Олег Федотов
1. Номінація, або Чому лимон кислий?
Найпростіший спосіб так чи інакше позначити предмет, якість або дія-це назвати їх, знайти відповідне до випадку слово і вимовити або написати його. Наприклад, вимовлене чи написане слово "лимон" жваво відтворює образ яскраво-жовтого світиться плоду зі специфічним запахом і навіть викликає в роті характерне слиновиділення (досвід нагадує нам про його різкому кислому смаку). Про це знають і адресант, письменник, і адресат, рецептор, сприймає текст в усній або письмовій формі. Головна проблема тому, одвічно мучающая художника, полягає в тому, щоб знайти найточніше, відповідне задуманому образу слово.
Є письменники, які мають справді щасливим даром майже не замислюючись висловлювати свої думки в єдині, без будь-якого напруження знайдені словесні формулювання, для деяких боротьба зі словом складає левову частку їх творчих турбот. Чернетки першого нагадують чистовик других. Втім, бувають і винятки. Пушкін, який користувався у сучасників і нащадків репутацією художника яскраво вираженого моцартіанського початку, залишив у чернетках сліди титанічних зусиль подолати опір матеріалу і домогтися разючою точності та прозорості словесного втілення самої тонкої поетичної думки, найскладнішою образної картини. Так, наприклад, у пошуках відповідного епітета до "ковадлу" в «Циган» поет перебрав сім варіантів: "чавунною", "холодної", "побитої", "старовинної", "ковальської", "убогій", "важкою", поки не зупинився на восьмому (!), що синтезувало в собі, як це не парадоксально, ознаки всіх попередніх, відкинутих: "похідної":
Всі жваво серед степів:
Турботи мирні сімей,
Готових з ранку в шлях недальніх,
І пісні дружин, і крик дітей,
І дзенькіт похідної ковадла. . .
Але слово, навіть найточніше, унікальне, єдине, ще не становить повного тексту; воно приходить, живе у творі і розпізнається сприймає тільки в оточенні інших слів, в контексті. Пушкінська рядок "Похмура час! Очей чарівність..." Не може бути без утрати замінена на, здавалося б, аналогічну: "Похмура час! Ти очей чарівність...", Тому що словосполучення "Очей чарівність" неповторно, як щаслива любовна пара : ці два слова горнуться один до одного, римуються за звучанням, за змістом, за стилем, за домірності - саме тому їм ніяк не можна розлучатися!
Номінація як просте називання предмета, ознаки чи дії, як художня реалізація у відповідній словесному формулюванні певної образної думки є переважно образотворчим засобом поетичної мови, оскільки її основний пафос - точне відтворення обрисів об'єктивного світу. Разом з тим, як можна було судити по обох пушкінським прикладів, їй певною мірою властиві й деякі виразні можливості.
Основними ж специфічними формами вираження авторського ставлення до зображуваного у сфері поетичної мови служать синонімія, антонімія і омонімія.
2. Синонімія, або Як пушкінська "кобилка бура" перетворилася на "нетерплячого коня"?
Синонімами (від грец. Synonymos - однойменний) в поетичній мові прийнято називати слова, що мають однакове або близьке реально-логічне значення, але які мають різною стилістичною забарвленням. По суті, вибираючи для елементарної номінації слова, письменник передусім прислухається до їх стилістичним обертонам.
Слово, що претендує на те, щоб зобразити певне явище і висловити певну до нього ставлення автора або дійової особи, має бути доречним не тільки за змістом, але і з стилістичній ситуації.
Тургенєвській Герасим, що зібрався втопити Муму, міг сісти в човен, але аж ніяк не в гондолу, човен або навіть човен, цілком слушне, скажімо, в експозиції «Мідного Вершника». Одні з самих, безсумнівно, частотних в оповідній прозі, насиченою діалогічними партіями персонажів, слова сказав, промовив мають, на щастя, широкий спектр синонімів, що дозволяє уникнути докучного одноманітності щоразу, як автор дає можливість висловитися черговому герою: говорив, вимовив, промовив, вигукнув, відгукнувся, промимрив, вякнул, бовкнув, заявив, відрізав, віщував тощо. Але принцип вільної комбінаторики тут не проходить. У кожному конкретному випадку одні слова підійдуть, а інші будуть з обуренням відкинуті як стилістично дисонуючі.
Втім, ситуативні нюанси одного і того ж тексту дозволяють інший раз зустрітися в безпосередній близькості синонімів, що стоять у віддалених стилістичних рядах. Так, нейтральне слово кінь, з одного боку, має ряд стилістично високих синонімів: жеребець, кінь, скакун, Пегас і, відповідно, з іншого боку, синоніми стилістично протилежної забарвлення: кобила, шкапа, одр, дохлятина. Вживаючи те чи інше слово, письменник узгоджується з реальною життєвою ситуацією, контекстом твору, його жанрової, стилістичною характеристикою, нарешті, з динамікою настрою ліричного героя.
В одному з найдосконаліших створінь пушкінського генія - вірші «Зимовий ранок» розгортаються картини буденної, але по-справжньому прекрасне життя, в якій улюблена жінка нічим не поступається "північної Аврорі", є назустріч їй "зорею Півночі". І раптом буквально на наших очах відбувається на перший погляд незрозуміле диво:
Але знаєш: не веліти чи в санки
Кобилку буру запрягти?
Ковзаючи по ранковому снігу,
Друг милий, віддамося бігу
Нетерплячого коня. . .
Нехитра "кобилка бура" чарівним чином перетворюється в "нетерплячого коня" (майже Пегаса!).
У чому справа? Може бути, Пушкін помилився, забув, що його ліричний герой запропонував героїні прокотитися на "бурої кобилці", і замінив її "нетерплячим конем" зовсім з іншої стайні? Звичайно ж, ні. До кінця вірша розсуваються тимчасові, просторові і, само собою, емоційні рубежі розповіді: побут переходить в Буття. Пушкін як завжди тонко відчув дві стилістично нетотожні ситуації. У першому випадку ліричний герой звертається до коханої в реально-побутовий, інтимній обстановці. Спробуй він сказати: "Але знаєш, не запрягти чи в санки нетерплячого коня?" - Співрозмовниця на нього виразно б подивилася. У другому випадку, навпаки, високий захват, поетичне натхнення і пафосний тон повідомлення ("віддамося бігу") не допускають буденну "кобилку", до того ж конкретно "буру"!
Мова, таким чином, йде про одне й те ж тварину, названому, проте, по-різному - відповідно до змінених настроєм ліричного героя. Родова належність тут не має ніякого значення. Та ми її зазвичай і не помічаємо, як не помічаємо аналогічного різночитання у вже згаданій пушкінської елегії «До моря» ("вільна стихія" - "океан" - "море").
Ті чи інші одиниці поетичної лексики, слова одного й того ж синонімічного ряду, але різної стилістичної орієнтації тяжіють, відповідно, до різних художнім системам: "Фет 46 разів згадав у своїх віршах слово« кінь »і жодного разу не помітив, що навколо нього бігають і коні. Кінь - вишукано, кінь - буденно ".
Стилістично контрастні пари з абсолютно тотожною семантикою складають старослов'янські й російські дублети. По більшій частині це позначення зовнішнього вигляду людини: глава-голова, чоло-лоб, Влас-волосся, очі-очі, скроня-щоки, вия-шия, рамена-плечі, длань-долоню, правиця-права рука, Шуйця-ліва, перст-палець, перси-груди. . . Слов'янізми, за традицією, теоретично осмисленої ще М. В. Ломоносовим у його вченні про "три штилі", вживаються в урочистій, пафосної промови, в той час як їхні російські аналоги - у нейтральному або стилістично зниженому контексті. Навмисне нехтування цим правилом призводить до травестійної або бурлескно комічному ефекту.
