Кредитний договір банку з позичальниками

Кредитний договір банку з позичальниками

Ринкова економіка - це договірні відносин між рівноправними і равноответственнимі партнерами. На кредитному ринку у договірні відносини вступають банки і госпоргани як кредитори і позичальники. Вони оформляють кредитний договір. Відносини між кредитором і позичальником, їх зв'язок один з одним є відносинами двох суб'єктів відтворення, які виступають, по-перше, як юридичні самостійні особи, по-друге, як забезпечують майнову відповідальність один перед одним, по-третє, як суб'єкти, що проявляють взаємний економічний інтерес один до одного. Тому можна сказати, що кредитний договір відноситься до типу господарських договорів. Особливістю договірних відносин у сфері кредиту є те, що один і той же суб'єкт може виступати одночасно і як кредитор, і як позичальник; кредитор і позичальник можуть мінятися місцями.

Застосування кредитних договорів в народному господарстві було передбачене ще в першому нормативному документі Держбанку СРСР при його створенні в 1921 р. в Умовах кредитування банком державної промисловості. Однак, починаючи з 30-х років, з переходом до централізованої системи управління народним господарством, a відповідно і кредитом, відносини між кредитором і позичальником не оформлялися спеціальним договором. У цьому не було необхідності, оскільки надання кредиту господарству в умовах розподільних відносин було строго регламентоване, деталізоване і розписане в нормативних і інструктивних банківських документах, розроблених в центрі. До того ж «зверху», через міністерства, відомства та Правління Держбанку СРСР спускалися ліміти кредитування кожному конкретному позичальникові під конкретне забезпечення, виходячи з централізованого кредитного плану. Таким чином, Держбанк СРСР і його установи на місцях виступали як розпорядники загальнодержавного позикового фонду, як органи державного управління і контролю в кредитній сфері.

Лише з 1988 р. банківська система (після більш ніж п'ятдесятирічного перерви) повернулася до практики укладання кредитних договорів з господарниками. Це було обумовлено переходом як всіх галузей господарства, так і самої банківської системи на самофінансування. Кредитні договори 80-х років з'явилися формою становлення і розвитку партнерських відносин між банками і господарством, засобом впливу на більш ефективне використання позикових коштів, зміцнення кредитної та підвищення загальної платіжної дисципліни в господарстві країни. У той же час аж до 1991 р. вони не були в повному розумінні слова юридичними, правовими документами як за своєю формою, так і за змістом. По-перше, кредитні договори 80-х років рясніли зайвою інформацією про умови надання кредитів, яку можна було почерпнути з Правил кредитування і інших циркулярів по кредитуванню, по-друге, вони включали в основному економічні зобов'язання обох сторін, тоді як господарський договір є угода не тільки равноответственних, але і рівноправних суб'єктів, по-третє, в них не містилося розділу, яка передбачала можливість вирішення виниклих суперечок, розбіжностей. На практиці матеріальна відповідальність за порушення умов договору признавалася, як правило, тільки з боку клієнта-позичальника. Банки йшли від цієї відповідальності в ці роки в силу нерозробленості банківського законодавства та інших нормативних господарських актів.

Орієнтація країни на ринкові умови господарювання, прийняття в 1990 р. законів про підприємства та підприємницької діяльності, власності, банки і банківську діяльність дозволила з 1991 р. перейти до розвитку кредитних відносин з господарством на основі повноцінних, юридично правомочних кредитних договорів.

Сучасний кредитний договір, як правило, містить такі розділи.

· Загальні положення.

· Права та обов'язки позичальника.

· Права та обов'язки банку.

· Відповідальність сторін.

· Порядок вирішення, суперечок.

· Строк дії договору.

· Юридичні адреси сторін.

У I розділі кредитного договору вказуються: найменування сторін; · предмет договору - вид кредиту, його сума, термін, відсоткова ставка; · умови, забезпечення виконання зобов'язань по кредиту (застава, гарантія, поручительство, страхування відповідальності непогашення кредиту); · порядок видачі та погашення кредиту, а також порядок нарахування і сплати відсотків за кредит (за строковий і прострочений).

Права та обов'язки позичальника та кредитора (II і III розділи договору) випливають з чинного законодавства, а також визначаються особливостями кожної конкретної кредитної угоди, ситуацією на ринку кредитних ресурсів, кредитоспроможністю позичальника.

Так, зокрема, підприємство-позичальник може передбачати для себе в кредитному договорі такі права: · вимагати від банку надання кредиту в обсягах і в терміни, передбачені договором; · звернутися в банк з необхідними обгрунтуваннями і розрахунками для внесення змін в умови договору; · достроково погасити заборгованість по позичці; розірвати договір при недотриманні банком його умов або за своїми економічних міркувань; · вимагати пролонгації терміну договору з об'єктивних причин.

Банк має право: · проводити перевірку забезпечення виданого кредиту, у тому числі на місці (у позичальника), та цільового використання кредиту; · припиняти видачу нових позик і пред'являти до стягнення раніше видані при порушенні позичальником умов кредитного договору, а також при виявленні випадків недостовірності звітності , занедбаності у бухгалтерському обліку, неодноразової затримки сплати відсотків за кредит; · стягувати з позичальника при пролонгації кредиту відповідну комісійну винагороду c додатком до кредитного договору відповідно до договору застави, договору поруки, договору гарантії, договору страхування.

