Облік необоротних активів

Облік необоротних активів

Для здійснення своєї діяльності підприємства повинні мати необхідні засоби праці і матеріальні умови. Вони є найважливішим елементом продуктивних сил і визначають їх розвиток. У бухгалтерському обліку засоби праці виділено в окремий об'єкт обліку, іменований основними засобами підприємства.

Основним законодавчим і нормативним документом з обліку основних засобів є проект національного П (С) БО 7 «Основні засоби», який повністю відповідає МСБО 16.

Основні засоби - це матеріальні активи, які утримуються підприємством для використання в процесі виробництва або поставки товарів та надання послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей, очікуваний термін використання яких більше одного року.

Об'єкт основних засобів визнається як актив тоді, коли існує ймовірність того, що підприємство буде отримувати в майбутньому економічні вигоди від його використання, і його оцінка може бути достовірно визначена.

Об'єкт основних засобів не визнається як актив, якщо він знаходиться в оперативному або довірчому управлінні.

У постановці правильного обліку основних засобів важливою є їх науково-обгрунтована класифікація (групування) по найважливіших економічних і технічними ознаками (див. табл. 1).

Відповідно до національних стандартів однакові за технічними характеристиками, призначенням та способом використання основні засоби групуються в класи.

Планом рахунків передбачені до рахунку «Основні засоби» 9 субрахунків, назва і зміст яких наближені до міжнародної практики, але, в той же час, зберігають національні традиції, тобто, можна сказати, що в бухгалтерському обліку основні засоби поділяються на 9 груп :

1. земельні ділянки;

2. капітальні витрати на поліпшення земель;

3. будівлі та споруди;

4. машини та обладнання;

5. транспортні засоби;

6. інструменти, прилади та інвентар;

7. робітник і продуктивна худоба;

8. багаторічні насадження;

9. інші основні засоби.

Таблиця 1. Класифікація основних засобів залежно від різних ознак

Одиницею обліку основних засобів є окремий інвентарний об'єкт - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій.

Для організації обліку і забезпечення контролю за збереженням основних засобів кожному інвентарному об'єкту, незалежно від того, знаходиться він в експлуатації чи в запасі, присвоюється відповідний інвентарний номер, який зберігається за об'єктом на весь період його знаходження на даному підприємстві.

Аналітичний пооб'єктний облік основних засобів ведеться на інвентарних картках. Відкривається інвентарна картка на кожний інвентарний об'єкт. У ній дається коротка характеристика об'єкта та окремих його конструктивних елементів, а також відбиваються індивідуальні особливості об'єкту.

При придбанні основних засобів між постачальником і покупцем повинен бути укладений договір купівлі-продажу.

При отриманні основних засобів покупець надає постачальнику довіреність, оформлену відповідно до інструкції з обліку довіреностей. Постачальник виписує покупцю накладну на відпуск основних засобів і податкову накладну, яка підтверджує право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість (ПДВ).

Прийняття в експлуатацію основних засобів здійснюється комісією, призначеною для цієї мети наказом чи розпорядженням керівника підприємства. На кожен об'єкт основних засобів комісія оформляє «Акт приймання-передачі основних засобів» (форма № ОЗ-1) в одному примірнику. Складання загального акта на кілька прийнятих об'єктів основних засобів допускається лише для господарського інвентарю, інструментів, обладнання, якщо ці об'єкти однотипні, мають однакову вартість, приймаються одночасно до одного документа і під відповідальність однієї й тієї ж особи.

Для списання які прийшли в непридатність основних засобів, як і для приймання, створюється спеціальна комісія, яка на кожен, пред'явлений до списання об'єкт, становить «Акт на списання основних засобів» (форма № ОЗ-3). В акті зазначаються найменування об'єкта, його інвентарний номер, дата введення в експлуатацію, первісна вартість, сума нарахованого зносу, обгрунтування для списання з балансу, а також визначаються витрати з ліквідації об'єкта та вартість матеріалів, які повинні бути оприбутковані після здійснення операції, проводиться розрахунок результатів від ліквідації.

При обліку основних засобів необхідно особливу увагу звернути на наступні чотири моменти:

1. Сума, за якою основні засоби необхідно враховувати під час вступу.

2. Як змінюється вартість основних засобів після придбання (включаючи збільшення або зменшення вартості внаслідок знецінення).