У романі І. Ільфа і Є. Петрова «Золоте теля» пережив любовну катастрофу Васісуалій Лоханкін заговорив білим п'ятистопним ямбом, художньою мовою. . . високої трагедії. Звертаючись до суперника, який відбив у нього містила його дружину, він за інерцією користується високим старослов'янським словом вия, але тут же спохвачується і "переводить" його в ситуативно більш доречний стилістичний регістр: "Йди геть, Птибурдуков, не то тобі по шиї, по шиї тобто, вам я надаю! " Чудово, що в першому випадку висока вия поєднується з низьким тобі, а в другому, навпаки, низька шия з високим вам.
Як бачимо, синонімія представляє собою виключно дієве виразне засіб поетичної мови, з його допомогою автор висловлює будь-які відтінки свого ставлення до зображуваного. Не менш активна в цьому сенсі і антонімія.
3. Антонімія, або Чому Онєгін і Ленський зійшлися як "хвиля" і "камінь"?
Антонімами (від грец. Anti + onyma - проти + ім'я) в лексикології прийнято називати слова однієї частини мови, але протилежні за значенням: ворог-друг, верх-низ, світлий-темний, голосно-тихо, весело-сумно, спішити зволікати , над-под. У антонімічні відносини можуть вступати іменники, прикметники, дієслова, прислівники, лексеми категорії стану і навіть прийменники, важливо, щоб вони позначали якість і мали різне коріння (приємний-неприємний в строгому сенсі цього поняття, звичайно, не антоніми). Деякі багатозначні слова мають по кілька антонімів. Наприклад: добрий-злий, добрий-жадібний, добрий-худою (світ), добрий-поганий (кінь) і так далі.
У поетичному мовленні явище антонімії розширюється за рахунок окказіональних слів, що мають протилежні значення тільки в певному контексті. Якщо в Лермонтовської рядку "Мені сумно від того, що весело тобі" образна антитеза спирається на антонімію загальномовних, то протиставлення двох основних персонажів у «Євгенії Онєгіні» змальовується вже за допомогою окказиональной, авторської антонімії:
Вони зійшлися: хвиля і камінь,
Вірші і проза, лід і полум'я
Не настільки різні між собою. . .
Іншими факторами, що розширюють поетичну антонімію, можна вважати антонімічні відносини різних частин мови і цілих словосполучень, які стоять за ними образів, поетичних стилів і художніх систем або, навпаки, зняття заборони на однокореневі слова і уявну тавтологію.
Синоніми та антоніми ведуть себе в поетичній мові досить і досить вільно, переливаючись один в одного, міняючись місцями. Як зазначив Ю. М. Лотман, "в граничному випадку будь-яке слово може стати синонімом (додам від себе: і антонімом. - О. Ф.) будь-кого. Якщо у Цвєтаєвої у вірші« Там немає тебе - і немає тебе »-« немає тебе »не синонім, а антонім своєму повторення, то у Вознесенського синонімами виявляються« дякую »і« врятуйте »" (ЛотманЮ. М. Структура художнього тексту. М.: Мистецтво, 1970. С. 41).
Принцип образного з-протиставлення, що створює в поетичному тексті полі напруженої семантичної активності, нестандартних структурних ситуацій, допускає не тільки взаимопереход синонімії та антонімії, але і "беззаконне" нерівність слова самому собі. У маленькій трагедії Пушкіна "Моцарт і Сальєрі" після кульмінаційної сцени отруєння головні дійові особи обмінюються репліками:
М о ц а р т
. . . я нині нездоровий,
Мені щось важко; піду засну.
Прощай же!
З а л ь о р і
До побачення.
(Одін.)
Ти заснеш
Надовго, Моцарт!. .
Смисловий акцент беруть на себе синонімічні ужиткові вислови, прийняті при розставанні: Прощай же! і До побачення. Зазвичай ми говоримо "До побачення", якщо розлучаємося ненадовго (буквально відкладаємо справи або несказані слова до наступної зустрічі-побачення); вираз "Прощай" перегукується з християнським звичаєм, розлучаючись надовго, а то й назавжди, попросити вибачення у співрозмовника за вільні чи невільні гріхи перед ним (на що іноді перебуває клішірованний відповідь: "Бог простить"). Але звернімо увагу на те, як Пушкін розподілив ці вираження між персонажами.
Моцарт, який, відчувши нездужання, відправляється додому, щоб прилягти і заснути (набратися сил), повинен за логікою речей розраховувати на швидку зустріч, і йому слід було б сказати: "До побачення". Навпаки, Сальєрі, отруїв Моцарта, напевно знаючи, що в цьому житті він вже ніколи не побачить свого друга, міг би скористатися також більш доречною формулюванням: "Прощай" або, подібно ліричному героєві Йосипа Бродського, скористатися парадоксальним неологізмом: "До несвіданья в Раю Чи, в Пеклі чи... "Але Пушкін вступив, здавалося б, всупереч очевидності, керуючись, швидше за все, інший, більш глибокою художньою логікою.
Моцарт - геній, він володіє даром передбачення. Написаний ним «Реквієм», який не є за ним замовник, Чорний людина, важкі передчуття, томящие його останнім часом, нарешті, виразні йому борошна заздрості, які не в силах приховати Сальєрі, - все це змушує його сказати своє "Прощай". Він, жертва, просить вибачення у свого ката за свій світлоносний талант, який дістався йому даром, за титанічну працю посередності, що не приносить Сальєрі задоволення, за внушенное йому спокуса зробити суд, взявши на себе функції Всевишнього, мало ще за що!
C іншого боку, і Сальєрі вимовляє своє "До побачення" не з суперосторожності, не з лицемірства і навіть не автоматично, за звичкою, а маючи на увазі, імовірніше за, неминучу зустріч по той бік життя, де все таємне стає явним і кожному дається по заслугах. (Обидва вирази - "Прощавай же!", "До побачення!" - Здубльовані Пушкіним також у «Борисі Годунові», де Шуйський, прощаючись з Пушкіним, на якого завтра ж донесе цареві, підхоплює його "Прощай" і додає своє лукаве "До побачення ", і в« Кам'яному гості », де, вирвавши у Дони Анни поцілунок і почувши стукіт у двері, Дон Гуан наспіх прощається з нею:" Прощавай же, до побачення, мій милий ".)
Так синоніми в поетичному контексті звертаються в антоніми. Але і це ще не все. У антонімічні відносини залучається одне і те ж слово, двічі вимовлене спочатку Моцартом, а потім Сальєрі, в прямо протилежному сенсі. "Піду засну", - говорить Моцарт, маючи намір подолати недугу, набратися здоров'я. "Ти заснеш надовго, Моцарт!" - Відповідає йому Сальєрі, залишившись один, що в його вустах означає: заснеш і не прокинешся, заснеш назавжди - помреш (саме в цьому сенсі вживається розхожий евфемізм "почити").
4. Омонімія та її різновиди, або За що Карандишев застрелив Ларису?
Cлова або форми слів, тотожні за звучанням і написанням, але зовсім різні за значенням, називаються омонімами (від грец. Homos + onyma - однаковий + ім'я). Омонімія буває повною і частковою. Повні омоніми збігаються і з написання, і за звучанням, наприклад град як вид опадів і град як старослов'янська позначення міста:
Красуйся, град Петров, і стій
Неколебимо, як Росія. . .
(О. Пушкін. "Мідний Вершник»);
коса як сільськогосподарське знаряддя ("Коси, коса, поки роса!.." - А. Твардовський), коса як вузька смужка суші, мілину і коса як сплетені пасма волосся ("коротеньку блакитну спідничку, / / Стрічка в косі..." - А. Барто).
