Реферат на тему:
КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР
Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини між власником і працівниками даного підприємства.
Колективний договір - це угода, яка укладається для узгодження інтересів власника або уповноваженого ним органу, з одного боку, і трудовим колективом в особі профспілкового чи іншого органу (особи), уповноваженого на представництво, з іншого боку, на підприємствах, в установах, організаціях, заснованих на будь-яких формах власності, що містить зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, виробничих та інших соціально-економічних інтересів і нормативні положення, що встановлюють умови праці, оплату праці, режими робочого часу і часу відпочинку і т.д., а також додаткові, порівняно з чинним законодавством, пільги і переваги для працівників.
Фіксуючи нормальні умови праці, колективний договір дозволяє трудящим брати участь у прийнятті рішень. Він послаблює абсолютну владу власника або уповноваженої ним особи в питаннях, які раніше вирішувались виключно в нормативному порядку.
Колективний договір укладається на основі чинного законодавства: Закони України «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні ».
Це означає, що при внесенні в колективний договір умов, які суперечать законодавству, останні не мають дії, тобто є нікчемними і застосовуватися не можуть. При укладанні колективного договору діє принцип неуменипаемості прав працівників у порівнянні з законодавством, а також збереження рівня соціальних і трудових прав і гарантій, встановлених угодами вищого рівня, цей принцип отримав у міжнародній практиці назву «принцип in favorem»
У процесі укладення колективного договору сторони беруть на себе певні зобов'язання. На підставі цих зобов'язань і укладається колективний договір, але вони будуть обов'язкові для сторін лише у тому випадку, якщо будуть закріплені у встановленій законом формі.
Колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також для узгодження інтересів працівників, з одного боку, та власників-з іншого А це сприяє поліпшенню господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що виробляється, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення системи винагороди за працю, підвищенню рівня праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування трудящих. 5. Колективний договір як вид правового акта виконує наступні функції:
- Регулювання умов праці;
- Забезпечення стабільності трудових відносин;
- Забезпечення і захист інтересів власника або уповноваженого ним органу і працівника;
- Пристосування трудових відносин на підприємстві, в установі, організації до реальних економічних відносин.
Інтереси роботодавця захищаються тим, що в колективному договорі вони здобувають правову форму, їх можна захищати за допомогою державного регулювання. Нормативні умови колективних договорів мають всі ознаки правових норм, хоча вони і не виходять від держави та її органів. До категорії нормативних умов колективного договору належать умови, якими встановлюються тарифні ставки, посадові оклади, розміри та умови доплат і надбавок ^ до заробітної плати, розміри та умови виплати премії, додаткові відпустки, пільги тощо.
Колективним договором можуть встановлюватися інші виробничі, трудові та соціально-економічні умови, ніж встановлені законодавством, але ці умови, як уже зазначалося, можуть тільки покращувати становище працівника. Крім колективного договору, для регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у законодавстві передбачено укладення угоді: Генерального між відповідними об'єднаннями профспілок і власників на національному (державному), галузевому та регіональному рівнях (Закон «Про колективні договори і угоди»).
Сфера укладення колективних договорів
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і які володіють правами юридичної особи.
Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.
Виходячи з аналізу даної статті, можна прийти до висновку, що колективні договори мають укладатися на всіх підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, які характеризуються наступними ознаками:
1) володіють правами юридичної особи;
2) використовують найману працю. Якщо відсутня хоча б одна з цих ознак, колективний договір не укладається.
Колективний договір укладається як в госпрозрахункових, так і в бюджетних організаціях.
У частині другій ст. 1 Закону «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» дається таке визначення поняття «найманий працівник»: «Найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб , які використовують найману працю ». Виходячи з цього визначення, під найманою працею слід розуміти виконання працівником роботи за певну винагороду, що обумовлена трудовим договором або контрактом.
