Контрольна робота з дисципліни:
"Російська мова і культура мови"
на тему: "Науковий стиль.
Види компресії тексту "
Виконав:
Студентка
Перевірив:
Викладач
Ейхенбаум О.А.
Санкт-Петербург 2008
Зміст
Введення
1. Літературна мова: поняття та стилі
2. Історія наукового стилю
3. Визначення та особливості наукового стилю літературної мови
4. Загальні риси наукового стилю
5. Види і жанри наукового стилю
6. Мовні засоби в науковому стилі
6.1. Фонетичний рівень
6.2. Лексичний рівень
6.3. Морфологічний рівень
6.4. Синтаксичний рівень
Висновок
Список використаної літератури
Кожен стиль з'являється в свій час - тоді, коли в суспільстві дозріли умови для його формування, коли мова досягає високого ступеня розвитку. Час появи наукового стилю різне в різних країнах.
Так, в середні століття, в епоху феодалізму, "вченим мовою" всієї Західної Європи була латинь - міжнародна мова науки. З одного боку, це було зручно: вчені незалежно від своєї рідної мови могли читати твори один одного. Але, з іншого боку, такий стан заважало формуванню наукового стилю в кожній країні. Тому розвиток його протікало в боротьбі з латиною. На основі національних мов формувалися кошти, необхідні для вираження наукових положень, думок.
Початок формування мови російської науки належить до першої третини XVIII ст. Саме в цей період Російська академія опублікувала ряд праць російською мовою. У 30-ті роки XVIII ст. мова наукових книг був самим обробленим і досконалим серед різних літературних жанрів. І це не дивно, якщо згадати наукові твори таких великих учених, як М.В. Ломоносов, С.П. Крашенинников, П.І. Ричков, І.І. Лєпєхін та інші.
Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача сообщаемую інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуття.
Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, але колективів учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.
Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильне і різнобічний вплив на літературну мову.
Літературна мова - це оброблена форма загальнонародної мови, що володіє в більшій чи меншій мірі письмово закріпленими нормами. Інакше кажучи, це мова всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі.
Літературна мова - завжди результат колективної творчої діяльності. Уявлення про "закріпленості" норм літературної мови має відому відносність (при всій важливості і стабільності норми вона рухається в часі). Не можна уявити собі розвинену і багату культуру народу без розвиненого і багатого літературної мови. У цьому велике суспільне значення самої проблеми літературної мови.
Серед лінгвістів немає єдиної думки про складне і багатогранне поняття літературної мови. Деякі дослідники вважають за краще говорити не про літературну мову в цілому, а про його різновиди: або про письмово-літературній мові, або про розмовно-літературній мові, або про мову художньої літератури і т.д.
Літературна мова не можна ототожнювати з мовою художньої літератури. Це різні, хоча і співвідносні поняття.
Літературна мова - надбання всіх, хто володіє його нормами. Він функціонує як у письмовій, так і в розмовній формах. Мова художньої літератури (мова письменників), хоча звичайно орієнтується на ті ж норми, містить в собі багато індивідуального, незагально. У різні історичні епохи і в різних народів ступінь близькості літературної мови і мови художньої літератури виявлялася неоднаковою.
Існує відмінність між літературною мовою і національною мовою. Національна мова виступає у формі літературної мови, проте не всякий літературна мова відразу стає національною мовою. Національні мови, як правило, формуються в епоху капіталізму.
Про російській літературній мові можна говорити вже з початку XVII століття, тоді як національною мовою він стає в першу половину XIX століття, в епоху А.С. Пушкіна.
Поняття літературної мови зазвичай взаємодіє з поняттям мовних стилів, що існують у межах кожного літературної мови.
У сучасних літературних мовах зазвичай виділяють п'ять стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний та художній. Кожному з цих стилів притаманні свої особливості, що відрізняють його від інших стилів. Так, наприклад, для офіційно-ділового стилю характерна стандартизація, включення в текст абревіатур, скорочень; в стилі художньої літератури використовуються мовні засоби, що мають нарівні з логічним змістом ще й експресивно-емоційним відтінком; для наукового характерна насиченість термінологією (до чверті тексту), "сухість" мови викладу і т.д.
У Росії наукова мова і стиль почав складатися в перші десятиліття 18 століття, коли автори наукових книг і перекладачі стали створювати російську наукову термінологію. У другій половині цього століття завдяки роботам М.В. Ломоносова і його учнів формування наукового стилю зробило крок вперед, але остаточно він склався у другій половині XIX століття.
Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру наук (природничих, точних, гуманітарних) і жанрових відмінностей (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології, філософії або історії.
Науковий стиль має свої різновиди (підстилі): науково-популярний, науково-ділової, науково-технічний (виробничо-технічний), науково-публіцистичний, навчально-науковий.
Стиль наукових робіт визначається, в кінцевому рахунку, їх змістом і цілями наукового повідомлення - по можливості точно і повно пояснити факти навколишньої дійсності, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і т.д. Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності висловлювання при збереженні насиченості змісту.
Про мову вчених нерідко говорять, що він відрізняється "сухістю", позбавлений елементів емоційності та образності. Таку думку носить надмірно узагальнений характер: нерідко в наукових роботах, зокрема полемічних, використовуються емоційно-експресивні та образотворчі засоби мови, які, будучи, правда, додатковим прийомом, на тлі суто наукового викладу помітно виділяються і надають науковій прозі велику переконливість.
