Комплексна оцінка фінансового стану підприємства

Зміст

Введення

Глава 1. Теоретичні аспекти комплексної оцінки фінансового стану підприємств

1.1 Сутність, роль, значення проведення комплексної оцінки фінансового стану підприємства

1.2 Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

1.3 Огляд сучасних методів і підходів до комплексної оцінки фінансового стану підприємства

1.4 Роль фінансового аналізу в сучасних умовах та особливості його проведення в умовах інфляції

1.5 Алгоритм методики поведінки аналізу фінансового стану та зміст комплексної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства

Глава 2. Комплексна оцінка фінансового стояння ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

2.1 Коротка організаційно-економічна характеристика ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

2.2 Аналіз фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності

2.3 Аналіз ефективності діяльності ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

Глава 3. Шляхи зміцнення фінансового стану підприємства

3.1 Обгрунтування заходів щодо зміцнення фінансового стану

3.2 Розрахунок ефекту від пропонованих заходів

Висновок

Список використаних джерел

Введення

Відмінні особливості багатьох сучасних підприємств - нестача оборотного капіталу, низька платіжна дисципліна, зростання обсягів бартерних операцій, висока вартість кредитних ресурсів. У результаті дії цих та інших факторів підприємствам не вистачає коштів для виконання платіжних зобов'язань перед бюджетом, з виплати заробітної плати, оплаті товарів, робіт і послуг. Через зростання боргів значне число підприємств знаходиться на межі банкрутства або є такими.

На даний момент ставиться завдання провести корінну перебудову економічних відносин з метою подвоєння ВВП за 10 років, що неможливо без стабільного фінансового стану. Значимість аналізу фінансового стану проявляється у забезпеченні здатності господарства вчасно задовольнити платіжні вимоги постачальників відповідно до договорів, повертати кредити, виплачувати зарплату, вносити платежі в бюджет.

Стійкий фінансовий стан формується в процесі всієї економічної діяльності підприємства, визначення його на ту чи іншу дату допомагає відповісти на питання, наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами, як вона використала майно, яка його структура, наскільки раціонально воно поєднувало власні і позикові джерела, ефективно їх використовувало; яка віддача виробничого потенціалу; нормальні чи взаємини з дебіторами, кредиторами і т.д.

Метою курсової роботи є проведення комплексного аналізу фінансового стану підприємства.

Для досягнення поставленої мети в роботі були вирішені наступні завдання:

1. вивчено сутність і значення аналізу фінансового стану підприємств, розглянуто систему його показників;

2. проведено аналіз організаційно-економічної характеристики підприємства, його розмірів, спеціалізації, фінансових результатів;

3. проаналізовано фінансовий стан підприємства і спрогнозована можливість його банкрутства;

4. розглянуті основні напрямки зміцнення фінансового стану.

Об'єкт дослідження - ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет» м. Ульяновська. Період, протягом якого проводилося дослідження - 2006 - 2008 рр..

При виконанні курсової роботи застосовувалися такі методи дослідження: основні методи аналізу фінансового стану: горизонтальний, вертикальний, коефіцієнтний, економіко-математичний та ін

Для написання роботи були використані наступні матеріали: спеціальна література з досліджуваної проблеми, річні звіти, і т.д.

Глава 1 Теоретичні аспекти комплексної оцінки фінансового стану підприємств

1.1 Сутність, роль, значення проведення комплексної оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий аналіз є частиною загального аналізу, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу. Поділ аналізу на фінансовий і управлінський обумовлено сформованим на практиці поділом системи бухгалтерського обліку. Однак такий поділ є умовним.

Фінансовий аналіз підрозділяється на зовнішній і внутрішній. Зовнішній фінансовий аналіз грунтується на інформації, що публікується звітності, а внутрішній аналіз - на всій системі наявної інформації про діяльність підприємства. З цієї точки зору зовнішній фінансовий аналіз є складовою частиною внутрішнього аналізу, рамки і можливості якого ширше.

Суб'єктами зовнішньої аналізу виступають власники підприємств, інвестори, кредитори, адміністрація, урядові установи і т.п.

Суб'єктами внутрішнього фінансового аналізу є адміністрація підприємства, власники, аудитори, консультанти.

Основна відмінність між внутрішнім і зовнішнім фінансовим аналізом полягає в різноманітності цілей і завдань, що вирішуються різними суб'єктами аналізу. Процес проведення фінансового аналізу залежить від поставленої мети. Він може використовуватися для попередньої перевірки при виборі напрямку інвестування, при розгляді варіантів злиття підприємств, при оцінці діяльності керівництва підприємства, при прогнозуванні фінансових результатів, при обгрунтуванні та видачі кредитів, при виявленні проблем управління виробничою діяльністю і т.п.

Різноманітність цілей фінансового аналізу визначає специфіку завдань, що вирішуються найважливішими користувачами інформації.

Фінансовий аналіз проводиться, перш за все, адміністрацією підприємства, яка займається поточною діяльністю, відповідає за довгострокові перспективи розвитку, за ефективність виробництва, прибутковість діяльності підприємства на коротко-і довгостроковий періоди, ефективність використання капіталу, трудових та інших видів ресурсів. Інтерес адміністрації до фінансового стану зачіпає всі сфери діяльності підприємства. У ході проведення аналізу адміністрація використовує всю достовірну інформацію, всі засоби і методи для здійснення контролю за діяльністю підприємства. Одним з таких методів є фінансовий аналіз. Фінансовий аналіз охоплює зміни в тенденціях основних розрахункових показників та основних залежностей. Він заснований на безперервному спостереженні за істотними взаємозв'язками і своєчасному виявленні недоліків, що з'являються в результаті змін, що відбуваються. При проведенні фінансового аналізу адміністрація ставить наступні цілі:

- Розробка стратегії і тактики підприємства;

- Раціональна організація фінансової діяльності підприємства;

- Підвищення ефективності управління ресурсами.

Одним із найважливіших суб'єктів фінансового аналізу є кредитори. Кредитори надають підприємству грошові кошти в різній формі і на різних умовах. Комерційний кредит здійснюється постачальниками при відвантаженні продукції чи наданні послуг на час очікування оплати, обумовлений умовами торгівлі. Кредитор, як правило, не отримує відсотки за комерційний кредит і може надавати знижку за платіж раніше встановленого терміну. Винагорода кредитора набуває форми кількості укладених угод і можливого прибутку, отриманої від них. Постачальника цікавить фінансовий стан партнера і, перш за все, його платоспроможність, тобто можливість своєчасно розплатитися за поставлену продукцію, надані послуги.

Підприємства також отримують короткострокові та довгострокові кредити банків, на умовах повернення, терміновості і платності. Плата за користування кредитом виступає у вигляді відсотків. Якщо підприємство добре працює і має стійке фінансове положення, вимоги кредитора обмежуються фіксованою ставкою відсотка. Якщо підприємство потрапляє в несприятливі умови, ризику неповернення може піддаватися не тільки винагороду за наданий кредит, але і сума основного боргу. Ця обставина змушує кредитора аналізувати можливість надання кредиту. При цьому банки ставлять перед собою наступні цілі:

- Визначити причини потреби підприємства в додаткових коштах;

- З'ясувати, з яких джерел підприємство буде отримувати кошти для виплати відсотків і погашення боргу;

- З'ясувати, яким чином адміністрація задовольняла потреби в короткостроковому і довгостроковому фінансуванні в минулому, що вона планує на майбутнє.

Фінансовий стан підприємства - це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішнім середовищі. Воно визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів.

Головна мета аналізу фінансова стану - своєчасно виявляти і усувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності [14, с.212].

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

- Об'єктивна оцінка складу та використання фінансових ресурсів підприємства;

- Визначення факторів і причин досягнутого стану;

- Виявлення, вимір і мобілізація резервів поліпшення фінансового стану та підвищення ефективності господарської діяльності;

- Підготовка та обгрунтування прийнятих управлінських рішень в галузі фінансів.

Основними характеристиками (індикаторами) фінансового стану підприємства є:

- Оцінка майнового стану та структура фінансування;

- Оцінка фінансової стійкості;

- Оцінка платоспроможності та ліквідності;

- Оцінка рентабельності продажів і майна.

Фінансовий стан підприємства характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання її фінансових ресурсів. Розрахунок і аналіз показників проводиться за даними балансу підприємства у певній послідовності.

Під фінансовим станом розуміється достатня фінансова забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства і своєчасного проведення розрахунків підприємства зі своїми контрагентами. Вираженням фінансового стану є ситуація, що структура засобів підприємства [9, с.43].

У процесі кругообігу відбувається безперервна зміна структури коштів підприємства і їх джерел, що визначається як співвідношення між елементами майна та елементами формує його капіталу. Знаходження оптимального співвідношення між всіма елементами капіталу та джерелами його фінансування одна з найбільш важких завдань фінансового управління.

Структура коштів підприємства складається як пропорція між вартісними величинами основних засобів та інших необоротних активів, запасів і затрат, грошових коштів, розрахунків з дебіторами і інших оборотних активів. Структура джерел майна підприємства - це пропорція між вартісними величинами джерел власних коштів, довгострокових кредитів і позик, короткострокових кредитів і позик, розрахунків з кредиторами та інших короткострокових пасивів. Кожен з перерахованих агрегатів відповідно має свою структуру, яка визначається більш дрібними елементами.

Співвідношення структури коштів підприємства і структури джерел їх формування в кожний фіксований момент часу задає фінансовий стан підприємства, визначення ступеня стійкості якого є однією з найбільш важливих завдань фінансового аналізу. Операції, здійснювані під час фінансово-господарського кругообігу і складають зміст процесів постачання, виробництва, збуту і т.д., постійно змінюють фінансовий стан підприємства [10, с.113].

Малюнок 1 - Схема негативних наслідків нестійкого фінансового стану

В основному, в теорії фінансового аналізу фінансовий стан визначають як стійке, або нестійке. Нестійкий фінансовий стан призводить до негативних наслідків, як фінансової діяльності, так і виробничої та інвестиційної. На малюнку 1 у вигляді схеми представлена ​​дана логічна модель

1.2 Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є квартальна і річна бухгалтерська (фінансова) звітність.

Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, складених на основі даних фінансового обліку з метою представлення користувачем узагальненої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства, а також зміни в його фінансовому становищі за звітний період в установленій формі для прийняття цими користувачами певних ділових рішень [12, с.21].

Крім функції джерела інформації, фінансова звітність виконує контрольну функцію, яка полягає у спостереженні, як зовнішніх, так і внутрішніх органів управління за правильністю відображення фінансово-господарської діяльності підприємства.

На сьогоднішній день існують три види звітності:

- Оперативна;

- Статистична;

- Бухгалтерська.

Термін «бухгалтерська» аналогічний фінансової. Оперативну, іншими словами, можна назвати повсякденної. Фінансова звітність містить відомості про реалізовану продукцію, запаси готової продукції і товарів, про стан господарських засобів і джерел їх формування, про фінансові результати роботи підприємства [15с.114].

В умовах ринкової економіки бухгалтерська звітність господарюючих суб'єктів стає основним засобом комунікації і найважливішим елементом

інформаційного забезпечення фінансового аналізу.

У загальному вигляді класифікацію джерел фінансового аналізу можна представити наступним чином:

- Інформація про технічну підготовку виробництва;

- Нормативна інформація;

- Планова інформація;

- Господарський облік;

- Звітність;

- Інша інформація.

Основна вимога до інформації, представленої у звітності у тому, щоб вона була корисною для користувачів, тобто щоб цю інформацію можна було використовувати для прийняття обгрунтованих ділових рішень. Щоб бути корисною, інформація повинна відповідати відповідним критеріям:

1. Доречність означає, що дана інформація значущою і впливає на рішення, прийняте користувачем. Інформація вважається також доречною, якщо вона забезпечує можливість перспективного і ретроспективного аналізу.

