Горе ж тим, які пишуть писання своїми руками, а потім кажуть: "Це від Аллаха" Коран, 2:79
Повільно пишеться історія раси, і не на паперових або кам'яних аркушах Кожна епоха, кожен рід додає до неї вірш, тексти відчаю чи надії, радості чи стогону. Джеймс Рассел Лауел
Євангеліє від Ісуса Христа (Світ Йому!)
Слово "Євангеліє" буквально означає "благовіст". Марк вкладає в уста Ісуса (мир йому!) Такі слова: "Істинно кажу вам: Немає такого, щоб покинув свій будинок, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, або дружину чи дітей, чи поля ради Мене та Євангелії "(1). Ісус-тут дорікає Петра за те, як поводяться з ним і з "його" Євангелієм учні, включаючи Петра. Крім того, що цей вірш висловлює похвалу вірності учнів Ісуса, він також явно вказує на те, що в Ісуса було Євангеліє - не про особистості самого Христа, але звістка, яку він ніс і проповідував. В іншому місці у Марка ми читаємо: "Після ж того, коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Євангелію Царства Божого і кажучи, що виповнилося час і наблизилось Царство Боже: покайтесь і віруйте в Євангеліє" (2). По Марку , після хрещення Ісуса Іваном, перше вчення, яке він дав світу, було: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє" (Марк, 1: 15). Цікаво, що Марк, розповідаючи про події, що відбулися після воскресіння Ісуса, згадує, що Христос говорив ; Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому створінню "(3).
Таким чином, і перші слова Ісуса після хрещення, його останнє напуття після воскресіння були зосереджені на Євангелії. Новий Завіт згадує також, що в Ісуса були Одкровення (4). Більше того, у своїй передмові до Євангелія Лука натякає на існування Євангелія від Ісуса: "Як багато хто почали складати оповість про справи, які стались між нами, як передали нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова ..." (5). Жоден з євангелістів в той же час не стверджував, що є упорядником або навіть редактором Євангелія, яке було у Ісуса (мир йому!). Виникає питання, що ж сталося з цим Євангелієм. Неважко знайти відповідь на нього. Євреї, колишні заклятими ворогами Ісуса, і, як стверджують християни, так жорстоко зрадили його нарузі, були так само ворожі і по відношенню до його Євангелія, яке прагнуло підмінити Тору, що втратила первісну чистоту в результаті безперервних змін, Ісус лаяв іудеїв за спотворення Божественних заповідей . Він говорив: "Чи добре, що ви заповідь Божу, щоб дотримуватися своє передання ... Усуваючи Боже Слово вашим переданням, що ви встановили, і робите багато, такого подібного" (6). Легко уявити, з якою ворожістю вислухали євреї таку проповідь. І миряни, і законники були, природно, налаштовані проти нього. Глухі до Божественного заклику Ісуса (мир йому!), Вони зробили все, щоб задушити його місію в самому зародку. Вони не пошкодували сил, щоб вбити цю новонароджену віру і не заспокоїлися, поки не позбавили послідовників Ісуса тієї основи, на якій повинна була будуватися нова релігія. Таким чином, насмішка історії в тому, що дійсне Євангеліє від Ісуса втратили в лабіринті смути і замінено псевдо євангеліями про Ісуса. Втрата цього Євангелія призвела, перш за все, до виникнення спочатку невеликих розбіжностей, але поступово на сцені з'явилися ворогуючі один з одним секти, що заявляють, що саме вони несуть справжнє вчення Ісуса. Василидиане стверджували, що тільки вони-справжні хранителі Євангелія, тоді як гностики мали своє Євангеліє. Один з отців церкви - Марцион - геть відкидав всі існуючі тоді Євангелія і стверджував, що жодне з них не подбало про те, щоб зберегти справжнє послання Ісуса. Грант зауважує з цього приводу: "Справжня криза тлумачення стався в Римській церкві приблизно в 137 р., коли якийсь Марцион з'явився з Пантуса на Чорному морі і став стверджувати не тільки, що правдиве Євангеліє суперечило Старого Заповіту, але і що існувало справжнє Євангеліє, спочатку передане усно, а потім записане і сильно спотворене прихильниками іудаїзму. На думку Марціона, Ісус проголосив абсолютно нове (іншими словами, не иудаистское) Євангеліє, спотворене надалі єврейськими ", учнями, оскільки вони були рабами традицій" (7).
Немає і сліду сумніву в тому, що Ісус проголосив власне Євангеліє; що воно потрапило до рук євреїв і було спотворено; що учні Ісуса не мали правильного уявлення про зміст цього Євангелія; що пізніші зусилля скласти різні перекази або версії Євангелія, що представляють різні фракції віри, жодним чином не служать його справжнім відображенням. Тому християнським богословам нічого не залишається, окрім як скрушно хитати головою і бурчати: "Жодна людина на землі не знає і ніколи не дізнається, які були точні слова, використовувані нашим Господом в його Нагірній проповіді, в його розмові біля колодязя і в його останніх розмовах з учнями "і т. д. (8).
Є і прямі визнання: "Слід зауважити, що іноді євангеліст додає до слів нашого Господа свої власні богословські тлумачення. Очевидно, ми не можемо очікувати, що вислови Господа передавалися слово в слово ... ми не можемо чекати чудесного відтворення точних слів нашого Божественного Спасителя . Більш того, ми не знаємо, як наш Господь говорив ці слова на своїй рідній мові "(9).
Коль скоро послання Ісуса втратили і особистість Ісуса стала більш-менш міфічної, різні анонімні автори і лжеученікі Ісуса взяли на себе завдання складання зводу його навчань. До 60 р. н. е.. серед послідовників християнства не було поширеною версією Євангелія, і навіть учні Ісуса цитували Закон і книги пророків, тобто Старий Завіт (10), і лише набагато пізніше були складені книги, звані Євангеліями. Фауст, християнський автор кінця IV століття, писав:
"Книги, звані Євангеліями, були складені набагато пізніше часу Апостолів якимись темними особистостями, які, боячись, що світ не повірить їхніми розповідями про справи, про які вони не були обізнані, опублікували їх від імені Апостолів; ці книги повні дурниць і протиріч , між ними немає ні узгодження, ні зв'язку "(11). В іншому місці, звертаючись до апологетам непогрішності Євангелій, цей же автор зазначає:
"Це не дивно, оскільки ми часто доводили, що ці речі не були написані ні самим Ісусом, ні його апостолами, але що, по більшій частині, вони засновані на казках, неясних чутках та складені невідомо ким (наполовину - євреями), слабо пов'язані один з одним, і тим не менш опубліковані під ім'ям Апостолів нашого Господа. Ці люди, таким чином, надали їм свої власні помилки й вигадки "(12).
Інший, сучасний автор, Мері Елен Чейз, зауважує: "Мабуть, жодна з книг сьогоднішнього Нового Завіту не така, якою вона була залишена в руках її справжнього автора. Ми не повинні забувати, що остаточний Новий Заповіт був оформлений і пущений в обіг у вигляді книги не раніше, ніж через три століття після того, як його частині були написані Св. Павлом "(13). Більш того, мовою Ісуса арамейська. На цей рахунок серед істориків, що описують житіє Ісуса,. Немає розбіжностей. Арамейська мова народився з давньоєврейської. Найстарші з новозавітних рукописів, відомі сьогодні, написані по-грецьки, тобто, мовою, на якому Ісус ніколи не розмовляв. Новий Завіт розповідає про те, що лише один раз кілька еллінів хотіли поговорити з Ісусом, але їм було відмовлено (14). У Новому Заповіті ми знаходимо розсіяні тут і там єврейські слова, які вказують на те, що рідною мовою Ісуса, безсумнівно, не грецький.
