Контркультура в сучасному суспільстві
Мета статті - розгляд контркультури не тільки як історичного, але й універсального феномена, її осмислення в руслі історичної динаміки цивілізаційного процесу.
Поняття «контркультура» було висунуто американським соціологом Т. Роззака для презентації нової молодіжної субкультури, яка формувалася на хвилі масових молодіжно-студентських рухів, що розгорталися спочатку в США і провідних країнах Західної Європи у 50-х рр.. XX століття. Будучи породженням соціокультурної динаміки розвиненого індустріального суспільства Заходу, контркультура ознаменувала собою пошук адекватних модернізації суспільства і цивілізації в умовах НТП і глобальних проблем сучасності ціннісних пріоритетів.
«Класичне» молодіжний рух Заходу охоплювало три десятиліття: з кінця 40-х рр.. і до кінця 70-х рр.. XX ст. і включало три етапи свого історичного генезису: бітники («розбите покоління»; кінець 40-х - 50-і рр..), хіппі («незалежне покоління»; 60-ті - перша половина 70-х рр..) і «нові ліві »(« радикальне покоління »; кінець 60-х - 70-і рр..). У 70-х рр.. XX ст. молодіжний рух в усьому різноманітті субкультурних форм і проявів набуло інтернаціональний характер і стало найважливішим чинником сучасного соціокультурного життя »[8, с. 98].
Виплекана цими молодіжними субкультурами і втілила їх смислові прагнення, контркультура стала квінтесенцією сучасного молодіжно-студентського руху, відображаючи в собі багато характерні протиріччя культурно-цивілізаційного розвитку в епоху модернізації.
Можна окреслити кілька причин виникнення та масового розгортання молодіжної контркультури. По-перше, це - забезпечений в результаті модернізації західного суспільства на основі НТП перехід від «економіки убозтва» до «економіки достатку» (Ф. Слейтер). На думку американського філософа Ф. Слейтера, на Заході (особливо - в США) після другої світової війни, в умовах революційного впливу НТП на систему суспільного виробництва, позначилося протиставлення ціннісних орієнтирів довоєнного покоління «батьків» і післявоєнного покоління «дітей», оскільки «старше покоління виходить з економіки убозтва, а молодше - з економіки достатку, надлишку »[4, с. 14]. Високий рівень життя провідних країн Заходу, на основі наукомісткої «економіки достатку», викликав у них ціннісно-світоглядний конфлікт поколінь «батьків і дітей».
Виробничо-технологічні зрушення в країнах Заходу дозволили «видалити значну частину молоді за межі ринку праці, з поля дії трудової етики і створили сектор« верхнесреднего класу »з« вторинної »(альтернативної) системою цінностей» [2, с. 93]. Соціальною базою контркультури виступила студентська інтелігентська прошарок «верхнесреднего класу», його інтелектуальна субкультурная середовище. «Дитинство майбутніх бунтарів відбувалося в унікальних умовах свободи від обмежень, пов'язаних з долученими до трудових турботам батьків. Гуманістичний скептицизм, щеплений молодим людям в сім'ї, в поєднанні зі знеціненням зовнішніх нагород у «суспільстві достатку», послабив імпульси до вертикального просування »[2, с. 94]. Так виникло «класичне молодіжний рух індустріально-розвинених країн Заходу, проголосив демократичні гасла антіавторітарізма, рівності, соціальних перетворень і моральну перевагу молоді» [2, с. 94].
Другий же причиною виникнення руху контркультури стало широке поширення системи вищої освіти. Університети як джерела знань і науково-технічних інновацій в епоху модернізації почали грати найважливішу роль у всій соціального життя. «Оскільки університети набувають провідну роль у розвитку« вищої »культури у США та Європі, остільки тенденції, що існують всередині університетів, стають тенденціями всієї інтелектуальної життя» [3, с. 89]. Не випадково протагоністом контркультури виступили студенти з сімей американського і західноєвропейського «верхнесреднего класу». «Поширення вищої освіти і призвело до виникнення соціального прошарку, прищеплювати своїм синам і дочкам цінності і риси характеру, що розходяться з вимогами домінуючої культури. Достаток підірвало мотивації до вертикального просування, в результаті виник новий соціальний тип, нова субкультура молоді - «гуманістична молодь» [2, с. 104].
