Міжнародно-правове співробітництво з профілактики наркоманії та наркозлочинності

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ Федерціі

Білгородський ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра державно-правових дисциплін

Основи профілактики наркоманії та наркозлочинності

ЛЕКЦІЯ

по теме1: «Міжнародно-правове співробітництво з профілактики наркоманії та наркозлочинності».

для співробітників правоохоронних органів щодо підвищення кваліфікації та перепідготовки в освітніх установах

правоохоронних органів

Підготував:

викладач кафедри ГосПД,

Лекція обговорена і схвалена

на засіданні кафедри

Білгород - 2006

Цілі лекції

Навчальна - формування у слухачів теоретичних знань про механізм міжнародно-правового співробітництва з профілактики наркоманії та наркозлочинності.

Виховна - виробити у слухачів почуття високої відповідальності у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин.

Розвиваюча - формувати установку на боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин.

Час: 2 години.

Введення

В епоху глобалізації і практично нічим не обмеженої свободи, спра переміщення через державні кордони людей і грошових коштів злочинність, яка все більше стає міжнародною, швидко навчилася грати на різниці законодавств різних країн, на прагненні окремих держав наполягати на пріоритеті своїх законів перед чужими і не допускати, щоб в те, що відбувається на їхній території, втручалися інші.

Скоївши злочин в одній країні, злочинці тут же прихованої вають на території іншої, зіштовхуючи лобами часом представників правоохоронних органів цих країн. Нерідко вони можуть взагалі піти від відповідальності з тієї причини, що скоєний ними пре ступленіе в різних країнах тлумачиться по-різному, або просто тому, що влада однієї країни раді вразити іншу.

Питання 1. Співробітництво держав як форма профілактики

наркоманії та наркозлочинності

Зловживання наркотиками і пов'язана з ними злочинна активність ділків наркобізнесу, насильство і розширюється корупція зачіпають мільйони людей в усьому світі. Вони не тільки руйнують людське життя, але ставлять під загрозу соціальну структуру і навіть стабільність урядів. Зміни, пов'язані з наркотиками проблеми все ширше зачіпають різні країни більшості регіонів світу, незважаючи на національні кордони і соціальний устрій. На це витрачаються мільярди доларів. Така небезпека загрожує всім країнам, незалежно від їх географічного розташування, політичної орієнтації або рівня економічного розвитку. Зважаючи на величезних масштабів цього явища зловживання наркотиками все частіше розглядається в якості зростаючої глобальної проблеми, що вимагає прийняття глобальних заходів у відповідь. Немає жодних сумнівів у тому, що необхідно активізувати міжнародне співробітництво у цій галузі.

Держави не в змозі впоратися з цим лихом поодинці - необхідні міжнародна солідарність і збалансовані, колективні і одночасні дії міжнародного співтовариства. Протягом XX століття відбулися численні міжнародні форуми, на яких обговорювалися проблеми протидії наркотизму, приймалися відповідні рішення, в тому числі закріплюються в міжнародно-правових нормах.

Імпульсом до скликання і проведення міжнародних форумів служить фактичний стан наркотизму у світі і в окремих державах, визначається на основі статистичних даних вивчення, аналізу та узагальнення практики, експертних оцінок фахівців. На таких форумах розробляються, формулюються і закріплюються міжнародно-правові норми, які стають нормами національного законодавства держав, які ратифікували ці документи.

Разом з тим, світова спільнота давно дійшла до розуміння того, що в усьому комплексі заходів боротьби з наркотизмом першорядне значення слід приділяти заходам профілактичного характеру.

Відповідно до статті 38 Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 року з поправками, внесеними до неї згідно з Протоколом 1972 року, та статті 20 Конвенції про психотропні речовини 1971 року, сторонам цих конвенцій належить приймати всі можливі заходи, спрямовані на запобігання зловживання наркотичними засобами чи психотропними речовинами, на раннє виявлення, лікування, виховання, відновлення працездатності, повернення до суспільства відповідних осіб та щодо нагляду за ними після закінчення їх лікування.

У статті 14 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року передбачено, що «з метою зменшення страждання людей і ліквідації фінансових стимулів для ліквідації незаконного обігу Сторони вживають належних заходів, спрямованих на ліквідацію або скорочення незаконного попиту на наркотичні засоби та психотропні речовини ».

У результаті узагальнення багаторічного досвіду боротьби з наркоманією та незаконним обігом наркотиків і психоактивних речовин вироблені дві основні стратегічні лінії, які зафіксовані в документах ООН:

1) скорочення незаконного попиту на наркотики та психоактивні речовини;

2) скорочення незаконного пропозиції наркотиків і психоактивних речовин.

Також, говорячи про співробітництво держав як формі профілактики наркоманії та наркозлочинності, слід зазначити, що основні зусилля країн (у тому числі й Росії) в цьому напрямку реалізуються наступними способами:

1) укладання багатосторонніх і двосторонніх договорів та угод державами в галузі контролю над наркотиками та боротьби з поширенням наркоманії;

2) співробітництво держав з міжнародними регіональними організаціями, що займаються боротьбою зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом, у тому числі з Європейським Союзом;

3) співробітництво держав у рамках Програми ООН з міжнародного контролю над наркотиками;

4) співробітництво держав з питань виявлення та припинення фактів "відмивання" наркодоходов;

5) підтримання на постійній основі контактів між правоохоронними органами і спеціальними службами держав з питань організації протидії незаконному обігу наркотиків;

6) розширення інституту офіцерів зв'язку по лінії боротьби з незаконним обігом наркотиків в державах - великих виробників і розповсюджувачів наркотиків, перш за все Центрально-Азіатського регіону, Латинської Америки і Прибалтики, а також у державах-учасницях СНД і при Генеральному секретаріаті Інтерполу;

7) проведення міжнародних оперативно-профілактичних операцій («Канал», «Синтез», «Прикордонне братство» та «Мак»).

Крім того, зауважимо, що розгортання багаторівневої системи міжнародного співробітництва виступає своєрідним механізмом координації зусиль і засобів усіх учасників боротьби з транснаціональним наркобізнесом. І серед його першочергових пріоритетів держави виділяють формування антинаркотичного "поясу безпеки" навколо Афганістану у вигляді системи припинення контрабанди наркотиків на кордонах з цією країною і на кордонах держав, що знаходяться на шляху наркотрафіку.

Останнім часом також найбільшу актуальність набуває створення в Центрально-Азіатському регіоні надійних механізмів припинення розповсюдження наркотиків, насамперед через тіснішу регіональну взаємодію.

Наприклад, одним з дієвих методів реагування на зміну наркоситуації та ефективної протидії афганської наркозагрозі стало проведення міжнародних оперативно-профілактичних операцій «Канал», спрямованих на виявлення та перекриття каналів контрабанди наркотиків. Завдяки взаємодії правоохоронних та спеціальних відомств вдалося присікти стійкі канали контрабандного переміщення наркотиків, викрити ряд великих злочинних транснаціональних наркоугруповань, скоординувати і об'єднати зусилля з протидії наркозагрозі.