Причини виникнення омонімів вельми різноманітні. Це і
1) дію фонетичних змін: цибулю як зброя (lak) і цибулю як городнє або дика рослина (luk), і
2) збіг у звучанні, а потім і в російській написанні слів споконвічних і запозичених: клуб (пара) і клуб як організація за інтересами (від англ. Club) або, за аналогією, клуб як культурно-просвітницька установа, і
3) збіг запозичених з різних мов слів, згодом зросійщених: кран (підйомний - від нім. Khran) і кран (водопровідний - від гол. Kraan), і
4) запозичення вже готових іншомовних омонімів: колона як архітектурна деталь і колона - вибудувана для маршу сукупність людей, і
5) результат семантичного розвитку того чи іншого слова: світ як антонім війні, світ як Всесвіт, світ як селянська громада.
Особливий різновид омонімів складають однакові, але нерівнозначні слова старослов'янської і російського походження. "І він слухняно в дорогу потік..." - Читаємо ми в пушкінському «Анчар», де потік, звичайно, не метафора, а форма старослов'янського слова текти в прямому значенні йти. Точно так само в перекладі П. Катеніна расіновской «Есфірі»: "Уста мої, серце і весь мій живіт / / Подателя благ мені та Господа славлять..." - Славянизм живіт означає не частина тіла, як його російський двійник, а життя. Проте контекст провокує на перекручено-комічне тлумачення, на що не забув звернути увагу допитливий критик А. Бестужев: "Перекладач хотів прикрасити Расіна, і в нього навіть животом славлять Всевишнього. Важко повірити, що єврейські діви були чревовещательніцамі; але в переносному сенсі прийняти його не можна , бо співає ізраїльтянка обчислює тут свої члени "(« Син Вітчизни ». 1819. Ч. 51. № 3. 17 січня. С. 114-115).
Поряд з повними омонімами розрізняють три різновиди неповних: Омофони, омографи і омоформи.
Омонімом називають слова різні за написанням і значенням, але однакові за звучанням. Наприклад: плід-пліт, поріг-порок, док-дог, стовп-стовп, смуток-груздь, применшувати-благати, полоскати-попестити, воли-вали.
Омографи, навпаки, слова, різні за звучанням і значенням, але однакові за написанням (втім, іноді, актуалізуючи значення, ми все ж проставляємо наголос): урган як частина організму або, в радянську епоху, періодичне друковане видання тієї чи іншої організації і орган як музичний інструмент в католицькому храмі або концертному залі; борошно - размолотое для випічки хліба зерно і борошно - мука; замoк - запор для дверей і замок - укріплене житло середньовічного лицаря.
Нарешті, омоформи є слова, що збігаються у звучанні та написанні лише в одній або кількох формах, але розрізняються в інших; зазвичай вони належать до різних частин мови: простий як перерва у роботі (іменник) і простий як певну якість (прикметник); як неважко переконатися, вони збігаються тільки в двох відмінках, називному і, частково, знахідному (для прикметників, що позначають неживі предмети: Я знайшов простий вихід).
Омоніми, Омофони, омографи і омоформи провокують активну гру слів і тому широко застосовуються при всякого роду каламбурною ефекти. Відкриваючи другу главу «Євгенія Онєгіна» епіграфом, Пушкін дотепно зіштовхує цитату з Горація "O rus!.." (В пер. З лат. "Про село!") І співзвучне йому російське вигук: "Про Русь!" - Поволі вселяючи читачеві думку, що справжня Русь - сільська.
У «Безприданниці» О. М. Островського заголовна героїня, відмовившись від Карандишева, покинута Паратовим, переживає жорстоку душевну катастрофу. Особистість роздавлена в ній. Лариса в розпачі думає про самогубство. Не в силах сама накласти на себе руки, вона свідомо доводить до сказу Карандишева за допомогою каламбуру:
"Карандишев. Вони не дивляться на вас як на жінку, як на людину, людина сама володіє своєю долею; вони дивляться на вас як на річ. Ну, якщо ви річ, - це інша справа. Річ, звичайно, належить тому, хто її виграв, річ і ображатися не може.
Лариса (глибоко ображена). Річ. . . Та річ! Вони мають рацію, я річ, а не людина. Я зараз переконалася в тому, я відчула себе. . . Я річ! (З запалом.) Нарешті слово знайдено, ви знайшли його. Ідіть геть! Прошу вас, залиште мене!
Карандишев. Залишити вас? Як я вас залишу, на кого я вас залишу?
Лариса. Будь-яка річ повинна мати господаря, я піду до хазяїна.
Карандишев (з жаром). Я беру вас, я ваш господар. (Хапає її за руку.)
Лариса (відштовхнувши його). О ні, кожної речі своя ціна є. . . Ха-ха-ха. . . Я занадто дорога для вас.
Карандишев. Що ви говорите! Чи міг я чекати від вас таких безсоромних слів?
Лариса (зі сльозами). Якщо вже бути річчю, так одна втіха - бути дорогою, дуже дорогою. . . "
Звертаючись в листі до друга або коханої людини "Дорогий!" або "Дорога!", ми, боронь нас Боже, навіть і не думаємо про його товарної ціною, вартості. Ця людина доріг нам не матеріально, а духовно. У словосполученнях "дорога річ" і "дорога людина" ми маємо справу, по суті, з антонімами, хоча і вираженими одним і тим же словом. Точно так само звернення "Безцінний друже!" аж ніяк не має на увазі "безкоштовний", а підкреслює цілком тривіальну думку про те, що духовну "ціну" людини просто неможливо виміряти.
На словах Лариса ототожнює себе з "річчю", але у своїх найпотаємніших мріях про кохання, про щастя вона залишається людиною. Тому й говорить про те, що хотіла б бути "дорогою, дуже дорогий" зі сльозами на очах. Інша справа, Карандишев, тільки що був свідком купівлі-продажу своєї нареченої, яку в нього на очах цинічно розіграли "в орлянку" Кнур і Вожеватов. Слова Лариси вражають його своїм "безсоромністю" ("Кожній речі своя ціна є... Я занадто дорога для вас"), в ньому ображено почуття власника, у якого перекупили улюблену іграшку за більш високу ціну, хоча в глибині-то душі він, звичайно, сподівався, що його будуть любити безкорисливо. Лариса домоглася свого. Каламбур спрацював. Карандишев натиснув на спусковий гачок.
Омонимическая гра слів з надзвичайною інтенсивністю оживляє мова в поезії. Іноді це дотепна, що приковує до себе увагу рима, яка найчастіше прикрашає пуант в складних строфічних побудовах типу октави:
А що ж робить чоловіка
Одна, за відсутності чоловіка?
(О. Пушкін. "Граф Нулін»)
або онегинской строфи:
Захисник вольності і прав
У цьому випадку зовсім не правий.
Своїм фірмовим коником вважав каламбурні рими Дмитро Мінаєв:
Область рим - моя стихія
І легко пишу вірші я.
Без роздуми, без відстрочки
Я втікаю від рядка до рядку.
Навіть до фінських скель бурим
Звертаюся з каламбуром.
В особливому циклі, названому «Рими і каламбури», він продемонстрував справді неабияку майстерність у нанизуванні омонімів в кінці стіхових рядів.
Мистецтво підбирати омоніми, Омофони, омографи і омоформи не приходить само собою - воно є результат копіткої праці, винахідливості і цілеспрямованих тренувань.
У спогадах Володимира Познера розповідається про досить цікавому епізод з життя Горького. Обід. Горький "раптово перериває трапезу і з мрійливим меланхолійним виглядом починає барабанити пальцями по столу. Один за іншим всі присутні замовкають і стежать за ним крадькома: яку ще нову штуку він готує? Але навіть самі недовірливі бачать: Олексій Максимович зовсім серйозний, настільки, що навіть перестає барабанити по столу і починає крутити вуса. Нарешті він каже: чи знаєте ви, що банк - чоловік банки? Так виникає гра в заміжжя: чай - чоловік чайки, пух - чоловік гармати, полк - чоловік полки, струм - чоловік точки, ніж - чоловік ніжки... Тепер вже кілька днів у всіх наморщені лоби, відсутні погляди, всі безмовно ворушать губами: зосереджено відшукують нові поєднання ".
