Відкритий міжнародний університет розвитку людини
"Україні"
Горлівський центр
Кафедра: облік і аудит
Контрольна робота
По предмету: ГРОШІ І КРЕДИТ
Варіант № 4
Виконала студентка 3 - го курсу
Заочного відділення групи ЗОА-04
Левицька І. В.
Перевірив викладач:
Тарнавський А. А.
ГОРЛІВКА 2006
Зміст:
Введення
1. Кількісна теорія грошей.
1.1. Абстрактна теорія
1.2. Монетарна теорія
1.3. Кількісна теорія.
1.4. Роль відомих економістів у розвитку кількісної теорії
1.4.1. Дж. Локк
1.4.2. Д. Юм
1.4.3. Д. Рікардо
1.4.4. Т. Тук
1.4.5. І. Фішер
2. Функція центральних банків.
1 .. Кількісна теорія грошей.
1.1.Абстрактная теорія
У світовій економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо . Для цього напряму в теорії грошей характерне явне перебільшення уваги до внутрішніх аспектів явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металева теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін
Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі. Гроші - проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, який впливає на її розвиток і структурні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією.
1.2. Монетарна теорія.
Досить чітко проведено розмежування між абстрактною теорією і монетаристською теорією грошей у фундаментальній праці Е. Долана, К. Кемпбелла та Р. Кемпбелла "Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика", в якій абстрактному аналізу природи грошей присвячено перший розділ, а прикладному аналізу - 14-19 розділи в частині IV, що названа "Монетаристська модель: теорія і практика ". Тобто ці два підходи розірвані значним обсягом книги та істотно різняться обсягами викладу. Саму сутність монетаристської теорії автори визначили як розділ економічної теорії, в якому вивчається "вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому".
Монетарна теорія не тільки посідає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє помітний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної теорії, макроекономіки і т.п. не обійшлося без аналізу впливу на економіку грошових факторів - попиту та пропозиції грошей, процента, фінансового ринку та ін Вона також створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками. Сьогодні жодний уряд західних країн не розпочне реалізацію своєї економічної політики, поки чітко не визначиться, на яких монетаристських рекомендаціях він буде її будувати.
1.3. Кількісна теорія
. Монетарна теорія теж не є однозначно монолітною, а має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка, у свою чергу, в залежності від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей як її відносно самостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсианская концепція монетарної теорії.
У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко протиставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Тим не менш, обидві вони мають єдину методологічну базу - прикладну теорію грошей, яка більше їх зближує, ніж роз'єднує. Завдяки їх зближенню на сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що отримала назву кейнсіано-неокласичного синтезу.
Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI-XVII ст. і послужила методологічною основою все подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише відчувати деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в сучасних монетарних концепціях, що дає підстави стверджувати, що і сучасна монетарна теорія по суті своїй є кількісною. Назва кількісної ця теорія одержала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси:
š зростання номінального обсягу ВВП,
š національного доходу,
š платоспроможного попиту та ін
Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. В цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відомий в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600гг. зріс приблизно в 3-5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною стало помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було, мало не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, і товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші - золото і срібло, яке відкривало шлях для визнаного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю.
Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький економіст Ж. Баден. У своєму трактаті "Відповідь на парадокси де Мальструа" він приходив до висновку: що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота і срібла.
Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзотті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бадена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.
1.4.Роль відомих економістів у розвитку кількісної теорії
1.4.1.Дж. Локк
Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей (золота і срібла), це їхня кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство націй пов'язане не з мертвими запасами золота і срібла, а зі створенням мануфактур, використанням у них живої праці. Потім ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металевої концепції грошей, згідно з якою золото та срібло вже за природою своєю є грошима.
1.4.2. Д. Юм.
У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії сформулював та поглибив англійський економіст Д. Юм. У нарисі "Про гроші" (1752) він висунув і обгрунтував принцип, який у сучасній літературі називається "постулатом однорідності": подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм "постулатом однорідності" Д. Юм дав поштовх до формування концепцій "нейтральності грошей" в ринковій економіці та екзогенного, нав'язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу, які ввійшли до арсеналу сутнісних ідей монетарної теорії взагалі.
Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також у розвиток наукового уявлення про вартість грошей. Він висунув і обгрунтував ідею про представницький характер вартості грошей, згідно з якою:
š гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;
š сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, які реалізовані, є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.
