Метод адміністративно-правового регулювання

ЗМІСТ

1. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

2. Адміністративно-правовий режим перебування іноземних громадян та осіб без громадянства в Республіці Білорусь

Список використаних джерел

1. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин

Метод адміністративно-правового регулювання визначається предметом, тобто характером суспільних відносин, які підлягають правовому впливу. Так, майнові відносини, що підпадають під, вплив закону вартості, можуть бути врегульовані тільки за допомогою специфічних цивільно-правових засобів впливу, а управлінські відносини - адміністративно - правовими засобами. Сімейні стосунки неможливо регулювати за допомогою методів правового впливу на процесуальні відносини і т. п. Однак предмет регулювання механічно не детермінує методу; не обумовлює за всіх обставин одне єдине можливе і незмінне юридичний засіб правового впливу на суспільні відносини. Вибір тих чи інших засобів впливу здійснює держава відповідно до стоять перед ним завданнями і об'єктивними можливостями їх вирішення тим чи іншим шляхом. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин має певною часткою самостійності по відношенню до предмета юридичного впливу в силу наступних причин: 1. Дане суспільні відносини в рамках існуючих можливостей може бути врегульовано по-різному. Про це свідчать, зокрема, зміни в правовому режимі оборотних коштів держпідприємств, в області методу заготівлі сільськогосподарської продукції і порядку планування сільськогосподарського виробництва. 2. Залежно від своїх цілей держава здійснює правове регулювання різних сторін одного і того ж виду суспільних відносин відмінними один від друга методами. Відомо, наприклад, що різні сторони майнових відносин можуть піддаватися різним методам адміністративно-правового регулювання. Досить згадати, що охорона власності здійснюється заходами адміністративно - правового, цивільно-правового та кримінально - правового характеру. Визначаючи мету і методи адміністративно-правового регулювання законодавець керується і виходить не тільки з даного ставлення, але і враховує всю сукупність існуючих суспільних відносин і які у них зміни.

Так, характер трудових відносин, з якими пов'язане надання житлового приміщення у відомчому будинку на період трудової зв'язку члена сім'ї з даними відомством, сам по собі не змінився. Однак зміна інших відносин призвело до обмеження адміністративного порядку виселення, тобто до частковій зміні правових методів, що забезпечують нині використання відомчої житлоплощі колишніми працівниками даної установи плі підприємства. Метод адміністративно-правового регулювання завжди залежить, в кінцевому рахунку, від предмета, зміна методу завжди обумовлено зрушеннями в суспільних відносинах, хоча і зовсім не обов'язково, щоб ці зрушення безпосередньо торкнулися те ставлення, яке стало регулюватися іншим методом. Суспільство об'єктивно викликає потребу в розумному поєднанні переконання і примусу, а не взаємовиключає одного з них.

Певне місце в системі засобів впливу на поведінку людей, використовуваних управлінням, займає метод заохочення, що представляє собою публічне визнання заслуг, нагородження, надання суспільної пошани членам суспільства, які проявили зразкову поведінку при виконанні свого - громадського обов'язку. Призначення методу заохочення полягає в тому, щоб викликати певні стимули до такої поведінки, яке сприяло б досягненню результатів, що виходять за рамки ординарних уявлень про можливості людини.

Цим властивістю службова роль заохочення істотно відрізняється від службової ролі примусу. Останнє, висловлюючи собою, осуд від імені суспільства і встановлюючи певні позбавлення для людини, відступити від встановлених правил, ставить, перш за все, завдання підняти його до рівня переважної більшості сумлінних членів суспільства, акуратно виконують свій громадський обов'язок, і одночасно загрозою настання несприятливих наслідків запобігти неправомірну поведінку окремих нестійких громадян. У цьому виявляється свого роду «очисне» якість примусу, що дозволяє витіснити з товариства все шкідливе і чуже йому. Заохочення ж, будучи високою оцінкою особливих досягнень, переважаючих звичайні, і надаючи громадський шану людині, яка досягла високих показників своєї поведінки, ставить завдання спонукати інших членів суспільства наслідувати приклад поощряемого і, отже, сприяє виникненню нових, більш високих за своїм характером суспільних відносин.