Наприклад: Осанна (Матв., 21; 9), Елі, Елі, лама савахтані? (Матв., 27: 46), Корван (Марк, 7: 11), Учителю (Іоанн, 3: 2, Марк, 14: 45, 23: 7, 8: 9), Авва (Марк, 14: 36), Голгофа (Марк, 15: 22), Еффата (Марк, 7: 34), таліфа куми (Марк. 5: 41), Сілоам (Іоанн, 9: 7), Раввуні (Іоанн, 20: 16), Месія (Іоанн, 1: 41).
Кожен з авторів канонічних Євангелій мав свою власну точку зору і відповідно з цим писав портрет улюбленими йому фарбами, звідси і відмінності в євангелічних текстах. Міс Мері Елен Чейз відзначає: "Письменники Нового Заповіту були не тільки пропагандистами, вони були і контраверсіалістамі. Кожен з них давав власне тлумачення християнському посланню Св. Лука, наприклад, писав своє Євангеліє тому, що був не згоден зі Св. Марком ... "(15). На початку своєї місії Ісус проголосив
Євангеліє від Бога. Проте помиляються послідовники Ісуса оповідали в Євангеліях про епізоди життя самого Ісуса, причому під фрагментарною формі. Як вірні слова В. Армстронга (із Всесвітньої Церкви Божої): "Істинне Євангеліє від Ісуса Христа - це послання, послане Богом, і Христос був Божественним посланцем, приніс і проголосив його. Спочатку це була розповідь не про нього, але про Царство - правлінні Бога. Ісус присвятив три з половиною роки проповіді цього послання своїм дванадцяти А постолах "(16). Ймовірно, саме з цієї причини Євангелія містять мало доктринального богослов'я, а замість цього написані в біографічному дусі, хоча, строго кажучи, для стандартну біографії вони надзвичайно фрагментарні і позбавлені детальних описів. Крім перерахованих забобонів і розповіді про чудеса, а також кількох притч, не дається хронології життя, а догмати віри ясно не викладені. Вони створюють таку плутану картину епізодів життя Ісуса, що їх важко прийняти за істинні і історичні, якщо ми будемо вважати їх за одне ціле, то протистояння між ними не дозволять нам вирішити, чи дійсно Ісус існував, якщо він був історичною фігурою, яка була його місія . У наступному розділі зроблена спроба розглянути окремо кожне з цих Євангелій і дещо з неканонічною літератури.
Євангелія - людська компіляцмя
Як вже говорилося, книги Нового Завіту - це всього лише компіляція анонімних авторів або лжеученіков Ісуса, а зовсім не Одкровення Господа. Всупереч цьому, Ватиканський Собор 1870 р. "по натхненню Духа" проголосив, що всі книги Нового Заповіту "мають своїм автором Бога і як такі були віддані церкви". Собор оголосив анафему тим, хто відмовився погодитися з цим поглядом (17). Така категорична декларація потребує критичному розгляді, і не можна приймати її сліпо на віру. Перш за все, ми повинні визначити, що таке Одкровення. "Одкровення означає розкриття істини, яку неможливо осягнути почуттями чи шляхом звичайного процесу мислення". Так говорить нам Ф. Скотт про сенс Одкровення в своїй книзі "Новозавітне поняття про Одкровення" (18).
Таке повідомлення невідомих людині фактів розуміє певну посередництво, може бути сон, ясновидіння, транс або ж роль медіума Вісника (Святого Духа), або (в окремих випадках) пряма розмова з Богом, як в Пророка Мойсея (мир йому!). Це посередництво між Богом і людиною в стані трансу розкриває явища, невідомі людині.
Ісус був історичною особистістю, яка жила на землі, і, як людина, відчував радості і прикрості земного життя. Він був народжений від Марії і, згідно Нового Заповіту, мав сестер і братів (19). Головні епізоди його життя були добре відомі його безпосереднім учням; більшість з них були очевидцями його земних вчинків. А стосовно подій, яким є очевидці або, принаймні, про які існують перекази, не виникає сумнівів у тому, що про них було одкровення цим очевидцям. Справа, в тому, що майже всі автори Євангелій грунтувалися не на Одкровенні, а на усних переказах і розповідали про деякі події життя Ісуса (мир йому!), Вибираючи їх з розповідей, отриманих з других рук, або (дуже рідко) з особистих спогадів . Томас Пейн зазначає:
"Одкровення, звичайно, відсутня в цих книгах не тільки через незгоду між авторами, але тому, що Одкровення не може ставитися до фактів, що відбувалися на очах оповідача, або до тих, про які він чув з" (20). З авторів Нового Завіту тільки Павло заявляє, що отримав свою інформацію шляхом Одкровення Господа:
"Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але через одкровення Ісуса Христа" (21).
Це одностороннє твердження не може вважатися істинним, так як він сам описав два суперечать один одному епізоду щодо власного навернення до християнства. В одному місці він стверджує, що його супутники тільки почули Божественний голос, але нікого не бачили (22), а в іншому суперечить цьому твердженню, кажучи, що вони тільки бачили світло, але не чули голоси, що говорив з ними (23). Яка з двох версій вірна, неможливо визначити. Якби йому було послано дійсно Божественне цію через Одкровення, він би не суперечив сам собі, Сучасних вчених бентежить також питання авторства послань, що виходять від його імені. Деякі відкидають чотири з п'яти послань як несправжні.
Крім Павла, немає жодного євангеліста, яка заявляє, що отримав інформацію з надприродного джерела. Передмова на початку Євангелія від Луки говорить про те, що це Євангеліє - оповідання, а не Одкровення (24). Як Матвій, так і Лука дають докладну генеалогію Ісуса (мир йому!) На доказ того, що він був Бен - Давид. Матвій стверджує, що від Давида до Ісуса було 28 поколінь, тоді як Лука дає 43 (25). Більше того, імена предків Ісуса, наведені Матфеєм, зовсім інші, ніж у Луки. Якби обидві генеалогії були дані Божественним джерелом, вони не повинні були б різнитися. Томас Пейн зауважує: "Якщо Матвій каже правду, то Лука бреше, а якщо Лука говорить правду, то бреше Матвій, і немає підстав більше вірити одному, ніж іншому, і немає підстави вірити обом, а якщо їм не можна вірити в одному, то немає підстав вірити і в усьому іншому. Правда - річ однорідна, а що стосується; натхнення та Одкровення, якщо допустити їх, то вони не можуть бути суперечливі "(26).
Преподобний Думелоу відверто визнає: "Генеалогія - це документи, давайте не натхненням. Вони представляють результат роботи єврейських укладачів родоводів, докладає всіх зусиль для заповнення прогалин в даних, які часто були фрагментарними" (27). Дж. Т. Сандерленд дає таку оцінку: "Вердикт компетентних вчених недвусмислен і одностайний: всі ці Євангелія складені людьми і тому містять властиві людям недосконалості. Вони не виявляють всезнання своїх укладачів або авторів; як же в такому випадку вони можуть бути вільні від помилок? "(28).