Разом з тим, розбіжності у законодавстві держав-учасників міжнародної взаємодії в певній мірі знижують його результативність. Незважаючи на те, що правовою основою національних законодавств держав є одні й ті ж універсальні конвенції ООН, є певні розбіжності в термінології; за критеріями формування переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів, що підлягають контролю; по порядку встановлення заходів контролю за обігом зазначених засобів і речовин; критеріям встановлення відповідальності за правопорушення, пов'язані з їх нелегальним оборотом і т.д.

Особливо слід підкреслити, що між державами, які беруть участь у протидії наркотрафіку, необхідні більш тісні форми співробітництва, що гарантують такі умови, при яких вживаються однією країною антинаркотичні зусилля не будуть підірвані менш суворими заходами контролю над наркотиками в суміжній країні.

Однією з форм такої співпраці може стати процес використання модельного законодавства у національному законотворчості.

Наприклад, з метою уніфікації та гармонізації національних законодавств Постановою Міжпарламентської Асамблеї держав-учасників СНД 2 листопада 1996 прийнятий рекомендаційний законодавчий акт «Про протидію незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів». Проте з часу його прийняття минуло вже 9 ​​років. За цей період наркоситуація на пострадянському просторі істотно змінилася. Крім того, у зазначеному акті не міститься рекомендацій щодо формування правових норм у сфері легального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів.

Важливо й те, що рекомендаційний законодавчий акт не відповідає концепції взаємозв'язку заходів, спрямованих на скорочення пропозиції нелегальних наркотиків і на скорочення попиту на них.

З огляду на ці оцінки, доцільно розробити і прийняти новий модельний закон, який, крім заходів, спрямованих на протидію наркозлочинності, містив би положення про організацію легального обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, заходи з профілактики наркоманії, надання наркологічної (медико-соціальної) допомоги хворим на наркоманію та їх реабілітації.

Підводячи підсумок даного питання, слід сказати, що успішно попереджати і боротися з наркоманією та міжнародним наркобізнесом самостійно не в силах жодна країна світу. Тільки спільними зусиллями можна попередити і припинити ці явища.

Питання 2. Конвенційний механізм міжнародного

співробітництва з протидії наркоманії

та наркозлочинності

Міжнародний режим у галузі контролю над наркотичними засобами і психотропними речовинами включає наступні документи.

Єдина конвенція про наркотичні засоби, яка була прийнята урядами на спеціальній міжнародній конференції в 1961 році і діє з 1964 року, замінивши собою укладені перед Другою світовою війною договори з опіатів, каннабісу і кокаїну. В даний час, відповідно до цієї угоди, контроль здійснюється щодо понад 116 наркотичних засобів, включаючи опіум і його похідні, а також синтетичні наркотики.

При розробці Єдиної конвенції ООН переслідувала три мети, головна з яких полягала в забезпеченні систематизації всіх діючих багатосторонніх договірних норм у цій галузі. Це завдання було успішно виконано.

По-друге, цей договір спростив і систематизував механізм контролю, що стало ще одним важливим кроком у напрямку підвищення ефективності зусиль міжнародного співтовариства. Постійний Центральний комітет з наркотичних засобів, створений у відповідності до Міжнародної конвенції з опіуму 1925 року, і Контрольний орган з наркотичних засобів, створений в рамках Конвенції про обмеження виробництва та регламентації розподілу наркотичних засобів 1931 року, були об'єднані в рамках Міжнародного комітету з контролю над наркотиками (МККН). Крім того, за допомогою Єдиної конвенції вдалося об'єднати, спростити та розширити деякі інші адміністративні функції.

Третя мета конвенції полягала в поширенні сфери застосування існуючих систем контролю на культивування рослин як сировини для отримання натуральних наркотичних засобів. У Договорі 1961 року був передбачений жорсткий контроль над виробництвом опію. Згідно з цією угодою до списку рослин, на культивування яких був поширений міжнародний контроль, були включені кокаїновий кущ і канабіс. На держави-учасників Договору 1961 р. було покладено особливе зобов'язання обмежити виробництво наркотиковмісних рослин кількістю, необхідною виключно для медичних і наукових цілей.

Деякі положення Єдиної конвенції містили нові зобов'язання, що стосуються лікування і відновлення працездатності наркоманів. У неї були включені нові синтетичні наркотики, які перебували під контролем згідно з Протоколом 1948 року.

Відповідно до Єдиної Конвенції про наркотичні засоби 1961 року сторони повинні представляти МККН обчислення потреб у всіх, хто знаходиться під міжнародним контролем наркотичні засоби, призначених для медичних і наукових цілей і для виготовлення інших наркотичних засобів або препаратів, а також обчислення, що стосуються складських запасів наркотичних засобів. Сторони повинні представляти також статистичні відомості про те, чи не перевищує виготовлене, ввезене або вивезене країною кількість наркотичних засобів відповідних обчислень, а також про вживання, культивуванні і конфіскації наркотичних засобів. Ця інформація може свідчити про масштаби незаконного обігу та ефективності прийнятих правоохоронними органами заходів щодо його припинення, а також про те, чи виконує уряд своє зобов'язання не допускати надмірного накопичення наркотичних засобів у виробників, торговців і державних підприємств.

Єдина Конвенція була підкріплена Протоколом 1972 року, який містив поправки до неї і вступив в силу 8 серпня 1975 року. У Протоколі підкреслюється необхідність розширення зусиль щодо попередження незаконного виробництва, обігу та використання наркотиків. У ньому наголошується також на необхідності надання особам, які зловживають наркотиками, послуг у сфері лікування та відновлення працездатності, підкреслюється, що лікування, виховання, подальший догляд, відновлення працездатності і повернення в суспільство повинні розглядатися в якості заміни або доповнення до тюремного ув'язнення осіб, що зловживають наркотиками, які скоїли злочини, пов'язані з ними.

До 1971 року під міжнародний контроль підпадали лише наркотичні засоби. У результаті зростаючого занепокоєння в зв'язку із згубним впливом на людину психотропних речовин, наркотиків амфетамінового ряду, седативно-гіпнотичних засобів і галюциногенів, які здатні змінювати поведінку і настрій, а також викликати небезпечну залежність, в 1971 році була прийнята Конвенція про психотропні речовини. Відповідно до цієї Конвенції такі речовини були поміщені під контроль системи міжнародного права. Його сфера охоплення системи міжнародного контролю над наркотиками була істотно розширена і поширена на галюциногени, такі як ЛСД (діетиламід лізергінової кислоти) і мескалін; стимулятори, такі як амфетаміни; і седативно-гіпнотичні засоби, наприклад, барбітурати.

У Конвенції містяться спеціальні положення про зловживання цими речовинами, націлені на забезпечення раннього виявлення, лікування, виховання, спостереження після закінчення лікування, відновлення працездатності і повернення в суспільство осіб, які відчувають пристрасть до будь-яких контрольованим речовин. В інших статтях розглядаються питання боротьби з незаконним обігом та міри покарання. На органах Організації Об'єднаних Націй, які займаються питаннями експлуатації та застосування системи контролю над наркотиками, а саме на Комісії з наркотичних засобів і МККН, лежить додаткова відповідальність за забезпечення контролю над наркотиками, визначеними цією Конвенцією.