Відповідно до ст. 2 Закону «Про колективні договори і угоди» колективний договір може укладатися і в структурних підрозділах підприємств, установ, організацій. Таке формулювання свідчить про те, що це право, а не обов'язок сторін. Під такими підрозділами слід розуміти цехи, відділи, лабораторії, сектори, управління і т.п. Головне, що повинно враховуватися при вирішенні цього питання, - це фінансові, економічні, організаційні та матеріальні можливості цих підрозділів для встановлення працівникам додаткових соціальних пільг з урахуванням специфіки роботи конкретного підрозділу в межах його компетенції.
Колективний договір підрозділу може заміняти для даного підрозділу колективний договір підприємства. Але останній може вирішувати тільки окремі питання соціально-економічних і трудових відносин підрозділу. У такому разі колективний договір структурного підрозділу є доповненням до загального колективного договору підприємства, дія якого поширюється і на структурний підрозділ.
В даний час велике значення для розвитку економіки має розвиток селянсько-фермерських господарств, тому певний інтерес представляє питання про обов'язковість укладення колективного договору в такій формі підприємницької діяльності. У ст 9 Закону «Про селянсько-фермерському господарстві» вказується, що воно є юридичною особою. З аналізу ст. 2 п. 2 і ст. 30 п. 3 можна зробити висновок про можливість використання ним найманої праці. Сукупність цих двох ознак дає можливість зробити висновок про обов'язковість укладення колективних договорів у селянсько-фермерських господарствах, де використовується наймана праця. Якщо ж наймана праця не використовується, то укладання такого договору не обов'язково.
Колективний договір укладається також в акціонерних товариствах. На цих підприємствах працівники виступають, як правило, в двох ролях: 1) як власники майна (акціонери, члени кооперативів) вони мають право обирати правління, брати участь у формуванні, розподілі та використанні прибутку, одержувати дивіденди 2) як наймані працівники вони мають право на договірне регулювання трудових, соціально-економічних відносин шляхом укладення колективного договору.
Засновники таких підприємств, які не працюють в акціонерних товариствах, не можуть представляти ні одну із сторін при укладенні колективного договору.
Колективний договір укладається в об'єднаннях підприємств, якщо воно є юридичною особою і має відокремлений апарат, в об'єднанні, генеральним директором якого є директор Головного підприємства, колективний договір укладати не слід, оскільки колективний договір укладається на кожному окремому підприємстві.
Колективний договір укладається у вищих навчальних закладах. Так, в п. 13 «Положення про державний вищий навчальний заклад", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1071, передбачено, що взаємні зобов'язання керівництва вищого навчального закладу в частині забезпечення прав, безпечних умов, виконання зобов'язань регулюються колективним договором, який розробляється і укладається відповідно до чинного законодавства.
Колективні договори можуть укладатися також і в установах і організаціях, де працюють державні службовці.
Сторони колективного договору
Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з одного боку, і профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з іншого сторони.
Виходячи з цього, можна виділити дві сторони колективного договору:
а) власник: безпосередньо сам власник або уповноважений ним орган (особа);
б) трудовий колектив: безпосередньо сам трудовий колектив, профспілка, кілька профспілок, а в разі їх відсутності - представники, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників, або уповноважені ними органи.
Однією стороною колективного договору є колектив найманих працівників - зазвичай в особі одного або кількох профспілок, якщо на даному підприємстві створено кілька профспілок. Коли з боку найманих працівників виступає одночасно кілька профспілок чи інших уповноважених на представництво колективом найманих працівників органів, то ними Формується об'єднаний представницький орган для переговорів, розробки єдиного проекту та укладення необхідного колективного договору.
У разі відсутності на підприємстві профспілки (профспілок), інтереси найманих працівників можуть представляти обрані й уповноважені ними представники.
Законодавець визнає за колективом найманих працівників в особі його виборних органів беззастережне право на ведення колективних переговорів і укладення колективного договору. Слід зазначити, що, на відміну від інших представницьких органів, які повинні бути уповноважені зборами найманих працівників на ведення колективних переговорів і укладення колективного договору, профспілкова організація підприємства, установи, організації отримання від трудового колективу такого спеціального повноваження не вимагає.
