Ліричний герой поезії Н А Некрасова

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Ліричний герой Некрасова - поет, який розмірковує про своє поетичний дар, цивільної місії, обов'язок і відповідальність перед народом, про свої вірші і читачів, про «музи». Часто ліричний герой розкривається у віршованих монологахісповедях («Помру я скоро. Жалюгідна спадщину ...»,« Зіні »,« безвісний я. Я вами не здобував ...», «Замовкни, Муза помсти і печалі ...»). Проте внутрішній світ ліричного героя може бути виражений непрямо і в таких риторичних віршах, де немає ліричного «я» як такого. Це міркування, побудоване на антитезі («Блаженний незлобивий поет ...», 1852), або діалог (« Поет і громадянин », 1856). Ліричний «я» з'являється і в таких прикладах громадянської лірики, як «Елегія» (1874) (про долі селянства в пореформену епоху, про поета і народі: драма нерозуміння поета народом).

Соціальний вигляд ліричного героя. Некрасов - гостросоціальний поет, і його ліричний герой має певний соціальний образ. Сам Некрасов за походженням був дворянином, але для його поезії характерний антидворянський пафос. Порівняно рідко у віршах з'являються переживання поміщика («Псяча полювання»). Більшість монологів-сповідей належать професійному поету і журналістові, тобто представнику демократично налаштованої різночинної інтелігенції, якій Некрасов був ідейно близький. Діалог з селянином. У деяких віршах зображується зустріч (знайомство) ліричного героя з селянином (ямщик у вірші «В дорозі» (1845), «мужичок-с-нігтик» в поемі «Селянські діти» (1862). Відбувається драматичне «впізнавання» чужої долі, напружене «вглядиваніе» одне в одного, ліричний герой знаходить нове знання - про мужицькою правді, про нелегку селянську долю, «частці». У цій ситуації ліричний герой виступає як суб'єкт переживання, а селянин - як об'єкт, на який це переживання направлено. Муза в образі селянки.

Один з важливих аспектів некрасовського ліричного героя - умовно-символічне самоототожнення з селянством. Ми не говоримо тут про приклади «рольової» лірики («Калістрат»), де монолог належить селянину, - це не «ліричний герой». Складніше йде справа з віршами типу «Вчорашній день, годині на шостому ...», де били батогом селянка оголошується сестрою Музи поета. Аналогічний образ «селянської» Музи зустрічається і в інших віршах: «Про Муза! Наша пісня заспівана ...», «Про Муза! Я біля дверей труни ... »(1878),« безвісний я. Я вами не здобував ...». Розглянемо цей символ більш докладно. 1. Метонімічний аспект: муза - селянка, бо поет пише про селян. 2. Алегоричний аспект: доля селянки схожа на долю поета (див. у вірші «Вчорашній день, годині на шостому ...» (1848): конкретний, прозаїчний «батіг», яким б'ють селянку, перетворюється в умовно-романтичний «бич», який в поезії некрасовського напрямки стійко асоціюється з темою цензури, цим «бичем» б'ють вже Музу). 3. Глибинно-символічний аспект: доля селянки схожа на долю поезії в некрасовську епоху. Зверніть увагу на важливий мотив «безмовності» Музи! (Знайдіть його в названих віршах.) Що означає це мовчання?

Може бути, цей символ означає подвиг, аскезу сучасної Некрасову поезії, якої, як Христа в Євангелії, дістається «рабський образ» (зниження до прози, публіцистики) і хресні муки. (Для порівняння: хто з російських поетів XX ст. Писав: «... я себе впокорював, стаючи на горло власній пісні»?) Поет і громадянин. У вірші «Поет і громадянин» повторюється рилеевское поетичне кредо, але трохи в іншому контексті та іншої формулою: «Я не поет, я громадянин» (К. Рилєєв) - «Поетом можеш ти не бути, / / ​​Але громадянином бути зобов'язаний» ( М. Некрасов). Відома іронічна репліка Пушкіна про Рилєєва, що справа поета - писати вірші, а якщо хто хоче просто «гражданствовать», то хай пише «прозою». У цьому і деяких інших віршах («Пророк» (1874), «Пам'яті Бєлінського» (1853), «Пам'яті Добролюбова» (1864) і ін) Н. А. Некрасов воскрешає символічний образ поета-пророка, висхідний ще до поезії декабристів і містить традиційний соціальнобунтарскій аспект (не настільки важливий для Пушкіна, але дуже важливий для Некрасова, як і для декабристів). Важливо, що ліричний герой Некрасова не ототожнюється з пророком, як у Пушкіна чи Лермонтова.