5. Морфологічні варіації слів, або Як примудрився булгаковський Бегемот бути одночасно "котиком", "кота" і "котяра"?
Aвторское ставлення до зображуваного, так само як і мовна характеристика персонажів, можуть бути ефективнішим чином виражені за допомогою морфологічних варіацій тих чи інших слів. Одне з найбільш нам дорогих слів мати має, наприклад, безліч варіацій: мама, матуся, мамуля, матір, матінка, мамка, матка, маточка і так далі. Всі вони мають різну ступінь емоційної виразності та стилістичній доречності. Так, у назвах горьківського роману, побудованого, як вважають деякі дослідники, за моделлю євангельського житія, і набоковского вірші, головною героїнею якого є Богоматір, адекватно фігурує найсуворіший варіант «Мати»; в назві п'єси Бертольда Брехта «Матінка Кураж та її діти» доречніше опинився інший варіант; нарешті, в лексиконі Макара Девушкина, головного героя повісті Ф. Достоєвського «Бідні люди», у вищій мірі органічно звучить субтильні звернення маточка, так само як і в устах головного героя «Підлітка» - Долгорукого - ненька, мама. . .
Знаменитий персонаж «Майстра і Маргарити» кіт Бегемот як в устах автора-оповідача, так і в устах численних персонажів фігурує під різними позначеннями: "... Третім у цій компанії опинився невідомо звідки взявся кіт, величезний, як борів, чорний, як сажа або грак, і з відчайдушними кавалерійськими вусами. Трійка рушила в Патріарший, причому кіт рушив на задніх лапах ";" І видно було, що сцена раптово спорожніла і що надувала Фагот, так само як і нахабний котяра Бегемот, розтанули в повітрі, зникли, як раніше зник маг в кріслі з полинялий оббивкою ";" В голові у нього був якийсь протяг, гуло як у трубі, і в цьому гудінні чулися клаптики капельдінерскіх оповідань про вчорашнє кота, який брав участь у сеансі. «Е-ге-ге ! Та вже не наш чи це котик? »"; "Перед каміном на тигровій шкурі сидів, благодушно мружачись на вогонь, чорний котище".
Разом з виразними порівняннями та епітетами різні морфологічні форми слова кіт створюють об'ємний образ цього фантастичного персонажа і передають разом з тим аж ніяк не однозначне ставлення до нього оточуючих.
Скарби словесної майстерні
Особливі лексичні ресурси поетичної мови
В основі поетичної мови, так само, втім, як і розмовного, і літературного, лежать загальновживані слова, перетворені, однак, їх яскраво вираженою естетичною функцією. Значення цих слів спільне для всіх мовців на даній мові. Тому для адекватного сприйняття їх словникового сенсу читачем або слухачем будь-якого освітнього рівня проблем зазвичай не виникає. Складніше йде справа з нарощенням і метаморфозами сенсу, яким загальновживана лексика піддається в художньому контексті. Тут на допомогу приходять естетичний досвід, начитаність і інтуїція.
Крім основного лексичного фонду, поетична мова включає в себе так звані особливі лексичні ресурси, акумулюють у собі слова периферійного, маргінального плану: чи забуті за давністю часу, або, навпаки, ще не увійшли до активне вживання, або які належать вузькому колу користувачів; такі, зокрема, умовні словотворення представників рідкісних професій, декласованих елементів суспільства, а то й зовсім індивідуальні винаходи. Особливі лексичні ресурси, як правило, виключені з літературної мови, але стихійно, безсистемно функціонують у мові розмовному, залишаючись надбанням різних суспільних груп. Художня література, використовуючи їх у поетичній мові, виробляє, таким чином, інтегруючу роботу, розширюючи коло людей, для яких ці слова стають виразними. З іншого боку, у сфері поетичної мови вони отримують відповідні художні функції.
Особливі лексичні ресурси класифікуються всередині себе по чотирьох підставах:
1) історичному: слов'янізми, архаїзми, історизм і неологізми;
2) географічному: діалектизми і провінціалізм;
3) національному: варваризми і макаронізми і
4) соціальному: просторіччя, вульгаризми, професіоналізми і арго.
Втім, діалектизми можна було б додатково враховувати і по соціальній групі, а варваризми - і за географічною.
1. Слов'янізми, архаїзми, історизм
З плином часу будь-який національний мова досить значно змінюється. Не випадково, наприклад, розрізняють давньогрецький, среднегреческий (койне) і новогрецька мови. А тексти древніх літератур доводиться буквально перекладати на сучасні мови (з давньоанглійської на сучасний англійський, з давньоруського на сучасну російську і так далі). Кожне слово має свою історію, конкурує з іншими словами, бореться за місце під сонцем, потрапляє в активний фонд національної мови, відступає в "запасники", знову повертається, збагачується невластивими йому раніше смисловими та стилістичними відтінками, інший раз повністю змінюючи своє значення і - до невпізнання - форму. . . Перипетії цієї повної таємничих пригод життя відомі, як правило, лише фахівцям.
Є, однак, у мові словаR, історична приуроченість яких більш-менш актуальна. Такі насамперед слов'янізми - слова, старослов'янське походження яких відчувається і відповідним чином переживається говорять.
Жваво цікавився історичної стилістикою рідної мови М. В. Ломоносов розрізняв церковно-слов'янські слова загальнозрозумілі (рамена, повіки, скроня, уста, очі) і "незрозумілі" (рясно, тобто рясно, обаваю, тобто зачаровують). Як вже зазначалося, слов'янізми мають російські синоніми: голос-голос, ворог-ворог, праг-поріг, брег-берег, млеко-молоко, надія-надія, ніч-ніч, що може-могутній. Іноді вони розходяться у значеннях: прах-порох, країна-сторона, влада-волость.
Слов'янізми мають у своєму поетичному мовою три основні функції.
1. Рясне їх вживання у відповідному контексті створює враження мови віддалених століть, архаїзує розповідь. Ось чому М. Гнєдич у своєму перекладі гомерівської «Іліади» насичує його славянизмами, хоча розповідається не про слов'янської, а про грецької давнини. Переводив слідом за ним «Одіссею» Жуковський ставив перед собою завдання кілька осучаснити звучання "божественної еллінської мови" в російській еквіваленті, але і він врахував досвід свого попередника.
2. Інша не менш очевидна художня функція слов'янізмів пов'язана з тим, що конфесійним мовою Російської Православної Церкви з глибокої давнини був старослов'янську, а тому служив і служить дотепер професійною мовою церковників. Ось чому, зображуючи навіть не самих гідних служителів культу в «Борисі Годунові», Пушкін пересипає їх мова зі смаком вимовними славянизмами: "Варлаам. Погано, сину, погано! Нині християни стали скупі; грошенят люблять, грошенят ховають. Мало Богу дають. Прииде гріх велій на язиці земнії. Всі пустилися в торги, в митарства: думають про мирське багатство, не про порятунок душі. Ходиш, ходиш; молиш, молиш; іноді в три дні трьох шагів не вимолиш. Такий гріх! Пройде тиждень, другий, заглянеш в мошонку, аж у ньому так мало, що сором у монастир здатися; що робити? з горя і інше проп'єш; біда, та й тільки. - Ох погано, знати прийшли наші останні часи... "
3. Третя, і найважливіша, художня функція слов'янізмів була виявлена Ломоносовим, назавжди зв'язав їх з "високим штилем". Дійсно, цілеспрямоване нагнітання церковно-слов'янських слів замість їх російських синонімів повідомляє поетичної мови урочистість, величавість і незвичайну, майже літургійну серйозність тону:
Повстань, пророк, і дивись, і почуй,
Виконати волею моєї
І, оминаючи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей.
За славянизмами збудись, дивись, почуй, а також дієсловом маячать їхні російські заступники: Порушся, дивися, слухай, словом. Уявімо на хвилину, що Пушкін віддав перевагу цьому другому ряду. Що вийшло б?