Науковий стиль - не примха, а обов'язок. У середовищі вчених і наукових працівників давно прийнято, що всі наукові тексти повинні писатися в певному строгому стилі. Це викликано, насамперед, необхідністю уникнути двозначностей і багатозначності тих чи інших наукових понять. Стиль наукових робіт визначається, в кінцевому рахунку, їх змістом і цілями наукового повідомлення: по можливості точно і повно пояснити факти, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і так далі.
Споконвічна форма існування наукової мови - письмова, що пояснюється таким її визначальною ознакою, як понятійний відображення дійсності, логічність викладу. Наукова мова повинна бути строго доказательна, аргументована. Дійсно наукове виклад в основному все ж таки орієнтоване на письмову мову, про що явно свідчить необхідність у багатьох випадках хоча б часткового переходу до елементів письмового викладу (до написання формул, демонстрації таблиць, діаграм і т.д.).
Поняття, якими оперує наукове мислення, виражаються в основному багатокомпонентними структурами, характерними саме для письмової мови. Це відбувається тому, що письмова форма більш зручна і надійна в сенсі виявлення найменших інформативних неточностей, логічних порушень, які неактуальні в побутовому спілкуванні, а в науковому можуть привести до самих серйозних перекручувань істини. Зазвичай наукові доповіді, повідомлення спочатку пишуть, відпрацьовуючи адекватну форму втілення наукової інформації, або хоча б складають тези, план.
Наукові тексти оформляються у вигляді окремих закінчених творів, структура яких підпорядкована законам жанру.
Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.
Логічність - це наявність смислових зв'язків між послідовними одиницями тексту.
Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.
Ясність, як якість наукової мови, передбачає зрозумілість, доступність. За ступенем доступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти розрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.
Точність наукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.
Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т.п. Іноді такі кошти можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні кошти необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.
Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, "інтелектуального" викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до викладати подіям і фактам. Прагнення до обмеженого використання авторського "я" - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.
Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема, інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.
Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.
Лексику наукової мови складають три основні шари: загальновживані слова, загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживана лексика становить основи викладу. В першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура). За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузях науки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.
Термін - це слово чи словосполучення, точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічне інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою "спеціальне".
Морфологічні риси наукового стилю:
переважання іменників;
широке поширення абстрактних іменників (час, явища, зміна, стан);
використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості, стали ...);
вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);
вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).
У межах власне-наукового підстилі виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь і ін підстиль відрізняється в цілому суворої, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстиль протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.
Особливістю науково-популярного підстилі є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.
Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилі та науково-популярного викладу. З власне-наукового підстилів його ріднить термінологічним, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрами науково-навчального підстилі відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та ін
"Російська мова і культура мови"
на тему: "Науковий стиль.
Види компресії тексту "
Виконав:
Студентка
Перевірив:
Викладач
Ейхенбаум О.А.
Санкт-Петербург 2008
Зміст
Введення
1. Літературна мова: поняття та стилі
2. Історія наукового стилю
3. Визначення та особливості наукового стилю літературної мови
4. Загальні риси наукового стилю
5. Види і жанри наукового стилю
6. Мовні засоби в науковому стилі
6.1. Фонетичний рівень
6.2. Лексичний рівень
6.3. Морфологічний рівень
6.4. Синтаксичний рівень
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Виняткова роль, яка належить мові у науковому осмисленні й освоєнні світу, обумовлює філософське значення його аналізу. Літературна мова пройшов тривалу еволюцію, в ньому утворилися різні стилі. Один з них - науковий.Кожен стиль з'являється в свій час - тоді, коли в суспільстві дозріли умови для його формування, коли мова досягає високого ступеня розвитку. Час появи наукового стилю різне в різних країнах.
Так, в середні століття, в епоху феодалізму, "вченим мовою" всієї Західної Європи була латинь - міжнародна мова науки. З одного боку, це було зручно: вчені незалежно від своєї рідної мови могли читати твори один одного. Але, з іншого боку, такий стан заважало формуванню наукового стилю в кожній країні. Тому розвиток його протікало в боротьбі з латиною. На основі національних мов формувалися кошти, необхідні для вираження наукових положень, думок.
Початок формування мови російської науки належить до першої третини XVIII ст. Саме в цей період Російська академія опублікувала ряд праць російською мовою. У 30-ті роки XVIII ст. мова наукових книг був самим обробленим і досконалим серед різних літературних жанрів. І це не дивно, якщо згадати наукові твори таких великих учених, як М.В. Ломоносов, С.П. Крашенинников, П.І. Ричков, І.І. Лєпєхін та інші.
Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача сообщаемую інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуття.
Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, але колективів учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.
Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильне і різнобічний вплив на літературну мову.
1. Літературна мова: поняття та стилі
Перш ніж говорити про науковий стиль літературної мови, дамо визначення літературній мові.Літературна мова - це оброблена форма загальнонародної мови, що володіє в більшій чи меншій мірі письмово закріпленими нормами. Інакше кажучи, це мова всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі.
Літературна мова - завжди результат колективної творчої діяльності. Уявлення про "закріпленості" норм літературної мови має відому відносність (при всій важливості і стабільності норми вона рухається в часі). Не можна уявити собі розвинену і багату культуру народу без розвиненого і багатого літературної мови. У цьому велике суспільне значення самої проблеми літературної мови.
Серед лінгвістів немає єдиної думки про складне і багатогранне поняття літературної мови. Деякі дослідники вважають за краще говорити не про літературну мову в цілому, а про його різновиди: або про письмово-літературній мові, або про розмовно-літературній мові, або про мову художньої літератури і т.д.