Ліричний герой захоплюється пророком, схиляється перед ним, бачить у себе недолік, а у пророка - надлишок сили, оспівує пророка. На відміну від лірики Пушкіна або Лермонтова у Некрасова пророк - не обов'язково поет. Навіть навпаки, прототипи персонажів його віршів - люди прози та публіцистики (Чернишевський, Добролюбов, Бєлінський та ін.) Зберігаючи в своїй ліриці пушкінський образ пророка, Некрасов відкидає інший важливий символ поетичного світу Пушкіна - «поета-жерця». У вірші «Поет і громадянин» полемічно цитується знаменита кінцівка пушкінського «Поет і натовп». (Знайдіть цю цитату в тексті, а також постарайтеся знайти непряму від розсилання до іншого вірша Пушкіна - «Аріон».) Громадянин відмовляє поетові у праві бути байдужим до натовпу. Громадянська місія поета (служіння народу) розуміється у християнському розумінні: А ти, поет! обранець неба, Глашатай істин вікових, Не вір, що незаможний хліба Не варто віщих струн твоїх! Не вір, щоб зовсім попадали люди; Не вмер Бог в душі людей, І крик з віруючої грудей Завжди доступний буде їй! Будь громадянин! Служачи мистецтву, Для блага ближнього живи, Свій геній підпорядковуючи почуттю Всеобнімающей Любові. Цей мотив зустрічається і в інших віршах: Я ліру присвятив народу своєму. Бути може, я помру невідомий йому, Але я йому служив ... («Елегія»)

Хто, служачи великим цілям століття, Життя своє цілком віддає На боротьбу за брата людини, - Тільки той себе переживе. («Зіні») Незадоволеність собою. У монолозі-сповіді ліричного героя Некрасова часто зустрічається тема незадоволеності своєю творчістю, страх бути незрозумілим і невпізнаним читачами («Помру я скоро. Жалюгідна спадок ...» (1867), «безвісний я. Я вами не здобував ...»,« Елегія »). Некрасов використовує парадоксальну рилеевскую формулу «Я не поет», щоб підкреслити «прозаїчний» і соціальнопубліцістіческій характер своєї поезії. Свято життя - молодості роки - Я вбив під важкістю праці І поетом, улюбленцем свободи, Другом ліні - не був ніколи. («Свято життя, молодості роки ...», Тут, звичайно, відчувається полемічне протиставлення себе ліричному героєві Пушкіна. Житель Петербурга. Ще один важливий аспект ліричного героя Некрасова -« мешканець Петербурга ». У Некрасова багато віршів, написаних у жанрі поетичної нарису , замальовки, міський мініатюри.

Зверніть увагу, що в цих віршах завжди розпізнається особистий погляд ліричного героя, його суб'єктивне переживання. (Доведіть це цитатами з віршів «Ванька» (цикл «На вулиці», 1850) і «Ранок», 1874.) Любовна лірика. Розгляньте вірша «Ми з тобою безглузді люди ...»,« Дружина і чоловік »,« Палаючі листа ». Ви побачите образ героя меланхолійного, песимістичного, ображеного на себе, на долю і на улюблену жінку, що сумує, постійно рефлектує, часом гірко іронізує над собою. Типові жанри любовної лірики (послання, звернення-мадригал, визнання в любові, спогад) представлені у Некрасова, але не менш часто зустрічаються нетипові форми - сценка, діалог, віршований розповідь. Зверніть увагу на "прозові» мотиви (такі, як сварка і примирення), побутові подробиці. Якщо проза в любові неминуча, Так візьмемо і з неї частку щастя ... («Ми з тобою безглузді люди ...») Цивільний ідеал у ліриці М. АНекрасова У віршах Некрасова цивільний ідеал пов'язаний найчастіше не з образом поета, а з іншим героєм, саме« громадянином »- письменником-публіцистом, громадським діячем, який розділяє інтереси народу. Реальними прообразами цього персонажа лірики Некрасова є В. Г. Бєлінський («Лицар на годину», «Пам'яті Бєлінського»), Н. Г. Чернишевський («Пророк»), Н. А. Добролюбов («Пам'яті Добролюбова»).