3. Коефіцієнт, згідно з яким суму, за якою підлягають обліку активи, слід розподіляти між майбутніми періодами.

4. Вибуття активів.

Первісна оцінка основних засобів здійснюється за їх собівартістю. Всі витрати, понесені у зв'язку з приведенням активу в робочий стан, слід враховувати як частина собівартості цього активу.

Компонентами собівартості згідно з П (С) БО «Основні засоби» є:

• ціна придбання за вирахуванням будь-яких знижок;

• мито;

• інші податки, які не відшкодовуються підприємству;

• витрати, безпосередньо пов'язані з приведенням активу в робочий стан.

Собівартість основних засобів, вироблених власними силами, визначається як сума прямих і накладних витрат, пов'язаних з їх виготовленням. При цьому, їх вартість не повинна перевищувати ринкової або справедливої ​​вартості аналогічних активів на дату складання балансу. Справедлива вартість визначається при проведенні оціночної експертизи професійними оцінювачами.

Адміністративні витрати та інші накладні витрати не є компонентом собівартості основних засобів.

До складу собівартості основного засобу, виробленого власними силами, не повинні включатися:

• будь-які внутрішні прибутку;

• наднормативні суми відходів;

• наднормативні витрати на оплату праці;

• витрати на сплату відсотків за користування кредитом банку.

Основні засоби можна оцінювати за відновної вартості.

Справедлива вартість об'єкта основних засобів - це його ринкова вартість при тривалому використанні. Ця вартість визначається при проведенні оціночної експертизи, яку, найчастіше, проводять оцінювачі, які мають професійну кваліфікацію.

Частота переоцінок залежить від коливань справедливої ​​вартості основних засобів, які підлягають переоцінці. Коли справедлива вартість вже переоціненого активу суттєво відрізняється від його балансової вартості, необхідно проводити таку переоцінку. Справедлива вартість деяких об'єктів основних засобів може значно і постійно коливатися, що викликає необхідність проводити щорічну індексацію. Крім того, враховуючи інфляційні процеси й особливості розвитку економічних і ринкових відносин на Україні, необхідність проведення індексації основних засобів не викликає сумнівів.

При проведенні переоцінки об'єкта основних засобів, необхідно переоцінювати весь клас основних засобів, до якого належить даний об'єкт.

Таким чином, відновна вартість - це сума грошових коштів та їх еквівалентів, або іншої форми компенсації, яка необхідна для придбання або спорудження основного засобу на дату складання балансу в існуючих умовах.

У процесі експлуатації основні засоби втрачають свої первісні якості, тобто фізично і морально зношуються.

Відповідно, їх фактична вартість у міру зносу зменшується на його величину. Оцінка основних засобів за залишковою вартістю і являє собою різницю між первісною вартістю і нарахованим зносом. Співвідношення між сумою зносу і первісною вартістю показує ступінь зношеності основних засобів.

У балансі підприємства (форма № 1) у статті «Основні засоби» наводяться окремо первісна вартість, залишкова вартість основних засобів, а також сума нарахованого зносу.

Вартість основних засобів також може змінюватися при лізингових операціях.

Лізингова (орендна) операція - це господарська операція фізичної або юридичної особи (орендодавця), яка передбачає передачу основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під відсоток і на певний термін.

Лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного і фінансового лізингу (оренди).

Оперативний лізинг передбачає передачу орендодавцем орендарю права користування основними засобами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення терміну дії орендного договору. Право власності на ці основні засоби залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди. Такі основні засоби залишаються у складі основних засобів орендодавця, тобто балансова вартість основних засобів не змінюється.

Фінансовий лізинг передбачає передачу орендодавцем основних засобів у користування орендарю на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковою наступною передачею права власності на такі основні фонди орендарю. З моменту передачі основних фондів у фінансовий лізинг вони одразу включаються до складу основних фондів орендаря. Тобто, при фінансовому лізингу балансова вартість основних засобів у орендодавця зменшується, а в орендаря збільшується на вартість таких фондів.

Для підтримання основних засобів у робочому стані та забезпечення їх функціонування протягом певного часу необхідно здійснювати їх технічне обслуговування, ремонти, проводити реконструкцію.

