Облік витрат на виробництво Управління поточними

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ

Державні освітні установи

ВИЩОЇ ОСВІТИ

Тюменського державного УНІВЕРСИТЕТ

МІЖНАРОДНИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ, УПРАВЛІННЯ ТА БІЗНЕСУ

ВІДДІЛЕННЯ журналістики

Контрольна робота

З дисципліни: Фінансовий менеджмент

Виконала:

студентка 4 курсу ОЗО

гр.2560, спеціальність

"Бухгалтерський облік, аналіз і аудит"

Турапіна І.А.

Перевірила: Ільїна Ю.В.

Тюмень - 2010

Зміст

Завдання 1

Завдання 2

Завдання 3

Завдання 4

Завдання 5

Список використаної літератури

Додаток

Завдання 1

Теоретичний питання. Управління поточними витратами: поняття витрат, витрат і витрат, їх класифікація; можливості фінансового менеджменту з оптимізації поточних витрат організації.

Управління поточними витратами.

При формуванні системи управлінського обліку, здатної задовольняти потреби менеджерів усіх рівнів управління підприємством, необхідно перш за все класифікувати всі основні витрати, вироблені в процесі здійснення господарської діяльності.

Управління витратами представляє собою по своїй суті управління діяльністю підприємства, тому що охоплює всі сторони відбуваються виробничих процесів. Відповідно облік витрат і калькулювання собівартості продукції - найважливіша частина управлінського обліку. Собівартість виробництва одиниці продукції служить базою для прийняття більшості управлінських рішень. При цьому склад і величина собівартості визначаються витратами, які її формують.

Поняття витрат, витрат і витрат, їх класифікація.

Під витратами в широкому сенсі розуміють виражений у грошовій формі обсяг спожитих ресурсів, використаних для досягнення певної мети.

До основних завдань обліку витрат на виробництво відносяться:

забезпечення адміністрації підприємства інформацією для прийняття управлінських рішень;

спостереження і контроль за фактичним рівнем витрат у зіставленні з їх нормативами і плановими розмірами з метою виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;

обчислення собівартості продукції, що випускається для оцінки готової продукції та розрахунку фінансових результатів;

виявлення і оцінка економічних результатів виробничої діяльності структурних підрозділів.

Планування, облік і контроль витрат на підприємстві організовуються за різними напрямками, тобто областям діяльності, які вимагають відокремленого і цілеспрямованого обліку витрат. Іншими словами, система обліку витрат повинна накопичувати інформацію по всіх напрямах, які викликають у менеджерів необхідність оцінити використані ресурси.

З напрямками обліку витрат тісно пов'язана їх класифікація. При цьому можна виділити:

класифікацію витрат, пов'язаних з виробництвом продукції та визначенням собівартості;

класифікацію витрат для прийняття рішень і планування;

класифікацію витрат з метою контролю та регулювання.

Відповідно до класифікації витрат, пов'язаних з виробництвом продукції та визначенням собівартості, витрати на виробництво поділяють:

за видами;

за способом включення до собівартості продукції;

по економічній ролі в процесі виробництва.

У залежності від видів витрат використовуються два угруповання: за елементами витрат і за статтями калькуляції.

Відповідно до економічним змістом статей витрат всі витрати, здійснювані підприємствами в ході виробничої або комерційної діяльності, повинні групуватися за такими елементами:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні потреби;

амортизація;

інші витрати.

Таким чином, витрати групуються в цілому по підприємству незалежно від місця їх виникнення та призначення. Елементи витрат кореспондують з рахунками активів і зобов'язань підприємства. Дане угрупування витрат дає уявлення про те, скільки і яких ресурсів було витрачено протягом періоду безвідносно до конкретних виробленим продуктам. Вона дозволяє складати кошторис витрат для конкретного обсягу виробництва, виявляти якісні показники діяльності підприємства, контролювати витрати відповідно до їх економічного змісту в процесі виробництва продукції.

Класифікація витрат за статтями калькуляції передбачає виділення витрат на виробництво, які можуть бути включені до собівартості окремих видів продукції (як прямі витрати). Статті калькуляції можуть бути як одноелементні, так і комплексними (багатоелементними) залежно від того, об'єднують вони в собі витрати, пов'язані з одному економічному елементу або до декількох. Так, наприклад, стаття "Сировина і матеріали" є одноелементної, оскільки включає тільки "матеріальні витрати", а стаття "Загальновиробничі витрати" є комплексною, що об'єднує цілий ряд економічних елементів.

