План
1. Поняття кредиту: необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту;
2. Кредитна система та її структура, її особливості в Україні.
3. Сучасна кредитно-банківська система України: цілі, завдання, актуальні проблеми та способи їх дозволу.
Ступінь зрілості ринкових відносин часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким дозволяється цілий ряд як суто економічних, так і соціальних проблем. Термін «кредит» походить від латинського слова creditum, який означає «борг» (від слова credo - «вірю, довіряю»). У сучасних умовах кредит в найбільш широкому розумінні означає взяття грошей, товарів чи послуг у борг, з наступним поверненням позики та сплати певного відсотка за його використання.
Існування кредиту тісно пов'язане з позичковим капіталом.
Позичковий капітал - це грошовий капітал, який дається його власнику або розпоряднику як позика з метою отримання доходу у формі позичкового відсотка. Рух позичкового капіталу називають кредитом. Кредит - це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових коштів на основі повернення і плати у формі позичкового відсотка.
Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові кошти, які створюють матеріальну основу кредитних відносин?
Джерелом кредитних відносин є грошовий капітал, який звільняється в процесі кругообігу промислового і торгового капіталу. Ще одним важливим джерелом є також і рух бюджетних коштів, цільових фондів і резервів. І, нарешті, - грошові доходи і заощадження приватних осіб.
В умовах ринкової економіки кредит виконує такі функції:
а) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів;
б) перерозподіл грошових коштів на умовах їх подальшого повернення;
в) створення кредитних знарядь обігу (банкнот і казначейських квитків) і кредитних операцій;
г) регулювання обсягу сукупного грошового обороту.
Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, строго дотримуються при практичній організації будь-якої операції на ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах:
1.Возвратность кредиту.
Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником.
Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок її кредитної організації (або іншого кредитора), що забезпечує відновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності.
2.Срочность кредиту.
Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або його замінює. Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення процента, що стягується, а при подальшій відстрочці пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку.
3.Платность кредиту. Позичковий відсоток.
Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Економічна суть плати за кредит відбивається в фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне вираження принцип знаходить в процесі встановлення величини банківського відсотка, що виконує три основні функції:
* Перерозподіл частки прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;
* Регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;
* На кризових етапах розвитку економіки - антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку.
Ставка (або норма) позикового процента, що визначається як відношення суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту виступає як ціна кредитних ресурсів.
Підтверджуючи роль кредиту як одного з пропонованих на спеціалізованому ринку товарів, платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання.
4.Забезпечення кредиту
Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.
5.Целевой характер кредиту.
Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового відсотка.
6.Діфференцірованний характер кредиту.
Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від державою централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу та ін)
Місце і роль кредиту в економічній системі суспільства визначаються також передусім виконуваними їм функціями.
А) Перерозподільна.
В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів виступає як своєрідний насоса, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарської діяльності та направляє їх в інші, що забезпечують, зокрема, більш високий прибуток. Орієнтуючись на диференційований її рівень в різних галузях або регіонах, кредит виступає в ролі стихійного макрорегулятора економіки, забезпечуючи. задоволення потреб динамічно розвиваються об'єктів застосування капіталу в додаткових фінансових ресурсах.
Б) Прискорення концентрації капіталу.
Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну допомогу у вирішенні цієї задачі надають позикові кошти, що дозволяють істотно розширити масштаб виробництва (або іншої господарської операції) і, таким чином, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором залучення кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація виключно на власні кошти.
В) Обслуговування товарообігу.
У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього, зокрема, готівку. Вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як векселі, чеки, кредитні картки і т.д., він забезпечує заміну готівкових розрахунків безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш активну, роль у вирішенні цього завдання відіграють комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну.
Г) Прискорення науково-технічного прогресу.
У післявоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним чинником економічного розвитку будь-якої держави і окремого суб'єкта господарювання. Найбільш наочно роль кредиту в його прискоренні може бути відстежено на прикладі процесу фінансування діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж в інших галузях, тимчасової розрив між первинним вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (за винятком що знаходяться на бюджетному фінансуванні) немислимо без використання кредитних ресурсів.
У сучасній економіці розрізняють такі види кредиту:
· Комерційний кредит - кредитування як різновид розрахунку, тобто розрахунків з відстрочкою платежів за поставлені товари
· Фінансовий кредит - це позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.
· Ломбардний кредит - кредит під заставу легко реалізованого майна або цінних паперів.
· Державний кредит
· Лізинг - вид довгострокової оренди з передачею користування дорогого обладнання з наступною поступовою виплатою його вартості.
· Факторинг (від англ. Factor - посередник) є специфічним різновидом короткострокового кредитування, при якому банк або спеціальна факторингова компанія купує у підприємства право на стягнення заборгованості боржників даного підприємства.