Третин причиною руху контркультури є бурхливий розвиток технічних засобів масової комунікації або мас-медіа, що привело до зростання динаміки соціокультурного життя на Заході, в результаті чого молодь виявилося втягнутою в її орбіту. Зростання соціокультурної динаміки суспільного життя під впливом мас-медіа відбувався у «тимчасових рамках» одного покоління (50-ті - 60-і рр.. XX століття). Нові інформаційні технології як засобу масової комунікації стали (вперше в історії) робити визначальний вплив на соціалізацію молодого покоління. Це особливо стосувалося телебачення, з широким розповсюдженням якого, на думку канадського філософа М. Маклюена, людство вступає в нову - «електронну еру» багатовимірного сприйняття світу. Тому контркультуру можна представити як закономірного соціокультурного феномену, що виражає енергію молодіжної соціалізації, викликану прагненням сучасної молоді зайняти місце «старшого покоління», прийнявши на себе його соціальні функції і наповнивши їх новим змістом і сенсом.
У своєму змістовному плані контркультура є своєрідною реакцією на глобальні проблеми культурно-цивілізаційного розвитку людства, чітко позначилися на сучасному етапі модернізації. Так, до «першої групи» глобальних проблем, що відрізняються найбільшою спільністю і актуальністю, можна віднести комплекс екологічних, економічних, соціально-демографічних і політичних суперечностей сучасної цивілізації. Що викликали широкий громадський резонанс глобальні проблеми сучасності не могли залишити осторонь молодь і послужили головною причиною розгортання руху контркультури (психіка юнацького віку, що відрізняється великою широтою, гостротою і оптимізмом світосприйняття, виявилася особливо вразливою до них).
Контркультура висловлює оптимістичну перспективу вирішення глобальних проблем і виступає з ініціативами: вироблення нового світогляду, адекватного глобалізації антропогенного впливу та культурно-цивілізаційного розвитку людства (т.зв. ідея «революції свідомості», складова смислове ядро контркультури).
СТВЕРДЖУВАНЕ контркультурой глобальне світогляд (свідомість) покликаний виразити особливості розвитку сучасної цивілізації з урахуванням особливостей і витоків глобальних проблем. На цій основі моделюються можливості їх подолання, а також майбутні перспективи людства. У кінцевому підсумку мова тут йде про сенс людської життєдіяльності "у світі", про ту місії, до якої покликана людина за самою своєю суттю.
Контркультура висунула ряд ідей та заходів, спрямованих на трансформацію сучасної цивілізації в дусі екологічної моделі. Сюди відноситься вироблення і пропаганда альтернативного, по відношенню до екологічно-катастрофічного світогляду «масового споживання» розвиненого індустріального суспільства, світогляду «еколого-центризму», що розглядає зміст і перспективи людського буття виходячи з усвідомлення людиною своєї близькості до природно-географічному середовищі і її універсальної цінності у світі.
Саме в цьому змісті світогляд еколого-центризму активно поширювалося коммунітарном-екологічним рухом контркультури, «осередками» якого виступили молодіжні громади (комуни) бітників і хіпі, створювані на лоні природи в дусі романтичного образу маєтку Ясна Поляна Л. Толстого. Вони прокламовано «культ природності» як альтернативу урбаністичної цивілізації, відмежовуються людське буття від природного ландшафту. Найбільшого розмаху коммунітарном рух контркультури досягло в США, де коммунітарних спосіб життя мав свої давні традиції. «У 1967-1969 рр.. (В кульмінаційні для руху контркультури роки) громади комунарів бітників і хіпі, що ставили своєю метою боротьбу за збереження навколишнього середовища та гармонізацію стосунків людини з природою, нараховували у США сотні тисяч протагоністів екологічних цінностей »[8, с. 121]. У цей час «такі відомі громади як Хейт-Ешбері в Сан-Франциско, Грінвіч-Вілледж в Нью-Йорку, Сансет-Стрип у Лос-Анджелесі, Пічтрі-Стріт в Атланті і ін громади-комуни щорічно збирали до 500 тисяч молодих послідовників контркультури (у віці до 30 років), тобто населення цілого штату »[2, с. 63].
Ці екологічні комуни створювалися в самих мальовничих місцях Америки: «у Скелястих горах (штат Колорадо), в Каскадних горах (Орегон), в горах Санта-Крус (Каліфорнія), на півночі штату Нью-Мексика та інших районах» [8, с. 121]. Їхнє місце розташування було демонстрацією екологічно-орієнтованого способу життя і його біофільскіх ціннісних орієнтирів.
У роки свого розквіту (1967-1970 рр..) Рух контркультури стає потужним каталізатором процесів демократизації суспільно-політичного життя. Прагнули надати контркультуру політичні контури активісти «нового лівого» руху створили «такі масові і впливові суспільно-політичні організації, як: Студентський координаційний комітет ненасильницьких дій і Студенти за демократичне суспільство - в США, Рух молоді за ядерне роззброєння - в Англії, Національна спілка студентів Франції, Соціалістичний німецький союз студентів - у Західній Німеччині та ін Вони зіграли свою роль у політичній соціалізації молоді і з цього часу вона стає активним учасником сучасної міжнародної суспільно-політичному житті »[8, с. 124]. Зовсім не випадково російський соціолог С. Левікова підкреслює, що «молодь - нова соціологічна категорія, породжена розвиненим індустріальним суспільством» [4, с. 14].