Зверніть увагу на художні засоби, за допомогою яких зображується цей тип героя. Перш за все тут актуальна християнська (власне новозавітна і агіографічна, тобто житійна) символіка, що надає героєві риси мученика, подвижника, аскета. (Знайдіть цю символіку і відсилання до біблійної риторики у віршах «Пам'яті Добролюбова», «Пророк».) Сенс християнських образів - не стільки релігійний, скільки соціально-етичний, а іноді - політичний, революційний. Його ще поки не розіп'яли, Та час прийде. - Він буде на хресті. Його послав Бог Гніву і Печалі Рабам [варіант: Царям] землі нагадати про Христа. («Пророк») Аналогічні образи використовуються і при зображенні вигаданого епічного героя - Гриші Добросклонова з поеми «Кому на Русі жити добре» І ангел милосердя Недарма пісня призовну Співає над російським юнаків: Чимало Русь вже вислала Синів своїх, зазначених Печаткою дару Божого .. . ... Йому доля готувала Шлях славний, ім'я гучне Народного заступника, сухоти і Сибір. Зверніть увагу: Гриша - син дяка, він жив разом з селянами. Таким чином, він і «поет», і «громадянин», і «син народу». Тут поєднуються важливі сторони некрасовського ідеалу. Гришу можна ототожнити і з характерною фігурою «пророка»: адже він сповіщає прихід справжньої російської сили, свободи, щастя. Не забувайте також, що тут є відсилання до двох яскравим біографій - В. Г. Бєлінського («сухоти») та М. Г. Чернишевського («Сибір»). Що стосується прізвища «Добросклонов», то це, звичайно, алюзія на «Добролюбов». (Перечитайте пісні Гриші Добросклонова.

Переконайтеся, що їхню мову і стиль повністю відповідають ліриці Некрасова.) Як відомо, вірші персонажа-поета не обов'язково стилизуются під лірику автора (протилежний приклад - Ленський в романі Пушкіна «Євгеній Онєгін»), але в нашому прикладі, пісні Гриші - це як раз типова лірика Некрасова. Поема «Кому на Русі жити добре» (1865-1871) Жанрове своєрідність (поема-епопея). Фольклорні витоки. Віршований розмір Поема-епопея. Багато дослідників визначають цей твір Некрасова як поему-епопею. Такий погляд піднімається ще до статей сучасників Некрасова (наприклад, український поет і драматург Н. О. Котляревський писав, що це «перша наша народна поема, яка втілила філософію народного життя», а таке визначення вже дуже близько до епопеї) і до висновків академічного літературознавства початку XX ст.: так, П. М. Сакулін називає поему Некрасова «нової Одіссеєю». (Згадайте, яке твір було названо «російської Іліадою». Якому критику належить цей вислів?)

Основа художнього бачення в епопеї - народне світогляд, яке відтворюється за допомогою мотивів, образів, сюжетів фольклорного, міфологічного, національно-епічного походження. Поема-епопея Некрасова - твір за жанром змішане, ліро-епічний, в ньому епічне начало поєднується і з ліричним (авторський голос) і з драматичним (сценічність багатьох епізодів, особлива роль діалогів і монологів героїв). Композиційна «рихлість» - теж ознака великої епічної форми. У поемі багато персонажів і сюжетних ліній. Окремі долі, біографії зображуються на широкому соціально-історичному та культурному фоні, вони ніби «вплітаються» в основну тему твору - долю російського селянства, Росії в цілому.

Так само побудований, наприклад, і роман Л. М. Толстого «Війна і мир», який часто називають «романом-епопеєю». Фольклорні витоки. У I860-1870-і рр.. вивчення фольклору та етнографії мало дуже велике значення в російській культурі. Це період інтенсивного культурного діалогу інтелігенції з народом. Саме тоді вийшли у світ хрестоматійні збірники усної народної творчості: збірка пісень Рибникова, збірник «Голосіння північного краю», записаний Барсова з голосу оленецкой «вопленіци» Ірини Федосєєвої, збірка казок Афанасьєва, збірка прислів'їв і загадок Даля. Всіма цими джерелами активно користувався Некрасов при написанні поеми «Кому на Русі жити добре».

Усна народна творчість у поемі є одночасно і «об'єктом» зображення (до речі, погляд етнографа, фольклориста на селянина і на його фольклор як на об'єкт вивчення присутня в поемі (хто з персонажів втілює саме цей погляд? У яких подіях він бере участь?), і важливим арсеналом художніх прийомів і засобів. Фольклорні жанри вводяться в текст поеми як прямо (у вигляді стилізації), так і побічно (цитата, відсилання, використання характерних прийомів, образів, мотивів). Безпосередня стилізація - це народні пісні, які в більшості своїй засновані на реальних джерелах. Народні пісні поділяються за тематикою (панщина, солдатська, бурлак, «жіноча» тощо) - це різноманітність відображено і в поемі. (Знайдіть приклади.