· Форфейтинг (від англ. Forfeit - штраф, розплата) купівля-продаж непогашеної боргів. За своєю суттю форфейтинг схожий з факторингом, але застосовується при поставках на великі суми з тривалою розстрочкою платежу і здійснюється шляхом купівлі векселя або іншого боргового документа.
Кредитна система - це сукупність банків і інших кредитно-фінансових інститутів, діючих на ринку позикових капіталів і що здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу.
Складовими кредитної системи є:
· Сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування;
· Система кредитно-фінансових інститутів.
Кредитна система як сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали, доходи і заощадження різних верств населення і надає їх в позику фірмам, уряду і приватним особам.
Основою кредитної системи історично є банки. Перші попередники сучасних банків виникли у Флоренції та Венеції (1587 р.) на основі меняльної справи - обміну грошей різних міст і країн. Головними операціями банків були прийом грошових внесків і безготівкові розрахунки. Пізніше за таким принципом виникли банки в Амстердамі (1609 р.) та Гамбурзі (1618 р.). Останні спеціалізувалися на обслуговуванні торгівлі, і така важлива функція як випуск кредитних грошей у них не була розвинена.
Отже, кредитно-фінансові інститути поділяються на:
1. центральний банк;
2. комерційні банки;
3. спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.
4. небанківські фінансово - кредитні інститути
Центральні банки - це банки, що здійснюють випуск банкнот і є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе місце і є, як правило, державними установами.
До основних функцій центрального банку відносяться наступні:
1. Емісійна функція, що зберігає своє значення, оскільки готівка як і раніше необхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності кредитної системи, яка повинна мати кошти остаточного погашення боргових зобов'язань.
2. Функція акумулювання і зберігання касових резервів для комерційних банків, тобто кожний банк, - член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати на резервному рахунку в Центральному банку суму в певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно Центральний банк по традиції є охоронцем офіційних золотовалютних резервів країни.
3. Функція кредитування комерційних банків, характерна для соціалістичної економіки при державній монополії на кредитну діяльність, а також для перехідного періоду, що супроводиться недостачею коштів в руках приватних фінансових інститутів. Менш виявляється вона в розвиненій ринковій економіці, де подібне кредитування існує переважно в періоди фінансових труднощів.
4. Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів, оскільки в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і більше за ВВП країн. Дані кошти нагромаджуються на рахунках в центральних банках і витрачаються з них. При цьому центральні банки ведуть рахунки урядових установ і організацій. Крім того, вони здійснюють операції з державними цінними паперами, надають державі кредит в формі прямих короткострокових і довгострокових позик або купівлі державних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції із золотом і іноземною валютою.
До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:
1. Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції по випуску і розміщенню на фондовому ринку цінних паперів, отримуючи від цього прибуток. Вони не мають права приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій або за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства.
2. Обширна група ощадних установ, що займає важливе місце в кредитній системі, завдяки залученню дрібних заощаджень і прибутків, які інакше не зможуть функціонувати як капітал.
Існують різні типи ощадних установ:
· Ощадні банки і каси;
· Взаємно-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ у США);
· Довірче-ощадні банки (у Великобританії);
· Позиково-ощадні асоціації (Сполучені Штати);
· Кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.
3. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення коштів - продаж страхових полісів. Отримані прибутки вони вкладають передусім в облігації і акції інших компаній, державні цінні папери.
4. Пенсійні фонди, які розрізнюються по організації, управлінню і структурі активів. Так, є застраховані пенсійні фонди, (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керовані підприємствами або по їх дорученням - банками), фундовані (їх кошти інвестовані в цінні папери) і нефундировані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і прибутків) і багато інших.
5. Інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних держателів свої зобов'язання (акції) і використовуючі вилучені кошти для купівлі цінних паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання інвестиційних компаній, так як через значну диверсифікацію (вкладення коштів у різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутства фірм, в чиї акції вкладений капітал.
1. Поняття кредиту: необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту;
2. Кредитна система та її структура, її особливості в Україні.
3. Сучасна кредитно-банківська система України: цілі, завдання, актуальні проблеми та способи їх дозволу.
Ступінь зрілості ринкових відносин часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким дозволяється цілий ряд як суто економічних, так і соціальних проблем. Термін «кредит» походить від латинського слова creditum, який означає «борг» (від слова credo - «вірю, довіряю»). У сучасних умовах кредит в найбільш широкому розумінні означає взяття грошей, товарів чи послуг у борг, з наступним поверненням позики та сплати певного відсотка за його використання.
Існування кредиту тісно пов'язане з позичковим капіталом.
Позичковий капітал - це грошовий капітал, який дається його власнику або розпоряднику як позика з метою отримання доходу у формі позичкового відсотка. Рух позичкового капіталу називають кредитом. Кредит - це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових коштів на основі повернення і плати у формі позичкового відсотка.
Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові кошти, які створюють матеріальну основу кредитних відносин?
Джерелом кредитних відносин є грошовий капітал, який звільняється в процесі кругообігу промислового і торгового капіталу. Ще одним важливим джерелом є також і рух бюджетних коштів, цільових фондів і резервів. І, нарешті, - грошові доходи і заощадження приватних осіб.
В умовах ринкової економіки кредит виконує такі функції:
а) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів;
б) перерозподіл грошових коштів на умовах їх подальшого повернення;
в) створення кредитних знарядь обігу (банкнот і казначейських квитків) і кредитних операцій;
г) регулювання обсягу сукупного грошового обороту.
Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, строго дотримуються при практичній організації будь-якої операції на ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах:
1.Возвратность кредиту.
Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником.
Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок її кредитної організації (або іншого кредитора), що забезпечує відновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності.
2.Срочность кредиту.
Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або його замінює. Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення процента, що стягується, а при подальшій відстрочці пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку.
3.Платность кредиту. Позичковий відсоток.
Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Економічна суть плати за кредит відбивається в фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне вираження принцип знаходить в процесі встановлення величини банківського відсотка, що виконує три основні функції:
* Перерозподіл частки прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;
* Регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;
* На кризових етапах розвитку економіки - антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку.
Ставка (або норма) позикового процента, що визначається як відношення суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту виступає як ціна кредитних ресурсів.
Підтверджуючи роль кредиту як одного з пропонованих на спеціалізованому ринку товарів, платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання.
4.Забезпечення кредиту
Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.
5.Целевой характер кредиту.
Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового відсотка.
6.Діфференцірованний характер кредиту.
Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від державою централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу та ін)
Місце і роль кредиту в економічній системі суспільства визначаються також передусім виконуваними їм функціями.
А) Перерозподільна.
В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів виступає як своєрідний насоса, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарської діяльності та направляє їх в інші, що забезпечують, зокрема, більш високий прибуток. Орієнтуючись на диференційований її рівень в різних галузях або регіонах, кредит виступає в ролі стихійного макрорегулятора економіки, забезпечуючи. задоволення потреб динамічно розвиваються об'єктів застосування капіталу в додаткових фінансових ресурсах.
Б) Прискорення концентрації капіталу.
Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну допомогу у вирішенні цієї задачі надають позикові кошти, що дозволяють істотно розширити масштаб виробництва (або іншої господарської операції) і, таким чином, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором залучення кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація виключно на власні кошти.
В) Обслуговування товарообігу.
У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього, зокрема, готівку. Вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як векселі, чеки, кредитні картки і т.д., він забезпечує заміну готівкових розрахунків безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш активну, роль у вирішенні цього завдання відіграють комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну.
Г) Прискорення науково-технічного прогресу.
У післявоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним чинником економічного розвитку будь-якої держави і окремого суб'єкта господарювання. Найбільш наочно роль кредиту в його прискоренні може бути відстежено на прикладі процесу фінансування діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж в інших галузях, тимчасової розрив між первинним вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (за винятком що знаходяться на бюджетному фінансуванні) немислимо без використання кредитних ресурсів.
У сучасній економіці розрізняють такі види кредиту:
· Комерційний кредит - кредитування як різновид розрахунку, тобто розрахунків з відстрочкою платежів за поставлені товари
· Фінансовий кредит - це позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.
· Ломбардний кредит - кредит під заставу легко реалізованого майна або цінних паперів.
· Державний кредит
· Лізинг - вид довгострокової оренди з передачею користування дорогого обладнання з наступною поступовою виплатою його вартості.
· Факторинг (від англ. Factor - посередник) є специфічним різновидом короткострокового кредитування, при якому банк або спеціальна факторингова компанія купує у підприємства право на стягнення заборгованості боржників даного підприємства.
· Форфейтинг (від англ. Forfeit - штраф, розплата) купівля-продаж непогашеної боргів. За своєю суттю форфейтинг схожий з факторингом, але застосовується при поставках на великі суми з тривалою розстрочкою платежу і здійснюється шляхом купівлі векселя або іншого боргового документа.
Кредитно-банківська система
Становлення ринкової економіки і підвищення її ефективності неможливе без використання і подальшого вдосконалення кредитних відносин.Кредитна система - це сукупність банків і інших кредитно-фінансових інститутів, діючих на ринку позикових капіталів і що здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу.
Складовими кредитної системи є:
· Сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування;
· Система кредитно-фінансових інститутів.
Кредитна система як сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали, доходи і заощадження різних верств населення і надає їх в позику фірмам, уряду і приватним особам.