Тут Д. Юм, по суті, примкнув до номіналістичної теорії грошей, надав їй більшої реальності, чим зміцнив теоретичну базу подальшого розвитку кількісної теорії. Адже сучасні представники всіх напрямів цієї теорії у своїх дослідженнях грошового механізму виходять з номінальної вартості грошей, сформованої на представницьких засадах.
Роль кількісного фактора в його класичному трактуванні визнавали не тільки представники номіналістичної теорії, а й багато з тих дослідників, які стояли на позиціях трудової теорії вартості. Зокрема, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, які заклали основи трудової теорії вартості і зробили значний внесок в обгрунтування об'єктивної, товарної природи грошей, разом з тим, як і Д. Юм, бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, лише зручний засіб товарного обігу, недооцінюючи такі важливі їх функції, як міра вартості і засіб нагромадження вартості. Тому цілком логічно, що вони не відкидали й постулатів кількісної теорії грошей.
1.4.3.Д. Рікардо.
Так, Д. Ріккардо стверджував, що якби в будь-якій з країн було відкрито золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це сталося б через те, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінного металу. Якби замість відкриття родовища золота в країні був заснований банк, подібний Англійському, то випуск ним великої кількості банкнот призвів би до того самого результату, що й відкриття золотого родовища. З позицій кількісної теорії Д. Рікардо пояснював і сам механізм ціноутворення: в обороті маса товарів просто стикається з масою грошей, внаслідок чого встановлюються ціни. Якщо в обіг надійшло грошей більше, то ціни будуть вищими, якщо менше - нижчими.
Певну роль кількісний фактор відігравав і в теорії грошей К. Маркса. Він однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Що стосується повноцінних грошей, то К. Маркс вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об'єктивно обумовлену кількість. Якщо в обороті з'являються зайві гроші, то вони автоматично вилучаються, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса її поповнюється за рахунок вилучених грошей, а ціни залишаються незмінними.
Визнання "нейтральності грошей" та екзогенного кількісного фактора створило важливі перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії, і вона до кінця XIX ст. "Кружляла" в колі своїх класичних постулатів:
š причинності, згідно з якою зміна цін визначається зміною кількості грошей;
š пропорційності, відповідно до якої ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;
š про днородності - у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним.
Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії тривалий час (до початку XX ст.) Не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них - на економіку взагалі. Вони просто декларували факт пропорційної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв'язку товарних цін і грошової маси. Питання про передатному механізмі впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Але якщо б воно було поставлене, то на базі відповідних накопичених знань його можна було б виразити лише поверхневою залежністю:
M -> P
де М - сума грошей, а Р - рівень ринкових цін
Отже, вплив грошей на економіку обмежувався сферою обміну (зміною цін.)
Певний застій у розвитку кількісної теорії протягом другої половини XVIII-XIX ст. спровокували спроби ревізувати основні її принципи.
Цьому сприяли також об'єктивні процеси, які відбувалися в грошовій сфері: зміцнення позицій золота як грошового товару, перехід до золотого монометалізму, посилення вимог капіталістичного ринку до стабільності грошей і т.п.
1.4.4. Т. Тук.
Рішучу спробу спростувати кількісну теорію грошей зробив видатний представник "банківської школи" в Англії Т. Тук. Він визнавав багатофакторний характер ціноутворення, але повністю заперечував залежність цін від кількості грошей. Навпаки, він вважав, що сума засобів обігу залежить від рівня цін, тобто зміна цін є визначальним фактором щодо зміни маси грошей. Тим не менш, Т. Тук допускав таку ж саму методологічну помилку, що й представники класичної кількісної теорії - констатував лише зв'язок між цінами і масою грошей, але не розкривав механізму цього зв'язку. Більше того, поставивши на перше місце ціни, він ще далі відходив від пізнання механізму впливу грошей на економічні процеси. З цих же позицій критикували кількісну теорію і представники марксистської економічної теорії.
1.4.5. І Фішер.
Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії уже в XX ст. був американський економіст І. Фішер. Він повністю сприйняв класичні постулати цієї теорії і спробував математично довести їх справедливість.
Справедливість цієї формули ні в кого не викликає сумніву, адже вона базується на товарообмінній операції, в якій сума грошового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого товару. А в сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (М * V) завжди буде відповідати товарному компоненту (Р * Q).
З наведеної формули випливає, що
P = MV \ Q
тобто середній рівень цін визначається трьома факторами:
š масою (кількістю) грошей,
š швидкістю їх обігу
š фізичним обсягом виробленого продукту.
