Контрольна робота з дисципліни
«Історія держави і права»
Варіант № 3
Тема:
Кодифікація радянського права в період хрущовської «відлиги»
Зміст
1. Хрущовська «відлига», її непослідовність і суперечливість
2. Спроба реформування державного механізму
3. Початок нової кодифікації радянського законодавства
Список використаної літератури
1. Хрущовська «відлига», її непослідовність і суперечливість
Період з 1953 року до жовтня 1964 являв собою першу спробу реформувати тоталітарну політичну систему в СРСР. Необхідність її реформування була обумовлена загальною політичною та економічною ситуацією в країні. Чим далі відсувалася війна, тим виразніше зріло розуміння того, що діюча політична система не дає прогнозованого партійними органами ефекту. Народ-переможець втомився жити очікуванням «світлого» майбутнього, яке ніяк не наставало.
Тому нове партійне державне керівництво, яке прийшло до влади після смерті Сталіна, було змушене взяти курс на деяку лібералізацію і демократизацію суспільних відносин, зайнятися реформуванням партійного і державного апарату.
Оскільки даний період був пов'язаний з діяльністю Хрущова Н.С. на вищих партійних і державних посадах, він часто в історико-юридичній літературі називається хрущовської «відлигою» [1].
Хрущовська «відлига» була непослідовною і суперечливою. З одного боку, Хрущов проявив особисту мужність, ризиковано зважившись на відкриту критику культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС у лютому 1956 року; за його вказівкою були реабілітовані багато жертв сталінських репресій (у тому числі Тухачевський, Блюхер, Постишев, Рудзутак, Ейхе та ін .); була проведена велика робота з реформування державного апарату, пом'якшення політичного режиму, розширенню прав союзних республік. Але, з іншого боку, критика культу особи і сама доповідь Н.С. Хрущова на XX з'їзді КПРС носили виборчий, поверхневий характер. Культ особистості визнавався однією з рис сталінського періоду, але даний феномен розглядався як наслідок особистих недоліків Сталіна. Причому в доповіді йшлося про заслуги Сталіна перед суспільством і країною. Вибірковий характер носила і реабілітація жертв сталінських репресій. Зберігаються, хоча і в іншій формі, репресії. Про це свідчать гоніння на письменників, художників та представників інших верств творчої інтелігенції. Реформи державного механізму, вжиті Хрущовим, що базувалися на суб'єктивістською, волюнтаристської основі, з багатьох напрямків виявилися невдалими. До того ж процес лібералізації супроводжувався гострою боротьбою за владу, яка розгорнулася між партійними олігархами після смерті Сталіна. У ході внутрідворцовой боротьби влада спочатку зосереджується в руках ряду високопоставлених партійних і державних діячів (Хрущов М.С., Маленков Г.М, Берія Л.П., Булганін Н.А., Молотов В.М.). Але потім, послідовно усунувши Берію («справа Берія» у липні 1953 року), Маленкова, Булганіна (обидва були зняті з посади Голови Ради Міністрів СРСР відповідно в 1955 і 1958 роках), звинувативши Молотова, Маленкова, Кагановича на червневому пленумі ЦК КПРС 1957 року у створенні фракційної антипартійної групи і виключивши їх із партії, Хрущов посів ключові посади в партії і державі. Подібно до Сталіна він зосередив у своїх руках всю повноту партійно-державної влади [2].
2. Спроба реформування державного механізму
У період «хрущовської відлиги» було проведено реформування державного апарату з метою подолання його централізму, громіздкість, демократизації державної структури. Вживаються заходи щодо активізації діяльності Рад. Так, 22 січня 1957 року було прийнято постанову ЦК КПРС «Про поліпшення діяльності Рад депутатів трудящих та посилення їх зв'язків з масами». Починають регулярно скликатися сесії Рад, відновлюється їх виборність, на їх розгляд стало виноситися чимало питань, але вони, як і колись, у своїх рішеннях послідовно виконують директивні установки партійних органів. Кілька розширюються права союзних республік. У 1954-1955 роках в їх ведення було передано понад 11 тис. підприємств союзного підпорядкування. Реорганізовані лише правоохоронні органи. 13 березня 1954 шляхом утворення КДБ при Раді Міністрів СРСР була перебудована робота органів держбезпеки. Вони були виведені із системи МВС. Над ними було встановлено партійний контроль. Було відновлено паралізований у роки сталінізму прокурорський нагляд. Ліквідується позасудовий порядок розгляду справ, скасовуються Особлива нарада при МВС СРСР, «трійки» і «двійки». Але деякі волюнтаристські реорганізації, проведені в ці роки, не мали здорового глузду. До них належить, зокрема, поділ в 1962 році обласних і крайових Рад депутатів трудящих на промислові та сільські. Експеримент виявився невдалим, оскільки порушилося єдність влади, в одному регіоні виявилося два господарі, що призвело до дезорганізації управління [3].
У 1957 році була проведена реорганізація управління промисловістю і будівництвом. Загальносоюзні і союзно-республіканські міністерства, що відали будівництвом і промисловістю, були скасовані. Вся країна була розділена на 105 економічних регіонів. У кожному з них створювалися раднаргоспи, які стали керувати усіма промисловими підприємствами і будівництвами. Тим самим Хрущов прагнув децентралізувати господарсько-управлінський апарат. Але фактично йому це не вдалося, оскільки совнархозовская система управління не дала відчутних результатів і від неї через 8 років відмовилися.
3. Початок нової кодифікації радянського законодавства.
Починаючи з середини 50-х років настає новий, другий етап кардинального реформування діючої системи радянського права. У період «хрущовської відлиги» було кодифіковано законодавство в трьох галузях права: цивільне, кримінальне та процесуальне. При розгляді даного питання, особливу увагу слід приділити наступним нормативно -правовим документам:
1) Основи кримінального законодавства Союзу РСР і Союзних республік (25 грудня 1958 року). С.334-339;
2) Основи цивільного законодавства Союзу РСР і Союзних республік (8 грудня 1961 року). С.358-400;
3) Основи кримінального судочинства Союзу РСР і Союзних республік (25 грудня 1958 року). С.341-343;
4) Основи цивільного судочинства Союзу РСР і Союзних республік (8 грудня 1961 року). С.400-404.
Необхідно також прочитати відповідний розділ підручника (див. ІОГП. Ч.II. Під ред. Чистякова О.І. М., 1997. С.361-362, 366-369).
При вивченні вищеназваних нормативних документів необхідно звернути увагу, що на їх утримання серйозний відбиток наклали висновок КПРС про повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР і її програмні установки про побудову до 1980 року комуністичного суспільства.
