Савельєв Є., Куриляк В.
Поняття «нова економіка» введено в економічну науку порівняно недавно, і його ідеологам поки не вдалося знайти тлумачення, прийнятне для всіх. Проте в західних країнах цю проблематику сприйняли не тільки як чергову наукову концепцію, а й як новітній напрямок вироблення економічної політики для всіх сфер і рівнів народного господарства. Плідно вивчають феномен нової економіки в Росії, особливо з позицій готовності країни до її побудови. В Україні з цього приводу панує цілковите мовчання - ні представники наукової сфери, ні політики ще не замислилися над тим, що народилася справжня (не з народної казки) «курочка ряба», що несе золоті яйця скрізь, де для цього є відповідні умови.
Нова економіка поки що дає про себе знати лише в окремих сферах. На рубежі століть, наприклад, усіх здивувало, що Yahoo! - пошукову інтернет-машину з приблизно 1000 співробітників оцінювали на біржі вище, ніж такі підприємства, як Boeing або Daimler-Chrysler, кількість працівників у яких відповідно в 200 і 500 разів більше. Але висновок з цього міг бути зроблений тільки один: Dot.coms нової економіки прогнозує масовому споживачеві швидший шлях до багатства, ніж розрекламовані концепції світових лідерів промисловості. Справжній крах уявлень про пріоритети і закономірності гри на біржі!
Сьогодні ми є свідками протилежних ситуацій. Франкфуртські біржові гравці на ринку нових технологій прозвали минулий рік роком втрат. Він позначився гучними скандалами, непередбачуваними банкрутствами, обвальними збитками на курсах, не задовольняють власників. NEMAX 50 (біржовий індекс ринку нових технологій, що розраховується на базі 50 провідних компаній), маючи у 2001 році стартовий рівень 2869,01 пункта при найвищому значенні торік 9694,07, опустився до 1200 пунктів. Такого роду події ставлять багато питань, і головне - чи має право на існування ринок нових технологій як такий, що виділився у величний електронний торговий майданчик під назвою «нова економіка»?
Було б великою помилкою звичайні для світової економіки злети та падіння не визнавати революційних змін, що відбуваються у сучасній економіці. Тим більше, що біржові курси часто залежать не від реальних можливостей певного сектора економіки, а від успіхів лідерів ринку, які з часом починають задихатися від довгої гонки і втрачають здатність конкурувати з тими її учасниками, які підключилися до забігу пізніше. Адже той, хто відкриває двері у незнаний світ, зазнає значних ризиків. Він пірнає у чудовий океан, який переповнює чуття, втрачає почуття реальності і не завжди може усвідомити, що в цьому океані є й вири, зустрічаються акули, бувають шторми. Такий стан для багатьох може мати трагічні наслідки, і це сьогодні можна спостерігати на ринку високих технологій та Інтернет-бізнесу. Але від цього чарівність «океану» не зменшується. Треба просто краще готувати себе до випробувань. Саме тому українським економістам необхідно краще з'ясувати таке явище, як нова економіка, щоб скористатися його перевагами без втрат або з найменшими втратами.
З чим маємо справу
Не встигли економісти більш-менш звикнути до терміну «постіндустріальне суспільство», як у наукову термінологію увійшло практично альтернативне поняття - «нова економіка». Власне кажучи, «постіндустріальне суспільство» як наукове поняття використовували для позначення сучасної стадії економічного розвитку західних країн більше завдяки роботам американського соціолога Даніела Белла, а не тому, що воно фіксувало сутність нових економічних явищ. Над цим терміном завжди висів, як дамоклів меч, питання: якщо він проголошує кінець індустрії, то що є її наступником? І якщо щось у сучасному суспільстві здатне замінити індустрію, то як воно називається? І нарешті, якщо відомий замінник індустрії, то чому нове суспільство не назвати іменем цього замінника?