Основою кредитної системи історично є банки. Перші попередники сучасних банків виникли у Флоренції та Венеції (1587 р.) на основі меняльної справи - обміну грошей різних міст і країн. Головними операціями банків були прийом грошових внесків і безготівкові розрахунки. Пізніше за таким принципом виникли банки в Амстердамі (1609 р.) та Гамбурзі (1618 р.). Останні спеціалізувалися на обслуговуванні торгівлі, і така важлива функція як випуск кредитних грошей у них не була розвинена.
Отже, кредитно-фінансові інститути поділяються на:
1. центральний банк;
2. комерційні банки;
3. спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.
4. небанківські фінансово - кредитні інститути
Центральні банки - це банки, що здійснюють випуск банкнот і є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе місце і є, як правило, державними установами.
До основних функцій центрального банку відносяться наступні:
1. Емісійна функція, що зберігає своє значення, оскільки готівка як і раніше необхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності кредитної системи, яка повинна мати кошти остаточного погашення боргових зобов'язань.
2. Функція акумулювання і зберігання касових резервів для комерційних банків, тобто кожний банк, - член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати на резервному рахунку в Центральному банку суму в певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно Центральний банк по традиції є охоронцем офіційних золотовалютних резервів країни.
3. Функція кредитування комерційних банків, характерна для соціалістичної економіки при державній монополії на кредитну діяльність, а також для перехідного періоду, що супроводиться недостачею коштів в руках приватних фінансових інститутів. Менш виявляється вона в розвиненій ринковій економіці, де подібне кредитування існує переважно в періоди фінансових труднощів.
4. Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів, оскільки в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і більше за ВВП країн. Дані кошти нагромаджуються на рахунках в центральних банках і витрачаються з них. При цьому центральні банки ведуть рахунки урядових установ і організацій. Крім того, вони здійснюють операції з державними цінними паперами, надають державі кредит в формі прямих короткострокових і довгострокових позик або купівлі державних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції із золотом і іноземною валютою.
До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:
1. Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції по випуску і розміщенню на фондовому ринку цінних паперів, отримуючи від цього прибуток. Вони не мають права приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій або за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства.
2. Обширна група ощадних установ, що займає важливе місце в кредитній системі, завдяки залученню дрібних заощаджень і прибутків, які інакше не зможуть функціонувати як капітал.
Існують різні типи ощадних установ:
· Ощадні банки і каси;
· Взаємно-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ у США);
· Довірче-ощадні банки (у Великобританії);
· Позиково-ощадні асоціації (Сполучені Штати);
· Кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.
3. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення коштів - продаж страхових полісів. Отримані прибутки вони вкладають передусім в облігації і акції інших компаній, державні цінні папери.
4. Пенсійні фонди, які розрізнюються по організації, управлінню і структурі активів. Так, є застраховані пенсійні фонди, (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керовані підприємствами або по їх дорученням - банками), фундовані (їх кошти інвестовані в цінні папери) і нефундировані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і прибутків) і багато інших.
5. Інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних держателів свої зобов'язання (акції) і використовуючі вилучені кошти для купівлі цінних паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання інвестиційних компаній, так як через значну диверсифікацію (вкладення коштів у різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутства фірм, в чиї акції вкладений капітал.
Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" банківська система в Україні побудована і функціонує по дворівневому принципу і включає в себе такі рівні:
1. центральний банк - Національний банк України (НБУ)
2. комерційні банки.
НБ України був організований в 1991 році і являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. До функціональних підрозділам НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати.
Керівним органом НБУ є Правління, яке очолює Голова Правління. Зараз цю посаду займає В. Стельмах.
Як розрахунковий центр НБУ встановлює правила безготівкових розрахунків господарюючих суб'єктів, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україну. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших держав, у міжнародних фінансово-кредитних установах.
НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їх валютно-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, встановлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організує касове виконання бюджету банківської системою України, надає кредити уряду. На нього покладено виконання операцій з розміщення державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього державного боргу. Крім того, на Національний банк покладено виконання операцій, пов'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він за погодженням з Кабінетом Міністрів, встановлює офіційний валютний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.
Комерційні банки в українській економіці є явищем новим, хоча в розвинених країнах це одна з найстаріших і найбільш поширених груп кредитних установ, які виконують більшість фінансових операцій і послуг, відомих у підприємницькій практиці. Комерційні банки ¾ основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді вкладів, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.
Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.
Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.
Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк ¾ попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій та установ, а часто і при них. Щоб легше й оперативніше вирішувати питання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.
Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо посилився після того, як наприкінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі і банків, а в 1993 році було прийнято рішення про перерахування належних зазначеним підприємствам дивідендів у доход відповідно підпорядкованості державного чи місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні в правах з комерційними.
Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку ¾ АПБ "Україна" АК, Промбудбанку ¾ Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.
Більш правильним було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялася б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так, у більшості країн така підтримка надається сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.
В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами.
Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. Залежно від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.