В Основах цивільного законодавства це знайшло відображення у визначенні перспектив розвитку державної і колгоспно-кооперативної власності в напрямку їх зближення і злиття. У числі юридичних осіб були названі міжколгоспні й державно-кооперативні об'єднання та підприємства. У кримінально-правовій сфері концепція КПРС виходила з наміру викорінити в найближчому майбутньому злочинність взагалі, і «в кінцевому рахунку замінити заходи кримінального покарання заходами громадського впливу та виховання» (див. КПРС в резолюціях. Изд 8-е. Т.8. С. 277). Тому особливістю Основ кримінального законодавства СРСР і Кримінального кодексу РРФСР 1960 року було юридичне закріплення тенденції до звуження і пом'якшення кримінальної відповідальності за діяння, не представляли великої небезпеки для суспільства і держави. Основи кримінального та цивільного судочинства, як вимагала програма КПРС, розширювали можливості участі громадськості у здійсненні правосуддя. Разом з тим хрущовське законодавство було непослідовним і суперечливим. Так, за одними видами злочинів покарання пом'якшувалися, а за іншими - навпаки, посилювалися (державні, військові злочини, розкрадання в особливо великих розмірах, фальшивомонетництво, групове згвалтування і т.д.) [4].
У розглянутий період, коли був зроблений певний поворот у бік посилення демократичних засад у суспільному та державному житті, активізується правотворча діяльність держави, приймається ряд нових загальносоюзних законів.
Масштаби, обсяг і багатосторонність правотворчості були такі, що були достатні підстави для висновку про проведення нової кодифікації радянського права, особливо таких його галузей, як громадянське, кримінальне, процесуальне право.
У нових загальносоюзних законах знайшли відображення ті зміни в соціально-економічному та культурному житті країни, які відбулися з часу першої кодифікації початку 20-х років.
Цивільне право. Найбільш виразно зміни, що відбулися в країні, позначилися на змісті цивільного права. І тут перш за все слід мати на увазі той факт, що визначальний вплив на розвиток майнових та інших суспільних відносин, регульованих цивільно-правовими нормами, справляло перетворення соціалістичної (державної і суспільної) власності в головний чинник економічного життя країни.
Діюче до початку періоду цивільне законодавство в значній мірі застаріло. Деякі норми, прийняті на початку 20-х років, на практиці вже не застосовувалися. Крім того, громадянське законодавство було кодифіковано в рамках союзних республік у вигляді цивільних кодексів, в масштабі ж Радянського Союзу така систематизація проведена не була. Тим часом факт об'єднання республік у союзній державі робив необхідним вироблення і закріплення норм, які визначили б єдині для країни принципи регулювання цивільно-правових відносин. Тому 8 грудня 1961 Верховна Рада СРСР затвердила Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік.
В Основах були сформульовані положення, в цілому відображали що склалася в країні систему майнових відносин, в основі яких лежала державна і суспільна власність. Основи закріплювали державну, кооперативно-колгоспну власність, а також власність профспілкових та інших громадських організацій.
У розділі Основ, присвяченому праву власності, підкреслювалося, що радянська держава є власником всього державного майна. За окремими державними підприємствами закріплювалася тільки частина цього майна, який надійшов в їх оперативне управління [5].
В Основах вперше в історії радянського законодавства давалися класифікація підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а також класифікація форм захисту цивільних прав.
У розділі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, присвяченому зобов'язального права, провідне місце займали норми, що регулювали договори та інші зобов'язання між державними та громадськими організаціями. Ці норми мали на меті використовувати договірну форму як інструмент виконання народногосподарських планів, забезпечення відповідальності підприємств і організацій за асортимент, якість і комплектність продукції, своєчасної її постачання [6].
Основи визначали єдині для всього Союзу РСР принципи регулювання майнових відносин громадян. Встановлювалося, що держава захищає особисту власність громадян, яка не могла бути використана для одержання нетрудових доходів.
Таким чином, Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р. регулювали майнові ринкові відносини, де панувала економічна система, побудована на командно-адміністративних принципах.
У 1964 р. на базі Основ цивільного законодавства були прийняті цивільні кодекси союзних республік.
Трудове право розвивалося під впливом заходів, які робилися державою з метою підвищення знаходився на досить низькому рівні матеріального становища громадян, забезпечення їх соціальних прав.
У 1955-1958 рр.. підвищується заробітна плата низькооплачуваних працівників. У 1964 р. в середньому на 21% була підвищена заробітна плата працівників освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування та інших галузей, які обслуговують населення.
Відповідно до рішень XX з'їзду КПРС проводилися заходи щодо переходу на скорочений робочий лінь. У першу чергу були переведені робітники і службовці кам'яновугільної, гірничорудної, металургійної промисловості, а також коксохімічних підприємств. У березні 1956 р. на 2 год була скорочена тривалість робочого дня робітників і службовців у передсвяткові та передвихідні дні. Для підлітків від 16 до 18 років встановлювався 6-годинний робочий день. Тривалість відпустки жінкам по вагітності та пологах збільшена з 77 до 112 календарних днів. Тоді ж було розпочато переведення робітників і службовців на 7 - і 6-годинний робочий день без зменшення заробітної плати, завершений в 1960 р.
У розглянутий період були скасовані заходи, передбачені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р., кваліфікованою міжнародною організацією праці як примусова праця. Робітники і службовці отримали право одностороннього розірвання трудового договору з попередженням адміністрації за два тижні.
У 1956 р. була скасована судова відповідальність за самовільне залишення підприємств, а також за прогул. Директор підприємства або начальник установи отримав право накласти на працівника, який вчинив прогул, дисциплінарне стягнення згідно з правилами внутрішнього розпорядку, або позбавити його права на отримання відсоткової надбавки за вислугу років на термін до 3 місяців, або звільнити із зазначенням у трудовій книжці про прогул. Питання про прогульників міг бути переданий на розгляд товариського суду.
У 1957 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердив нове Положення про порядок розгляду трудових спорів. За Положенням на підприємствах, в установах і організаціях з рівної кількості постійних представників фабричних, заводських, місцевих комітетів профспілок і адміністрації утворювалися комісії по трудових спорах. Вони були первинним органом, який розглядав трудові спори, що виникали між робітниками і службовцями, з одного боку, і адміністрацією - з іншого, з питань звільнення або переведення на іншу роботу, оплати простою або шлюбу, понаднормової роботи і т. д. При незгоді відповідного працівника з рішенням комісії він міг звернутися до фабричний, заводський, місцевий комітет профспілки, який повинен був у 7-денний термін розглянути скаргу. При незгоді з постановою комітету профспілки воно могло бути оскаржене в 10-денний термін в народний суд. Такий порядок розгляду трудових спорів розширював компетенцію профспілок у захисті прав робітників і службовців.