Тим не менше, сам І. Фішер такого висновку зі своєї формули не зробив. Навпаки, він використав це рівняння, щоб довести, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно від зміни кількості грошей, якщо разом з тим не буде змінюватися швидкість їх обігу або кількість відповідних благ, тобто для посилення залежності цін від кількості грошей. Тим не менш він не міг обмежитися простим припущенням незмінності двох інших факторів, оскільки вони насправді змінюються.
Тому І. Фішер доводить, що швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно їх масі і тому тільки посилює кількісний фактор. Що стосується обсягів виробництва та товарообороту, то він вважав, що вони змінюються дуже повільно. Тому від їх впливу на ціни можна абстрагуватися, особливо на тривалих періодах. Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним з ортодоксальних її представників.
Питання № 2. Функція центральних банків.
Будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, банки, виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.
По-перше, функція банку - більш складне, глибоке явище, ніж операція. Вона характеризує банк як абстрактну економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній системі взагалі і вплив на всю економічне середовище, в якому банк функціонує. Функція - це те, що притаманний кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Операція ж характеризує певний вид роботи банку тільки в даний момент і щодо лише окремого економічного суб'єкта, тобто на мікро рівні.
По-друге, ототожнення функцій з операціями означає відмову від використання такого явища, як функція, для з'ясування сутності банку, який веде до збіднення цієї сутності, зведення її до переважно операційно-технічному прояву.
Банки виконують такі функції:
š трансформаційну;
š емісійну.
Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, які проходять через банки, як рівень ризикованості, строкової, обсяги та просторове напрямок.
У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:
š трансформація ризиків;
š трансформація строків;
š трансформація обсягів;
š просторова трансформація.
I. Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників і акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.
II. Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це зручно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а і їх клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків - одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.
III. Трансформація обсягів капіталів полягає в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.
IV. Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкту
. Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, які можуть виконувати найбільш універсальні банки, якими є німецькі комерційні банки, показано на рис.1.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, в межах своїх повноважень, - цінової стабільності (ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Національний банк України»)
Національний банк України виконує такі функції:
š відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних правил грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
š монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
š виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
š встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності, захисту інформації, коштів та майна;
š організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
š визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
š визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
š здійснює банківське регулювання та нагляд;
š веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
š представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
š здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
š забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
š аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
š організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
š реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
š бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
š визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
š здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.
"Україні"
Горлівський центр
Кафедра: облік і аудит
Контрольна робота
По предмету: ГРОШІ І КРЕДИТ
Варіант № 4
Виконала студентка 3 - го курсу
Заочного відділення групи ЗОА-04
Левицька І. В.
Перевірив викладач:
Тарнавський А. А.
ГОРЛІВКА 2006
Зміст:
Введення
1. Кількісна теорія грошей.
1.1. Абстрактна теорія
1.2. Монетарна теорія
1.3. Кількісна теорія.
1.4. Роль відомих економістів у розвитку кількісної теорії
1.4.1. Дж. Локк
1.4.2. Д. Юм
1.4.3. Д. Рікардо
1.4.4. Т. Тук
1.4.5. І. Фішер
2. Функція центральних банків.
1 .. Кількісна теорія грошей.
1.1.Абстрактная теорія
У світовій економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Представники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо . Для цього напряму в теорії грошей характерне явне перебільшення уваги до внутрішніх аспектів явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, металева теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін
Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослідження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі. Гроші - проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, який впливає на її розвиток і структурні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей механізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією.
1.2. Монетарна теорія.
Досить чітко проведено розмежування між абстрактною теорією і монетаристською теорією грошей у фундаментальній праці Е. Долана, К. Кемпбелла та Р. Кемпбелла "Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика", в якій абстрактному аналізу природи грошей присвячено перший розділ, а прикладному аналізу - 14-19 розділи в частині IV, що названа "Монетаристська модель: теорія і практика ". Тобто ці два підходи розірвані значним обсягом книги та істотно різняться обсягами викладу. Саму сутність монетаристської теорії автори визначили як розділ економічної теорії, в якому вивчається "вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому".
Монетарна теорія не тільки посідає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє помітний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної теорії, макроекономіки і т.п. не обійшлося без аналізу впливу на економіку грошових факторів - попиту та пропозиції грошей, процента, фінансового ринку та ін Вона також створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками. Сьогодні жодний уряд західних країн не розпочне реалізацію своєї економічної політики, поки чітко не визначиться, на яких монетаристських рекомендаціях він буде її будувати.