2. Достовірність інформації визначається її правдивістю, переважання економічного змісту над юридичною формою, можливістю перевірки та документальної обгрунтованістю [16, с.82].

3. Інформація вважається правдивою, якщо вона не містить помилок та упереджених оцінок, а також не фальсифікує подій господарського життя.

4. Нейтральність передбачає, що фінансова звітність не робить акценту на задоволення інтересів однієї групи користувачів загальної звітності на шкоду іншій.

5. Зрозумілість означає, що користувачі можуть зрозуміти зміст звітності без спеціальної професійної підготовки.

6. Порівнянність вимагає, щоб дані про діяльність підприємства можна було порівняти з аналогічною інформацією про діяльність інших фірм.

Послідовність і групи показників аналізу фінансового стану підприємства відображені на малюнку 2.

Рисунок 2 - Послідовність аналізу показників фінансового стану підприємства

Таким чином, в цілому в ході оцінки фінансового стану застосовуються п'ять груп основних фінансових коефіцієнтів. Ключову роль серед даних показників відіграє фінансова стійкість і платоспроможність.

Бухгалтерська звітність являє собою єдину систему даних про майновий і фінансовий стан підприємства і про результати його господарської діяльності.

Бухгалтерська звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку відповідно до Федерального закону «Про бухгалтерський облік», затвердженого 21 листопада 1996 р. № 129-ФЗ. Також застосовуються національні стандарти (положення) з бухгалтерського обліку (ПБО): ПБО 1 / 98 «Облікова політика організації» (наказ Мінфіну Росії від 09.12.98 № 60н, в ред. Від 30.12.1999); ПБУ 4 / 99 «Бухгалтерська звітність організації »(наказ Мінфіну Росії від 06.07.99 № 43н, в ред. від 18.09.2006) та інші нормативно-законодавчі акти.

Річна бухгалтерська звітність промислового підприємства складається з «Бухгалтерського балансу" (форма № 1), «Звіту про фінансові результати» (форма № 2), «Звіту про зміни капіталу» (форма № 3), «Звіту про рух грошових коштів» ( форма № 4), «Додатки до бухгалтерського балансу" (форма № 5); «Звіту про цільове використання отриманих коштів» (форма № 6), Пояснювальної записки, аудиторського висновку. Всі форми бухгалтерської звітності взаємопов'язані між собою.

Відповідно до наказу Мінфіну Росії від 22 липня 2003 р. № 67н затверджено типові форми бухгалтерської звітності, які носять рекомендаційний характер.

Бухгалтерська звітність некомерційних організацій, суб'єктів малого підприємництва, що не застосовують спрощену систему оподаткування, громадських організацій, які не здійснюють підприємницьку діяльність, включають дві форми бухгалтерської звітності: «Бухгалтерський баланс» (форма № 1), «Звіт про фінансові результати» (форма № 2 ). Фірми, які застосовують спрощену систему оподаткування, звільнені від ведення бухгалтерського обліку та звітності.

Бюджетні установи звітують за новими формами: "Баланс виконання бюджету головного розпорядника, одержувача коштів бюджету», «Звіт про виконання бюджету», «Звіт про фінансові результати діяльності», Пояснювальна записка.

Основним джерелом інформації для аналізу та оцінки фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс, в якому відображається стан господарських засобів підприємства і їх джерел у грошовій оцінці на певну дату.

Баланс побудований відповідно до класифікації господарських засобів, тобто він складається з двох рівновеликих частин. В одній частині, яка називається активом, кошти, відображаються за їх складу (основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, каса і т.д.), в іншій, яка називається пасивом, - за джерелами формування (статутний капітал, позички банку, кредиторська заборгованість і т.д.). Найважливішою особливістю балансу є рівність активу та пасиву.

Актив балансу містить відомості про склад і розміщення майна підприємства та включає два розділи: «Необоротні активи» та «Оборотні активи».

До позаоборотних активів відносяться вартість нематеріальних активів, основних засобів, дохідні вкладення в матеріальні цінності, капітальні вкладення та інші витрати в незавершене будівництво, довгострокові фінансові вкладення, відкладені податкові активи (з введенням нової форми бухгалтерського балансу) та інші необоротні активи. Їх особливістю є тривалий характер використання.

До складу оборотних активів включають запаси товарно-матеріальних цінностей, дебіторську заборгованість, цінні папери та інші короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти та інші оборотні активи. Особливостями оборотних активів є повне їх споживання протягом одного виробничого циклу і повне перенесення своєї вартості на новостворену продукцію, перебування у постійному обороті. Протягом одного кругообігу оборотні засоби змінюють свою форму з грошової на товарну і з товарної на грошову.

У пасиві балансу знаходять відображення джерела формування майна. Угруповання статей пасиву балансу заснована, з одного боку, на юридичній приналежності використовуваних підприємством коштів. У цьому випадку, вони поділяються на власні («Капітал і резерви») і позикові («Довгострокові зобов'язання» і «Короткострокові зобов'язання»). З іншого боку, від тривалості використання коштів в обороті підприємства, джерела прийнято розрізняти на кошти тривалого («Капітал і резерви» і «Довгострокові зобов'язання») і засіб короткострокового використання («Короткострокові зобов'язання»).

До джерел власних засобів відносять статутний капітал, власні акції, викуплені в акціонерів, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Сума джерел власних коштів може бути зменшена на суму непокритого збитку.

1.3 Огляд сучасних методів і підходів до комплексної оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий аналіз, використовуючи специфічні методи і прийоми, дозволяє визначити параметри, що дають можливість об'єктивно оцінювати фінансовий стан підприємства. Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам та підприємствам приймати управлінські рішення на основі оцінки поточного фінансового стану, діяльності підприємства за попередні роки і проекції фінансового стану на перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Серед основних методів фінансового аналізу можна виділити наступні:

- Попереднє читання бухгалтерської (фінансової) звітності;

- Горизонтальний аналіз;

- Вертикальний аналіз;

- Трендовий аналіз;

- Метод фінансових коефіцієнтів;

- Факторний аналіз;

- Порівняльний аналіз;

- Розрахунок потоку грошових коштів;

- Специфічний аналіз.

Попереднє ознайомлення зі звітністю підприємства дозволяє вивчити абсолютні величини, зробити висновки про основні джерела залучення коштів, напрямки їх вкладення, основних джерелах отриманого прибутку, застосовувані методи обліку та зміни до них, організаційній структурі підприємства і т.д. Інформація, отримана в ході попереднього читання, дає загальне уявлення про фінансовий стан підприємства, однак для прийняття управлінських рішень її недостатньо.

При горизонтальному (тимчасовому) аналізі абсолютні показники доповнюються відносними, як правило, темпами зростання чи зниження. На основі горизонтального аналізу дається оцінка змін основних показників бухгалтерської (фінансової) звітності. Найчастіше горизонтальний аналіз застосовується при вивченні балансу. Недоліком методу є неспівмірність даних в умовах інфляції. Усунути цей недолік можна шляхом перерахунку даних.

Вертикальний (структурний) аналіз дає уявлення про структуру підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції на результат. Даний метод фінансового аналізу застосовується для вивчення структури балансу шляхом розрахунку питомої ваги окремих статей балансу в загальному підсумку або в розрізі основних груп статей. Важливим моментом вертикального аналізу є уявлення структури показників в динаміці, що дозволяє відстежувати та прогнозувати структурні зміни у складі активів і пасивів балансу. Використання відносних показників згладжує інфляційні процеси.

Трендовий аналіз є різновидом горизонтального аналізу, він використовується в тих випадках, коли порівняння показників виробляється більше ніж за три роки. При цьому довгострокові порівняння зазвичай проводяться з використанням індексів. Кожна позиція звітності порівнюється з рядом попередніх періодів для визначення тренда. Тренд - основна тенденція показника. Розрахунок серії індексних чисел вимагає вибору базисного року для всіх показників. Оскільки базисний рік буде виступати основою для всіх порівнянь, краще всього вибрати рік, який в сенсі підприємницьких умов є самим нормальним або типовим. При використанні індексних чисел процентні зміни можуть трактуватися лише в порівнянні з базисним роком. Цей вид аналізу носить характер перспективного прогнозного аналізу, використовується в тих випадках, коли необхідно скласти прогноз за окремими фінансовими показниками або по фінансовому стану підприємства в цілому.

Метод фінансових коефіцієнтів грунтується на існуванні певних співвідношень між окремими статтями звітності. Коефіцієнти дозволяють визначити коло відомостей, який важливий для користувачів інформації про фінансовий стан підприємства з точки зору прийняття рішень. Коефіцієнти дають можливість з'ясувати основні симптоми зміни фінансового стану і визначити тенденції його зміни. При правильній коефіцієнтів можна визначити області, які потребують подальшого вивчення. Великою перевагою коефіцієнтів є те, що вони згладжують негативний вплив інфляції, яка суттєво спотворює абсолютні показники фінансової звітності, тим самим, утрудняє їх зіставлення в динаміці.

Порівняльний аналіз застосовується для проведення внутрішньогосподарських і міжгосподарських порівнянь за окремими фінансовими показниками. Його мета полягає у виявленні й відмінностей однорідних об'єктів. За допомогою порівняння встановлюються зміни у рівні економічних показників, вивчаються тенденції та закономірності їх розвитку, вимірюється вплив окремих факторів, здійснюються розрахунки для прийняття рішень, виявляються резерви і перспективи розвитку.

Факторний аналіз застосовується для вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативного показника. Факторний аналіз може бути прямим, коли результативний показник розчленовується на складові частини, і зворотним, коли окремі елементи з'єднуються в загальний результативний показник.

Факторний аналіз може бути одноступінчастим, коли для аналізу використовуються чинники тільки одного рівня і багатоступеневим, коли проводиться деталізація факторів на складові елементи для вивчення їх поведінки.

Факторний аналіз може бути ретроспективним, коли вивчаються причини зміни результативних показників за минулі періоди, і перспективним, коли досліджують поведінку факторів та їх вплив на результативні показники в майбутньому.

Факторний аналіз може бути статичним, для вивчення впливу факторів на результативні показники на певну дату, і динамічним, коли причинно-наслідкові зв'язки вивчаються в динаміці.

Одним з важливих інструментів фінансового аналізу є розрахунок потоку грошових коштів. Представлений у формі річного фінансового прогнозу, він показує очікуваний щомісячне отримання грошових коштів і здійснення щомісячних платежів в погашення боргу. Такий розрахунок дозволяє оцінити пік потреби підприємства в додаткових коштах і його здатність заробити достатньо коштів для погашення короткострокової заборгованості протягом операційного циклу. Розрахунок дозволяє визначити, чи є потреба в додаткових коштах довгострокової або короткострокової. Це важливо для підприємств сезонного характеру.

До специфічних методів аналізу можна віднести:

- Аналіз поточних інвестицій, який дозволяє оцінити вплив зростання продажів на потребу у фінансуванні і здатність підприємства збільшувати реалізацію;

- Аналіз стійкого зростання, який допомагає визначити здатність підприємства розширювати продажу без зміни частки запозичених коштів;

- Аналіз чутливості, який використовує однотипні сценарії для виявлення найбільш уразливих місць підприємства;

- Галузевий фактор, який враховує мінливість потоків готівки підприємства-позичальника в порівнянні з рухом коштів інших підприємств даної галузі.

Ці методи мають велике значення для поглиблення фінансового аналізу та оцінки потенціалу зростання підприємства.