Продовжуючи виконувати свою роль у справі міжнародної боротьби з наркотиками, ООН скликала в 1988 році конференцію повноважних представників, на якій 106 державами була прийнята Конвенція про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин, що вступила в силу 11 листопада 1990 року. Мета цієї Конвенції полягає в тому, щоб позбавити ділків наркобізнесу їх доходів, отриманих протиправним шляхом.

Одне з нових положень цієї Конвенції стосується виявлення, заморожування і конфіскації доходів і власності, отриманих у результаті незаконного обігу наркотиків. У зв'язку з цим суди будуть уповноважені видавати постанови про надання або арешт банківських, фінансових або комерційних документів.

Поряд з криміналізацією незаконного обороту наркотиків Конвенція 1988 року передбачає усунення будь-яких притулків для торговців наркотиками, зокрема, за допомогою її положень щодо надання великих торговців наркотиками, взаємну юридичну допомогу між державами у проведенні розслідувань, пов'язаних з наркотиками, і передачі матеріалів судочинства, пов'язаних з наркотиками, для забезпечення кримінального переслідування та інтересів належного відправлення правосуддя. Іншим важливим новим положенням є зобов'язання сторін ліквідувати або скоротити незаконний попит на наркотичні засоби і психотропні речовини. З метою запобігання витоку речовин, що часто використовуються при незаконному виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Таблиці I і II Конвенції, сторони зобов'язуються вживати заходів, які вони вважають необхідними, і співробітничати в цьому зв'язку один з одним.

Держави, що стають сторонами міжнародних договорів про контроль над наркотиками, покликані здійснювати свої зобов'язання, як правило, на основі прийняття відповідного законодавства для забезпечення можливостей виконання умов договорів у повному обсязі. Наприклад, одним з основних і обов'язкових для всіх сторін елементів Конвенцій про наркотики є встановлення кримінальної відповідальності та покарання за незаконний оборот наркотиків. Для досягнення цих цілей у внутрішньодержавне законодавство, при необхідності, вносяться відповідні зміни.

Найважливіше значення для виконання міжнародних договорів про контроль над наркотиками має наявність ефективної системи кримінального правосуддя. Крім положень, що стосуються національних правоохоронних механізмів, в Конвенції 1988 року міститься ряд важливих положень, спрямованих на розвиток міжнародного співробітництва органів правосуддя в області контролю над наркотиками. Вони стосуються міжнародного співробітництва в таких питаннях, як конфіскація доходів від злочинів, пов'язаних з наркотиками, видача, взаємна юридична допомога, передача матеріалів кримінальної розгляду, контрольовані поставки, незаконний обіг на морі та ін Ця Конвенція, зокрема, забезпечує державам договірну основу для надання взаємної допомоги у виконанні прохань про таких різних форм співробітництва, як збір і надання доказів та інформації, визначення, виявлення та заморожування доходів від злочинів, пов'язаних з наркотиками, передача іншим сторонам частини конфіскованої власності та видача осіб, які переховуються від правосуддя.

У Конвенціях в тій або іншій мірі передбачені механізми вирішення медичних і соціальних питань. У них містяться положення, відповідно до яких при здійсненні наркоманами правопорушень, пов'язаних з наркотиками, сторони можуть передбачати, щоб про таких осіб застосовувалися заходи, спрямовані на їх лікування, виховання, спостереження за ними після закінчення ними лікування, відновлення їхньої працездатності і повернення їх у суспільство.

Слід також відзначити можливість встановлення зв'язків між системою кримінального правосуддя і системою, що займається лікуванням, на різних етапах кримінального судочинства, у тому числі на етапі судового переслідування (наприклад, умовне припинення кримінального розгляду при проходженні курсу лікування, або винесення розпоряджень про лікування слідчими суддями у Франції ) або на етапі виконання покарання у вигляді тюремного ув'язнення (переклад для лікування в медичному закладі або в терапевтичній групі).

Відповідно до Конвенцією 1988 року кожній стороні слід приймати такі заходи, які можуть знадобитися для конфіскації доходів, отриманих від обороту наркотиків, або власності, вартість якої відповідає таким доходам. Держави можуть, але не зобов'язані, застосовувати обидві форми конфіскації. Кожна сторона повинна бути готова до співпраці з іншими державами, незалежно від того, чи застосовують вони той же підхід до конфіскації.

За визначенням «доходи» означають будь-яку власність, отриману чи придбану прямо або опосередковано в результаті вчинення правопорушення, пов'язаного з наркотиками. Прямо придбана власність включає, наприклад, фактично виплачені гроші за партію наркотичних засобів. Власність, набута опосередковано в результаті вчинення правопорушення, може включати, наприклад, цінну живопис або майно, куплене на таким чином отримані гроші. У кожному випадку має місце ланцюжок угод, що зв'язує дану власність з відповідним правопорушенням.

У деяких державах закони про конфіскацію передбачають можливість арешту власності в обсязі, відповідному підрахованої прибутку, отриманої правопорушником в результаті скоєних ним злочинів, а не арешту фактичній власності, отриманої чи придбаної таким злочинним шляхом. Бувають обставини, в яких пряма конфіскація є недоцільною або неможливою, або виникають складні питання щодо положення ні в чому не винних третіх сторін.

Для успішної боротьби з незаконним обігом наркотиків на глобальному рівні важливо забезпечити ефективне міжнародне співробітництво з таких питань діяльності судових органів, як видача осіб, які переховуються від правосуддя, взаємна юридична допомога, передача судочинства і контрольовані поставки. Якщо міждержавне співробітництво з цих питань не буде налагоджено, то положення міжнародних договорів про боротьбу з незаконним обігом наркотиків, зокрема, положення, що містяться в Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року, в основному виявляться нездійсненними. Для виконання цієї Конвенції необхідні спеціальні національні заходи, які могли б закласти основу для міжнародної координації діяльності.

Вкрай важливо, щоб держави усунули перешкоди для видачі осіб, які вчинили тяжкі правопорушення, пов'язані з наркотиками. До таких перешкод відносяться: відмінності в підході до питання про укладання угод про видачу, традиційна практика відмовляти у видачі громадян своєї країни іншим державам; існуючі в ряді держав вимоги про необхідність двосторонньої угоди про видачу; відмінності у вимогах, що стосуються подання доказів, передбачених судовою системою .

Міжнародний комітет з контролю над наркотиками розробляє рекомендації, що стосуються:

• спрощення процедур видачі;

• надання іншим державам і Програмі ООН з міжнародного контролю над наркотиками інформації для встановлення зв'язку;

• підготовки для інших урядів короткого огляду національної практики в області видачі;

• розгляду можливості видачі своїх громадян за скоєння тяжких правопорушень, пов'язаних з наркотиками, при тому розумінні, що засуджені особи можуть бути повернуті до себе на батьківщину для відбування покарання;

• використання у разі необхідності Типового договору ООН про видачу при проведенні переговорів про укладання угод про видачу.