Використовувані в сфері управління суспільством методи переконання, заохочення і примусу є найбільш загальними і поширеними активними способами впливу на громадян суспільства. Вони застосовуються в діяльності всіх організацій та колективів, набуваючи самі різні організаційні форми. Наукові категорії методів переконання, примусу і заохочення відображають тільки загальні можливості взаємовідносин по вертикалі між тими, хто управляє, і тими, хто виступає в ролі керованих, тобто вони позбавлені конкретності у встановленні поведінки керованих в певних життєвих умовах, не деталізують взаємовідносин між керованими, не визначають характеру та змісту, а також результату складаються між ними відносин. У цьому сенсі міркування про методи переконання, заохочення і примусу являють собою лише загальний, початковий матеріал для дослідження організаційних способів впливу на людей у сфері адміністративно-правового регулювання. Зазначені організаційні способи характеризуються, перш за все, тим, що вони передбачають певних адресатів впливу, типові зв'язку між ними та належні результати їх взаємин. Однією з найбільш дієвих організаційних форм використання загальних способів впливу на поведінку людей є правове регулювання, що представляє собою нормативне закріплення (регламентацію) державою загальних, фактичних способів організації членів суспільства.

Дослідження способів адміністративно-правового регулювання в юридичній літературі зазвичай пов'язуються з пошуками класифікаційного підстави, критерію наукової побудови системи права, коли поряд з предметом пропонується також враховувати значення і так званого методу адміністративно-правового регулювання. Незважаючи на те, що з даного питання окремими авторами висловлені цікаві міркування, все ж таки плідних результатів наукового обгрунтування власне методу або способу адміністративно-правового регулювання в плані його самостійного значення та місця в механізмі впливу права на суспільні відносини поки що не досягнуто. Як специфічний спосіб, за допомогою якого держава на основі даної сукупності юридичних норм забезпечує потрібне йому поведінку, розуміють метод адміністративно-правового регулювання багато вчених - юристи. Висловлювання вчених - юристів дозволяють скласти загальне уявлення про метод адміністративно-правового регулювання як, по - перше, специфічному способі впливу держави на волю учасників соціальних зв'язків, по - друге, що знаходить закріплення (вираз) в чинних нормах права і, по - третє, з допомогою якого забезпечується - потрібне всьому суспільству упорядкування суспільних відносин. Отже, більшість авторів, міркували про метод адміністративно-правового регулювання як додатковому класифікаційному критерії побудови наукової системи права, вкладають такий зміст у його визначення, який дає більше підстав відносити цю наукову категорію до самостійної галузі наукових досліджень, а саме до області вивчення різних способів впливу права на суспільні відносини. Категорія методу в тому сенсі, як це розуміється більшістю учених, мабуть, взагалі неприйнятна в якості додаткового класифікаційного підстави для наукового побудови системи права. Слід зазначити, що спроба дослідити метод регулювання як самостійної категорії, не ставлячи її в залежність від пошуків класифікаційного заснування в побудові системи права, вже була зроблена літературі. Оскільки ще не вироблено єдиного розуміння методу адміністративно-правового регулювання і не з'ясовано, що конкретно ховається за даним поняттям, слід підкреслити, що методи (способи) адміністративно-правового регулювання розташовані в сфері наукового управління і є одним з найважливіших компонентів у системі різних способів впливу на волю членів суспільства. Вони як би «лежать» над фактичними суспільними відносинами і роблять вплив, на встановлення меж, напрями і цілей, вольових вчинків суб'єктів у різних соціальних зв'язках. У такому плані під методом адміністративно-правового регулювання слід розуміти своєрідний спосіб впливу на суспільні відносини з метою їх врегулювання, який виражається у встановленні за допомогою норми права певного (можливого і належного) стану волі суб'єктів у їх стосунках один з одним, а також щодо бажаних результатів їх поведінки ^1.

У літературі при розкритті якості методу зазвичай відзначається, що він проявляється, наприклад, або в «автономності», або в «співпідпорядкованості» суб'єктів врегульованого правом відносини.