Специфічний аналіз набув найбільшого поширення в зарубіжній обліково-аналітичній практиці фінансового аналізу.

Використання всіх методів фінансового аналізу дозволяє більш точно оцінити фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві, спрогнозувати її на перспективу і прийняти більш обгрунтоване управлінське рішення.

У залежності від заданих напрямків фінансовий аналіз може проводитися в наступних формах:

- Ретроспективний аналіз служить для аналізу тенденцій, що склалися й питання фінансового стану компанії; при цьому я вважаю, що, як правило, буває досить квартальної звітності за останній звітний рік та звітний період поточного року);

- План-фактний аналіз (потрібно для оцінки і виявлення причин відхилень звітних показників від планових);

- Перспективний аналіз (необхідний для експертизи фінансових планів, їх обгрунтованості з позицій поточного стану та наявного потенціалу).

Аналіз фінансового стану проводиться за допомогою наступних основних прийомів (таблиця 1) [10, c. 41].

Ключову роль в аналізі фінансового стану грають фінансові коефіцієнти. Розрізняють два типи фінансових коефіцієнтів:

1. Коефіцієнти розподілу.

2. Коефіцієнти координації.

Коефіцієнти розподілу або, вірніше, коефіцієнт структури абсолютних фінансових показників характеризують структуру відповідних фінансових показників підприємств (наприклад, частку основних і оборотних коштів у загальній сумі майна підприємства). В аналізі фінансового стану підприємства більш широке поширення має використання показників координації або співвідношень.

Коефіцієнти показників координації або, вірніше, коефіцієнт співвідношень між окремими показниками фінансового стану підприємств, то вони характеризують питому рівень окремих фінансових показників по відношенню до іншої фінансової показником [6, с.22].

Таблиця 1 - Характеристика методів і прийомів фінансового аналізу

1.4 Роль фінансового аналізу в сучасних умовах та особливості його проведення в умовах інфляції

При плановій економіці і державної власності на засоби виробництва фінансовий аналіз був розділом загального аналізу господарської діяльності. Виробнича діяльність розглядалася як основний вид діяльності, основна увага приділялася виробничому аналізу і пошуку резервів підвищення ефективності використання виробничих ресурсів. Розвитку фінансового аналізу не приділялося достатньої уваги, тому що в ньому не було особливої ​​потреби. Багато підприємств мали планово-збитковий характер, і збитки покривалися за рахунок коштів бюджету. Зовнішнє середовище чинила на діяльність підприємств незначний вплив.

При ринковій економіці змінюється саме уявлення про бізнес. Будь-який вид господарської діяльності починається з вкладення грошей і закінчується результатом, що має грошову оцінку. Спільним для всіх підприємств є досягнення запланованого використання вибраних ресурсів з метою створення через деякий час обгрунтованої ринкової вартості, здатної покрити всі затрачені ресурси і забезпечити прийнятний рівень доходу.

У зв'язку з цим тільки фінансовий аналіз здатний у комплексі дослідити й оцінити всі аспекти і результати руху грошових коштів, рівень відносин, пов'язаних з грошовими потоками, а також можливе фінансове становище підприємства. Фінансовий аналіз може використовуватися як інструмент обгрунтування короткострокових і довгострокових економічних рішень, як засіб оцінки якості управління, як спосіб прогнозування майбутніх результатів.

Фінансовий аналіз являє собою метод оцінки поточного та перспективного фінансового стану підприємства на основі вивчення фінансової інформації з використанням аналітичних інструментів і методів для визначення суттєвих зв'язків і характеристик, необхідних для прийняття управлінських рішень.

Роль фінансового аналізу в сучасних умовах не тільки посилюється, а й якісно змінюється. Це пов'язано з тим, що:

- Фінансовий аналіз перетворився в головний метод оцінки будь-якого господарюючого суб'єкта;

- З його допомогою можна прийняти оптимальні управлінські рішення в галузі інвестування, кредитування, взаємозв'язків підприємства з партнерами;

- Фінансовий аналіз є одним з інструментів дослідження ринку та конкурентоспроможності. Підприємства здійснюють свою діяльність на ринку самостійно в умовах конкуренції. Підприємства, нездатні забезпечити високу конкурентоспроможність, стають банкрутами. Щоб цього не сталося, вони повинні постійно стежити за господарською ситуацією на ринку;

- Фінансовий аналіз може грати більш значну роль як один із самостійних видів послуг аудиторських фірм. Ознайомлення з фінансовим станом клієнта має важливе значення не тільки в період проведення перевірки, а й на стадії укладання договору, коли аудитор виступає в якості партнера підприємства. Попередній огляд фінансового стану та використання методів фінансового аналізу в ході проведення аудиторської перевірки веде до зниження ризику аудиторської фірми.

Таким чином, фінансовий аналіз, як частина економічного аналізу, представляє систему певних знань, пов'язану з дослідженням фінансового становища підприємства і фінансових результатів, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів, на основі даних бухгалтерської (фінансової) звітності.

Метою фінансового аналізу - є отримання найбільш інформативних, ключових параметрів, що дають об'єктивну і найбільш точну картину фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства.

Мета фінансового аналізу досягається в результаті вирішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань:

- Оцінює структуру майна та джерел їх формування;

- Виявляє ступінь збалансованості між рухом матеріальних і фінансових ресурсів;

- Оцінює структуру і потоки власного і позикового капіталу в процесі економічного кругообігу, націленого на витяг максимального прибутку, підвищення фінансової стійкості, забезпечення платоспроможності тощо;

- Оцінює правильне використання грошових коштів для підтримки ефективної структури капіталу;

- Оцінює вплив факторів на фінансові результати діяльності та ефективність використання активів;

- Здійснює контроль за рухом фінансових потоків, дотриманням нормативів витрачання фінансових і матеріальних ресурсів, доцільністю здійснення витрат.

Порівнянність аналітичних показників, виражених у вартісному вимірі, можлива тільки при незмінному рівні купівельної спроможності грошової одиниці.

Незначний рівень інфляції не робить великого впливу на фінансовий стан підприємства і його звітність Високий рівень інфляції негативно впливає на всі сторони фінансово-господарської діяльності, а бухгалтерська (фінансова) звітність стає необ'єктивною.

Вплив інфляції на об'єктивність балансу полягає в тому, що такі статті балансу, як основні засоби та виробничі запаси штучно занижуються в порівнянні з їх реальною вартістю, а такі статті, як грошові кошти та кошти в розрахунках - завищуються.

Зростання виробництва підприємства може характеризуватися:

- Реальним зростанням масштабів виробництва, тобто збільшенням обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні;

- Інфляційним зростанням, тобто збільшенням обсягу реалізації внаслідок зростання цін.

Очевидно, що чим більше масштаби виробництва, тим більша потреба підприємства у грошових коштах для продовження виробничого процесу. Однак на величину грошових витрат підприємства щодо здійснення господарської діяльності впливає не тільки обсяг продажів, але і співвідношення цін на сировину і готову продукцію, терміни розрахунку за сировину і час оплати готової продукції.

Підвищення цін на сировину і матеріали спричиняє збільшення витрат підприємства на господарську діяльність. Зменшення витрат підприємства на господарську діяльність відбувається при збільшенні цін на готову продукцію. Якщо ціни на сировину і готову продукцію зростають однаково і одночасно, то зміни витрат підприємства не відбувається.

Потреба підприємства в оборотних коштах зменшується при більш швидкому здійсненні розрахунків за готову продукцію, тобто при зниженні дебіторської заборгованості. Витрати підприємства зменшуються при більш тривалому терміні оплати сировини і матеріалів, тобто при зростанні кредиторської заборгованості. Інфляція зменшує реальну ціну придбання виробничих запасів при відстрочці платежу і збільшує при попередній оплаті.

Якщо доходи і витрати підприємства в рівній мірі піддаються інфляції, то купівельна спроможність рубля в складі доходів і витрат залишається незмінною. Коли ціни на сировину і матеріали зростають швидше, ніж ціни на готову продукцію, реальні витрати збільшуються, а реальні доходи зменшуються, що призводить до зниження рентабельності.

Підприємства, що мають кредиторську заборгованість у період інфляції, знаходяться у більш вигідному становищі. Однак активи балансу такого підприємства мають занижену реальну вартість, що знижує його кредитоспроможність і ліквідність балансу.

Заниження реальної вартості активів призводить до спотворення фактичної собівартості реалізованої продукції, оскільки знижуються реальні витрати по виробничих запасах і амортизація основних засобів. У результаті прибуток, обчислена за даними бухгалтерської (фінансової) звітності завищується і, відповідно збільшується сума податку з прибутку.

Одним з негативних проявів інфляції є викривлення звітності. Використання такої інформації робить нереальними результати аналізу та висновки. У цьому випадку необхідно коригувати бухгалтерську (фінансову) звітність на рівень інфляції.

В економічній практиці є два підходи до усунення впливу інфляції на звітність підприємства:

- По коливанню курсу валют;

- По коливанню рівнів товарних цін.

Переоцінка може здійснюватися або шляхом переоцінки тільки даних звітності, або переоцінки кожної господарської операції. Останній метод дуже трудомісткий.

1.5 Алгоритм методики поведінки аналізу фінансового стану та зміст комплексної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства

В економічному аналізі методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил дослідження економіки підприємства, певним чином підлеглих досягненню аналізу. Будь-яка методика являє методологічні поради по виконанню аналітичного дослідження. Нижче на малюнку 3 наведена наочна схема методики аналізу фінансового стану підприємства.

Збір вихідних дан-них для підприємства		бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про прибутки і збитки (форма № 2), звіт про зміни капіталу (форма № 3), звіт про рух грошових коштів (форма № 4), додаток до бухгалтерського балансу (форма № 5)		Узагальнення, висновки про фінансовий стан підприємства. Пропозиції з фінансового оздоровлення. Пропозиції щодо вдосконалення діяльності підприємства.
Аналітичний агрегований баланс - нетто, звіт нетто про прибутки та збитки
Загальний аналіз фінансового стану (активи, пасиви, запаси, фінансові результати)		Оцінка динаміки і структури активів і пасивів, абсолютних і питомих фінансових показників.
Аналіз фінансової стійкості		Оцінка типу фінансової стійкості і платоспроможності
Аналіз ліквідності балансу		Оцінка кредитоспроможності підприємства, поточної перспективної, загальної ліквідності в динаміці.

Аналіз коефіцієнтів фінансового стану.		Розрахунок значень коефіцієнтів і порівняння їх з нормативними значеннями.
Аналіз коефіцієнтів результатів фінансової діяльності.		Розрахунок значень коефіцієнтів рентабельності, ділової активності, і прогнозування прибутку.

Рисунок 3 - Схема аналізу проведення фінансового стану.

У загальному вигляді алгоритм поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства можна представити таким чином:

1. Характеристика загальної спрямованості фінансової господарської діяльності.

1.2. Виявлення "хворих статей звітності"

2. Оцінка і аналіз економічного потенціалу підприємства

   1. Оцінка майнового стану.

      1. Побудова аналітичного балансу-нетто.

      2. Вертикальний аналіз балансу.

      3. Горизонтальний аналіз балансу.

      4. Аналіз якісних зрушень у майновому положенні.

   2. Оцінка фінансового стану.

      1. Оцінка фінансової стійкості.

      2. Оцінка ліквідності.

3. Оцінка і аналіз фінансових результатів.

   1. Оцінка виробничої діяльності.

      1. Оцінка обсягу продажів.

      2. Аналіз структури доходів.

      3. Аналіз структури витрат.

      4. Аналіз прибутку.

   2. Аналіз рентабельності.

   3. Оцінка кредитоспроможності та платоспроможності.

   4. Аналіз грошових потоків.

Комплексна оцінка фінансового стану підприємства є завершальним, найбільш важливим елементом аналізу його фінансового стану. При цьому можуть бути виділені два принципових підходи до комплексної оцінки фінансового стану підприємства.

Перший підхід пов'язаний з рейтинговою оцінкою фінансового стану. Під рейтингом розуміється узагальнена кількісна характеристика підприємства, що його місце на ринку. Рейтингом підприємства можна розглядати міру оцінки шляхом віднесення до якого-небудь класу, групі в залежності від кількісних і якісних характеристик його діяльності. Рейтингова оцінка фінансового стану підприємства є інструментом внутрішньогосподарського, але більшою мірою міжгосподарського порівняльного аналізу, оцінки його інвестиційної привабливості. Основними користувачами результатів рейтингової оцінки є банки, страхові компанії, фондовий ринок, інвестори.

Визначення рейтингу може базуватися на системі абсолютних і відносних показників або на поєднанні тих і інших. Однак на практиці в більшості випадків застосовуються відносні показники. При визначенні рейтингу принципове значення мають об'єктивність і точність вибору системи показників, покладеної в основу розрахунку рейтингу, методики їх обчислення, якість інформаційної бази розрахунку і алгоритми визначення власне рейтингу як кількісної оцінки, що дозволяє ранжувати підприємства.

Можна виділити три основні етапи розробки систем рейтингової оцінки:

1. Відбір і обгрунтування системи показників, використовуваних для розрахунку рейтингу.

2. Формування нормативної бази за кожним показником.

3. Розробка алгоритму підсумкової рейтингової оцінки фінансового стану.

В якості показників, використовуваних для розрахунку рейтингу, відбираються найбільш значущі з точки зору оцінки різних аспектів діяльності підприємства: майнового стану, фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності, інтенсивності та ефективності використання ресурсів, положення на ринку цінних паперів. При цьому відібрані для оцінки рейтингу показники не повинні бути функціонально залежними, не повинні дублювати один одного.

Нормативні значення по кожному з показників можуть встановлюватися з урахуванням аналізу результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців, власних спостережень, галузевої специфіки. Основна вимога до нормативних значень показників - несуперечність, тобто вони повинні узгоджуватися між собою. Як правило, нормативні значення показників встановлюються за класами надійності: перший - кращий, останній - найгірший.

Алгоритм підсумкової рейтингової оцінки може бути побудований двома способами:

1. Використання експертно-бального методу.

2. Формування інтегрального показника.

У першому випадку кожному класу надійності ставиться у відповідність певне число балів (як правило, першому - найбільше, останньому - найменше) і формується нормативна база по рейтинговому числа, тобто рейтингові групи, кожній з яких відповідає певний діапазон за кількістю балів. Рейтинг визначається сумою балів.

У другому випадку на основі відібраних для рейтингу показників формується штучний показник, залежить від них функціонально, для якого визначається своє нормативне значення. Яскраві приклади подібного роду показників - економіко-статистичні факторні моделі прогнозування ймовірності банкрутства (z-рахунок Альтмана та ін), що враховують вплив основних показників фінансового стану на ймовірність банкрутства підприємства.

Слід зазначити, що в обох випадках при нерівнозначності показників або їх груп потрібне введення вагових значень (коефіцієнтів вагомості), що характеризують їх значимість для розрахунку рейтингу, а розрахунок проводити за середньозваженої.

Другий принциповий підхід до комплексної оцінки фінансового стану підприємства пов'язаний із застосуванням факторного моделювання найбільш важливих показників рентабельності (рентабельності активів, фінансової рентабельності, рентабельності виробничих фондів і т.д.), а також з побудовою факторної моделі коефіцієнта стійкості економічного зростання.

Глава 2 Комплексна оцінка фінансового стояння ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

2.1 Коротка організаційно-економічна характеристика ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

Комплексну оцінку фінансового стану будь-якого підприємства раціональніше всього проводити з аналізу майнового стану, який включає в собі оцінку вартості активів підприємства, вивчення структури майна та її динаміки. Результати проведеного аналізу майнового представлені в таблицях 2.1 та 2.2.

За результатами проведеного аналізу видно, що необоротні активи зросли більшою мірою, ніж оборотні, в основному за рахунок збільшення основних засобів та незавершеного будівництва. У складі оборотних активів зросли запаси, грошові кошти і дебіторська заборгованість.

Незавершене будівництво - це актив, який не бере участі у виробничому обороті, і зростання, який склав 37,2% може негативно позначитися на результативність господарської та фінансової діяльності в цілому по організації. Але треба зазначити, що частка незавершеного будівництва у валюті балансу склала в 2008 році всього один%, що є доказом, що навіть такий високий темп росту при такому питомій вазі не має значення. За даними управлінського обліку можна визначити доцільність та ефективність використання капітальних вкладень, а також ступінь їхньої концентрації на пускових об'єктах.

Довгострокові фінансові вкладення в 2008 році стали рівні нулю, до цього вони становили - 30010 тисяч рублів, аналіз довгострокових фінансових вкладень організації характеризують їхню інвестиційну привабливість, обумовлену їх ринковими відносинами. Так як в 2008 році на ринку цінних паперів ліквідність і їх прибутковість впала, тому можна сказати, що організація надійшла раціонально, вивівши зі своїх активів довгострокові фінансові вкладення.

При проведенні аналізу стану і структури запасів і витрат основну увагу на даному підприємстві необхідно приділити виявленню й оцінки і тенденції зміни виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції Темп приросту з 2006 по 2008 рік склав 37%. Але Питома вага запасів збільшився всього лише на один відсоток. Збільшення запасів свідчить про нарощування виробничого потенціалу організації, в умовах кризи та інфляції, враховуючи економічне становище в країні, це може бути пояснено прагненням підприємства вкласти у виробничі запаси свої активи, в тому числі і довгострокові фінансові вкладення, які були виведені з необоротних активів від знецінення . Потрібно констатувати, що питома вага їх зберігся майже в колишньому рівні, це говорить про те, що господарську стратегію, обрану на даному підприємстві можна визнати раціональною.

Можна побачити, що у підприємства в 2007 і 2008 рр.. відсутня прострочена дебіторська заборгованість. Враховуючи, що в 2007 р. відбулося зменшення майна підприємства, можна припустити, що частина простроченої дебіторської заборгованості але не вдалося стягнути, ймовірно, відбулося списання дебіторської заборгованості зі строком позовної давності, у розмірі 6556 тисяч рублів.

У 2007 і 2008 році знову спостерігається зростання дебіторської заборгованості, темп приросту склав 105%. Питома вага у валюті балансу дебіторської заборгованості 31%, відволікання третій частини всіх активів в цю заборгованість створює загрозу нестачі грошових засобу самого підприємства і знижує ліквідність балансу. Так само це свідчить про нераціональну політику з надання відстрочки у розрахунках з покупцями.

Негативною тенденцією в складі і структурі активів є незначні питомі ваги грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень, які є найбільш ліквідними активами. При такому співвідношення підприємство ризикує втратити свою абсолютну ліквідність.

Можна відзначити, що для підприємства оптимальне співвідношення оборотних і необоротних активів - 63,8% і 36,2%. І воно в течениии трьох років змінювалося незначно.

За джерелами фінансування можна зробити наступні висновки. Власний капітал у валюті балансу становить 37,8%. Але протягом аналізованого періоду відбувається зниження питомої ваги власного капіталу у валюті балансу. Це свідчить про зниження фінансової незалежності. При цьому важливо відзначити, куди вкладаються власні кошти. І необхідно далі визначити ефективність вкладення цього капіталу. Необхідно відзначити, що в 2008 році в джерелах фінансування з'явилися довгострокові кредити, як видно зі структури балансу вони були використані на поповнення основних фондів. Як видно у підприємства питома вага прибутку залишається на тому ж рівні з року рік, отже, ефективність діяльності підприємства не знижується, то можна зробити висновок про доцільність зроблених вкладень. Але слід зауважити, що збільшення позикового капіталу, хоча і незначне з 58% до 63% сприяє збільшенню ризику підприємницької діяльності. Далі, необхідно більш докладно виявити за рахунок, яких джерел відбувається приріст - власних чи позикових.

Необхідно також зазначити, що підприємство працює з короткостроковими кредитами і позиками, питома вага яких 50% у валюті балансу і спостерігається тенденція зростання цього питомої ваги. Це знижує ефективність використання позикових коштів. Треба відзначити, що рівень кредиторської заборгованості 4,8% не значний. При аналізі джерел фінансових ресурсів, їх динаміки і структури слід мати на увазі, що оцінка проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами. Зовнішніх цікавить співвідношення власних і позикових коштів, а внутрішніх - оцінка альтернативних варіантів фінансування діяльності.

Узагальнюючи сказане, можна зробити наступні висновки:

1. Протягом трьох років політика підприємства була спрямована на збільшення оборотних коштів, в першу чергу запасів.

2. Структура пасивів відрізнялася істотним перевищенням короткострокових зобов'язань над іншими джерелами коштів.

2.2 Аналіз фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності

Фінансова стійкість і платоспроможність є найважливішими характеристиками фінансово-економічної діяльності підприємства. Поняття "фінансова стійкість" багатогранно, воно більш широке на відміну від понять "платоспроможність" і "кредитоспроможність", тому що включає в себе оцінку різних сторін діяльності організації.

Фінансова стійкість - одна з характеристик відповідності структури джерел фінансування у структурі активів. На відміну від платоспроможності, яка оцінює оборотні активи і короткострокові зобов'язання підприємства, фінансова стійкість визначається на основі співвідношення різних видів джерел фінансування та його відповідності складу активів.

Фінансова стійкість - це стабільність фінансового становища, що забезпечується достатньою часткою власного капіталу в складі джерел фінансування. Достатня частка власного капіталу означає, що позикові джерела фінансування використовуються підприємством лише в тих межах, в яких вона може забезпечити їх повне й своєчасне повернення. Короткострокові зобов'язання по сумі не повинні перевищувати вартості ліквідних активів. У даному випадку ліквідні активи - не всі оборотні активи, а ті, перетворення яких в гроші є природною стадією їх руху. Крім самих грошових коштів і фінансових вкладень сюди відносяться дебіторська заборгованість і запаси готової продукції, призначеної до продажу [26, c .106].

Платоспроможність - це можливість підприємства розплачуватися за своїми зобов'язаннями. При хорошому фінансовому стані підприємство стійко платоспроможне; при поганому - періодично або постійно неплатежеспособно. Але підприємство є платоспроможним і в тому випадку, коли вільних грошових коштів у нього недостатньо або вони зовсім відсутні, але підприємство здатне швидко реалізувати свої активи і розплатитися з кредиторами.

До найбільш ліквідних активів належать самі грошові кошти підприємства та короткострокові фінансові вкладення в цінні папери.

Слідом за ними йдуть швидко реалізованих активи - депозити та дебіторська заборгованість. Більш тривалого часу вимагає реалізація готової продукції, запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів, які відносяться до повільно реалізованих активів. Нарешті, групу важкореалізованих активів утворюють земля, будівлі, обладнання, продаж яких вимагає значного часу, а тому здійснюється вкрай рідко.

Стійкість може бути внутрішньої, зовнішньої, загальної, фінансової.

Внутрішня стійкість - це такий загальний фінансовий стан підприємства, при якому забезпечується стабільно високий результат його функціонування. В основі її лежить принцип активного реагування на зміни внутрішніх і зовнішніх факторів.

Зовнішня стійкість підприємства обумовлена ​​стабільністю економічного середовища, в рамках якої здійснюється його діяльність. Вона досягається відповідною системою управління ринковою економікою в масштабах всієї країни.

Загальна стійкість підприємства - це такий рух грошових потоків, що забезпечує постійне перевищення надходження коштів над їх витрачанням, тобто доходів над витратами.

Перший етап оцінки фінансового стану - фінансового становища, а також абсолютних показників фінансової стійкості проводиться на основі читання балансу підприємства. Економічною сутністю фінансової стійкості організації є забезпеченість її запасів і витрат джерелами їх фінансування. Відповідно, аналіз стійкості фінансового стану дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство керувала фінансовими ресурсами протягом періоду. Для аналізу фінансової стійкості необхідно розрахувати такий показник, як надлишок або нестача коштів для формування запасів і витрат, який розраховується як різниця між величиною джерел коштів і величиною запасів і витрат. Для визначення типу фінансової стійкості застосовується трехфакторную модель.

Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовується декілька показників, які відображають різні види джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів (стр.490-190) - це різниця між капіталом, резервами і необоротні активи. Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства:

(2.1)

де СОС - наявність власних оборотних коштів,

Кс - капітал і резерви підприємства,

Ав - необоротні активи підприємства.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат чи функціонуючий капітал (стр.490 +590-190):

(2.2)

де СД - функціонуючий капітал,

Кд - довгострокові зобов'язання.

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат (490 +590 +610-190):

(2.3)

де ОІ - загальна величина джерел формування запасів і витрат,

ЗС - позики та кредити (стр.610).

1, 2 і 3 показники - показники наявності джерел запасів і витрат.

4. Надлишок (недолік) власних оборотних коштів:

(2.4)

де З - запаси підприємства та ПДВ по придбаних цінностей (стор.210 + стр.220).

4. Надлишок (недолік) власних і довгострокових джерел формування запасів:

(2.5)

4. Надлишок (недолік) загальної величини основних джерел формування запасів:

(2.6)

4, 5 і 6 показники - показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування.

Результати розрахунків наведено в таблиці 2.3 і, згідно з ним, трехфакторную модель для даного заводу протягом усього досліджуваного періоду виглядає наступним чином: М = (0,0,1), що свідчить про нестійкому фінансовому стані організації.

Таблиця 2.3 - Оцінка фінансової стійкості ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

В організації порушена нормальна платоспроможність, виникає необхідність залучення додаткових джерел фінансування і можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення СОС.

Для характеристики фінансової стійкості організації також використовується ряд коефіцієнтів. Спосіб їх розрахунку і отримані значення для ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет» представлені в таблиці 2.4 На підставі даної таблиці можна констатувати, що значення багатьох коефіцієнтів, які характеризують фінансову стійкість, збільшилися протягом досліджуваного періоду. Це може свідчити про покращення фінансового стану підприємства. Однак при ближчому розгляді стає, очевидно, що значення багатьох показників не відповідають нормативним значенням

Таблиця 2.4 - Коефіцієнти, що характеризують фінансову стійкість ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

Не дивлячись на те, що коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) збільшився за аналізований період, він все одно не відповідає рекомендованому значенню (0,5). На період кінця 2006 р. - початок 2007 р. його значення взагалі було 0,42 і 0,44, а потім знизилося до 0,38 це говорило про невелику ступеня залежності підприємства від зовнішніх джерел.

У подальшому ситуація змінилася в гіршу сторону: значення коефіцієнта і далі відійшло від бажаної позначки в 0,5, фінансова незалежність розглянутого підприємства знизилася в у порівнянні з початком 2007 р. Але все ж значенню коефіцієнта може досягти ідеальної відмітки.

Про це свідчать і наступні коефіцієнти: заборгованості, самофінансування і напруженості. Незважаючи на те, що значення цих коефіцієнтів протягом усього досліджуваного періоду змінювалися незначно в гіршу сторону. До оптимальної позначки коефіцієнти не досягають Особливо це стосується коефіцієнта заборгованості, що рекомендується значення якого дорівнює 0,67, а фактичне - 1,64

За рахунок стійких джерел майно підприємства фінансується лише на 45% (при рекомендованому значенні 80%), тому підприємство не можна назвати стійким. Хоча видно негативна динаміка у зміні цього показника: на початок 2006 року його значення становило 46%. Тому якщо в подальшому ця динаміка буде зберігатися, то показник досягне бажаної позначки в 80%.

Разом з тим, частка довгострокових зобов'язань у валюті балансу за три роки нехай незначно, але збільшилася, а це негативна тенденція, тому що підприємство стає більш залежним від інвесторів. Це підтверджує і рівень фінансового левериджу, високе значення якого говорить про високий ризик і низькому потенціалі підприємства. Втіхою у цій ситуації може служити зменшення показників на кінець 2007 р.

Також неоптимістичні значення коефіцієнтів забезпеченості оборотних активів і запасів власними оборотними засобами. З таблиці видно, що ні оборотні активи, ні запаси власними оборотними активами не забезпечуються. Тобто оборотні активи підприємства повністю забезпечувалися за рахунок позикових коштів, що свідчить про нестійкому фінансовому становищі підприємства. Крім того, необоротні активи також повністю фінансувалися за рахунок позикових коштів (про що свідчить коефіцієнт постійного активу).

Коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих активів показав, що більше коштів авансується в оборотні (мобільні) активи. Проте помітна тенденція на зменшення цього показника і, відповідно, про збільшення фінансування необоротних активів.

Значення коефіцієнта майна виробничого призначення близько до норми (норма:> 0,5). Зниження показника в кінці 2007 року змінилося його зростанням.

У підсумку можна охарактеризувати досліджуване підприємство як підприємство з ослабленою фінансовою стійкістю. Підприємству необхідно вживати всіх заходів з оздоровлення ситуації.

Наступним етапом в оцінці фінансового стану заводу є оцінка його ліквідності та платоспроможності.

Ліквідність активів - це швидкість (час) перетворення активів у грошові кошти. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку її убування, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах погашення і розташованими у порядку їх зростання. На підставі даної класифікації згрупуємо активи і пасиви ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет».

Маємо наступне співвідношення активів і пасивів:

• на 2006 рік: A 1> П1, А2 <П2, А3> П3, А4 <П4 (див.таблицю 2.5), що говорить про те, що баланс підприємства не є абсолютно ліквідним. Тобто таке співвідношення вказує на низьку критичну ліквідність на даному етапі, показує тенденцію її збільшення в найближчому майбутньому і можливість її повторного зниження у віддаленому майбутньому.

• на 2007 рік: A 1> П1, А2 <П2, А3> П3, А4 <П4, звідси видно, що ліквідність балансу залишилася на колишньому рівні.

• на 2008 рік: A 1> П1, А2 <П2, А3> П3, А4> П4, таким чином, ліквідність залишається у стабільному стані.

Для якісної оцінки фінансового стану підприємства крім абсолютних показників ліквідності балансу доцільно визначити ряд фінансових коефіцієнтів. Мета такого розрахунку - оцінити співвідношення наявних оборотних активів (за їх видами) і короткострокових зобов'язань для їх можливого подальшого погашення.

Таблиця 2.5 - Абсолютні показники ліквідності балансу ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно і повністю виконувати свої фінансові зобов'язання перед внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також перед державою. Платоспроможність безпосередньо впливає на форми та умови здійснення комерційних угод, у тому числі на можливість отримання кредитів і позик.

Фінансові коефіцієнти, що характеризують ліквідність і платоспроможність заводу спосіб їх розрахунку і значення представлені в таблиці 2.6.

Проведений аналіз ліквідності показує, що за досліджуваний період ліквідність підприємства те збільшувалася, то знижувалася. Так, якщо в 2006 році ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет» могло погасити лише 24% короткострокової заборгованості, то на кінець 2008 року всього 14%.

Таблиця 2.6 - Фінансові коефіцієнти, що характеризують ліквідність і платоспроможність ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

Однак треба зазначити, що даний показник досягав свого максимального значення 25% в кінці 2006р. У цілому, можна сказати, що значення показника не в усьому періоді відповідає нормі (15-20%). Низьке значення даного коефіцієнта говорить про низький рівень платоспроможності.

Також про не повною ліквідності говорить і коефіцієнт критичної ліквідності. У 2006 році за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами підприємство могло погасити 57% заборгованості на кінець періоду; на кінець 2008 року значення показника збільшилося до 67%, тобто на 10%. Значення цього показника з кінця 2007 року перебуває в нормі, його збільшення говорить про систематичної роботи з дебіторською заборгованістю.

Не досягає норми показник - коефіцієнт поточної ліквідності, який вказує на достатність оборотних коштів у підприємства для покриття своїх короткострокових зобов'язань і характеризує запас фінансової міцності внаслідок, як раз, перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями.

Зниження коефіцієнта загальної ліквідності говорить про зменшення платоспроможності підприємства.

Для аналізу ліквідності також можна застосовувати факторну модель:

(2.2)

Перший множник характеризує вартість поточних оборотних активів, що припадають на 1 рубль чистого прибутку. Другий - здатність підприємства погашати борги за рахунок власного прибутку.

На початок періоду значення показника склало:

,

,

Отже, на початок 2006 року на 1 руб. чистого прибутку доводилося 105 руб. поточних активів. При цьому підприємство було здатне погашати борги за рахунок власних коштів лише на 10,5%. Протягом усього досліджуваного періоду ситуація змінилася. До кінця 2008 року на 1 руб. чистого прибутку доводилося 64,84 руб. поточних активів, і лише 13% боргів підприємство може погасити з власних коштів. Така зміна ситуації викликане значним зменшенням розміру чистого прибутку по відношенню до активів, викликаного насамперед загальноекономічною ситуацією в країні та світі, а саме світовою фінансовою кризою.

2.3 Аналіз ефективності діяльності ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

Для оцінки ефективності використання ресурсів, що споживаються в процесі виробництва, застосовуються показники рентабельності, які характеризують відносну прибутковість чи прибутковість різних напрямків діяльності підприємства. Система показників рентабельності наступна:

Показники рентабельності:

1. рентабельність продукції обчислюється як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції. Показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Застосування цього показника рентабельності доцільно при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі над прибутковістю (збитковістю) окремих видів виробів, при впровадженні у виробництво нових видів продукції і зняття з виробництва неефективних виробів:

(2.7)

де Пр - прибуток від реалізації робіт і послуг,

Сп - повна собівартість реалізованої продукції.

2. рентабельність продажів (обороту) або комерційна маржа розраховується діленням прибутку від реалізації продукції, робіт і послуг, або грошового потоку, що включає прибуток і амортизацію, на суму отриманої виручки.

Даний коефіцієнт показує, скільки прибутку припадає на 1 одиницю реалізованої продукції:

(2.8)

де В - виручка від реалізації продукції

3. рентабельність виробничої діяльності.

Розраховується шляхом відношення прибутку від реалізації або чистого прибутку до суми витрат по реалізації або виробництва продукції.

Даний показник рентабельності показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Він може розраховуватися в цілому по підприємству, а також за його окремих сегментах і видам продукції:

(2.9)

де З - витрати по реалізації або виробництва продукції.

4. рентабельність продажів по чистому прибутку:

(2.10)

де Пч - чистий прибуток.

Показники рентабельності капіталу.

5. рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання власного капіталу.

Облік власного капіталу здійснюється на пасивному рахунку № 80 «Статутний капітал».

Економічний зміст цього показника - відповідь на питання: «скільки прибутку припадає на 1 одиницю власного капіталу підприємства?» Зміна значень даного коефіцієнта рентабельності може бути викликано зростанням або падінням котирувань акцій підприємства на біржі:

(2.11)

6. рентабельність інвестиційного (перманентного) капіталу.

Цей показник характеризує ефективність використання капіталу вкладеного на тривалий термін:

(2.12)

де Кік - власний капітал і довгострокові зобов'язання.

7. рентабельність всього капіталу підприємства.

Даний коефіцієнт показує ефективність використання всього капіталу підприємства, тобто зростання значення коефіцієнта свідчить про збільшення ефективності використання майна підприємства:

(2.13)

де БСР - середній за період підсумок балансу.

8. рентабельність оборотних активів:

(2.14)

де Аоф - середня величина оборотних активів.

9. рентабельність основних засобів та інших оборотних активів - відображає ефективність використання необоротних активів, до зміни величини продукції припадає на одиницю собівартості коштів. Цей коефіцієнт і коефіцієнт рентабельності всього капіталу підприємства взаємопов'язані. Так при зниженні рентабельності капіталу зростання рентабельності основних засобів свідчить про надмірне збільшення мобільних засобів, що може бути наслідком утворення надлишку запасів, затовареності готової продукції на складах у зв'язку з падінням попиту на неї, надмірного зростання дебіторської заборгованості чи грошових коштів:

Таблиця 2.7 - Розрахунок показників рентабельності

У цілому показники рентабельності дуже низькі, що говорить про низьку ефективність діяльності підприємства. У цілому, можна помітити, що кращі з значень цих показників припадають на 2007 рік, що підтверджує попередні висновки щодо успішності для підприємства 2007 р. Проте до кінця 2008 року показники значно погіршилися у зв'язку з напруженою загальноекономічною ситуацією в країні.

На завершення аналізу фінансового стану підприємства необхідно провести аналіз його ділової активності.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства. Відносні показники ділової активності характеризують ефективність використання ресурсів підприємства. Вони мають важливе значення для будь-якого підприємства.

Коефіцієнти оборотності і тривалість обороту за кожним показником представлені в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 - Розрахунок коефіцієнтів ділової активності.

Період обороту всього капіталу (активів) підприємства протягом усього досліджуваного періоду змінювався з 1216 днів (у 2006 р.) до 1140 днів (у 2008 р.). Кількість обертів, скоєних активами за цей період, дорівнювало 0,30 оборотами і 0,42 оборотів відповідно. Таким чином, стає видно закономірність збільшення періоду обороту активів і скорочення кількості оборотів, яка вчиняє актив заводу. Безумовно, це викликано збільшенням розміру всього капіталу підприємства, що зменшує його мобільність.

Швидкість обороту немобільних активів в 2006 р. склала 439 днів, тобто за рік необоротні активи здійснювали 0,83 обороту. У наступні роки кількість злочинів, скоєних позаоборотних активів оборотів неухильно падало і наприкінці 2008 р. зупинилося на позначці в 0,64 обороту на рік при швидкості обороту 570 днів. Такі значення показників пояснюються незначною часткою позаоборотних активів у загальній структурі активів. Відповідно, висока частка в загальній структурі активів оборотних активів позначається на швидкості і періоді їх обороту. Значення показників оборотності оборотних активів дуже близькі до значень оборотності всього капіталу заводу.

Швидкість обороту запасів фактично в 2 рази перевищує аналогічний показник у оборотних активів і становить 1,21 пунктів, а ось період їх обігу майже в два рази менше періоду обороту оборотних активів і дорівнює 301 день

Динаміка зміни показників оборотності грошових коштів аналогічна динаміці зміни тих же показників у необоротних активів.

Значення показників оборотності у дебіторської та кредиторської заборгованості є обернено пропорційній залежності. Якщо період обороту дебіторської заборгованості на кінець 2008 р. дорівнював 344 дням, то значення того ж показника у кредиторської заборгованості дорівнює 49. Коефіцієнти оборотності відповідно рівні 1,06 і 7,42.

Швидкість обороту власного капіталу склала 0,8 пункту (1 оборот за 456 дні).

У процесі здійснення аналізу ділової активності підприємства доцільно звернути увагу на тривалість виробничо-комерційного циклу та його елементи, і найважливіші причини зміни цього циклу.

Операційний цикл (ОЦ) характеризує загальний час (у днях) протягом якого фінансові результати мобілізовані в запасах і дебіторській заборгованості: ОЦ = П _З + П _ДЗ. Час виробничого циклу (ОЦ) включає час виробничого процесу з моменту зберігання запасів і надходження їх у виробництво, тривалість процесу виробництва та період зберігання готової продукції на складі. Тривалість фінансового циклу характеризує час між строком платежу за своїми зобов'язаннями перед постачальниками і отриманням грошей від покупців: ФЦ = П _З + П _ДЗ - П _КЗ. Отже, ФЦ = ОЦ - П _КЗ.

Використовуючи показники оборотності можна встановити тривалість операційного та фінансового циклу (таблиця 2.8).

Таблиця 2.8

Тривалість операційного та фінансового циклів.

Отже, з таблиці стало ясно, що фінансовий цикл у підприємства збільшується щороку. У попередні роки теж не спостерігається порушення циклу, так як не існував розрив у часі між оплатою заводом своїх зобов'язань і отриманням грошей від покупців. За динамікою скорочення розриву можна судити, що підприємство працює над прискоренням розрахунків з дебіторами.

Глава 3 Шляхи зміцнення фінансового стану підприємства

3.1 Обгрунтування заходів щодо зміцнення фінансового стану

Проблема зміцнення фінансового стану та підвищення фінансової стійкості вимагає вишукування способів поліпшення всієї системи управління підприємства.

Результати проведеного аналізу фінансового стану дозволяють зробити базовий висновок про те, що в даний час підприємству необхідна антикризова програма, яка б забезпечила реальне підвищення рівня фінансової стійкості і платоспроможності.

Сутність стабілізаційної програми з метою зміцнення фінансового стану полягає в маневрі грошовими коштами для заповнення розриву між їх витрачанням і надходженням. Маневр здійснюється як вже отриманими та матеріалізованими в активах підприємства засобами, так і тими, що можуть бути отримані, якщо підприємство переживе кризу.

Заповнення "кризової ями" може бути здійснене і збільшенням надходження грошових коштів (максимізацією), і зменшенням поточної потреби в оборотних коштах (економією). Розглянемо заходи стабілізаційної програми, що забезпечують рішення цієї задачі, які завжди розглядаються як пріоритети.

1. Збільшення грошових коштів, яке засноване на переведення активів підприємства у грошову форму. Це вимагає рішучих і нерідко шокуючих звичайного керівника підприємства кроків, оскільки пов'язано зі значними втратами. Втрати в цьому випадку неминучі.

Продаж короткострокових фінансових вкладень - найбільш простий і сам собою напрошується крок для мобілізації грошових коштів. Як правило, на кризових підприємствах він вже складений. Є ще одне зауваження: в умовах фактичної стагнації фондового ринку дисконт при продажі цінних паперів безглуздо розраховувати - вони йдуть за тією ціною, за якою їх готові купити.

Продаж дебіторської заборгованості також очевидна і робиться в даний час багатьма підприємствами. Специфіка цього заходу в рамках стабілізаційної програми полягає в тому, що дисконт тут можуть бути набагато більше, аніж уявляється керівництву кризового підприємства. У деяких випадках розрахунковий дисконт може складати 100%, що, як і у випадку з короткостроковими фінансовими вкладеннями, означає продаж за будь-якої запропонованої ціною.

Продаж запасів готової продукції складніше, тому що, по-перше, передбачає продаж зі збитками, а по-друге, веде до ускладнень з податковими органами. Однак, як вже зазначалося, суть стабілізаційної програми полягає в маневрі грошовими коштами. Збитки у даному випадку є жертвування частиною отриманих у минулому грошових коштів, а проблеми зі сплатою податків при такій реалізації закриваються зменшенням можливих майбутніх надходжень.

Продаж надлишкових виробничих запасів. Наявність на складі сировини А на місяць є надлишковим запасом, якщо сировини Б залишилося на один тиждень, а грошей для його закупівлі немає. Тому для забезпечення виробництва необхідно реалізувати частину запасів сировини А, навіть за ціною нижче купівельної і незважаючи на те, що через деякий час його знову доведеться закуповувати, ймовірно, за вищою ціною. Це ще один приклад маневру минулими і майбутніми грошовими коштами.

Продаж інвестицій (деінвестірованіе) може виступати як зупинка ведуться інвестиційних проектів з продажем об'єктів незавершеного будівництва та невстановленого обладнання або як ліквідація участі в інших підприємствах (продаж часток). Рішення про деінвестування приймається на підставі аналізу термінів і обсягів повернення коштів на вкладений капітал. При цьому стратегічні міркування не відіграють визначальної ролі - якщо конкретний інвестиційний проект почне давати віддачу за межами горизонту антикризового управління, він може бути ліквідований. Збереження довгострокових інвестиційних проектів в умовах кризи - вірний шлях до банкрутства.

Продаж нерентабельних виробництв та об'єктів невиробничої сфери найбільш складна і передбачає особливий підхід. Частина нерентабельних виробничих об'єктів, як правило, входить в основну технологічний ланцюжок підприємства. При цьому в стабілізаційною програмою неможливо коректно визначити, які з них має сенс зберегти, а які в будь-якому випадку слід ліквідувати - це потребує детального аналізу, здійсненного тільки в рамках реструктуризації. Необхідно ранжувати виробництва за ступенем залежності від них технологічного циклу підприємства. Ранжування зважаючи стислих термінів здійснюється переважно експертним методом, з урахуванням наступних правил:

- В першу чергу продажу підлягають об'єкти невиробничої сфери та допоміжні виробництва, які використовують універсальне технологічне устаткування (наприклад, ремонтно-механічні та будівельно-ремонтні цехи). Їх функції передаються зовнішнім підрядникам;

- У другу чергу ліквідуються допоміжні виробництва з унікальним обладнанням (цеху підготовки виробництва, окремі ремонтні підрозділи). Відсутність цих виробництв у майбутньому можна буде компенсувати як за рахунок купівлі відповідних послуг, так і їх відтворення в економічно виправданих масштабах при необхідності;

- У третю чергу позбавляються від нерентабельних об'єктів основного виробництва, що знаходяться в самому початку технологічного циклу (ливарні і ковальсько-пресового цеху). Їх функції також передаються зовнішнім постачальникам. У деяких випадках об'єкти другої і третьої черг доцільно поміняти місцями;

- У четверту (останню) чергу, відмовляються від нерентабельних виробництв, що знаходяться на кінцевій стадії технологічного циклу. Причому така міра швидше прийнятна для підприємств, які володіють не однією, а декількома технологічними ланцюжками, а також для підприємств, напівфабрикати яких мають самостійну комерційну цінність. Особливо якщо ці напівфабрикати більш рентабельні, ніж кінцевий продукт, що нерідко зустрічається на хімічних заводах.

Ліквідація об'єктів основного виробництва в жорстких умовах антикризового управління вельми небажана і допустима тільки як крайній захід. Оптимальним було б рішення їх долі в рамках реструктуризації, а не стабілізаційної програми. Продаж основних фондів, швидше за все, доведеться проводити за ціною нижче їх балансової вартості, а це означає проблеми з оподаткуванням в майбутньому.

2. Зменшення поточної господарської потреби. Її сутність - максимально швидке і радикальне зниження неефективних витрат.

Зупинка нерентабельних виробництв - перший крок, який необхідно зробити. Якщо збиткове виробництво недоцільно або його неможливо продати, то його потрібно зупинити, щоб негайно виключити подальші збитки. Виняток становлять об'єкти, зупинка яких призведе до зупинки всього підприємства. Критерії ранжирування виробництв тут ті ж, що і при їх ліквідації.

На даному етапі, як правило, відбуваються дві помилки. Перша полягає в тому, що виробництво продовжують експлуатувати, так як його продукція знаходить збут, хоча і за ціною нижче фактичної собівартості. Це досить поширена картина на підприємствах, де є можливість спотворення калькуляції собівартості окремих продуктів.

Друга помилка в тому, що виробництво продовжують експлуатувати, оскільки немає коштів на його консервацію. Консервація - міра, природна для нормальних умов господарювання, але неприйнятна для кризових, оскільки є ще одним вираженням турботи про майбутнє. Якщо виробництво необхідно зупинити, але немає можливості провести консервацію, то воно повинно бути зупинено без неї (виключення становлять лише ті ситуації, коли дана акція може викликати аварію). При цьому прихід в непридатність устаткування або витрати на його ремонт надалі представляють собою ще один приклад маневру відповідно минулими і майбутніми грошовими коштами. Причому відновлювати устаткування доведеться, тільки якщо повторний пуск виробництва буде стратегічно і економічно виправданий.

Виведення зі складу підприємства витратних об'єктів є ще одним способом зняти непродуктивні витрати на об'єкти, які поки що не вдалося продати. Воно здійснюється у формі установи дочірніх товариств. Будь-яке подальше фінансування виведених об'єктів виключається, що стимулює підприємницьку ініціативу персоналу останніх. Зазначимо, що наявність дочірніх товариств може стати в нагоді підприємству в разі арбітражних позовів. Це дозволить виграти час, протягом якого права участі в даних товариства будуть описані, передані кредиторам і потім реалізовані (за умови, що ні грошей на рахунку, ні дебіторської заборгованості, ні короткострокових вкладень в підприємства вже немає).

3. Зменшення поточної фінансової потреби. На практиці воно можливо тільки через ті чи інші форми реструктуризації боргових зобов'язань, що залежить від доброї волі кредиторів підприємства. Сама по собі реструктуризація боргів не є специфічним інструментом антикризового управління, оскільки може застосовуватися і при відносно благополучному стані підприємства - боржника. Проте кризова ситуація, з одного боку, трохи полегшує реструктуризацію боргів, а з іншого - виправдовує такі його форми, які в нормальному стані незадовільні.

Викуп боргових зобов'язань з дисконтом - одна з найбільш бажаних заходів. Кризовий стан підприємства - боржника знецінює його борги, тому і виникає можливість викупити їх зі значним дисконтом. Тонкість цього рішення в рамках стабілізаційної програми полягає в умовах, на яких можна провести викуп. Основні з них:

- Викуповуються лише ті борги, які безпосередньо визначають поточну фінансову потребу, а не ті, термін платежу або стягнення за якими щодо вилучений у часі;

- Сума, яку можна витратити на викуп боргів, залежить від рівня поточної господарської потреби, тобто не можна витрачати кошти на викуп боргів на шкоду господарської діяльності;

- Допустима ціна викупу боргів обумовлюється власним дисконтом підприємства, тобто викуп боргів повинен розглядатися як інвестиційний проект.

Конвертація боргів у статутний капітал - вкрай хворобливий крок. Вона може бути здійснена як шляхом розширення статутного фонду (при відсутності формальних обмежень), так і через поступку власниками підприємства частини своєї частки (пакета акцій). Строго регламентованих методів прийняття такого рішення немає, все визначається під час переговорів з кредиторами.

Форвардні контракти на постачання продукції підприємства за фіксованою ціною можуть стати ще одним способом реструктуризації боргів. Якщо кредитор зацікавлений в даній продукції, йому можна запропонувати зарахувати борг підприємства перед ним як аванс на довгострокові поставки останньої. При цьому контрактна ціна не повинна бути нижче за деяку прогнозованої собівартості продукції.

Антикризова програма, як видно, включає в себе дуже багато заходів, які доцільно поділити на:

1. Заходи, здійснювані в короткостроковому періоді і на реалізацію яких потрібно мінімум фінансових коштів, але які забезпечують максимально можливе зростання платоспроможності.

2. Заходи, здійснювані в середньостроковому періоді, які забезпечують зміцнення фінансової стійкості.

3. Заходи, які дозволяють забезпечити розширене відтворення при необхідному рівні платоспроможності та фінансової стійкості.

Аналіз фінансової стійкості підприємства демонструє факт нераціональної структури пасивів підприємства. На малюнку 3.1 представлена ​​динаміка структури коштів фінансування ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет».

Малюнок 3.1 - Динаміка структури джерел фінансування

Як показують діаграми, за досліджуваний період відбувається істотне зниження питомої ваги власних коштів підприємства, незважаючи на те, що їх збільшення в грошовому вираженні забезпечується позитивним значенням чистого прибутку.

Питома вага довгострокових позикових коштів на кінець періоду становить 3,2%, а частка короткострокових позикових коштів сягає 55%. Таким чином, очевидно, що питома вага довгострокових позикових коштів занадто малий для того, щоб забезпечувати потребу в довгостроковому фінансуванні важкореалізованих активів (необоротні капіталу та запасів підприємства).

Показник власних оборотних коштів підприємства також побічно вказує на нераціональну структуру коштів підприємства, і безпосередньо свідчить про високій частці запасів у структурі майна. Тим самим, розмір власних коштів не забезпечує повною мірою фінансування даної величини запасів і призводить до низького рівня платоспроможності.

Низький рівень рентабельності свідчить про досить високій частці витрат у структурі собівартості, що знижує показники чистого доходу підприємства.

Виходячи з вищевикладеного, можна конкретизувати напрями антикризової програми підвищення рівня платоспроможності і фінансової стійкості:

1. Показники фінансової стійкості вказують на необхідність збільшення частки власних коштів підприємства в загальній структурі джерел фінансування.

2. З метою підвищення рівня платоспроможності одночасно зі збільшенням частки власних коштів слід знизити частку короткострокової кредиторської заборгованості за рахунок збільшення частки довгострокових пасивів.

3. Низький показник забезпеченості запасів власними коштами відображає необхідність перегляду структури оборотних активів з точки зору можливого зменшення потреби в запасах. Більш того, на це вказує постійне перевищення фактичного рівня над плановим. Необхідно зазначити, що планування потреби в запасах здійснюється на основі потреби з мінімізації залишків готової продукції, які в рамках фінансового планування мають суворе нормативне обгрунтування. Скорочення потреби в запасах розглядається в першу чергу з двох позицій - з позиції фінансових потреб і з позиції потреб маркетингу.

4. Низькі показники рентабельності говорять про необхідність перегляду політики управління витратами в бік їх максимально можливого обгрунтованого зниження.

Рисунок 3.2 - Логічна схема програми зміцнення фінансового стану

Розглядаючи першу та четверту проблемну область, очевидний варіант її вирішення: збільшення власного капіталу можливо в першу чергу завдяки приросту прибутку. Резерви збільшення зростання прибутку слід шукати в способах збільшення прибутковості основної, операційної та позареалізаційної діяльності, а також у способах зниження витрат.

Оптимізація активів підприємства базується на скороченні загальної потреби у фінансуванні оборотного капіталу. З цього випливає необхідність скорочення потреби у фінансуванні в першу чергу запасів підприємства.

Частка кредиторської заборгованості може бути знижена за рахунок збільшення обсягів довгострокового банківського кредиту.

Таким чином, отримуємо модель програми стабілізації фінансового стану ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет» (малюнок 3.2).

3.2 Розрахунок ефекту від пропонованих заходів

Тепер перейдемо до розгляду конкретних заходів фінансової політики оздоровлення підприємства.

1. Перша група заходів - заходи збільшення прибутковості та розміру власного капіталу. Сюди для ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет» можна віднести наступні заходи:

• організація акцій прямого маркетингу з метою розпродажу частини запасів підприємства за зниженими цінами (стільникові телефони та цифрові фотоапарати). Виходячи з прогнозу споживчого попиту необхідно здійснити продаж продукції з 10%-ної надбавкою замість 30% прийнятої в рамках товарної політики. Це дозволить забезпечити підприємству додатковий приріст доходів:

• скорочення витрат на оплату праці за рахунок оптимізації чисельності операторів з обслуговування комп'ютерних мереж передачі даних.

2. Друга група заходів - заходи щодо оптимізації структури активів. Сюди входять:

• зниження потреби у фінансуванні запасів на базі їх реалізації в рамках акцій прямого маркетингу;

• списання безнадійної дебіторської заборгованості за рахунок інших витрат підприємства;

• застосування нових методів управління дебіторською заборгованістю.

Зниження потреби у фінансуванні запасів - найбільш важливий захід в рамках стабілізаційної програми. У таблиці 3.1 представлена ​​динаміка нормативних і фактичних запасів готової продукції підприємства, а також динаміка фактичної наявності запасів готової продукції у штуках.

Таблиця 3.1 - Динаміка показників фактичного і нормативного рівня запасів залишків готової продукції ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет»

Як показують дані наведеної таблиці 3.1, в наявності зниження ефективності збутової політики підприємства в частині реалізованих товарів. Щорічно відбувається зростання вартості запасів, що перевищують нормативне значення. Одночасно відбувається зниження і кількості нереалізованої продукції за рахунок підвищення средньореалізаціоних цін за одиницю товару. Збільшення кількості не реалізованої продукції спричиняє за собою додаткове фінансування, а також витрати по зберіганню, що природно, згодом виявляється у прямих фінансових втратах. Виходячи з цього слід здійснити розпродаж даної продукції зі значною знижкою в ціні.

Найважливішим показником вигідності проекту є розмір прибутку підприємства. Розрахунок даного показника можливий за умови розрахунку показників виручки від реалізації і собівартості виробництва і реалізації продукції. При існуючому обсязі фінансування запасів отримання додаткового прибутку - факт більш грамотного і раціонального використання матеріальних ресурсів.

Списання безнадійної дебіторської заборгованості логічно доцільно у випадку, якщо економічний ефект від пропонованих заходів антикризової програми істотно перевищує дану заборгованість. У таблиці 3.2 представлений аналіз динаміки простроченої заборгованості підприємства ТОВ за досліджуваний період часу

Таблиця 3.2 - Динаміка простроченої заборгованості ТОВ «Агропромислова компанія Весняний сюжет», тис. руб.

Представлені дані таблиці 3.2 дозволяють зробити висновок про те, що за аналізований період існує лише позитивна тенденція в динаміці як простроченої, так і безнадійної заборгованості.

Загальна сума дебіторської заборгованості за операціями, пов'язаними з продажем продукції (товарів, послуг), залежить від двох основних чинників: обсягу продажів у кредит, тобто без попередньої або негайної оплати, і середньої тривалості часу між відпусткою (відвантаженням) та пред'явленням документів для оплати. Величина цього часу визначається кредитної та облікової політикою підприємства, до складу якої входить:

• визначення рівня прийнятного ризику відпуску товарів у борг;

• розрахунок величини кредитного періоду, тобто тривалості часу наступної оплати виставлених рахунків;

• стимулювання дострокового платежу шляхом надання цінових знижок;

• політика інкасації, застосовувана для оплати прострочених рахунків.

Значне збільшення боргів дебіторів і їх питомої ваги в поточних активах підприємства може бути викликано рядом причин та факторів:

• невиправдано ризикованою кредитною політикою по відношенню до покупців;

• різким збільшенням обсягу продажів без передоплати або негайної оплати;

• неплатоспроможністю і банкрутством частини покупців.

Зростання дебіторської заборгованості не можна у всіх випадках вважати негативним явищем в економіці підприємства. Якщо дебітори надійні, акуратні в платежах і вигідні за умовами постачань і цінами продажу, збільшення їх боргових зобов'язань призводить до зростання обсягів продажів продукції, робіт, послуг, до підвищення доходів і прибутку підприємства в найближчі періоди часу. До того ж нормальна дебіторська заборгованість відноситься до найбільш ліквідних активів, її можна оформити векселем, продати, поступитися банку або іншої організації.

