- Це художній прийом силабо-тонічного упорядкування ритму прозового тексту. Прозаїк, бажаючи надати тексту милозвучність, підпорядковує ритм прози регулярному силабо-тонічного метру, ділить весь текст на однорідні стопи. З цією метою, наприклад, М. Ю. Лермонтов "дактілізовал" прозаїчну мініатюру "Сині гори Кавказу ...":
"Сині / гори Кав / каза, при / повідають / вас! ви взле / леялі / дитинство мо / е; ви але / сили ме / ня на сво / їх оди / чалих хребом / тах, обла / ками ме / ня оді / вали, ви / до неба ме / ня пріу / Чалі, і / я з тією по / ри всі меч / таю о / вас та про / небі. Пре / столи при / пологи, з ко / торих як / дим Уле / тануть гро / мовие / хмари, хто / разу лише на / ваших вір / шинах твор / цу помо / лився, той / життя прези / рає, хо / тя в той мгно / венье гір / ділся він / нею! .. "
Ми говоримо прозою, а не віршами, і тому на тлі віршованої мови прозаїчна мова виглядає буденною, немилозвучним. Але мова в художній прозі повинна відрізнятися від мови в побуті. Тому окремі прозаїки спеціально метріз свої твори, щоб це відміну підкреслити. Так як головна ознака вірша - графічне членування тексту на відносно рівномірні відрізки, подібні метрізованние твори продовжують залишатися прозою, незважаючи на їх ритмічне наближення до вірша.
Іноді в хаотичному ритмі прози читач може зустріти одну або кілька метрізованних фраз. Оскільки немає універсальних правил, які дозволяють у кожному випадку точно встановити, свідомо чи несвідомо метрізовал письменник свою прозу, такі короткі ряди стоп в неметрізованном тексті стіховеди називають "випадковими метрами".
Відомий пушкініст С. М. Бонді на лекціях в Московському університеті приводив студентам приклад 4-стопного хорея в прозаїчної "Піковій дамі": "Герман німець: він розважливий, / от і все! - Зауважив Томський ". Це єдиний метрізованний фрагмент у повісті А. С. Пушкіна, отже, зразок "випадкового метра".
"Випадкові метри" були властиві стилю І. С. Тургенєва. О. І. Федотов вказує на ямбічний характер початкової фрази роману "Напередодні" (Федотов О. І. Основи російського віршування. М., 1997. С.32). Графічна розбивка цієї фрази на вірші покаже нам, що її синтаксичне членування викликає відчуття метрізованності її окремих частин:
У тіні / висо / кою чи / пи, (3-стопи ямб)
на бе / регу / Москви /-ріки, / (4-стопи ямб)
Неда / далеко / від Кун / цева, (3-стопи ямб)
в один / з са / мих жар / ких років / них днів / (5-стопи ямб)
1853 лежали на траві двоє молодих людей.
Подібні силабо-тонічні фрагменти можна помітити і в інших творах Тургенєва. Наприклад, 3-стопи анапест виявляємо в початковій фразі роману "Рудін": "Було ти / Хое років / неї ут / ро".
Метрізація пропозицій зустрічається в ранніх листах С. А. Єсеніна: "Я не знаю, що робити з собою", "Я недовго стояв на дорозі", "Ти тепер не пиши мені поки", "Я аніскільки на це не нарікаю" - 3 -стопи анапест; "Життя - це дурна штука" - 3-стопи дактиль. Стіховед Ю. Б. Орліцкій коментує: "Вирвані з контексту, ці фрази виглядають як безумовно віршовані ... Пояснити це неважко: у своїх листах до найближчих йому в той час людям - друга-ровесника і коханій дівчині - юнак-поет звертається до них, по суті справи, з розгорнутою ліричною сповіддю, багато в чому дублюючої мотиви і теми його лірики тих же років "(Орліцкій Ю. Б. Вірш та проза в російській літературі. Воронеж, 1991. С.42-43).
Серед перехідних форм від прози до вірша виділяють не тільки метрізованную, але і ритмізовану (або ритмічну) прозу. Метрізованная проза ближче до форми вірша, але вона, як правило, розвивається з ритмізованої. Регулярний метр, до якого прозаїки звертаються свідомо, найчастіше підкреслює "поетичні" прийоми у прозовому тексті.