«Автономність» і «підпорядкованість» є певні стану волі суб'єктів, що виражаються в тому, що їх здатність свідомо і цілеспрямовано керувати своїми вчинками має певні рамки свободи поведінки і не залежить від хвиль інших, суб'єктів даного відносини, або ця здатність керувати своїми діями обмежена, залежна від об'єктивувати (вираженою зовні) волі інших суб'єктів, і тому вони повинні визначити свої вчинки у межах строго встановленого порядку. Таким чином, метод безпосередньо покликаний організувати волю суб'єктів, визначити її стан так, щоб вона відповідала інтересам суспільства або певного колективу. Саме ж фактичний стан хвиль суб'єктів може бути надзвичайно різним в залежності від різних обставин. Наприклад, в залежності від положення суб'єктів у процесі розвитку сформованого (або складається) між ними суспільних відносин може, бути встановлено різний стан волі щодо конкретного способу виникнення їх прав та обов'язків. Іноді права та обов'язки суб'єктів виникають тільки завдяки попередньому актом (рішенням) органу держави, а іноді з взаємної угоди обох сторін правовідносини.

Суттєвою особливістю методу адміністративно-правового регулювання на відміну, наприклад, від таких спільних способів впливу, як примус, переконання і заохочення, є те, що він характеризується конкретністю нормативного розпорядження: з його допомогою встановлюється не взагалі стан хвиль, а таке, яке переслідує наступ результату з певним видом і певною мірою об'єктивувати поведінки. Якщо, наприклад, за допомогою методу встановлюється заохочення, то одночасно передбачається вид заохочення - грошова премія, і міра заохочення.

Метод адміністративно-правового регулювання в усьому механізмі впливу права є фактором, що безпосередньо впорядкує суспільні відносини. Саме вольовий момент поведінки учасників суспільних відносин і являє собою той рецепторний відросток, через який безпосередньо державна воля переводиться в площину упорядкованого суспільних відносин і де учасники досягають бажаного для суспільства результату адміністративно-правового регулювання. Це ще раз підтверджує справедливість висновку про те, що право впливає безпосередньо не на суспільні відносини і навіть не на поведінку учасників даних відносин, а на волю сторін, їх здатність свідомо і цілеспрямовано керувати своєю поведінкою, направити його до досягнення потрібного результату. У цьому сенсі категорія методу адміністративно-правового регулювання являє собою безпосередньо сполучна ланка між державною волею - волею керуючого та індивідуальної волею - волею керованих суб'єктів. Різноманіття методів знаходить відображення в диспозиціях норм права, де формулюється саме правило поведінки. У тому, як описується, формулюється в диспозиції правило поведінки, і виявляється конкретний метод регулювання, тобто певний стан волі сторін, передбачена нормою права. Причому окремі різновиди гіпотез більш-менш чітко виявляють метод регулювання, в інших же гіпотезах виявити конкретний метод регулювання значно складніше. Наприклад, в диспозиціях заборонних, заохочувальних та рекомендаційних норм права метод регулювання виступає цілком чітко: це або конкретний заборона вчиняти зазначений вчинок, і тоді стан волі суб'єкта виражається в тому, що він свідомо утримується від забороненого вчинку; або вказівка ​​заохочення у випадку вибору суб'єктом кращого варіанту поведінки, і тоді стан волі суб'єкта виражається в тому, що він стурбований пошуком найбільш сприятливих умов, які сприяють вчиненню поощряемого вчинку.