Літературна мова не можна ототожнювати з мовою художньої літератури. Це різні, хоча і співвідносні поняття.
Літературна мова - надбання всіх, хто володіє його нормами. Він функціонує як у письмовій, так і в розмовній формах. Мова художньої літератури (мова письменників), хоча звичайно орієнтується на ті ж норми, містить в собі багато індивідуального, незагально. У різні історичні епохи і в різних народів ступінь близькості літературної мови і мови художньої літератури виявлялася неоднаковою.
Існує відмінність між літературною мовою і національною мовою. Національна мова виступає у формі літературної мови, проте не всякий літературна мова відразу стає національною мовою. Національні мови, як правило, формуються в епоху капіталізму.
Про російській літературній мові можна говорити вже з початку XVII століття, тоді як національною мовою він стає в першу половину XIX століття, в епоху А.С. Пушкіна.
Поняття літературної мови зазвичай взаємодіє з поняттям мовних стилів, що існують у межах кожного літературної мови.
У сучасних літературних мовах зазвичай виділяють п'ять стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний та художній. Кожному з цих стилів притаманні свої особливості, що відрізняють його від інших стилів. Так, наприклад, для офіційно-ділового стилю характерна стандартизація, включення в текст абревіатур, скорочень; в стилі художньої літератури використовуються мовні засоби, що мають нарівні з логічним змістом ще й експресивно-емоційним відтінком; для наукового характерна насиченість термінологією (до чверті тексту), "сухість" мови викладу і т.д.
2. Історія наукового стилю
Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язано з еволюцією різних галузей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини. На перших порах стиль наукового викладу був близький до стилю художньої оповіді. Так, наукові праці Піфагора, Платона і Лукреція відрізнялися особливим, емоційним сприйняттям явищ. Відділення науково стилю від художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширивши свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватися стійка наукова термінологія. Згодом вона поповнилася за рахунок латині, стала інтернаціональним науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу як суперечать абстрактно-логічного відображення природи. Відомо, що занадто "художній" характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно "белетризованих". Надалі зразком наукової мови стало суворо логічний виклад Ньютона.У Росії наукова мова і стиль почав складатися в перші десятиліття 18 століття, коли автори наукових книг і перекладачі стали створювати російську наукову термінологію. У другій половині цього століття завдяки роботам М.В. Ломоносова і його учнів формування наукового стилю зробило крок вперед, але остаточно він склався у другій половині XIX століття.
Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру наук (природничих, точних, гуманітарних) і жанрових відмінностей (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології, філософії або історії.
Науковий стиль має свої різновиди (підстилі): науково-популярний, науково-ділової, науково-технічний (виробничо-технічний), науково-публіцистичний, навчально-науковий.
Стиль наукових робіт визначається, в кінцевому рахунку, їх змістом і цілями наукового повідомлення - по можливості точно і повно пояснити факти навколишньої дійсності, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і т.д. Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності висловлювання при збереженні насиченості змісту.
Про мову вчених нерідко говорять, що він відрізняється "сухістю", позбавлений елементів емоційності та образності. Таку думку носить надмірно узагальнений характер: нерідко в наукових роботах, зокрема полемічних, використовуються емоційно-експресивні та образотворчі засоби мови, які, будучи, правда, додатковим прийомом, на тлі суто наукового викладу помітно виділяються і надають науковій прозі велику переконливість.
3. Визначення та особливості наукового стилю літературної мови
Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей - таких як попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такі стильові риси, як логічність, сувора подчеркнутость викладу, точність, ясність, об'єктивність, абстрактність, стислість викладу, інтелектуальність і ряд інших рис.Науковий стиль - не примха, а обов'язок. У середовищі вчених і наукових працівників давно прийнято, що всі наукові тексти повинні писатися в певному строгому стилі. Це викликано, насамперед, необхідністю уникнути двозначностей і багатозначності тих чи інших наукових понять. Стиль наукових робіт визначається, в кінцевому рахунку, їх змістом і цілями наукового повідомлення: по можливості точно і повно пояснити факти, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і так далі.
Споконвічна форма існування наукової мови - письмова, що пояснюється таким її визначальною ознакою, як понятійний відображення дійсності, логічність викладу. Наукова мова повинна бути строго доказательна, аргументована. Дійсно наукове виклад в основному все ж таки орієнтоване на письмову мову, про що явно свідчить необхідність у багатьох випадках хоча б часткового переходу до елементів письмового викладу (до написання формул, демонстрації таблиць, діаграм і т.д.).
Поняття, якими оперує наукове мислення, виражаються в основному багатокомпонентними структурами, характерними саме для письмової мови. Це відбувається тому, що письмова форма більш зручна і надійна в сенсі виявлення найменших інформативних неточностей, логічних порушень, які неактуальні в побутовому спілкуванні, а в науковому можуть привести до самих серйозних перекручувань істини. Зазвичай наукові доповіді, повідомлення спочатку пишуть, відпрацьовуючи адекватну форму втілення наукової інформації, або хоча б складають тези, план.
Наукові тексти оформляються у вигляді окремих закінчених творів, структура яких підпорядкована законам жанру.
4. Загальні риси наукового стилю
Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначених наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому . Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології або історії.Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.
Логічність - це наявність смислових зв'язків між послідовними одиницями тексту.
Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.
Ясність, як якість наукової мови, передбачає зрозумілість, доступність. За ступенем доступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти розрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.
