Таганрозький державний
Педагогічний інститут
Кафедра російської мови.
 
 
РЕФЕРАТ
 
Культура мови
Викладач: Букаренко С.Г.
Автор: Король Станіслав (гр. 12 \ 1)
 
 
 
 
м. Таганрог
2001р.
Загальна характеристика наукового стилю
Науковий стиль обслуговує сферу науки, тобто сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретичне осмислення об'єктивних знань про дійсність. Як спосіб освоєння дійсності наука відрізняється прагненням до максимально узагальненої, об'єктивного, знеособленому знання. Науку характеризує інтелектуально-понятійний образ мислення.
Ці особливості наукового пізнання втілюються у змісті та відображаються в мовній формі наукових творів. Змістом наукових творів є ідеї і факти, закони і категорії, відкриті вченими.
Ранні наукові твори створювалися в жанрах трактатів, діалогів, міркувань і навіть поетичних творів (оди та поеми). Сучасними формами наукових текстів є монографії статті, доповіді, повідомлення, рецензії, опису (нариси), реферати, автореферати, тези доповідей та повідомлень, звіти про
науково-дослідній роботі, дисертації.
Науково-технічна революція середини ХХ століття викликала «інформаційний вибух» потік наукових публікацій. Це зумовило необхідність до мінімуму скорочувати обсяг статей, повідомлень, доповідей, що публікуються в періодичних виданнях. Збільшується видання тез і коротких повідомлень. Зменшення обсягу наукового тексту зажадало вироблення особливих прийомів усунення в ньому надмірності-прийомів компресії.
Виділилася в самостійний вид наукових творів науково-інформаційна література. Її змістом є переробка первинних наукових публікацій або оглядів. Отримують поширення науково-довідкові видання. Крім власне наукових текстів, написаних фахівцями і розрахованих на фахівців, існують науково-популярні і науково-навчальні твори. Науково-популярні твори пишуться не тільки фахівцями в цій галузі, але і журналістами, письменниками; вони розраховані на поширення знань серед широких верств населення. У науково-популярних творах свій стиль викладу. Навчально-наукові твори розраховані на навчання спеціальності. Зміст і стиль підручників та навчальних посібників, навчальних лекцій пристосовані до завдань і умов навчання.
Науковий стиль відображає ті особливості наукового пізнання і наукового мислення, які знаходять відображення у мовній формі, тобто в певному відборі і організації мовного матеріалу.
Мета наукового твору - довести істинність висунутої гіпотези. Тому всі мовні засоби в науковому тексті спрямовані на реалізацію двох завдань: інформативною і впливає. Але на відміну від публіцистичного стилю, сила впливу наукового тексту безпосередньо залежить від того, наскільки доказові аргументи, наведені автором, наскільки логічно, ясно і точно викладений зміст у науковому тексті.
Такі якості, як логічність, ясність, точність, не є специфікою тільки наукової мови. Вони необхідні і ділової мови, і публіцистичного, бажані і в розмовній. Проте в науковому стилі ці якості є вимогою самої науки, без цих якостей науковий твір не може існувати.