У процесі реалізації в митних органах таких функцій управління, як організація та регулювання, за допомогою адміністративних методів формуються відносини, які включають такі аспекти діяльності співробітників і колективів, як борг, повноваження, відповідальність, дисциплінарні вимоги та ін Особливістю методів адміністративно-правового регулювання в митних органах, як воєнізованих та правоохоронних, полягає в тому, що вони виражають пряме директивне вплив на систему в цілому або на її елементи окремо; дають можливість керівнику митного органу приймати однозначне рішення; засновані на обов'язковості виконання нормативно-правових та директивних документів. У митних органах застосовуються три групи організаційно-розпорядчих методів: організаційні, розпорядчі та дисциплінарні. Провідне місце відводиться методам організаційного впливу, що становлять першу групу. Вони являють собою довгострокове закріплення організаційних зв'язків у системі, що служить основою її управління, і включають регламентування, нормування й інструктування. Регламентування являє собою жорсткий тип організаційного впливу. Воно встановлює в митних органах основу організації системи та процесів, що протікають в них, і полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, до яких відносяться: положення загальноорганізаційні характеру, що встановлюють організаційну відокремленість і порядок функціонування митної системи в цілому; положення, що визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних підрозділів, їх завдання, функції, повноваження; типові структури підрозділів; посадова регламентування, здійснюване штатними розкладами і посадовими інструкціями. Нормування - це менш жорсткий тип організаційного впливу і полягає у встановленні норм і нормативів, які служать орієнтуванням у діяльності, встановлюють її межі по верхніх і нижніх меж. Організаційне нормування визначає шляхи та порядок виконання функцій і обов'язків, необхідні норми, правила дій і взаємодій в митній системі. У практиці управління митним та органами використовуються деякі норми часу та інші нормативи і йде постійний процес їх вдосконалення. Інструктування - завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи. Другою групою організаційно-розпорядчих методів управління є методи розпорядчого впливу, які виражаються у повсякденному оперативному забезпеченні злагодженої роботи органів управління. Це методи поточної організаційної роботи, що базуються на організаційній структурі, сформованої шляхом організаційного впливу. В основі методів розпорядчого впливу в митній системі лежать повноваження і обов'язки. Данные методы реализуются путем принятия решения коллегии ГТК, издания приказов, указаний, распоряжений, положений, резолюций на документах, а также принятия и доведения управленческих решений в устной форме. Приказы в таможенной системе издают только линейные руководители, распоряжения - их заместители и руководители функциональных служб в пределах делегированных им прав и полномочий. В ГТК правом подписи приказов пользуются и заместители председателя Комитета в пределах полномочий, предоставленных им председателем ГТК. Третьей группой организационно-распорядительных методов управления являются методы дисциплинарного воздействия. Суть этих методов в таможенных органах состоит в установлении ответственности. Предназначены они для поддержания стабильности организационных связей в системе управления посредством дисциплинарных требований и системы ответственности. Выделяют личную, коллективную, материальную, моральную и служебную ответственность.

2. Административно-правовой режим пребывания иностранных граждан и лиц без гражданства в Республике Беларусь

Иностранцы въезжают в Республику Беларусь и выезжают из Республики Беларусь через пункты пропуска на Государственной границе Республики Беларусь по документу для выезда за границу при наличии визы Республики Беларусь, если иное не определено международными договорами Республики Беларусь. Виды виз Республики Беларусь и порядок их выдачи иностранным гражданам и лицам без гражданства определяются Министерством иностранных дел по согласованию с Министерством внутренних дел, Государственным комитетом пограничных войск, Комитетом государственной безопасности.

Должностное лицо пограничных войск Республики Беларусь при принятии решения о въезде иностранца в Республику Беларусь проверяет наличие у него оснований. В случае установления таких оснований иностранцу может быть отказано или отказывается во въезде в Республику Беларусь в соответствии с законодательством Республики Беларусь. В случае установления оснований, должностное лицо пограничных войск Республики Беларусь проводит дополнительную проверку и изучение обстоятельств, связанных с целесообразностью въезда иностранца в Республику Беларусь. При этом иностранец может представлять документы, обосновывающие целесообразность въезда в Республику Беларусь. Должностное лицо пограничных войск Республики Беларусь, изучив предоставленные документы, принимает решение о въезде в Республику Беларусь (отказе во въезде в Республику Беларусь). При принятии решения об отказе во въезде в Республику Беларусь должностное лицо пограничных войск Республики Беларусь проставляет в документе иностранца для выезда за границу соответствующую отметку. Форма отметки и порядок ее проставления определяются Государственным комитетом пограничных войск. В случае принятия решения об отказе иностранцу во въезде ранее выданная ему виза аннулируется должностным лицом пограничных войск Республики Беларусь на основании решения об отказе во въезде в Республику Беларусь. Решение об отказе во въезде в Республику Беларусь принимается пограничными войсками, органом внутренних дел или органом государственной безопасности Республики Беларусь.

Органы, принявшие решения об отказе во въезде, не обязаны информировать иностранцев о причинах и основаниях принятия таких решений. В исключительных случаях органами, принявшими решение об отказе иностранцу во въезде, вышестоящими органами или на основании решения суда Республики Беларусь ему может быть разрешен въезд в Республику Беларусь на срок не более 30 суток. Решение об отказе в выдаче визы для въезда или во въезде в Республику Беларусь влечет за собой включение иностранца в список лиц, которым отказано во въезде в Республику Беларусь. Правила включения иностранцев в Список лиц, въезд которых в Республику Беларусь запрещен или нежелателен, и исключения иностранцев из этого Списка, а также порядок ведения такого Списка определяются Комитетом государственной безопасности, Министерством внутренних дел, Государственным комитетом пограничных войск и Министерством иностранных дел.