Однак наявність дебіторської заборгованості в балансі та віднесення її до ліквідних активів не гарантують кредиторові отримання грошових коштів у всіх випадках. Частину боргів дебіторів може бути списана в зв'язку із закінченням строків позовної давності або стати безнадійною до стягнення за форс-мажорних і другом обставинам. Непередбачуваність господарських ситуацій, в яких можуть виявитися організації-платники, розлад грошового обігу та ряд інших причин можуть призвести до втрати значної частини оборотних коштів підприємства-постачальника, створити і у нього серйозні проблеми з поточною платоспроможністю. Все це позначиться на формуванні фінансових результатів, зменшення прибутку і рентабельності його діяльності.

Виходячи з цього підприємству пропонується у разі, якщо приріст чистого прибутку за основним заходам антикризової програми перевищує величину безнадійної заборгованості, списати її за рахунок коштів підприємства, щоб надалі скоротити величину дебіторської заборгованості в складі активів.

У відношенні простроченої заборгованості пропонується здійснити заходи щодо її поверненню в повному обсязі або частково.

Важливим заходом у фінансовій політиці підприємства є переведення найбільших дебіторів на вексельну форму оплати.

3. Третя група заходів - оптимізація структури пасивів за рахунок збільшення частки довгострокових позикових коштів. До 2 і 1 групі

Економічний ефект є головним критерієм доцільності прийняття того чи іншого економічного рішення. Економічний ефект може бути виражений різними показниками, головним з яких є прибуток. Для досліджуваного нами підприємства економічний ефект від заходу також повинен бути виражений зростанням платоспроможності та фінансової стійкості.

Розглянемо економічний ефект від реалізації заходу з розпродажу продукції. Згідно прийнятій обліковій політиці підприємства, вартість товарів у запасах готової продукції приймається до обліку за їх собівартістю. Товарна політика підприємства передбачає 30%-ву торговельну надбавку на реалізований товар. Для зниження залишків запасів готової продукції необхідно проведення акції прямого маркетингу, яка передбачає стимулювання попиту при реалізації продукції з 10% торговельною надбавкою.

Розмір додаткового прибутку від реалізації від впровадження даного заходу є величину торговельної надбавки за винятком витрат на проведення самого заходу.

Порядок формування витрат на заходи представлений у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 - Порядок формування витрат на проведення відкритої акції прямого маркетингу

Додатковий прибуток підприємства від продажу товарів складає:

­ Преал1 = 2375 х 6 х 10% - 161,8 = 1263,2 тис. руб.

Відповідний приріст чистого прибутку в даному випадку складе:

­ ЧПр1 = 1263,2 - (1263,2 х 24%) = 960 тис. руб.

Приріст чистого прибутку від заходу з перекладу основних дебіторів на вексельну схему розрахунків представлений в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 - Розрахунок ефективності перекладу дебіторської заборгованості великих дебіторів в вексельну форму розрахунку

Сума дебіторської заборгованості найбільш великих дебіторів в 2008 р. склала 26826,0 тис. руб. За умови дисконту 20% підприємство не тільки буде захищено від втрат від інфляції, а й заробить 5365,2 тис. руб. Чистий прибуток (ЧП2) становить:

5365,2 - (5365,2 х 24%) = 4077,6 тис. руб.

Загальний приріст чистого прибутку підприємства за рахунок реалізації заходів становить:

­ ЧП = 960,0 + 4077,6 - 5037,3 = тис. руб.

Висновок

Результати проведеного аналізу фінансового стану дозволяють зробити базовий висновок про те, що в даний час підприємству необхідна антикризова програма, яка б забезпечила реальне підвищення рівня фінансової стійкості і платоспроможності.

Сутність стабілізаційної програми з метою зміцнення фінансового стану полягає в маневрі грошовими коштами для заповнення розриву між їх витрачанням і надходженням. Маневр здійснюється як вже отриманими та матеріалізованими в активах підприємства засобами, так і тими, що можуть бути отримані, якщо підприємство переживе кризу.

Заповнення "кризової ями" може бути здійснене і збільшенням надходження грошових коштів (максимізацією), і зменшенням поточної потреби в оборотних коштах (економією). Розглянемо заходи стабілізаційної програми, що забезпечують рішення цієї задачі, які завжди розглядаються як пріоритети.

1. Збільшення грошових коштів, яке засноване на переведення активів підприємства у грошову форму. Це вимагає рішучих і нерідко шокуючих звичайного керівника підприємства кроків, оскільки пов'язано зі значними втратами. Втрати в цьому випадку неминучі.

2. Зменшення поточної господарської потреби. Її сутність - максимально швидке і радикальне зниження неефективних витрат.

Зупинка нерентабельних виробництв - перший крок, який необхідно зробити. Якщо збиткове виробництво недоцільно або його неможливо продати, то його потрібно зупинити, щоб негайно виключити подальші збитки. Виняток становлять об'єкти, зупинка яких призведе до зупинки всього підприємства. Критерії ранжирування виробництв тут ті ж, що і при їх ліквідації.

Зменшення поточної фінансової потреби. На практиці воно можливо тільки через ті чи інші форми реструктуризації боргових зобов'язань, що залежить від доброї волі кредиторів підприємства. Сама по собі реструктуризація боргів не є специфічним інструментом антикризового управління, оскільки може застосовуватися і при відносно благополучному стані підприємства - боржника. Проте кризова ситуація, з одного боку, трохи полегшує реструктуризацію боргів, а з іншого - виправдовує такі його форми, які в нормальному стані незадовільні. Виходячи з вищевикладеного, можна конкретизувати напрями антикризової програми підвищення рівня платоспроможності і фінансової стійкості:

1. Показники фінансової стійкості вказують на необхідність збільшення частки власних коштів підприємства в загальній структурі джерел фінансування.

2. З метою підвищення рівня платоспроможності одночасно зі збільшенням частки власних коштів слід знизити частку короткострокової кредиторської заборгованості за рахунок збільшення частки довгострокових пасивів.

3. Низький показник забезпеченості запасів власними коштами відображає необхідність перегляду структури оборотних активів з точки зору можливого зменшення потреби в запасах. Більш того, на це вказує постійне перевищення фактичного рівня над плановим. Необхідно зазначити, що планування потреби в запасах здійснюється на основі потреби з мінімізації залишків готової продукції, які в рамках фінансового планування мають суворе нормативне обгрунтування. Скорочення потреби в запасах розглядається в першу чергу з двох позицій - з позиції фінансових потреб і з позиції потреб маркетингу.

4. Низькі показники рентабельності говорять про необхідність перегляду політики управління витратами в бік їх максимально можливого обгрунтованого зниження.

Список використаних джерел

1. Абрамова, Є. Економіка підприємства. - М.: "Справа та сервіс", 2006 .- 98 с.

2. Баранов, І. Завдання аналізу прибутку і рентабельності підприємства. / / Фінансовий менеджмент. - № 4. - 2004 .- С.14.

3. Байков, С.М. Планування прибутку та реалізація заходів. / / Фінансовий менеджмент. - № 5. - 2005. - С.27.

4. Балабанов, І.Т. Аналіз і планування фінансів господарюючого суб'єкта .- М.: Фінанси і статистика, 2006. - 324 с.

5. Белобжецкій, І.А. Управління капіталом підприємства. / / Фінанси - № 3. - 1993 .- С.40.

6. Белобжецкій, І.А. Основні показники фінансової діяльності підприємства. / / Аудит і фінансовий аналіз. - № 3. - 2007. - С.28.

7. Білолипецький, В. Г. Фінанси фірми. - М.: Инфра-М, 2005 .- 345 с.

8. Дружинін, А. І., Кац, І. Я., стусанів, А.П., Ревенко, А. М., Шарапов, Е. Н. Невидима рука і державне регулювання економіки: діалектика взаємодії. - М.: ТОВ Юрайт, 2006 .- 256 с.

9. Єгорова, Т. П. Фінансовий менеджмент. - М.: "Фінанси і статистика", 2004 .- 314 с.

10. Єгорова, Т. П. Основи фінансового менеджменту. - М.: "Банки і біржі", 2002. - 232 с.

11. Ковальов, В.В., Волкова О.М. Аналіз господарської діяльності підприємства. - М.: Проспект, 2000. - 424 с.

12. Кодацький, В.П. Проблеми обчислення та планування прибутку. / / Фінанси. - № 9. - 2002 .- С.28.

13. Кодацький, В.П. Проблеми формування прибутку. / / Економіст. - № 3. - 2004. - С.16.

14. Колчина, М. В. Фінанси підприємств. - М.: "ЮНІТІ", 2006 .- 342 с.

15. Крейнина, М. М. Фінансовий менеджмент. - М.: Справа та сервіс, 2005 .- 303 с.

16. Павлова, Є. М. Фінансовий менеджмент. - М.: "ЮНІТІ", 2002 .- 375 с.

17. Павлова, Є. М. Основи фінансового управління. - М.: "Перспектива", 2002 .- 411 с.

18. Павлова, Є. М. Практичний посібник з фінансового менеджменту. Частина 1. Аналіз і планування фінансових рішень. - М.: "Філін", 2003 .- 213 с.

19. Павлова, Є. М. Практичний посібник з фінансового менеджменту. Частина 2. Фінансовий контроль на підприємстві. - М.: "Філін", 2003 .- 120 с.

20. Полтрак, А.Ф. Обчислення і стягнення податку на прибуток. / / Фінанси. - № 6 .- 2000. - С. 35.

21. Родіонова, В. М., Федотова, М. А. Фінансовий аналіз суб'єкта господарювання. - Мінськ: Вища школа, 2007 .- 156 с.

22. Савицька, Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства - Мінськ-М.: "Екоперспектіва", 2002 .- 89 с.

23. Селезньова, М.М. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. - М.: "ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 479 с.

24. Смельчакова, А. З. Фінансове планування на підприємстві. - М.: "Банки і біржі", 2003 .- 298 с.

25. Смельчакова, А. З. Фінансові плани і методика їх складання. / / Аудит і фінансовий аналіз. - № 8. - 2005. - С. 19.

26. Стоянова, Е. С. Фінансовий менеджмент. - М.: Перспектива, 2003 .- 472 с.

27. Тимофєєва, О. Р. Практичний курс для фінансового менеджера. - СПб.: "Пітер", 2002 .- 116 с.

28. Тимофєєва, О. Р. Планування фінансових заходів. - СПб.: "Пітер", 2007 .- 524 с.

29. Феоктистова, Т. Оперативна роботи фінансової служби. / / Аудит і фінансовий аналіз. - № 6. - 2005. - С. 33.

30. Шевельов, О. Д. Фінансове прогнозування. - М.: "Финпресс", 2003 .- 357 с.

31. Шевельов, О. Д. Математичні моделі у фінансах. - М.: "Перспектива", 2001 .- 156 с.

32. Шеремет, А.Д., Сайфулін, Р. С. Фінанси підприємств. - М.: Инфра-М, 2006 .- 342 с.

33. Щіборщ, К.В. Основні завдання фінансової служби підприємства. / / Проблеми теорії і практики управління. - № 7. -2006. - С. 15.

34. Щіборш, К. В. Управління запасами на промисловому підприємстві. / / Фінансовий менеджмент. - № 5. - 2007. - С. 19.

35. Ярикіна, О. Я. Основи комплексного фінансового аналізу. - М.: "Справа та сервіс", 2004 .- 378 с.

36. Ярикіна, О. Я. Методологія фінансового аналізу за системою GAAP. / / Фінансовий менеджмент. - № 7.-2005 .- С. 62.