1.3. Кількісна теорія
. Монетарна теорія теж не є однозначно монолітною, а має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка, у свою чергу, в залежності від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей як її відносно самостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсианская концепція монетарної теорії.
У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко протиставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Тим не менш, обидві вони мають єдину методологічну базу - прикладну теорію грошей, яка більше їх зближує, ніж роз'єднує. Завдяки їх зближенню на сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що отримала назву кейнсіано-неокласичного синтезу.
Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI-XVII ст. і послужила методологічною основою все подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише відчувати деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в сучасних монетарних концепціях, що дає підстави стверджувати, що і сучасна монетарна теорія по суті своїй є кількісною. Назва кількісної ця теорія одержала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси:
š зростання номінального обсягу ВВП,
š національного доходу,
š платоспроможного попиту та ін
Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. В цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відомий в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600гг. зріс приблизно в 3-5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною стало помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було, мало не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, і товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші - золото і срібло, яке відкривало шлях для визнаного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю.
Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький економіст Ж. Баден. У своєму трактаті "Відповідь на парадокси де Мальструа" він приходив до висновку: що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота і срібла.
Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзотті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бадена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.
1.4.Роль відомих економістів у розвитку кількісної теорії
1.4.1.Дж. Локк
Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей (золота і срібла), це їхня кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство націй пов'язане не з мертвими запасами золота і срібла, а зі створенням мануфактур, використанням у них живої праці. Потім ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металевої концепції грошей, згідно з якою золото та срібло вже за природою своєю є грошима.
1.4.2. Д. Юм.
У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії сформулював та поглибив англійський економіст Д. Юм. У нарисі "Про гроші" (1752) він висунув і обгрунтував принцип, який у сучасній літературі називається "постулатом однорідності": подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм "постулатом однорідності" Д. Юм дав поштовх до формування концепцій "нейтральності грошей" в ринковій економіці та екзогенного, нав'язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу, які ввійшли до арсеналу сутнісних ідей монетарної теорії взагалі.
Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також у розвиток наукового уявлення про вартість грошей. Він висунув і обгрунтував ідею про представницький характер вартості грошей, згідно з якою:
š гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;
š сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, які реалізовані, є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.
Тут Д. Юм, по суті, примкнув до номіналістичної теорії грошей, надав їй більшої реальності, чим зміцнив теоретичну базу подальшого розвитку кількісної теорії. Адже сучасні представники всіх напрямів цієї теорії у своїх дослідженнях грошового механізму виходять з номінальної вартості грошей, сформованої на представницьких засадах.
Роль кількісного фактора в його класичному трактуванні визнавали не тільки представники номіналістичної теорії, а й багато з тих дослідників, які стояли на позиціях трудової теорії вартості. Зокрема, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, які заклали основи трудової теорії вартості і зробили значний внесок в обгрунтування об'єктивної, товарної природи грошей, разом з тим, як і Д. Юм, бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, лише зручний засіб товарного обігу, недооцінюючи такі важливі їх функції, як міра вартості і засіб нагромадження вартості. Тому цілком логічно, що вони не відкидали й постулатів кількісної теорії грошей.
1.4.3.Д. Рікардо.
Так, Д. Ріккардо стверджував, що якби в будь-якій з країн було відкрито золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це сталося б через те, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінного металу. Якби замість відкриття родовища золота в країні був заснований банк, подібний Англійському, то випуск ним великої кількості банкнот призвів би до того самого результату, що й відкриття золотого родовища. З позицій кількісної теорії Д. Рікардо пояснював і сам механізм ціноутворення: в обороті маса товарів просто стикається з масою грошей, внаслідок чого встановлюються ціни. Якщо в обіг надійшло грошей більше, то ціни будуть вищими, якщо менше - нижчими.
Певну роль кількісний фактор відігравав і в теорії грошей К. Маркса. Він однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Що стосується повноцінних грошей, то К. Маркс вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об'єктивно обумовлену кількість. Якщо в обороті з'являються зайві гроші, то вони автоматично вилучаються, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса її поповнюється за рахунок вилучених грошей, а ціни залишаються незмінними.
Визнання "нейтральності грошей" та екзогенного кількісного фактора створило важливі перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії, і вона до кінця XIX ст. "Кружляла" в колі своїх класичних постулатів:
š причинності, згідно з якою зміна цін визначається зміною кількості грошей;
š пропорційності, відповідно до якої ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;
š про днородності - у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним.
Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії тривалий час (до початку XX ст.) Не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них - на економіку взагалі. Вони просто декларували факт пропорційної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв'язку товарних цін і грошової маси. Питання про передатному механізмі впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Але якщо б воно було поставлене, то на базі відповідних накопичених знань його можна було б виразити лише поверхневою залежністю:
M -> P
де М - сума грошей, а Р - рівень ринкових цін
Отже, вплив грошей на економіку обмежувався сферою обміну (зміною цін.)
Певний застій у розвитку кількісної теорії протягом другої половини XVIII-XIX ст. спровокували спроби ревізувати основні її принципи.
Цьому сприяли також об'єктивні процеси, які відбувалися в грошовій сфері: зміцнення позицій золота як грошового товару, перехід до золотого монометалізму, посилення вимог капіталістичного ринку до стабільності грошей і т.п.
1.4.4. Т. Тук.
Рішучу спробу спростувати кількісну теорію грошей зробив видатний представник "банківської школи" в Англії Т. Тук. Він визнавав багатофакторний характер ціноутворення, але повністю заперечував залежність цін від кількості грошей. Навпаки, він вважав, що сума засобів обігу залежить від рівня цін, тобто зміна цін є визначальним фактором щодо зміни маси грошей. Тим не менш, Т. Тук допускав таку ж саму методологічну помилку, що й представники класичної кількісної теорії - констатував лише зв'язок між цінами і масою грошей, але не розкривав механізму цього зв'язку. Більше того, поставивши на перше місце ціни, він ще далі відходив від пізнання механізму впливу грошей на економічні процеси. З цих же позицій критикували кількісну теорію і представники марксистської економічної теорії.
1.4.5. І Фішер.
Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії уже в XX ст. був американський економіст І. Фішер. Він повністю сприйняв класичні постулати цієї теорії і спробував математично довести їх справедливість.
Справедливість цієї формули ні в кого не викликає сумніву, адже вона базується на товарообмінній операції, в якій сума грошового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого товару. А в сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (М * V) завжди буде відповідати товарному компоненту (Р * Q).
З наведеної формули випливає, що
P = MV \ Q
тобто середній рівень цін визначається трьома факторами:
š масою (кількістю) грошей,
š швидкістю їх обігу
š фізичним обсягом виробленого продукту.
Тим не менше, сам І. Фішер такого висновку зі своєї формули не зробив. Навпаки, він використав це рівняння, щоб довести, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно від зміни кількості грошей, якщо разом з тим не буде змінюватися швидкість їх обігу або кількість відповідних благ, тобто для посилення залежності цін від кількості грошей. Тим не менш він не міг обмежитися простим припущенням незмінності двох інших факторів, оскільки вони насправді змінюються.
Тому І. Фішер доводить, що швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно їх масі і тому тільки посилює кількісний фактор. Що стосується обсягів виробництва та товарообороту, то він вважав, що вони змінюються дуже повільно. Тому від їх впливу на ціни можна абстрагуватися, особливо на тривалих періодах. Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним з ортодоксальних її представників.
Питання № 2. Функція центральних банків.
Будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, банки, виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.
По-перше, функція банку - більш складне, глибоке явище, ніж операція. Вона характеризує банк як абстрактну економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній системі взагалі і вплив на всю економічне середовище, в якому банк функціонує. Функція - це те, що притаманний кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Операція ж характеризує певний вид роботи банку тільки в даний момент і щодо лише окремого економічного суб'єкта, тобто на мікро рівні.
По-друге, ототожнення функцій з операціями означає відмову від використання такого явища, як функція, для з'ясування сутності банку, який веде до збіднення цієї сутності, зведення її до переважно операційно-технічному прояву.
Банки виконують такі функції:
š трансформаційну;
š емісійну.
Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, які проходять через банки, як рівень ризикованості, строкової, обсяги та просторове напрямок.
У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:
š трансформація ризиків;
š трансформація строків;
š трансформація обсягів;
š просторова трансформація.
I. Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників і акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.
II. Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це зручно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а і їх клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків - одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.
III. Трансформація обсягів капіталів полягає в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.
IV. Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкту
. Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, які можуть виконувати найбільш універсальні банки, якими є німецькі комерційні банки, показано на рис.1.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, в межах своїх повноважень, - цінової стабільності (ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Національний банк України»)
Національний банк України виконує такі функції:
š відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних правил грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
š монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
š виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
š встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності, захисту інформації, коштів та майна;
š організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
š визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
š визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
š здійснює банківське регулювання та нагляд;
š веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
š представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
š здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
š забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
š аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
š організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
š реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
š бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
š визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;
š здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.