Таким чином, коментована стаття переважне право на укладення колективного договору надає профспілкам.
Якщо переговори щодо укладення колективного договору веде профспілковий орган, то працівники, які не є членами профспілки, можуть уповноважувати профспілка представляти їх інтереси під час переговорів. Повноваження працівників оформляються у письмовій формі.
Другою стороною колективного договору є власник безпосередньо або уповноважений ним орган (особа).
Право того чи іншої посадової особи виступати при укладенні колективного договору в ролі власника або уповноваженого ним органу визначається статутом підприємства, установи, організації.
Особи, що представляють власника або уповноважений ним орган, не мають права представляти працівників.
За загальним правилом, власником при укладенні колективного договору виступає керівник підприємства. У сфері державної власності керівник має виключне право виступати в якості власника при укладенні колективного договору, оскільки таке право за органами управління майном не визнається (Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності»). У сфері комунальної власності право визначення органу, який уповноважений виступати при укладенні колективного договору як власник, належить керівнику підприємства, установи, організації, якщо тільки орган, уповноважений управляти комунальним майном, не взяв ці функції на себе. Аналогічним чином вирішується і питання про суб'єкта колективного договору на стороні власника на підприємствах недержавної форми власності. При цьому право тієї чи іншої посадової особи виступати при укладенні колективного договору в ролі власника або уповноваженого ним органу має визначатися статутом.
Виходячи з аналізу законодавства про працю, можна зробити висновок, що під уповноваженим власником органом розуміється, як правило, посадова особа.
При наявності на підприємстві декількох профспілок (профспілкових організацій) або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору (ст. 4 Закону «Про колективні договори і угоди»). Стороною колективного договору при цьому вважаються всі відповідні профспілки (інші уповноважені трудовим колективом органи). Кожна з них повинна при цьому визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором. Профспілка, який відмовився від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти найманих працівників при підписанні колективного договору (частина друга ст. 37 Закону «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності»).
У процесі застосування Закону України «Про колективні договори і угоди» склалася практика, згідно з якою ініціатором створення такого об'єднаного представницького органу може виступати будь-який профспілка, незалежно від чисельності членів профспілки.
На національному, галузевому та регіональному рівнях також передбачено укладення угод, у зв'язку з чим для ведення колективних переговорів і укладення угоди і профспілки і власники повинні об'єднуватися.
Для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди повинні об'єднуватися власники, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. З іншого боку колективні переговори ведуть відповідні об'єднані професійні спілки.
На галузевому рівні ведення колективних переговорів і укладення угод можуть здійснювати власники, які об'єдналися, і професійні спілки, які мають повноваження для укладання угоди на більшості підприємств відповідної області. У ст. 3 Закону «Про колективні договори і угоди» замість слів «відповідної галузі» зазначено «входять до сфери їх дії». Ця вказівка, на наш погляд, означає спробу законодавця підкреслити відсутність колишньої суворої диференціації різних галузей економіки, підпорядкованих відповідним міністерствам. В умовах ринкових відносин з'явилася велика кількість самоврядних підприємств, які не підкоряються ніяким міністерствам.
На регіональному рівні також об'єднуються відповідні власники, у тому числі і суб'єкти комунальної власності, і професійні спілки. Причому тут не встановлено будь-які вимоги, що стосуються участі в колективних переговорах і укладення регіональної угоди сторін представляють більшість працівників регіону чи підприємств.
Законодавець подбав про захист прав працівників на підприємствах, заснованих на недержавній формі власності. Так, у ст. 9 Закону «Про підприємства в Україні» передбачено, що вже при затвердженні статуту (а також при його зміні) власник зобов'язаний визначити, який орган виражає інтереси найманих працівників. Отже, він не може зняти з себе відповідальність за ухилення від участі в колективних переговорах та укладенні колективного договору, посилаючись лише на відсутність уповноваженого трудовим колективом органу, з яким, слід вести колективні переговори і укладати колективний договір.
