Женевська школа розглядає мову як систему взаємопов'язаних синхронних протиставлень. Природно тому, що, підкреслюючи асиметричною дуалізм мовної системи, ця школа підняла питання про важливість поняття "нуля" для аналізу мови.
Згідно з основним положенням Ф. де Соссюра [1], мова задовольняється протиставленням наявності ознаки його відсутності, і саме це "відсутність", протиставляє "наявності", інакше кажучи, нульовий знак, послужило відправною точкою для розвитку ряду плідних ідей Шарля Баллі. Ми маємо на увазі насамперед його глибокі роботи "Нульова зв'язка і пов'язані з нею положення" [2] і "Нульовий знак" [3], які привернули увагу до ролу нульового знака не тільки в морфології, а й у синтаксисі, не тільки до граматиці, але також і в стилістиці. Бажано продовжувати дослідження в цьому напрямку.
Нульове закінчення у схилянні сучасних слов'янських мов - широко відоме явище. Наприклад, у російській мові форма називного відмінка однини чоловік протиставляється всім іншим формам того ж слова (нар. і вин. Дружина, дат. Дружину, твор. Чоловіком і т.д.) [4].
Майже у всіх парадигмах російського іменника серед відмінкових форм є одна-єдина форма з нульовим закінченням. Там, де родовий множини і називний єдиного раніше мали форму з нульовим закінченням, родовий множини щоб уникнути омонімії прийняв позитивне закінчення-ів (подружжя) або-їй (коней). Нульове закінчення форми родового відмінка множини залишилося тільки в тих іменників, де тим або іншим способом розрізняються форми родового множини й називного єдиного, будь то закінчення (ім. п. од. Ч. дружина, село - рід. П. мн. Ч. дружин, сіл), місце наголосу (ім. п. од. ч. во'лос - рід. п. мн. ч. воло'с), словотворчий суфікс (ім. п. од. ч. боярин - рід. п. мн. ч. бояр) або ж склад синтагми, де употребряется дана відмінкова форма (ім. п. од. ч. аршин - рід. п. мн. ч. аршин: "стільки-то аршин").
Нульове закінчення (або нульова ступінь), протиставлене наявності деякої фонеми в граматичних чергуваннях (наприклад, у російській мові рід. П. рота - ім. П. рот), в точності відповідає визначенню Ш. Баллі: "знак, що має певну значимість, але не втілені в реальних звуках) [5]. мова задовольняється протиставленням наявності певної ознаки його відсутності не тільки в плані означають, але також і в плані означає [6].
2. В однині парадигма бог, чоловік систематично протиставляється парадигмі нога, дружина. У той час як перша з цих парадигм однозначно вказує на певну граматичну категорію, а саме не-жіночий рід, члени другої парадигми можуть рівним чином ставитися до жіночого і чоловічого роду: іменники чоловік. роду слуга, спільного роду недоторка схиляються так само, як іменники жіночого роду нога, дружина. Жодне з закінчень непрямих відмінків парадигми бік, чоловік не може належати іменником жіночого роду, а що стосується форми називного відмінка цієї парадигми, то, строго кажучи, її нульове закінчення вказує на чоловічий рід тільки в основах на тверду приголосну, тоді як в основах на м'яку приголосну або шиплячу нульове закінчення може належати рівним чином іменником чоловічого роду (день, чоловік) і жіночого роду (данина, миша).
Як зазначалося вище, парадигма бог, чоловік вказує на не-жіночий рід, інакше кажучи, на чоловічій або середній. Ці два роди розрізняються лише в називному відмінку, а також у знахідному, якщо його форма збігається з називним. У називному відмінку нульове закінчення в точності вказує на не-середній рід, а закінчення-о і відповідний йому ненаголошений звук може належати як середнього роду, так і чоловічому (пор. р. Топорище 'ручка сокири', чоловік. Р. Топорище - збільшувальне від сокиру).
Отже, що стосується протиставлення за родом, парадигма нога, дружина позбавлена розрізняльної здатності. з точки зору роду члени даної парадигми мають певну морфологічну форму, але вона позбавлена функціональної значущості. Це форма з нульовою морфологічної функцією. Порівнюючи дві форми називного відмінка чоловік і дружина, ми бачимо, що в даному випадку форма з нульовим закінченням є носієм позитивної морфологічної функції, в той час як ненульовий закінчення з точки зору розрізнення за родом має тільки нульовий морфологічної функцією.