Інший відомий вчений, Джозеф Вуд, виносить такий вердикт: "Як непогрішиме керівництво. Біблію слід вважати плачевно невдалої" (29). Ще один, не менш значний автор, сер Річард Грегорі писав: "З прогресом у техніці критичного аналізу текстів протягом останнього покоління і з введенням порівняльного методу оцінки переказів, втілених у розповідях, стало ще більш очевидно, що ортодоксальне думку про достовірність Біблії не може бути підтримана "(30). Текст Нового Завіту рясніє стількома протиріччями, що біографам важко було скласти чіткий життєпис Ісуса. Та й як же інакше! Євангелічні розповіді, часто легендарні містять більше пропаганди, ніж історичної інформації, та й та найчастіше суперечлива. Виключаючи апологетів християнства, такі біографи, як, наприклад, Ренан, були змушені робити визнання кшталт такого: "Я стверджую, що ніхто не може описати життя Ісуса як - або послідовно на підставі промов, приписуваних йому Іоанном. Ця манера безперервних проповідей і демонстрації себе , ці постійні суперечки, ці сценічні ефекти позбавлені простоти; ці довгі промови після кожного чуда, ці напружені, незграбні розмови, тон яких так часто фальшивий і нерівний, нестерпні для людини, що має смак, якщо їх порівнювати з прекрасними фразами синоптиків "(31) .
Оскільки зміст протиріч виявляється згубним для відвертих Писань, є сенс пролити трохи більше світла на них. Почати з того, що тривалість місії Ісуса (мир йому!) По-різному визначалася трьома євангелістами: 10-20 років або навіть 1 рік. Велика проблема виникає з хронологією Євангелії від Іоанна згадуються дві, а можливо, три паски поспіль, що пройшли в Єрусалимі під час місії Ісуса. Марк, а за ним Матвій і Лука розповідають лише про один похід до Єрусалиму, тільки про одну пасці, тобто місія була короткочасною, тривалістю приблизно на рік. Що ж це за особливий тип Одкровення, якщо найбільш важливі події, що трапилися з людиною (який сам, за твердженням християн, робить Одкровення), неоднозначно розуміються різними людьми? Далі, неможливо визначити точну дату розп'яття Ісуса, огортає точну дату події. Перші три Євангелія відносять його на п'ятницю, 15 Нісана; як не дивно, ні одне з Євангелій не вказує року цієї події Це могло бути в 20, 30 або навіть 33 р. н. е.. (32). Крім цього. Євангелія рясніють стількома протиріччями, що важко вирішити, повірити цим епізодам або відкинути їх. Наприклад;
1. Лука. (17; 21) говорить: "Бо ось, Царство Боже всередині вас є", і, з іншого боку, ми знаходимо тут обіцянки швидкого пришестя Сина Людського, який встановить Царство Боже (Матв., 3: 2, 4: 17; Марк , 1:15)
2. У Матвія (5:21-22, 33-34. 38-39, 43-44 та ін) ми знаходимо часті заяви про незгоду з Законом. І тут же чітку вказівку, що не треба ні на йоту відступати від Закону (Матв, 5: 18).
3. Лука (4: 18) проголошує, що Євангеліє закликає скасувати рабство і надалі воно буде Євангелієм бідних та поневолених. Те ж саме Євангеліє (17; 7, 9, 10) передбачає мовчазно визнає факт рабства.
4. Євангелісти проголошують, що просте виконання Закону є пропуском у вічне життя навіть без подальшого самозречення, що робить порятунок виключно питанням віри (Матв., 19: 16-21; Лука, X: 28; 18; 28) і суперечить положенню про те, що воно залежить повністю від добрих справ (Лука, 9: 48). І знову встановлюється вимога сліпої віри (Матв., 10: 15) і спокутування кров'ю (Матв., 26: 28).
5. Чергуються накази тримати чудеса в таємниці (Матв., 12: 16; 9: 30; Марк, V; 19) з частими описами їх публічного звершення.
6. Чергуються обіцянки (Матв., 6: 33; 19: 29) і заперечення (Матв., 10: 34-35) блаженства.
7.Ідее порятунку лише ізраїльтян (Матв., 10: 5-6; 15: 24; 19: 28) суперечить так само категоричну заяву про те, що Царство Боже буде відібрано у них і віддано іншому народові (Матв., 21: 43 ).
8. Явні протиріччя щодо успіху Вчителі (Матв., 13: 54-58 і Лука, 4: 21-29). .
9. Матвій (1: 15) і Лука (2: 4) вказують, що Месія походить з роду Давида, з іншого боку, Матв. (22: 43-45), Марк (12: 35-37), Лука (20; 41-44) кажуть, що це не так.
10. Суперечать один одному правила щодо обмежень або необмежено вибачення призводить Матвій (18: 15-17, 21-22).
Це тільки ті протиріччя, які відносяться до основних пунктів віри, другорядних ж протиріч набагато більше. Ось чому неможливо погодитися з твердженням, що Євангелія є Одкровеннями. Божественні Одкровення завжди послідовні, в них не може бути двозначності і протиріч. Згодом християнські теологи-раціоналісти почали визнавати, що Євангелія - всього лише людська компіляція, не Божественне Послання, звідси в них і людські помилки. Автор "Історії Біблії" сміливо і об'єктивно стверджує: "Людський характер Біблії сильно проявляється на кожній сторінці; її автори несуть слід своїх особистостей, своєї епохи, своїх умов і обмежень, що природно для кожної людини, що взявся за перо". Британська Енциклопедія говорить: "Дослідження єврейських та грецьких текстів підточив, нарешті, фундамент, на якому вчення про натхнення давало всю Біблію як однорідне Божественне творіння" (33). Комісія, призначена в 1930 р. архієпископом Кентерберійським і Йоркським, тільки підтвердила цю тезу, коли повідомила: "Традиція непогрішності Біблії, якої зазвичай дотримувалася церква до початку XIX ст. Не може зберегтися в світлі наявних у нас в даний час знань" (34) .
Якщо б ці документи мали якийсь святістю в той час, коли писалися, жодна людська рука не наважилася б спотворити надалі оригінальні тексти, тоді як під тиском обставин та на виконання тодішніх едиктів батьки церкви не вагаючись, інтерпретували потрібні їм вислову чи вилучали вірші, які не служили їхнім цілям. Як вже говорилося, сучасною наукою доведено, що навіть ті часто цитовані тексти, на яких побудовано основні догмати християнства, виявилися підробкою, зокрема в тому, що стосується Трійці (35) і Божественності Ісуса (мир йому!). Тому кожна версія, підготовлена й опублікована церквою, змушена була зазнати змін і поправок. Навіть під час нового перекладу робилися нові вставки і купюри. Приписуване Уайкліффу злочин, за який його кістки були вириті з могили і викинуті в річку за постановою Констанцського Собору в травні 1415 (36), перестало вже бути гріховним діянням, і в Священний текст вносилася поправка за поправкою ерудитами ...