На сьогоднішній день типова номенклатура калькуляційних статей витрат виробництва складається з 12 пунктів:

1. Сировина і матеріали.

2. Зворотні відходи.

3. Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств (організацій).

4. Паливо і енергія на технологічні цілі.

5. Заробітна плата виробничих робітників.

6. Відрахування на соціальні потреби.

7. Витрати на підготовку і освоєння виробництва.

8. Загальновиробничі витрати.

9. Загальногосподарські витрати.

10. Втрати від браку.

11. Інші виробничі витрати.

12. Витрати на продаж.

При цьому, як правило, в багатономенклатурних виробництвах перші 6 статей зазвичай відносять до основних витрат, а решта - до накладних.

Незважаючи на те що в основу існуючої номенклатури калькуляційних статей покладено ступінь участі різних витрат у здійсненні виробничих процесів, вона не враховує сучасні проблеми в управлінні організацій. Зокрема, комплексний характер статей не дозволяє чітко розмежувати відповідальність за окремі складові собівартості, пов'язавши величину витрат з діяльністю конкретних менеджерів. Той факт, що калькуляційні статті містять елементи як змінних, так і постійних витрат, робить неможливим використання інформації, зібраної в розрізі статей калькуляції, для багатьох управлінських рішень.

Класифікація витрат за статтями калькуляції повинна враховувати потреби нормативного обліку, а також сприяти реалізації такого важливого інструменту управління витратами, як бюджетування. Крім того, ефективність поточного контролю витрат у значній мірі залежить від правильної організації постатейного обліку витрат.

За способом включення до собівартості продукції поділяють прямі і непрямі витрати.

Прямі витрати - це витрати, які можна прямим шляхом без спеціальних розрахунків віднести на конкретний вид продукції або партію. Вони складаються з прямих витрат на матеріали і прямих витрат на працю.

Прямі витрати на матеріали - витрати на матеріали, які безпосередньо пішли на виготовлення конкретного продукту, склавши його матеріальну субстанцію.

Прямі витрати на працю - витрати на працю основних виробничих робітників, безпосередньо залучених до виготовлення продукту.

Витрати, які не можна прямо, безпосередньо і економічно віднести на певний вид чи партію продукції, називають непрямими витратами. Через неможливість включення в собівартість конкретного виду чи партії продукції прямим шляхом при калькулюванні вони включаються в неї в певній частці (частини) на підставі розрахунку-розподілу за встановленою на підприємстві методикою. Як правило, непрямі витрати розподіляються на собівартість продукції в два етапи - по центрам відповідальності і готовим виробам по заздалегідь вибраних баз і розрахованим коефіцієнтами. При цьому розподіл визначається обсягом виробництва і його поділом на закінчене і незакінчена.

На практиці розмежування прямих і непрямих витрат залежить від напрямку витрат - області діяльності або продукту, потребують відокремленого або цілеспрямованої обліку витрат. Одні й ті ж витрати можуть виступати в різних ситуаціях в якості прямих або непрямих. Тобто прямі витрати - це ті, які можуть бути безпосередньо пов'язані з метою обліку.

За економічної ролі в процесі виробництва витрати діляться на основні і накладні: основні - безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва; накладні - утворюються в зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. У свою чергу накладні витрати можна підрозділити на виробничі і невиробничі.

До виробничих накладних витрат відносяться всі виробничі витрати, крім прямих витрат на матеріали і прямих витрат на працю. Вони включають: витрати на утримання, експлуатацію обладнання та виробничих приміщень, допоміжні матеріали, праця допоміжних робітників і обслуговуючого персоналу, витрати на опалення, освітлення, податки на власність і всі інші витрати, пов'язані з функціонуванням виробничих підрозділів підприємства. Дані витрати безпосередньо не складають субстанцію продукту, але необхідні для його виробництва і реалізації.

Крім перерахованих існують також такі види класифікацій витрат на виробництво:

вхідні і минулі витрати;

витрати на продукт і витрати звітного періоду.

Вхідні витрати - це витрати, пов'язані з придбанням активів, які в майбутньому повинні принести дохід підприємству.

Минулі витрати - це активи підприємства, використані підприємством у своїй діяльності з метою отримання доходу і втратили здатність приносити прибуток у майбутньому. При цьому минулі витрати відносять на зменшення фінансового результату в звітному періоді, тобто зіставляють з доходами.

