РЕФЕРАТ
На тему: Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації
ЗМІСТ
ВСТУП
Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Для ефективної боротьби з комп'ютерними злочинами, зокрема з несанкціонованим доступом до комп'ютерної інформації, необхідно враховувати досвід інших держав, оскільки даний вид злочинів є новим у вітчизняному кримінальному законодавстві. Разом з тим проблема боротьби з несанкціонованим доступом до комп'ютерної інформації як одним з найпоширеніших злочинів в даний час гостро стоїть перед багатьма зарубіжними державами. У багатьох країнах йде процес вдосконалення законодавства, що регулює боротьбу з комп'ютерною злочинністю. Зростання комп'ютерних злочинів, що мають міжнародний характер, і все більш зростаюча загроза від цих злочинів в першу черга відповідно інформаційної та економічної безпеки викликають необхідність уніфікації законодавства у цій галузі. З цією метою було проведено порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства ряду зарубіжних країн з метою виявлення спільних і відмінних рис
встановлення кримінальної відповідальності за несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації.
Законодавство про кримінальну відповідальність за несанкціонований доступ в різних країнах світу суттєво відрізняється. Не у всіх державах воно в належній мірі адаптоване до постійно зростаючим потребам посилення кримінально-правової охорони правовідносин, пов'язаних з використанням комп'ютерних технологій та інформації. Вивчення накопиченого в інших країнах законодавчого досвіду дозволить виробити пропозиції щодо вдосконалення Кримінального кодексу (далі - КК) Республіки Білорусь в частині забезпечення безпеки використання 'комп'ютерної інформації.
Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації
Системний аналіз КК 17 зарубіжних держав з вивчення досвіду криміналізації несанкціонованого доступу дозволяє зробити наступні висновки.
Несанкціонований доступ в тому чи іншому вигляді в залежності від форми вираження законодавчо закріплений в усіх вивчених нами КК. Позиції зарубіжних законодавців щодо криміналізації несанкціонованого доступу можна представити у вигляді трьох груп.
До першої групи віднесемо позиції законодавців Австралії, Австрії Бельгії, Данії, Франції, які в КК закріпили самостійний склад несанкціонованого доступу. До другої групи віднесемо позиції творців КК Кореї, Іспанії, Норвегії, Швеції, Швейцарії, в яких несанкціонований доступ виступає в якості способу вчинення інших злочинів. У третю групу, вважаємо, слід віднести КК Польщі, Голландії, ФРН, Туреччини, де законодавці закріпили несанкціонований доступ не тільки в якості самостійного складу, але і передбачили його в якості способу вчинення інших злочинів.
Представляє інтерес аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак складу несанкціонованого доступу.
Виходячи з розташування несанкціонованого доступу в КК зарубіжних держав, можна зробити висновок, що законодавці по-різному підходять до визначення родового об'єкта цього злочину. У більшості з вивчених нами КК такими «виступають громадський порядок (Голланді.4, КНР, Норвегія), недоторканність системи автоматизованої обробки інформації (Бельгія, Франція), приватна сфера і професійна таємниця (Австрія, ФРН та ін.) У деяких КК взагалі відсутня вказівка на родової об'єкт, так як відповідна глава носить назву «Комп'ютерні злочини» (Австралія). Таким чином, в зарубіжному кримінальному законодавстві об'єктом несанкціонованого доступу виступають різні групи суспільних відносин, немає єдиного законодавчого підходу до його визначення.
При вивченні об'єктивних ознак особливу увагу необхідно звернути на особливості, що характеризують об'єктивну сторону несанкціонованого доступу. Тут можна відзначити наступне. По-перше, формулювання складу злочину у КК зарубіжних держав дозволяє говорити про два варіанти - про доступ до комп'ютерної інформації (Польща, Данія, Норвегія), даним (Австрія, Туреччина) або відомостями (ФРН) та про доступ до системи обробки інформації (комп'ютерне пристрій, інформаційну систему) у КК Бельгії, Австрії, Голландії, КНР, Франції, Швейцарії. В останньому випадку, що випливає з тексту відповідних статей, злочинець все одно має на меті ознайомлення з даними (інформацією), які в цій системі наявні. Тому, вважаємо, доцільно вживати словосполучення "доступ до комп'ютерної, інформації", оскільки несанкціонований доступ до комп'ютерної системи, по суті, є іншим злочином, який у міжнародному законодавстві виділяється в окремий склад.