Ритмізована проза - особлива. Вперше її властивості докладно проаналізував В. М. Жирмунський на прикладі пейзажних описів у повістях М. В. Гоголя: "Повторення початкових сурядних чи підрядних спілок, інші форми анафори і підхоплення слів, граматико-синтаксичний паралелізм співвідносних конструкцій, нарешті - наявність нерегулярних звукових повторів , а також у деяких випадках тенденція (аж ніяк не обов'язкова!) до вирівнювання числа слів, складів або наголосів і до відбору закінчень певного типу створюють основу для сприйняття художньої прози як прози ритмічної. Саме емоційно-ліричний зміст такої прози підказує одночасно і ці стилістичні особливості, і пов'язану з ними "ритмизацию" (Жирмунський В. М. Про ритмічної прозі / / Жирмунський В. М. Теорія вірша. Л., 1975. С.576).
Ілюстрацією послужить пейзажне опис з повісті "Майська ніч, або Утоплена" (цитований нижче фрагмент оформлений в "вірші"):
1. Чи знаєте ви українську ніч?
2. О, ви не знаєте української ночі!
3. Вдивіться в неї.
4. З середини неба дивиться місяць.
5. Неосяжний небесний звід
6. пролунав, розсунувся ще неосяжно.
7. Горить і дихає він.
8. Земля вся в срібному світлі;
9. і дивовижне повітря
10. і прохолодно-задушливий,
11. і повний розкоші,
12. і рухає океан пахощів.
13. Божественна ніч!
14. Чарівна ніч!
Тут риторичні прийоми наближають стиль гоголівської прози до поетичного стилю. Слід відзначити і загальну емоційну насиченість тексту, і барвисті епітети, часто метафоричні (див. статтю "Метафора"), і синтаксичний паралелізм ("вірші" 13-14), і різні види повтору ("вірші" 1-2 і 13-14 - епіфора, 9-12 - анафора, 5-6 - "кільцевої" повтор).
Крім того, особливу благозвучність гоголівської ритмізованої прозі надає членування мови на відносно рівні відрізки, що нагадують вірші: у наведеному тексті більшість таких "віршів" містять 2 або 3 полноударних слова. У стіховеденія подібні "вирівняні" відрізки, якими зазвичай є короткі прості речення або частини складних речень, іменуються колонами (грец. "kolon" - частина, елемент), а їх поєднання, що нагадують строфи, - періодами. Поряд з творами Гоголя серед зразків російської класичної прози такого роду ритмічної благозвучністю виділяються твори Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва, а також І. А. Буніна.
Отже, силабо-тонічний метр з'являється перш за все в тому прозовому тексті, який має виразну емоційне забарвлення ("ліризм") і насичений прикметами риторичного стилю, характерного для поезії.
У російській літературі XIX ст. Лермонтовський експеримент по метрізація прози не був помічений, а в першій чверті ХХ ст. цей оригінальний прийом популяризували Максим Горький (О. М. Пєшков) та Андрій Білий (Б. М. Бугайов).
Горький звертався до метрізованной прозі двічі: у "Пісні про Сокола" (оповідання з метрізованной вставкою у вигляді "старої пісні" з "похмурим речитативом") і в "Пісні про Буревісника" (повністю метрізованная прозова мініатюра). В обох творах суворо витриманий силабо-тонічний розмір: у "Пісні про Сокола" - 2-стопи ямб з жіночими закінченнями, у "Пісні про Буревісника" - 4 повних стопи хорея. Цікаво, що метрізація в цих творах Горького здається природніше, ніж метрізація в лермонтовському уривку. Причина цього - у тому, що у Лермонтова метрізація суцільна, межі стоп не збігаються зі словораздел та з межами фраз, а в Горького - збігаються. Суворе рівність колонів і відносне рівність періодів можна помітити, якщо уявити прозу Горького у вигляді віршів:
Висо / ко в го / ри
Вповз Уж / і ліг / там
У сирому / уще / льє,
Звернувши / шись в у / зел
І гля / дя в мо / ре.
Висо / ко в не / бе
Ся / ло солн / Це,
А го / ри зно / ем
Дихаючи / чи в не / бо,
і бі / лись віл / ни
внизу / о ка / мен ...