Ідеї та цінності контркультури мали широке поширення, оскільки «молодь у віці до 25 років у США та деяких інших західних країнах (в 60-х рр. XX ст.) Становила майже 50% населення» [3, с. 108
В історії цивілізації виникають такі ситуації, коли певні субкультурні феномени, їх локальні ідейно-ціннісні комплекси починають претендувати на якусь універсальність і виходять за межі власної субкультурного середовища, протагоніруя нові духовно-практичні стратегеми для індивідів і широких соціальних спільнот як суб'єктів культуротворчества. У даному випадку можна вже говорити не про субкультурних, а контркультурних або навіть культурних тенденціях.
Аналізуючи вплив контркультури на сучасну соціокультурну життя, «професор Каліфорнійського університету Беннет Бергер вважає, що в 60-х рр.. XX ст. на Заході виникла нова - пост-матеріальна культура. Увібравши в себе азіатську пантеїстичну культуру, інші субкультурні традиції - містичні культи, романтичне світовідчуття богеми, пасторалізм, язичницьку мудрість американських індіанців і т.п., вона зуміла повністю розкрити в собі потенціал альтернативної культури »[8, с. 141].
«Беннет Бергер відзначає, що контркультура, втіливши собою сукупний ефект активного духовно-практичного пошуку нового орієнтира розвитку цивілізації, породила справжню« ціннісну революцію »[8, с. 141].
Один з видних теоретиків контркультури професор права Йельського університету Ч. Рейч представляє молодіжні рухи як якоїсь культурної «революції свідомості». На думку Рейч, «нова свідомість», спочатку сформувавшись в середовищі молоді, отримає потім широкого поширення і автоматично викличе революційні перетворення в структурі сучасного західного суспільства. Воно здійснить революцію не прямими політичними засобами, а зміною самої культури »[5, с. 19].
Багато дослідників свідчать, що «в сучасному західному суспільстві відбувається« революція свідомості », що знаменує народження нової культурної моделі. Про це пишуть такі відомі на Заході вчені як Е. Тірьякян, У. Бейнбрідж, М. Гарднер, М. Ділінгер, П. Рассел, Р. Старк, М. Фергюсон. Вони відзначають такі найважливіші ознаки нової духовності, як формування установки на особистий досвід, захоплення різноманітними техніками саморозвитку, інтерес до явищ екстрасенсорного сприйняття та парапсихології, значна популярність східних релігійних вчень, магії, астрології, все глибше проникають у масову культуру »[1, с. 168].
Можна констатувати, що багато знаменних громадські ініціативи XX століття - екологічний рух на захист природного середовища, пацифістське рух за заборону воєн, руху за обмеження гонки озброєнь і за заборону випробувань ядерної зброї, руху за демократизацію суспільно-політичного життя і всієї системи світової політики і міжнародних відносин, руху релігійного оновлення та морального відродження людства, новітні художньо-естетичні течії, народжені з сміливих творчих експериментів та ін руху були результатом прагнення молоді до вдосконалення природної та соціокультурної сфер людської життєдіяльності в світі.
Наприклад, ідеї та цінності контркультури справили великий вплив на західну художню культуру другої половини XX століття. Вони втілилися в романах Д. Селінджера, Д. Керуака, У. Берроуза, Н. Мейлера, К. Кізі, в поемах А. Гінзберга, Г. Снайдера, в англійській драматургії «розсердженого покоління» - п'єсах Озборна, Ардена, Болта, Шеффера . Не залишилися осторонь також і кінематограф (фільми М. Формана, О. Стоуна, Д. Кроненберга, І. Мекаса, Ш. Кларк, М. Антоніоні, А. Паркера, Ж.-Л. Годара) і музика (експериментальна музика Е . Вареза, Д. Кейджа, Ф. Гласа, К.-Х. Штокгаузена) і живопис (сучасне сюрреалістичне напрямок). Властива контркультуру інтенція активної соціальної пропаганди своїх ідеологем, призвела до виникнення багатьох видів мистецтва (рок-музика, пісня протесту і бардівська пісня, хепенінг, графіті, перфоманс та ін.)
Розгортання контркультури в ході молодіжних рухів вказує на те, що цей феномен являє собою потужний каталізатор культурно-історичної творчості, що знаменує собою процес вироблення нової культурної моделі, адекватної перспективам розвитку цивілізації.