Спочатку цього виявлявся сильний опір, але пізніше, коли раціоналісти взяли верх і стало неможливим ігнорувати щоденні відкриття, церква замовкла. Коли Тіндейл опублікував свій переклад, він був заборонений; потім з'явилася авторизована версія короля Джеймса в 1611 р., яка витіснила всі колишні версії Біблії. Через два з половиною століття Американський Комітет з перегляду Біблії виявив не менше 20000 помилок у версії короля Джеймса і підготував так звану "Переглянуту версію". Потім з'явилася "Переглянута стандартна версія". Відкриття ж сувоїв Мертвого моря вразило всіх дослідників Біблії, Археологи виявили в Сирії в 1928 р. стародавні рукописи, коли плуг орача наткнувся на могильний камінь. Багатюща знахідка, відома будь-коли в історії Біблії, широко відома як "Рукописи Мертвого моря", була представлена в Палестині в 1947 і 1956 років. У результаті було опубліковано п'ять нових перекладів: Нова Американська Біблія, Нова Англійська Біблія, Нова Єврейська Версія, Єрусалимська Біблія і Сьогоднішня Англійська Версія (37). Теологи все ще активно працюють над переглядом текстів. Це не нове явище. Кожен розумний християнський автор з давніх часів до теперішнього часу змушений був визнавати цю гірку правду. Дж. Робертсон говорить, що Євсевій ще в III ст. відкинув Божественне авторство Євангелій, стверджуючи, що "вони були зроблені ким-то, хто був не тільки нехрістіаніном і язичником, але й заперечували божественне натхнення" (38). На жаль! Прихильники християнства до цих пір грають на одній і тій же струні.
Євангеліє від Марка
За спільною згодою, Євангеліє від Марка найдавніше з чотирьох канонічних Євангелій. Сандерленд встановив, що воно було написано в 70 р. н. е.. (39), а Кеньон вважає що у 65. Ми не знаємо, ким був Марк, крім того, що він провів деякий час з Петром в якості його учня. Папіас, один з найстаріших авторитетів з раннього християнства, писав у 125 р. н. е..:
"Марк, ставши тлумачем Петра, точно записав те, що пам'ятав, але він не записував, що говорив або робив Христос, бо він ні слухав Господа, ні слідував за ним, а проте згодом, як я сказав, він слідував за Петром, пристосовуючи його вчення до потреб його слухачів, хоча у нього не було наміру дати зв'язний звіт про висловлювання Господа "(40).
Критичний підхід до цього твердження змушує дійти висновку, що Євангеліє засноване не на Одкровенні, не на дійсному вчення Христа, а на повчаннях Петра - учня Ісуса, які, у свою чергу, не були засновані на точних висловлюваннях Ісуса, але "пристосовані до потреб його слухачів ". Ці слухачі Петра були або євреями, які доклали всіх зусиль, щоб задавити місію Ісуса в самої колиски, або невірними язичниками, настільки загрузлими в поклонінні міфічним божествам, що вони затемнили кожен промінь істинного світла віри темними міфічними вигадками.
Климентій Олександрійський, інший древній авторитет в області християнства, говорить про це наступне: "Оскільки Марк був довгий час послідовником Петра і запам'ятовував, що той говорив, багато хто просив записувати його слова. Він так і робив і передавав Євангеліє того, хто просив його про це . Петро знав про це Євангелії, але не перешкоджав і не заохочував його до цього "(41). Перша частина цього твердження apriori відкидає ідею про те, що Євангеліє від Марка Божественне, Об'явлення; у другій частині Климентій допускає, що Євангеліє, написане Марком, не приймалося і не відкидалося Петром, на навчаннях якого було засновано. Якби воно було справжньою записом проповідей Петро і, той, напевно, рекомендував би його і схвалив, а того, що він не перешкоджав цьому, мало що дає на підтримку думки про те, що він його приймав. Це незвичне ставлення до Євангелія пояснюється тим, що Петро, мабуть, вважав за краще мовчати, не бажаючи розбіжностей всередині церкви. Як би там не було, мовчання Петра з приводу Євангелія швидше видає його несхвалення. Більше того, серед апокрифів ми знаходимо Євангеліє під ім'ям самого Петра, яка була поширена в деяких християнських церквах протягом чотирьох або п'яти століть. Євангелія від Петра і від Марка зовсім не схожі один на одного. Варто було б, звичайно, віддати перевагу Євангелія, написаного самим апостолом, а не іншою людиною, що взяли за основу всього лише спогади. Однак, Церква не змогла примирити ці документи і, врешті-решт, відкинула Євангеліє від Петра як неканонічне і єретичне. Причина такого довільного вибору краще відома батькам церкви. Однак, цей факт вже більше не приховаєш, і він показує, що Євангеліє - це, швидше, плід спогадів, ніж Одкровення. Слід також зауважити, що серед апокрифів виявлений невеликий документ, відомий як "Спогади про події життя Ісуса". Християнські авторитети II ст. приписували його Маркові. У порівнянні з цим документом канонічне Євангеліє від Марка включає подробиці про події, невідомі в ньому. Сандерленд вказує на джерело, який міг бути підставою для матеріалів, які не включені в "Спогади" (42). Зважаючи на це стає ясно, що Марк засновував своє Євангеліє не тільки на вченні Петра, але що могли існувати й інші джерела, не відомі нам. Чи дає така заплутана і бідна фактами історія Євангелія від Марка будь-які підстави, щоб вірити, що це запис Божественного одкровення і, отже, містить вірну інформацію про життя Ісуса (мир йому!)?
Євангеліє від Матвія
Перше Євангеліє в Новому Завіті - це Євангеліє від Св. Матвія. Нерідко стверджують, що його автором був Св. Матвій - один з учнів Ісуса (мир йому!). Згідно з біблійними експертам, воно було написано між 70 і 90 рр.. н. е.. (43). Однак вірш 9 (глава 9) суперечить твердженням, що автор Євангелія - Матвій. "Проходячи звідти. Ісус побачив чоловіка, що сидів на мит,-по імені Матвія, і каже йому: Іди за Мною. І він встав і пішов за Ним". Якби Матвій був автором цих рядків, він говорив би від першої особи, як це робили Інші автори і після нього (як, наприклад, Св. Павло в його Посланнях). Отже, пізніше авторство було приписано Матвію. Преподобний В. К. Сомервіль з Шотландської Церкви сміливо визнає це. Він пише: "Це Євангеліє було написано близько 80 р. невідомим автором. Воно було складено, мабуть, людиною, сильно зацікавленим в утвердженні іудейської релігії і ймовірно, підготовлено для використання в місцях, де більшість християн були раніше іудеями" (44) . Євангеліє, мабуть, було написано людиною, не колишнім учнем Ісуса і які мали безпосередніх відомостей про його вченні і черпаємо відомості про Ісуса з народних переказів; твердження, що це запис Божественного Одкровення, позбавлене підстав. Преподобний Думелоу зазначає: "Зі сказаного очевидно, що пряме авторство апостола Матвія в цьому Євангелії неймовірно" (45). Що стосується джерел, з яких черпали матеріал при складанні Євангелія, то можна сміливо припустити, що це були усні перекази. У той час, коли писався цей Євангеліє, вже існувало інше від Марка, яке, як ми показали, також не відповідає за своїми характеристиками справжнього документа. Уже той факт, що автор Євангелія від Матвія був не задоволений Євангелієм від Марка і змушений був написати інший, вказує на те, що він мав доступ до джерел крім Марка. Наприклад, Марк не дасть ніякої генеалогії Ісуса і не згадує про такий важливий диво як непорочне зачаття, а Матвій, навпаки, розповідає про це докладно. Сучасні дослідження показали, що церква мала в своєму розпорядженні також Євангеліє арамейською мовою, яке часто, хоча й неправильно, називали Євангелієм від юдеїв. Крім деяких кричущих відмінностей, проте, між ним і Євангелієм від Матвія існує тісна спорідненість. Тому передбачається, що Євангеліє від Матвія є або редакцією, або перекладом з єврейської на грецьку мову. Це припущення може бути лише частково вірно, бо, якщо б воно було редакцією або перекладом єврейського тексту, у церкви не було б необхідності оголошувати його єретичним і перешкоджати його канонізації. Джеймс Хастінгс говорить: "Незалежно від того, чи написав Св. Матвій Євангеліє по-єврейськи чи ні ... не виникає сумніву в тому, що в епоху раннього світанку церкви вже існувало Євангеліє єврейською мовою, поширене тоді в Юдеї" ( 46).