У розглянутий період були проведені заходи по зміні пенсійного забезпечення громадян. Відповідно до Закону про державні пенсії від 14 липня 1956 право на пенсію отримували громадяни, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків, а також по старості або в разі втрати годувальника. Громадянам, що мали одночасно право на різні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. Виплата пенсій забезпечувалася за рахунок щорічно асигнувати державному бюджету коштів без будь-яких відрахувань із заробітної плати. Пенсії не підлягали обкладанню податками. Пенсії по старості призначалися робітникам і службовцям: чоловікам - після досягнення 60 років при стажі роботи не менше 25 років, а жінкам - після досягнення 55 років при стажі не менше 20 років. Для робітників і службовців, зайнятих на підземних роботах, на роботах із шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, встановлювалися пільгові умови. Пенсія по інвалідності призначалася, якщо інвалідність наступала у період роботи або після її припинення, незалежно від того, скільки часу відбулося між припиненням роботи і настанням інвалідності.
У результаті введення Закону про державні пенсії середній розмір пенсій збільшився на 50-60%, по старості - більш ніж на 90%. Робітникам і службовцям з невисокою заробітною платою пенсії були збільшені в 2-2,5 рази.
У 1962 р. було підвищено роль профспілок у вирішенні питань пенсійного забезпечення робітників і службовців. Встановлювалося, що документи, необхідні для призначення пенсій робітникам і службовцям, попередньо готуються комісіями фабричних, заводських, місцевих профспілкових комітетів з пенсійних питань спільно з адміністрацією підприємств, установ та організацій за останнім місцем роботи робітників і службовців. Руководители предприятий, учреждений и организаций были обязаны беспрепятственно предоставлять трудовые книжки и другие документы о трудовой деятельности и заработной плате рабочих и служащих представителям профсоюзов для проверки правильности внесенных в них записей[7].
Земельное, колхозное и природоохранительное право. Изменения в земельном и колхозном праве, происходившие в рассматриваемый период, представляли собой составную часть мер, принимавшихся руководством КПСС и советского государства по преодолению отставания сельского хозяйства. В этих целях, в частности, было осуществлено расширение прав колхозов. В марте 1956 г. ЦК КПСС и Совет Министров СССР приняли постановление, которое предоставило колхозникам право дополнять и изменять отдельные положения Примерного устава сельскохозяйственной артели 1935 г. с учетом местных, конкретных условий. Колхозы могли теперь сами определять размеры приусадебных участков колхозников, количество скота, находившегося в их личной собственности. Колхозам также было предоставлено право устанавливать обязательный минимум трудодней, исходя из потребностей трудовых затрат в общественном хозяйстве.
Несколько раньше, в марте 1955 г., расширялись права колхозов в области планирования. При условии обеспечения плана поставок и натуральных поступлений в государственные фонды колхозы могли сеять любые культуры и производить любые породы скота и в любом количестве. При планировании поставок сохранялся погектарный принцип, т.е. их норма устанавливалась не в зависимости от произведенной продукции, а от количества закрепленной за хозяйством земли, что должно было стимулировать более рациональное хозяйствование.
Изменения произошли в принципах и форме оплаты труда в колхозах. Существовавшая практика, когда основная часть дохода, подлежавшая распределению по трудодням, выдавалась колхозникам по окончании сельскохозяйственного года, не отвечала принципу материальной заинтересованности колхозников, не способствовала росту производства. Поэтому в марте 1956 г. в колхозах было введено ежемесячное авансирование колхозников. Оно, как правило, проводилось в форме денежной оплаты. За более производительную работу устанавливалась дополнительная оплата труда колхозников.
Существенные изменения в правовое регулирование деятельности колхозов были внесены в марте 1958 г. в связи с принятием Верховным Советом СССР Закона о реорганизации МТС. Необходимость осуществления подобной меры мотивировалась тем, что машинно-тракторные станции свои задачи выполнили. К концу 50-х годов колхозы экономически окрепли, технически стали лучше оснащены, имели свои квалифицированные кадры. Поэтому был осуществлен переход от производственно-технического обслуживания колхозников через МТС к свободной продаже колхозам тракторов и других машин. Колхозы получили собственную сельскохозяйственную технику и сами обрабатывали имеющуюся у них землю. Ремонт техники колхозов стал осуществляться по договорам с ремонтно-техническими станциями, а с 1961 г. - с местными отделениями объединения "Сельхозтехника".
Надо сказать, что предпринятые меры способствовали некоторому подъему сельскохозяйственного производства. Однако они не могли радикально изменить существовавшую систему ведения сельскохозяйственного производства. Отсюда их половинчатый, непоследовательный характер.
В октябре 1960 г. был принят закон "Об охране природы в РСФСР", направленный на усиление охраны, рациональное использование и воспроизводство природных ресурсов. Закон объявлял охрану природы всенародным делом и возлагал на государственные органы и общественные организации обязанность обеспечить охрану, рациональную эксплуатацию и воспроизводство природных ресурсов; предусматривал ответственность руководителей учреждений, предприятий, организаций и граждан за неправомерное уничтожение или порчу природных богатств. Аналогичные законы были приняты в других союзных республиках.
Уголовное право. В рамках проводившейся в конце 50-х годов кодификации права следует рассматривать издание в 1958 г. Основ уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. Основы заменили действовавшие с 1924 г. Основные начала уголовного законодательства СССР и союзных республик.
Новый общесоюзный закон определял, какие деяния являются преступными, и устанавливал наказания, подлежащие применению.
На содержании Основ отразилась сложившаяся в рассматриваемый период тенденция к демократизации общественной жизни. В частности, в Основах сужалась и смягчалась уголовная ответственность за деяния, не представлявшие большой опасности для общества и государства.
Вместе с тем Основы усиливали ответственность за некоторые наиболее тяжкие преступления. Они предусматривали усиленное наказание для рецидивистов и других опасных антиобщественных элементов. В Основах четко был выражен принцип ответственности только за определенное деяние и принцип индивидуализации наказания в зависимости от степени вины лица, совершившего преступление.
Новым положением являлась отмена института аналогии, т.е. осуждение человека за деяние, прямо не предусмотренное в уголовном законе. Преступным признавалось лишь общественно опасное деяние, прямо предусмотренное законом, действовавшим в момент совершения преступления. Закон, устранявший или смягчавший наказуемость деяния, имел обратную силу, т.е. распространялся на деяния, совершенные до его издания. Закон, усиливавший наказание, обратной силы не имел.