Яке загальне (граматичне) значення категорії роду в російській мові? Жіночий рід вказує на те, що якщо означається є одушевленим або може мислитися як істота, то відповідна особа безумовно належить до жіночої статі (дружина завжди означає жінку). На противагу цьому загальне значення чоловічого роду таке, що воно не містить обов'язкової вказівки на стать: чоловік може означати 'чоловік' (у вузькому сенсі), але також і в більш загальному сенсі - 'будь-який з подружжя' (обоє з подружжя, один з подружжя ). Ср: товариш (чоловічого роду, але в даному випадку - жіночої статі) Ніна (жіночого роду, жіночої статі) - зубний лікар (чоловічого роду, в даному випадку - жіночої статі).
Таким чином, якщо протиставляються загальні значення двох граматичних родів, то чоловічий рід виступає як категорія з нульовим значенням. Тут знову ми зустрічаємося з самим справжнім хиазмой: форми з нульовою граматичної функцією (типу дружина) позначають рід з позитивним значенням (жіночий) і, навпаки, форми з позитивною морфологічної функцією (типу чоловік) характеризують рід з нульовим значенням (чоловічий).
Функціонування системи мови, як я намагався якось показати [7], засноване саме на "протиставленні деякого факту нічому", тобто, згідно з термінологією формальної логіки, на контрадікторние (суперечить) протиставленні.
Так, наприклад, іменна і дієслівна системи можуть бути представлені у вигляді бінарних протиставлень, де один з членів вказує на наявність певної ознаки, а інший (безознакового, немаркований, нульовий член) - не вказує ні на наявність ознаки, ні на його відсутність. Наприклад, в російській мові досконалий вид дієслова вказує на абсолютну закінченість дії, по протиставлення з недосконалим виглядом (нульовим видом), який не зачіпає питання про тимчасову кордоні дії. Недосконалий вигляд плавати, плисти протиставляється здійсненого припливти, доплисти, поплисти (тут початок дії представлено як закінчений акт), поплавати, наплававшись, понаплавать. Певний вид (aspect determine, за термінологією С. Карцевський) вказує на дію, що розглядається як одиничний акт: плисти - 'перебувати в процесі плавання';, - тоді як невизначений вигляд (нульовий) про це нічого не говорить: плавати в залежності від контексту може означати і одиничний акт (поки я плаваю, він сидить на березі), і повторювана дія (я часто плаваю) [8], не вчинилося дію (я не плавав), здатність до дії при відсутності реалізації самої дії (я плаваю, але не доводиться) і, нарешті, дія, щодо якої невідомо, відбувалося воно одноразово, багаторазово або взагалі не відбувалося (ти плавав?). Плавати - це дієслово недоконаного і невизначеного виду. Він має, таким чином, двома нульовими ознаками виду. Але російська дієслово не може мати два позитивних видових ознаки, і тому протиставлення дієслів "певного" і "невизначеного" виду можливо тільки в межах недоконаного виду. Брендаль зазначив, що мова уникає надмірної складності морфологічних структур і що найчастіше форми, складні щодо вираження одних категорій, виявляються відносно простими щодо інших категорій [9].
Дійсно, в російській мові даний час (нульове) вказує на відмінність по особам, на противагу минулому, яке не розрізняє форми обличчя: єдине число (що має нульовий знак числа) вказує на відмінність в роді, яке повністю знято у множині. І все ж, обмежуючи "суміщення рзначаемих" (термін і поняття, введені Ш. Баллі) [10], граматична система жодним чином його не виключає. Давальний відмінок і орудний протиставлені знахідного і називному і вказують на периферійне становище означуваного у змісті висловлювання, і з точки зору даного протиставлення знахідний і називний - це нульові відмінки. Але, з іншого боку, і давальний і знахідний показують, що об'єкт відчуває дію, і тим самим протиставляється орудному і називному відмінками, які вже з точки зору цього протиставлення є нульовими відмінками. Виходить, що давальний відмінок поєднує два граматичних значення, з яких одне - спільне з знахідним відмінком, інше - з орудний. Називний відмінок функціонує як абсолютний нульової відмінок і розрізняє, згідно з принципом компенсації Брендаля, чоловічий і середній рід, тоді як непрямі відмінки (прізнаковие, марковані (characterisees)) цих пологів не розрізняють.
Різниця між називним і знахідному відмінках повністю виявляє довільний характер відносини між "протиставленням чогось нічому" в плані означає і протиставленням того ж типу в плані означають. У мові існують всі три можливі випадки такого співвідношення: 1. Нульового відмінку сооветствует нульове закінчення: ім. чоловік - вин. дружина. 2. Зворотне співвідношення (пор. згадані вище хіазми): ім. мн. панове - вин. мн. панів. 3. Жоден з відмінків не має нульового закінчення: ім. слуга - вин. слугу.