По-друге, по-різному сформульовані в зарубіжних КК та обставини вчинення несанкціонованого доступу. Так, у КК Австрії, Голландії, Норвегії, Польщі обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб - з порушенням системи (заходів) захисту; в КК Данії, Туреччини, КНР вказано, що цей доступ є незаконним, протиправним, у КК Бельгії і штату Техас - без дозволу. У КК ФРН І КНР вказано на що особливо охороняється, характер відомостей, які виступають в якості предмета доступу. Примітно, що в більшості КК відповідні статті не містять найменування зазначеного в них злочини, але в КК Австрії даний злочин називається протизаконним доступом, у КК Австралії - не уповноваженою доступом, в КК ФРН - розвідування відомостей.
По-третє, в залежності від вказівки в КК можливих наслідків несанкціонованого доступу можна говорити про те, що в більшості випадків основний склад даного злочину сформульований як формальний (Бельгія, Данія, Голландія та ін.)
Аналіз суб'єктивних ознак складів несанкціонованого доступу, закріплених у КК зарубіжних держав, показує наступне. По відношенню до суб'єктивної сторони можна говорити, що в 100% вивчених нами КК мало місце вказівка на умисну форму вини. Таким чином, можна говорити про практично повну уніфікацію кримінального законодавства у цьому плані. Необережна форма вини зустрічається набагато рідше в кваліфікованих складах несанкціонованого доступу, причому альтернативно з умисною формою вини (КК Бельгії).
Що ж стосується суб'єкта досліджуваного злочину, то таким в більшості випадків є фізична осудна особа. А от відносно віку притягнення до кримінальної відповідальності за несанкціонований дос туп до комп'ютерної інформації зарубіжні законодавці також не досягли єдності, що пов'язано з різними підходами у встановленні віку кримінальної відповідальності в цілому. Так, з 14 років передбачена відповідальність у Кореї, Австралії; з 15 років - у Норвегії, Швеції, Данії, Туреччини, штаті Техас; з 16 років - у КНР, Голландії; з IV років - у Польщі. При цьому в деяких державах передбачена можливість залучення до відповідальності і в більш ранньому віці за умови вчинення злочину умисно. Так, в КК Швейцарії цей вік встановлений з 7 до 15 років, з 10 до 14 років - в КК Австралії, з 11 до 15 років - у Туреччині, з 12 до 16 років - у Голландії. Крім того, в КК Бельгії, Австралії, Франції, Данії, Норвегії встановлена і відповідальність юридичних осіб. Причому, наприклад, у КК Франції в рамках голови, присвяченій зазіханням на систему автоматизованої обробки даних, не тільки вказується на можливість притягнення до кримінальної відповідальності в рамках даної глави юридичних осіб, а й детально прописаний перелік покарань, які можуть застосовуватися до юридичних осіб за вчинення вказаних злочинів.
Аналізуючи кваліфікуючі ознаки несанкціонованого доступу, закріплені в КК зарубіжних держав, можна сказати наступне. Ряд КК (Австрія, Австралія, КНР, Швейцарія) містять тільки основний склад несанкціонованого доступу, що не має кваліфікованих видів. У той же час в інших КК міститься низка кваліфікуючих ознак, серед яких найчастіше зустрічаються наступні: несанкціонований доступ з наміром здійснити облудну операцію (з метою отримати незаконний дохід), з використанням службового становища (перевищенням повноважень), заподіяв певної шкоди, що спричинив зміну або знищення даних, з метою вилучення (копіювання) даних. Серед інших кваліфікуючих ознак можна вказати такі, як несанкціонований доступ, вчинений повторно, організованою групою, за наказом, що спричинив погіршення функціонування комп'ютерної системи. Таким чином, можна зробити висновок, що й кваліфіковані види несанкціонованого доступу вельми різноманітні.