Витрати на продукт або витрати, що входять у собівартість продукції, - це витрати на виробництво продукції, що становлять її собівартість до моменту реалізації.

Витрати звітного періоду - це витрати, понесені протягом періоду і не ввійшли у вартість виробничих запасів.

На виробничому підприємстві витратами на продукт будуть всі виробничі витрати, а витратами звітного періоду - всі невиробничі витрати (адміністративно-управлінські та витрати на продаж). На торговельному підприємстві витратами на продукт є транспортно-заготівельні витрати на придбання товарів, а витратами звітного періоду - всі інші витрати. Витрати на продукт до реалізації продукції є входять витратами, а витрати звітного періоду - закінченими витратами (тому вони не включаються у вартість виробничих запасів).

З метою класифікації витрат для прийняття рішень та планування виділяють наступні угруповання витрат:

по відношенню до обсягу виробництва;

прийняті і не прийняті до уваги витрати;

переборні і непереборні витрати;

інкрементні і маржинальні витрати.

Інформація про зміну витрат в залежності від зміни ділової активності підприємства необхідна для прийняття таких рішень, як:

а) планування обсягу виробництва продукції на майбутній рік;

б) зміна відпускних (продажних) цін на продукцію з метою збільшення обсягу виручки від реалізації;

в) збільшення виробничих потужностей підприємства за рахунок капіталовкладень.

По відношенню до обсягу виробництва розрізняють змінні, постійні та напівзмінні витрати.

Змінні - витрати, що змінюються в прямій пропорції по відношенню до зміни обсягу виробництва і постійні в розрахунку на одиницю продукції. Зазвичай до них відносять витрати сировини і основних матеріалів, заробітну плату основних виробничих робітників, змінні виробничі витрати, змінні витрати на продаж товарів і послуг.

Постійні - витрати, які не змінюються по відношенню до зміни обсягу виробництва (щодо постійні), але змінюються в розрахунку на одиницю продукції. Це витрати, пов'язані з технічним обслуговуванням устаткування і приміщень, призначених для збуту та обміну товарів або послуг. На противагу змінним витратам вони включають витрати, необхідні для забезпечення виробничих чи обслуговуючих потужностей та обладнання для збуту товарів і послуг.

Розрізняють постійні витрати двох рівнів. Частина постійних витрат доводиться нести через початку виробничої діяльності. вони називаються постійними виробничими витратами при повністю завантаженої потужності виробництва. Друга частина постійних витрат змінюється рік від року - східчасто. Це дискреційні постійні витрати (полупостоянние).

Напівзмінні - витрати, які включають в себе змінні і постійні компоненти. Частина таких витрат змінюється при зміні обсягу виробництва, інша - залишається постійною протягом звітного періоду.

Не всі витрати підприємства приймаються в розрахунок при виборі управлінського рішення в частині будь-якої програми (завдання). Іншими словами, при прийнятті управлінських рішень необхідно враховувати тільки ті витрати і доходи, які відносяться до розв'язуваної проблеми.

Витрати, що приймаються в розрахунок при ухваленні рішення, - це витрати, які можуть змінюватися в залежності від прийняття конкретного рішення. Витрати, які не змінюються під впливом прийнятого рішення, характеризуються як не приймаються в розрахунок.

Іноді використовуються терміни "усунути" і "непереборні" витрати.

Переборні - це витрати, прийняті до уваги при прийнятті рішень, що залежать безпосередньо від прийнятого рішення.

Непереборні - це витрати, які не залежать від прийнятих управлінських рішень і мають місце при прийнятті будь-якого з них. Непереборні витрати часто плутають з безповоротними витратами, так як вони також не враховуються при прийнятті рішення. Під безповоротними витратами розуміються витрати, вже зроблені в результаті прийнятих раніше управлінських рішень, але які не можуть бути змінені жодним рішенням в майбутньому.

Не всі не приймаються в розрахунок витрати є безповоротними витратами, з іншого боку, безповоротні витрати ніколи не приймаються в розрахунок.

З метою прийняття рішень про збільшення випуску продукції використовуються також наступні угруповання витрат.

Інкрементні (диференціальні) витрати - додаткові витрати, що мають місце в результаті виробництва або продажу додаткових одиниць продукції. За своєю суттю це постійні витрати, що змінюються при зміні рівня ділової активності підприємства вище певної потужності.