Важливим компонентом боротьби з обігом наркотиків на міжнародному рівні є ефективна співпраця з питань розслідування та притягнення до кримінальної відповідальності. Як правило, та чи інша організація наркобізнесу діє відразу в декількох країнах. В одній країні виробляється сировина, в іншій воно обробляється й очищується, потім перевозиться через треті країни і збувається вже в четверте країнах. Тому вкрай важливо забезпечити співпрацю урядів у тому, що стосується збору доказів та притягнення винних до кримінальної відповідальності.

У статті 7 Конвенції 1988 року викладаються правова основа і процедури, до яких, можливо, буде потрібно вдатися для отримання доказів або свідчень, ознайомлення з матеріалами судового розгляду, проведення обшуків і арештів, обстеження предметів і місць, надання інформації і доказів, включаючи фінансові та комерційні документи, виявлення доходів і власності, пов'язаних з обігом наркотиків.

Оскільки багато правопорушення, пов'язані з наркотиками, носять міжнародний характер, виникає необхідність передачі кримінального судочинства з однієї держави в іншу, в якому можуть бути створені більш відповідні умови для такого судочинства або якщо в результаті його передачі підвищиться ефективність судового переслідування. У деяких випадках передача кримінального судочинства є альтернативою іншим формам співробітництва, наприклад видачі. Крім того, ця процедура дозволяє об'єднати різні виробництва щодо обігу наркотиків, що стосуються одних і тих же обвинувачених, хоча ці злочини могли бути здійснені в одному або більше державах.

Співпраця правоохоронних органів однієї держави з правоохоронними органами іншої держави без спеціального судового дозволу може здійснюватися в самих різних формах. Відповідно до Конвенцією 1988 року країнам пропонується розвивати і підтримувати канали зв'язку, співпрацювати в розслідуванні правопорушень, у відповідних випадках створювати спільні групи, представляти зразки речовин для аналізу, обмінюватися співробітниками, розробляти навчальні програми, надавати одна одній допомогу у здійсненні програм досліджень і підготовки кадрів .

Між правоохоронними та митними органами вже здійснюється широке співробітництво на двосторонньому, регіональному і міжнародному рівнях. Розвитку такого співробітництва сприяють наради керівників національних установ по забезпеченню дотримання законів про наркотики, Міжнародної організації кримінальної поліції і Всесвітньої митної організації.

У зв'язку зі збільшенням числа вилучень незаконних наркотиків, що доставляються повітряним і сухопутним шляхом, широке розповсюдження отримали морські перевезення. Виявити наркотики, що перевозяться морським шляхом, складніше, ніж у випадку використання інших видів транспорту через значної кількості контейнерних, риболовецьких і прогулянкових суден у територіальних водах і відкритому морі. Крім того, цим видом транспорту можна перевозити більш великі партії, приховані в законному вантаж.

Хоча стаття 17 Конвенції 1988 року і вимагає від держав співпрацювати в максимально можливій мірі з метою припинення незаконного обороту на морі, практичне дотримання цієї статті залежить від цілого ряду чинників. Так, законодавство кожної сторони має забезпечувати її юрисдикцію над правопорушеннями, скоєними на судні, що несе її прапор або розпізнавальні знаки. Крім того, держава повинна бути в змозі надавати допомогу запитуючою державам щодо суден, підозрюваних в участі в незаконному обороті наркотиків.

У майбутньому передбачається внести рекомендації щодо розроблення додаткових заходів, спрямованих на подальше здійснення Конвенції 1988 року, в наступних областях:

- Захист суддів, прокурорів і свідків у справах про незаконний обіг наркотиків;

- Нові методи розслідування;

- Узгодження та спрощення процедур з метою розширення міжнародного співробітництва;

- Створення сильних правових інститутів, зміцнення їх потенціалу в області співпраці в рамках судової системи, особливо у зв'язку з правопорушеннями, що стосуються наркотиків;

- Зміцнення технічного співробітництва, поліпшення підготовки кадрів та розвиток людських ресурсів у системі кримінального правосуддя.

Підводячи підсумки викладеного, слід підкреслити, що Єдина конвенція 1961 р. з поправками представляє собою перший міжнародно-правовий акт, який містить систему норм, які є нормативним фундаментом боротьби з наркотизмом у світовому масштабі.

Незважаючи на те, що ряд норм Конвенції 1971 схожий з відповідними нормами Єдиної конвенції 1961 р. з поправками, найбільш істотна відмінність норм цієї конвенції полягає в предметі регулювання. Предмет конвенції 1971 р. - психотропні речовини, а Конвенції 1961 р. - наркотичні засоби і їхні препарати. Конвенції 1971 р. Правовий режим психотропних речовин фактично прирівнюється до правового режиму наркотичних засобів та їх препаратів.

Розглянуті конвенційні норми спрямовані на захист таких найважливіших загальнолюдських цінностей як здоров'я і соціальне благополуччя населення. Цим нормам притаманний дуже високий рівень законодавчої техніки, що забезпечує гранично чітке і точне визначення термінів понять, розпоряджень. Всі конвенції взаємопов'язані однією ідеєю, причому кожна наступна доповнює і збагачує попередню. Ми поділяємо пропозицію про доцільність обговорити на міжнародному рівні проблему можливого об'єднання зазначених конвенцій і їх норм у одну конвенцію.

Питання 3. Функціонування інституційної

системи міжнародного контролю над наркоманією

і наркозлочинністю

Завдяки міжнародним договорам вдалося припинити витік законних наркотиків в незаконні канали збуту, а масштаби зростання наркоманії ніколи не досягали епідемічних рівнів XIX-го століття або початку XX століття в деяких країнах.

Проаналізуємо установи Організації Об'єднаних Націй з контролю над наркотиками.

Генеральна Асамблея ООН складається з представників всіх держав - членів Організації і є органом, за допомогою якого остання ухвалює резолюції, конвенції та протоколи, затверджує порядок фінансування діяльності, виконує функції форуму, на якому уряди окремих країн висловлюють свої думки.

Економічна і Соціальна Рада Організації відповідає за розробку загальної політики ООН у галузі боротьби зі зловживанням наркотиками, за координацію заходів з контролю над наркотиками з усіма економічними та соціальними програмами Організації та за доведення до урядів відповідних рекомендацій. У цій роботі Рада спирається на допомогу і консультації однієї зі своїх функціональних комісій - Комісії з наркотичних засобів.

Комісія з наркотичних засобів була створена в 1946 році. Вона є головним директивним органом системи ООН, що відповідає за розгляд всіх пов'язаних з наркотиками питань, аналіз становища зі зловживанням наркотиками в світі, розробку пропозицій щодо посилення міжнародного контролю над наркотиками. Важливі функції цієї Комісії передбачені також в Єдиній конвенції про наркотичні засоби 1961 року, Конвенції про психотропні речовини 1971 року і Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року.

Комісія проводить щорічні сесії, у роботі яких в якості спостерігачів беруть участь багато країн, спеціалізовані установи та неурядові організації, щоб мати можливість боротися з розширенням проблеми зловживання наркотиками у всьому світі.

Функції Комісії визначаються міжнародними договорами з контролю над наркотиками. Можна виділити три основні категорії її функцій.