Для повної характеристики несанкціонованого доступу має важливе значення і аналіз санкцій, які передбачають покарання за злочин з основним складом у КК зарубіжних держав. У 92% санкції є альтернативними і відносно визначеними. Слід зазначити, що значна частина КК передбачає в санкції за даний злочин два види покарання максимальну кількість покарань - три, і тільки в КК Австралії вказаний один вид покарання. Причому в переважній більшості (за винятком КК КНР) в якості одного з покарань передбачений штраф, причому в КК Бельгії, Австрії і штату Техас вказані розміри штрафу. В якості альтернативи штрафу частіше за інших передбачено тюремне ув'язнення. Причому відносно цього виду покарання слід зазначити наступне. У деяких КК законодавці передбачили термін позбавлення волі до 6 місяців (Австрія, Голландія, Данія, Норвегія) або до 1 року (Бельгія, Франція). Таким чином, законодавці даних країн віднесли несанкціонований доступ до злочинів, які не представляють великої суспільної небезпеки (як вони розуміються в КК Республіки Білорусь). В інших КК законодавці встановили термін позбавлення волі до 3 років (КНР, ФРН, Туреччина, Польща), тобто в цих державах суспільна небезпека даного злочину підвищена, і його можна відносити до категорії менш тяжких. Виділяється в цьому плані КК штату Техас, розмір позбавлення волі в якому встановлено в залежності від розміру заподіяної шкоди і варіюється від 180 днів позбавлення волі за основний склад до 99 років позбавлення волі за особливо кваліфікований склад несанкціонованого доступу (збитків на суму понад 200 000 доларів) . Серед інших покарань зустрічаються арешт (КНР), обмеження волі (Польща).
Хотілося б також додатково зупинитися на характеристиці кримінального законодавства деяких зарубіжних держав в частині встановлення відповідальності за несанкціонований доступ.
Сполучені Штати Америки є країною, де комп'ютерна злочинність з'явилася трохи раніше, ніж в інших державах. У зв'язку з цим США і є однією з перших країн, які взяли заходи щодо встановлення кримінальної відповідальності за комп'ютерні злочини. У 1977 році в США був розроблений законопроект про захист федеральних комп'ютерних систем. Він передбачав кримінальну відповідальність за введення завідомо неправдивих даних в комп'ютерну систему; незаконне використання комп'ютерних пристроїв; внесення змін до процесів обробки інформації і порушення цих процесів; розкрадання грошових коштів, цінних паперів, майна, послуг, цінної інформації, вчинені з використанням можливостей комп'ютерних технологій або з використанням комп'ютерної інформації.
Зазначений закон послужив основою для прийняття в жовтні 1984 року Закону про шахрайство і зловживання з використанням комп'ютерів, який передбачає як злочини, в тому числі, наступні дії: несанкціонований доступ до урядових комп'ютерів; несанкціонований доступ до комп'ютерів з метою подальшого коректного шахрайства; заподіяння комп'ютерів ушкодження як в результаті несанкціонованого доступу до нього, так і в результаті розміщення в ньому програм, кодів або інформації.
Крім цього документа в США був прийнятий ще ряд законів (в 1986. 1994, 1996) роках, що забороняють несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації залежно від її змісту і значення.
Однак законодавство про комп'ютерні злочини у США не уніфіковано. Відповідальність за несанкціонований доступ в тому чи іншому вигляді встановлена як у федеральному законодавстві, так і в законодавстві штатів.
У Великобританії злочинність діянь безпосередньо в сфері комп'ютерної інформації встановлено в 1990 році Законом про зловживання комп'ютерами. Відповідно до нього до кримінально-караним віднесені: умисний протизаконний доступ до комп'ютера або містяться в ньому комп'ютерної інформації або програм; умисний протизаконний доступ до комп'ютера або містяться в ньому комп'ютерної інформації або програм для їх подальшого використання в протизаконних цілях; неправомірний доступ до комп'ютерної інформації на машинному носії у комп'ютері, комп'ютерній системі або мережі, якщо це призвело до знищення, блокування, модифікацію або копіювання інформації, порушення роботи комп'ютера, комп'ютерної системи або мережі. У даному випадку несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації піддався поділу на окремі злочини в залежності від цілей і намірів злочинця. Подібні діяння визнаються малозначними і караються тюремним ув'язненням до 6 місяців або штрафом.
Особливість кримінально-правового регулювання відповідальності за несанкціонований доступ у Великобританії полягає у встановленні її в статутах, прийнятих Парламентом Їх можна розділити на дві основні групи: статути, що встановлюють відповідальність за комп'ютерні злочини (computer crime), і статути, що встановлюють відповідальність за злочини, пов'язані з використанням Інтернету (internet - related crime).
Слід зазначити, що держави англо-американської сім'ї (системи загального права) у певній мірі сприйняли закони США і Великобританії в якості відправної точки для формування власного законодавства про кримінальну відповідальність за комп'ютерні злочини. Проте правове регулювання в цій сфері не відрізняється одноманітністю.