Акції банків, створених у вигляді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продажу юридичним і фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у виді товариств з обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в перші роки їхнього існування. Акції банків у вигляді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у виді товариств з обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися з відповідною реєстрацією в Національному банку України.
Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими. В даний час в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Але окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні і депозитні).
У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати філії в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший український міжнародний банк, Діамена-банк і інші). До республіканських комерційних банок відносяться банк "Україна" АК, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України й Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території Україні. Більшість же комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів визначеної області, міста, району чи ж регіону. У залежності від організаційної структури, поряд із багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками усе складніше.
Порядок створення та діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу "і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.
Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи які мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.
.
У міру розвитку і розширення банківської діяльності намітилася тенденція концентрації банківського капіталу. Нарощування статутних фондів було зумовлене як посиленням інфляційних процесів в економіці, так і заходами, які робив НБ України відносно капіталізації українських банків.
Так було прийнято рішення про збільшення статутного фонду комерційних банків в декілька разів. Згодом НБ України знову підвищив розміри статутного капіталу.
Збільшення розміру мінімального капіталу комерційних банків викликане необхідністю встановлення своєрідного бар'єру для дрібних підприємців, які прагнуть мати власний банк для проведення сумнівних операцій. Новий підхід дозволив українським комерційним банкам відповідати міжнародним стандартам достатності капіталу.
З метою забезпечення своєї фінансової міцності і захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленими Національним банком, створюють страхові і резервні фонди.
Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому виконанню бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено проводити діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування. Вони можуть на договірних основах залучати і розміщувати кошти один одного в формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції. При недостатності коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов'язань комерційні банки можуть звертатися за отриманням кредитів в Національний банк.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки за надані кредити і комісійну винагороду за послуги. Банкам заборонено використати свої союзи, асоціації та інші об'єднання для висновку угод, які направлені на монополізацію ринку банківських операцій з питань встановлення процентних ставок і розмірів комісійної винагороди, на обмеження конкуренції по банківському справі.
Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського накопичення, сприяє розв'язанню проблеми реалізації товарів і послуг на ринку, розвитку галузей промисловості і будівництва, міжнародної торгівлі, що, у свою чергу, сприяє розвитку виробництва.
Основні проблеми та завдання сучасної кредитно-банківської системи України
В Україні сьогодні домінує раціональна грошово-кредитна політика. Вона покликана мінімізувати інфляцію, сприяти сталому економічному зростанню, підтримувати рівень валютного курсу на економічно обгрунтованому рівні.
Сама по собі грошово-кредитна політика, як і будь-яка інша політика, не може бути поганою або хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (або певної його частини) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей і вирішення конкретних завдань. Результативність політики тим вище, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови та особливості життя.
Головне завдання фінансової політики в сучасний період в Україні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально всі відбуваються перетворення, але й запобігти соціальну напругу в суспільстві, а також максимально пом'якшити труднощі переходу від однієї системи економічних відносин до іншої.
Основною метою грошово-кредитної політики в Україні, як складової частини фінансової політики в даний час є перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:
підвищення ролі банківського кредиту та формування банківських резервів;
формування фінансового ринку (купівлі-продажу цінних паперів);
призупинення необгрунтованого переходу грошей зі сфери безготівкового обороту в готівковий;
поетапний перехід зовнішньоекономічних зв'язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
конвертованість грошової одиниці;
реорганізація ощадного і страхового справи;
посилення контролю за раціональним і ефективним витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скорочення бюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів в державі.
Закон України «Про Національний банк України» в розділі «Грошово-кредитна політика» передбачає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики:
визначення та регулювання норм обов'язкових резервів дли комерційних банків і фінансово-кредитних установ;
процентна політика;
рефінансування комерційних банків;
управління золотовалютними резервами;
операції з цінними паперами на відкритому ринку;
регулювання імпорту та експорту капіталів.
Поточна грошова політика характеризується високим ступенем взаємозв'язку механізмів грошового регулювання і динамічністю кредитних процесів у народному господарстві Україні. Заходи, що вживаються урядом і Національним банком України, дозволяють говорити про тенденції, що намітилася стабілізації економічного становища в країні і перехід до інтенсивного розвитку народногосподарського комплексу. Про це свідчить динаміка макроекономічних показників та її відповідність грошово-кредитну політику держави.
Дія механізму грошово-кредитної політики України полягає у послідовному зміцненні грошової одиниці країни - гривні через відповідний механізм банківської системи.
Поставлена перед країною завдання переходу до стабільного економічного зростання вимагає від Національного банку України створення умов для підвищення інвестиційної активності. Активізація економічного зростання підсилює зацікавленість вітчизняних підприємств у залученні інвестиційних ресурсів через розміщення на фондовому ринку корпоративних цінних паперів - акцій і боргових зобов'язань.