У наш час стає зрозумілим, що світ справді вступає в нову еру, в якій домінуючим фактором є глобалізація. В останнє десятиліття ми стали свідками того, що національна приналежність економіки не є визначальною. Мультинаціональні компанії здатні впливати на політичні та соціальні процеси більше, ніж президенти й уряди. Звичайні методи ведення господарства спрацьовують з перебоями або зовсім не діють. Можна спостерігати і значні негативні ефекти, особливо при необгрунтованому централізованому регулюванні економіки, спробах стримування міжнародного руху товарів, робочої сили і капіталу.
Термін «нова економіка» значною мірою пов'язаний з поширенням Інтернету. Він виник у середині 1990-х, коли на ринок вийшли перші інтернет-компанії (Yahoo!, AOL, Amazon.com). Поява нової економіки символізувала небувале зростання біржових індикаторів - акції Інтернет-компаній при первинному розміщенні виростали за день на сотню і навіть тисячу відсотків. До того ж значного поширення бізнес в Інтернеті, і для багатьох нова економіка стала асоціюватися саме з ним.
Але це зовсім не так. Хоча Інтернету й справді належить пріоритетна роль, нова економіка не зводиться до його використання. Істотною її рисою є вироблення і використання нових знань. Мова йде не тільки і навіть не стільки про інноваційні розробки, а в першу чергу про фундаментальні дослідження та їхнє прикладне втілення. Тому позитивно можуть бути сприйняті визначення нової економіки, що представляють її як «економіку знань», «знання-інтенсивну економіку», «засновану на знаннях економіку», «невагому економіку». У той же час варто усвідомлювати, що ці терміни дещо звужують суть нової економіки, тому що залишають поза сферою економічних процесів виробництво нових знань. А подібна теоретична нечіткість недооцінка того, що виробництво знань переміщується зі сфери послуг у сферу безпосереднього виробництва.
Формування нової економіки - результат розвитку нових знань. Оцінки показують, що подвоєння знань відбувається кожного десятиліття. Знання завжди були умовою розвитку виробництва. Однак до початку XXI століття людство нагромадило їх у такій кількості, що вони перейшли в новий якісний стан і стали самостійним чинником виробництва, таким, як земля, капітал і робоча сила. Це робить нову економіку якісно іншою порівняно з усім попереднім розвитком, так як раніше, незалежно від типу суспільно-економічної формації, економіка функціонувала на основі однієї і тієї ж групи чинників.
У новій економіці знання стали не тільки самостійним чинником виробництва, а й головними в усій системі чинників. Це пов'язано з тим, що саме вони у вигляді інформації як систематизованих даних зростаючими темпами змінюють вигляд сучасного світу. В економічній науці вважали, що в аграрному суспільстві земля була порівняно дефіцитним, а робоча сила - достатнім чинником. Потім земля втрачає своє значення, і в промисловому суспільстві економічне багатство переміщується від великих землевласників до королів фабричних труб.
У новій економіці багатство визначається володінням гуманним капіталом, хоча капітал, вкладений у матеріальні ресурси, не зникає. Як промислові суспільства не могли повністю відмовитися від фактора землі, так і в новій економіці необхідні матеріальні ресурси (так званий речовинний капітал), хоча їхнє відносне значення зменшується. Це проявляється в тому, що вартість тієї чи іншої компанії дедалі менше визначається «відчутними» цінностями - будинками, машинами, технікою і т.д. Все в більшій мірі її ціну формують «нематеріальні» ресурси - ідеї, кваліфікація персоналу, стратегічне поєднання ключових процесів з обробки інформації. Особливо це характерно для великих компаній, що працюють на інформаційному ринку - вони постійно б'ють рекорди з капіталізації. Так, вартість компанії Yahoo! зросла за останні два роки з 400 млн. дол до 5 млрд. Це, по суті, ринкова оцінка виняткового обсягу накопичених компанією знань, які стають основою величезних доходів.
У новій економіці змінюється традиційна роль часу. Вона визначає економічну цінність знань. Максимальна на початковому етапі виробничого використання, знижуючись при тиражуванні. Часова сутність знань лежить в основі біржових спекуляцій, інвестиційної привабливості наукових розробок, рекламних доходів ЗМІ і т.д. Найбільшу цінність мають розробка та підготовка до виробництва масового товару. Затягування ж із виробничим використанням знань призводить до їх старіння й економічної непридатності, тому що з'являються нові знання, що мають велику перспективу «життя» у виробництві.