Науковий стиль

Науковий стиль, як було вже сказано, належить до числа книжкових стилів літературної мови, яким притаманний ряд спільних умов функціонування та мовних особливостей: попереднє обдумування висловлювання, монологічний його характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови.
Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язане з розвитком різних областей наукового знання, різних сфер діяльності людини. На перших порах стиль наукового викладу був близький до стилю художньої оповіді. Греки Піфагор і Платон, римлянин Лукрецій були мислителями - вченими з емоційним сприйняттям явищ. Відділення наукового стилю від художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширивши свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватися тверда наукова термінологія. Згодом вона була поповнена з ресурсів латині, стала інтернаціональним науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу як суперечать абстрактно-логічного відображення природи. Проте звільнення наукового стилю від цих елементів йшло поступово. Відомо, що занадто «художній» характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно «белетризованих». Надалі зразком наукової мови стало логічне викладення Ньютона.
У Росії наукова мова і стиль почав складатися в перші десятиліття XVIII ст., Коли автори наукових книг і перекладачі стали створювати російську наукову термінологію. У другій половині цього століття завдяки роботам М. В. Ломоносова і його учнів формування наукового стилю зробило крок вперед, але остаточно він склався у другій половині XIX ст. разом з науковою діяльністю найбільших учених цього часу.
Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру самих наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому . Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології або історії.
Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами, зокрема інтернаціональними. Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.
Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання в них абстрактної лексики. Можна навести такий приклад зі статті академіка С.П. Обнорського «Культура російської мови»: «Російська мова - велика мова великого російського народу. Мова входить істотним доданком в понятті нації. Він служить найголовнішим знаряддям культури, основним чинником духовного розвитку нації, її творчості, національної самосвідомості. Саме в мові цілковитим чином - і то в осмисленні самого народу - отпечатлевается всі етапи історії цього народу від найвіддаленіших часів, всі щаблі, по яких прямувало рух його культури. Тому багате минуле народу, інтенсивний розвиток його культури - запорука багатого і потужного розвитку самої мови даного народу. Такий саме російська мова. У його силі і багатстві знайшли своє вираження тривалість пройденого народом історичного процесу і інтенсивність культурного розвитку російської нації в усьому протягом її історії ». У цьому тексті міститься багато абстрактних іменників: фактор, розвиток, творчість, самосвідомість, осмислення, рух, вираз, тривалість, інтенсивність, перебіг і ін Слова вжиті у прямому (номінативному) значенні.
Є ряд граматичних особливостей у мові науки і техніки. У галузі морфології спостерігається використання більш коротких варіантів форм, що відповідає принципу економії мовних засобів. Так, з форм клавіша - клавіш (у значенні «наконечник важеля в різного роду механізми»), манжета - манжет (в значенні «кільце для скріплення кінців труб») у технічній літературі
предпочитаются другі, тобто більш короткі форми чоловічого роду.
Стиль наукових робіт визначається в кінцевому рахунку їх змісту та цілями наукового повідомлення - по можливості точно і повно пояснити факти навколишньої дійсності, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і т.д. Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності висловлювання при збереженні насиченості змісту.
Логічність - це послідовність розташування всіх одиниць тексту та наявність смислових зв'язків між ними. Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.
Для зв'язку частин тексту використовуються спеціальні засоби (слова, словосполучення і речення), що вказують на послідовність розвитку думок (спочатку, потім, потім, перш за все, заздалегідь і ін), на зв'язок попередньої та подальшої інформації (як вказувалося, як уже говорилося, як зазначалося, розглянутий і ін), на причинно-наслідкові відносини (але, тому, завдяки цьому, отже, у зв'язку з тим, що, внаслідок цього і ін.), на перехід до нової теми (розглянемо тепер ... ... ..., перейдемо до розгляду ... ... ... та ін), на близькість, тотожність предметів, обставин, ознак (він, той же, такий, так, тут, тут і ін.)
Типовими конструкціями в науковій мові є, наприклад, такі: можна визнати, слід відзначити, як було сказано, досліди показали, необхідно зробити висновок і деякі інші.
Ясність як якість наукової мови припускає зрозумілість, доступність. Тому власне наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти відрізняються як з відбору матеріалу, так і за способом його мовного оформлення.
Зіставимо кілька наукових текстів:
I. «Їздовий», морфологічно зводиться до «їздити», семантично є індикатором агентивних валентності «возити». У порівнянні зі словами «їздець» і «наїзник» більш складне по конструкції, це похідне об'єктивує зв'язок немаркованих категорій у складі протиставлені биномом (Є. Л. Гінзбург. Словотвір і синтаксис).
II. Зіставляючи споріднені слова ліс - лісовий, лісок, лісозаготівлі, обезлесіть; ... срібло, срібний, сріблястий, можна відзначити в них однакові за значенням частини ліс -, срібл -. Зіставляючи ряд однаково побудованих слів срібний, глиняний, шкіряний, скляний, ... також можна виділити частини однакового значення-ан-(-ян-),-Янн-і-ий. Кожна з частин-ан-(-ян-),-Янн-позначає відношення до того, що названо в першій частині слова (відношення до речовини , матеріалу), частина