Піднімись, дивись і слухай,
Виконати волею моєї
І, оминаючи моря і сушу,
Ти словом пали серця людей!
Блюзнірство змінений нами катрен в мить ока зів'яв, втратив всю свою біблійну міць, високу екстатичність, стилістичну піднесеність - все те, що можна очікувати з вуст "Шестикрилого серафима". . .
Однак слов'янізми можуть виступати і в зовсім не властивої їм функції травестійної зниження недоречно високого пафосу розповіді. У цьому випадку вони дискредитуються перекладом на навмисно побутової стиль. Після того як зачаїлася в саду Тетяна прослухала горезвісну «Пісню дівчат» (ось-ось з'явиться, "виблискуючи поглядами", Євгеній!), Пушкін наступним чином коментує її стан:
Вони співають, і, з нехтуванням
Слухаючи дзвінкий голос їх,
Чекала Тетяна з нетерпінням,
Щоб трепет серця в ній затих,
Щоб пройшло ланіт паланням.
Але в персях той же трепетанье,
І не проходить жар ланіт,
Але найяскравіше, яскравіше лише горить. . .
Так блідий метелик та блищить
І б'ється райдужним крилом,
Полонений шкільним пустуном;
Так зайчик у озимі тріпоче,
Побачивши раптом здалеку
У кущі пріпадшего стрілка.
Подібні зі славянизмами художні функції виконують в поетичній мові архаїзми та історизм. Архаїзмами (від грец. Archaios - стародавній) називають слова, витіснені пізніше з активного словникового фонду іншими словами, хоча явища і поняття, ними що позначаються, продовжували існувати. Так, характерне для XVII-XVIIIвека слово фортеция змушений був поступитися, до речі, більш старому, споконвічно російському слову фортецю. Сучасне мовна свідомість числить його по відомству архаїзмів, хоча воно і набагато молодший свого наступника. Приблизно ті ж метаморфози відбулися зі словами сатисфакція (задоволення), зараза (принадність, чарівність, чарівність), ласкательство (лестощі). Від архаїзмів слід відрізняти історизм - слова, які позначають явища віддаленого історичного минулого, що втратили актуальність в даний час. Наприклад: стрільці, опричники, тризна, гридні, бояри, фрейліни, цілувальник, стряпчий, окольничий. Не можна, втім, виключити можливість відродження як деяких явищ, так і маркованих їхніх слів (на наших очах повертаються в активний мовний ужиток потрапили було в історизм слова дяк, пристав, думці, губернатор).
Архаїзми та історизм - самий розхожий матеріал для створення історичного колориту. Розбавляючи ними слова основного лексичного фонду, автори творів на історичні теми імітують мову і стиль давно отшумевших епох: «Пісня про віщого Олега» Пушкіна, «Петро I» Олексія Толстого, «Зодчі» Д. Кедріна, «Майстра», «Лобова балада» А. Вознесенського.
2. Неологізми
По інший бік невблаганно послідовного перебігу часу розташовуються неологізми (від грец. Neos - новий) - нові слова. Розрізняють два види неологізмів:
1) загальномовного, природно виникають і закріплюються в літературній мові слова для позначення нових понять і явищ, і
2) індивідуально-авторські - слова, які винаходять головним чином письменники для одноразового застосування.
Загальномовного неологізми постійно збагачують національну мову: з появою нових понять виникає необхідність в їх словесному позначенні. Кожна епоха в принципі приходить зі своїми неологізмами. Деякі з них закріплюються у мові і навіть поповнюють його основний фонд, втрачаючи тим самим свого неологіческого статусу. Інша, більша частина зберігає аромат породив їх часу і навіть через кілька поколінь переживається як штучні, неорганічні вкраплення.
Чи не найбільшу "ін'єкцію" неологізмів російська мова отримала в ході "культурної революції" після Жовтня 1917 року. Кардинальна зміна влади в країні привела до перейменування практично всіх державних і суспільно-політичних установ, посад, звань і так далі, і тому подібне. Найпродуктивнішою формою новоутворень стали абревіатури, сатирично висміяні Маяковським у вірші «Прозасідалися» 1922года.
Ліричний герой, якого менше всього можна запідозрити навіть у віддаленому схожості із біографічною особистістю поета, опинившись під тиском обставин в положенні приниженого прохача, як-то відразу знітився, скоротився в масштабі, миттю засвоїв жвавий канцелярит, за допомогою якого чиновники спілкуються один з одним і відвідувачами .
Вже в експозиції, стоячи, швидше за все, у "парадного під'їзду" "семиповерхового будинку" з численними вивісками-табличками, він з трепетним пієтетом перераховує по-пташиному скорочені, а тому і здаються такими значними найменування відділів:
. . . хто в розділів,
хто в кому,
хто в політ,
хто в просвіт,
розходиться народ в установи. . .
Розірвавши абревіатуру "главкомполітпросвет" на складові частини і направивши як би в різні боки одних і тих же чиновників або відвідувачів, поет заздалегідь прирікає їх на протиприродне розчленування. . .
Головною конструктивною пружиною вірші в цілому, ефективнішим чином роздільної потужне сатиричне напруга, виявляється реалізація лежить на поверхні мовної метафори: "Не можу ж я розірватися надвоє!" Фантасмагоричний світ молодої радянської бюрократії, з ентузіазмом припав до державного пирога, не виключав, а припускав таку можливість.
Другий різновид неологізмів - індивідуально-авторські - використовуються в поетичній мові ще більш активно і ефективно, тому що покликані істотно доповнити "майстерню слова".
Смак до новоутворень був властивий російським письменникам, починаючи з автора «Слова о полку Ігоревім» (чого вартий один Гориславич по відношенню до Олега Чернігівському, насправді Святославичу по батькові!); Не цуралися їх і Тредіаковський, і Ломоносов, і Карамзін; в XIXвеке особливою схильністю до винаходу нових слів відрізнялися Гоголь ("Бегущие натовпу раптом звелелюднили ті міста", - читаємо в «Тарасі Бульбі», справедливість, велика частина гоголівських неологізмів зосереджена в його листах і щоденниках: "Я хочу назвучаться російськими звуками і мовою", обравнодушілі, предслишанія, чужеземствованіе, зеленокудрий, трепетолістий, лілово-вогненний...) і Н. Мов (пряморусская, многогромная, таінственнік; "Гуляв дитина безтурботний / / І з лірою мужествовал я"; "Буде буря, ми посперечаємося / / І помужествуем з нею... ").
Але все ж таки справжній бум індивідуально-авторських неологізмів в російській літературі припадає на "срібний вік". Теоретичне самовизначення раннього кубофутуризму, наприклад, передбачало повне оновлення поетичної мови. Заяложене і геть-чисто скомпрометоване поетами слово "лілія" Олексій Кручених мало не законодавчо намагався замінити на еуи. Одна з його "хитромудрих" поем звучала так само екстравагантно:
дірок бул щил убещур скум ви зі бу, р л ез.
Втім, футуристи створювали "твори" і гірше, цілком свідомо розраховуючи на епатажний скандал, а отже, на рекламу. Гучно оголошувалося виконання «поезії кінця» Василіск Гнєдова. Після тривалої паузи поет виходив на естраду, ставав у позу і виголошував один-єдиний звук:
Ю.. .
Але, звичайно, не все в язикотворческой діяльності футуристів зводилося до низькопробної дурисвітству. Велимир Хлєбніков, якого Маяковський цілком заслужено називав "Колумбом нових поетичних материків", наполегливо експериментував з кореневої і префіксальної-суфіксальної системою різних слов'янських мов, збагачуючи тим самим арсенал зображально-виражальних засобів поезії не тільки свого, але і наступних часів.
Але, мабуть, найбільшу користь для себе і для поезії в цілому витягнув з футуристичних експериментів зі словом чужий крайнощів В. Маяковський. Йому належить безперечна заслуга у розробці найпродуктивніших і життєздатних, як з'ясувалося, способів індивідуального словотворчості.