Иностранцы, ходатайствующие о получении визы или о въезде, должны располагать средствами, необходимыми для покрытия расходов по их пребыванию в Республике Беларусь и выезду из Республики Беларусь. Наличие таких средств или гарантии предоставления таких средств может быть подтверждено путем предъявления: - национальной валюты Республики Беларусь либо иностранной валюты, конвертируемой Национальным банком; - документа, на основании которого возможно получение платежных средств; - приглашения для временного въезда в Республику Беларусь, оформленного органами внутренних дел; - документа, подтверждающего бронирование и оплату места проживания и оплату питания в Республике Беларусь; - гарантийного письма индивидуального предпринимателя или юридического лица, принимающего иностранца (далее - принимающая организация) об оплате всех расходов, связанных с его пребыванием и выездом из Республики Беларусь; - транспортного средства или проездных билетов в государство своего гражданства, постоянного места жительства или в третью страну.

Иностранцы при въезде в Республику Беларусь должны располагать средствами в объеме, эквивалентном не менее 25 базовым величинам, установленным в Республике Беларусь на день въезда в Республику Беларусь, на каждый месяц пребывания. Иностранцы при въезде в Республику Беларусь на срок менее одного месяца должны располагать средствами в объеме, эквивалентном не менее 1 указанной базовой величины на каждый день пребывания.

Иностранец при въезде в Республику Беларусь заполняет миграционную карту, кроме иностранцев, которые не заполняют миграционных карт при въезде в Республику Беларусь и не предъявляют их при выезде из Республики Беларусь на основании законодательных актов Республики Беларусь и международных договоров Республики Беларусь, которая вместе с документом для выезда за границу предъявляется должностному лицу пограничных войск Республики Беларусь в пункте пропуска через Государственную границу Республики Беларусь. Должностным лицом пограничных войск Республики Беларусь в миграционной карте и документе для выезда за границу проставляется отметка о въезде иностранца в Республику Беларусь. Иностранцы выезжают из Республики Беларусь при наличии действительной визы, оформленной органами внутренних дел, загранучреждением Республики Беларусь или Министерством иностранных дел, за исключением иностранцев, имеющих право на пересечение Государственной границы Республики Беларусь без виз в соответствии с международными договорами Республики Беларусь. Решение об отказе в выезде из Республики Беларусь принимается пограничными войсками, органами внутренних дел, органами государственной безопасности Республики Беларусь. О принятом решении иностранец информируется путем направления ему соответствующего уведомления по месту временного пребывания, временного или постоянного проживания. Решение об отказе в выезде из Республики Беларусь влечет за собой включение иностранца в список лиц, которым отказано в выезде из Республики Беларусь. Правила включения иностранцев в данный список лиц и исключения из него, а также порядок ведения такого списка определяются Министерством внутренних дел, Комитетом государственной безопасности, Государственным комитетом пограничных войск. Решения об отказе в выезде из Республики Беларусь, принятые в отношении иностранцев, временно пребывающих или временно проживающих в Республике Беларусь, являются основанием для продления им срока временного пребывания или временного проживания на срок, необходимый для устранения оснований для отказа в выезде из Республики Беларусь. При выезде из Республики Беларусь иностранец обязан сдать миграционную карту должностному лицу пограничных войск Республики Беларусь в пункте пропуска через Государственную границу Республики Беларусь. Должностным лицом пограничных войск Республики Беларусь в миграционной карте и документе для выезда за границу иностранца проставляется отметка о выезде иностранца из Республики Беларусь.