Наприклад, риси контркультури мали: давньоіндійський чернечий буддизм, рух елліністичних кініків, апостольське християнство, середньовічний християнський містицизм, богемний гуманізм епохи Відродження, рух Реформації, романтизм епохи Просвітництва, богемний модернізм Новітнього часу. Як універсальний феномен, контркультура володіє величезним креативним потенціалом вироблення ціннісно-смислових моделей розвитку цивілізації, стимулюючи хід людської історії на її переломних - доленосних етапах. Це означає, що контркультура постійно проявляє себе в історії цивілізації як діалектичного механізму ціннісно-світоглядних новацій.
Народження нових культурних моделей, що стимулюють історичний прогрес цивілізації неможливо без феномена контркультури, який народжується як результат втрати колишньої культурної моделлю свого значення і в той же самий час як результат пошуку нових ціннісно-смислових орієнтирів як адекватного «відповіді» на «виклики» тих обставин, які пов'язані з умовами, результатами та перспективами людської життєдіяльності. Усі значимі для людської історії культурні моделі проходять через етап контркультурного твердження, коли колишня ціннісна система вже втратила своє значення, а нова ще не стала домінуючою, починаючи розгортатися в субкультурні рамки.
Розглядаючи контркультуру як універсального феномена можна простежити історичну динаміку розвитку цивілізації у вигляді культурно-контркультурної діалектики, в руслі якої пануючому типу культури відводиться роль стабілізуючого - синхронического початку, а контркультуру - роль динамічно-оновлюючої початку, з яким пов'язані культурні новації, перш за все, - ціннісно-смислові. При цьому креативний (динамічний) потенціал контркультури знаменує собою хід соціокультурних змін, а стабілізуючий початок культури - адаптацію позитивних підсумків контркультурних новацій. При завершенні певних історичних етапів розвитку цивілізації, цей діалектичний механізм контркультури знову і знову відтворює себе.
Найбільш сприйнятливою до контркультурний інновацій виявляється, перш за все, молодь, внаслідок обумовлених молодіжним свідомістю нонконформістських особливостей світосприйняття та діяльності. Сам же префікс «контр -» аж ніяк не означає заперечення культурної спадщини. Моменти заперечення певних консервативних елементів культури, безумовно, мають місце, але як початковий етап, як засіб підготовки контркультурних новацій, що мають, характер і зміст твердження нових ціннісно-світоглядних орієнтирів людської життєдіяльності.
Висновки. Контркультура (від англ. Counter та culture) як феномен може розглядатися у двох аспектах: конкретно-історичному і універсальному. Як конкретно-історичний феномен контркультура представляє комплекс молодіжних субкультур, що розгорнулися з другої половини XX століття у провідних західних країнах, а потім і в усьому цивілізованому світі (в тому числі - в Україні), і виражають особливості молодіжної соціалізації в умовах техногенної модернізації суспільства і глобальних проблем сучасності. Висунув поняття «контркультури» Т. Роззак, прагнув за допомогою його висловити нові ідейно-ціннісні ініціативи, пов'язані з молодіжними рухами і субкультурами Заходу 60-70-х рр.. XX століття.
В універсальному чи філософському розумінні поняття «контркультури» може бути використано для дослідження особливостей історичної динаміки світового культурно-цивілізаційного процесу (і, перш за все, - у галузях філософії культури та філософії історії).
Література
1. Гуревич П.С. Культура і контркультура / / Культурологія. - М.: Знання, 1996. - С. 153-169.
2. Давидов Ю.Н., Роднянська І.Б. Соціологія контркультури. Критичний аналіз. - М.: Наука, 1980. - 264 с.
3. Кукаркін А.В. Буржуазна масова культура: Теорії. Ідеї. Різновиди. Образи. - М.: Політвидав, 1985. - 339 с.
4. Левікова С.І. Молодіжні рухи США / / Вісник Московського Університету. Серія 10. Філософія. - 1991. - № 1. - С. 12-20.
5. Reich CA The Greening of America. - New York: A Bantam Book / Р ublished by arrangement with Random House, 1970. - 433 p.
6. Сухіна І.Г. Молодіжна контркультура (філософський і соціологічний аспекти) / / Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. - 2001. - № 1. - С. 283-288.
7. Сухіна І.Г. Контркультура як екологічна модальність культури (витоки і сучасний контекст проблеми) / / Ноосфера: Зб. філософ. праць. - Донецьк: ДонНТУ. - 2002. - Вип. 2. - С. 160-170.
8. Сухіна І.Г. Екологічний імператив в контексті проблеми відношення людини до природи: Монографія. - Донецьк: МПП «ВІК», 2006. - 184 с.