У якій чолі поеми найбільше «пісень»?) Багато в поемі загадок і приказок, більшість з яких теж мають реальну фольклорну основу. І пісні, і приказки конструктивно оброблені Некрасовим, адаптовані (пристосовані) до ідейного контексту поеми. Про це дуже докладно пише К. І. Чуковський у своїй монографії «Майстерність Некрасова» (радимо вам познайомитися з цією книгою). Зверніть увагу, що поема починається загадкою («У якому році - розраховуй, в якій землі - угадуй ...»), на яку тут же і дається розгадка (з цілком чіткої соціальної думкою: назви російських сіл дуже символічні; слово« тимчасовозобов'язаних » вказує на ранній пореформений період як час дії твору). У розділі «Крестьянка» зустрічається стилізація плачу-голосіння (знайдіть в тексті). Крім прямих стилізацій пісень, загадок, приказок, в поемі безліч посилань до інших жанрів усної народної творчості.

Так, Пролог має очевидну чарівно-казкову основу. Сім мандрівників - це типово казковий образ. Число «сім», що володіє широким спектром міфологічних значень, зустрічається в Пролозі не раз (пор.: сім пугачів, сім «великих дерев» - все це створює враження суворої пропорційності, віщує численні епічні повтори і паралелі як важливий композиційний прийом у поемі, порівн . також в «Божественної комедії» Данте: герой приймає сім «золотих дерев» за сім золотих світильників). Зверніть увагу, що образи семи мандрівників не володіють такою соціальної конкретністю, як інші селяни. Це умовні фігури, необхідні для побудови сюжету. Чарівно-казковій у своїх джерелах є і мотивування мандри: знайти формулу щастя, знайти щасливої ​​людини, знайти щасливу землю. (Знайдіть у тексті, де стверджується кожна з цих завдань як мотивування мандри.) Крім цього, в Пролозі (та й у наступних частинах) зустрічається додаткова чарівно-казкова атрибутика (ліс, говорить пташка-вівчарик, скатертину самобранка). У міру розвитку дії чарівно-казковий елемент оповіді сходить нанівець; посилюється соціально-битопісательское початок. Інша важлива відсилання - до національних фольклорно-епічним сюжетів - билин. Так, існують билини про богатиря Святогора, який у поєдинку зазвичай терпить поразку, тому що не вміє правильно скористатися силою, одержуваної від матері-землі. Багато билини про Святогора закінчуються тим, що цей невдалий богатир йде в землю спочатку по щиколотку, потім по коліна, по пояс, по груди, по шию і нарешті зовсім. (Знайдіть у розділі «Крестьянка» пряму відсилання до образу Святогора. Хто з персонажів поеми символічно співвіднесений з ним і як?)

Згадується і більш щасливий богатир - Ілля Муромець (який народився слабким, але потім, отримавши чудову силу, став непереможним). Як Святогор, так і Ілля Муромець - алегоричні образи російського народу. («Народ з Ільею Муромцем порівняв вчений поп» - знайдіть це місце в тексті.) Фольклорна традиція позначається також у деяких мовних і стилістичних прийомах. Зверніть увагу на зменшувальні суфікси іменників без будь-якої смислового навантаження («притихла вся доріженька ...»), різноманітні словесні повтори (« Терпи, многокручінная! / / Терпи, багатостраждальна! »,« Горить і стогне дерево, / / ​​Горять і стронуть пташенята ... / / Вщент згоріло дерево, / / ​​Вщент згоріли пташенята »), синтаксичні паралелізми (« В якому році - розраховуй, / / ​​В якій землі - угадуй ...», «Як вили хуртовини зимові, / / ​​Як нили кістки старі ...», «Ланцюгами руки крутіше, / / ​​Залізом ноги ковані ...»), стійкі у фольклорі метафори, порівняння та епітети.