Точність наукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.
Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т.п. Іноді такі кошти можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні кошти необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.
Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, "інтелектуального" викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до викладати подіям і фактам. Прагнення до обмеженого використання авторського "я" - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.
Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема, інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.
Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.
Лексику наукової мови складають три основні шари: загальновживані слова, загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживана лексика становить основи викладу. В першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура). За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузях науки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.
Термін - це слово чи словосполучення, точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічне інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою "спеціальне".
Морфологічні риси наукового стилю:
переважання іменників;
широке поширення абстрактних іменників (час, явища, зміна, стан);
використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості, стали ...);
вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);
вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).
5. Види і жанри наукового стилю
Виділяють три різновиди (підстилі) наукового стилю: власне-науковий; науково-навчальний; науково-популярний.У межах власне-наукового підстилі виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь і ін підстиль відрізняється в цілому суворої, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстиль протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.
Особливістю науково-популярного підстилі є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.
Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилі та науково-популярного викладу. З власне-наукового підстилів його ріднить термінологічним, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрами науково-навчального підстилі відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та ін
Можна виділити наступні жанри наукової прози:
монографія;
журнальна стаття;
рецензія;
підручник (навчальний посібник);
лекція;
доповідь;
інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі);
усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);
дисертація;
науковий звіт.
Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.
До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться:
реферат;
автореферат;
конспект;
тези;
анотація.
При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.
До жанрами навчально-наукового підстилі відносяться лекція, семінарський доповідь, реферат, реферативний повідомлення.
підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови;
стандартність інтонації;
сповільненість темпу;
стабільність ритмічного та волнообразность інтонаційного малюнка.
До особливостей произносительного наукового стилю, як стилю книжкового, відносяться: ослаблена редукція голосних; ослаблена асиміляція приголосних; виразне вимова ненаголошених складів (з наближенням до буквеному вимовою); вимова запозичених та інтернаціональних слів з наближення до джерела або до інтернаціональної нормі та ін
Характерною рисою наукового стилю є його висока терминирования - насиченість термінами. При цьому частка термінів у порівнянні із загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрах наукової мови. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначення понять, що вводяться термінами. Неправильно спожитий або зрозумілий термін може дезінформувати читача.
У суто науковому (академічному) стилі терміни не завжди пояснюються. У наукових творах для широкої аудиторії терміни зазвичай роз'яснюються. Може даватися пряме пояснення терміну, наприклад: "Просодика - це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу". Терміни можуть бути пояснені через синоніми або через пояснення походження терміна, тобто через етимологічні довідки. Визначення терміна може даватися "попутно", тобто в дужках, у виносках. У навчальній літературі, зокрема, в підручниках, терміни найчастіше отримують пряме пояснення.
Особливо своєрідно вживається в науковому стилі дієслово.
У даному стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми, характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасове значення набувають і форми минулого часу. Чергування форм теперішнього і минулого часу в інших стилях робить мову образної, "живописної", в науковому ж стилі чергування форм теперішнього і минулого часу вказують на закономірність явища, що підкреслюється контекстом.
У науковому стилі частіше вживаються дієслова недоконаного виду (близько 80% від усіх дієслів), так як від них утворюються форми теперішнього часу, які, як вже сказано вище, мають позачасове узагальнене значення. Дієслова доконаного виду вживаються значно рідше (≈ 20%) і використовуються часто в стійких оборотах типу: розглянемо ...; доведемо, що ...; зробимо висновки; покажемо на прикладах і т.п.
У науковому стилі часто використовуються зворотні дієслова (з суфіксом - ся, - сь) в пасивного (пасивному) значенні.
Частота вживання в наукових текстах пасивної форми дієслова пояснюється тим, що при описі механізму, процесу, структури увага зосереджується на них самих, а не на виробника дії. У науковому стилі викладу часто використовується дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на суб'єкт дії.
Великого поширення в науковому стилі мають короткі пасивні дієприкметники, які за функції близькі до зворотних дієслів з пасивним значенням.
У науковій мові частіше, ніж в інших стилях мови, вживаються короткі прикметники.
Своєрідно виявляється категорія особи: значення особи зазвичай є ослабленим, невизначеним, більш узагальненим. Пояснюється це тим, що в науковій мові не прийнято вживати займенник 1 особи од. ч. "Я". Його замінюють займенником "МИ". Прийнято вважати, що вживання займенника "МИ" створює атмосферу авторської скромності і об'єктивності: Ми досліджували і прийшли до висновку ... (замість: Я досліджував і прийшов до висновку ...). Проте слід мати на увазі, що вживання авторського МИ може, навпаки, створювати атмосферу авторського величі, особливо коли дослідження не представляє особливого наукового інтересу.
У зв'язку з цим замість форми 1 особи однини і множини займенників Я або МИ в наукових текстах вживаються невизначено-особисті і безособові пропозиції.
З форм нахилень в науковій мові явно переважає дійсне. За ним слідує умовний в силу того, що в науковому пошуку необхідно відбивається (і фіксується в мові) елемент предположительности. Наказовий спосіб представлено рідко (в основному при описі дослідів - наприклад, перевірте результати ..., учините дані ...).