Однією з найважливіших завдань грошово-кредитної політики України стало збільшення грошових коштів у підприємств, скорочення масштабів неплатежів та зниження частки угод, що обслуговуються за допомогою негрошових форм розрахунків (наприклад, бартеру). Зростання обсягу оборотних коштів в реальному секторі економіки та проходження грошей по всьому виробничому ланцюжку забезпечує попит на продукцію на кожній стадії відтворення і, таким чином, відбувається збільшення попиту в економіці в цілому.
Забезпечення податкових надходжень дозволяє поповнювати бюджет і використовувати витратні статті в установленому обсязі. Відсутність наростаючою заборгованості бюджету є серйозним чинником, що скорочують масштаби неплатежів в економіці.
Розширення реальної грошової маси своїм наслідком має зростання ліквідності. Зростання грошових розрахунків передбачає зростання попиту на реальні касові залишки і збільшення реальної грошової маси.
У теперішній час України переходить до зваженої грошової політики на тлі улучшающейся загальноекономічної кон'юнктури.
Монетарний інструмент регулювання грошово-кредитної політики спрямований на зменшення інфляції та стримування обсягу грошової маси. Згідно зі статистичними даними утримується в двозначних, а то й менших межах (мала місце дефляція 2002 р.), проте показові особливості її прояву в останні роки. Так у 2005-2006 роках чинниками інфляції стали так звані "цінові шоки" на окремих товарних ринках і різке збільшення соціального витрати бюджету при уповільненні темпів економічного зростання. Тому стримування інфляції (не тільки попиту, але і витрат) монетарними важелями НБУ явно недостатньо, потрібні також антиінфляційні заходи уряду, і в першу чергу, - стимуляція внутрішнього ринку та підтримка виробничої індустрії, безумовно, пов'язаною і з валютним курсом, який доцільно витримувати передбачуваним для забезпечення цінової стабільності.
При аналізі структури управління банків спостерігається заміщення джерел формування їх ресурсів. Загострюється проблема недостатності грошових ресурсів для розширення банківської діяльності. Це характерна тенденція останніх років і, тому вітчизняні банки змушені залучати грошові кошти, відкривати для себе зовнішні канали фінансування.
Що стосується структури банківських активів, то питома вага кредитів постійно зберігається домінуючому і, за результатами 2006 року, перевищив 76% кредитний портфель банків, при щорічному зростанні в 1,3-1,7 рази протягом зазначеного періоду порівняно з обсягом ВВП, всі ще недостатній для фінансування потреб національної економіки і має перспективи росту. Переважання кредитів у національній валюті свідчить про поступальний розвиток саме внутрішнього ринку кредитування. Однак в окремих сегментах (наприклад, в іпотечному кредитуванні за даними Української іпотечної асоціації) частка кредитів в іноземній валюті зберігається постійно істотною і перевищує 80%. Позитивною тенденцією слід визнати і домінування в 2004 році довгострокових кредитів.
Незважаючи на значні досягнення банківської системи України, її основною проблемою є недостатня капіталізація, що відбивається в ряді пов'язаних проблем підпорядкованого рівня. До останніх ставитися обмеженість можливостей кредитування, недостатня якість менеджменту, неадекватність управління ризиками та інші. Між тим слід зазначити, що проблеми банків не є внутрішньо автономними, а зумовлені проблемами їхніх клієнтів і партнерів. Якість відносин з ними і, в кінцевому рахунку, відображають розвиток економіки в цілому як макросистеми.
Список літератури:
1) Економічна теорія: політекономія: Підручник / за ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання, 2006.
2) Селезньов В.В. Основи ринкової економіки Україні. - К.: "АСК", 2003.
3) Економіка: навчальний посібник / під ред. Е. А. Кузнецова. - Х.: "Одіссей", 2006.
4) Заблоцькій Б.Ф. та ін Економіка України. - Львів: Львівський Банківський коледж Національного банку України, 1997.
5) Прусова Л.Г. Економіка в питаннях і відповідях. - К.: АТЗТ «Експрес-об'ява», 1998.
1. центральний банк - Національний банк України (НБУ)
2. комерційні банки.
НБ України був організований в 1991 році і являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. До функціональних підрозділам НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати.
Керівним органом НБУ є Правління, яке очолює Голова Правління. Зараз цю посаду займає В. Стельмах.
Як розрахунковий центр НБУ встановлює правила безготівкових розрахунків господарюючих суб'єктів, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україну. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших держав, у міжнародних фінансово-кредитних установах.
НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їх валютно-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, встановлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організує касове виконання бюджету банківської системою України, надає кредити уряду. На нього покладено виконання операцій з розміщення державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього державного боргу. Крім того, на Національний банк покладено виконання операцій, пов'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він за погодженням з Кабінетом Міністрів, встановлює офіційний валютний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.