Иностранцы, прибывшие в Республику Беларусь, в течение трех суток, за исключением выходных дней, государственных праздников и праздничных дней, объявленных Президентом Республики Беларусь нерабочими, обязаны зарегистрироваться в органе регистрации - Министерстве иностранных дел, или органе внутренних дел, или гостинице, осуществляющей регистрацию иностранцев, на основании личных обращений иностранцев или письменных ходатайств принимающих организаций, за исключением иностранцев, не подлежащих регистрации. Регистрация иностранца производится при наличии миграционной карты, имеющей отметку должностного лица пограничных войск Республики Беларусь о въезде иностранца в Республику Беларусь, и документа для выезда за границу. Регистрация иностранца, который в соответствии с законодательными актами и международными договорами Республики Беларусь не заполняет миграционную карту при въезде в Республику Беларусь и не предъявляет ее при выезде из Республики Беларусь, производится на основании документа для выезда за границу. Для регистрации в гостинице иностранец представляет: - документ для выезда за границу; - миграционную карту; - страховой полис медицинского страхования для лиц, подлежащих в соответствии с законодательством обязательному медицинскому страхованию. После регистрации иностранца администрация гостиницы в течение суток направляет в орган внутренних дел по месту расположения гостиницы информацию об иностранце в порядке, установленном Министерством внутренних дел. Для регистрации (продления срока временного пребывания) в органах внутренних дел иностранцы представляют: - заявление по форме, установленной Министерством внутренних дел, или ходатайство принимающей организации; - документ для выезда за границу; - миграционную карту; - страховой полис; - квитанцию об оплате государственной пошлины. Граждане государств с визовым режимом въезда в Республику Беларусь регистрируются на срок, указанный в их заявлении или ходатайстве принимающей организации, но не более срока действия визы. Граждане государств с безвизовым режимом въезда в Республику Беларусь регистрируются на срок, не превышающий срока, определенного международным договором Республики Беларусь с соответствующим государством. В случае отсутствия такого международного договора или отсутствия в международном договоре указания о сроке безвизового пребывания регистрация осуществляется на срок, указанный в личном обращении иностранца или ходатайстве принимающей организации, но не более девяноста суток в год со дня въезда в Республику Беларусь.

Иностранцы обязаны проживать в Республике Беларусь только по тому месту жительства, по которому они зарегистрированы в органах регистрации. При смене места жительства иностранец обязан в течение трех суток, за исключением выходных дней, государственных праздников и праздничных дней, объявленных Президентом Республики Беларусь нерабочими, зарегистрироваться в органе регистрации по новому месту проживания. Регистрация иностранца в органе регистрации осуществляется в день обращения. Регистрация, продление срока временного пребывания иностранца выражается в проставлении отметки о регистрации (продления срока регистрации) на миграционной карте или на вкладыше к документу для выезда за границу или в документе для выезда за границу с указанием срока временного пребывания иностранца. Форма вкладыша к документу для выезда за границу и отметки о регистрации (продлении срока регистрации) иностранцев определяются Министерством внутренних дел.

При невозможности осуществления проверок наличия у иностранца, проходящего процедуру регистрации, оснований, в день обращения органом внутренних дел регистрация иностранца может осуществляться на срок, необходимый для проведения проверок, но не свыше пяти рабочих дней. После проведения таких проверок продление сроков временного пребывания осуществляется на срок, указанный в обращении иностранца или ходатайстве принимающей организации. Решение о сокращении или об отказе в продлении срока временного пребывания иностранца принимается органом внутренних дел самостоятельно или по ходатайству соответствующих государственных органов.

В случае отказа иностранцу в продлении разрешения на временное пребывание или сокращения срока временного пребывания срок действия ранее выданной ему визы сокращается по решению органа внутренних дел. О принятых решениях иностранцы информируются путем направления им сообщения по месту временного пребывания. В сообщении должна содержаться информация об обязанности выезда иностранца из Республики Беларусь в течение десяти суток со дня его ознакомления с решением о сокращении срока временного пребывания. Иностранцы, не исполнившие обязанность выезда из Республики Беларусь, несут ответственность в соответствии с законодательными актами Республики Беларусь. В случае неявки иностранца в орган внутренних дел в сроки, указанные в сообщении, датой его ознакомления с решением об отказе в продлении и (или) сокращении срока временного пребывания считается день направления ему сообщения.

Иностранцы, в отношении которых принято решение об отказе в продлении и (или) сокращении срока временного пребывания, а также их законные представители вправе обжаловать указанное решение в вышестоящий государственный орган (вышестоящему должностному лицу) и (или) в суд Республики Беларусь. Жалоба иностранца на решение государственного органа или должностного лица Республики Беларусь об отказе в продлении и (или) о сокращении срока временного пребывания в Республике Беларусь подается в суд не позднее десяти суток со дня ознакомления иностранца с таким решением и не является основанием для пребывания иностранца в Республике Беларусь.