В Основах давался перечень видов наказаний, начиная от наиболее мягких (общественное порицание) и кончая лишением свободы и ссылкой. В качестве исключительной Основы допускали высшую меру наказания - смертную казнь - расстрел. Однако она могла применяться лишь при совершении таких тягчайших преступлений, как измена Родине, шпионаж, диверсия, террористический акт, бандитизм, умышленное убийство, совершенное при отягчающих обстоятельствах.
Основы отменяли ряд ранее существовавших видов наказания и среди них такую меру, как лишение избирательных прав. Основы повысили минимальный возраст привлечения к уголовной ответственности с 14 до 16 лет. Вместо предусмотренного прежним законодательством максимального срока лишения свободы 25 лет Основы установили 10 лет, а за особо тяжкие преступления и для особо опасных рецидивистов – 15 лет[8].
Основы предусматривали, что условно-досрочное освобождение должно применяться только к тем осужденным, которые примерным поведением и честным отношением к труду доказали свое исправление и фактически отбыли не менее половины срока наказания. К лицам, осужденным за тяжкие преступления, условно-досрочное освобождение могло применяться по отбытии ими не менее 2/3 срока наказания. В отношении особо опасных рецидивистов применение этой меры не предусматривалось вообще.
Тогда же, в декабре 1958 г., Верховный Совет СССР принял законы "Об уголовной ответственности за государственные преступления" „ "Об уголовной ответственности за воинские преступления". Эти законы были приняты взамен аналогичных правовых актов, действовавших с1927 г.
Общесоюзные уголовно-правовые законы стали базой для дальнейшего развития уголовного законодательства союзных республик. В соответствии с принципами и положениями, закрепленными в Основах уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик, разрабатывались уголовные Кодексы союзных республик. В октябре 1960 г. Верховным Советом РСФСР был принят Уголовный кодекс РСФСР, заменивший собой Кодекс 1926 г . Вслед за Российской Федерацией такие кодексы были приняты в других союзных республиках.
Уголовно-процессуальное право. Развернувшаяся кодификация права затронула и уголовно-процессуальную отрасль. И здесь прежде всего следует отметить Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик, принятые в 1958 г. В соответствии с Основами задачи уголовного судопроизводства состояли в обеспечении быстрого и полного раскрытия преступлений, изобличении и наказании виновных, ограждении невиновных от уголовной ответственности.
В качестве принципов уголовного судопроизводства Основы закрепили недопустимость привлечения к уголовной ответственности иначе как на основаниях и в порядке, установленном Законом, осуществление правосудия на началах равенства граждан перед законом и судом, участие народных заседателей и коллегиальность рассмотрения дел в суде, независимость судей и подчинение их Закону, гласность судебного разбирательства; ведение судопроизводства на языке союзной или автономной республики, автономной области, национального округа или языке местного населения, обеспечение обвиняемому права на защиту.
Основы определяли полномочия суда, следственных органов в уголовном судопроизводстве. Эти органы были призваны осуществлять раскрытие преступлений и применение наказаний к лицам, их совершившим[9].
Согласно Основам производство предварительного расследования возлагалось на следователей прокуратуры, а по некоторым тяжким государственным преступлениям - на следователей органов государственной безопасности. В 1963 г. право производства предварительного расследования по уголовным делам было предоставлено органам внутренних дел. Последние осуществляли также дознание по некоторым видам преступлений. Основы предоставляли право давать органам дознания обязательные для них поручения и указания о производстве оперативно-розыскных и следственных действий, требовать всяческого содействия при расследовании уголовных дел. Основы предусматривали участие в деле защитника со стадии предварительного следствия, точнее, с момента объявления обвиняемому об окончании предварительного следствия и предъявления ему для ознакомления всего производства по делу. По делам о преступлениях несовершеннолетних, а также лиц, которые в силу своих физических или психических недостатков не могли сами осуществлять свое право на защиту, защитник допускался к участию в деле с момента предъявления обвинения.
Основы вводили институт общественных обвинителей и общественных защитников.
Еще до принятия Основ, в 1956 г., были отменены законы, принятые в 30-х годах, устанавливавшие упрощенный порядок производства по государственным преступлениям.
Гражданское процессуальное право. На VII сессии Верховного Совета СССР пятого созыва 8 декабря 1961 г. были утверждены Основы гражданского судопроизводства Союза СССР и союзных республик.
Основы устанавливали единые для всего Союза ССР принципиальные общие положения гражданского процессуального права. Они заменяли многие нормы гражданских процессуальных кодексов, принятых в 20-х годах. В Основах была заложена юридическая база для единообразного решения коренных вопросов гражданского процесса.
Основы формулировали задачи гражданского судопроизводства, состоявшие в правильном и быстром рассмотрении и разрешении гражданских дел.
Они предусматривали расширение участия организаций и коллективов трудящихся в судебном рассмотрении гражданских дел. В целях защиты прав и законных интересов граждан профсоюзы и другие общественные организации через своих представителей могли предъявлять иски в суд, участвовать в судебном разбирательстве и сообщать суду мнение коллектива по рассматриваемому делу. В случаях, предусмотренных законом, гражданские дела могли быть рассмотрены товарищескими судами[10].
В 1964 г. в соответствии с Основами и в их развитие были приняты новые гражданско-процессуальные кодексы союзных республик.
Список використаної літератури
1. Агеева Г.Н. Законодательство о судоустройстве в СССР. 1985р. Москва.
2. Асташенков В.Г., Белозеров Ю.Н. Организация суда и прокуратуры в СССР. 1988р. Москва.
3. Зайчук В.И. Советская судебная система и ее демократическая сущность. 1977р. Київ.
4. Ісаєв І.А. Історія держави і права Росії. - М.: Юристъ, 1999 г.
5. История государства и права СССР. Под редакцией Титова Ю.П. Частина 1. - М.: Юридическая литература, 1988 г.
6. Краснов Ю.К. Історія держави і права Росії. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997 г.
7. Титов Ю.П.,Чистяков О.И. Хрестоматия по ИГП СССР. - М.: Юридическая литература, 1990 г.
8. История Советского суда. Справка. «Отечественные записки». 2003 №2.