Багато українських менеджерів і керівників високого рангу, особливо розробляють економічну політику, не усвідомили реальної ролі знань у виробництві. Вони не бачать, що в новій економіці виробництво обходиться дуже дешево. Головне, на що витрачається дедалі більше зусиль, - це генерація нових ідей, пошук та обробка інформації, що багато в чому визначає цінність товару для споживача. У зв'язку з цим слід також мати на увазі, що знання впливають не тільки на виробництво, а й на споживання. Це вимагає глибоких досліджень ринку, пошуку методів переконання покупця в тому, що він повинен зробити вибір із безлічі виробників на користь даного.
Помиляються ті науковці, які зводять нову економіку до старого бізнесу, але в нових умовах, визначених інформаційними та іншими високими технологіями. В таких тлумаченнях незрозумілим є тільки одне, але головне: чому не було і не могло бути мови про нову економіку колись. Адже революційні технічні зміни відбуваються не вперше.
Якщо порівнювати роль комп'ютера в сучасній економіці з іншими найбільшими винаходами і досягненнями кінця XIX - початку XX століття - електрикою, двигуном внутрішнього згоряння, хімією полімерів та індустрією розваг - то вона аж ніяк не більше. Кожне з них мав також революційний вплив на виробництво, організацію побуту і дозвілля людей. Саме ці винаходи уможливили винахід портативних машин та інструментів, пральних машин, холодильники, кондиціонери, автомобілі, літаки, полімери, пластмаси, численні лікарські засоби, телефон, радіо, кіно, телебачення, звукозапису, масових газет і журналів. Як стверджує Роберт Гордон (США), вплив комп'ютерів на економіку у фундаментальному розумінні, тому вони не можуть збільшувати багатофакторну продуктивність. Це не дозволяє розглядати їхнє поширення як нову індустріальну революцію.
Сказане не повинно применшувати епохальної ролі комп'ютерів в економіці. По-перше, їх виникнення і розвиток привели до формування нових галузей економіки: економіки виробництва комп'ютерів, Інтернет-економіки, електронної комерції, електронного бенкінгу. Ці галузі істотно впливають на традиційні і значною мірою змінюють їхнє обличчя. По-друге, комп'ютери стали технічною основою становлення нової економіки як економіки знань.
Визнання ери нової економіки ставить на порядок денний питання про економічні закони, що управляють нею. Теоретики люблять цитувати вислів Шапіро і Варіано про те, що технологія змінює економіку, але не змінює її законів («Technology changes. Economic laws do not»). На наш погляд, це дещо спрощений підхід, якщо не відхід від пошуку відповіді. Якби натураліста запитали, чи зміняться закони фізики або біології при переході з повітряного в безповітряний простір, то відповідь була б однозначно позитивною. Дивно, але економісти поки допускають, що життя в новій економіці може існувати за «старих» законів.
Звичайно, «старі» економічні закони не зникнуть. Але можна прогнозувати зміну характеру їхньої дії і проявів. Водночас з'являться (швидше за все, вони вже діють) нові економічні закони, які наука може передбачити або ж відкрити в процесі функціонування нової економіки. Вже зараз фахівці широко обговорюють питання про парадокси продуктивності праці («парадокс Солоу») і цикли Кондратьєва, які не вдалося поки повною мірою пояснити, виходячи з відомих законів. Деякі дослідники стверджують: які стосуються, наприклад, грошової й антимонопольної політики, які працювали в епоху сталі і легкових автомобілів, у нинішню епоху панування комп'ютерів і мереж непридатні. На думку інших, економічна циклічність насправді не усувається; якщо економіка зростає занадто швидко, то інфляція буде збільшуватися; ціни на акції, як і раніше, залежать від прибутку; і урядам, як і раніше, доведеться пильнувати, щоб запобігти зловживанням з боку монополій .