1. Функції, засновані на договорах:

а) розгляд будь-яких змін, які потрібно внести в існуючий механізм міжнародного контролю над наркотиками;

б) прийняття на себе інших обов'язків, пов'язаних з міжнародним контролем над наркотиками;

в) консультування з усіх питань, що стосуються контролю над наркотиками, підготовка проектів міжнародних конвенцій.

2. Функції по спостереженню:

а) надання допомоги у спостереженні за застосуванням міжнародних конвенцій та угод про наркотики;

б) огляд здійснення Всесвітньої програми дій, прийнятої Генеральною Асамблеєю на її 17 спеціальної сесії;

в) огляд розробки і здійснення загальносистемного плану дій Організації Об'єднаних Націй по боротьбі зі зловживанням наркотиками.

3. Адміністративні функції:

а) здійснення директивного керівництва та контролю за діяльністю Міжнародного комітету з контролю над наркотиками;

б) затвердження бюджету за програмами Фонду та бюджету адміністративних та допоміжних витрат.

У рамках ООН діє і Управління ООН з наркотиків і злочинності (УНПООН), яке включає в себе Програму Організації Об'єднаних Націй з міжнародного контролю над наркотиками (ЮНДКП) і Центр з міжнародного попередження злочинності (ЦМПП).

Програма ООН з міжнародного контролю над наркотиками і попередження злочинності (ЮНДКП) забезпечує повсюдне просвітництво в області небезпеки зловживання наркотиками; підтримує міжнародні зусилля по боротьбі з виготовленням наркотиків, їх незаконним обігом і пов'язаної з наркотиками злочинністю; сприяє зусиллям щодо зниження рівня зловживання наркотиками, особливо серед молоді та вразливих груп населення; налагоджує на місцевому, національному та міжнародному рівнях співробітництво з питань боротьби з наркотиками; забезпечує інформацію, аналіз і послуги фахівців із пов'язаних з наркотиками питань.

ЮНДКП допомагає правоохоронним органам у припиненні незаконного обігу наркотиків і в переслідуванні правопорушників на основі співпраці з Інтерполом і Всесвітньою митною організацією, обмінюючись інформацією про світові тенденції незаконного обороту наркотиків і методах контрабанди. Крім того, допомогу в боротьбі з незаконним обігом наркотиків полягає у навчанні фахівців досконалішим методам припинення і розслідування випадків наркоторгівлі, а також в наданні оперативної техніки.

В даний час здійснюються кілька конкретних ініціатив УНПООН в глобальному масштабі (ці ініціативи є прикладом практичної допомоги, одержуваної державами-членами, через територію яких здійснюється транзит заборонених наркотиків):

1. Глобальна програма з контролю контейнерних перевезень.

2. Створення Центрально-азіатського інформаційно-координаційного центру.

3. Створення Автоматизованого механізму донорської допомоги (АДАМ).

4. Комп'ютеризоване навчання співробітників правоохоронних органів.

5. Здійснення контролю над хімічними речовинами-прекурсорами в Південно-Східній Азії.

6. Захист свідків.

7. Скорочення попиту на наркотики.

Міжнародний комітет з контролю над наркотиками (МККН) був створений відповідно до Єдиної Конвенції про наркотичні засоби 1961 року в якості наступника таких існували перш органів з міжнародного контролю над наркотиками, як Постійний центральний комітет з наркотичних засобів, який був створений на основі другого Міжнародної конвенції по опію (Женева, 1925 рік), і Контрольний орган з наркотичних засобів, створений на підставі Конвенції про обмеження виробництва та регламентації розподілу наркотичних засобів (Женева, 1931 рік).

Відповідно до Єдиної Конвенції Комітет - квазісудовий контрольний орган, загальним обов'язком якого є спостереження за функціонуванням механізмів міжнародного контролю над наркотиками, включаючи систему обчислення потреб в наркотичних засобах. Слід зазначити, що раніше дію системи міжнародного контролю над наркотиками поширювалося лише на наркотичні засоби, включені в чотири списку Конвенції 1961 року. Робота комітету фінансується ООН, але в питаннях істоти він функціонує незалежно від урядів і ООН. МККН прагне забезпечити постачання достатньої кількості наркотиків для медичних і наукових цілей, запобігти їх відплив із законних джерел у незаконний обіг. Комітет визначає слабкі сторони систем національного і міжнародного контролю над наркотиками і сприяє вживанню заходів до виправлення становища.

Завдання комітету, включаючи підготовку його щорічної доповіді, регламентуються міжнародними договорами про контроль над наркотиками. Його 13 членів обираються Економічним і Соціальним Радою строком на п'ять років, причому троє з них обираються зі списку, зазначеного Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), а 10 членів - із списку осіб, зазначених урядами.

Відповідно до пункту 4 статті 9 Єдиної Конвенції мандат комітету полягає в тому, щоб «... обмежити культивування, виробництво, виготовлення та використання наркотичних засобів достатньою кількістю, необхідною для медичних і наукових цілей, забезпечити їх наявність для таких цілей і запобігти незаконному культивуванню, виробництво, виготовлення та використання наркотичних засобів і незаконному обігу ».

У зв'язку з прийняттям Конвенції про психотропні речовини 1971 року аналогічні обов'язки були покладені на комітет і щодо психотропних речовин. Потім у Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року комітету було доручено надавати урядам допомогу в запобіганні витоку прекурсорів із законних каналів у сферу незаконного виготовлення наркотиків.

Міжнародний комітет з контролю над наркотиками (МККН) підкреслює, що узгоджені дії держав приносять успіх. Комітет зазначає, що завдяки виявленим підозрілим обставинам чи іншим відхиленням від норм були зірвані спроби організувати витік прекурсорів, конфісковано велику кількість хімічних речовин, припинено, призупинено або добровільно скасовані їх поставки. Якщо б ці хімічні речовини потрапили в руки наркоторговців, то їх вистачило б для виготовлення значної частки світового обсягу виробництва незаконних наркотиків.

До недавнього часу з'являлося мало інформації про витік та обіг прекурсорів, необхідних для незаконного виготовлення стимуляторів амфетамінового ряду. Ситуація змінилась в 1997 році, коли Комітет отримав повідомлення про декілька випадків витоку, спроб здійснити витік і вилучень великих кількостей Ф-2-П та МДФ-2-П. Було повідомлено про два випадки контрабандного ввезення великої кількості прекурсорів з Китаю в Нідерланди. В одному з цих випадків у Нідерландах було вилучено 3000 л Ф-2-П, призначених для незаконного виготовлення амфетаміну. У другому випадку, знову в Нідерландах, було вилучено 1000 л МДФ-2-П, які контрабандним шляхом були доставлені зі Спеціального адміністративного району Китаю Гонконгу для незаконного виготовлення наркотику «екстазі». Ще 3000 л цієї хімічної речовини, що є частиною того ж замовлення, були вилучені митними органами в Спеціальному адміністративному районі Китаю Гонконгу після того, як було прийнято відповідне законодавство.