-Ий у кожному слові має свої більш абстрактні значення (значення чоловічого роду, од. Числа, ім. Відмінка прикметників). Такі значущі частини слова прийнято називати морфемами.
III. Наше «анатомічне» подорож всередину слова ми можемо почати з «розрізу», а потім і аналізу прийменника всередині, що має омоформного двійника - прислівник (пор. знаходитися усередині кімнати і перебувати всередині).
Непоказну і нічим не примітне ніби слово поставить перед нами не одне питання і виявиться, зрештою, цікавим і цікавим.
Почнемо з самого елементарного і необхідного - з розбору прийменника «всередині» за складом. Членується він на морфеми? Якщо членується, то на які?
Перший текст належить до власне наукового стилю. Насиченість термінами лінгвістики (морфологічно, семантично, агентивно),
термінами, які використовуються в інших науках (індикатор, валентність, структура, немаркований категорія, біном), книжкової лексикою і виразами (що зводиться, об'єктивує зв'язок, протиставлені), що не мають широкого, загальномовного вживання, робить цей текст незрозумілих для неспеціалістів, його необхідно « перевести », щоб зрозуміти: слово їздовий за освітою пов'язано зі словом їздити, але за своїм значенням і вживання близько до слова возити, тому що позначає людину, яка не їздить, а возить.
У другому тексті, взятому з підручника російської мови для вузу. Термін «морфема» вводиться як узагальнення спостережень над окремими її проявами в словах. Така логічна послідовність розташування матеріалу - від частого до загального - найбільш широко використовується в дидактичних цілях.
Третій текст взятий з посібника для вчителя, написаного жваво, захопливо, в стилі науково-популярної літератури. Близькість цього стилю до художнього відбилася в насиченості тексту образними засобами - метафорами, епітетами, у використанні уособлень (подорож всередину слова, непоказне слово та ін.) У ньому використані терміни лінгвістики «привід», «наречие», «морфема», які не пояснюються, тому що повинні бути відомі читачеві (вчителю російської мови). Поряд з термінами і книжними словами і оборотами (поставити питання, членується) використано розмовне непоказний.
У синтаксичному відношенні перший текст виявляється значно складніше, ніж другий і третій.
Образотворчі якості третього тексту спрямовані на підвищення уваги до змісту. Цьому ж служить і ланцюг питальних пропозицій, незвичайне використання слів анатомічне і розріз. Перший і другий тексти не містять елементів «інтимізації» описи, вони гранично об'єктивні.
Третя якість наукової мови - точність - припускає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і що означає. Тому у власне наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.
Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять майже неможливим використання у ньому образних засобів мови - метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т.п. Однак такі кошти можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагнути не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Образні засоби в багатьох випадках необхідні і для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.
В силу своєї малої употребительности образні засоби в науковому тексті непередбачувані, завжди несподівані. Тому вони надають сильне враження на читача або слухача, так як активізують не тільки інтелектуально-понятійний, але й образне мислення. Ці якості особливо необхідні науково-популярним і науково-навчальним творам, тому саме в цих текстах образні засоби використовуються особливо часто.
Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, «інтелектуального» викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно - оцінного ставлення до викладати подіям і фактам. У найбільш значних у смисловому плані частинах тексту можуть з'явитися такі мовні засоби, які відкрито висловлюють авторське ставлення, авторські емоції.
Прагнення до обмеженого використання авторського «я» - це не данина етикету, а прояв абстрактно - узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення. Абстрактно - узагальнений, абстрагується характер мислення виявляється в науковій мові на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях. Наприклад, в лексиці - широке використання слів з ​​абстрактним значенням, частотність слів, що позначають широке поняття (безліч, система, структура), в морфології - устраненность конкретного часового плану дієслова, в синтаксисі - використання безособових і невизначено - особистих пропозицій, пасивних зворотів і т . п. Тому відсутність морфологічно вираженого авторського «я» не є обов'язковою рисою будь-якого наукового тексту.
Наукові тексти оформляються у вигляді окремих закінчених творів, структура яких підпорядкована законам жанру. Можна виділити наступні жанри наукової прози: монографія, журнальна стаття, рецензія, підручник (навчальний посібник), лекція, доповідь, інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі), усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.), дисертація, науковий звіт. Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше. До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться: реферат, автореферат, конспект, тези, анотація. При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.
До жанрами навчально-наукового підстилі відносяться: лекція, семінарський доповідь, реферат, реферативний повідомлення.
