, недостатність запасів чревата можливостями зупинки виробництва, зриву поставок. Рівень запасів сировини і матеріалів залежить від:

- Прогнозних оцінок обсягів виробництва;

- Можливості поповнення запасів і надійності постачальників, (особливо нафти, кольорових металів);

- Цін на сировину і матеріали.

Якщо вони в даний момент нижче звичайних, підприємство може закупити їх більше, ніж потрібно для поточних потреб.

Запаси незавершеного виробництва залежать в основному від тривалості виробничого циклу, рівень запасів готової продукції - від кон'юнктури попиту.

Необхідність запасів та їх підтримку на заздалегідь заданому рівні викликають два типи витрат: витрати на утримання запасів (складське зберігання) і витрати на поповнення запасів (виконання замовлення на поставку, придбання запасів замість витрачені). Якщо витрати на утримання одиниці запасу (т, шт., М ³⁾ позначити r, то загальні витрати на утримання запасів будуть:

, (2.1)

де Q - необхідна кількість запасів;

r - витрати на утримання одиниці запасу.

Витрати на їх поповнення при річному обсязі замовлення D і витратах на одиницю замовлення R будуть:

, (2.2)

де D - річний обсяг замовлень;

R - витрати на одиницю замовлення.

Їх сума, яка відображає загальні витрати, пов'язані із запасами, буде виражатися формулою:

, (2.3)

Якщо продиференціювати цей вислів по Q, одержимо оптимальну кількість величини замовлення:

, (2.4)

де - Оптимальна кількість величини замовлення.

Кількість запасів, при якому необхідно зробити нове замовлення на поставку, визначається за формулою:

, (2.5)

де М - кількість товарно-матеріальних цінностей, що використовується щоденно;

Т ₃ - час між моментом замовлення і поставкою;

- Час при розрахунку страхового запасу.

«Новий підхід до проблеми запасів забезпечує метод« поставка точно в строк "(канбан,« з рук в рот »). У цьому випадку на підприємстві зберігається мінімальний запас, а постачальники постачають матеріали, напівфабрикати, деталі прямо в цех, точно в строк. У результаті вивільняються значні кошти, скорочуються витрати виробництва. »/ 3, з 127 /

В управлінському обліку повинні оперативно фіксуватися відхилення, від термінів та обсягів поставок сировини, матеріалів і комплектуючих виробів.

2.2 Управління матеріальним господарством

Важливе значення для підприємства має належна організація складського господарства. Матеріальні цінності являють собою активи, еквівалентні сумі грошових коштів, і тому вимагають до себе дбайливого відношення і контролю за раціональним витрачанням. Недоліки в зберіганні, зневажливе ставлення до складського господарства можуть сприяти дрібним і великим розкраданням, псування матеріалів і як наслідок приводити до зменшення прибутків і навіть до збитків.

Існує три основних варіанти організації постачання і зберігання матеріалів:

- Централізована закупівля, зберігання і підготовка матеріальних запасів до споживання;

- Централізована закупівля з доставкою і зберіганням запасів на різних складах;

- Децентралізоване придбання і зберігання матеріальних запасів у місцях їх споживання.

Централізована система дозволяє підприємству досягти більш, пільгових умов поставки, наприклад цінових знижок; полегшується стандартизація окремих видів запасів; з'являється можливість зосередити в одному відділі найбільш кваліфікованих фахівців із закупівель того чи іншого виду ресурсів. Проте створення спеціалізованої централізованої служби постачання веде до підвищення адміністративних витрат.

Централізоване зберігання сировини і матеріалів економить штат складського персоналу, забезпечує кращий контроль за використанням ресурсів, полегшує перевірку запасів, створює умови для їх належної охорони. У той же час централізація зберігання запасів сировини і матеріалів може призвести до збільшення транспортних витрат, затримок у забезпеченні матеріалами віддалених виробничих підрозділів, створює великий ризик втрат при пожежі. Управлінський облік запасів ведеться з урахуванням особливостей кожного варіанта закупівель і зберігання за методом відхилень. Для цього повинні бути розроблені норми запасу і забезпечення споживачів за всіма основними видами товарно-матеріальних цінностей.