Завдяки успішному проведенню низки заходів з виявлення спроб здійснити витік і по вилученню ефедрину та псевдоефедрину, які найчастіше використовуються при незаконному виготовленні метамфетаміну, помітно скоротилася пропозиція цих речовин з метою незаконного виготовлення наркотиків. У виявлених за останній час спробах організувати витік цих прекурсорів, як і у випадку з іншими хімічними речовинами, мова йшла про значних кількостях. Випадки, про які Комітету повідомлялося до 1996 року, стосувалися одиничних поставок вагою не більше 5 т. Потім стала надходити інформація про спроби здійснити витік більших партій. Так, в рамках однієї з підозрілих поставок в 1997 році передбачалося направити 10 тонн ефедрину, яких вистачило б для виготовлення до 7 т метамфетаміну, або близько 400 млн. реалізованих в роздріб доз. В іншому випадку в Бельгії була припинена поставка, ймовірно, в КНДР, 20 т ефедрину.

У незаконному виготовленні амфетаміну та стимуляторів амфета-міновою ряду все частіше беруть участь професійні хіміки, які працюють або на торговців наркотиками, або самостійно. Залучення до незаконного виготовлення наркотиків таких хіміків свідчить про безперервне пошуку яких нових методів синтезу, що вимагають використання прекурсорів, які не контролюються відповідно до Конвенцією 1988 року або ж контролюються лише на місцевому рівні в добровільному порядку, або нових наркотичних засобів, що не підлягають в даний час контролю на національному або міжнародному рівні.

Згідно з даними, що містяться в доповіді Міжнародного комітету з контролю над наркотиками від 1 березня 2006 року за 2005 рік, в останні кілька років відбувся колосальний ріст числа партій хімічних речовин, заарештованих владою, перш ніж вони потрапили до збувальниками незаконних наркотиків.

Число партій прекурсорів - хімічних речовин, необхідних збувальниками для виробництва наркотиків, - витік яких у незаконний обіг була відвернена владою, завдяки об'єднанню зусиль урядів з розкриття все більшого числа методів та маршрутів, використовуваних збувальниками для отримання і транспортування таких речовин. Десять років тому широко побутувала думка про те, що неможливо контролювати ці хімічні речовини настільки ефективно, як це робиться зараз.

Приблизно в 40 відсотках відомих випадків владі вдалося запобігти витоку цих хімічних речовин шляхом перевірки через Комітет угод до відвантаження. Уряди країн-експортерів регулярно направляють урядам імпортують країн або МККН попередні повідомлення про експорт речовин, контрольованих за договорами, що дозволило ув багатьох випадках запобігти витоку хімічних речовин, що використовуються при виробництві наркотиків.

Під час розробки договору 1988 року в області контролю над наркотиками уряду висловили згоду з тим, що слід здійснювати міжнародний контроль над деякими основними хімічними речовинами, необхідними для виробництва та переробки героїну, кокаїну і синтетичних наркотиків. У 2001 році уряди визнали, що жорсткі заходи контролю можуть застосовуватися навіть до звичайних промисловим хімікатів, таким як перманганат калію і ангідрид оцтової кислоти, які мають найважливіше значення для виробництва, відповідно, кокаїну і героїну.

МККН настійно закликає всі уряди в оперативному порядку встановлювати контроль за основними хімічними речовинами, зокрема ангідридом оцтової кислоти і перманганатом калію, оскільки інформація про конфіскацію показує, що збувальники прагнуть уникати країн, що здійснюють суворий контроль, змінюючи маршрути транспортування матеріалів у незаконні лабораторії.

У відповідь на посилення контролю збувальники знайшли нові способи обробки наркотиків хімікатами, які поки ще не контролюються згідно з Конвенцією 1998 року. Вони створили так звані аналоги контрольованих наркотиків, для виробництва яких найчастіше потрібні хімічні речовини, які є об'єктом міжнародного контролю. Щоб допомогти владі, Комітет встановив спеціальний контрольний перелік речовин, не зазначених у Договорі 1988 року в області контролю над наркотиками, поряд з комплексом запропонованих заходів контролю. Це має дозволити здійснювати більш гнучкий контроль, швидше реагувати на тенденції, які намічаються.

Контроль над прекурсорами та основними хімічними речовинами, що використовуються для виробництва незаконних наркотиків, здійснюється відповідно до Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року. МККН контролює дотримання країнами положень цього договору, надає урядам допомогу у виявленні підозрілих операцій та вжиття належних заходів. Таким чином, в резолюціях конференцій 1961, 1971, 1972 і 1978 рр.. містяться, в основному, найбільш загальні і важливі положення про фактори, що впливають на поширення наркоманії; підходах до протидії наркотизму; напрямках і заходи такої протидії, в тому числі організаційного, технічного та фінансового характеру.

1 березня 2006 в штаб-квартирі Управління ООН з наркотиків і злочинності (м. Відень, Австрія) відбулася презентація Доповіді за 2005 рік Міжнародного Комітету з контролю над наркотиками (МККН) - незалежного квазисудебного органу системи Організації Об'єднаний Націй, покликаного стежити за дотриманням урядами країн-членів ООН міжнародних Конвенцій про контроль над наркотиками.

Доповідь МККН, що випускається щорічно, присвячений найбільш актуальним питанням, пов'язаним з організацією контролю над наркотиками, їх легальним і незаконним обігом, і містить огляд ситуації з виробництвом наркотиків та їх зловживанням в різних регіонах світу.

На що ж в основному було звернено увагу в цій доповіді?

У минулому питання міжнародного контролю над наркотиками часто узагальнювались у вигляді моделі, спрощено представляла зв'язок між пропозицією наркотиків і попитом на них. Проте з роками стало очевидним, що проблеми міжнародного контролю над наркотиками відносяться до числа найбільш складних явищ, з якими стикається сучасний світ, і що вони не можуть бути вирішені за допомогою заходів, які не зачіпають суті цих проблем.

Як це показав Міжнародний комітет з контролю над наркотиками в своїй доповіді за 2004 рік, основний питання про взаємозв'язок між пропозицією наркотиків і попитом на них аж ніяк не простий. Те ж саме можна сказати і про питання альтернативного розвитку, який Комітет вирішив розглянути в першому розділі своєї доповіді за нинішній рік.

Політика альтернативного розвитку почала здійснюватися 30 років тому у вигляді програм "заміщення сільськогосподарських культур". Вона грунтувалася на тій передумові, що заборонені до обробітку наркотиковмісних культур, особливо опійний мак і кокаїновий кущ, можуть бути заміщені законними товарними культурами, які забезпечать виробникам аналогічний або навіть більш високий дохід. Відповідно до цієї простої моделі, до обробітку заборонених наркотиковмісних культур згодом буде втрачений інтерес, що призведе до скорочення пропозиції сировини і, в кінцевому підсумку, до скорочення масштабів зловживання наркотиками.