Жанрова різноманітність наукового стилю відповідно відображається на відборі та функціонуванні мовних одиниць. При цьому одні жанри замкнуті, більш стандартні (наприклад, рецензія), інші припускають варіювання в залежності від того, яку конкретну мету переслідує даний твір, для якої аудиторії призначається і т.п. Так, наприклад, журнальна стаття може містити описовий матеріал, носити полемічний характер, укладати огляд літератури. Статті-огляди також можуть бути різними в залежності від обсягу матеріалу, завдань і т.п.
Деякі жанри закріплені за письмовою формою (монографія, стаття тощо), інші - за усної (лекція, доповідь і т.п.), але всі усні жанри можуть виявлятися і в письмовій формі. Наприклад, доповідь може бути прочитаний і надрукований. Всі наукові повідомлення готуються заздалегідь і зазвичай читаються по письмового тексту (звідси і вживання слова читати: читати доповідь, лекцію та ін)
Сучасні наукові твори представлені головним чином у формі монологу. Монологічна форма найбільшою мірою відповідає змісту і завданням наукових творів.
У науковій мові представлені всі три основних типи монологу: опис, розповідь і міркування. Крім цих трьох типів, характерних і для інших книжкових стилів, деякі автори, наприклад М.М. Кожина, виділяють четвертий тип, характерний тільки для наукової мови - критико-полемічний. Це такий спосіб викладу, який спрямований на оцінку різних точок зору і відстоювання своєї. Монолог - головна, але не єдина форма наукового стилю.
Науковий діалог, в порівнянні з монологом, має ряд переваг: 1) він дозволяє оперативно обмінюватися думками з тих питань, за якими в науці немає однозначного рішення; 2) дає можливість вільно переходити від викладу однієї думки до іншої, навіть без видимих ​​зв'язків між ними . Тому науковий діалог - більш вільна, розкута форма, що не вимагає такого суворого підпорядкування законам наукового стилю, як монолог.
Дослідники сучасного наукового стилю виділяє кілька видів наукового діалогу: 1) інтелектуальна бесіда, 2) наукова дискусія, 3) монографія, побудована за схемою діалогу, 4) елементи діалогу в монологічній оповіданні.
Бесіда в залежності від обстановки може бути більш-менш офіційною. Наприклад, розмова про проблеми творчості між близько знайомими в домашній обстановці і бесіда на ту ж тему в офіційній обстановці. Істотно різний стиль наукової діалогічного мовлення в усній та письмовій формах.
У діалозі відбиваються основні риси наукового стилю, які властиві і твору монологічної форми. Проте в діалозі вони мають специфічний вияв, обумовлене особливостями його побудови.
Істотною відмінністю наукового діалогу від наукового монологу є гранична виразність у ньому авторського «я». Це конкретна особа, яка виступає від свого імені.
Науковий діалог за деякими показниками зближується з розмовним, чому сприяє не тільки його побудова, а й умови, в яких він використовується: усне, контактна спілкування. Вплив розмовного стилю на науковий діалог особливо відчутно в області синтаксису: неповні речення, повтори, підхоплення і ін Менш помітно це вплив на лексичному та морфологічному рівні, однак і тут воно неминуче виникає. Названий діалог - дискусія включив наступні розмовні елементи: думаю навіть, я не кажу вже, але ж, в тому-то й річ, не сказав би і ін
Нерідко елементи діалогічного мовлення включаються до наукового монолог. Характер і мета таких включень можуть бути різними: це і відображення полеміки з опонентом, і засіб привернути увагу читача до тексту. Найбільш часто цим прийомом включення користуються автори науково - популярних праць. Наприклад: «Читача допитливого і прискіпливого може зацікавити питання:« А як же писемність, колись створена стародавніми фінікійцями для своєї мови, могла бути спочатку пристосована до звукової системи зовсім іншої мови і народу, притому іншій мовній сім'ї? »(Л. Успенський ).
Фонетичні, лексико-фразеологічні та граматичні особливості наукового стилю
Фонетичні особливості наукового стилю. Для наукового стилю первинною формою є письмова. Музика, що наукова мова значною мірою відчуває вплив книжково-письмового її варіанту, так як більшість усних наукових виступів читається по заготовленому раніше письмового тексту. Така мова найчастіше монотонна і має малу виразністю, оскільки в ній відсутня емоційне забарвлення. Мова в дискусії відрізняється більшою емоційністю та експресивністю, вона майже не поступається художньої різноманітністю ритмомелодійних малюнків.
Стиль вимови у науковій мові книжковий, повний, з логічним виділенням смислових центрів. У ці особливості відбивається вимога ясності, точності, адекватності сприйняття значущості наукового тексту.
Лексико-фразеологічний склад наукового стилю. Лексико-фразеологічний склад наукового стилю з точки зору семантики можна розділити на три групи. До першої належать слова і вирази, властиві загальнонаціональному російській літературній мові і використовувані в книжкової мови з тим же значенням, яке закріпилося у мові. Вони складають основу лексики і фразеології книжного стилю, але не створюють його своєрідності. Наприклад: виконувати, розглядати, основи, досвід, результати та ін
До другої групи належать слова і вирази загальнонаціонального російської літературної мови, які в науковому стилі змінили свою семантику і стали термінами. Тому не сама їх наявність в тексті, а специфіка значення може служити вказівкою на приналежність тексту до наукового стилю, наприклад вживання слів мислення, прийменник, кора у виразах: «Мислення реалізується в мовленні»; «Привід-службова частина мови», «Земна кора схильна до коливань ».
До третьої групи належать спеціальні слова і поєднання, які ніде, крім як у науковій мові, не вживається. Сюди відноситься вузькоспеціальних і загальнонаукова термінологія, наприклад: вапнування, гранулювання, сфера, атмосфера, симптом, імпульс і ін