Маржинальні витрати - додаткові витрати, що виникають при випуску однієї додаткової одиниці продукції.

При обмеженості будь-яких ресурсів вводиться термін диктував або альтернативні витрати. Такі також характеризують як "втрачену вигоду", тобто можливість отримання доходу, яка втрачається при виборі одного з альтернативних варіантів рішення.

З метою планування використовують також термін "нормативні" витрати. Нормативні - це заздалегідь встановлені затрати, які виступають в якості показників, яких необхідно дотримуватися. Їх розробляють на основі інформації про минулі витрати, необхідні для виробництва продукції.

Класифікація витрат з метою контролю та регулювання передбачає наступні угруповання витрат:

за центрами відповідальності;

регульовані і нерегульовані.

Облік витрат за центрами відповідальності грунтується на встановленні взаємозв'язку витрат з діями конкретних осіб, відповідальних за витрачання певних ресурсів та отримання певних доходів. За допомогою обліку за центрами відповідальності витрати розподіляються між окремими ділянками виробничого процесу. Всі витрати за центрами відповідальності повинні класифікуватися як регульовані і нерегульовані з боку менеджера центру відповідальності. Це необхідно для оцінки управлінської діяльності менеджера.

Таким чином, регульовані - це витрати, величина яких встановлюється керівником функціонального підрозділу і піддаються контролю і регулюванню з боку менеджера.

Нерегульовані - витрати, не піддаються контролю і регулюванню з боку менеджменту на даному рівні управління.

Можливості фінансового менеджменту по оптимізації поточних витрат організації

Одним з найважливіших ділянок управлінського (фінансового) обліку є облік витрат (витрат) на виробництво продукції та визначення її собівартості.

Класифікація витрат (витрат) обширна. У кожній компанії витрати виділяються і калькулюються в залежності від видів діяльності, особливостей продукції, що виробляється, але в загальному вигляді, поділяються на:

1. витрати по звичайних видах діяльності;

2. операційні витрати;

3. позареалізаційні витрати;

4. інші витрати.

При складанні бюджету кожен вид витрат розглядається окремо.

На результати діяльності компанії істотно впливає доцільність здійснення витрат. За цією ознакою витрати поділяються на ефективні (пов'язані з отриманням прибутку) та неефективні (не пов'язані з отриманням прибутку).

Ефективні - це продуктивні витрати, у результаті яких організація отримує доходи від реалізації тих видів продукції, на випуск яких вони були зроблені. До них відноситься найбільша частина витрат, що утворюють собівартість продукції, передбачаються кошторисом витрат на виробництво.

Неефективні - це витрати непродуктивного характеру, в результаті яких не будуть отримані доходи, так як не буде вироблений продукт. Неефективні витрати - це втрати на виробництві. До них відносяться втрати від браку і простоїв, недостач; псування товарно-матеріальних цінностей і, ін Необхідність виявлення неефективних витрат пов'язана тим, щоб не допустити проникнення втрат при плануванні і нормуванні.

З точки зору оподаткування важливо поділ витрат на зараховують на собівартість і витрати з прибутку.

У число первинних завдань відновлення системи фінансового управління входить задача зниження собівартості продукції.

Управління собівартістю (управління витратами) включає в себе:

використання спеціальних методів для визначення реальних витрат;

систематичний аналіз причин виникнення витрат;

вжиття конкретних заходів щодо поліпшення собівартості, в тому числі з точки зору поточних завдань, перспективи та стратегії;

чітку фіксацію можливостей економії витрат.

Починається робота, як правило, з постановки нормативного обліку або її відновлення. Ця проблема найбільш актуальна для машинобудівних підприємств.

Другим кроком на шляху створення системи управління витратами є формування центрів фінансової відповідальності (ЦФВ) на базі кожного підрозділу. Цей процес супроводжується виділенням підконтрольних і непідконтрольних витрат. До підконтрольним витрат, на які може вплинути керівник підрозділу (ЦФО) і які змінюються внаслідок дій даного керівника відносяться, наприклад, матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників, технологічна електроенергія. До непідконтрольним відносяться такі витрати, на які даний керівник вплинути не може (наприклад, амортизація, оренда, відсотки по кредиту).

Нарешті, частина російських компаній, що освоює процесну орієнтацію і реінжиніринг, здійснюють постановку поопераційного обліку, мета якого - ретельно простежити взаємозв'язок між накладними витратами і продукцією. Цей метод дозволяє відстежувати витрати за видами продукції, замість того щоб відносити їх на всю продукцію.