Отже, хоча первісний єврейський джерело, на який вказує Хастінгс, таївся весь час в темряві і, хоча анонімний автор не визнає явно його існування, можна з упевненістю зробити висновок, що це праця іудейського ренегата. Анонімність його авторства виключає будь-яку ймовірність того, що це запис Божественного Одкровення.
Євангеліє від Луки
Третє Євангеліє - від Луки. Преподобний Сомервіль вважає, що написано воно, мабуть, приблизно в 80 р. н. е.., хоча може бути на кілька років раніше або пізніше (47). Лука, упорядник цього Євангелія був, згідно послання Павла, лікарем (48). Серед євангелістів він єдиний не єврейський, а грецький автор, але, як і інші, він також не мав можливості бачити Ісуса (мир йому). Звичайно, він провів деякий час з Павлом, але на жаль! сам Павло, на жаль, Ісуса теж не бачив. За структурою Євангелія можна бачити, що його укладач був освіченою людиною, про що свідчить живий стиль його розповіді. У своєрідному передмові до книги він звертається до Феофіла - римському мислителю, який користувався деякою популярністю: "Як багато хто почали складати оповість про справи, які стались між нами, як передали нам ті розповіли, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, - тому й я, по ретельному дослідженні за все спочатку, описати за порядком для тебе, високодостойний Феофіл, щоб ти істоту науки, якої навчився "(49). Ці чотири вірша не залишають сумнівів, що було багато авторів до Луки, які намагалися скласти звіт або розповідь (але не Євангеліє), грунтуючись на усних переказах або твердженнях очевидців і служителів Євангелія. У той час коли Лука писав історію або біографію Ісуса, були тільки два Євангелія від Марка і від Матвія. Якби він мав на увазі їх, то Лука не став би заявляти, що багато авторів намагалися писати про Ісуса. Євангеліє від Марка було написано близько 65 р., і Лука мав би знати про нього, що ж стосується Євангелія від Матвія навряд чи воно вже було записано до того часу, коли Лука взявся за свої працю. Євангеліє від Іоанна з'явилося ще пізніше, і тому Іван не міг бути серед тих багатьох, про які говорив Лука. Д-р Вреде у своїй книзі "Походження Нового Завіту" також приходить до такого висновку. Він говорить: "Отже, Євангеліє від Іоанна тоді не було ще написано, і невідомо, чи знав Лука про Матфее. Єдиним очевидним джерелом могло бути Євангеліє від Марка" (50). Таким чином, єдино доступною для Луки могла бути книга Марка, Ці чотири вірша Луки привели в замішання бібліістов у відношенні того, хто ж були ті "багато хто". Однак, якщо прийняти заяву Луки як воно є, то останні два вірші показують, що він широко користувався цими матеріалами і після їх розгляду по своїм потребам і вибору він вирішив написати пов'язане розповідь (яке не претендувало на те, щоб стати Євангелієм). Замість того, щоб заявити, що він писав по натхненню, Лука визнає, що використовував в якості джерел те, що написано іншими. Тому й мови немає ні про яке Одкровенні. Що стосується мети написання цієї книги, то Мері Елен Чейз відзначає, що "очевидно, написання історії життя Ісуса відповідало стилю тієї епохи, коли серед інших біографічних робіт з'явилося також опис життя Плутарха" (51). Лука написав своє оповідання для представлення його якомусь Феофілу, не припускаючи, що його праця доповнить канонічний Новий Заповіт майбутніх християн.
Євангеліє від Іоанна
Четверте Євангеліє Нового Завіту - це Євангеліє від Іоанна. Як це зазвичай робиться у християн, яка приписує кожне слово Писання прямим учням Ісуса, це Євангеліє було приписано апостолу Іоанну на підставі вірша в останньому розділі: "Це той учень, що свідчить про це і написав cиe; і знаємо, що правдиве свідоцтво його" (52) . При критичному осмисленні вірша видно, що це не слова справжнього автора, а свідоцтво третьої особи, пізніша добавка, зроблена іншою рукою до первісної рукописи, щоб змусити людей вірити, що Євангеліє виходить від улюбленого учня Ісуса.
Ми маємо надійні докази того, що Євангеліє - не працю апостола Іоанна. На щастя, нам доступні ще праці Полікарпа - учня Іоанна. Якби Іван був справжнім автором цього Євангелія, його учень напевно б про це згадав у своїх писаннях. Досить дивно, однак, що Полікарп не цитує жодного вірша з його Євангелія, тоді як з перших трьох Євангелій він цитує дуже багато місць. Це вказує на те, що, коли Іван помер, це Джеймс Мартіно говорить: "Ми, мабуть, змушені зробити висновок, що апостольське авторство четвертого Євангелія не отримує підтримки ні з боку самих текстів, ні з боку компетентного стороннього свідоцтва" (53 ).
Крім Полікарпа, у нас є ще інший важливий свідок проти авторства апостола. Євсевій - перший видатний історик Церкви - повідомляє нам, що писання, приписувані Іванові, протягом поколінь викликали підозру не тільки в окремих мислителів а й у широких кіл віруючих. Конибер зауважує, що в 110-180 рр.. існувала секта у Східній Церкві, відкидає це писання як плід праці апостола. Прихильники цього погляду були настільки радикальні, що знайшли справжнього автора книги - відомого єретика на ім'я Церинт, засудженого Церквою (54). Більш того, александрійський стиль цього Євангелія різко контрастує зі стилем синоптичних Євангелій Ф. Гладстон Браун, сучасний історик - біблііст, зазначав з цього приводу: "... з огляду на контрасту між синоптичними і Іоаннівський переказами, немислимо, щоб це Євангеліє було написано галілейським рибалкою. Швидше, роздуми олександрійського філософа, знайомого з філоновскімі ідеями. Він не був жителем Палестини "(55).
І це - думка не меншини, яке Ватикан засуджує як єретиків, а сучасних служителів церкви, таких як Ф. К, Баур, Дж. Дж. Тейлер, облямівка, Хольцман, Шольтен, Фледерер, Шурер, Девідсон, Мартіно, Карпентер, Е. А. Аббот, Кон та ін (56).
