БОЛИЧЕВА Є. М.
Слово може складатися з одного, двох або більше складів. Якщо складів кілька, то один з них обов'язково вимовляється інакше, ніж інші. Подібне виділення одного із складів служить умовою фонетичної оформленості слова і називається словесним наголосом.
Фонетичний тип наголосу визначається способами виділення наголошеного складу. Наголос в російській мові є силовим і кількісним одночасно. Ударний склад відрізняється від ненаголошених і своєю тривалістю, і своєю силою (гучністю).
Словесний наголос наділене організуючою функцією. Група складів, пов'язана загальним наголосом, утворює особливу фонетичну одиницю. Вона називається фонетичним словом, наприклад: [г'лавá] голова, [нá (г'л'ву] на голову. У рамках фонетичного слова ударний склад виявляється тією точкою відліку, стосовно якої визначається характер вимови інших складів.
Позбавлені наголоси слова можуть вести себе по-різному. Одні з них підкоряються звичайними правилами вимови звуків: [да_сáд'] до саду (пор.: [дасáд'] досада); [л 'е'j_к'] лей-ка (пор.: [л' е'jк'] лійка). Інші, незважаючи на ненаголошеності, зберігають деякі фонетичні прикмети самостійного слова. У них, наприклад, можуть звучати голосні, нехарактерні для ненаголошених складів: [што (нáм] що нам (пор.: [штанáм] штанів); [т'е (л'ісá] - ті ліси (пор.: [т ' ьл'ісá] тілеса).
Існують слова, в яких крім основного присутній побічна наголос. Воно є більш слабким, падає найчастіше на початкові склади і фіксується в словах зі складною словообразовательной структурою: будів `йматеріáли, під` донепроніцáемий, а `ерофо` тос'емка.
При характеристиці наголоси важливо враховувати його положення в слові. Якщо наголос закріплено за певним за рахунком стилем, воно є фіксованим. Так, в чеській мові наголос може припадати лише на перший склад, у польському - на передостанній, у французькому - на останній. Російська мова не знає подібної закономірності. Будучи разноместним (або нефіксованим), російське наголос може падати на будь-який склад і на будь-яку морфему у слові: зóлото, водá, молокó, позолотúть, необикновéнний. Це робить можливим існування слів, а також окремих форм слів, розрізнення яких пов'язане з місцем наголосу: зáмок - замóк, нóшу - ношý, нóгі - ногú і т. д.
Російське наголос має й іншу особливість - рухливість. Рухливість наголоси при утворенні граматичних форм слова визначається можливістю переходу наголосу:
1) з основи на закінчення і навпаки: країн-á - стрáн-и, голів-á - гóлов-у;
2) з одного складу на інший у межах тієї ж морфеми: дéрев-о - дерéвь-я, óзер-о - озер-а.
Приклади другого типу трапляються вкрай рідко.
Рухливість наголоси при словотворенні визначається можливістю переміщення наголосу на іншу морфему у похідному слові у порівнянні з виробляють: крáсн-ий / черв-від-á. Нерухоме словотвірне наголос припадає на ту ж саму морфему: беріз-а / беріз-ов-ий.
Отже, російське наголос описується відразу кількома ознаками:
1) силове і кількісну в фонетичному типу;
2) разноместним за характером розташування у слові;
3) рухоме за критерієм прикрепленности до певної морфеми (при утворенні граматичних форм і при словотворенні).