На жаль, досвід показав, що ефективність цього кілька вузького і механічного підходу невисока, хоча в деяких випадках в галузі альтернативного розвитку досягаються окремі успіхи. Спроби заміщення культур продемонстрували, що на ділі завдання припинення незаконного культивування рослин, з яких беруться наркотики, і спонукання до вирощування інших культур є набагато складнішими, ніж це спочатку передбачалося. Зараз ми знаємо, що такі програми можуть призвести до успіху тільки в тому випадку, якщо у людей, які обробляють ці культури, будуть економічно ефективні альтернативи незаконному культивуванню і що ці програми повинні здійснюватися разом з діяльністю у правоохоронній галузі і в галузі попередження наркотизму. Крім того, подібні заходи будуть ефективними, тільки якщо вони будуть розроблятися і здійснюватися в перспективі довгострокового процесу. Вони ніколи не зможуть принести "моментального ефекту".

Сьогодні альтернативне розвиток розглядається як безперервний процес, в успіху якого ключову роль відіграє участь цільових груп, тобто осіб, що вирощують заборонені культури. Мета запобігання та, в кінцевому підсумку, ліквідації незаконного культивування рослин, з яких беруться наркотики, може бути досягнута тільки в контексті зусиль зі сталого розвитку і в рамках комплексного і остаточного вирішення проблеми заборонених наркотиків. Таким чином, альтернативне розвиток полягає у наданні комплексу законних альтернативних можливостей в розпорядження тих людей, для яких до теперішнього часу наркотики були єдиним джерелом коштів для існування. Слід зазначити, що до цього часу діяльність в галузі альтернативного розвитку була зосереджена на виробниках опійного маку і листя коки, а тому факту, що в аналогічному положенні в різних країнах світу знаходяться люди, які вирощують рослина канабіс, не приділялося належної уваги. Проблему розширення зловживання каннабісом, як і проблему зловживання опіоїдами та кокаїном, не можна вирішити без прийняття заходів стосовно тієї частини "рівняння", яка пов'язана з пропозицією, а для цього також потрібні програми сталого альтернативного розвитку.

У той же час концепція альтернативного розвитку вимагає подальшого розширення і виходу за рамки сільських громад, які обробляють заборонені культури. По всій імовірності, домогтися істотних змін у світовій проблемі наркотиків можна тільки в тому випадку, якщо альтернативне розвиток стане більш широким і буде враховувати потреби багатьох інших груп, які причетні до зловживання наркотиками. Наприклад, є багато громад, які проживають, зокрема, у великих містах і настільки загрузли в наркопроблемах, що вимагають негайної уваги та вжиття невідкладних заходів. Хоча ці громади знаходяться і не у віддалених гірських районах, вони, тим не менш, ізольовані і іноді виявляються в ще більш маргінальному стані, ніж громади, в яких вирощуються заборонені культури.

Про те, що наркоманія, бідність, безробіття і деякі види злочинної поведінки тісно пов'язані один з одним, добре відомо. Звичайно, жодна з цих причин, окремо або у поєднанні з іншими причинами, не є джерелом наркоманії, так само, як наркоманія не є єдиною причиною злочинності, злиднів і безробіття. У той же час ці несприятливі фактори та моделі поведінки часто співіснують і підкріплюють один одного. У таких умовах, коли наркотики до того ж є легкодоступними, вести злочинний спосіб життя, зловживаючи при цьому наркотиками, може бути набагато легше, ніж займатися законною діяльністю, і такий спосіб життя може бути більш привабливим. Тому пропонується вжити заходів до того, щоб принципи альтернативного розвитку, в самому широкому сенсі цієї концепції, застосовувалися в соціально неблагополучних міських районах так само, як і у віддалених сільських районах, на яких колись були зосереджені всі зусилля. Це зажадає послідовних і всебічних зусиль, спрямованих на вирішення проблеми соціальної незахищеності, а також на розробку законних альтернативних можливостей у сфері зайнятості та формування альтернативного способу життя.

З урахуванням симбіотичного характеру взаємозв'язку між пропозицією і попитом набагато більш широке застосування доктрини альтернативного розвитку у відношенні як сільського, так і міського населення принесе більш вагомі плоди, ніж якщо б воно здійснювалося не тільки в сільських районах або тільки в містах. Законні засоби до існування необхідні як сільським жителям, так і соціально неблагополучним жителям міст, причому і ті, й інші мають право на такі кошти; необхідно активізувати наші зусилля з тим, щоб охопити всіх таких людей, і прагнути до створення умов, які будуть менш сприятливими для виробництва наркотиків і зловживання ними. Зробити це не просто, але, як відомо, в області міжнародного контролю над наркотиками простих рішень не існує.

Слід звернути увагу, також, на те, що співпраця з профілактики наркоманії та наркозлочинності здійснюється і на регіональному рівні.

Так, спільні організаційні структури держав СНД у цій сфері вже діють. Наприклад, правоохоронних органів тільних органами і спецслужбами країн Співдружності використовується єдиний Центральний банк даних, створений спільними зусиллями в Москві. У ньому зберігається понад 200 тисяч одиниць інформації, яка щодня поповнюється. У російській столиці також сформована Центральна колекція наркотичних засобів, психотропних і силь нодействующіх речовин, яка серйозно допомагає вирішувати правоохра вальні завдання, що стоять перед державами-учасниками СНД. Цього дня Центральна, а, по суті, міжнародна колекція містить понад 400 зразків наркопрепаратів і постійно поповнюється новими наркотиками, що вилучаються в різних місцевостях країн Співдружності.

Участь Ради Європи в боротьбі з незаконним вживанням та обігом наркотичних засобів здійснюється в рамках багатопрофільної координаційної групи, відомої як «Група Помпіду». Вона була заснована в 1971 році за ініціативою тодішнього президента Франції Ж. Помпіду, а в 1980 році увійшла до структури Ради Європи. У її рамках здійснюють взаємодію та обмінюються досвідом європейські міністри, посадові особи, експерти та фахівці.

«Група Помпіду» - це міжурядовий орган, членами якого є країни, а не приватні особи або національні відомства. В даний час до неї входять 34 держави. З 1991 року чиниться по її лінії технічне сприяння було поширено на країни Центральної і Східної Європи, які входять у групу. На заходи Групи запрошувалися також представники неєвропейських держав - США і Канади.

Робота групи побудована за багатопрофільному принципом. Це означає, що вона діє за всіма напрямами, що пов'язані з темою наркоманії, включаючи такі аспекти, як медицина, соціальне забезпечення, освіта, правосуддя, діяльність правоохоронних органів, спорт і молодь. Гнучкість її роботи відбивається в різноманітті застосовуваних методів - від створення систем моніторингу ситуації у великих містах до навчальних програм. Завдяки цьому група, структурно відноситься до Генерального директорату з питань соціальної згуртованості Ради Європи, стала базою для координації дій на європейському рівні. В умовах мінливої ​​ситуації з наркоманією на європейському континенті група покликана виконувати три функції: розвивати новаторські підходи, стимулювати подальшу взаємодію і виконувати координуючу роль.

Завдання Групи:

- Розвиток обміну досвідом і знаннями між керівниками відомств, колективами фахівців і вчених із пов'язаних з наркоманією проблем, заходам політики і програм;

- Розробка комплексних заходів по боротьбі з наркоманією на національному, регіональному та місцевому рівнях;

- Вдосконалення системи збору даних у Європі, відстеження нових тенденцій і проблем, визначення нових напрямків роботи.