Означається можуть бути протиставлені за ознакою "наявність ознаки - відсутність ознаки" не тільки в граматиці, але і в лексиці. Один з двох синонімів може відрізнятися від іншого наявністю у першого деякого додаткового значення. Так, російські синоніми дівчина і дівчина розрізняються тим, що перший з них має також значення 'незаймана', і тому їх не можна поміняти місцями у фразі: Вона дівча, але вже не дівчина (у значенні "вона не заміжня, але вже не незаймана ' ). Точно так само в парі чеських синонімів є саме перший з них: можна сказати mam rad sunku 'я люблю шинку' і mam rad rodice 'я люблю своїх батьків', але дієслово Miluji додає значення пристрасного почуття, і у фразі miluji sunku він сприймався б в переносному сенсі.
Аналогічно іде справа, наприклад, у випадках вживання іменника жіночого роду на позначення особи чоловічої статі: "він - справжня майстриня". Це справжня заміна знаків, метафора, у той час як зворотний випадок: "вона - справжній майстер" - всього лише вживання загального, родового терміну замість більш вузького "майстриня". Однак це теж гіпостаз, хоча і в значно меншому ступені, так само як, по суті, гіпостаз є справжнє історичне (praesens historicum) або однину, вжите в родовому значенні (le singulier generique). Маркований знак вказує на наявність А ("майстриня"), протиставлений йому нульової знак не вказує ні на наявність, ні на відсутність А (ні А, ні не-А). Нульовий знак, таким чином, правильно вжито там, де А і не-А не розрізняються ("тут було сім майстрів, у тому числі дві майстрині"), а також там, де треба позначити не-А ("тут було п'ять майстрів ( не-А) і дві майстриня (А) "). Гіпостаз ж має місце тоді, коли нульовий знак служить саме для позначення А: "Вона - справжній майстер".
Шарль Баллі обгрунтовано розглядає різноманітну гру гіпостаз як істотне явище в структурі мови [11]. Є. Курилович підкреслив важливу роль, яку гіпостаз грає в синтаксисі, коли мотивоване і специфічне вживання слів протиставляється їх основної, первинної функції [12]. "Функція епітета - це первинна функція прикметника". Прикметник-епітет вказує, таким чином, на нульовій гіпостаз, протиставляє різним гіпостатіческіх транспозиція - наприклад, прикметника у функції підмета ("далеке полонить нас") або прикметника у функції доповнення ("сійте розумне, добре, вічне"). У фразі deus bonus est прикметник-предикат має зовнішній знак транспозиції, в той час як конструкція deus bonus представляє собою гіпостаз в чистому вигляді [13].
3. У мовах, де конструкція з опущенням зв'язки є єдино можливою, як, наприклад, у російській, відсутність зв'язки в конструкціях типу хата дерев'яна сприймається по протиставлення з хата була дерев'яна і хата буде дерев'яна як нульовий знак зв'язки за формою і даний час дієслова за функцією. Але в латині та іншими мовами, де конструкції зі зв'язкою і без неї представляють собою стилістичні варіанти, опущення зв'язки у фразах типу deus bonus вопринималось по протиставлення з deus bonus est як нуль зв'язки за формою і ознака експресивного стилю за функцією. Наявність же зв'язки, навпаки, сприймається з точки зору функції як нуль виразності. Нульовий знак такого типу в латинській мові має стилістичну значущість. Останнє має на увазі Баллі, кажучи про неявної знаку, заснованому на існуванні двох паралельних конструкцій, коли передбачається можливість вибору потрібного варіанту мовцем [14]. Поруч з нульовим знаком, що мають граматичне значення, і мається на увазі знаком Баллі [15] ставить еліпсис, який він визначає як "повторення або антиципації елемента, який необхідно присутній в контексті або підказується ситуацією": "Ми схильні розуміти еліпсис скоріше як" подразумеваніе "анафоріческіх елементів, які "репрезентують" контекст, або ж дейктіческіх елементів, які "презентують" ситуацію "[16]. Так, на питання Що робив дядько в клубі? можна відповісти, вибравши одну з двох паралельних конструкцій - з "експліцитним репрезентантом": Він там обідав, або в "імпліцитним репрезентантом": Обідав. Таким чином, еліпсис - це нульовий анафоріческіх (або дейктіческій) знак. Коли є вибір між двома формами висловлювання, однаковими за понятійному змісту, такі форми ніколи не бувають дійсно еквівалентними. Зазвичай