(Про протиставленні відносних і абсолютних часів болгарського індикатива)
На сторінках журналу "Б'лгарскі език" ведеться дискусія з питань, пов'язаних з інтерпретацією значень дієслівних часів болгарського індикатива. У статті Й Пенчева "К'м питання на времената в с'временнія б'лгарскі език", якою відкрилася ця дискусія, пропонується нова модель болгарських часів у рамках так званої "хронологічній" теорії [1], яка знайшла своє початкове виклад у працях Б. Гавранка, Т. Балана, Л. Андрейчина. Й. Пенчо вносить суттєві поправки, що зачіпають фундаментальні поняття, що використовуються в цій теорії. Зокрема, він по-новому трактує зміст категорії відносних часів.
Й. Пенчо, як він сам про це пише, спирається на деякі ідеї Р.О. Якобсона, висловлені ним у відомій роботі "Шифтери, дієслівні категорії та російська дієслово" [2]. У цій роботі Р.О. Якобсон запропонував розрізняти, крім відомих граматичних категорій, які висловлюються дієслівними формами, ще одну, яку він назвав "таксисом" (taxis). Ця категорія, що об'єднує в якості своїх різновидів такі дієслівні форми, як відносні часи і дієприслівники, протиставляється категорії часу, що знаходить своє відображення в наступних визначеннях. "Час, - пише Р. О. Якобсон, - характеризує повідомлене подія з посиланням на акт мовлення (§ 2.3 1). Таксіс характеризує повідомлене подію з боку його ставлення до іншого повідомленим події без посилання на акт мовлення" (§ 2.5) [3 ].
У рамках хронологічній теорії ще не створено суворої моделі часів болгарського індикатива. Й. Пенчо вважає, що використання поняття Таксис дозволить звільнитися від непослідовностей і неточностей, якими зазвичай грішать роботи авторів, які прагнуть до суто хронологічної інтерпретації значень дієслівних часів. Так, на його думку, стає очевидною непотрібність використання при побудові моделі болгарських часів таких "стилістичних", з його точки зору, понять, як "основна" і "побічна", або "другорядна" лінія розповіді чи "головне" і "другорядне дію "і їм подібних [4].
Саме поняття Таксис спонукало Й. Пенчева також переглянути має широке поширення уявлення про відносні часи, яке отримало найбільш чітке вираження у працях Л. Андрейчина. Згідно з цим поданням формами відносних часів граматично висловлюється "двояке відношення в часі" [5]: ставлення повідомленого події до іншого повідомленим події і актом мовлення.
Й. Пенчо справедливо зауважує, що таке подання є плодом неправомірного перенесення фізичних і логічних уявлень на область мовних відносин. Він переконливо показує, що події, які у фізичному плані виступають як характеризуються двояким ставленням у часі, граматичними формами часу представляються як дії, що характеризуються лише через відношення до одній події, а саме до того, яке становить зміст висловлювання, тобто до повідомленим події. Й. Пенчо пише: "немає часів з подвійною орієнтацією, тобто відносні часи не мають граматично вираженого відносини (відносини, вираженого за допомогою форм дієслова) до моменту мовлення" [6]. Тому він слідом за Р.О. Якобсоном вважає за необхідне виділити болгарські відносні часи в особливу категорію, іменовану таксисом.
Проте виникають деякі сумніви щодо доцільності такого категоріального протиставлення болгарських відносних і абсолютних часів на граматичному рівні.
По-перше, в самій роботі Р.О. Якобсона є висловлювання, яке дає підставу думати, що таксис швидше треба віднести до синтаксису, ніж до граматики: "Час, - пише Р. О. Якобсон, - в залежних Таксис саме функціонує як таксис: воно вказує на тимчасові відносини з головним повідомленими подією , а не з актом мови, як це має місце в незалежних Таксис "(§ 3.5 1) [7]. Правда, тут мова йде про росіян часи, які не знають протиставлення відносних і абсолютних часів. Однак, якщо мати на увазі в болгарському мовою не відносні часи, а абсолютні, то можна констатувати аналогічне положення, про що скажемо ще нижче.
По-друге, сам зміст цікавлять нас тут граматичних категорій і перш за все зміст категорії часу, як воно зазвичай трактується в працях з граматики і зокрема в названих вище працях, не узгоджується з деякими фактами, які всім відомі, але які тим не менш чому -то в розрахунок не беруться. Ми маємо на увазі наступне.
Ні в російській мові, який характеризується тричленної системою часів, ні в болгарській мові, в якому представлена Багаточленна система часів, зовсім немає часів, які б виражали виключно ставлення повідомленого події до "моменту мовлення".
Це видається общеочевідним і загальновизнаним для російської мови, оскільки в ньому немає двох рядів форм, як у болгарській, і оскільки формами кожного з трьох часів можна позначити як дію, час протікання якого визначається щодо "моменту мовлення", так і дію, час протікання якого визначається щодо іншого повідомленого дії. Таким чином, вказівка на "момент мовлення" не може розглядатися в якості постійного обов'язкового характеристичного елемента в граматичному значенні російських дієслівних часів, на що ще в свій час вказував Є. Курилович [8].
Як же йде справа з абсолютними часом в болгарській мові?
Й. Пенчо переконливо показав, що в болгарській мові як ознака, що розмежовує відносні та абсолютні часи, використовується не те, двояким чи простим ставленням в часі характеризується дію, а те, яку саме подію (акт мовлення або повідомлене подія) вибирається як безпосередній системи відліку часу. Однак його подальші міркування викликають незгоду. З вірного положення про те, що відносні часи граматично не виражають відношення до "моменту мовлення", Й. Пенчо робить далеко несамоочевідний висновок про те, що саме ставлення до "моменту мовлення" може розглядатися як ознака, що лежить в основі протиставлення цих груп часів . Він пише: "Між дієслівними формами є відмінність: одні висловлюють ставлення до моменту мовлення (маються на увазі абсолютні часи - І.Б.), інші - не висловлюють (маються на увазі відносні часи - І.Б.)" [9].