Не можна вважати, що й успіхи в новій економіці пояснені досить переконливо. Так, у складі сфери послуг - основний, якщо мова йде про поширення і використання інформації, - 63% послуг віднесено до інтелектуальних. Більше 50% ВНП країн Організації економічного співробітництва і розвитку створюється у таких знаннєінтенсивних галузях, як освіта і комунікації. Майже у всіх країнах з високим рівнем доходів збільшується частка високотехнологічних галузей (виробництво комп'ютерів і електроніки, аерокосмічна індустрія і т.п.) у загальному обсязі умовно-чистої продукції та експорту. Наприклад, з 1970 по 1994 рік частка високотехнологічних товарів у виробництві умовно-чистої продукції зросла з 18,2 до 24,2% у США, з 16,4 до 22,2% - у Японії, з 16,6 до 22,2 % - у Великобританії. Що стосується частки продукції цих галузей в експорті, то найвищий показник за зазначений період спостерігався в Ірландії, де він зріс з 11,7 до 43,6%, у США - з 25,9 до 37,3, у Японії - з 20 , 2 до 36,7%.
Небувалий розвиток спостерігається насамперед у технічній сфері. Перший програмований комп'ютер з пам'яттю на 20 слів був сконструйований у 1946 році. З 60-х років почалася революція в комп'ютерній техніці. Спочатку вона характеризувалася поширенням комп'ютерів - «мейнфремів», а потім винаходом у 1971 році мікропроцесора. Гордон Мур, один із засновників Intel, у 1965 році передбачив темпи технічного прогресу в галузі комп'ютерної техніки, що цілком підтвердилися наступною практикою. Відповідно до закону Мура, процесингова потужність кремнієвого чіпа подвоюється кожні 18 місяців. За оцінками вчених, закон Мура залишиться в силі принаймні ще десять років. У 2010 році процесингова потужність комп'ютера буде в 19 мільйонів разів перевищувати потужність комп'ютера 1975 року, а коштувати в реальних цінах він буде менше.
Такі високі показники економічного зростання можна пояснити просто - високою ефективністю нової техніки і попитом на неї. Але правомірно припустити, що в розвиток економіки «втрутилися» нові закони, яких не знала стара економіка. Вони чекають своїх дослідників і першовідкривачів. Не виключено, як це неодноразово бувало раніше, що нові закони стануть очевидними у результаті більш-менш руйнівних криз світової економіки. А ознаки таких вже спостерігаються. Прикладами може бути і спад ролі долара у світовій економіці, і зниження цін на нафту при загостренні міжнародного становища, й антитерористичні компанії, і надходження біржових індикаторів вартості провідних компаній у порівнянні з компаніями, що роблять бізнес на знаннях, і гуманітарні катастрофи в країнах колишньої Югославії, в Чечні, Афганістані.
Єдина, наднаціональна, світова
Нова економіка веде насамперед до ліквідації географічних і національних кордонів економічного простору. Весь світ є реальним або потенційним клієнтом фірми, й одночасно будь-яка фірма світової економіки є реальним або потенційним конкурентом. З цих передумов бере початок стратегія управління і маркетингу: боротися за клієнта потрібно вести на всьому світовому ринковому просторі й з орієнтацією на цей же простір варто будувати стратегію конкуренції. Це приводить до небаченого в історії розширення можливостей для досягнення успіху, з одного боку, і збільшення ризику, - з іншого. Прикладом може бути компанія Amazon.com, що протягом останніх трьох років зі свого офісу в Сіетлі продала книги майже двом мільйонам людей із 160 країн.
Нівелювання географічного і національного чинника нині проявляється у збільшенні радіуса впливу окремих людей та неурядових організацій. У світі створюється велика кількість віртуальних коаліцій, в яких об'єднуються однодумці з метою надання допомоги одне одному в обміні інформацією, розробці та впровадженні своїх стратегій. Неурядових організацій приблизно 30 тис., їхньому становленню значною мірою сприяє Інтернет, так що цей показник має стійку тенденцію до зростання.