Образ народу. Можна сказати, що в епопеї головною дійовою особою є народ. Повною мірою це стосується і до поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре». Некрасов прагнув охопити всю історію народу, долучитися до народного світогляду. Сім мандрівників утворюють в сукупності умовно-алегоричний, фольклорно-казковий у своїх джерелах образ народу. Вони не індівідуалізовани: говорять всі разом, дружно, по черзі або хором, мало чим відрізняються один від одного. У деяких з них можна виділити елементи самостійного характеру (Пахом - статечний, Микита - жартівник і т. п.), але інші селяни змальовані в цьому сенсі набагато докладніше. Дуже велику роль при створенні епічного образу народу відіграють масові сцени (сільська «ярмонка» і «п'яна ніч» у Першій частині, сінокіс в «Послідок», «поминки по кріплень» в «Бенкеті - на весь світ»). Зверніть увагу на такі метонимические уособлення, як «притихла вся доріженька ...* (люди, що стоять на дорозі),« притихла площа людна »і т. п., - за допомогою цих оборотів створюється узагальнено-епічний образ народу. Використовуються характерні фольклорні визначення (на «ярмонке» народу «видимо-невидимо»). Важливе значення має тема народної поголоски. ... Поголоскою народною Свій розум перевірити хочеться. Народний голос - чули ви? - Голос Божий, - кажуть. Зверніть увагу ще на одну сцену, в якій дано дивно пластичний, конкретно-образотворчий, наочний образ селянського світу в цілому: ... І диво сотворили: На всій базарної площі У кожного селянина, Як вітром, підлозі ліву Заворот раптом! Селянство розщедрилися, Несуть Ермилу грошики, Дають, хто чим багатий ... ... Вже сума вся наповнилась, А щедрот народна Росла: «Бери, Єрмил Ілліч, Віддаси, не пропаде!» Єрмил народу кланявся На всі чотири сторони ... (Чи пам'ятаєте ви, до якого сюжетом це належить?)

Віршований розмір. Для того, щоб написати поему в дусі фольклору (але не чисту стилізацію, оскільки поема такого роду не має жанрового аналога у фольклорі), Некрасову було потрібно знайти надійний стилістичний еквівалент народно-пісенного тоническому віршу. Але шукати його треба було в арсеналі літературної, а не фольклорної поезії, тобто в рамках сучасного Некрасову силабо-тонічного вірша. Формула, вдало знайдена Некрасовим, - тристопний неримованим ямб з дактилической клаузулою (після ударного складу в кінці рядка йдуть два ненаголошених); в кінці кожного смислового уривка, аналогічного строфі, - чоловіча клаузула. Іноді (у віршах типу: «І віник погань, Іван Ілліч ...»,« Не вовчий зуб, так лисячий хвіст ...», «Високо Бог, далеко цар ...» і т. п.) розмір «переростає »у чотиристопний ямб. Цей розмір допускає велику інтонаційно-синтаксичну гнучкість вірша і звучить цілком «по-народному», хоча у фольклорі не використовувався. З 8866 віршів поеми таким розміром написані 7965 віршів. Решта (це композиційні вставки, різні види «тексту в тексті» - пісні селян, пісні Гриші Добросклонова та ін) написані традиційними для літератури того часу розмірами, в основному трискладових (дактиль, амфібрахій), типовими для Некрасова. Проблематика і структура конфлікту «Кому на Русі жити добре» - незакінчена поема-епопея, за задумом чимось нагадує «Мертві душі» М. В. Гоголя. В обох творах думки автора рухається від темних сторін російського життя до світлих, від сатири до патетики. Негативні сторони життя можуть зв'язуватися з «минулим» і «справжнім», а також з «зовнішнім», «поверхневим». Позитивні - з «майбутнім», а також з «глибинним», «внутрішнім» рівнем російського світу. Як і «Мертві душі», поема Некрасова залишилася незакінченою. У «бабиній притчі» йдеться про те, що «ключі від щастя» безповоротно загублені і на питання, де вони, немає відповіді (це співзвучно драматичному запитування Русі в поемі Гоголя «Мертві душі»: «Русь, куди ж мчиш ти, дай відповідь ! Не дає відповіді »).

У поемі виявляється два рівні проблематики (або конфлікту) - соціально-історичний (наслідки селянської реформи, пор. В «Елегії»: «Народ звільнений, але щасливий народ?") І глибинний, символіко-міфологічний, філософський (сутність національного характеру, СР в «Роздумах біля парадного під'їзду»: «Ти прокинешся ль, виконаний сил, / / ​​Чи, доль підкоряючись закону, / / ​​Все, що міг, ти вже зробив, / / ​​Створив пісню, подібну стогону, / / ​​І духовно навіки спочив? "). Соціально-історичний конфлікт переважає у Першій частині і зберігає значення в умовній Другої частини. Філософський конфлікт задається у Другій частини і є основою сюжету умовної Третьої частини.