Про характер цієї опозиції Й. Пенчо нічого більше не говорить. З нашої точки зору, можна стверджувати, що цікавлять нас тут групи болгарських часів перебувають у відношенні, яким характеризуються члени пріватівной опозиції, однак як зазначеного члена в цій опозиції виступають не абсолютні часи, як це виходить у Й. Пенчева, а відносні. В якості ж ознаки, що лежить в основі цього протиставлення, слід назвати не ставлення до "моменту мовлення" (абсолютний момент), як це вважає Й. Пенчо, а відношення в часі вчинення повідомленого дії (відносний момент). Звернемо увагу на такі факти.
Форми відносних часів відносно вираження моменту відліку характеризуються однозначністю. Ними ніколи не позначаються дії, час яких у фізичному плані визначається щодо "моменту мови", але вони завжди використовуються для позначення дій, час яких у фізичному плані визначається щодо інших дій повідомлення. У тексті це знаходить собі вираз в характерне явище, що іменується в болгарської лінгвістиці "симбіозом" форм часу [10]: у неелліптіческом висловлюванні форми відносних часів завжди вживаються у поєднанні з формами абсолютних часів. Так, дослідники постійно відзначають симбіоз форм перфекта з формами теперішнього часу, форм імперфекта, плюсквамперфекта і "майбутнього в минулому" з формами аориста. Сказане переконує в тому, що саме вказівка на відносний момент, а не незазначення на абсолютний момент, позитивно характеризує відносні часи і повинно бути включено в якості невід'ємного елементу в інваріантне значення форм цих часів.
Навпаки, для форм абсолютних часів характерна багатозначність. Коли Й. Пенчо визначає їх як форми, що виражають ставлення до "моменту мовлення", він має рацію лише з досить істотними застереженнями. Дійсно, для позначення дій, що характеризуються у фізичному плані безпосередній соотнесенностью за часом з актом мови, в болгарській мові можуть бути вжиті лише форми абсолютних часів, але при цьому треба мати на бачу наступне. Таке значення абсолютні часи приймають тільки в певних контекстах, а саме тоді, коли вони вживаються спільно з формами відносних часів. Але на відміну від форм відносних часів вони можуть вживатися і самостійно. У такому випадку вони можуть використовуватися і для позначення дій, час яких у фізичному плані лише побічно співвідноситься з моментом мовлення.
Розглядаючи можливість віднесення відносних часів до каткгоріі Таксис, Й. Пенчо посилається на можливість заміни дієприслівників формами відносних часів. Звернемо, проте, увагу на те, що форми відносних часів самі можуть замінюватися формами абсолютних часів. Так, наприклад, будь-який болгарський текст, в якому вживаються поряд з формами аориста такі описові часи, як імперфект, плюсквамперфект і "майбутнє в минулому", може бути без шкоди для розуміння переписаний так, що в ньому будуть вживатися тільки форми аориста. Таким чином, формами аориста можуть передаватися будь-які дії, позначені формами будь-якого з названих вище відносних часів. Нарешті, форми абсолютних часів можуть вживатися при описі нейтральних ситуацій, для яких відношення дій до "моменту мовлення" виявляється не істотним (згадайте, наприклад, так зване "справжнє позачасове").
Наявність такої ситуації у болгарській мові дає підставу констатувати наступне. Між групою неотносітельних часів існує кореляція, яку прийнято називати пріватівной. Як маркованого члена опозиції виступає група відносних часів. оскільки позитивно форми цих часів характеризуються тим, що завжди вказують на відносний момент, остільки в якості диференціального ознаки, на який спирається протиставлення цих груп часів, має бути назване вказівку не на абсолютний, а відносний момент. І якщо перефразувати Й. Пенчева, то можна сказати, що в болгарській мові одні часи висловлюють граматично ставлення до відносного моменту, інші - не висловлюють.
Разом з тим напрошується і більш загальний висновок. Оскільки відносні часи граматично ніколи не виражають відношення до "моменту мовлення" (абсолютного моменту), а неотносітельние (абсолютні) часи виражають його не завжди, то слід погодитися з Є. Куриловичем в тому, що такий непостійний ознака як "момент відліку", або , як каже Є. Курилович, "тимчасова віха", не може взагалі розглядатися в якості елемента, "конституирующего зміст категорії часу" [11].
Список літератури
1. "Б'лгарскі език", кн. 2, 1967. Софія, стор 131-143.
2. R. Jakobson. Shifters, verbal categories and the russian verb. Harvard University, 1957.
3. Там же.
4. І.К. Буніна. Історія дієслівних часів у болгарській мові. М., 1970, стор 25-44)
5. Л. Андрейчин. Граматика болгарської мови. Перши. з болг. В.В. Бородич. М., 1949, стор 169.
6. Й. Пенчо. Указ. соч р., стор. 134.
7. R. Jakobson. Указ. соч.
8. Є. Курилович. Нариси з лінгвістики. М., 1962, стор 142.
9. Й. Пенчо. Указ. соч р., стор. 134.
10. Ц. Младенов. Времената в брезнішкія говір. "Статті і матеріали з болгарської діалектології", вип. 9. М., 1960, стор 35.
11. Є. Курилович. Указ. соч р., стор. 170.
12. І.К. Буніна. КАТЕГОРІЯ ЧАСУ АБО КАТЕГОРІЯ Таксіс? (Про протиставленні відносних і абсолютних часів болгарського індикатива)