Представляє інтерес існуюча на багатьох зарубіжних фірмах система безперервної інвентаризації та поповнення запасів. Вона полягає в тому, що матеріально відповідальна особа (комірник) постійно (щоденно, раз на три дні, тиждень і т.п.) перевіряє наявність закріплених за ним цінностей, звіряючи його з даними картотеки чи реєстрів комп'ютерного обліку. Цим досягається детальна і надійна перевірка фактичної наявності запасів, заощаджується час і витрати на проведення інвентаризацій, полегшується робота постачальника з контролю за своєчасним поповненням запасів. Розбіжності між обліковими даними легко виявляються і локалізуються, що в багатьох випадках дозволяє запобігти їх появі в майбутньому.

ВИСНОВОК

На закінчення можна сказати, що від правильності організації обліку та оцінки матеріально-виробничих запасів безпосередньо залежать основні фінансові показники діяльності організації і, перш за все, чистий прибуток.

По даній роботі можна зробити наступні висновки:

Витрати матеріальних ресурсів переважають у витратах більшості господарських організацій. До матеріально-виробничих запасів можна віднести:

- Сировина;

- Матеріали;

- Паливо;

- Видаткові та будівельні матеріали,

- Офісні приналежності і так далі.

Матеріали також можна підрозділити на основні і допоміжні.

Кількість спожитої сировини і матеріалів, та інших матеріальних ресурсів визначають одним з трьох основних методів:

- Ретроградний метод;

- Інвентарний метод.

Відповідно до міжнародних стандартів, оцінка матеріальних витрат і запасів сировини і матеріалів, напівфабрикатів і товарів у місцях зберігання проводиться за однією з семи варіантів або методів:

- ФІФО;

- За середніми цінами придбання;

- За твердими обліковими цінами;

- На основі безперервної (перманентною) переоцінки.

Відхилення витрат на матеріали - це різниця між фактичною величиною прямих матеріальних витрат і їх величиною в бюджеті нормативних витрат для фактичного обсягу виробництва.

Повне відхилення витрат на матеріали можна розбити на дві складові наступним чином:

- Відхилення за ціною;

- Відхилення за кількістю.

Управління запасами несе в собі функцію формування обсягів і структури запасів виходячи з вимог ситуації, що склалася. Рівень запасів сировини і матеріалів залежить від:

- Прогнозних оцінок обсягів виробництва;

- Можливості поповнення запасів і надійності постачальників, (особливо нафти, кольорових металів);

- Цін на сировину і матеріали.

Існує три основних варіанти організації постачання і зберігання матеріалів:

- Централізована закупівля, зберігання і підготовка матеріальних запасів до споживання;

- Централізована закупівля з доставкою і зберіганням запасів на різних складах;

- Децентралізоване придбання і зберігання матеріальних запасів у місцях їх споживання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.ФЗ «Про бухгалтерський облік» від 21.11.1996 № 129-ФЗ (в ред. Від 23.11.2009)

2.Положеніе з бухгалтерського обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» (ПБУ 5 / 01) (затверджено наказом Мінфіну Російської Федерації від 9 червня 2001 р. N 44н) (в ред. Від 26.03.2007)

3.План рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності та інструкція по його застосуванню, затверджений наказом Мінфіну РФ від 18.09.2006 р. № 115н, 116н

4.Івашкевіч В.Б. Бухгалтерський управлінський облік: Учеб. для вузів. - М: Економіст, 2004. - 618 с.

5.Волкова О.М. Управлінський облік: навч. М.: - ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2008. - 472 с.

6.Вахрушіна М.А. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для вузів. 2-е вид., Доп. і пров. - М.: Омега-Л; Вищ. шк., 2003 - 528 с.

7.Рибакова О.В. Бухгалтерський управлінський облік і планування. - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 464 с.

8.Кондакова Н.П., Іванова М.А. Бухгалтерський управлінський облік: Навчальний посібник. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 368 с.

9.Управленческій облік: Навчальний посібник / За редакцією А.Д. Шеремента. 2-е вид., Испр. - М.: ІД ФБК-ПРЕС, 2002 - 512 с.

10.Керімов В.Е. Управлінський облік: Підручник. - 4-е вид., Зм. і доп. - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і Ко», 2005. - 460 с.

11.Керімов В.Е. Управлінський облік: Підручник. - М.: Видавничо-книготорговий центр «Маркетинг», 2001. - 268 с.

12.Друрі К. Управлінський облік і виробничий облік: Пер. з англ. Підручник. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.

13.Осіпенкова О.Ю. Управлінський облік. М.: Іспит, 2002.

14.http: / / www.klerk.ru