Імітуючи простонародну мова, він схиляв невідмінювані слова: "з військової бюри", "мадам з своїм манто"; вживав слово оселедець у невластивому йому чоловічому роді - оселедець; будував абстрактні віддієслівні іменники за фольклорної моделі, освоєної ще Пушкіним: "Аршини букв підіймають ор (тобто репетують), / / милиць кастаньетний тенька, / / вганяючий в тремтіння і ежь "(від дієслів тенькать і щулитися); наділяв несподіваними суфіксами звичні слова з прозорою семантикою: серпастий, молоткастий, штикастий; придумував незвичайні дієслова і дієприслівника , що володіють підвищеною "демократичної" експресією: размерсілся, разчересчурясь, визмеів, разночіться, озноіть.
Багато неологізми Маяковського, опинившись членами його знаменитої нестандартної рими, міцно врізалися в свідомість, навіть якщо їх семантика була не цілком впізнаваною: "Сталевий виливаючи леїв, / / Комуні не бути підкореної: / / Лівою! Лівою! Лівою!" («Лівий марш»); "І раптом, як ніби опіком, рот / / скривився пану. / / Це пан чиновник бере / / Мою червоношкірих паспортину. / / З яким наслажденьем жандармської кастою / / Я був би ісхлестан і розп'ятий / / За те, що в руках у мене молоткастий, / / серпасто радянський паспорт "(« Вірші про радянський паспорт ").
Неологізми Маяковського не перейшли в активний фонд літературної мови, як це трапилося, скажімо, зі словом Достоєвського стушуватися, занадто сильним на них відбиток особистості їх творця, але вони живуть в активному фонді мови поетичного і функціонують як крилаті вирази в нашої розмовної мови. Пред'являючи на кордоні паспорт, ми подумки за інерцією називаємо його червоношкірої паспортину і нагороджуємо як би постійними епітетами серпастий і молоткастий, навіть якщо в нього на обкладинці вже розташувався двоголовий орел.
Перейшло було в активний фонд загальнонаціональної мови жваве слівце авоська, популярне в 50-70-ті роки, приписують Аркадія Райкіна. Це не зовсім так. Саме слово вживали ще футуристи - наприклад, О. Кручених в 1921году в «Декларації зарозумілого мови»: "Авоська та Небоська" - швидше за все, з оглядкою на фольклорні джерела. Райкін ж надав йому нового значення: так стали називати плетену сумку про всяк випадок. У новітній час, коли функцію авоськи міцно перейняли поліетиленові пакети, колишній неологізм модифікується в історизм (виступаючи як характерна деталь порівняно невеликого проміжку часу).
Художня функція неологізмів, як загальномовних, так і індивідуально-авторських, очевидна. Перші служать примітними знаками зображуваної, найчастіше переломною, епохи, другі являють собою настільки ж яскраву прикмету ідіостилю їх творців, розширюючи та збагачуючи лексичні ресурси поетичної мови.
3. Діалектизми і провінціалізм
Історичні та географічні обставини багатьох країн складаються часом таким чином, що мешканці різних регіонів, що говорять, здавалося б, на одній мові, насилу розуміють один одного. У Німеччині мовна строкатість стала породженням тривалої феодальної роздробленості. У Росії територіальні нюанси національної мови обумовлені іншими причинами: колосальними розмірами країни, порівняно слабкою системою шляхів сполучення (згадаймо песимістичний прогноз Пушкіна: "Років через п'ятсот дороги, вірно, / / В Україні зміняться безмірно: / / Шосе Росію там і тут, / / Поєднавши, перетнуть. / / Мости чавунні через води / / ступнуть широкою дугою, / / розсунемо гори, під водою / / Пророем зухвалий склепіння, / / І заведе хрещений світ / / На кожній станції трактир ") та багатонаціональним складом її народу.
У віддалені, ще феодальні, часи на різних територіях величезної Російської імперії, особливо на її околицях, не без впливу сусідніх народів утворилися діалекти (від грец. Dialektos - говір, наріччя) - місцеві варіанти загальнонаціональної мови: севернорусскіе, південноруські та середньо прислівники. Літературний російську мову сформувався, як відомо, на базі московського діалекту, що відноситься до середньо говорам.
Відповідно, слова, належать до місцевих говірок, і, що важливо, переважно селянського побуту, отримали назву діалектизмів. Так, наприклад, літературно-нейтральне слово говорити в північних говорах модифікується в баять, у північно-східних - в Бахор, а в південних - в гуторить. У південних і південно-західних говірках широко поширені такі слова, як дужо, дужий, сдюжить (сильно, сильний, осилити) - швидше за все, через українське і білоруське посередництво, похідні від польських duzo, duzy (багато, великий). Діалектний присмак дає про себе знати і в таких селянських висловах, як сілеток (тварина цього року приплоду), Лоншаков (тварина на другому році життя), третяк (трьохлітка або третій син в сім'ї), але замість так, ешшо замість ще, загорбок замість спини, супротив замість проти, намеднись замість нещодавно і тому подібне.
Як і слов'янізми, діалектизми бувають "незрозумілі", які приречені назавжди залишатися в породили їх говірках, і загальнозрозумілі, багато з яких вільно переходять навіть у літературну мову. Д. Е. Розенталь і І. Б. Голуб вказують кілька слів, які ще в XIXвеке значилися діалектними, а "тепер нічим не виділяються": тайга, сопка, пугач, землянка, посміхатися, орати, дуже, нудний, недоладний, мимрити, задрімати, нісенітниця, морока, наймит, борона, веретено. У радянську епоху ще ціла група діалектних словечок стала загальним надбанням: хлібороб, оранка, зеленячи, пар, косовиця, почин, новосел та інші.
Велика чи менша популярність діалектизмів залежить від ступеня їх затребуваності художньою літературою, завдяки якій зростають їх шанси перейти у літературну мову. Так, південноруські діалектизми баз, когут, курінь, хутір, гуторить стали загальнозрозумілими завдяки творчості Михайла Шолохова; зі специфічними слівцями сіверян нас познайомили письменники вологодської школи: А. Яшин, Ф. Абрамов, В. Бєлов та інші; сибірські говірки ввів у велику літературу В. Распутін.
Діалектизми, якщо в їх використанні не порушено почуття міри, якщо вони не заступають загальновживану лексику і значення їх легко вгадується по контексту, забезпечують твору couler locale - місцевий колорит. Присутність їх у мові автора побічно посилює довіру до нього читача: людина пише про те, що добре, не з чуток знає. Інкрустіруя мова персонажів - в тій чи іншій мірі, - вони відображають не тільки місце народження або тривалого перебування, але і, як кажуть, усе їхнє "таємницю" (соціальний статус, освіту, рід занять, переїзди, коло спілкування). Професор Хіггінс з комедії Б. Шоу «Пігмаліон» відмінно показав нам, як це робиться. Правда, у нього було дві незаперечні переваги перед читачем: він давав характеристику людині не по письмовій, а звучної мови і був професійним знавцем орфоепічних норм різних регіонів Англії і соціальних верств суспільства.
Деякі дослідники виділяють поряд з діалектизмами так звані провінціалізм - слова, характерні для певної місцевості, але не мають соціальної закріпленості. Припустимо, одна і та ж ягода в Петербурзі називається суницею, в Москві - полуницею, а в Казані - вікторією (за назвою самого популярного сорту). У Володимирі, відповідаючи на запитання: "Котра година?" - Вам неодмінно дадуть відповідь: "Без десять, або без п'ять хвилин годину!" (Замість без десяти, без п'яти, як того вимагає літературна норма). Точно так само "правилом хорошого тону" вважається змістити наголос у слові вантажити з другого складу на перший. Так може сказати будь-який житель області: і селянин, і університетський професор. Мотивація, швидше за все, пов'язана з своєрідно розуміється місцевим патріотизмом: ви, мовляв, там, у Москві, як хочете кажіть, а ми тут, у Володимирі, теж не ликом шиті!. .