Таким чином, можна сказати, що проблематика (і структура конфлікту) поступово ускладнюється. Три найважливіших смислових протиставлення («холопи» і «вільні», «бунт» і «терпіння», «старе» і «нове») в цілому зберігаються протягом всієї поеми, проте глибинний зміст цих протиставлень змінюється в міру того, як ускладнюється проблематика і структура конфлікту. «Холопи і вільні». Соціальне поділ селянського світу на дворових («холопів») і вільних землеробів актуально саме в пореформений період. Злободенне соціально-психологічне спостереження Некрасова полягає в тому, що дворові («холопи») успадкували більше пережитків кріпацтва, ніж вільне селянство. У Першій частині поеми ця тема виражена в сатиричному образі холопа князя Переметьева. (У який главку він з'являється? Якою своєю хворобою він пишається і чому? Що відбувається з ним в кінці кінців?) Ціла галерея образів холопів (як комічних, так і більш драматичних чи навіть трагічних) пропонується читачеві в «Послідок» (Іпат - « холоп чутливий », Агап Петров, Сидір, (розкажіть детально, хто вони такі)) і« Бенкет на весь світ »(« холоп приблизний - Яків вірний », староста Гліб з сюжету« Селянський гріх »). Цих персонажів об'єднує звичка до рабства, повна відсутність або спотворений образ людської гідності. Деякі з них наділені традиційними вадами негативних, сатиричних героїв (які це вади? Наведіть приклади), і за цей селянський світ засуджує їх. Головний «гріх» холопа полягає у вузькості поглядів та мислення, в дурості і абсолютної покірності долі. Суть психології холопів, а також ставлення до них народу і самого поета виражені в словах: Люди холопського звання Сущі пси іноді: Чим важче покарання, Тим їм миліше панове. Найбільшого засудження удостоюється зрадник Гліб, «селянський гріх» якого порівнюють з «Юдиним гріхом», який «не прощається». (Згадайте цей сюжет. У чому провина Гліба перед побратимами?) Приклад добровільного колективного холопства - поведінка селян у «Послідок». У розділах «Послідок» і «Бенкет на весь світ» «холопство» ототожнюється з порочним спадщиною кріпосного права: Всьому виною кріплення! .. Ні кріплення - немає дворового, Самогубством мстить Лиходій своєму. Ні кріплення - Гліба нового Не буде на Русі! (Кому належать ці слова?) Однак зображувані в «Послідок» події (особливо зв'язані з Климом Лавін (згадайте цього героя) і Агапов Петровим (чим закінчується сюжетна лінія Агапа? Чому це символічно?)) Дозволяють говорити про холопства в більш глибокому психологічному сенсі - як про важливе негативному аспекті російського характеру, який багато в чому обумовлений явищем кріпосного права, але не зводиться до цього цілком. В одній з пісень Грицька Добросклонова («Ти і убога ...») російський національний характер отримує цікаву образне визначення, яке вказує на поєднання в ньому звички до рабства і волі до свободи. У рабстві врятоване Серце вільне - Золото, золото, Сонце народне! В іншій пісні Грицька («У хвилину зневіри, про батьківщина-мати ...») Росія визначається як« ... раба, / / ​​Але мати вже вільного сина ».

