Літературний герой Федра

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Федра (лат. Phaedra, фр. Phedre) - 1) героїня трагедії Евріпіда «Іполит» (428 р. до н.е.). Ф. - дочка критського царя Міноса й Пасіфаї, друга дружина афінського царя Тесея. Афродіта, бажаючи помститися синові Тесея Іполита, своєї «державною волею» змушує Ф. закохатися в пасинка. Афродіта не бажає зла Ф., але заради задоволення помсти богині «все-таки помре і Федра». Героїню охоплює любовне божевілля, вона буквально «хворіє» і ніде не може знайти собі місця. Але причину своєї недуги Ф. приховує: «Я від однієї б думки померла, що чоловіка б могла я збезчестити або дітей». Нарешті, годувальниці вдається вивідати таємницю. Вважаючи, що «справа зовсім не так вже й страшно», годувальниця йде до Іполита і відкриває таємницю Ф., зв'язавши його клятвою мовчання. Вражений Іполит проклинає і Ф., і її служницю, і всіх жінок взагалі. Але дана їм клятва зобов'язує приховати все, що сталося від Тесея. Проте Ф. боїться, що гнів змусить пасинка проговоритися і її добре ім'я буде навіки заплямовано. Ф. вирішує покінчити життя самогубством, але свою смерть вона перетворює на знаряддя помсти за нерозділені любовні страждання. Тесей, повернувшись в палац після довгої подорожі, знаходить дружину повішеною. У руці Ф. стискає лист, з якого Тесей дізнається, ніби Іполит зазіхнув на честь Ф. Розгніваний Тесей виганяє сина з країни і просить Посейдона звести Іполита в Аїд ще до заходу сонця. Посейдон, який обіцяв виконати три бажання Тесея, виконує це. 2) Героїня трагедії Л. Аннея Сенеки «Федра» (у традиції збереглося також назву «Іполит»). З трьох трагедій, присвячених любові нещасної сестри Аріадни, на які міг спиратися Сенека, збереглася лише одна - другий «Іполит» Евріпіда; між тим загальновизнано, що прототипом є саме перший, від якого дійшли фрагменти, що не дозволяють докладно представити його зміст. Відповідно до одного з античних свідчень, перший «Іполит» був написаний Еврипидом під враженням нещасного шлюбу і присвячений жіночому безсоромністю; ця риса абсолютно не властива героїні другого «Іполита», скоріше навіть навпаки. Ф. Сенеки не схожа на героїню збереглася трагедії Евріпіда, і, мабуть, її образ сходить до героїні першої: Ф. у Сенеки сама зізнається у своїй любові, висловивши гіркий докір невірному чоловіку (який допомагав як раз у той час своєму другові Пейрітой викрасти з підземного царства Прозерпіну), і годувальниця спочатку відмовляє її, переконує побороти пристрасть, тільки коли Ф. відповідає, що в такому випадку життя для неї стає неможливою («Любов, яка не хоче підкоритися, нехай буде зломлена»), вірна рабиня змінює свій план і пропонує випробувати душу Іполита. Вона натякає юнакові на пристрасть своєї пані, але саме визнання надано Ф., і остання вирішується не без вагань: «наважувався, душа, намагайся, виконай своє рішення. Хто просить боязко, той сам схиляє до відмови! .. Успіх робить і зле чесним ». Героїня трагедії оббрехала Іполита перед Тесеєм, той прокляв і погубив його (як в збереглося варіанті), але мачуха, побачивши тіло нещасного юнака, не витримує видовища, визнається в усьому чоловіку і заколюється у нього на очах. Багато деталей запозичені Сенекою у Евріпіда (вони присутні також у відповідному - IV - посланні «Героїди» Овідія, як ніхто вмів би використовувати чужі знахідки в іншому контексті в своїх цілях). Філософська навантаження (знову-таки на відміну від другого «Іполита» Евріпіда) біля образу Ф. слабкіше, ніж зазвичай у п'єсах Сенеки, а проте близькість образу Ф. у його трагедії до прототипу - не більше ніж ймовірне припущення.