Наприклад, 600 абсолютно різних неурядових організацій 70 країн світу в 1998 році, координуючись через Інтернет і створивши всесвітню коаліцію, домоглися від керівництва країн OECР відмови від планів регулювання міжнародних інвестицій. Аналіз таких акцій дає підстави стверджувати, що Інтернет формує якісно нове глобальне громадянське суспільство. Це об'єднання людей, які живуть і мислять поза національними, адміністративних і географічних кордонів. Особливо ефективним засобом розвитку таких тенденцій є використання цифрового простору для тиску міжнародної громадськості на уряди з метою прийняття відповідних політичних рішень.
В оцінках взаємовпливу нової економіки і держави домінує точка зору, що Інтернет не замінив ні національну державу на її центральній позиції у світовій політиці, ні класичну політику влади. Однак він зміцнив існуючі обмеження національної дієздатності й сприяє створенню глобального громадянського суспільства. І перше, і друге в перспективі зачіпає позиції та поведінку національної держави. Але воно не зникне, а тільки зміниться. Поряд із системою територіальних держав створюється мережа відносин, у якій уряди, міжнародні та неурядові організації, суб'єкти економіки й окремі індивіди співіснують, сперечаються і співпрацюють.
Таку позицію можна прийняти лише з певними застереженнями. Потреба в національній державі залишиться тільки в сфері культурно-історичних інтересів і правових відносин. Регулююча роль держави у сфері економіки стане непотрібною, тому що вона поступово буде переходити до транснаціональних компаній і великих господарюючих суб'єктів, які діють на мікроекономічному рівні. Рамки економічної діяльності держави обмежуватимуться умовами Всесвітньої торгової організації і податковим законодавством. Навіть соціальні функції набудуть глобального характеру. Так склалося історично.
Знання як фактор виробництва ведуть до виникнення нових форм бізнесу, що перебувають у постійній взаємодії суб'єктів ринку у реальному часі. Збір інформації, вивчення й адаптація до змінного середовища відбуваються безпрецедентно швидко. Компанії, які зуміли пристосуватися до нової культури співробітництва з клієнтами і партнерами по бізнесу, стають або залишаються лідерами. Вони виробляють імідж постійних змін, прагнуть до безперервної реконструкції своїх процесів і модернізації продуктів. Так, компанія Dell Computer зробила, по суті, революцію в галузі продажу персональних комп'ютерів, пропонуючи їх безпосередньо покупцям. Вона перейшла до надшвидкісного виробничого циклу, чим шокувала конкурентів. У підсумку всі виробники комп'ютерів були змушені значно поглибити аналіз замовлень своїх споживачів, щоб не відстати від змін у тенденціях на ринку.
Нова роль простору і часу зробила необхідним використання Інтернету як інструменту підприємництва для перебудови зв'язків між трьома ключовими постатями бізнесу - постачальником, самою компанією і споживачем. Виник і розвивається єдиний електронний ланцюжок поставок, у якому споживач може управляти складом свого постачальника, формуючи замовлення на виробництво і навіть конфігурацію продукту. На цій стадії, власне кажучи, починається використання інтернет-технологій у взаємодії між господарюючими одиницями.
У новій економіці Інтернет став своєрідною світовою торговою платформою, де відпадає потреба в посереднику. З цієї причини його називають «убивцею посередника». Найістотнішим у цих умовах - поява і розвиток моделей онлайнової торгівлі: В2В (business-to-business - взаємодія компаній одна з одною); В2С (business-to-customer - взаємодія компанії з кінцевими споживачами). Відповідно до прогнозу консалтингової компанії The Gartner Group, глобальна торгівля В2В до 2003 року виросте до 4 трлн. дол з 400 млн. наприкінці століття.
Нова економіка вперше створює умови для практичної реалізації моделі досконалої конкуренції, тому що формує достаток інформації, необмежену кількість покупців і продавців, зводить до нуля операційні витрати і ліквідує всі бар'єри для нових учасників ринку. Різновид торгових майданчиків відповідає потребам галузі або учасників ринку. Для взаємодії на них створюють каталоги і проводять аукціони, що дає змогу зводити велику кількість покупців та продавців з усього світу і вчасно ліквідувати надлишки продукції. Торгівлю стандартизованим товаром однієї галузі здійснюють на електронних біржах. При цьому Інтернет забезпечує велику прозорість, яку фахівці UBS Warburg образно назвали «оголеною економікою».
