Методи дослідження опорно-рухової системи

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ


Оренбурзька ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Інститут Енергетики та Інформатики


кафедра

Медико - Біологічної Техніки


Д О К Л А Д


НА ТЕМУ:


«Методи дослідження опорно-рухової системи»


Виконали студенти 2 курсу, групи 97 ІДМБ: Бєлов О. В.

Волков В. В.

Гусєв В. В.


Distributed by BRS Corporation

http://www.osu.ru/ ~ BRS

E-mail: brs-99@mail.ru


Перевірив: Трубіна О. М.


ОРЕНБУРГ 1998

Опорно-рухова система одна з найскладніших систем людського організму. Її ушкодження (наприклад, перелом будь-якої кістки) призводить до тривалої втрати працездатності людиною.

Захворювання опорно-рухового апарату є складність ву діагностичну проблему, вимагають різних видів комплексного лікування і залучення фахівців різного профілю.

Діагностика захворювань кісток і суглобів грунтується на клини-ческих, рентгенологічних і морфологічних даних. Проте кожен з цих методів має свої межі і можливості. При розпізнаванні патологічних змін в апараті руху саме рентгенологічний метод, як найбільш об'єктивний і достовірний, дозволяє заглянути всередину живого організму, набуває вирішального значення. За допомогою рентгенологічного методу дослідження можливе динамічне спостереження-дення, об'єктивна документальність, з'ясування питань патогенезу та особливостей перебігу різних захворювань.


Рентгенологічний метод дослідження


Найпростіша рентгенівська установка складається з випромінювача і приймача рентгенівського випромінювання. Джерело цих променів - рентгенівська трубка.

Рентгенівська трубка - електровакуумний високовольтний прилад, перед-призначений для генерування рентгенівського випромінювання шляхом Бомбар-дировки анода пучком електронів, прискорених прикладеним до електродів трубки напруги.

Джерелом електронів служить катод з ниткою з вольфрамової прово-локи в рентгенівських трубках з термоелектронної емісією або холодний катод спеціальної конструкції в імпульсних рентгенівських трубках з автоелектронної емісією.

Найпростіша рентгенівська трубка складається з запаяного скляного або керамічного балона з розрядженням 10 -6 - 5. 10 -7 міліметрів ртутного стовпа, з закріпленими всередині балона на фіксованій відстані один від одного катодним і анодним вузлами. Балон одночасно є корпусом рентгенівської трубки. У рентгенівських трубках з розжарюваним катодом останній виготовляється у вигляді спіралі з вольфрамового дроту, розміщеним у спеціальному фокусує циліндрі. Анод являє собою масивний мідний стрижень з напаяно на нього пластиною з тугоплавкого металу. Пластина є мішенню. На частині її поверхні - дійсному фокусній плямі - гальмуються розігнані в електричному полі електрони, що випускаються нагрітим до температури 2200 - 2500 0 С


- 2 -

катодом.

При різкому гальмуванні електронів виникає рентгенівське випромінювання.

При бомбардуванні фокусу рентгенівської трубки пучком електронів, частина первинних електронів відбивається від поверхні анода під різними кутами, з різними швидкостями.

Електрони, відображені і вибиті з атомів речовини анода, називають-ся вторинними електронами і утворюють вторинну електронну емісію у рентгенівській трубці, яка надає шкідливий вплив на нормальну роботу трубки.

Вторинні електрони, що гальмується електричним полем, змінюють тра-екторію і більшість повертаються в анод, викликаючи афокальних випромінювання, тобто рентгенівське випромінювання, порушену поза фокусом рентгенівської трубки.

Афокальних випромінювання погіршує якість рентгенівського зображення зменшуючи різкість зображення досліджуваного об'єкта. Основними методами боротьби є застосування балона з оптимальною геометрією з високоякісного тугоплавкого скла (зазвичай цей метод використовують вітчизняні виробники рентгенівських трубок), застосування балонів з металевою середньою частиною (попадання вторинних електронів на оболонку трубки не викликає шкідливих наслідків; використовують іноземні вироб-водії - Philips ( Нідерланди) і General Electric (США)), а так само можлива установка чохлів на анод.


Для реєстрації рентгенівського випромінювання використовується кілька методів. У промисловості можна використовувати для цих цілей лічильники елементарних частинок, що реєструють надійшло випромінювання.