«Історія держави і права»
Варіант № 3
Тема:
Кодифікація радянського права в період хрущовської «відлиги»
Зміст
1. Хрущовська «відлига», її непослідовність і суперечливість
2. Спроба реформування державного механізму
3. Початок нової кодифікації радянського законодавства
Список використаної літератури
1. Хрущовська «відлига», її непослідовність і суперечливість
Період з 1953 року до жовтня 1964 являв собою першу спробу реформувати тоталітарну політичну систему в СРСР. Необхідність її реформування була обумовлена загальною політичною та економічною ситуацією в країні. Чим далі відсувалася війна, тим виразніше зріло розуміння того, що діюча політична система не дає прогнозованого партійними органами ефекту. Народ-переможець втомився жити очікуванням «світлого» майбутнього, яке ніяк не наставало.
Тому нове партійне державне керівництво, яке прийшло до влади після смерті Сталіна, було змушене взяти курс на деяку лібералізацію і демократизацію суспільних відносин, зайнятися реформуванням партійного і державного апарату.
Оскільки даний період був пов'язаний з діяльністю Хрущова Н.С. на вищих партійних і державних посадах, він часто в історико-юридичній літературі називається хрущовської «відлигою» [1].
Хрущовська «відлига» була непослідовною і суперечливою. З одного боку, Хрущов проявив особисту мужність, ризиковано зважившись на відкриту критику культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС у лютому 1956 року; за його вказівкою були реабілітовані багато жертв сталінських репресій (у тому числі Тухачевський, Блюхер, Постишев, Рудзутак, Ейхе та ін .); була проведена велика робота з реформування державного апарату, пом'якшення політичного режиму, розширенню прав союзних республік. Але, з іншого боку, критика культу особи і сама доповідь Н.С. Хрущова на XX з'їзді КПРС носили виборчий, поверхневий характер. Культ особистості визнавався однією з рис сталінського періоду, але даний феномен розглядався як наслідок особистих недоліків Сталіна. Причому в доповіді йшлося про заслуги Сталіна перед суспільством і країною. Вибірковий характер носила і реабілітація жертв сталінських репресій. Зберігаються, хоча і в іншій формі, репресії. Про це свідчать гоніння на письменників, художників та представників інших верств творчої інтелігенції. Реформи державного механізму, вжиті Хрущовим, що базувалися на суб'єктивістською, волюнтаристської основі, з багатьох напрямків виявилися невдалими. До того ж процес лібералізації супроводжувався гострою боротьбою за владу, яка розгорнулася між партійними олігархами після смерті Сталіна. У ході внутрідворцовой боротьби влада спочатку зосереджується в руках ряду високопоставлених партійних і державних діячів (Хрущов М.С., Маленков Г.М, Берія Л.П., Булганін Н.А., Молотов В.М.). Але потім, послідовно усунувши Берію («справа Берія» у липні 1953 року), Маленкова, Булганіна (обидва були зняті з посади Голови Ради Міністрів СРСР відповідно в 1955 і 1958 роках), звинувативши Молотова, Маленкова, Кагановича на червневому пленумі ЦК КПРС 1957 року у створенні фракційної антипартійної групи і виключивши їх із партії, Хрущов посів ключові посади в партії і державі. Подібно до Сталіна він зосередив у своїх руках всю повноту партійно-державної влади [2].
2. Спроба реформування державного механізму
У період «хрущовської відлиги» було проведено реформування державного апарату з метою подолання його централізму, громіздкість, демократизації державної структури. Вживаються заходи щодо активізації діяльності Рад. Так, 22 січня 1957 року було прийнято постанову ЦК КПРС «Про поліпшення діяльності Рад депутатів трудящих та посилення їх зв'язків з масами». Починають регулярно скликатися сесії Рад, відновлюється їх виборність, на їх розгляд стало виноситися чимало питань, але вони, як і колись, у своїх рішеннях послідовно виконують директивні установки партійних органів. Кілька розширюються права союзних республік. У 1954-1955 роках в їх ведення було передано понад 11 тис. підприємств союзного підпорядкування. Реорганізовані лише правоохоронні органи. 13 березня 1954 шляхом утворення КДБ при Раді Міністрів СРСР була перебудована робота органів держбезпеки. Вони були виведені із системи МВС. Над ними було встановлено партійний контроль. Було відновлено паралізований у роки сталінізму прокурорський нагляд. Ліквідується позасудовий порядок розгляду справ, скасовуються Особлива нарада при МВС СРСР, «трійки» і «двійки». Але деякі волюнтаристські реорганізації, проведені в ці роки, не мали здорового глузду. До них належить, зокрема, поділ в 1962 році обласних і крайових Рад депутатів трудящих на промислові та сільські. Експеримент виявився невдалим, оскільки порушилося єдність влади, в одному регіоні виявилося два господарі, що призвело до дезорганізації управління [3].
У 1957 році була проведена реорганізація управління промисловістю і будівництвом. Загальносоюзні і союзно-республіканські міністерства, що відали будівництвом і промисловістю, були скасовані. Вся країна була розділена на 105 економічних регіонів. У кожному з них створювалися раднаргоспи, які стали керувати усіма промисловими підприємствами і будівництвами. Тим самим Хрущов прагнув децентралізувати господарсько-управлінський апарат. Але фактично йому це не вдалося, оскільки совнархозовская система управління не дала відчутних результатів і від неї через 8 років відмовилися.
3. Початок нової кодифікації радянського законодавства.
Починаючи з середини 50-х років настає новий, другий етап кардинального реформування діючої системи радянського права. У період «хрущовської відлиги» було кодифіковано законодавство в трьох галузях права: цивільне, кримінальне та процесуальне. При розгляді даного питання, особливу увагу слід приділити наступним нормативно -правовим документам:
1) Основи кримінального законодавства Союзу РСР і Союзних республік (25 грудня 1958 року). С.334-339;
2) Основи цивільного законодавства Союзу РСР і Союзних республік (8 грудня 1961 року). С.358-400;
3) Основи кримінального судочинства Союзу РСР і Союзних республік (25 грудня 1958 року). С.341-343;
4) Основи цивільного судочинства Союзу РСР і Союзних республік (8 грудня 1961 року). С.400-404.
Необхідно також прочитати відповідний розділ підручника (див. ІОГП. Ч.II. Під ред. Чистякова О.І. М., 1997. С.361-362, 366-369).
При вивченні вищеназваних нормативних документів необхідно звернути увагу, що на їх утримання серйозний відбиток наклали висновок КПРС про повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР і її програмні установки про побудову до 1980 року комуністичного суспільства.