Літ.: Siegmund A. Seneca und Ovid. «Wiener Stud.», 1899; Paratore E. Sulla «Phaedra» di Seneca. «Dioniso», 1952; Giomini R. Saggio sulla «Phaedra» de Seneca. Roma, 1955.

3) Героїня трагедії Расіна «Федра» (1677, первинна назва - «Федра та Іполит»), що стала одним із символів мистецтва французького класицизму. Схожа сюжетна колізія лежить в основі трагедії Расіна «Ба-язет», де султанша Роксана одержима любов'ю до молодшого брата чоловіка. За версією Расіна Ф. стає жертвою пристрасті до пасинку, забувши про борг дружини. Іполит відкидає її, і тоді Енона, повірниці Ф., зводить наклеп на нього. Вигнаний батьком, Іполит гине. Ф. сама зізнається у своїй вині і вмирає, прийнявши отруту. Відзначаючи фатальну зумовленість долі Ф., багато сучасників пов'язували філософський зміст трагедії з янсеністській концепцією людини, повторюючи формулювання ідейного вождя янсенізму Антуана Арно: «Федра - християнка, яку не осінила благодать». Але зумовленість слід розуміти в більш широкому сенсі, як наслідок логіки вибудуваного Расином художнього світу, фундаментально дослідженого Р. Бартом. Расін позбавляє вирішального значення мотив спору Артеміди і Афродіти, що послужив джерелом колізії. В основі пристрасті расіновской героїні - завороженість минулим (Федра говорить Іполита, що підкорена тими його рисами, які нагадують їй молодого Тесея). Персонажі-по суті функції ситуації. Їх індивідуальні відмінності підпорядковані у Расіна відносин влади (сили): якщо її уособлює жінка, вона дорівнює чоловіку по своїй сюжетній ролі. Ф. опиняється в одному ряду з Гемона, Таксі-лом, Нероном, Титом, Фарнаком, Аталія і Пірром, що вибирають між вірністю складного комплексу зв'язків і обставин («боргу») і прагненням розірвати їх, подолати вольовими зусиллями. Неможливість діяти становить суть трагедії. Те, що відбувається розгортається не стільки в дії, скільки в оповіданні. Картини важливих для героя подій - спогади Ф. про молодого Тесея, про відносини до Іполита, розповідь Терамо про загибель Іполита та ін, що відтворюються в монологах, - рівнозначні реальності, а неможливість говорити - смерті. За спостереженням Барта, згадка смерті для більшості героїв Расіна - лише «порожня граматична конструкція, інструмент шантажу», і тільки Ф. переживає стан смерті як тривалість. Трагедія Расіна позбавлена ​​участі зовнішнього світу у розв'язанні ситуації. Барт відзначає, що Расін, виключаючи можливість опосередкування конфлікту, у відомому сенсі відкидає міф, робить з міфу остаточно закриту фабулу. Однак ця відмова від міфу сам стає міфічним: «трагедія - це міф про поразку міфу». Характерно, що пізніші інтерпретатори образу майже не зверталися до міфології Ф. безпосередньо, в обхід Расіна. Російські поети і драматурги насамперед звертали увагу на мову Расіна, прагнучи досягти адекватного емоційно-поетичного ефекту при перекладі (Державін, Катенін, Тютчев, Мандельштам). Л. М. Толстой написав: «Расін - поетична рана Європи». Герой циклу романів М. Пруста «У пошуках втраченого часу» описує свої враження про виступ актриси Берма в ролі Ф. на початку роману «У Германтов». Легендарній Ф. була французька актриса Ад-Рієн Лекуврер, чий образ у свою чергу знайшов в історії мистецтва риси міфу. Виключно чітка просторова виразність конфлікту обумовила стійкий інтерес до образу Ф. у балеті: 1788, Ла Скала, балетм. Г. Анджоліні; 1821, Петербург, балету. Ш. Дидло, Ф. - Є. Колосова; 1962, Нью-Йорк, танц.труппа М. Грехем, Ф. - Грехем; 1950, Париж, муз. Ж. Оріка, сценарист і художник Ж. Кокто, балетм. С. Лифар, Ф. - Т. Туманова (згодом - М. Плісецька), Іполит - 429 Лифар. Ф. Расіна вперше була зіграна в Росії 9 листопада 1823 Є. Семенової на петербурзькій сцені (переклад М. Лобанова). Пізніше сприйняття Ф. російською публікою визначали трактування М. М. Єрмолової (1890) і А. Г. Коонен (1921). Остання зіграла у виставі А. Я. Таїрова на основі перекладу В. Я. Брюсова, зазначеного архаизацией і прагненням повернути трагедію до античних зразків.