вони утворюють наступне протиставлення: з одного боку, експресивний тип, становить одне ціле з даною ситуацією або викликає уявну ситуацію в мові мистецтва, і, з іншого боку, тип з нульовою експресивній і дейктіческой значимістю. У російській мові, наприклад, є прямий порядок слів, протиставлений різного роду інверсія. Так, порядок слів, при якому присудок стоїть після підмета і перед прямим доповненням, а епітет передує імені, є нульовим. Люди вмирають - це узагальнене висловлювання. На противагу йому висловлювання вмирають люди сприймається як вказівка на певний контекст чи ситуацію або як ефективна реакція. Експліцитний мова наукових тверджень допускає тільки нульовий порядок слів: Земля обертається навколо Сонця. Навпаки, повсякденна мова - переважно імпліцитно - створює такі поєднання, як крутяться діти навколо ялинки, навколо ялинки крутяться діти, навколо ялинки діти крутяться, діти навколо ялинки крутяться. У разі опозиції з нульовим порядком ці конструкції вказують на якусь відправну точку, мотивовану контекстом чи ситуацією (позамовних контекстом), тоді як нульовий порядок слів про це нічого не повідомляє. Однак там, де морфологічні засоби не цілком точно вказують на синтаксичну функцію слів, нульовий порядок слів є єдино можливим і має суто граматичне значення. Такий, наприклад, випадок, коли знахідний відмінок збігається з називним (мати любить дочку, дочка любить матір) або називний (мн. ч.) з родовим (дочки приятельки, приятельки дочки) або коли прикметник виступає у функції іменника (сліпий божевільний, божевільний сліпий).
У російській мові є два варіанти стилістичних для вираження думки "я їду в машині": я їду (з особовим займенником) і їжу (без нього). Те ж в чеському: ja jedu і jedu. Однак між двома мовами є велика різниця: у російській мові в результаті опущення допоміжного дієслова та дієслова-зв'язки в теперішньому часі роль їх особистих закінчень повинна була перейти до особистого займенника і зробити його вживання більш узагальненим. Внаслідок цього в російській мові "нормальної" є двочленна конструкція, в той час як варіант з нульовим підметом стилістично забарвлений [17]. У чеському ж, навпаки, нуль виразності співвідноситься з нульовим підметом, а експресивність - з конструкцією ja jedu. Перша особа підкреслено наявністю займенники, вживання цього займенника в чеській мові справляє враження пихатості стилю; на противагу цьому в російській саме занадто часте опущення займенника першої особи сприймається Достоєвським як дратує чванливість ("Крокодил").
4. Як вказує Баллі, існує паралелізм між фонологічної системою і системою мови в цілому. Кореляції фонем засновані на протиставленні наявності деякого фоніческого ознаки його відсутності, або нульового ознакою. Так, t, s, p і інш. відрізняються від відповідних м'яких приголосних t ', s', p 'та ін. відсутністю твердості, і ті ж фонеми відрізняються від d, z, b та ін. відсутністю звучності. Це відсутність має той же характер, що й інші види нульового знака в області граматики, розглянуті вище, і об'єднує їх той факт, що мова йде не просто про нулі, але про нулі, протиставляє в межах фонологічної системи певним позитивним явищам. Ще Соссюр виявив роль контрадікторние опозицій в фонології, наводячи як приклад протиставлення носових і ротів голосних, де "відсутність носового резонансу настільки ж важлива для характеристики фонем, як і наявність його" [18].
Аналізуючи фонему s в російській мові в її відносинах з іншими фонемами, ми бачимо, що позитивні ознаки цієї фонеми не входять ні в яку контрадікторние опозицію, тобто що наявність цих ознак ніколи не протиставляється їх відсутності. Крім цих ознак, фонема s володіє тільки нульовими ознаками. Навпаки, фонема z 'має ряд позитивних фонологічних ознак, що піддаються точному аналізу, по протиставлення з відсутністю тих же ознак у корелюють фонемах (до ознак фонеми s тут додається дзвінкість і м'якість).
Таким чином, тут ми маємо випадок фонологічного суміщення, соотіветствующій поєднанню означуваним (cumul des signifies), як його трактує Баллі. Принцип компенсації, встановлений Брендалем для морфології і обмежує суміщення означуваним, також знаходить істотні аналогії в структурі фонологічних систем.