В Основах цивільного законодавства це знайшло відображення у визначенні перспектив розвитку державної і колгоспно-кооперативної власності в напрямку їх зближення і злиття. У числі юридичних осіб були названі міжколгоспні й державно-кооперативні об'єднання та підприємства. У кримінально-правовій сфері концепція КПРС виходила з наміру викорінити в найближчому майбутньому злочинність взагалі, і «в кінцевому рахунку замінити заходи кримінального покарання заходами громадського впливу та виховання» (див. КПРС в резолюціях. Изд 8-е. Т.8. С. 277). Тому особливістю Основ кримінального законодавства СРСР і Кримінального кодексу РРФСР 1960 року було юридичне закріплення тенденції до звуження і пом'якшення кримінальної відповідальності за діяння, не представляли великої небезпеки для суспільства і держави. Основи кримінального та цивільного судочинства, як вимагала програма КПРС, розширювали можливості участі громадськості у здійсненні правосуддя. Разом з тим хрущовське законодавство було непослідовним і суперечливим. Так, за одними видами злочинів покарання пом'якшувалися, а за іншими - навпаки, посилювалися (державні, військові злочини, розкрадання в особливо великих розмірах, фальшивомонетництво, групове згвалтування і т.д.) [4].
У розглянутий період, коли був зроблений певний поворот у бік посилення демократичних засад у суспільному та державному житті, активізується правотворча діяльність держави, приймається ряд нових загальносоюзних законів.
Масштаби, обсяг і багатосторонність правотворчості були такі, що були достатні підстави для висновку про проведення нової кодифікації радянського права, особливо таких його галузей, як громадянське, кримінальне, процесуальне право.
У нових загальносоюзних законах знайшли відображення ті зміни в соціально-економічному та культурному житті країни, які відбулися з часу першої кодифікації початку 20-х років.
Цивільне право. Найбільш виразно зміни, що відбулися в країні, позначилися на змісті цивільного права. І тут перш за все слід мати на увазі той факт, що визначальний вплив на розвиток майнових та інших суспільних відносин, регульованих цивільно-правовими нормами, справляло перетворення соціалістичної (державної і суспільної) власності в головний чинник економічного життя країни.
Діюче до початку періоду цивільне законодавство в значній мірі застаріло. Деякі норми, прийняті на початку 20-х років, на практиці вже не застосовувалися. Крім того, громадянське законодавство було кодифіковано в рамках союзних республік у вигляді цивільних кодексів, в масштабі ж Радянського Союзу така систематизація проведена не була. Тим часом факт об'єднання республік у союзній державі робив необхідним вироблення і закріплення норм, які визначили б єдині для країни принципи регулювання цивільно-правових відносин. Тому 8 грудня 1961 Верховна Рада СРСР затвердила Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік.
В Основах були сформульовані положення, в цілому відображали що склалася в країні систему майнових відносин, в основі яких лежала державна і суспільна власність. Основи закріплювали державну, кооперативно-колгоспну власність, а також власність профспілкових та інших громадських організацій.
У розділі Основ, присвяченому праву власності, підкреслювалося, що радянська держава є власником всього державного майна. За окремими державними підприємствами закріплювалася тільки частина цього майна, який надійшов в їх оперативне управління [5].
В Основах вперше в історії радянського законодавства давалися класифікація підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а також класифікація форм захисту цивільних прав.
У розділі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, присвяченому зобов'язального права, провідне місце займали норми, що регулювали договори та інші зобов'язання між державними та громадськими організаціями. Ці норми мали на меті використовувати договірну форму як інструмент виконання народногосподарських планів, забезпечення відповідальності підприємств і організацій за асортимент, якість і комплектність продукції, своєчасної її постачання [6].
Основи визначали єдині для всього Союзу РСР принципи регулювання майнових відносин громадян. Встановлювалося, що держава захищає особисту власність громадян, яка не могла бути використана для одержання нетрудових доходів.
Таким чином, Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р. регулювали майнові ринкові відносини, де панувала економічна система, побудована на командно-адміністративних принципах.
У 1964 р. на базі Основ цивільного законодавства були прийняті цивільні кодекси союзних республік.
Трудове право розвивалося під впливом заходів, які робилися державою з метою підвищення знаходився на досить низькому рівні матеріального становища громадян, забезпечення їх соціальних прав.
У 1955-1958 рр.. підвищується заробітна плата низькооплачуваних працівників. У 1964 р. в середньому на 21% була підвищена заробітна плата працівників освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування та інших галузей, які обслуговують населення.
Відповідно до рішень XX з'їзду КПРС проводилися заходи щодо переходу на скорочений робочий лінь. У першу чергу були переведені робітники і службовці кам'яновугільної, гірничорудної, металургійної промисловості, а також коксохімічних підприємств. У березні 1956 р. на 2 год була скорочена тривалість робочого дня робітників і службовців у передсвяткові та передвихідні дні. Для підлітків від 16 до 18 років встановлювався 6-годинний робочий день. Тривалість відпустки жінкам по вагітності та пологах збільшена з 77 до 112 календарних днів. Тоді ж було розпочато переведення робітників і службовців на 7 - і 6-годинний робочий день без зменшення заробітної плати, завершений в 1960 р.
У розглянутий період були скасовані заходи, передбачені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р., кваліфікованою міжнародною організацією праці як примусова праця. Робітники і службовці отримали право одностороннього розірвання трудового договору з попередженням адміністрації за два тижні.
У 1956 р. була скасована судова відповідальність за самовільне залишення підприємств, а також за прогул. Директор підприємства або начальник установи отримав право накласти на працівника, який вчинив прогул, дисциплінарне стягнення згідно з правилами внутрішнього розпорядку, або позбавити його права на отримання відсоткової надбавки за вислугу років на термін до 3 місяців, або звільнити із зазначенням у трудовій книжці про прогул. Питання про прогульників міг бути переданий на розгляд товариського суду.
У 1957 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердив нове Положення про порядок розгляду трудових спорів. За Положенням на підприємствах, в установах і організаціях з рівної кількості постійних представників фабричних, заводських, місцевих комітетів профспілок і адміністрації утворювалися комісії по трудових спорах. Вони були первинним органом, який розглядав трудові спори, що виникали між робітниками і службовцями, з одного боку, і адміністрацією - з іншого, з питань звільнення або переведення на іншу роботу, оплати простою або шлюбу, понаднормової роботи і т. д. При незгоді відповідного працівника з рішенням комісії він міг звернутися до фабричний, заводський, місцевий комітет профспілки, який повинен був у 7-денний термін розглянути скаргу. При незгоді з постановою комітету профспілки воно могло бути оскаржене в 10-денний термін в народний суд. Такий порядок розгляду трудових спорів розширював компетенцію профспілок у захисті прав робітників і службовців.