У цілому ж у науковому стилі над дієсловами переважають іменники та прикметники. Іменний характер наукового стилю - типова його (наукового стилю) риса, і пояснюється це наявністю в цьому стилі якісних характеристик предметів і явища. Крім того, часте вживання в науковому стилі імен іменників у поєднанні з прикметниками у функції визначення пояснюється стислістю такого поєднання і високим інформативним вагою іменних форм, що надзвичайно важливо для наукового викладу, мета якого - повідомити читачеві велику кількість предметних значень в можливо більш компактній формі.
У зв'язку з цим необхідно охарактеризувати особливості вживання іменників у науковому стилі.
Значно рідше, ніж в інших стилях, зокрема, в розмовному і художньому, вживаються одухотворені іменники. Серед іменників чоловічого і жіночого роду велике місце також займає абстрактна лексика.
Своєрідно проявляється в науковій мові категорія числа іменників. У науковій літературі поширеним є вживання форми однини замість множини. Ці форми служать для позначення узагальненого поняття чи неподільної сукупності і спільності. Їх вживання пояснюється тим, що форми множини мають більш конкретне значення, вказуючи на окремі раховані предмети. Навпаки, в науковій мові зустрічаються форми множини іменників, які в інших типах мовлення не зустрічаються - множина від абстрактних і речовинних іменників.
Для наукової мови характерне вживання деяких прикметників і дієприкметників у значенні вказівних займенників "цей, такий". Наприклад: Мінерали, що входять до цієї групи, мають темне забарвлення. Прикметник "наступні" у значенні займенника "такі" підкреслює послідовність перерахування особливостей, ознак і т . д. У науково-технічній літературі, як правило, не вживаються, в силу їхньої невизначеності, неконкретність, займенники щось, дещо, що-небудь.
У науковій мові велике місце займають прийменники, прийменникові сполучення та спілки. Високий відсоток служби в ній прийменників почасти пояснюється іменним характером наукового стилю.
Науковий виклад розраховане на логічне, а не на емоційно-чуттєве сприйняття, тому емоційні мовні елементи не відіграють вирішальної ролі у науковій літературі. Однак, визнаючи специфічними рисами наукового стилю понятійного і підкреслену логічність, в ньому присутній і елемент образності, емоційності і в цілому експресивності.
Використання емоційних елементів у науковому тексті значною мірою визначається областю знання, до якої він відноситься. Оскільки, наприклад, у наукових роботах з математики, механіки результати наукових пошуків повинні бути викладені так, щоб їх можна було формалізувати, перевірити експериментально, отримати втілення у схемах, авторська стилістична індивідуальність тут майже зовсім не представлена. Не представлена і образність мови.
У науково-гуманітарної же літературі, предметом якої є суспільство і духовна діяльність людини, емоційні елементи представлені досить широко. Особливо широко представлені емоційні елементи в тих розділах, де міститься наукова полеміка. Тут емоційний елемент органічно входить в словесну тканину наукового твору, не порушуючи його стильової однорідності та структурної одноплановості.
У науковій літературі широко застосовуються різні види скорочень: графічно (вид-во), літерні абревіатури (ГОСТ), складноскорочені слова (Держплан), скорочення без голосних (млрд), скорочення змішаної форми (НІІцветмет).
Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях пропозицій.
Так, для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий відмінок імені, часто з приводом для (обмін речовин, коробка передач, прилад для монтажу).
Імена прикметники в ролі визначення широко вживаються в термінологічному значенні: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і т.п.
Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка (а не дієслівного), що сприяє створенню іменного характеру наукового стилю. Найчастіше іменні присудки зустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв'язка нерідко відсутня. Широко вживаними в науковому стилі є іменні складові присудки з короткими дієприкметниками типу "може бути використаний".
На рівні пропозиції також проявляється специфіка наукового стилю.
Оскільки логічність - одна з основних стильових рис наукового тексту, для його синтаксису характерні структури, перш за все виражають суто понятійне зміст. Такий основний структурою в багатьох мовах є полносоставное розповідне речення з нейтральним (у стильовому відношенні) лексичним наповненням, з логічно правильним (нормативним), прямим порядком слів і з союзною зв'язком між частинами пропозиції.
Простих пропозицій у науковій мові стільки ж, скільки складних (49,7% і 50,3%). Середній розмір простого речення - близько 20 слів, складного - близько 30. Серед складнопідрядних переважають пропозиції з одним підрядним.
Питальні речення виконують у науковій мові специфічні функції, пов'язані з прагненням пише привернути увагу до излагаемому. У такій же незвичайній ролі вживаються і спонукальні (для вираження допущень і пропозицій) пропозиції.
Для наукового стилю характерне широке поширення безособових пропозицій різних типів, тому що в сучасному наукової мови особиста манера викладу поступилася місцем безособової, що обумовлено прагненням до об'єктивної узагальненості і абстрагованості.
Широко споживані в науковому тексті пасивні конструкції (пасивні), при цьому часто відсутня вказівка на виробника дії.
Для наукової мови характерне з'ясування причинно-наслідкових відносин між явищами, тому в наукових текстах переважають складні речення з союзною зв'язком (із спілками). Багато представлені складні сурядні й підрядні сполучники і союзні слова, такі, як: незважаючи на те що, з огляду на те що, тому що, внаслідок того що, тоді як, між тим як, у той час як і ін Найбільш продуктивні в наукових текстах складнопідрядні речення з підрядними причинними, умовними, тимчасовими, слідства, з'ясувальних.
Специфічною рисою наукового стилю є вживання складнопідрядних речень, де висловлюється зіставлення будь-яких явищ.
Типовим для наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховують логічно однорідні поняття.