Для компаній пропонується перелік заходів, що не є вичерпним, щодо зниження витрат.

Заходи щодо зниження витрат на матеріали:

переглянути застарілі норми витрат матеріалів;

провести облік і оцінку всіх матеріалів з точки зору ліквідності;

знизити ділові відходи матеріалів за рахунок належного використання обладнання та повторного використання матеріалів;

узгодити вхідні ціни на матеріали і вихідні ціни на готову продукцію;

внести відповідні зміни в конструкцію машин, перепроектувати вироби;

посилити контроль за відпуском матеріалів зі складів;

посилити контроль за витрачанням матеріалів;

вивчити можливість використання більш дешевих матеріалів без втрат необхідної якості продукції;

впровадити нові технології;

провести переговори з наявними постачальниками про більш вигідних для вас умовах;

закуповувати матеріали в кількостях, необхідних на розрахунковий період з метою економії з податку на прибуток;

використовувати до цих пір непріменяемие, додатково напрацьовані знижки, враховуючи досвід інших підприємств;

організувати пошук постачальників з більш низькими цінами;

використовувати можливість закуповувати матеріали у стороннього замовника, а не виробляти їх.

Заходи щодо зниження витрат на паливно-енергетичні ресурси (ПЕР):

враховувати витрати, в тому числі по підрозділах заводу;

впроваджувати енергозберігаючі технології;

знижувати тарифи;

вивести самі енергоємні виробництва за межі компанії, в тому числі з наділенням їх статусом юридичної особи;

переглянути норми витрат на енергоносії;

стимулювати економію ПЕР;

використовувати нові джерела енергії, у тому числі індивідуальні газотурбінні установки на базі відпрацювали свій ресурс авіадвигунів;

утилізувати тепло;

підвищувати кваліфікацію кадрів, які несуть відповідальність за ПЕР;

використовувати нові системи опалення;

централізувати адміністративні офіси (склади) і завершити приміщення;

поєднати виробничі цехи і закрити простоюють;

удосконалювати планування підприємства для мінімізації використання енергії;

виставляти рахунки за електроенергію та опалення кожному цеху окремо і знижувати споживання електроенергії;

знизити споживання електроенергії за рахунок більш точної налагодження обладнання;

організувати роботу таким чином, щоб мінімізувати плату за електроенергію та опалення - працювати на повну потужність в денний час, закриватися на ніч.

Заходи щодо зниження витрат на оплату праці виробничих робітників:

підвищувати продуктивність праці;

впроваджувати нові технологічні процеси;

механізувати й автоматизувати виробництво;

змінити систему виплат за нову техніку;

застосовувати відповідні матеріали і не допускати відхилення від технології;

впровадити систему управління витратами;

скорочувати штат, якщо є зайвий персонал в будь-якому з цехів;

переглянути форми оплати праці;

оптимізувати використання робочого часу за рахунок навчання працівників суміжних спеціальностей;

переводити працівників з одного цеху в інший (якщо дозволяє їх кваліфікація) для максимального використання робочого часу;

направляти працівників у вимушені відпустки на період уповільнення виробництва;

децентралізувати підприємство.

Заходи щодо зниження накладних витрат:

використовувати всі законні шляхи податкової оптимізації;

формувати облікову політику;

працювати з бюджетними грошима;

переглядати нормативи;

працювати з кредитними ресурсами;

знижувати виробничі накладні витрати за рахунок більш ефективного використання ресурсів;

відмовитися від оренди будівлі;

знижувати витрати на збут за рахунок використання іншої системи збуту;

скорочувати чисельність адміністративного невиробничого персоналу;

закрити неефективні допоміжні цехи і передати виконання послуг стороннім постачальникам-субпідрядникам;

централізувати складське господарство та вантажно-розвантажувальні роботи, більш ефективно організувати їх з метою мінімізації організаційно-транспортних витрат;

організувати отримання доходів невиробничими підрозділами за рахунок надання комерційних послуг іншим підприємствам (наприклад, надавати вантажівки, ремонтувати автомобілі, забезпечувати складське зберігання, ремонтувати обладнання, будувати і ремонтувати будівлі).