Комерційні банки в українській економіці є явищем новим, хоча в розвинених країнах це одна з найстаріших і найбільш поширених груп кредитних установ, які виконують більшість фінансових операцій і послуг, відомих у підприємницькій практиці. Комерційні банки ¾ основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді вкладів, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.
Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.
Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.
Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк ¾ попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій та установ, а часто і при них. Щоб легше й оперативніше вирішувати питання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.
Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо посилився після того, як наприкінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі і банків, а в 1993 році було прийнято рішення про перерахування належних зазначеним підприємствам дивідендів у доход відповідно підпорядкованості державного чи місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні в правах з комерційними.
Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку ¾ АПБ "Україна" АК, Промбудбанку ¾ Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.
Більш правильним було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялася б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так, у більшості країн така підтримка надається сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.
В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами.
Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. Залежно від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.
Акції банків, створених у вигляді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продажу юридичним і фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у виді товариств з обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в перші роки їхнього існування. Акції банків у вигляді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у виді товариств з обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися з відповідною реєстрацією в Національному банку України.
Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими. В даний час в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Але окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні і депозитні).
У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати філії в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший український міжнародний банк, Діамена-банк і інші). До республіканських комерційних банок відносяться банк "Україна" АК, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України й Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території Україні. Більшість же комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів визначеної області, міста, району чи ж регіону. У залежності від організаційної структури, поряд із багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками усе складніше.
Порядок створення та діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу "і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.
Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи які мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.
.
У міру розвитку і розширення банківської діяльності намітилася тенденція концентрації банківського капіталу. Нарощування статутних фондів було зумовлене як посиленням інфляційних процесів в економіці, так і заходами, які робив НБ України відносно капіталізації українських банків.
Так було прийнято рішення про збільшення статутного фонду комерційних банків в декілька разів. Згодом НБ України знову підвищив розміри статутного капіталу.
Збільшення розміру мінімального капіталу комерційних банків викликане необхідністю встановлення своєрідного бар'єру для дрібних підприємців, які прагнуть мати власний банк для проведення сумнівних операцій. Новий підхід дозволив українським комерційним банкам відповідати міжнародним стандартам достатності капіталу.
З метою забезпечення своєї фінансової міцності і захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленими Національним банком, створюють страхові і резервні фонди.
Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому виконанню бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено проводити діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування. Вони можуть на договірних основах залучати і розміщувати кошти один одного в формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції. При недостатності коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов'язань комерційні банки можуть звертатися за отриманням кредитів в Національний банк.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки за надані кредити і комісійну винагороду за послуги. Банкам заборонено використати свої союзи, асоціації та інші об'єднання для висновку угод, які направлені на монополізацію ринку банківських операцій з питань встановлення процентних ставок і розмірів комісійної винагороди, на обмеження конкуренції по банківському справі.
Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського накопичення, сприяє розв'язанню проблеми реалізації товарів і послуг на ринку, розвитку галузей промисловості і будівництва, міжнародної торгівлі, що, у свою чергу, сприяє розвитку виробництва.
Основні проблеми та завдання сучасної кредитно-банківської системи України
В Україні сьогодні домінує раціональна грошово-кредитна політика. Вона покликана мінімізувати інфляцію, сприяти сталому економічному зростанню, підтримувати рівень валютного курсу на економічно обгрунтованому рівні.
Сама по собі грошово-кредитна політика, як і будь-яка інша політика, не може бути поганою або хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (або певної його частини) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей і вирішення конкретних завдань. Результативність політики тим вище, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови та особливості життя.
Головне завдання фінансової політики в сучасний період в Україні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально всі відбуваються перетворення, але й запобігти соціальну напругу в суспільстві, а також максимально пом'якшити труднощі переходу від однієї системи економічних відносин до іншої.
Основною метою грошово-кредитної політики в Україні, як складової частини фінансової політики в даний час є перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:
підвищення ролі банківського кредиту та формування банківських резервів;
формування фінансового ринку (купівлі-продажу цінних паперів);
призупинення необгрунтованого переходу грошей зі сфери безготівкового обороту в готівковий;
поетапний перехід зовнішньоекономічних зв'язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
конвертованість грошової одиниці;
реорганізація ощадного і страхового справи;
посилення контролю за раціональним і ефективним витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скорочення бюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів в державі.
Закон України «Про Національний банк України» в розділі «Грошово-кредитна політика» передбачає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики:
визначення та регулювання норм обов'язкових резервів дли комерційних банків і фінансово-кредитних установ;
процентна політика;
рефінансування комерційних банків;
управління золотовалютними резервами;
операції з цінними паперами на відкритому ринку;
регулювання імпорту та експорту капіталів.