Для получения разрешения на временное проживание иностранец представляет в орган внутренних дел по месту предполагаемого временного проживания: - заявление - анкету по форме, утверждаемой Министерством внутренних дел; - документ, подтверждающий наличие оснований для получения разрешения на временное проживание; - документ для выезда за границу; - миграционную карту со штампом регистрации или вкладыш со штампом регистрации; - страховой полис; - документ, подтверждающий возможность проживания по месту предполагаемого временного проживания; - квитанцию об уплате государственной пошлины.

Разрешение на временное проживание - документ, предоставляющий иностранцу право на проживание в Республике Беларусь в течение срока его действия. Порядок оформления разрешений на временное проживание, а также образец разрешения на временное проживание определяются Министерством внутренних дел. Сотрудник органа внутренних дел, рассматривающий документы иностранца о получении разрешения на временное проживание, проверяет правильность заполнения анкеты-заявления, наличие в ней подписи иностранца, заверяет анкету-заявление своей подписью с указанием даты и формирует материалы о выдаче иностранцу разрешения на временное проживание.

До принятия решения о выдаче иностранцу разрешения на временное проживание органом внутренних дел проводится проверка наличия у него оснований для отказа в выдаче такого разрешения. Порядок проведения данных проверок определятся Министерством внутренних дел. Решение о выдаче или об отказе в выдаче разрешения на временное проживание принимается органом внутренних дел не позднее пятнадцати дней со дня приема документов и оформляется заключением. В случае отказа иностранцу в выдаче разрешения на временное пребывание срок действия ранее выданной ему визы сокращается по решению органа внутренних дел. О принятых решениях иностранцу направляется письменное сообщение по месту временного пребывания. В сообщении должна содержаться информация об обязанности выезда временно проживающего в Республике Беларусь иностранца из Республики Беларусь до истечения срока действия разрешения на временное проживание, если на день истечения указанного срока им не получено новое разрешение на временное проживание либо разрешение на постоянное проживание. Решение об аннулировании разрешения на временное проживание принимается органом внутренних дел самостоятельно или по ходатайству соответствующих государственных органов. В случае установления оснований для аннулирования разрешения на временное проживание иностранца орган внутренних дел, на территории которого проживает иностранец, направляет ему сообщение о начале процедуры аннулирования разрешения на временное проживание, в котором указывает основания для аннулирования разрешения на временное проживание, время и место рассмотрения данного вопроса. Иностранец, в отношении которого начата процедура аннулирования разрешения на временное проживание, может представлять в орган внутренних дел документы и материалы, обосновывающие нецелесообразность аннулирования разрешения на временное проживание. В случае неявки иностранца в орган внутренних дел для рассмотрения вопроса об аннулировании разрешения на временное проживание, а также отсутствия сведений о месте его нахождения в Республике Беларусь решение об аннулировании разрешения на временное проживание принимается без присутствия иностранца.

Орган внутренних дел после изучения всех материалов, имеющих отношение к аннулированию разрешения на временное проживание иностранца, принимает решение об аннулировании данного разрешения или о прекращении рассмотрения вопроса об аннулировании разрешения на временное проживание иностранца, которое оформляется заключением. В случае аннулирования разрешения на временное проживание иностранца срок действия ранее выданной ему визы сокращается по решению органа внутренних дел. Иностранец, разрешение, на временное проживание которого аннулировано, обязан прибыть в орган внутренних дел для ознакомления с принятым решением, о чем ему направляется сообщение. В сообщении должна содержаться информация об обязанности выезда из Республики Беларусь иностранца, разрешение, на постоянное проживание которого аннулировано и не имеется других оснований для его пребывания в Республике Беларусь, в течение пятнадцати суток со дня его ознакомления с решением об аннулировании разрешения на временное проживание.

В случае неявки иностранца в орган внутренних дел в сроки, указанные в сообщении, датой его ознакомления с решением об аннулировании разрешения на временное проживание считается день направления ему сообщения. Сотрудник органа внутренних дел аннулирует иностранцу разрешение на временное проживание путем проставления в данном разрешении соответствующего штампа, разъясняет иностранцу возможность обжалования принятого решения, а также оформляет регистрацию и (или) визу для выезда из Республики Беларусь сроком действия тридцать дней. Образец штампа об аннулировании разрешения на временное проживание определяется Министерством внутренних дел. Иностранец, в отношении которого принято решение об отказе в выдаче разрешения на временное проживание или об аннулировании разрешения на временное проживание, а также его законные представители вправе обжаловать указанное решение в вышестоящий государственный орган (вышестоящему должностному лицу) и (или) в суд Республики Беларусь. Жалоба иностранца на решение государственного органа или должностного лица Республики Беларусь об отказе в выдаче разрешения на временное проживание или об аннулировании разрешения на временное проживание подается в суд Республики Беларусь не позднее 30 дней со дня ознакомления иностранца с принятым решением. Если иностранец уклонился от выезда из Республики Беларусь, в отношении него может быть принято решение о высылке или депортации в соответствии с актами законодательства.