Таким чином, оптимістичний пафос Другої частини - надія автора (виразником думок якого є персонаж-поет) на звільнення російського людини від внутрішнього холопства, з наступною реалізацією тих позитивних «субстанціальним сил» народу, які (згідно з В. Г. Бєлінському) є головним змістом народної епопеї. Зверніть увагу, що тема холопів практично відсутня в «Крестьянке». Якщо вважати «Селянка» справді Третьою частиною поеми, то можна сказати, що соціально-історична тема «спадщина кріпосного права» вичерпана у Першій і в Другій частинах, а у Третій частині долі Росії будуть розглядатися в найбільш складній символіко-міфологічної перспективі. Бунт і терпіння. Ці теми (так само, як тема холопства) заявлені вже у Першій частині, а потім отримують більш складну розробку в «Послідок», «Бенкет на весь світ» і «Крестьянке». Вперше тема бунту з'являється у зв'язку з іншої соціальної темою - пияцтвом. У главку «П'яна ніч» зображується п'яний розгул, вразив уяву Павлуші Веретенникова: «... Розумні селяни росіяни, Одне недобре: Що п'ють до одуріння, Під рови, у канави валяться, - Прикро подивитися!» У відповідь на ці слова селянин Яким Оголеною, своєрідний народний мудрець-парадоксаліст, вимовляє несподівану промову на захист пияцтва. Поряд з найбільш простими поясненнями пияцтва («Він до смерті працює, / / ​​До напівсмерті п'є», «Вино валить селянина, / / ​​А горе не валить його? Робота не валить?» І т. п.) Яким пропонує ще одне, на яке вам слід звернути увагу: У кожного селянина Душа, що хмара чорна. Гнівна, грізна; і треба б Громам гриміти оттудова, Кривавим лити дощів. А все вином кінчається: Пішла по жилах чарочка - - І розсміялася добра Селянська душа! .. Таким чином, пияцтво - це спосіб, за допомогою якого селянинові вдається стримати себе від більш страшного і руйнівного зла: горезвісного «російського бунту, безглуздого і нещадного». (Кому з героїв російської літератури належить це визначення бунту?) Так тема пияцтва зв'язується з темою народного довготерпіння, протиставленого народному бунту. Мова Якима Голого - насправді захист не пияцтва (це лише риторичне прийом), а народного довготерпіння, яке таким чином постає як доброчесність і свідоцтво внутрішньої сили (самообмеження, приборкання себе), а аж ніяк не слабкості народу. Подальший розвиток ця тема отримує в розділі «Крестьянка», у репліці «святорусской богатиря Савелія», що відсилає до образу билинного Святогора: - Як ви терпіли, діду? - А тому терпіли ми, Що ми - богатирі. У тому богатирство російське ... Однак у мові Якима Голого є й інший, протилежний мотив: «... А завзятість молодецьку / / Про випадок зберегли!» Поряд з апологією народного довготерпіння відчувається переконання автора, що в історії народу бувають моменти, коли соціальний бунт на захист справедливості (у ім'я того самого «щастя народного», якого шукають «мужики») необхідний, виправданий і являє в собі «позитивні Субстанціальні сили» народу. Цей бунт - ніби інша сторона довготерпіння. Два моральних ідеалу (смирення і боротьба за справедливість) гармонійно поєднуються в ідейній структурі поеми.

Саме такого бунту (не «безглуздого», а осмисленому як боротьба за справедливість) співчуває інший селянин - Єрмил Гирін, якого ми не бачимо безпосередньо саме тому, що «в острозі він сидить». {Чому його посадили в острог? Хто повідомив про це присутніх? Що ще відомо нам про біографії цього шанованого в народі людини?) Символічно, що звістка про укладення Гиріна в острог сюжетно пов'язане з ганебним втечею викритого в крадіжці «холопа» (можна сказати, що ці два персонажі представляють собою позитивний і негативний моральні полюса народного світу ). Тема «позитивний аспект народного бунту» отримує додаткову розробку в сюжетах про «Кудеяр-отамана» («Бенкет на весь світ», глава «Мандрівники і прочани») і про розправу селян з керуючим «німцем Фогелем» («Селянка», глава « Савелій, богатир святорусской »). Легенда про Кудеяр-отамана за жанром нагадує апокрифічне житіє (зверніть увагу на житійний «зачин» легенди: Господу Богу помолимось, Давню бувальщина розповімо. Мені в Соловках її казав Чернець, батько Питирим).

Кульмінація сюжету - зустріч двох «розбійників» - Кудеяраатамана і пана Глуховського, жорстокість якого соціально конкретна (гнобитель простого народу, якого не мучать докори сумління: «А подивився, як сплю!"). Вбивство Глухівського зараховується Кудеяр як подвиг, за який йому відпускаються всі попередні гріхи. Зрозуміло, це вбивство - лише емблема, символ, в особі Глухівського карається соціальне і моральне зло. Порівняйте цей сюжет зі страшним розповіддю Савелія про розправу над «німцем Фогелем»: тут ви побачите більш грубу («натуральну») і страшну правду про «бунт» жорстокому і нещадному. Зверніть увагу на мовні та стилістичні моменти. Звучать на фольклорний лад слова Савелія: «А наші сокири / / Лежали до пори ...» - співзвучні репліці Якима Голого: «А завзятість молодецьку / / Про випадок зберегли ...» Запам'ятовується і слівце: «Наляж!», Передає енергію бунту. Це слово «сподобалося» мандрівникам, і його з задоволенням повторюють кілька разів.