У розглянутий період були проведені заходи по зміні пенсійного забезпечення громадян. Відповідно до Закону про державні пенсії від 14 липня 1956 право на пенсію отримували громадяни, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків, а також по старості або в разі втрати годувальника. Громадянам, що мали одночасно право на різні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. Виплата пенсій забезпечувалася за рахунок щорічно асигнувати державному бюджету коштів без будь-яких відрахувань із заробітної плати. Пенсії не підлягали обкладанню податками. Пенсії по старості призначалися робітникам і службовцям: чоловікам - після досягнення 60 років при стажі роботи не менше 25 років, а жінкам - після досягнення 55 років при стажі не менше 20 років. Для робітників і службовців, зайнятих на підземних роботах, на роботах із шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, встановлювалися пільгові умови. Пенсія по інвалідності призначалася, якщо інвалідність наступала у період роботи або після її припинення, незалежно від того, скільки часу відбулося між припиненням роботи і настанням інвалідності.
У результаті введення Закону про державні пенсії середній розмір пенсій збільшився на 50-60%, по старості - більш ніж на 90%. Робітникам і службовцям з невисокою заробітною платою пенсії були збільшені в 2-2,5 рази.
У 1962 р. було підвищено роль профспілок у вирішенні питань пенсійного забезпечення робітників і службовців. Встановлювалося, що документи, необхідні для призначення пенсій робітникам і службовцям, попередньо готуються комісіями фабричних, заводських, місцевих профспілкових комітетів з пенсійних питань спільно з адміністрацією підприємств, установ та організацій за останнім місцем роботи робітників і службовців. Руководители предприятий, учреждений и организаций были обязаны беспрепятственно предоставлять трудовые книжки и другие документы о трудовой деятельности и заработной плате рабочих и служащих представителям профсоюзов для проверки правильности внесенных в них записей[7].
Земельное, колхозное и природоохранительное право. Изменения в земельном и колхозном праве, происходившие в рассматриваемый период, представляли собой составную часть мер, принимавшихся руководством КПСС и советского государства по преодолению отставания сельского хозяйства. В этих целях, в частности, было осуществлено расширение прав колхозов. В марте 1956 г. ЦК КПСС и Совет Министров СССР приняли постановление, которое предоставило колхозникам право дополнять и изменять отдельные положения Примерного устава сельскохозяйственной артели 1935 г. с учетом местных, конкретных условий. Колхозы могли теперь сами определять размеры приусадебных участков колхозников, количество скота, находившегося в их личной собственности. Колхозам также было предоставлено право устанавливать обязательный минимум трудодней, исходя из потребностей трудовых затрат в общественном хозяйстве.
Несколько раньше, в марте 1955 г., расширялись права колхозов в области планирования. При условии обеспечения плана поставок и натуральных поступлений в государственные фонды колхозы могли сеять любые культуры и производить любые породы скота и в любом количестве. При планировании поставок сохранялся погектарный принцип, т.е. их норма устанавливалась не в зависимости от произведенной продукции, а от количества закрепленной за хозяйством земли, что должно было стимулировать более рациональное хозяйствование.
Изменения произошли в принципах и форме оплаты труда в колхозах. Существовавшая практика, когда основная часть дохода, подлежавшая распределению по трудодням, выдавалась колхозникам по окончании сельскохозяйственного года, не отвечала принципу материальной заинтересованности колхозников, не способствовала росту производства. Поэтому в марте 1956 г. в колхозах было введено ежемесячное авансирование колхозников. Оно, как правило, проводилось в форме денежной оплаты. За более производительную работу устанавливалась дополнительная оплата труда колхозников.
Существенные изменения в правовое регулирование деятельности колхозов были внесены в марте 1958 г. в связи с принятием Верховным Советом СССР Закона о реорганизации МТС. Необходимость осуществления подобной меры мотивировалась тем, что машинно-тракторные станции свои задачи выполнили. К концу 50-х годов колхозы экономически окрепли, технически стали лучше оснащены, имели свои квалифицированные кадры. Поэтому был осуществлен переход от производственно-технического обслуживания колхозников через МТС к свободной продаже колхозам тракторов и других машин. Колхозы получили собственную сельскохозяйственную технику и сами обрабатывали имеющуюся у них землю. Ремонт техники колхозов стал осуществляться по договорам с ремонтно-техническими станциями, а с 1961 г. - с местными отделениями объединения "Сельхозтехника".
Надо сказать, что предпринятые меры способствовали некоторому подъему сельскохозяйственного производства. Однако они не могли радикально изменить существовавшую систему ведения сельскохозяйственного производства. Отсюда их половинчатый, непоследовательный характер.
В октябре 1960 г. был принят закон "Об охране природы в РСФСР", направленный на усиление охраны, рациональное использование и воспроизводство природных ресурсов. Закон объявлял охрану природы всенародным делом и возлагал на государственные органы и общественные организации обязанность обеспечить охрану, рациональную эксплуатацию и воспроизводство природных ресурсов; предусматривал ответственность руководителей учреждений, предприятий, организаций и граждан за неправомерное уничтожение или порчу природных богатств. Аналогичные законы были приняты в других союзных республиках.
Уголовное право. В рамках проводившейся в конце 50-х годов кодификации права следует рассматривать издание в 1958 г. Основ уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. Основы заменили действовавшие с 1924 г. Основные начала уголовного законодательства СССР и союзных республик.
Новый общесоюзный закон определял, какие деяния являются преступными, и устанавливал наказания, подлежащие применению.
На содержании Основ отразилась сложившаяся в рассматриваемый период тенденция к демократизации общественной жизни. В частности, в Основах сужалась и смягчалась уголовная ответственность за деяния, не представлявшие большой опасности для общества и государства.
Вместе с тем Основы усиливали ответственность за некоторые наиболее тяжкие преступления. Они предусматривали усиленное наказание для рецидивистов и других опасных антиобщественных элементов. В Основах четко был выражен принцип ответственности только за определенное деяние и принцип индивидуализации наказания в зависимости от степени вины лица, совершившего преступление.
Новым положением являлась отмена института аналогии, т.е. осуждение человека за деяние, прямо не предусмотренное в уголовном законе. Преступным признавалось лишь общественно опасное деяние, прямо предусмотренное законом, действовавшим в момент совершения преступления. Закон, устранявший или смягчавший наказуемость деяния, имел обратную силу, т.е. распространялся на деяния, совершенные до его издания. Закон, усиливавший наказание, обратной силы не имел.
В Основах давался перечень видов наказаний, начиная от наиболее мягких (общественное порицание) и кончая лишением свободы и ссылкой. В качестве исключительной Основы допускали высшую меру наказания - смертную казнь - расстрел. Однако она могла применяться лишь при совершении таких тягчайших преступлений, как измена Родине, шпионаж, диверсия, террористический акт, бандитизм, умышленное убийство, совершенное при отягчающих обстоятельствах.