Використовується в науковій мові і група вступних слів і словосполучень, що містять вказівку на те, ким висловлена та або інша думка, кому належить те чи інше вираження, який джерело повідомлення (на нашу думку, на переконання, божків, за відомостями, за повідомленням, з точки зору, відповідно до гіпотези, визначенню і ін.)
Для наукових творів характерна композиційна зв'язаність викладу. Взаємопов'язаність окремих частин наукового висловлювання досягається за допомогою певних сполучних слів чи груп слів, що відображають етапи логічного викладу і є засобом зв'язку думок у ході логічного міркування.
Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильне і різнобічний вплив на літературну мову. Що здійснюється на наших очах науково-технічна революція вводить в загальне вживання величезна кількість термінів. Комп'ютер, дисплей, екологія, стратосфера, сонячний вітер - ці та багато інших терміни перейшли зі сторінок спеціальних видань у повсякденний побут. Якщо раніше тлумачні словники складалися на основі мови художньої літератури і в меншій мірі публіцистики, то зараз опис розвинених мов світу неможливо без урахування наукового стилю та його ролі в житті суспільства. Досить сказати, що з 600 000 слів авторитетного англійського словника Вебстера (Вебстера) 500 000 складає спеціальна лексика.
Широке та інтенсивний розвиток науково-технічного стилю призвело до формування в його рамках численних жанрів, таких, як: стаття, монографія, підручник, патентне опис (опис винаходу), реферат, анотація, документація, каталог, довідник, специфікація, інструкція, реклама ( що має ознаки та публіцистичного стилю). Кожному жанрові притаманні свої індивідуально-стильові риси, однак вони не порушують єдність науково-технічного стилю, наслідуючи його загальні ознаки і особливості.
Отже, швидкий розвиток суспільства, стрімкий прогрес науки і техніки викликають потребу у формуванні спеціальної мови, найкращим чином пристосованого для вираження і передачі наукового знання.
2. Будагов Р.А. Літературні мови і мовні стилі. - М., 1967.
3. Васильєва О.М. Курс лекцій за стилістикою російської мови: Науковий стиль мовлення. - М., 1976
4. Вартапетов С.С. Стиль наукової мови / / Російська мова в школі. - 1998
5. Виноградов В.В. Проблеми літературних мов і закономірностей їх утворення і розвитку. - М., 1967.
6. Сенкевіч М.П. Стилістика наукової мови і редагування наукових творів. - М., 1984
7. Соловйов В.І. Складання та редагування рефератів. - М., 1975
монографія;
журнальна стаття;
рецензія;
підручник (навчальний посібник);
лекція;
доповідь;
інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі);
усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);
дисертація;
науковий звіт.
Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.
До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться:
реферат;
автореферат;
конспект;
тези;
анотація.
При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.
До жанрами навчально-наукового підстилі відносяться лекція, семінарський доповідь, реферат, реферативний повідомлення.
6. Мовні засоби в науковому стилі
Специфіка у використанні коштів загального мови в науковій сфері спілкування зачіпає всі лінгвістичні рівні - фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний. Розглянемо по порядку:6.1. Фонетичний рівень
Фонетико-інтонаційна сторона в усній формі наукової мови не має визначального значення, вона покликана в основному підтримати стилістичну специфіку на інших рівнях. Так, повний стиль вимови має забезпечити чітке сприйняття словесної форми взагалі і складному зокрема. Цьому ж служить і щодо уповільнений темп вимови слів. Понятійні словосполучення поділяються подовженими паузами, щоб адресат краще сприймав їх зміст. Загальний рівномірно-уповільнений темп мови також покликаний створювати сприятливі умови сприйняття. Фонетичні особливості наукового стилю зводяться до наступних:підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови;
стандартність інтонації;
сповільненість темпу;
стабільність ритмічного та волнообразность інтонаційного малюнка.
До особливостей произносительного наукового стилю, як стилю книжкового, відносяться: ослаблена редукція голосних; ослаблена асиміляція приголосних; виразне вимова ненаголошених складів (з наближенням до буквеному вимовою); вимова запозичених та інтернаціональних слів з наближення до джерела або до інтернаціональної нормі та ін
6.2. Лексичний рівень
Побічний, узагальнений характер наукового тексту проявляється на лексичному рівні в тому, що в ньому широко вживаються слова з абстрактним значенням. Слова побутового характеру також набувають у науковому тексті узагальнене, часто термінологічне значення, наприклад, такі технічні терміни муфта, стакан, трубка, та багато інших. інХарактерною рисою наукового стилю є його висока терминирования - насиченість термінами. При цьому частка термінів у порівнянні із загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрах наукової мови. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначення понять, що вводяться термінами. Неправильно спожитий або зрозумілий термін може дезінформувати читача.
У суто науковому (академічному) стилі терміни не завжди пояснюються. У наукових творах для широкої аудиторії терміни зазвичай роз'яснюються. Може даватися пряме пояснення терміну, наприклад: "Просодика - це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу". Терміни можуть бути пояснені через синоніми або через пояснення походження терміна, тобто через етимологічні довідки. Визначення терміна може даватися "попутно", тобто в дужках, у виносках. У навчальній літературі, зокрема, в підручниках, терміни найчастіше отримують пряме пояснення.
6.3. Морфологічний рівень
Абстрактність наукового стилю проявляється і на граматичному рівні - у виборі форм слова і в побудові словосполучень і пропозицій.Особливо своєрідно вживається в науковому стилі дієслово.