Деякі банки порядок нарахування і сплати відсотків за кредит, а також умови забезпечення зобов'язань виділяють в окремі розділи кредитного договору: · переглядати в односторонньому порядку процентні ставки за користування кредитом у разі зміни рівня процентної ставки ЦБР, норми обов'язкових резервів, що депонуються комерційними банками в НБУ, рівня інфляції національної валюти; · здійснювати нарахування та стягнення компенсації за невикористану кредит (у разі офіційної відмови позичальника від кредиту або його частини протягом терміну дії договору).

Позичальник зобов'язується: · використовувати виданий кредит на цілі, передбачені в договорі; · повернути наданий кредит в обумовлений договором строк; · своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом; · своєчасно подавати баланс та інші документи, необхідні банку для здійснення контролю за позикою; · забезпечити достовірність подаються в банк даних для отримання кредиту і наступного контролю за його використанням; · надавати кредитору доступ до первинних звітним і бухгалтерським документам на його вимогу з питань, що стосуються виданого кредиту; · представляти кредитору відомості про всіх отриманих і планованих до отримання у третіх осіб кредитах ; · завчасно інформувати банк про майбутню зміну організаційно-правової форми або іншої реорганізації; · при реорганізації або ліквідації негайно погасити заборгованість за кредитом з повною оплатою відсотків незалежно від договірного терміну погашення кредиту.

Обов'язки банку за кредитним договором полягають в наступному: · надати кредит позичальнику в обсягах і в терміни, передбачені в договорі; · інформувати позичальника про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту; · щомісячно в строк до - числа нараховувати відсотки за наданий клієнту-позичальнику кредит; інформувати позичальника про зміни у нормативних документів і розрахунків, що вносяться за рішенням ЦБР, органів влади та управління.

За порушення умов кредитного договору в IV розділі передбачається відповідальність сторін, у тому числі і майнова.

Так, банк за порушення позичальником узятих на себе зобов'язань може припиняти подальшу видачу кредиту, пред'являти його до дострокового стягнення, скорочувати суму передбаченого до видачі за договором кредиту, збільшувати процентну ставку по ньому і т.д. Позичальник може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок ненадання йому зовсім чи надання в неповному обсязі передбаченого за договором кредиту (у розмірі не більше пені, яка сплачується підприємством своїм контрагентам за господарськими договорами). У той же час сам позичальник у випадку неповного використання виділеного йому банком кредиту сплачує останньому неустойку у розмірі плати банком за залучені кредитні ресурси і недоотриманої маржі в звітному періоді. При всьому цьому необхідно мати на увазі, що неминучість і невідворотність покарання за невиконання взятих на себе за договором зобов'язань не означають, що суб'єкти кредитних відносин не мають права на взаємні всілякі пільги та заохочення за умовами його виконання.

В якості додаткових умов до кредитного договору можуть виступати, наприклад, вимоги банку до позичальника: без згоди до погашення кредиту за даним договором не давати в борг; не виступати гарантом за зобов'язаннями третіх осіб, а також індосантом або поручителем; не продавати і не передавати в будь-яку форму власності своїх активів, а також не передавати їх у заставу як забезпечення по позиках інших кредиторів; не допускати злиття або консолідації з іншими підприємствами.

(Зміст кредитного договору може бути декільком іншим, якщо мова йде про конкретний кредит, кредит, який надається за умови формування потенційним позичальником в певній сумі термінового депозиту або на умовах покупки їм у банку фінансового ф'ючерсу, відкриття кредитної лінії, надання контокорентного кредиту, який повинен відобразити специфіку його оформлення і використання.) Висновок кредитних договорів проходить кілька етапів.

1) Формування змісту кредитного договору клієнтом-позичальником (вид кредиту, сума, термін, забезпечення і т.д.).

2) Розгляд банком представленого клієнтом проекту кредитного договору та складання висновку про можливість надання кредиту загалом і умови його надання зокрема (при позитивному вирішенні питання). На цьому етапі банки визначають: § кредитоспроможність потенційних позичальників, тобто здатність їх своєчасно повернути позику. Перевірка кредитоспроможності є передумовою укладення кредитного договору. Банк в процесі цієї роботи реалізує надане йому ринковими умовами господарювання право на вибір суб'єкта кредитної угоди, погодившись із своїми економічними інтересами; § свої можливості надати кредит хозорганам в необхідних ними сумах виходячи з наявних кредитних ресурсів, можливостей їх збільшення за рахунок своєї депозитної і процентної політики, залучення міжбанківських кредитів, рефінансування в НБУ і т.д.

3) Спільна коригування кредитного договору клієнтом і банком до досягнення взаємоприйнятного варіанту і подання його на розгляд юристів.

4) Підписання кредитного договору обома сторонами, тобто надання йому сили юридичного документа.

За підписанням кредитного договору слід надання госпорганів кредиту у встановлені терміни та в обсязі, передбаченому в договорі, а потім наступний контроль банку за дотриманням умов кредитного договору, але, головним чином, за своєчасним поверненням виданого кредиту.

Позичальники-юридичні особи, які не виконують своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення банківських позик, можуть бути визнані у порядку, встановленому Законом РФ «Про неспроможність (банкрутство) підприємств», неплатоспроможними (банкрутами). Зокрема, в залежності від стану боржника банк-кредитор має право клопотати перед арбітражним судом або про призначення зовнішнього управління майном боржника, або про його санації, або про застосування до боржника ліквідаційних процедур.