Отже, бунт може розумітися як позитивно, так і негативно. Те ж саме відноситься і до довготерпіння. Національний характер виглядає парадоксальним, суперечливим, він поєднує в собі полярні протилежності. Основні акценти народної етики розставлені наступним чином: народ тихий і терплячий («осьмнадцать років терпіли ми»), але одного разу настає час для відваги, боротьби: «Недотерпеть - прірва, / / ​​Перетерпіти - прірва!» В образі Савелія є риси і бунтаря ( у минулому) і страстотерпця (в даний час), він співвідноситься з фігурою билинного Святогора. Зверніть увагу на те, що зроблені Некрасовим спостереження мають одночасно актуальний, злободенне соціально-історичної і більш глибинний, позачасовий філософський сенс. «Давнє і нове». Кульмінація теми «старе і нове» - історія села Великі Вахлакі. Звернемо увагу: поминки як ритуал означають прощання з покійним, вони відбуваються як би в присутності його душі. «Поминки по кріплень» - подія, в якому останній раз є дух відходить у минуле епохи. Композиційно боротьба двох епох представлена ​​як чергування старих пісень «гіркого часу» і «нових» пісень.

Перемога «нового» над «старим» проголошується поетом і «заступником народним» Грицька Добросклонова. Однак у наступному розділі («Селянка») з'ясовується, що перемога «нового» над «старим» не остаточна. Система образів, що виражають цю думку, ускладнюється. Сюжет про смерть Матрениного первістка Демушкі (яка сталася з вини старого Савелія) глибоко символічний. Якщо Матрена - Росія, то син її - майбутнє Росії (пор. у пісні Грицька «У хвилину зневіри, про родінамать ...»), а дід Савелій - минуле Росії в образі старого, знесиленого богатиря Святогора. Цей «Святогор» (невдаха богатир) - причина смерті першого «вільного сина» матері-Росії. Поки живий «Святогор», не народиться «Ілля Муромець». Щоб народитися в образі Іллі Муромця, Росія повинна буде спочатку померти в образі Святогора. Символічна і фінальна «Бабина притча»: у ній йдеться про те, що, незважаючи на передчасне радість народних заступників, «ключі» від народного «щастя» до цих пір не знайдені. На цій сумній ноті закінчується написаний текст поеми.

Представляється, що в такому вигляді текст звучить набагато «революційні», ніж із заключною піснею Гриші Добросклонова. На перший погляд, це здається парадоксальним: адже саме Гриша Добросклонов, а не Мотрона, найбільше асоціюється з революційною ідеологією демократично-різночинної інтелігенції. Але при уважному читанні ми помічаємо, що Гриша вірить в остаточне торжество свободи після 1861 р., а доля Мотрони свідчить про зворотне: народу не слід чекати допомоги згори, свободу ще доведеться відвойовувати самостійно, спрямовуючи на це волю і енергію.

Система персонажів.

1. Наявність смислових паралелей. Аналізуючи систему персонажів, зверніть увагу, що можна виявити різноманітні паралелі і вибудувати асоціативні ряди між героями першої, другої і третьої частин поеми (покажіть, як пов'язані між собою образи холопів, вільних селян, поміщиків. Хто з персонажів Першої частини соціально найбільш близький авторові і почасти співвідносимо з Грицем Добросклонова?).

2. Поділ персонажів на великопланових (наявність складних сюжетних функцій, великого монологу, авторської характеристики, портрета і т. д.) і дрібних (чисто епізодичних). Персонажі великопланові утворюють ядро ​​розповіді, а решта - фон.

3. Поділ персонажів на героїв основного («зовнішнього») і «внутрішніх» сюжетів. До першої категорії належать такі герої, як Яким Оголеною, «мандрівники і прочани» (Йона Ляпушкин та ін), Мотрона і її сімейство. До другої категорії відносяться Єрмил Гирін (тому що він не з'являється, про нього тільки розповідають), «холоп приблизний - Яків вірний», староста Гліб, розбійник Кудеяр та інші персонажі вставних сюжетів.

4. Поділ персонажів за основним принципом зображення: соціально-нарисної, сценічний (в дусі народного театру) та символіко-міфологічний. Це поділ відповідає трьом частинам поеми (див. попередні теми).

5. Роль авторського голосу (ліричний аспект поеми) і роль Гриші Добросклонова як alter ego автора.

6. Ідейно-композиційне значення образу семи мандрівників. Таким чином, система персонажів видозмінюється в міру того, як ускладнюється проблематика і структура конфлікту.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
67.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Ліричний герой у творах Н А Некрасова
Некрасов н. а. - Ліричний герой у творах н. а. Некрасова
Ліричний герой у поезії А А Блоку
Ліричний герой поезії шістдесятників
Пушкін а. с. - Ліричний герой поезії пушкіна
Лермонтов м. ю. - Ліричний герой поезії м. ю. Лермонтова
Єсенін с. а. - Ліричний герой поезії с. Єсеніна
Блок а. а. - Ліричний герой у поезії а. а. блоку
Ліричний герой А Блоку
© Усі права захищені
написати до нас