У даному стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми, характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасове значення набувають і форми минулого часу. Чергування форм теперішнього і минулого часу в інших стилях робить мову образної, "живописної", в науковому ж стилі чергування форм теперішнього і минулого часу вказують на закономірність явища, що підкреслюється контекстом.
У науковому стилі частіше вживаються дієслова недоконаного виду (близько 80% від усіх дієслів), так як від них утворюються форми теперішнього часу, які, як вже сказано вище, мають позачасове узагальнене значення. Дієслова доконаного виду вживаються значно рідше (≈ 20%) і використовуються часто в стійких оборотах типу: розглянемо ...; доведемо, що ...; зробимо висновки; покажемо на прикладах і т.п.
У науковому стилі часто використовуються зворотні дієслова (з суфіксом - ся, - сь) в пасивного (пасивному) значенні.
Частота вживання в наукових текстах пасивної форми дієслова пояснюється тим, що при описі механізму, процесу, структури увага зосереджується на них самих, а не на виробника дії. У науковому стилі викладу часто використовується дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на суб'єкт дії.
Великого поширення в науковому стилі мають короткі пасивні дієприкметники, які за функції близькі до зворотних дієслів з пасивним значенням.
У науковій мові частіше, ніж в інших стилях мови, вживаються короткі прикметники.
Своєрідно виявляється категорія особи: значення особи зазвичай є ослабленим, невизначеним, більш узагальненим. Пояснюється це тим, що в науковій мові не прийнято вживати займенник 1 особи од. ч. "Я". Його замінюють займенником "МИ". Прийнято вважати, що вживання займенника "МИ" створює атмосферу авторської скромності і об'єктивності: Ми досліджували і прийшли до висновку ... (замість: Я досліджував і прийшов до висновку ...). Проте слід мати на увазі, що вживання авторського МИ може, навпаки, створювати атмосферу авторського величі, особливо коли дослідження не представляє особливого наукового інтересу.
У зв'язку з цим замість форми 1 особи однини і множини займенників Я або МИ в наукових текстах вживаються невизначено-особисті і безособові пропозиції.
З форм нахилень в науковій мові явно переважає дійсне. За ним слідує умовний в силу того, що в науковому пошуку необхідно відбивається (і фіксується в мові) елемент предположительности. Наказовий спосіб представлено рідко (в основному при описі дослідів - наприклад, перевірте результати ..., учините дані ...).
У цілому ж у науковому стилі над дієсловами переважають іменники та прикметники. Іменний характер наукового стилю - типова його (наукового стилю) риса, і пояснюється це наявністю в цьому стилі якісних характеристик предметів і явища. Крім того, часте вживання в науковому стилі імен іменників у поєднанні з прикметниками у функції визначення пояснюється стислістю такого поєднання і високим інформативним вагою іменних форм, що надзвичайно важливо для наукового викладу, мета якого - повідомити читачеві велику кількість предметних значень в можливо більш компактній формі.
У зв'язку з цим необхідно охарактеризувати особливості вживання іменників у науковому стилі.
Значно рідше, ніж в інших стилях, зокрема, в розмовному і художньому, вживаються одухотворені іменники. Серед іменників чоловічого і жіночого роду велике місце також займає абстрактна лексика.
Своєрідно проявляється в науковій мові категорія числа іменників. У науковій літературі поширеним є вживання форми однини замість множини. Ці форми служать для позначення узагальненого поняття чи неподільної сукупності і спільності. Їх вживання пояснюється тим, що форми множини мають більш конкретне значення, вказуючи на окремі раховані предмети. Навпаки, в науковій мові зустрічаються форми множини іменників, які в інших типах мовлення не зустрічаються - множина від абстрактних і речовинних іменників.
Для наукової мови характерне вживання деяких прикметників і дієприкметників у значенні вказівних займенників "цей, такий". Наприклад: Мінерали, що входять до цієї групи, мають темне забарвлення. Прикметник "наступні" у значенні займенника "такі" підкреслює послідовність перерахування особливостей, ознак і т . д. У науково-технічній літературі, як правило, не вживаються, в силу їхньої невизначеності, неконкретність, займенники щось, дещо, що-небудь.
У науковій мові велике місце займають прийменники, прийменникові сполучення та спілки. Високий відсоток служби в ній прийменників почасти пояснюється іменним характером наукового стилю.
Науковий виклад розраховане на логічне, а не на емоційно-чуттєве сприйняття, тому емоційні мовні елементи не відіграють вирішальної ролі у науковій літературі. Однак, визнаючи специфічними рисами наукового стилю понятійного і підкреслену логічність, в ньому присутній і елемент образності, емоційності і в цілому експресивності.
Використання емоційних елементів у науковому тексті значною мірою визначається областю знання, до якої він відноситься. Оскільки, наприклад, у наукових роботах з математики, механіки результати наукових пошуків повинні бути викладені так, щоб їх можна було формалізувати, перевірити експериментально, отримати втілення у схемах, авторська стилістична індивідуальність тут майже зовсім не представлена. Не представлена і образність мови.
У науково-гуманітарної же літературі, предметом якої є суспільство і духовна діяльність людини, емоційні елементи представлені досить широко. Особливо широко представлені емоційні елементи в тих розділах, де міститься наукова полеміка. Тут емоційний елемент органічно входить в словесну тканину наукового твору, не порушуючи його стильової однорідності та структурної одноплановості.