Нині стає очевидним, що в усіх галузях виникають біржі В2В для забезпечення ефективнішого ринку обміну товарами між покупцями і продавцями. GM, Ford, Daimler Chrysler і Renault-Nissan планують повністю переміститися на загальну електронну біржу з оборотом в 200 млрд. дол і з 60 тис. постачальників. Передбачають, що перехід на онлайновий режим роботи дозволить скоротити вартість виготовлення автомобілів на 14%.
Однією з першочергових завдань формування механізмів нової економіки є створення міжнародної системи емісії і використання електронних грошей (digital money). Під цим поняттям позначають номіновані у визначеній валюті або товарі розрахункові одиниці, що існують у формі електронних записів в електронних пристроях (device), інформацію про які можна передавати з одного приладу на інший, даючи можливість здійснювати розрахунки за господарськими договорами. У результаті цього зменшується не тільки попит на гроші, емітовані центральними банками, - відбувається своєрідна узурпація організаторами таких систем права на прибуток від емісії, тобто сеньйораж.
Перетворення знань у внутрішній процес економічного росту дає підстави по-новому підійти до оцінки його результатів. Нагадаємо стародавню притчу, коли хтось, маючи яблуко, поділився ним з будь-ким, то кожен з них володіє половиною яблука. Якщо ж він має ідею і ділиться нею, то кожен має по ідеї. Отже, в економіці знань будь-яке зростання національної економіки досягається світовим науково-технічним прогресом. Потенціал його досить високий - близько 90% усіх вчених, коли-небудь існували на планеті, живуть у наші дні. Нова роль знань вимагає створення такого світового економічного порядку, за якого можна буде забезпечувати оптимальне зростання світової економіки, вирівнювати рівні розвитку різних країн та регіонів і забезпечувати справедливу систему розподілу і перерозподілу світового продукту.
В деякій мірі новий світовий економічний порядок уже створюється. Він представлений такими органами, як ООН, Світовий банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, СОТ, Європейський парламент і т.п. Але він не має ще чіткої логічно завершеної структури. Відсутня також система ієрархічної підпорядкованості національних, регіональних і загальнонаціональних органів.
Дослідники нової економіки часто цитують припущення німецького соціолога Гельмута Шельскі, висловлене ним у 50-х роках XX століття: у результаті застосування електронних обчислювальних машин виникне проблема тоталітарної держави. Ця думка обгрунтовувалася тим, що адміністративна машина буде вимагати безумовної слухняності в умовах досконалого і прогнозованого планування. Зараз реальнішими видаються висловлювання іншого роду. Як пише член Ганзейської наукової колегії Ніко Штер, «незважаючи на всі прогнози, нині ми, мабуть, переживаємо, швидше за все, кінець панування таких великих інституцій, як держава, церква й армія».
Відмирання національної держави в її сучасному значенні, як це не дивно може здатися на перший погляд, найбільш вигідно країнам, що розвиваються. У новій економіці їх народи одержують безпосередній доступ до знань і можливість реалізувати себе незалежно від ступеня успішності політики, розробленої і проведеної власним урядом. Саме тому країни, що розвиваються повинні бути більше зацікавлені в новому економічному порядку, ніж розвинені, і відповідно виявляти більше ініціативи.
Переходимо чи залишаємося?
В останні роки лідери різних країн переймаються питанням, чи готові їх народи до нової економіки. Для них це не тільки модель ведення бізнесу, а й стратегія, невід'ємна частина економіки майбутнього. Наприклад, прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер бачить мету свого уряду в створенні кращих у світі умов для розвитку електронної торгівлі в 2002 році. При цьому якщо в 1999 році обсяг угод в електронному режимі становив близько 3 млрд. фунтів стерлінгів, то в цьому він має зрости в 10 разів (до 4% ВНП країни).