(Пісня про Сокола)
Поет-символіст Білий писав метрізованную прозу протягом двадцяти років (початок 1910-х - початок 1930-х рр..), Вдаючись до неї у великих жанрових формах (роман, мемуарний цикл). Якщо в романі "Петербург" і в мемуарах безсистемно перемежовувалися метрізованние (трехсложнік) і неметрізованние колони, то в епопеї "Москва" (трилогія, що складається з романів "Московський дивак", "Москва під ударом", "Маски") автор намагався витримувати суворий ритм, хоча і допускав часом його перебивка.
Очевидно, Білий-поет боровся з Білим-прозаїком. Метрізація прози посилювалася від ранніх романів до пізніх. Нарешті, до моменту публікації останнього роману ("Маски") конфлікт поета з прозаїком, повинно бути, вирішився у свідомості письменника, і він заявив у передмові до твору: "Моя проза - зовсім не проза, це - поема у віршах (анапест); вона надрукована прозою лише для економії місця ". Однак незалежно від коментарів самого автора його твори сприймаються як проза, що закономірно: будь-який твір має розглядатися в контексті традицій, і якщо існує традиція графічного розрізнення віршів і прози, то текст, який з яких-небудь причин був оформлений як проза, прозою і є.
Не зовсім точно і вказівка Білого на анапест в епопеї "Москва". Як було сказано, в тексті кожного з романів є перебивки ритму. Після цих перебивок нові колони починаються з різних трискладових стоп (і дактиль, і амфібрахій, і анапест), а що з'явився силабо-тонічний метр підтримується до наступної перебивка. Експериментальні романи Білого незвичайні ще й тим, що метрізація пронизує наскрізь їхні великі голови. Так, в "Маска" кожна із глав поділена на дрібні главки, а кожна з розділів - озаглавлена. Цікавий той факт, що після закінчення чергової главки метр не переривається: заголовок наступної главки його підтримує, і метр плавно перетікає в цю нову главку:
"Никанор / ж, на все / насмотря / шись:
"Сюди / брата брати, / - дико; так / ж - немис / лімо!"
Шам / Каньє
Пер / ші дні / жовтня; / мукомо / літ, гвинтів; / буєри / ки обме / тани й / Неєм; країн / але стирчать / у свинцевій / тую серь ".
(Маскі. Гл.1)
Метрізованная проза утворюється не тільки в результаті "облагозвучіванія" звичайного прозового тексту. До неї можуть бути перетворені вірші. У цьому випадку в тексті твору виявляються всі ознаки вірша (ритм і метр, рима і римування, строфіка), крім одного, головного: немає графічного членування на рядки.
Поет і прозаїк В. В. Набоков завершив свій роман "Дар" наступним абзацом: "Прощавай же, книга! Для видінь - відстрочки смертної теж немає. З колін підніметься Євген, - але видаляється поет. І все ж слух не може відразу розлучитися з музикою, розповіді дати завмерти ... доля сама ще дзвенить, - і для розуму уважного немає кордону - там, де поставив крапку я: продовжений привид буття синіє за межею сторінки, як завтрашні хмари, - і не кінчається рядок ".
Це проза, хоча досвідчений читач легко впізнає форму онегинской строфи (див. однойменну статтю): тут і 4-стопи ямб, і римування AbAbCCddEffEgg. Крім того, цей абзац за змістом явно співвідноситься з останньою строфою пушкінського роману: автор так само несподівано прощається зі своїм героєм, як Пушкін з Євгеній Онєгін. Перетворення вірша в метрізованную прозу знадобилося Набокову потім, що його герой, поет Федір Годунов-Чердинцев, що є почасти відображенням автора, на початку роману мріє "коли-небудь зробити таку прозу, де б" думка і музика зійшлися, як уві сні складки життя " . Це марення втілює у фіналі сам автор.
У другій половині ХХ ст. в метрізованную прозу перетворював свої вірші поет Л. М. Мартинов ("Проблема перекладу", "Світ не до кінця досоздан ..."), експериментували також і з римованої прозою ("Дати", "Мартинов день", "Рубікон"), і з перетворенням прози в вірші ("Мати математика", "Проза Єсеніна").