Таким чином, як може документ, найменш історичний з усіх, авторство якого приховано в густому тумані невизначеності, бути Одкровенням апостолу Іоанну?
Апокрифічні Євангелія та інші писання
Після зруйнування Єрусалима в 70 р. н. е.. учні Ісуса (мир йому!) розсіялися, і те ж, за рідкісним винятком, сталося з їх записами вчення Ісуса. Їхнє місце зайняли праці декількох анонімних авторів, що вийшли на сцену зі своїми незалежними оповіданнями, але, щоб вони були прийняті громадськістю, їх приписували учням Ісуса. Крім чотирьох канонічних Євангелій та інших писань, включених у Новий Завіт, є кілька інших книг, які були засуджені церквою як єретичні (57). Сандерленд грубо налічує 109 таких апокрифів, однак пізніші дослідження (1946 р.) значно перевищили це число. Деякі з найважливіших апокрифів коротко описані нижче.
1. Євангеліє від Варнави. Написано Св. Варнавою, одним з 12 апостолів Христа. Ми знаходимо згадку про нього у багатьох християнських авторитетів 11 в. Британська Енциклопедія (ст. "Апокрифічна література") та Декрету Гелазия (близько 500 р. і. Е..) Вказують, що воно використовувалося християнськими церквами до заборони зазначеним декретом, а після цього було, на жаль, втрачено або навмисне знищено отцями Церкви. В Американській Енциклопедії написано: "Було також Євангеліє від Варнави, на яке посилаються деякі давні автори, зокрема, що згадуються в Декреті Гелазия (бл. 500 р. н. Е..)" (58). Це Євангеліє має досить цікаву історію. Через кілька століть забуття воно вийшло у світ лише на початку XVIII ст. Його латинська версія була відкрита одним німецьким вченим у 1709 р. і до цих пір зберігається у Віденському Музеї. Дещо пізніше світло побачила інша версія цього Євангелія на іспанською мовою. Євангеліє було видано в 1907 р. Лондсвейлом і переведено на англійську мову Лорою Регг. Причина того, чому це Євангеліє не могло отримати схвалення церкви, цілком очевидна, воно грунтується на вченні Ісуса, тоді як церква була споруджена на порожніх вигадках Павла, які стояли набагато нижче того, чого вчив сам Ісус, і суперечили йому. Іронія долі в тому, що самого Павла Ісуса представив Варнава (59), але, коли Варнава виявив нововведення Павла у віру Ісуса, він порвав з Павлом та поплив на Кіпр (60). Павло спорудив надбудову християнської догми на кістках умиравшей тоді іудейської теології і на руїнах греко-римської міфології, також прийшла на той час в занепад. Він дивився на Ісуса як на виконання пророцтв ранніх іудейських писань, і за своїм уподобанням звів Ісуса з цитаделі пророчого рангу в недосяжний ранг божества. За цих обставин Євангеліє, засноване на вченні Ісуса, пророцтво про пришестя князя-Пророка в особі Мухаммада (мир йому!), А не в особі Христа, було засуджено церквою, і духовенство перестало звертати на нього увагу. У ясних і недвозначних словах Євангеліє пророкувало пришестя Пророка Мухаммаеда (мир йому!), Як наприклад: "Істинно кажу я вам, що Посланець Божий - це сяйво, яке принесе радість майже всьому, що створив Бог, бо він прикрашений духом розуміння і ради, духом мудрості й міці, духом терпимості та любові, і духом розсудливості і помірності: він прикрашений духом благодіяння і милості, духом справедливості і співчуття, духом м'якості і терпіння, отриманим від Бога в три рази більше, ніж Він дав усім своїм створінням. Про благословенний час, коли він прийде у світ! Вірте мені, що я бачив його, і простив його, як це далося іншим пророкам ... І коли я побачив його, душа моя здійснилася розради, і я сказав: Про Мухаммад! Хай буде Бог з тобою і нехай зробить він мене гідним застебнути пряжки на сандалях твоїх; добившись цього, я стану великим і святим пророком Божим. Сказавши це, Ісус подякував Богові "(61).
Майже на кожній сторінці ми зустрічаємо подібні пророцтва, і, ймовірно, тому служителі церкви, настільки обережні в тому, що стосується догматів віри, оголосили це писання єретичним і роботою новонаверненого мусульманина, як і зазначає Лора Регг. Крім Євангелія, є і спільні Послання Варнави, включені в найдавнішу з існуючих грецьких рукописів Біблії - Сінаітскій Кодекс. Їх включення в цю рукопис вказує, що вони були поширені в перші століття, але пізніше виключені з канону.
2. Євангеліє від Матіаса користувалося великою популярністю в церквах до кінця II ст. Ориген (246 р.), як і Климентій, єпископ Олександрійський, у свій час посилалися на нього.
3. Євангеліє від Василіда. Написання воно було між 130 і 140 рр.. н. е.., і Оріген перший стверджував, що Василид був його автором. Він був засновником секти гностиків серед єгипетських християн.
4. Євангеліє від Апелла. Воно фрагментарно, і Хастінгс стверджує, що це, швидше за все, версія Євангелія, написаного учнем Марціона.
5. Євангеліє від Єви. Було поширено серед борборитів - секти єгипетських християн. Ми знаходимо згадку про нього в працях Єпіфанія - одного з найбільш ранніх християнських авторів.
6. Євангеліє від Іуди Іскаріота. За свідченням Іринея та Єпіфанія, це Євангеліє було дуже популярне у каїніту, ще однієї секти гностиків. Нагадаємо читачам, що Іуда Іскаріот був учнем Ісуса, що зрадив його.
7.Евангеліе від єгиптян. Климентій Олександрійський (175-299 рр..) Згадує це Євангеліє як єретичне писання. Воно називалося також Посланнями Клементія Римського.
8. Євангеліє від Петра. Воно датується приблизно серединою другого століття, походить із Сирії, і першим про нього говорить Оріген. Про нього мимохіть упоминанается в листі Серіпіона, єпископа Антиохійського.
9. Євангеліє від іудеїв. Вперше про нього згадує Хегесіпп близько 180 р. Джером говорить, що спочатку воно було написано по арамейському - "мовою Христа і його апостолів". Деякі вважають його арамейським оригіналом Євангелія від Матвія і, отже, основою канонічного Євангелія від Матфея.
10. Євангеліє від Марціона. Вважають, що воно написано в 1-й чверті II ст. Марцион, відкинув всі інші Євангелія як не представляють істинного вчення Ісуса Христа. У нинішній формі включає в себе і Послання Павла.
11. Євангеліє від Дванадцяти Апостолів, що датується кінцем II - початком III століття. Ця оцінка заснована на затвердження Орігена.
12. Євангеліє від Томи про Дитинстві. Це Євангеліє, що оповідає про дитинство Ісуса, широко читалося в свій час у всіх гілках церкви. Ймовірно, написано на початку III ст. Є ще одне Євангеліє, що носить ім'я "Євангеліє від Томи".
13. Євангеліє від Никодима. Спочатку написано по-єврейськи, а потім перекладено на грецьку мову Ананьєв.
