Літературний герой Квазімодо

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Квазімодо (фр. Quasimodo) - центральний персонаж роману В. Гюго «Собор Паризької богоматері». Образ вражаючої сили, яскравий і потужний, одночасно відштовхуючий і привабливий. Мабуть, зі всіх персонажів роману саме К. найбільше відповідає естетичним ідеалам романтизму: він як гігант-велетень підноситься над низкою досить пересічних, поглинених своїми повсякденними заняттями людей. Прийнято проводити паралелі між К. і Есмерал'дой (фізичне каліцтво і краса); К. і Клодом Фролло (безкорисливість справжнього почуття і егоїзм); К. і Фебом (велич духу людини з низів і дріб'язкове самозамилування і брехливість аристократа). За силою впливу образ К. можна порівняти тут лише з образом самого собору, який на сторінках роману існує на рівних з живими персонажами права. Та й автор неодноразово підкреслює взаємозв'язок К., котрий виріс при храмі, з самим Нотр-Дам. «Міцні узи зв'язали дзвонаря з собором <... > Виступаючі кути його тіла ніби створені були для того, щоб вкладатися в увігнуті кути будівлі ». Історія життя К. гранично проста з точки зору подієвого ряду. Відомо, що шістнадцять років тому він був підкинутий саме в ту колиска, з якої викрали крихітку Агнеса (Есмеральду), що було йому тоді близько чотирьох років. Маля вже в дитинстві відрізнявся разючою потворністю і у всіх викликав лише огиду. «Подвійне нещастя випало на долю Квазімодо, - пише Гюго, - потворність і темне походження». Малюка охрестили, вигнавши таким чином «диявола», і відправили до Парижа, в собор Паризької богоматері. Там його вже готові були кинути в багаття як безбожник, але молодий священик Клод Фролло заступився за нещасну дитину, усиновив його і дав йому ім'я - Квазімодо (у католиків так називається перша неділя після великодня, а саме в цей день хлопчик був виявлений). З тих пір він так і жив у соборі, ставши згодом його дзвонарем. Люди не любили К. за його потворність, ображали і сміялися над ним, не бажаючи побачити за потворної зовнішністю благородну, самовіддану душу. Дзвони стали його пристрастю, замінивши своїм звучанням радість спілкування з близькими. І саме вони привели до нової біди: від постійного дзвону Квазімодо оглух. Перше знайомство читача з цим незвичайним героєм відбувається в момент, коли го за потворну зовнішність обирають татом блазнів. «... Чотиригранний ніс, підковоподібний рот, крихітний ліве око, майже закритий щетинистою рудої бровою, в той час як правий абсолютно зникав під величезної бородавкою ... Велетенська голова ... величезний горб між лопаток, і інший, що врівноважує його, - на грудях» - це далеко не повний перелік ознак каліцтва Квазімодо. У той же день, тільки пізно ввечері, Квазімодо намагався на прохання свого наставника викрасти Есмеральду, за що потрапив під суд. Суддя був в такій же мірі глухий, як і К., і, побоюючись, що його глухота виявиться, вирішив покарати дзвонаря суворіше, навіть не уявляючи, за що карає. У результаті К. опинився біля ганебного стовпа. Зібралася юрба знущалася над ним як тільки могла, і ніхто не побажав дати йому налитися, крім Есмеральди. Дві долі переплелися, доля красуні і доля безрідного виродка. Коли врятована від шибениці Есмеральда запитує К., навіщо він її врятував, то чує відповідь, повною мірою відображає його велетенську натуру: «За цю краплю води, за цю краплю жалості я можу заплатити лише всім своїм життям». Він віддає врятованої Есмеральди і свою келію, і свою їжу, а помітивши, як вона реагує на його потворну зовнішність, намагається якомога рідше потрапляти їй на очі. К. спить на кам'яній підлозі біля входу в келію, оберігаючи спокій Есмеральди, а милуватися нею дозволяє собі тільки тоді, коли спить вона. Бачачи, як страждає Есмеральда, К. готовий привести до неї Феба. Ревнощі, як і будь-яке інше прояв егоїзму і себелюбства, чужа К. Причому образ К. змінюється по ходу роману, стаючи все більш привабливим. Якщо спочатку згадувалося про його злостивості і дикості, то в подальшому для подібних характеристик вже немає підстав. К. навіть починає писати вірші, намагаючись за їх допомогою відкрити Есмеральди тазу на те, що вона бачити не бажає: «Не дивись на обличчя, дівчина, а заглядай у серце. Серце прекрасного юнаки часто буває потворно, є серця, де любов не живе ». В ім'я порятунку Есмеральди К. готовий знищити все і всіх, навіть собор. Його рука поки не піднімається лише на Клода Фролло, на першопричину лих. Виступити проти свого покровителя К. порахував можливим після того, як побачив його переможно хохочущіх в момент страти Есмеральди. І тоді він «своїми могутніми руками зіштовхнув архідиякона у прірву». Гюго не описує останніх моментів життя героя. Але трагічний кінець зумовлений вже в той момент, коли він вимовляє фразу: «Ось все, що я любив!» - Дивлячись з висоти собору на бездиханне білу фігурку Есмеральди у петлі й розпластаний на кам'яній площі чорний силует Клода Фролло.

Літ. див.. до статті «Есмеральда».

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Твір
9.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Гюго в. - Квазімодо як зразок духовної краси
Літературний герой
Літературний герой Лопахін
Літературний герой Лорелея
Літературний герой Лоренцаччо
Літературний герой Лотта
Літературний герой Лужина
Літературний герой Лулу
Літературний герой Луцій
© Усі права захищені
написати до нас