Морфологія наукової мови

Морфологія наукової мови. Характерна особливість наукового стилю - його узагальнено - абстрагує характер - проявляється у послідовному усунення таких морфологічних форм, які служать вираженню конкретності. Так, дієслово використовується головним чином у формі теперішнього часу недоконаного виду зі значенням постійного (позачасового) дії: іменник позначає предмет, на кожну частку діють сили з боку сусідніх часток, оксиди неметалів реагують з водою.
   Характерна відсутність форм 1-ого та другого особи, що також пов'язане з усуненням конкретності.
Найбільш уживаними в науковій мові є іменники. Категорія числа іменників тут має свої особливості, пов'язані з необхідністю позначати безліч через один предмет (на тіло діють неврівноважені сили), а також позначає різновид ознаки, названі одним словом (кислоти, солі).
Частотний іменники, що позначають абстрактні поняття: величина, обсяг, можливість і ін
За употребительности прикметників науковий стиль перевершує усі інші стилі: у науковому стилі прикметники складають близько 13%, в діловому - близько 10%, в художньому - близько 7%, на розмовному - близько 3,5%.
Частотність прикметників пов'язана з використанням їх у складових термінах: вугільна кислота, складне речення, точковий маятник.
У науковому стилі частотних причастя всіх видо - часових форм.
Специфічною рисою наукового стилю є використання полнознаменательних слів у ролі прийменників: в міру, протягом, у разі, шляхом, за допомогою.
   Специфіка слововживання наукової мови відображає її інтернаціональний характер: у ній частотних іншомовні коріння, приставки, суфікси: бікарбонат, мікрочастинка, антитіла, реніт.   
Синтаксис наукового стилю. Із специфікою наукового мислення пов'язане переважання пропозицій, в яких конкретне обличчя мовця не вказується: безособові, невизначено - особисті, номінативні, пропозиції з іменним складеним присудком і нульовою зв'язкою.
У синтаксисі найбільш виразно проявляються такі риси наукової мови, як підкреслена логічність і зв'язність викладу думки. Ці якості знаходять відображення і в монтажі всього тексту, і у використанні різних засобів зв'язності.
У науковій мові численні і різноманітні за складом засоби зв'язку самостійних речень, абзаців, різних за величиною відрізків тексту. Для зв'язку речень та абзаців використовуються: лексичний повтор, вказівні та особисті займенники 3-ї особи, вступне слово так, таким чином, отже, нарешті; прислівники і прислівникові слова сюди, тоді, тут, тому, зараз, спочатку, після, вище; сполучники і, а, але, так, однак, але ж. Для зв'язку частин тексту вживаються спеціальні синтаксичні конструкції: розглянемо; необхідно підкреслити, що; можна довести, що; ясно, що; як вже говорилося; як буде показано надалі.

Висновок

Отже, науковий стиль, відображаючи специфіку тієї сфери, яку він обслуговує, - сфери науки, у всіх лінгвістичних проявах відображає властиву цій сфері