Згідно з проектом П (С) БО 7 «Основні засоби», витрати на проведення ремонтів та іншого поліпшення основних засобів слід вважати наступними витратами.

Наступні витрати - це витрати, пов'язані з проведенням різних видів ремонтів, модернізації, реконструкції та іншого удосконалення основних засобів. Вони мають велике значення в оцінці основних коштів.

У відповідності до МСБО 16 і проектом П (С) БО 7 «Основні засоби», якщо очікується, що витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, приведуть до збільшення спочатку оцінених майбутніх економічних вигод від використання цього активу в результаті збільшення їхньої продуктивності, то ці витрати необхідно капіталізації зировать, тобто приєднати до балансової вартості основних засобів.

Якщо збільшення економічних вигод не передбачається, то, незалежно від величини цих витрат, їх необхідно визнати в звіті про фінансові результати як звіти періоду в тому, періоді, коли вони були здійснені. Тобто, такі витрати здійснюються підприємством для того, щоб підтримати надходження майбутніх економічних вигод від використання основних засобів на спочатку певному рівні.

Прикладами поліпшень, які ведуть до збільшення майбутніх економічних вигод, можуть бути:

• модифікація об'єкта основних засобів з метою продовження терміну його корисної експлуатації;

• поновлення частин машин і устаткування, з метою досягти значного підвищення якості виробленої продукції;

• впровадження нових технологічних виробничих процесів, які дозволяють значно зменшити спочатку оцінені операційні витрати.

У процесі господарської діяльності всі основні засоби зношуються, що відбивається у вигляді нарахованої амортизації, що включається у витрати на виробництво продукції, тобто, її собівартість.

Згідно з МСБО 16 і проекту П (С) БО 7 «Основні засоби», амортизація - це систематичний розподіл вартості активу, яка амортизується протягом строку корисної експлуатації цього активу.

Амортизується, - це первісна вартість або інша сума, яка замінює собівартість активу у фінансовій звітності, за вирахуванням ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість - це сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації або ліквідації об'єкта основних засобів за вирахуванням витрат на ліквідацію після закінчення терміну його корисного використання.

Ліквідаційна вартість оцінюється при придбанні основного засобу і після цього не змінюється внаслідок зміни цін.

Суму об'єкта основних засобів, яка амортизується, слід розподілити на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації.

Термін корисної експлуатації - це:

• очікуваний період часу, протягом якого підприємство передбачає використовувати актив, або

• кількість одиниць продукції, яку підприємство очікує отримати від використання активу.

Термін корисної експлуатації підприємством надалі може переглядатися у випадках зміни очікуваних економічних вигод від використання основних засобів.

У вітчизняній обліковій практиці поняття «ліквідаційна вартість» не розглядається і фактично прирівнюється до нуля, а термін корисної експлуатації до цього часу замінений нормативним терміном використання основного засобу. У цьому полягає суттєва відмінність у підходах до амортизації основних засобів, які використовуються у вітчизняній практиці та викладених в МСБО.

Застосовуваний метод нарахування амортизації, згідно з П (С) БО 7, повинен відображати характер отримання підприємством економічних вигод від даного активу. Вибір методу амортизації підприємство здійснює самостійно, застосовуючи до кожного об'єкта (або групі однорідних об'єктів) основних засобів відповідний найбільш підходящий метод нарахування амортизації.

Вибрані методи нарахування амортизації є елементами облікової політики підприємства.

Амортизація основних засобів для бухгалтерського обліку нараховується з 1-го числа місяця, наступного за місяцем надходження, і припиняється з 1-го числа місяця, наступного за місяцем вибуття основного засобу.

Згідно з П (С) БО 7 підприємствам дозволяється на свій розсуд використовувати такі методи нарахування амортизації:

• прямолінійний метод;

• метод зменшення залишкової вартості;

• метод прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивний метод;

• виробничий метод.

Розглянемо коротко кожний з цих методів.

1. Прямолінійний метод, як правило, застосовується по тих основних засобів, отримання економічних вигод від використання яких рівномірно розподіляється в часі. Важливе значення при використанні цього методу має правильність визначення терміну корисної експлуатації основного засобу виходячи з інтенсивності та інших умов використання цього активу.

Річна сума амортизаційних відрахувань визначається діленням вартості, яка амортизується на очікуваний термін використання основних засобів: