(Бл. 1644-1709), український державний і військовий діяч.
Народився в Мазепинцях (поблизу Білої Церкви), ймовірно, в 1644 (менш правдоподібний 1629).
Належав до української шляхти і, хоча й був православним, своїм вихованням зобов'язаний єзуїтам при дворі короля Яна II Казимира.
Поступивши в 1669 на службу до гетьмана правобережної України П. Д. Дорошенка, він в 1674 перейшов до гетьмана лівобережної України І. Самойловича, в 1682 став генеральним осавулом, а в 1687 був обраний гетьманом лівобережної України.
Був одружений на багатій польській вдові, сам був одним з найбільших землевласників на Україні.
Зустрівшись в 1689 з Петром I, справив на нього гарне враження, пізніше брав участь з ним у двох походах проти турків. Брав участь у кампанії 1705 проти короля Швеції Карла XII на підтримку короля Польщі Августа II, у той час союзника Петра I.
У 1706 Мазепа зробив зміцнення Печерської фортеці в Києві. У 1707, бажаючи відторгнути Україну від Росії, вступив в таємні переговори з Карлом XII і Станіславом Лещинським, новим польським королем.
У наступному році Мазепа уклав угоду з королем Станіславом, обіцяючи Польщі Київ, Чернігів і Смоленськ; для себе він хотів отримати титул князя і права на Вітебськ і Полоцьк.
У жовтні 1708 в Новгороді-Сіверському Мазепа відкрито приєднався до Карла. Пізніше на сторону Мазепи перейшли ще бл. 3000 запорізьких козаків. У відповідь Петро ліквідував ставку Мазепи і вибрав нового гетьмана, а 12 листопада митрополит Київський оголосив Мазепі анафему.
У наступні місяці багато хто з прихильників Мазепи перейшли на бік росіян. Таким чином, до часу битви під Полтавою 8 липня 1709, в якій Петро здобув перемогу над Карлом, Мазепа залишився із жменькою вірних йому людей.
Разом з шведським королем він сховався в Бендерах (на турецькій території), де і помер 8 вересня 1709. Прохання Петра видати його живим за 300 000 золотих турки відкинули. Росіяни бачили в Мазепі зрадника, українці вважали його патріотом.