14. Євангеліє від Валентина або Євангеліє істини. Воно також належить до досить раннього періоду, і називається Євангелієм Істини. Згадка про нього ми знаходимо у Тертуліан - одного з ранніх отців християнської Церкви,
15. Євангеліє від Пилипа. Є лише його фрагмент цього Євангелія. Датується кінцем II ст. Крім цих Євангелій, були й численні інші. Робилися різні спроби скласти зведення всіх цих неканонічних Євангелій, але у всі ці так звані апокрифічні Нові Заповіти включалися не всі неканонічні писання; та така спроба і не може бути плідною, бо кожне десятиліття сповіщає нам про відкриття нових неканонічних писань. Існування такої великої кількості Євангелій доводить, що серед батьків церкви стало модою писати подібні розповіді, а потім, щоб отримувати схвалення мас, приписувати їх апостолам або іншим добре відомим релігійним керівникам. Лавиноподібне зростання числа писань привів публіку в таке замішання, що вона вже не могла відрізнити Священні писання від помилкових. Потрібно сказати, що кожне з цих Євангелій підтримувалося певною групою християн, що становлять якусь секту. Дійсно, після руйнування Храму в 70 р. н. е.. християнське суспільство розкололося на численні ворогуючі фракції, кожна з яких претендувала на те, щоб бути берегинею Істини. Відповідно до Британської Енциклопедії, число таких Євангелій досягало 120. У 312 р. імператор Костянтин прийняв християнство, і з його зверненням римська церква зітхнула з полегшенням. З усіх боків, проте, підняли голови різні єресі. Тому імператор скликав у 318 р. нарада єпископів у Нікеї. Серед інших на ньому розглядалося питання про створення канонів християнства. Відділення зерна від плевел було нелегким завданням. Кожен учасник Собору захищав Євангеліє, яке сповідав сам. Обговорення на цьому Соборі тривали довго, але, оскільки єпископи-дисиденти не могли прийти до згоди, була використана звичайна церковна техніка чудес. Паппус, учасник цього Собору, розповідає у своєму Синодику Собору:
"Поклавши без розбору під Стіл Причастя в церкві всі книги, представлені Собору на розгляд, єпископи стали благати Господа, щоб натхненні їм писання виявилися на Столі, а хибні - залишилися під Столом, і так і сталося" (62).
Таким ось чином, у вигляді "дива" чотири стали канонічними Євангелія з іншими прийнятими писаннями встрибнули за ніч на Стіл. З цього приводу пані Є. П. Блаватська дотепно зауважила: "Однак нам не сказали, у кого вночі були ключі від соборного залу" (63).
Таким чином, розгадка дива полягає в тому, що вночі хтось, заручившись згодою імператора Костянтина і його фаворитів-єпископів, поклав чотири Євангелія за їх вибором на Стіл Господа, зігравши цим роль Святого Духа (64). Так була вирішена проблема на Нікейському Соборі. Проте не так легко було нав'язати ці канони масам віруючих. Лоадікейскій і Карфагенський собори, що відбулися в 341-381 рр.., Зіткнулися з тією ж проблемою. І лише в 367 р. н. е.. Афанасій, єпископ Олександрійський, розіслав знамените Великоднє лист по церквах Середземномор'я, що пропонує 27 книг нинішнього Нового Завіту. Однак, незважаючи на всі ці енцикліки, численні інші книги продовжували читатися в церквах, як це випливає з Декрету єпископа Гелазия 500 р. н. е.. Надалі будь-яка книга, окрім запропонованих каноном, вважалася брудною, єретичною і має сатанинське походження. Усім християнам заборонялося торкатися цим так званим апокрифам (65). На противагу цьому, вважалося, що 27 книг Нового Заповіту мали божественне походження. Це відноситься до книг, написаним псевдонимическими авторами, довільно обраним якимись отцями Церкви на соборах. Зважаючи на це є всі підстави сумніватися в затверджуваної точності Євангелій. Більше того, все ще невідомо, як зазначав Томас Пейн, "чи знаходяться ті писання, які сьогодні фігурують під назвою ... Нового Завіту, у тому ж вигляді, в якому укладачі стверджують, що знайшли їх, або ж їх змінили, де-не- що додали, вилучили або прикрасили "(66).
Новий заповіт і давні рукописи
Нинішню версію Нового Завіту не можна розглядати поза її зв'язки з древніми рукописами. До теперішнього часу відомо приблизно 4500 рукописів (67). Більшість з них частково пошкоджено та фрагментарно і лише деякі збереглися повністю (68). З рукописів цього останнього типу тільки дві містять Новий Завіт цілком, крім тих книг, які в даний час не зізнаються, але які могли бути частиною Священного Писання в той час, коли писалися. Найдавнішою є рукопис IV ст. Альфа, відома під назвою Сінаітского кодексу. Вона була відкрита в 1859 р, Тішендорф на горі Синай і зберігається в Британському музеї. Наступна важлива рукопис - Ватиканський Кодекс, откритаий в 1621 р. Кирилом Люкер, патріархом Константинопольським. В даний час перебуває у Ватикані. Відноситься до V ст. Крім цих двох кодексів, є кілька інших, які стосуються набагато більш пізнього періоду. Дивно, що самі ранні рукописи Євангелій відстоять від місії Ісуса приблизно на 400 років, але і вони є не оригінальними компіляціями, а копіями копій з записок, складених псевдонимическими авторами. Єпископ Ернест Уілльям Барнз стверджує: "... не слід забувати, що, хоча були знайдені більш ранні фрагменти, жодна з існуючих рукописів Нового Завіту не виходить за межі IV століття нашої ери" (69). Виникає питання про те, чи є у всіх цих рукописах різночитання. У 1892 р. Американський Комітет з перегляду Біблії оголосив, що виявив 150000 різночитань у різних текстах (70). Це було в той час, коли були відомі лише 1700 рукописів, а тепер, коли їх кількість перевищує 4500, кількість різночитань має збільшитися в багато разів. Фредерік Кеніон виявив такі найбільш значні різночитання: "Дексологія молитви Господу опущена в найдавнішій копії Матв. 6: 13; в кількох копіях повністю опущені вірші Матв. 16: 2, 3, іноді в Матв. 20: 28 знаходять довгий додатковий шматок;
останні 12 віршів Євангелія Св. Марка повністю опущені в двох найстаріших копіях грецького оригіналу; один дуже старий авторитет вставив довгий епізод після глави 6 Луки, змінив розповідь у Луки про заснування обряду причастя в главі 12: 19, 20 і повністю опустив опис відвідин Петром Гробу Господнього в гол. 24: 12, а також кількох деталей воскресіння; версія молитви біля Луки 21: 2-4 в багатьох копіях сильно скорочена; епізод з кривавим потом опущений в гол. 22: 43, 44, як і слова на хресті: "Отче, відпусти їм" у гл. 22: 34; згадка про те, як ангел опустився, щоб викликати рух вод в купальні, повністю відсутня в найстаріших копіях Євангелія від Іоанна в гол, 5: 4, і всі авторитети опускають епізод із жінкою, захопленою на перелюбстві в гол, VII: 53 - VII II "(71). Той же дослідник зазначає:" Крім цих великих розбіжностей ... навряд чи є вірш, в якому не було б варіації фрази. Ніхто не може сказати, що ці додавання, купюри або зміни не мають ніякого значення "(72). Ці розбіжності відзначаються, зрозуміло, тільки в збережених рукописах, і неможливо уявити собі, скільки їх було в рукописах, прийнятих церквою у II - III ст . З писання Орігена ми можемо сміливо зробити висновок, що тоді справу було гірше. "При такому стані речей очевидно, що відмінності між копіями значні, частиною через недбалості окремих переписувачів, частиною через невиправдану сміливості у виправленні того, що написано, а частиною через те, що деякі додають або вилучають що-небудь, як їм це сподобається, в процесі виправлення "(73). Весь уривок заслуговує на те, щоб бути підкресленим. Крім Орігена, праці отців Церкви II III ст., які, до щастя, дійшли до нас, також містять кілька цитат з Нового Заповіту, що відрізняються один від одного, і, ймовірно, тому опоненти завжди звинувачували у псуванні текстів з особливими цілями (74). Відкриття цих варіацій не тільки руйнує заяву Церкви про те, що текст Біблії незмінний з часу її написання, а й стала в якості основи для різних фундаментальних віровчень, наприклад, для Іоанівському версії і Марківського тексту, що передбачає прозелітізацію в 12 останніх віршах. Іншим чудовим фактом є те, що стародавні кодекси написані унціального листом (заголовними буквами) навіть без поділу слів і без знаків пунктуації, а деякі слова, навіть без вивіреності. Таке щільне унциальное лист, особливо грецьке, важко розшифрувати, і його інтерпретація не вільна від невизначеності, про що говорить і Сандерленд (75).