Заходи щодо зниження витрат на соціальні проекти:

передати об'єкти соціальної сфери, які не можуть приносити дохід, муніципальній владі;

збалансувати оплату праці;

ширше використовувати профілакторій замість надання путівок в пансіонати;

завершити об'єкти соціальної сфери;

продати або здати в оренду приватним особам спортивні об'єкти;

перетворити столові в прибуткові підрозділи компанії;

продати або передати в оренду приватним особам служби громадського харчування;

перетворити підсобне господарство в економічно самостійний центр;

продати або здати підсобне господарство в оренду приватним особам.

Заходи по збору недостатньої інформації для керівників:

ввести на підприємстві класифікацію витрат на змінні і постійні;

обчислювати змінні витрати на одиницю кожного виду продукції та сукупні постійні витрати;

розраховувати маржинальної прибуток по кожному виду продукції;

визначати сукупну маржинальної прибуток по кожному виду продукції;

порівнювати сукупну маржинальної прибуток різних асортиментів із сукупними постійними витратами; аналізувати можливості збільшення маржинального прибутку по кожному виду продукції та зниження постійних витрат;

виконувати порівняльний аналіз рентабельності продукції.

Завдання 2

Практична частина. На основі даних звітності, поданої у додатку, побудувати аналітичний ущільнений баланс і за допомогою методів горизонтального і вертикального аналізу визначити динаміку складу і структури майна організації та джерел його формування. Зробити відповідні висновки.

Під ущільненням (об'єднанням, агрегацією) статей балансу розуміється їх групування та підсумовування. Угруповання окремих статей виконується для отримання аналітичних показників, за допомогою яких оцінюється якість балансу. Однорідні за економічним змістом статті балансу підсумовуються для забезпечення його аналізу.

Аналітичний баланс крім абсолютних показників включає 2 групи відносних показників характеризують:

структуру балансу (графи 6,7);

динаміку структури балансу (графи 8,10);

динаміку величин статей і рядків балансу (графи 9,10)

Відносними показниками є питомими й порівняльними, так як вони дозволяють порівнювати і оцінювати різні абсолютні показники і різні баланси. Тому аналітичний баланс називається порівняльним.

В аналітичному балансі присутня 2 групи економічних показників:

абсолютні;

відносні.

Абсолютні показники беруться безпосередньо з бухгалтерського балансу. Вони можуть бути отримані таким чином:

прямим вимірюванням (графи 3,4);

підсумовуванням декількох показників (графи 3, 4,5 - підсумкові рядки аналітичного балансу);

як різниця однойменних абсолютних показників (графа 5 аналітичного балансу).

Відносні показники об'єднуються в 2 групи:

показники структури, що характеризують частку частини в цілому (графи 6, 7, 8 аналітичного балансу);

показники динаміки або темпи зростання (графи 8, 9, 10 аналітичного балансу).

Додаткові показники розраховуються з застосуванням 2 аналітичних процедур: вертикального і горизонтального аналізу.

У практиці економічного аналізу застосовуються такі аналітичні процедури:

вертикальний аналіз;

горизонтальний аналіз;

Вертикальний аналіз полягає в поданні балансу у вигляді відносних показників, які дозволяють побачити питому вагу кожної статті балансу в його загальному підсумку кожного розділу. Це відносні показники структури. Обов'язковим елементом цього аналізу є динамічний ряд відносних показників, за допомогою яких можна відстежувати структурні зміни активів і джерел їх покриття. В аналітичному балансі вертикальний аналіз представлений у графах 6, 7,10.

Горизонтальний аналіз передбачає доповнення абсолютних показників балансу показниками темпу зростання або темпу приросту динаміки. Аналіз допускає агрегування окремих статей балансу в комплекси і відстежує їх динамічні ряди. Таким чином, горизонтальний аналіз являє собою відстеження динамічних рядів абсолютних і відносних показників по рядках таблиці. В аналітичному балансі до горизонтального аналізу відносять графи 8 і 9. у графі 10 поєднується вертикальний та горизонтальний аналіз.

Визначення динаміки складу і структури майна організації та джерел його формування.

Висновок: Вартість майна на кінець звітного періоду склала 366936 тис. крб. в порівнянні з початком року зросла на 152811 тис руб. в основному за рахунок збільшення необоротних активів, отже збільшується виробнича база підприємства. Оборотні активи в потужному підйомі на 154,42% вказує на своєчасну переробку матеріалу, збільшення в т. ч. за рахунок дебіторської заборгованості.

Визначення складу та динаміки джерел коштів підприємства