4. Варваризми
Мова кожного народу не живе ізольованою, замкнутим життям, а є елементом системного єдності, строкатого співдружності мов народів, що живуть поруч, по сусідству, і на віддалі. Між різними мовами, в яких би родинних стосунках вони не знаходилися, відбуваються інтенсивні процеси взаємовигідного обміну, особливо в області лексики. Російська мова виявився одним із найбільш сприйнятливих серед світових мов. Приблизно чверть його лексичного складу засвоєна з інших народів, що аніскільки не знижує його самостійності. Деякі запозичення настільки органічно увійшли в його лексичну систему, що сприймаються як суто російські: кінь, ківш, бурлака, сіряк, башка. Інша частина, навпаки, зберігає аромат мов-донорів: банк, ломбард, варвар, аудиторія, діаметр, бухгалтер, бамбук. Такі слова лексикологи називають варваризмами. Термін виник ще в античній Греції, тому спочатку не містить в собі ніякої оціночної забарвлення: варварами (barbarismos), як відомо, давні елліни називали всіх чужинців, негреків. Таким чином, до варваризмами ми відносимо тільки ті слова, іноземне походження яких чітко зізнається говорять.
Варваризми становлять невід'ємну частину і поетичної мови. Вони зазвичай залучаються для забезпечення географічного, місцевого колориту або для мовної характеристики персонажів, особливо іноземців.
У "енциклопедії російського життя" «Євгенії Онєгіні» позначилася така її особливість, як багатомовність, властиве мовній практиці вітчизняного дворянства. Пушкін і сам, як відомо, належав до старовинного дворянського роду. Крім російської, він досконало володів французькою, за що, ще будучи ліцеїстом, отримав прізвисько Француз, знав стародавні мови, англійська і початок італійського. Все це в тій чи іншій мірі відобразилося в мовній структурі його віршованого роману: французькі епіграфи, французькі, англійські, італійські та латинські слівця, вирази, іноді з російським перекладом в тексті, іноді в примітках, іноді зовсім без перекладу миготять практично у всіх розділах. Кілька разів авторські відступи актуалізують саму тему виправданості чи невиправданість застосування варваризмів:
В останньому смаку туалетом
Зайнявши ваш цікавий погляд,
Я міг би перед ученим світлом
Тут описати його наряд;
Звичайно б, це було сміливо,
Описувати наше діло,
Та панталони, фрак, жилет,
Усіх цих слів російською немає;
А бачу я, вінюсь перед вами,
Що вже й так мій бідний склад
Майоріти набагато б менше міг
Іноплеменними словами,
Хоч і заглядав я давнину
У Академічний Словник.
Cобственно варваризмами, звичайно, є слова іншомовного походження, передані в російській транскрипції (як у даному випадку); набагато частіше Пушкін, фіксуючи самий початок переходу іноземного слова в лексичний фонд російської мови, пише його або по-французьки ("Спочатку Madame за ним ходила , / / Потім Monsieur її змінив... ";" Де кожен, вільністю дихаючи, / / Готовий охлопать entrechat ";" На першому аркуші зустрічаєш / / Qu'ecrirez-vous sur ces tablettes; / / І підпис: t. а . v. Annette "," Вона здавалася вірний знімок / / Du comme il faut... (Шишков, прости: / / Не знаю, як перекласти) ";" Приходить чоловік. Він перериває / / Цей неприємний tete-а-tete "," І сміливо замість belle Nina / / Поставив belle Tatiana "; або англійською (" Ніхто у ній знайти не міг / / Про те, що модою самовладної / / У високому лондонському колу / / Зветься vulgar. (Не можу. .. / / Люблю я дуже це слово, / / Але не можу перекласти...); або по-італійськи ("Ходжу над озером пустельним, / / І far niente мій закон", "Собі зустрічав я собі: / / E semdiv bene, панове "," І він муркотів: Benedetta / / Іль Idol mio і кидав / / У вогонь то туфлю, то журнал "), або, нарешті, на латині (" Поговорити про Ювеналія, / / В кінці листа поставити vale "," веселим жартом, брехнею. / / Sed alia tempora! Буяння... ").
Навіть зберігаючи всі особливості первинного мови, але графічно оформляючи, допустимо, німецьке слово васисдас, англійське сплін, італійське гондола чи латинське цензура російськими літерами, Пушкін надає їм статус варваризмів з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.
Здавна як у західній, так і у вітчизняній традиції варваризми використовувалися і в комічно зниженій функції, якщо вони підкреслено незграбно поєднувалися з просторічної, а то й жаргонної лексикою оригінальному мови. Так, наприклад, мова паризького студента в романі Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» є не що інше, як пародія на погану, так звану кухонну, латинь. Тут мимоволі згадується старий анекдот про бурсацький приїхав до старого батька-селянинові "латиніст". На всі питання батька, як називається по-латині той чи інший предмет, "спритний" син важливо відповідав: "небіус", "ветріус", "хлебіус", поки батько, показавши на граблі, не запитав, а це що таке? Вчений невіглас за інерцією відповів: "грабліус" і, наступивши на граблі ногою, негайно отримав протверезний удар по лобі. "Згадав, згадав, - закричав він, - це граблі!"
Еклектична суміш наукового латини з низькою побутової лексикою з легкої руки тіфі, автора комічної поеми «Maccherоnea» (1490), стала називатися "макаронічної" поезією, а варваризми в травестійної функції, відповідно, макаронізмамі. Класичним зразком російської макаронічної поезії вважається пародійна поема Мятлева «Сенсації і зауваження пані Курдюковой за границею», заголовна героїня якої, неосвічена, але впевнена у собі панійка, відважно перекручує іноземні слова, пристосовуючи їх до свого мовному стилю:
Я зійшла. Звуть обідати.
Добре б діне покуштувати.
Але куди, - вже місця немає!
Пропадає мій обід.
Я на палубу вбігла,
Капітана відшукала;
Кажу: "Мій Капітена..."
Він у відповідь мені: "Ніхто ферштейн".
Німець, на біду, копчений,
По-французькому невчений.
Я не знаю л'алеман,
Ну, зізнатися, се шарман.
5. Просторіччя і вульгаризми
Серед особливих лексичних ресурсів, відмежованих від основного лексичного фонду національної мови соціальними перегородками, саму велику групу складають просторіччя. Це переважно такі форми мови, які не рекомендуються суворими літературними нормами, але у вільній, інтимної, невимушеній мови охоче вживаються.
Таке стало крилатим мультфільмовское звернення: "Хлопці, давайте жити дружно!" (Не товариші, не пани, а саме хлопці, передають задушевний, нескінченно далекий від ввічливій офіційності, простецький тон, довірчу прихильність і дружелюбність по відношенню до адресата, у даному випадку - добродушного кота Леопольда до не в міру хвору мишенята). Таке ж звернення до солдатів полковника з лермонтовського «Бородіна»: "Хлопці, не Москва ль за нами? / / Умремте ж під Москвою, / / Як наші брати вмирали!" Недарма і в солдатському сприйнятті він характеризується відповідним чином: "Полковник наш народжений був хватом..."
Найбільш грубі просторіччя, такі, як лопати, хряпає, тріскати, дербализнуть, чекалдикнуть, закохався, харя, ряха та інші, називаються вульгаризмами (від лат. Vulgaris - звичайний, простий). Ступінь їхньої заборони дуже значна, хоча межа між ними і просторечиями невиразна і рухлива. Лайливі вирази, які також належать до вульгаризмам, заборонені не лише в літературному, а й у поетичній мові, недарма їх називають часом нецензурними. Правда, останнім часом, зі скасуванням офіційного інституту цензури та розповсюдженням моди на самодостатній публічний епатаж, лихослів'я послідовно естетизується в найрізноманітніших, у тому числі і неприпустимих, формах.