У науковій літературі широко застосовуються різні види скорочень: графічно (вид-во), літерні абревіатури (ГОСТ), складноскорочені слова (Держплан), скорочення без голосних (млрд), скорочення змішаної форми (НІІцветмет).
6.4. Синтаксичний рівень
Синтаксичні особливості наукового стилю виявляються досить послідовно незважаючи на те, що синтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживаних, нейтральні. Синтаксис (побудова словосполучень і речень) найбільше відображає зв'язок з мисленням.Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях пропозицій.
Так, для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий відмінок імені, часто з приводом для (обмін речовин, коробка передач, прилад для монтажу).
Імена прикметники в ролі визначення широко вживаються в термінологічному значенні: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і т.п.
Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка (а не дієслівного), що сприяє створенню іменного характеру наукового стилю. Найчастіше іменні присудки зустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв'язка нерідко відсутня. Широко вживаними в науковому стилі є іменні складові присудки з короткими дієприкметниками типу "може бути використаний".
На рівні пропозиції також проявляється специфіка наукового стилю.
Оскільки логічність - одна з основних стильових рис наукового тексту, для його синтаксису характерні структури, перш за все виражають суто понятійне зміст. Такий основний структурою в багатьох мовах є полносоставное розповідне речення з нейтральним (у стильовому відношенні) лексичним наповненням, з логічно правильним (нормативним), прямим порядком слів і з союзною зв'язком між частинами пропозиції.
Простих пропозицій у науковій мові стільки ж, скільки складних (49,7% і 50,3%). Середній розмір простого речення - близько 20 слів, складного - близько 30. Серед складнопідрядних переважають пропозиції з одним підрядним.
Питальні речення виконують у науковій мові специфічні функції, пов'язані з прагненням пише привернути увагу до излагаемому. У такій же незвичайній ролі вживаються і спонукальні (для вираження допущень і пропозицій) пропозиції.
Для наукового стилю характерне широке поширення безособових пропозицій різних типів, тому що в сучасному наукової мови особиста манера викладу поступилася місцем безособової, що обумовлено прагненням до об'єктивної узагальненості і абстрагованості.
Широко споживані в науковому тексті пасивні конструкції (пасивні), при цьому часто відсутня вказівка на виробника дії.
Для наукової мови характерне з'ясування причинно-наслідкових відносин між явищами, тому в наукових текстах переважають складні речення з союзною зв'язком (із спілками). Багато представлені складні сурядні й підрядні сполучники і союзні слова, такі, як: незважаючи на те що, з огляду на те що, тому що, внаслідок того що, тоді як, між тим як, у той час як і ін Найбільш продуктивні в наукових текстах складнопідрядні речення з підрядними причинними, умовними, тимчасовими, слідства, з'ясувальних.
Специфічною рисою наукового стилю є вживання складнопідрядних речень, де висловлюється зіставлення будь-яких явищ.
Типовим для наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховують логічно однорідні поняття.
Використовується в науковій мові і група вступних слів і словосполучень, що містять вказівку на те, ким висловлена та або інша думка, кому належить те чи інше вираження, який джерело повідомлення (на нашу думку, на переконання, божків, за відомостями, за повідомленням, з точки зору, відповідно до гіпотези, визначенню і ін.)
Для наукових творів характерна композиційна зв'язаність викладу. Взаємопов'язаність окремих частин наукового висловлювання досягається за допомогою певних сполучних слів чи груп слів, що відображають етапи логічного викладу і є засобом зв'язку думок у ході логічного міркування.
Висновок
Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача сообщаемую інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуття. Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, але колективів учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильне і різнобічний вплив на літературну мову. Що здійснюється на наших очах науково-технічна революція вводить в загальне вживання величезна кількість термінів. Комп'ютер, дисплей, екологія, стратосфера, сонячний вітер - ці та багато інших терміни перейшли зі сторінок спеціальних видань у повсякденний побут. Якщо раніше тлумачні словники складалися на основі мови художньої літератури і в меншій мірі публіцистики, то зараз опис розвинених мов світу неможливо без урахування наукового стилю та його ролі в житті суспільства. Досить сказати, що з 600 000 слів авторитетного англійського словника Вебстера (Вебстера) 500 000 складає спеціальна лексика.
Широке та інтенсивний розвиток науково-технічного стилю призвело до формування в його рамках численних жанрів, таких, як: стаття, монографія, підручник, патентне опис (опис винаходу), реферат, анотація, документація, каталог, довідник, специфікація, інструкція, реклама ( що має ознаки та публіцистичного стилю). Кожному жанрові притаманні свої індивідуально-стильові риси, однак вони не порушують єдність науково-технічного стилю, наслідуючи його загальні ознаки і особливості.
Отже, швидкий розвиток суспільства, стрімкий прогрес науки і техніки викликають потребу у формуванні спеціальної мови, найкращим чином пристосованого для вираження і передачі наукового знання.
Список використаної літератури
1. Альбеткова В.І. Російська словесність. - М., 2001.2. Будагов Р.А. Літературні мови і мовні стилі. - М., 1967.
3. Васильєва О.М. Курс лекцій за стилістикою російської мови: Науковий стиль мовлення. - М., 1976
4. Вартапетов С.С. Стиль наукової мови / / Російська мова в школі. - 1998
5. Виноградов В.В. Проблеми літературних мов і закономірностей їх утворення і розвитку. - М., 1967.
6. Сенкевіч М.П. Стилістика наукової мови і редагування наукових творів. - М., 1984
7. Соловйов В.І. Складання та редагування рефератів. - М., 1975