Поточна грошова політика характеризується високим ступенем взаємозв'язку механізмів грошового регулювання і динамічністю кредитних процесів у народному господарстві Україні. Заходи, що вживаються урядом і Національним банком України, дозволяють говорити про тенденції, що намітилася стабілізації економічного становища в країні і перехід до інтенсивного розвитку народногосподарського комплексу. Про це свідчить динаміка макроекономічних показників та її відповідність грошово-кредитну політику держави.
Дія механізму грошово-кредитної політики України полягає у послідовному зміцненні грошової одиниці країни - гривні через відповідний механізм банківської системи.
Поставлена перед країною завдання переходу до стабільного економічного зростання вимагає від Національного банку України створення умов для підвищення інвестиційної активності. Активізація економічного зростання підсилює зацікавленість вітчизняних підприємств у залученні інвестиційних ресурсів через розміщення на фондовому ринку корпоративних цінних паперів - акцій і боргових зобов'язань.
Однією з найважливіших завдань грошово-кредитної політики України стало збільшення грошових коштів у підприємств, скорочення масштабів неплатежів та зниження частки угод, що обслуговуються за допомогою негрошових форм розрахунків (наприклад, бартеру). Зростання обсягу оборотних коштів в реальному секторі економіки та проходження грошей по всьому виробничому ланцюжку забезпечує попит на продукцію на кожній стадії відтворення і, таким чином, відбувається збільшення попиту в економіці в цілому.
Забезпечення податкових надходжень дозволяє поповнювати бюджет і використовувати витратні статті в установленому обсязі. Відсутність наростаючою заборгованості бюджету є серйозним чинником, що скорочують масштаби неплатежів в економіці.
Розширення реальної грошової маси своїм наслідком має зростання ліквідності. Зростання грошових розрахунків передбачає зростання попиту на реальні касові залишки і збільшення реальної грошової маси.
У теперішній час України переходить до зваженої грошової політики на тлі улучшающейся загальноекономічної кон'юнктури.
Монетарний інструмент регулювання грошово-кредитної політики спрямований на зменшення інфляції та стримування обсягу грошової маси. Згідно зі статистичними даними утримується в двозначних, а то й менших межах (мала місце дефляція 2002 р.), проте показові особливості її прояву в останні роки. Так у 2005-2006 роках чинниками інфляції стали так звані "цінові шоки" на окремих товарних ринках і різке збільшення соціального витрати бюджету при уповільненні темпів економічного зростання. Тому стримування інфляції (не тільки попиту, але і витрат) монетарними важелями НБУ явно недостатньо, потрібні також антиінфляційні заходи уряду, і в першу чергу, - стимуляція внутрішнього ринку та підтримка виробничої індустрії, безумовно, пов'язаною і з валютним курсом, який доцільно витримувати передбачуваним для забезпечення цінової стабільності.
При аналізі структури управління банків спостерігається заміщення джерел формування їх ресурсів. Загострюється проблема недостатності грошових ресурсів для розширення банківської діяльності. Це характерна тенденція останніх років і, тому вітчизняні банки змушені залучати грошові кошти, відкривати для себе зовнішні канали фінансування.
Що стосується структури банківських активів, то питома вага кредитів постійно зберігається домінуючому і, за результатами 2006 року, перевищив 76% кредитний портфель банків, при щорічному зростанні в 1,3-1,7 рази протягом зазначеного періоду порівняно з обсягом ВВП, всі ще недостатній для фінансування потреб національної економіки і має перспективи росту. Переважання кредитів у національній валюті свідчить про поступальний розвиток саме внутрішнього ринку кредитування. Однак в окремих сегментах (наприклад, в іпотечному кредитуванні за даними Української іпотечної асоціації) частка кредитів в іноземній валюті зберігається постійно істотною і перевищує 80%. Позитивною тенденцією слід визнати і домінування в 2004 році довгострокових кредитів.
Незважаючи на значні досягнення банківської системи України, її основною проблемою є недостатня капіталізація, що відбивається в ряді пов'язаних проблем підпорядкованого рівня. До останніх ставитися обмеженість можливостей кредитування, недостатня якість менеджменту, неадекватність управління ризиками та інші. Між тим слід зазначити, що проблеми банків не є внутрішньо автономними, а зумовлені проблемами їхніх клієнтів і партнерів. Якість відносин з ними і, в кінцевому рахунку, відображають розвиток економіки в цілому як макросистеми.
Список літератури:
1) Економічна теорія: політекономія: Підручник / за ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання, 2006.
2) Селезньов В.В. Основи ринкової економіки Україні. - К.: "АСК", 2003.
3) Економіка: навчальний посібник / під ред. Е. А. Кузнецова. - Х.: "Одіссей", 2006.
4) Заблоцькій Б.Ф. та ін Економіка України. - Львів: Львівський Банківський коледж Національного банку України, 1997.
5) Прусова Л.Г. Економіка в питаннях і відповідях. - К.: АТЗТ «Експрес-об'ява», 1998.