Вульгаризми помірного ступеня заборони можуть використовуватися в сатиричних цілях у бурлескної функції. В одній з найбільш вражаючих розділів булгаковського роману «Майстер і Маргарита» - «Чорна магія та її викриття» відбувається наступна сцена:
"А тут ще кіт вискочив до рампи і раптом гаркнув на весь театр людським голосом:
- Сеанс закінчено! Маестро! Урежьте марш!!
Ополоумевшій диригент, не віддаючи собі звіту в тому, що робить, змахнув паличкою, і оркестр не заграв, і навіть не вдарив, і навіть не вхопив, а саме, по огидному висловом кота, урізав якийсь неймовірний, ні на що не схожий по розбещеності своєї марш ".
6. Жаргонізми та професіоналізми
До просторечиям примикають так звані жаргонізми (від фр. Jargon) - слова, що проникають в розмовну і поетична мова з умовних, поширених серед обмеженого кола людей мов. Зустрівши в степу під час бурану загадкового мужика, який опинився потім Пугачовим, Петруша Гриньов з подивом слухає його безумовно російської, але абсолютно незрозумілою йому промови, зверненої до господаря заїжджого двору:
"Вожатий мій моргнув значно і відповідав приказка:« У город літав, конопель клював; шпурнула бабуся камінчиком - так мимо. Ну, а що ваші? »
- Так що наші! - Відповідав господар, продовжуючи алегоричну розмову. - Стали було на вечірню телефонувати, та попадя не велить: піп у гостях, чорти на цвинтарі. - Мовчи, дядько, - заперечив мій бродяга, - буде дощик, будуть і грибки, а будуть грибки, буде і кузов. А тепер (тут він моргнув знову) заткни сокиру за спину: лісник ходить ".
Безумовно, це - іносказання, спілкування за допомогою умовних словесних формул, справжнє значення яких не призначений для непосвячених. У принципі іносказанням можна вважати і пророцтва дельфійського оракула, і горезвісні посмішки авгурів, які, слід гадати, супроводжувалися відповідними словами, і багато висловлювань Ісуса Христа у Святому Письмі.
Остання обставина в художній формі чудово відтворено у згаданому романі Булгакова. Один з чотирьох євангелістів апостол Матвій (у Булгакова Левій Матвій) ретельно записує кожне слово Вчителя, але тлумачаться ці слова згодом перекручено, й не дивно, бо Ісус розмовляє алегорично, а Його розуміють буквально. Понтій Пілат пред'являє Ієшуа звинувачення:
"... Записано ясно: підмовляв зруйнувати храм. Так свідчать люди.
- Ці добрі люди, - заговорив арештант і, квапливо додавши: - игемон, - продовжував: - нічому не вчилися і все переплутали, що я говорив. Я взагалі починаю побоюватися, що плутанина ця буде продовжуватися дуже довгий час. І все через те, що він невірно записує за мною.
- А ось що ти все-таки говорив про храм натовпі на базарі?
- Я, игемон, говорив про те, що впаде храм старої віри і створиться новий храм істини. Сказав так, щоб було зрозуміліше ".
Хотів, "щоб було зрозуміліше", а домігся зворотного результату. Точно так само Лермонтов пише передмову до «Герою нашого часу» не стільки для того, щоб прояснити назва роману, скільки для того, щоб вселити читачеві думку про те, який великий шкода може заподіяти "нещасна довірливість деяких читачів навіть журналів до буквального значення слів ". "Одне слово - для нас ціла історія", - записує далі у своєму журналі Печорін, маючи на увазі себе і Вернера, і продовжує: "Тут між нами почався один з тих розмов, які на папері не мають сенсу, які повторити не можна і не можна навіть запам'ятати: значення звуків заміняє і доповнює значення слів, як в італійській опері ". "Варто було б у листах ставити ноти над словами", - варіює свою улюблену думку (в листі до Лопухиной 1834 року) поет, для якого
Є мови - значенье
Темно иль мізерно,
Але їм без хвилювання
Слухати неможливо. . .
Однак іносказання іносказанню ворожнечу. Жаргонізмами можна вважати тільки ті слова, які зберігають потаємний сенс для переважної більшості говорять цією мовою. Жаргони бувають професійні, соціальні й умовні (наприклад, злодійські). У повісті В. Шишкова «Мандрівники» автор відкриває перед читачем значення декількох жаргонізмів:
"Підійшов до Філька Стьопка Стукни-в-Лоб давав йому, як спец, вичерпні пояснення.
- Дивись, дивись, паморочиться. Це він у трамваї кишені ріже. Бачиш, бариню обчистив? Бачиш, годинник у громадянина зняв? Дивись, дивись, перетирку робить. Бачиш, двоє з задньої площадки гвинта дають?
Філька тут дізнався, що внутрішній кишеню називається вилиці, ліву кишеню зветься левяк, квартири - це кишені штанів, сидір - мішок з речами, скріпуха - скрипуча кошик з кришкою ".
І далі ще ціла жменя злодійських жаргонізмів, щоправда, вже без коментарів: "Ну, хряй, до хази йдемо, ший! Бери на Шарап! Філька, плінта, біжи! Мільтон! Менти! Сміття!"
Завдяки ЗМІ багато злодійські слівця в даний час стають загальним надбанням, якщо можна так висловитися, лексичними злодіями в законі: рекет, відмазати, дах, авторитет, кум, хрещений батько, домушник, ведмежатник, відмивання грошей, бабки, малина та інші.
Зустрівшись з кримінальним, злочинним світом, політичні в'язні сталінських таборів, в основному представники інтелігенції, також виробили свій потаємний лексикон. У повісті Анни Микільської «Передай далі» наводяться деякі його зразки: трійка, десятка, двадцятип'ятирічників, що містять гіркий іронічний натяк на сталінський заклик двадцятип'ятитисячників, одним з яких був Семен Давидов з «Піднятої цілини», - персональне позначення зеків із зазначенням отриманого терміну; здачі дадуть - то є помруть до закінчення терміну; пограти на роялі - дактилоскопія; собачий ящик - зона, огороджена парканом.
Особливий різновид жаргонізмів складають професіоналізми - слова з лексикону професійно відокремленого кола людей. Нерідко вони нічим не відрізняються від слів загальновживаних, але в них обов'язково наявний зсув або по акцентуації: поважаючий себе моряк ніколи не вимовить слово компас з наголосом на першому складі, механізатори і сільськогосподарські працівники можуть дозволити собі сказати шофера, комбайнера замість шофери, комбайнери, або за значенням: той же моряк назве передню частину корабля баком, човен шлюпкою, а крамницю в шлюпці банкою; відповідно, флюс для сталевара - не пухлина на щоці, а добавки в руду при виплавці металу. Мають свої жаргонні слівця й медики, і вчителі, і юристи, і представники науково-творчої інтелігенції: термояд (термоядерна реакція), каструля (синхрофазотрон), виріб (засекречений об'єкт), чайник (дилетант) і так далі.
До соціально значущим жаргонам, або сленгам, відносяться молодіжний: відтягнутися (добре відпочити, розслабитися), кльовий (чудовий, прекрасний), блін (евфемізм співзвучної лайливого слова), тягнутися (захоплюватися), зокрема студентський сленг: вікно (вільне між заняттями час ), пара (здвоєний академічну годину або оцінка "незадовільно"), ботанік (дуже старанний студент, зубрила), засолити (пропустити, прогуляти заняття), призьба (іспит), шпора (шпаргалка), січ (розуміти), плавати (невдало відповідати ), хвіст (академічна заборгованість).
Дозоване вживання жаргонізмів сприяє пожвавленню авторської мови і, в ще більшій мірі, мови персонажів як представників тих чи інших суспільних груп, зображуваних у творах відповідної тематики і відповідних жанрів.