Зміст колективного договору
Зміст колективного договору - це всі його умови, про які сторони домовилися при його укладанні. Ці умови визначають права і обов'язки сторін та відповідальність за їх порушення.
Відповідно до частини другої ст. 13 КЗпП колективний договір регулює виробничі, трудові та соціально-економічні відносини. По суті, в колективному договорі можуть вирішуватися будь-які питання, пов'язані з працею, виробництвом, соціальним становищем працівників і членів їх сімей і т. п.
Законодавець в ст. 13 цього Кодексу дає лише приблизний перелік питань, по яких можуть включатися взаємні зобов'язання сторін. Цей перелік не є вичерпним і носить рекомендаційний характер.
Як вже зазначалося, законодавець надає право самим сторонам визначати і зміст, і структуру (тобто які розділи) колективного договору. І рекомендований перелік питань є лише орієнтиром для них. Сторони можуть включати в колективний договір певні додаткові до трудового законодавства пільги для працівників підприємства у вигляді відпусток, скороченого робочого часу, додаткових винагород, надбавок до пенсій, достроковий вихід на пенсію (за рахунок підприємства). Таким чином, всі умови колективного договору за їх характером можуть бути класифіковані за трьома такими видами:
а) нормативні умови, надаючи додаткові пільги, переваги або встановлюють види і розміри оплати праці, додаткові відпустки і т. д. Ці умови застосовуються кожен раз до тих працівникам, хто має за договором право на них. Діють ці умови весь період існування колективного договору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. затверджено «Порядок надання щорічної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам», яким передбачено, що цим працівникам щорічну відпустку у разі необхідності санаторно-курортного лікування може надаватися не в період канікул, а протягом навчального року, якщо це передбачено колективним договором.
Відповідно до «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», затвердженим наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161, ВНЗ самостійно встановлює мінімальний і максимальний обсяг навчального навантаження в порядку, встановленому статутом та колективним договором.
Частина 2 ст. 50 КЗпП передбачає право підприємств і організацій при укладенні колективного договору встановлювати меншу тривалість робочого часу, тобто менше 40 годин.
Згідно зі ст. 43 «Гірничого закону» Україна, прийнятого Верховною Радою України 6 жовтня 1999 р., підприємства з видобутку вугілля та вуглебудівних підприємств безкоштовно видають вугілля на побутові потреби у розмірах, що встановлюються колективним договором. Відповідно до ст. 46 цього Закону працівникам гірничих підприємств, які звільняються у зв'язку з виходом на пенсію при ліквідації або консервації гірничого підприємства виплачується компенсація, передбачена колективним договором (галузевою угодою).
Складовою частиною колективного договору має бути визначення умов регулювання фондів оплати праці. Якщо раніше колективний договір передбачав лише умови розподілу коштів на оплату праці шляхом затвердження тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, умов преміювання, то тепер у колективному договорі слід визначити і сам механізм формування фонду оплати праці. Це може бути метод прямого розрахунку, коли сума коштів на оплату праці визначається виходячи з тарифних умов (діючих ставок, розцінок, окладів, доплат, надбавок, премій), а можна застосовувати і інші методи, наприклад виходячи з планової чисельності персоналу і планової середньої зарплати одного працівника.
У п. 2.1.3. Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 рр.. передбачено, що сторони домовилися сприяти формуванню фондів оплати праці на підприємствах з урахуванням результатів виробничої діяльності та продуктивності праці;
б) зобов'язальні умови представляють конкретні зобов'язання сторін із зазначенням термінів їх виконання та їх суб'єктів-виконавців, відповідальних за їх виконання. Ці умови діють до їх виконання, а потім погашаються виконанням. Велика частина зобов'язальних умов у колективному договорі, як правило, спрямована на поліпшення охорони праці та побутового обслуговування працівника;
в) організаційні умови - це умови про терміни дії договору, контролю за його виконанням, про порядок зміни і перегляду, а також про відповідальність за порушення умов колективного договору. 6. Всі умови колективного договору можуть лише покращувати порівняно з законодавством умови праці працівників. Умови, що погіршують їх, вважаються недійсними.