4) Героїня трагедії М. І. Цвєтаєвої «Федра» (1927), а також невеликої віршованого циклу «Федра» (1923), створеного в період роботи над трагедією. Беручи за основу трагедії традиційний міфологічний сюжет, Цвєтаєва не модернізує його, надаючи характерів та вчинків головних героїв велику психологічну достовірність. Як і в інших трактуваннях цього сюжету, конфлікт пристрасті та морального боргу є для цвєтаєвської Ф. нерозв'язною внутрішньої дилемою. У той же час Цвєтаєва підкреслює, що, полюбивши пасинка і відкривши йому свою любов, Ф. не скоює злочини, її пристрасть - нещастя, рок, але не гріх, не злочин. Цвєтаєва облагороджує образ Ф., «відсікаючи» деякі обтяжуючі обставини. Так, пристрасть зароджується у Ф. в той момент, коли вона не знає ще, що перед нею - син Тезея. У Тезея і Ф. немає дітей, і тим самим знімається мотив гріховності Ф. перед майбутнім. Нарешті, відкинута Іполитом, Ф. Цвєтаєвої не зводить наклеп на нього, як Ф. Евріпіда або Сенеки, і не дозволяє це зробити годувальниці, як Ф. Расіна. Створюючи ліричний образ чистої, чесної і шалено люблячої жінки, Цвєтаєва в той же час розкриває ідею вічної, позачасової, всепоглинаючої і згубної пристрасті. У трагедії помітні нашарування всіх літературних втілень сюжету про Ф., на що вказує, наприклад, Годувальниця («Стара пісня, стара Басенко ...»). Цвєтаєвська Ф. як би несе на собі тягар усіх Ф., створених світової культурною традицією. З одного боку, фатальна пристрасть Ф. - божественний задум, воля Афродіти. Але разом з тим це - інстинктивне, підсвідоме початок, «крові голос», генетично залежний від минулого. Вперше в історії сюжету про Ф. надзвичайно важливе значення надається образу Годувальниці. Вона є частиною Ф., уособлюючи її минуле, її пам'ять; Годувальниця веде і направляє Ф. по всіх перипетій сюжету до свідомо відомому їй трагічного фіналу. Пояснюючи страшна недуга Ф., Годувальниця називає любовну пристрасть перводвигателем, першопричиною життя на землі. Богиня кохання Афродіта виявляється в деякому роді деміургом і праматір'ю роду людського. Аналізуючи трагедію Цвєтаєвої з точки зору міфологічної свідомості, ми виявимо в образі Ф. втілення Афродіти, один з її численних «двійників», а в акті самогубства Ф., повішеною на миртовім деревце, - абсолютно точно відтворений (або сконструйований) сюжет загибелі-воскресіння архаїчної богині любові. Дуже складний для театрального втілення поетичний текст трагедії - одна з причин небагатій сценічної історії п'єси Цвєтаєвої. Найвідоміша постановка в Росії - вистава з А. В. Демидової у головній ролі (Театр на Таганці, 1988).

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Твір
20.7кб. | скачати


Схожі роботи:
Кассандра Дідона Федра
Літературний герой
Літературний герой Магомет
Літературний герой МАЗЕПА
Літературний герой Максудов
Літературний герой МакХью
Літературний герой Манілі
Літературний герой Манфред
Літературний герой МАРАТ
© Усі права захищені
написати до нас