У стародавніх рукописах не було поділу на глави, а всередині них - на вірші. Розподіл на глави вперше було введено в 1236 р. кардиналом Уго де С, Каро, а на вірші-три століття тому, в 1555 р. Робертом Стівенсоном (76).
Список літератури
1.Марк, 10:29.
2. Марк, 1: 14-15.
3. Марк, 16: -15 (див. також 8: 35).
4. Іоанн, 12:50.
5. Лука. I: 1-2.
6. Марк, 7: 9. 13.
7. RM Grant (The Earliest Lives of Jesus, 1961, pp. 10-11).
8. Washington Gladden (Who Wrote the Bible, p. 248).
9. Prof. J. Volckert of St. Mary's Theological College. Введення КРГ. С. Bulk 's "Four Gospels", p. 9. Ю. Діяння, 13: 15
11. Цит, по Thomas Pain "The Age of Reason" p. 147. Це твердження Фауста було запереченням Св. Августина.
12.Jbid, p. 148.
13. Mary Ellan Ghase "The Bible and the Common Reader", 1958, p. 281.
14. Іоанн 12:20-23.
15. Mary Ellan Chase "The Bible and the Common Reader", 1958, p. 279.
16. All About Water Baptism "!
17. The Churches and Modern Thought, pp. 71-72.
18. EF Scott (The New Testament Idea of Revalation, p. 5)
19. Марк, 6: 3; Матв., 13: 55; Іоанн 2: 12.
20. Thomas Pain "The Age of Reason" p. 129
21.К Галатів, 1: 12
22. Діяння, 9: 7.
23. Діяння, 22: 9.
24. Лука, 1: 1-4
25. Матв, 1: 2-16; Лука, 3: 23-38. 26.0p.cit., Pl 30.
27. Rev. Dummelow (Commentary on the Holy Bible, p. 622).
28. J. Т. Sunderiand, "The Bible" Its origin, Growth and Character ", p. 113.
29. The Bible - What It is and Is not, 1892, p. 52
30. Religion in Science and Civilization, Цитата з "Christianity in History", 1968, p. 53. 31. Цит. по AD Azhar "Christianity in History", 1968, p. 47
32. Schofield, NJ (The Historical Background of the Bible, 289).
33. Enciclopaedia Britannica, vol. VII, p. 501.
34. The Doctrine in the Church of the England.
35. 1-е Іоанн, 5: 7.
36. Story of Civilization, Part VI (The Reformation, p. 37).
37. Reader's Digest, June 1971 issue, pp. 119-122.
38. JM Robertson (A Short History of Free Thought, vo.I, p.935).
39. JT Sunderiand, (The Bible-Its growth and origin, p. 126).
40. Цит. по Hasting's Enciclopaedia of Religion and Ethicrs)
41. Цит. по RM Grant "The Earliest Lives of Jesus", p. 36.
42. JT Sunderiand, op. cit. p. 1213.
43. JT Sunderiand, op. cit.
44. Rev. Somervill (A First introduction to the New Testament, p. 62).
45. Dummelow's Commentary on the Holy Bible, p.620.
46. James Hastings (A Dictionary and the Gospels, vol. I, p. 670).
47. Sommervill, op. cit., p, 64.
48. До Колоссян, 4: 14.
49. Лука, 1: 1-4. :
50. Dr. William Wi-ede (The Origin of the New Testament, p. 48).
51. Mary Ellan Chase, op. cit.
52. Іоанн, 21: 24.
53. Martineau (The Seat of Authority in Religion, p. 211).
54. Conybeare FC (A History of the New Testament Critisism. Pp. 1-2).
55. FG Gladstone Brotton (A History of the Bible,
pp. 140-141).
56. J. Т. Sunderland, op. cit. p. 127 f.
57. Подробиці див Hastings Enciclopedic, Extra Volume.
58. The Enciclopaedia Americana, vol. 3, p. 261. D.
59. Діяння 9 / 27
60. Gal II, 13. / 61. Євангеліє від Варнави, с1. 13, 180.
62. Цит. за М. Р. Blavatasky Isis Unveiled vol. 2, p. 251. См також: Earnest Hascel "Riddle of the Universe".
63.Ор. cit .. p. 251.
64. Римська церква наполягає на тому, що канони Нового Завіту були встановлені у II ст. Вона посилається при цьому на так званий Муреторіанскій Канон. Цей документ тим більш загадковий, що зберігся тільки його кінець, та й то неясно, написаний чи оригінал по-грецьки або по латині (Monsignor Louis Duchesne, The Early Hystory of Christian Church, vol. I. p. 369).
65. Цікаво, що під час релігійних і цивільних церемоній при коронації короля чи королеви в Британській Імперії екземпляр Біблії, який монарх цілує, повинен містити всі апокрифічні документи. Незручна ситуація виникла при коронації Едварда VII в 1910 р., коли майже в останню хвилину була відкинута спеціально переплетена Біблія, представлена для церемонії Британською Іноземним Товариством Біблії, і замінена Біблією, яка містить апокрифи.
66. Thomas Pain "The Age of Reason" p. 11.
67. Cambridge Histore of the Bible, vol. 2, p. 28 (1969 ed).
68. Подробиці див Kenyon's Our Bible and the Ancient Manuscripts. 69. The Rise of Christianity.
70. JT Sunderland (The Bible-Its growth and origin, p. 202).
71. Frederic Kenyon (Our Bible and the Ancient Manuscripts. 1958, pp. 48-49).
72-Jbid,
73. Цит. по Joseph Wood "TheBible - What It is and Is not", p. 26
74. Jbid.
75. JT Sunderland, op. cit. p. 198. 76. Jbid, p. 199.