Кореляція складається з декількох пар фонем, причому у всіх цих парах міститься, з одного боку, протиставлення наявності даної ознаки його відсутності і, з іншого боку, загальний субстрат (загальна основа). Наприклад, у російській пара z '- z містить протиставлення м'якості і її відсутності і вологість деревини, субстрат "дзвінка щілинна свистячі". Однак цей спільний субстрат може бути відсутнім в одній з пар, і тоді одна з фонем, що має даний ознака, протиставляється просто відсутності фонеми (або нульовий фонемі). Наприклад, як справедливо стверджує Мартіні, відповідно до результатів структурного аналізу в кореляцію придиху, характерну для датського консонантизму, необхідно ввести опозицію: наявність - відсутність придиху / h / перед голосним на початку слова [19]. Так само і в російській мові кореляція м'якості протиставляє фонему j нулю (відмінність - відсутність йотаціі перед голосним на початку слова). У словах російської мови перед голосним е може стояти тільки м'яка приголосна фонема, але не відповідна тверда; перед е може стояти j, але ті не може починати слово. (Цьому правилу не підкоряються вигуки, і зокрема дейктіческое вигук е в різних поєднаннях).
Таким чином, у позиції перед голосною фонемою е опозиція м'яких і твердих знімається; наявність опозиції тим самим протиставляється його відсутності. Це відсутність протиставлення (нульова опозиція) в порівнянні з реалізованої опозицією виявляє подібність і відмінність двох членів нейтралізуемой опозиції. Як зазначив Дурново і як це довели М. Трубецькой і А. Мартіне, фонологічна опозиція, яка нейтралізується в певних позиціях, являє собою явище, істотно відрізняється від постійних опозицій [20]. Точно так само синкретизм морфологічних форм у деяких парадигмах або в деяких граматичних категоріях [21] або, навпаки, зняття протиставлення значень під впливом певного контексту - все це підкреслює важливість проблеми "нульового протиставлення" для лінгвістики і для загальної семіотики - науки, яка покликана досліджувати складні та вигадливі співвідношення між двома переплетеними поняттями - знаком і нулем.
Список літератури
1. "Курс загальної лінгвістики", 1922, с. 124. [Рос. переклад див у кн.: Ф. де Соссюр. Праці з мовознавства. Перши. з франц. яз. під ред. А.А. Холодовичем. М., 1977, с. 119. Далі цитується за цим виданням].
2. BSL, XXIII, 1922, p. 1.
3. Ch. Bally. Limguistique generale at linguistique francais. Paris, 1932. [Рос. переклад: Ш. Баллі. Загальна лінгвістика і питання французької мови. Перши. з франц. Є.В. і Т.В. Вентцель. М., ІЛ, 1955, с. 177 і сл. Далі цитується по російському виданню].
4. Оскільки аналізовані явища повинні розглядатися у зв'язку з усією системою якогось однієї мови, я користуюся в цій роботі прикладами з мого рідного мови.
5. BSL, 23, p. 3, порівн. R. Gauthiot. Note sur le degre zero. - In: Melanges linguistiques offerts a A. Meillet ". Paris, p. 51 sqq.
6. "Новітня російська поезія". Прага, 1921, с. 67.
7. Zur Struktur des Russischen Verbums. - In: Charisteria G. Mathesio quinquagenario, 1932, p. 74 sqq.; Beitrag zur allgemeinen Kasuslehre. - In: Travaux du Cercle Linguistique de Prague, VI, p. 240 sqq.
8. Ср: Я часто пливу і думаю.
9. "Slovo a slovesnost", 3, c. 256.
10. Ш. Баллі, Цит. соч., с. 115.
11. Ш. Баллі. Загальна лінгвістика і питання французької мови, с. 181.
12. "Derivation lexicale et derivation syntaxique". - BSL, p. 79 sqq. (Пор. також цит. Вище мою роботу в "Travaux ...", VI, с. 252 і с. 274).
13. Ш. Баллі. Загальна лінгвістика і питання французької мови, с. 184, і BSL, XXIII, 1922, p. 2.
14. BSL, XXIII, 1922, p. 4 sqq.
15. Ш. Баллі. Цит. соч., с. 175 і сл.
16. S. Karcevski. Systeme du verbe russe. Prague, 1927, p. 133; R. Jakobson. Les enclitiques slaves. - In: "Atti del 3 Congresso Internazionale dei linguisti", 1935, p. 388 ff.
17. Ш. Баллі. Цит. соч., с. 31 і сл., С. 181; "Travaux ...", p. 314-321.
18. Ф. де Соссюр. Курс загальної лінгвістики, с. 79.
19. A. Martinet. La phonologie du mot en danois. Paris, 1937, p. 32.
20. "Travaux ...", VI, p. 29 ff., Pp. 46 ff.
21. Там же, с. 283 і сл.
22. Р. Якобсон. Нульовий знак.