Як працює «Група Помпіду»? Вона здійснює свою діяльність на чотирьох рівнях:

- На рівні міністрів: один раз на три роки Група проводить засідання на рівні міністрів, де обговорюються питання політики, узгоджуються пріоритети та програми роботи;

- На рівні «постійних кореспондентів» - відповідальних працівників відомств, що займаються координацією боротьби з наркоманією, - які збираються один раз на півроку для вирішення питань поточної діяльності здійснення контактів з урядами держав-членів;

- На рівні експертів - співробітників відомств, фахівців, вчених, які беруть участь у робочих групах, семінарах, засіданнях для розгляду технічних питань;

- На рівні секретаріату - групи співробітників Ради Європи, які стежать за виконанням програми роботи, займаються підготовкою засідань на всіх рівнях і виконують інші адміністративні обов'язки.

Основні напрямки роботи:

- Підвищення якості зібраних даних про вживання наркотиків;

- Розробка ефективних, дієвих заходів політики, спрямованих на зниження наркоманії, вимагає наявності точних даних про періодичність і характер споживання наркотиків у різних умовах, а також про його соціальні та медичні наслідки. Тому пріоритетними для групи є збір інформації, розробка механізмів для оцінки ситуації (опитування, обстеження і т.д.), формування методичних підходів.

У цій сфері Групою розроблені різні інструменти, в тому числі:

- Єдина анкета для проведення опитувань в середній школі, на підставі якої можна зіставляти дані про споживання наркотиків, алкоголю і тютюну школярами різних європейських країн;

- Протокол про систему обліку реабілітованих, що включає стандартні визначення та типові формуляри, завдяки чому поліпшується якість інформації про потреби в реабілітації на рівні міст, а незабаром ця робота буде виведена та на національний рівень.

Група розробляє цільові профілактичні заходи, адаптовані до нових тенденцій розвитку наркоманії, і домагається поліпшення інформаційного забезпечення тих, хто стикається з проблемою наркотиків. Нею випущено Європейське керівництво з профілактики, де викладені методики розробки та здійснення профілактичних програм. Група займається аналізом масштабу і характеру ризиків, пов'язаних з надмірним вживанням наркотиків як для самих наркоманів, так і для суспільства в цілому. Так, вона сприяє обміну інформацією про зв'язок між вживанням наркотиків та безпекою дорожнього руху, обліку потреб користувачів у процесі реабілітації наркоманів. Ось ще кілька тем, що розробляються в Групі:

- Статева специфіка і наркотики;

- Інтеграція роботи з наркоманами в громадське життя;

- Реабілітація наркоманів і їх повернення в суспільство є важливим аспектом соціальної згуртованості, на який останнім часом звертається недостатня увага. Головними пріоритетами є місцеві громадські програми реабілітації та працевлаштування.

Визнаючи гостроту проблеми наркозлочинності, група виробила заходи політики зі скорочення рецидиву і хронічної наркоманії. Одним із шляхів тут є впровадження альтернативних заходів покарання - програм терапевтичного лікування, підтримка ініціатив щодо розширення реабілітаційних програм - як в умовах пенітенціарії, так і після виходу на свободу. Група сприяє співпраці між поліцією та митними органами у боротьбі з контрабандою наркотиків, приділяючи особливу увагу аеропортам і портам на внутрішніх водних шляхах.

Група також брала участь у виробленні низки угод Ради Європи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, а саме:

- Конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскації доходів від злочинної діяльності;

- Угода про морський контрабанді.

У Групі розробляються різні навчальні заходи на підтримку програм реабілітації. Одним з них є проект створення навчальних програм та посібників для дванадцяти країн. Вона також надає підтримку проведенню ознайомлювальних поїздок для фахівців і вчених.

Враховуючи потребу в обміні спеціальними знаннями, у Групі розробляються різні документи - від протоколів та підсумкових документів семінарів до складаються фахівцями доповідей і довідників, у тому числі спільно з іншими організаціями.

«Група Помпіду» тісно взаємодіє і проводить спільні проекти з рядом міжнародних, міждержавних та неурядових організацій, серед яких:

- Європейський Союз і, зокрема, Комісія і суміжні структури, в тому числі Європейський центр вивчення проблем наркотиків та наркоманії і Європол;

- Спеціалізовані установи та організації системи ООН - Управління з контролю над наркотиками і попередження злочинності (УКНПП), Міжнародний комітет з контролю над наркотиками (МККН), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), ЮНЕСКО;

- Спеціалізовані організації - Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), Всесвітня митна організація;

- Міжнародні неурядові організації.

Держави - ​​члени «Групи Помпіду»: Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Туреччина, Фінляндія, Франція, Сполучене Королівство, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія.

У наданні технічної допомоги також беруть участь інші країни, що не входять до Групи: Албанія, Румунія і Україна.

До роботи Групи на разової основі підключаються і інші країни, які не є членами Ради Європи, наприклад, США, Канада, Ватикан.

Висновок

Таким чином, необхідність тісного співробітництва та держав у цілому, і правоохоронних органів зокрема пояснюється наступними моментами:

1. При правильному підході до співпраці можна мінімізувати вплив дестабілізуючих факторів на політичну та економічну систему, чиниться міжнародної злочинної середовищем.

2. Отримати інформацію про не відомі в достатній мірі формах і методах діяльності організованої злочинності.

3. Утруднити проникнення іноземних кримінальних організацій в держави і сповільнити тенденцію зрощування з вітчизняними злочинними формуваннями.

4. Отримати доступ до науково-технічної інформації і передовим технологіям, які можуть бути використані не тільки в боротьбі зі злочинністю, але і в економічній діяльності.

5. Залучити міжнародні фінансові кошти на асигнування діяльності правоохоронних органів по боротьбі з організованою наркозлочинністю.

Література:

1. Міжнародне право: Підручник / Відп. ред. Ю.М. Колосов, Е.С. Кривчикова - М.: Межд. відносини. 2003. - Гол. 17.

2. Основні напрями протидії транснаціональному організованому кримінальному наркобізнесу: Монографія / Л. Драпкін, Р. Вафіна, Я. Злоченко та ін / За заг. ред. Є.П. Іщенко - М.: ЛексЕст, 2003. - 424 с.

3. Бондарєв І.М. Система міжнародних судових установ: Навчальний посібник. - М.: ЮРКНІГА, 2004. - 288 с.

4. Веб-сайт Управління з наркотиків і злочинності ООН - <http://www.unodc.org>.

5. Богатирьов А.Г. Конвенції по боротьбі зі злочинами міжнародного характеру: Навчальний посібник. - М.: МВШМ МВС СРСР, 1990. - 100с.

6. Доповідь Директора-виконавця Комісії з наркотичних засобів на тему: «Незаконний обіг і пропозиція заборонених наркотиків: наступні заходи за підсумками двадцятої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї Міжнародна допомога державам транзиту заборонених наркотиків» / / Док. ООН E/CN.7/2006/6.

7. Доповідь Міжнародного комітету з контролю над наркотиками від 1 березня 2006 р. за 2005