Більш зручним засобом є фотографічна реєстрація, яка і використовується в медицині. Для фотографічної реєстрації рент-геновскіх променів застосовують спеціальні рентгенівські плівки. Зазвичай ці плівки роблять двошаровими. Подвійний шар фотоемульсії, а також істотний-але більший вміст бромистого срібла забезпечує значну чутливість цих плівок до рентгенівським променям. Фотографічне дію рентгенівських променів виробляє лише та їх частка, яка поглинула у фотоемульсії.

Найбільш швидким і зручним є телевізійний метод реєстрації випромінювання, тобто отримана картина безпосередньо передається на екран телевізора. Телевізійні системи візуалізації поділяються на дві групи: безпосередньо перетворюють рентгенівське зображення в телевізійну картину і системи, які видиме зображення з виходу перетворять в картину на телевізійному екрані за допомогою чутливих передавальних телевізійних трубок.


- 3 -

Останнім досягненням в цій області можна вважати рентгенівську томографію - це новий напрямок в рентгенодіагностичної техніки. Воно засновано на оригінальному принципі отримання зображення, що полягає в пошаровому поперечному скануванні об'єкта коллімінірованним рентгенівським пучком; вимірі випромінювання за об'єктом детекторами з лінійною характеристикою; синтезі напівтонового зображення по сукупності виміряних даних, що відносяться до просканованого шару, і в побудові цього зображення на екрані дисплея.


Т А Б Л І Ц А

орієнтовних доз опромінення, створюваних на шкірі хворого

при рентгенографії (за 1 знімок)

Область

Умо

вия

Час

КФР

Сумарно.

Доза на

дослідження

кв

мА

в сек.

в см

фільтр. в мм

шкірі в р.

1. Грудна клітина

  1. Шлунково-Кіше-

чний тракт

  1. Поперековий відділ

позвоноч. прямий

бічний

  1. Таз

5. Плече

6. Стегно

7. Ліктьовий суглоб

8. Кисть, стопа,

п'яткова кістка

9. Череп

10. Нирки

11. Жовчний міхур

12. Урограмма

13. Томограма

грудної клітини

14. Кімограмма

серця

15. Флюорограма

54-70


70-95


67-70

94

67-75

50

67-70

55


50

61-70

78-80

67

67


70-95


85-87

90

3,5-100


20-100


30-40

30

30-40

20-50

30

20


20

30-40

30-35

40

40


45-80


30-40

20

0,5-1,5


0,6-3,0


1,0-5,0

6,0

4,0

0,6-3,0

6,0

4,0


4,0

2,5-3,0

6,0

4,0

6,0


1,25-2,0


3,0-3,5

0,6

14-60


40-90


59-64

57

64-67

60-76

50-67

65


63-64

50-63

9-62

59

59


64


55

57

1,0-1,5


1,0-1,5


0,5-1,5

1,6

1,5

1,5

1,5

1,5


1,5

1,5-1,7

1,5

1,5

1,5


1,5


1,3

1,3

0,56-1,6


0,58-7,0


3,63-4,45

11,1

3,02-4,21

0,25-1,14

5,13-6,0

1,03


0,9-1,14

1,58-4,0

6,14-8,0

3,92

5,88


1,0-1,37


5,4-6,0

0,65

Примітка: КФР - шкірно-фокусна відстань


- 4 -


Л І Т Е Р А Т У Р А:


1. Рентгенотехніці: Довідник в 2-х книгах (під редакцією В. В. Клюєва)

Москва - Машинобудування, 1980 р. - 383 с.


2. Санітарні правила роботи при проведенні рентгенологічних досліджень - Москва, 1981 р.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Медицина | Реферат
16кб. | скачати


Схожі роботи:
Захворювання опорно-рухової системи
М язи як частина опорно-рухової системи
М язи як частина опорно-рухової системи 2
М`язи як активна частина опорно-рухової системи
Травми опорно-рухової системи Перша медична допомога при цих травмах
Методи дослідження сечовивідної системи Дослідження в гінекології і акушерстві
Методи навчання техніки рухової дії
Методи дослідження хворих із захворюваннями ендокринної системи
Основні методи дослідження функціонування нервової системи безхребетних
© Усі права захищені
написати до нас