Основы отменяли ряд ранее существовавших видов наказания и среди них такую меру, как лишение избирательных прав. Основы повысили минимальный возраст привлечения к уголовной ответственности с 14 до 16 лет. Вместо предусмотренного прежним законодательством максимального срока лишения свободы 25 лет Основы установили 10 лет, а за особо тяжкие преступления и для особо опасных рецидивистов – 15 лет[8].
Основы предусматривали, что условно-досрочное освобождение должно применяться только к тем осужденным, которые примерным поведением и честным отношением к труду доказали свое исправление и фактически отбыли не менее половины срока наказания. К лицам, осужденным за тяжкие преступления, условно-досрочное освобождение могло применяться по отбытии ими не менее 2/3 срока наказания. В отношении особо опасных рецидивистов применение этой меры не предусматривалось вообще.
Тогда же, в декабре 1958 г., Верховный Совет СССР принял законы "Об уголовной ответственности за государственные преступления" „ "Об уголовной ответственности за воинские преступления". Эти законы были приняты взамен аналогичных правовых актов, действовавших с1927 г.
Общесоюзные уголовно-правовые законы стали базой для дальнейшего развития уголовного законодательства союзных республик. В соответствии с принципами и положениями, закрепленными в Основах уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик, разрабатывались уголовные Кодексы союзных республик. В октябре 1960 г. Верховным Советом РСФСР был принят Уголовный кодекс РСФСР, заменивший собой Кодекс 1926 г . Вслед за Российской Федерацией такие кодексы были приняты в других союзных республиках.
Уголовно-процессуальное право. Развернувшаяся кодификация права затронула и уголовно-процессуальную отрасль. И здесь прежде всего следует отметить Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик, принятые в 1958 г. В соответствии с Основами задачи уголовного судопроизводства состояли в обеспечении быстрого и полного раскрытия преступлений, изобличении и наказании виновных, ограждении невиновных от уголовной ответственности.
В качестве принципов уголовного судопроизводства Основы закрепили недопустимость привлечения к уголовной ответственности иначе как на основаниях и в порядке, установленном Законом, осуществление правосудия на началах равенства граждан перед законом и судом, участие народных заседателей и коллегиальность рассмотрения дел в суде, независимость судей и подчинение их Закону, гласность судебного разбирательства; ведение судопроизводства на языке союзной или автономной республики, автономной области, национального округа или языке местного населения, обеспечение обвиняемому права на защиту.
Основы определяли полномочия суда, следственных органов в уголовном судопроизводстве. Эти органы были призваны осуществлять раскрытие преступлений и применение наказаний к лицам, их совершившим[9].
Согласно Основам производство предварительного расследования возлагалось на следователей прокуратуры, а по некоторым тяжким государственным преступлениям - на следователей органов государственной безопасности. В 1963 г. право производства предварительного расследования по уголовным делам было предоставлено органам внутренних дел. Последние осуществляли также дознание по некоторым видам преступлений. Основы предоставляли право давать органам дознания обязательные для них поручения и указания о производстве оперативно-розыскных и следственных действий, требовать всяческого содействия при расследовании уголовных дел. Основы предусматривали участие в деле защитника со стадии предварительного следствия, точнее, с момента объявления обвиняемому об окончании предварительного следствия и предъявления ему для ознакомления всего производства по делу. По делам о преступлениях несовершеннолетних, а также лиц, которые в силу своих физических или психических недостатков не могли сами осуществлять свое право на защиту, защитник допускался к участию в деле с момента предъявления обвинения.
Основы вводили институт общественных обвинителей и общественных защитников.
Еще до принятия Основ, в 1956 г., были отменены законы, принятые в 30-х годах, устанавливавшие упрощенный порядок производства по государственным преступлениям.
Гражданское процессуальное право. На VII сессии Верховного Совета СССР пятого созыва 8 декабря 1961 г. были утверждены Основы гражданского судопроизводства Союза СССР и союзных республик.
Основы устанавливали единые для всего Союза ССР принципиальные общие положения гражданского процессуального права. Они заменяли многие нормы гражданских процессуальных кодексов, принятых в 20-х годах. В Основах была заложена юридическая база для единообразного решения коренных вопросов гражданского процесса.
Основы формулировали задачи гражданского судопроизводства, состоявшие в правильном и быстром рассмотрении и разрешении гражданских дел.
Они предусматривали расширение участия организаций и коллективов трудящихся в судебном рассмотрении гражданских дел. В целях защиты прав и законных интересов граждан профсоюзы и другие общественные организации через своих представителей могли предъявлять иски в суд, участвовать в судебном разбирательстве и сообщать суду мнение коллектива по рассматриваемому делу. В случаях, предусмотренных законом, гражданские дела могли быть рассмотрены товарищескими судами[10].
В 1964 г. в соответствии с Основами и в их развитие были приняты новые гражданско-процессуальные кодексы союзных республик.
Список використаної літератури
1. Агеева Г.Н. Законодательство о судоустройстве в СССР. 1985р. Москва.
2. Асташенков В.Г., Белозеров Ю.Н. Организация суда и прокуратуры в СССР. 1988р. Москва.
3. Зайчук В.И. Советская судебная система и ее демократическая сущность. 1977р. Київ.
4. Ісаєв І.А. Історія держави і права Росії. - М.: Юристъ, 1999 г.
5. История государства и права СССР. Под редакцией Титова Ю.П. Частина 1. - М.: Юридическая литература, 1988 г.
6. Краснов Ю.К. Історія держави і права Росії. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997 г.
7. Титов Ю.П.,Чистяков О.И. Хрестоматия по ИГП СССР. - М.: Юридическая литература, 1990 г.
8. История Советского суда. Справка. «Отечественные записки». 2003 №2.
[1] История государства и права СССР. Под редакцией Титова Ю.П. Частина 1. - М.: Юридическая литература, 1988 р .
[3] История государства и права СССР. Под редакцией Титова Ю.П. Частина 1. - М.: Юридическая литература, 1988 р .
[6] Исаев И.А. Історія держави і права Росії. - М.: Юристъ, 1999 р .
[7] Краснов Ю.К. Історія держави і права Росії. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997 р .
[8] Краснов Ю.К. Історія держави і права Росії. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997 р .
[9] Исаев И.А. Історія держави і права Росії. - М.: Юристъ, 1999 р .
[10] История государства и права СССР. Под редакцией Титова Ю.П. Частина 1. - М.: Юридическая литература, 1988 р .