Як і європейські країни, держави Азії також не єдині в принципах установлення кримінальної відповідальності за несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації. Деякі з них в умовах відсутності достатнього власного досвіду регулювання з питань кримінальної відповідальності за комп'ютерні злочини використовують в якості зразка законодавство США. До таких держав належать, наприклад, Республіка Філіппіни. Кри міналізація діянь, що посягають на сферу комп'ютерних інформації та простору, була здійснена шляхом прийняття Закону про зловживання комп'ютерами у 2000 році. Законом заборонено навмисне здійснювати несанкціонований доступ до комп'ютера, комп'ютерної мережі, комп'ютерній системі, серверу або базі даних і отримувати інформацію, перелік якої визначено законом; навмисне отримувати несанкціонований доступ до закритих комп'ютерів державних органів або агентств, якщо такі дії спричинять за собою порушення у використанні відповідних комп'ютерів, з метою здійснення шахрайства навмисне здійснювати доступ до захищених комп'ютерів без дозволу або з перевищенням умов даного дозволу в інтересах отримання значимої інформації.
У Малайзії діє Закон про комп'ютерні злочини 1997 року, яким встановлено кримінальну відповідальність за несанкціонований доступ до комп'ютерних даних; несанкціонований доступ до комп'ютерних даних з метою вчинення іншого злочину.
Аналіз вищеназваних зарубіжних нормативних правових актів показав, що практично в кожному з них існує вказівка на несанкціонований доступ до комп'ютерної інформації. І хоча ознаки складу цього злочину у КК різних держав описані по-різному, зміст полягає в забороні несанкціонованого доступу до комп'ютерної інформації або комп'ютерного обладнання. Вказана заборона незалежно від ступеня опису об'єктивних і суб'єктивних ознак покликаний охороняти безпеку використання комп'ютерної інформації. У той же час аналіз показав, що дані відмінності можуть носити істотний характер. Оскільки несанкціонований доступ відносять до міжнародних транснаціональним злочинам, то, поза сумнівом, для успішної протидії цьому злочину необхідно застосовувати однакові законодавчі підходи до встановлення кримінальної відповідальності за нього. В даний час можна відзначити лише деякі схожі риси, характерні, як правило, для країн-сусідів. Серед можливих шляхів вирішення цієї проблеми вбачається вироблення спільних домовленостей на міжнародному рівні. У такому разі, можливо, буде говорити про перспективи зближення білоруського та зарубіжного законодавства, вироблення єдиних критеріїв криміналізації несанкціонованого доступу з метою подальшої успішної боротьби з цим та іншими видами комп'ютерних злочинів
ВИСНОВОК
Проведений аналіз КК зарубіжних держав виявив деякі заслуговують уваги особливості. По-перше, це відсутність вказівки на настання можливих наслідків, що дозволяє відносити в багатьох державах даний склад до формальних. По-друге, це вказівка на умисну форму вини.
Таким чином, незважаючи на те, що несанкціонований доступ знайшов законодавче закріплення в кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних держав, відсутній уніфікований підхід до опису ознак складу даного злочину. Відсутність одноманітного підходу до криміналізації несанкціонованого доступу не сприяє ефективній протидії даного злочину.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Роговський, Е.А. Кібербезопасноеть і кібертероризм / Є. А. Роговський / / США - Канада: економіка, політика, культура. - 2003. - № 8 (404). - С. 23-41,
Ваганов, П.А. Правовий захист кіберпростарнства в США / П. А. Ваганов / / Правознавство. -2006. - № 4,-С; 73-88.
Ястребов, Д.А. Інститут кримінальної відповідальності у сфері комп'ютерної інформації (досвід міжнародно-правового порівняльного аналізу) / Д. А. Ястребов / / Держава і право. -2005. - № 1,-С.! 53-63.
Волеводз, А.Г, Протидія комп'ютерним злочинам: правові основи міжнародного співробітництва / А. Г. Волеводз .- К.: Юрлітанформ, 2002. - 496 с,
Кримінальне право зарубіжних держав. Особлива частина: навч. посібник / під ред. А. Д. Козочкіна; - М.: Камерон, 2004 - 528 з
Степанов-Егіянц, В.Г. Відповідальність за комп'ютерні злочини / В.Г.Степаіов-Егіянц / / Законність. - 2005. - № 12 - С, 48-49.