На жаль, в Україні проблематика нової економіки не отримала належної оцінки. Економічна політика зводиться до певного переліку напрямів, які всі уряди гордо називають «політикою реформ». Відбувається щось ніби змагання між політичними силами за право називатися «реформаторськими». Однак усі спроби висунути концепцію реформ зводяться переважно до визначення відсотків встановлення податків, прийняття тих чи інших кодексів, внесення часткових змін в існуючі закони, що саме по собі часом і важливо, але не може вважатися генеральною лінією розвитку.
На наш погляд, Україна пора починати глобальну орієнтацію своєї політики в економічній та соціальній сферах. Для цього насамперед потрібно створити відкрите суспільство з механізмами, що забезпечують необхідну для нової економіки гнучкість до змін, і викликам, які вони роблять суспільству. Не можна розраховувати на процвітання, якщо якогось одного скандалу досить для того, щоб протидіяти розвитку Інтернету, обмежувати його використання в глобальному просторі і т.п.
У нас не втомлюються ремствувати на нестачу сировинних ресурсів. Іноді починаються розпачливі спроби розширити видобуток нафти, газу, золота і т. п., що не може привести до подолання кризових явищ і, тим більше, повернути країну до числа розвинених держав. При цьому забувають, що нині стратегічною сировиною стала інформація перш за все у науково-технічному розумінні. У США, наприклад, у сфері цифрової економіки створюється все ще 8% ВНП, але вона дає 35% всього економічного приросту за останні роки. А зниження цін на комп'ютери викликає зниження інфляції принаймні на відсоток щороку. Європейський Союз, вступ до якого Україна проголосила стратегічною метою, поставив на 2003-2008 роки завдання створити найбільш ефективну і конкурентоспроможну в світі економіку, що опирається на науку.
Якщо ставити завдання переходу до економіки, де домінує інформація, - а тільки таке завдання варто ставити сьогодні, - то мусимо виходити з того, що універсальним ключем у такому суспільстві є знання й освіта. Для України був традиційно характерним високий рівень розвитку науково-технічного прогресу й освіти за слабкого використання наявних досягнень. Але протягом останніх 10-15 років у цій сфері ситуація погіршувалася: відтік кращих кадрів за кордон і в бізнес, зниження фінансування наукових досліджень і освіти, низька затребуваність молодих фахівців та наукових розробок на практиці. Виходить, що сфера науки й освіти працюють ніби самі на себе.
Сьогодні головне для України - радикально (ще точніше - революційно) змінити стратегію розвитку економіки. Її треба цілком переорієнтувати на нові рейки. Нова економіка як така, що може успішно функціонувати у глобальному середовищі лише на продукуванні та використанні нових знань, повинна стати українською системою стратегічного мислення й активності нації. При цьому варто врахувати загальноєвропейські причини відставання від США, які в Україні набагато сильніше. Саме за високого рівня професійної підготовки еліт має місце брак «носія змін»: підприємливості, сміливості у відкиданні старого і переходу до нового, здатність до швидкого перекидання капіталів із секторів з низькою продуктивністю, своєчасного використання умов для створення нових фірм, схильних до досліджень та розвитку і швидко переростають у великі (нині вже просто малий бізнес не є найпрогресивнішим). Саме відсутність такого «носія змін» у суспільстві призвела до занепаду комунізму і не дозволяє скористатися потенціалом незалежної України.
Розробка національної моделі формування нової економіки в Україні не може не враховувати досвід розвинених країн, особливо США, а також ЄС. Без цього неможливо хоча б тому, що нова економіка може функціонувати тільки в несуперечливої міжнародному середовищі. Але не менше значення має аналіз досягнень країн, успіхи яких щодо включення до нової економіки визнав світ, - Сінгапуру та Південної Кореї.
Вступ людства в епоху нової економіки є для України другим (після здобуття незалежності) унікальним доленосним шансом у новітній історії виграти конкурентну боротьбу за побудову національної економіки, що відповідає європейській цивілізації. Це вимагає надзвичайного напруження людських сил і всіх наявних ресурсів, а також включення до мережі суспільств і економік, які визнали науку й освіту за вирішальний фактор свого зростання.