Должностные лица юридических лиц или индивидуальные предприниматели, принимающие иностранцев, физические лица, пригласившие иностранцев в Республику Беларусь, предоставившие им жилую площадь, обязаны принимать меры по оформлению иностранцами регистрации, разрешения на временное проживание, выезду иностранцев из Республики Беларусь по истечении определенного срока пребывания, а также по соблюдению иностранцами законодательства Республики Беларусь в области внешней трудовой миграции и иного законодательства. Лица, предоставившие жилище, транспортные средства либо оказавшие иные услуги иностранцам, пребывающим на территории Республики Беларусь, несут ответственность в соответствии с законодательством Республики Беларусь. Орган внутренних дел имеет право временно изъять документ для выезда за границу у иностранца, нарушившего законодательство Республики Беларусь о правовом положении иностранных граждан и лиц без гражданства, если иностранец не имеет разрешения на постоянное проживание в Республике Беларусь. Взамен изъятого документа для выезда за границу иностранцу выдается справка, подписанная руководителем органа внутренних дел или лицом, исполняющим его обязанности, и заверенная гербовой печатью. При этом документ для выезда за границу возвращается иностранцу после рассмотрения вопроса о нарушении им законодательства о правовом положении иностранных граждан и лиц без гражданства и применения соответствующего взыскания.

Декларирование товаров, перемещаемых через таможенную границу Республики Беларусь может осуществляться в письменной или устной форме с указанием точный сведений о товарах, целях их перемещения через таможенную границу, а также иных сведений, необходимых для таможенных целей. Письменное декларирование осуществляется путем заполнения таможенной декларации и передаче ее сотруднику таможенных органов. Обязательному декларированию при ввозе в письменной форме подлежат: 1) белорусские рубли, ввозимые и вывозимые в сумме, превышающей на одно лицо 100 минимальных заработных плат, установленных в Республике Беларусь (1 900 000 рублей); 2) иная валюта в сумме превышающей эквивалент 3000 долларов США на одно физическое лицо; 3) независимо от суммы, ввозимые белорусские рубли, иная валюта, другие валютные ценности, если они ввозятся с целью использования в качестве иностранной безвозмездной помощи на территории Республики Беларусь; 4) ввозимые алкогольные напитки, количество которых превышает 3 литра на одно физическое лицо, достигшее 18-летнего возраста; 5) ввозимые табачные изделия, количество которых превышает 200 штук сигарет либо 200 граммов табака или иных табачных изделий на одно физическое лицо, достигшее 18-летнего возраста; 6) ввозимые ювелирные изделия, количество которых превышает 5 единиц; 7) огнестрельное оружие и боеприпасы к нему всякого рода военных образцов, воинское снаряжение, охотничье, спортивное, газовое оружие и боеприпасы к нему, холодное оружие всех видов; 8) технические изделия, предназначенные для негласного получения информации, высокочастотные радиоэлектронные устройства и средства связи; 9) товары, подлежащие обложению таможенными платежами.

Список використаних джерел

1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Та 17 жовтня 2004р.) Мінськ «Білорусь» 2004р.

2. Кодекс Республики Беларусь об административных правонарушениях: - Мн.: Амалфея, 2000. - 304с.

3. Бельский К.С., Козлов Ю.М., и др. Административное право / Под ред. Ю.М. Козлова і Л.Л. Попова. - М., Юрист, 1999.

4. Бельский К.С., Козлов Ю.М., и др. Административное право / Под ред. Ю.М. Козлова і Л.Л. Попова. - М., Юрист, 2002.

5. Постникова А. А., Сухаркова А. И. Административное право Республики Беларусь: Учебное пособие Мн.: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. - 127с.

6. Сухаркова А. І. Адміністративне право Республіки Білорусь. - Могилів: «Могилевська обласна друкарня», 1999. - 172с.