Міністерство освіти України
Усть-Лабінський соціально-педагогічний коледж.
Реферат з дитячої літератури на тему:
«ЛЕВ АБРАМОВИЧ Кассіля»
Виконала: студентка
2 «З» (К) курсу
Шишкова. Л.
Переподаватель:
Щербина Л.Г.
м. Усть-Лабінськ
2001р
ЛЕВ АБРАМОВИЧ Кассіля (1905-1970)
Батько письменника був заслуженим лікарем республіки, мати - вчителькою музики. У сім'ї двоє дружних синів - Леля і Ося. У першій повісті Л.А. Кассіля «Кондуїт і Швамбранія» вони - головні герої. Оська - вигадник, плутаник, проте достроково прийнятий в школу з резолюцією завідувача: «Прийняти за розумові здібності». Різнобічна обдарованість Льва Кассіля проявилася вже в гімназії: вихований в інтелігентній родині, він з дитинства добре грає на піаніно, з успіхом вивчає іноземні мови, чудово малює, сильний шахіст, здатний математик. Однак особливо він любить складати різні історії, а в 9 років написав свій перший вірш. Л. А. Кассиль згадує про свого вчителя словесності АД.Суздалеве: «... прочитавши написані мною за його завданням домашні твори, заявив навпростець моїм батькам: чому б мене не вчили, все одно, на жаль, в майбутньому стану літератором. Суздалев привчив мене читати серйозні книжки про книжки ... Він, як людина вчена і серйозний, прищепив мені неприязнь до всякого роду дилетантства, за це спасибі йому ».
У 1918 році в Покровське відкрилася дитяча бібліотека. Тринадцятирічний Леля Кассиль і троє його друзів організовують в ній літературні вечори, доповіді, керують літературним гуртком, редагують, видають рукописний журнал «Смілива думка». У 1923 році Кассиль поступив вчитися в Саратовський художньо-практичний інститут, звідки перевівся на математичне відділення фізико-математичного факультету МДУ ім. М. В. Ломоносова. Тут студент Лев Кассиль активно бере участь в університетській живої газеті «Синя блуза». Його молодший брат передавав листи Льва про московських враження (таємно від автора) у газету «Саратовські известия» ... Так почалося літературна творчість, що стало справою життя і самим життям Л.А. Кассіля. Перше оповідання був опублікований в 1925 році. Потім - два роки самостійного навчання-писання для себе, «у стіл». У 1927 Лев Кассиль отримує визнання як професійний журналіст і все подальше життя слід завіту В. В. Маяковського: «Не відвертайся носа від газети, Кассільчік!»
Співдружність роботи над художніми творами з публіцистикою, з участю в громадській, науковій діяльності - одна з характерних особливостей його творчої біографії. Він брав участь у випробувальних перельотах нових літаків і дирижаблів, на одному з яких трохи не загинув. Спускався в перші шахти будувався московського метро. На теплоході плавав у Іспанії під час нападу франкістів на Іспанську народну республіку. Проводжав в історичний переліт Чкалова. Першим зустрічав на кордоні О.Ю. Шмідта, який вирвався з льодового полону. Дружив з Ціолковським, листувався з ним до останнього дня життя великого вченого. Жага все дізнатися і по можливості все побачити самому завжди супроводжувала Л. Кассіля, визначала темп і сяють його життя. Як ніхто інший, розумів він хлопчаків, цих «найперших двигунів прогресу», як написав Кассиль у нарисі-етюді «Хлопчаки»: «Про хлопці! Докучливі, нестерпні, обожнені хлопці! Хвала вам! «Хлопчаків радісний народ» - ось як сказав про вас Пушкін. Ви - веселий вітер, розправляються зморшки на чолі світу, що тягне в нове та висвітлює пам'ять про те, якими ми були самі в отроцтві. Птахи, звірі, кораблі, автомобілі, літаки, футбольні матчі, людожери, виверження вулканів, фази місяця і достигання кавунів на найближчій баштані - всі вас стосується, хлопчаки ». У лютому 1950 року, потім, через 10 років, в тому ж макаренківської гуртку, звертаючись до студентів Московського педагогічного інституту, Кассиль заявив: «Вони совість суспільства і тому нестерпні, як будь-яка вимоглива совість». Нарис «Хлопчаки» з'явиться 12 лютого 1960 року в газеті «Известия». Слова ці згодом перетворилися на переконання багатьох, хто слухав письменника, і підтверджувалися досвідом учительської праці, цивільними вчинками:
«І якщо б сьогодні мене запитали, що саме головне у вашій творчості як майбутніх учителів, я б сказав: викладати, виховувати, спілкуватися з хлопцями, тобто жити в учнях і для людства так, щоб з вами було хлопцям весело, цікаво, здорово ! (Виділено Л.А-Кассіля). І якщо у ваших силах, і в спортивні ігри грайте з дітьми. І фантазуйте разом. І в походи разом ходите. І нескінченні історії разом придумуйте. І не бійтеся частіше виїжджати в країну Швамбранії. Дітям це необхідно, як літня річка! І тимурівські справи разом затівайте. І не бійтеся побільше жартувати. Важливо, щоб жоден урок не був нудний, щоб і зміни проходили в школі весело, щоб підручники пробуджували спрагу знання ... А ще я хочу, щоб ви не боялися романтики. Щоб вміли створювати урочистість хвилини мовчання на лінійці і сумно мрійливість тиші біля багаття. Бійтеся все це опошлити і «заскучніть!». А ще я хочу з вами помріяти про той день, коли ви станете досвідченими, але не втомленими від своєї праці, ім'я якому - людинознавство, людьми, майстрами чи не найскладнішою професії на землі, коли ви станете майстерними майстрами. До речі, ви не думали про те, що таке повне, досконале мистецтво? Здається, що найбільш коротко його можна визначити так: відчувати, знати, вміти! »
У цій пристрасній мові письменника-педагога, який присвятив своє життя дітям, - програма діяльності та сучасного вчителя-вихователя.
«Найголовнішим, безповоротно вирішальною подією» у своєму житті Кассиль вважав зустріч з Маяковським. Йому письменник і приніс (1929) свою першу повість «Кондуїт». Маяковський опублікував уривки з «кондуїтом» в редагованому ним журналі «Новий ЛЕФ» і порадив надрукувати всю повість в журналі «Піонер». Після виходу «кондуїтом» Кассиль стає постійним кореспондентом журналів «Піонер», «Мурзилка», газети «Піонерська правда» і продовжує роботу над «Швамбранії» (1931). На I Всесоюзному з'їзді радянських письменників (1934) С. Я. Маршак назвав дилогію «Кондуїт» і «Швамбранія» одним з кращих творів «великої літератури» для маленьких.
В автобіографії «Вголос про себе» Кассиль пише: «Я задумав написати свою першу книгу про те, як рухнула стара школа, як ми самі вивчили все, що нам не хотіли пояснити в класі. У мені ще була свіжа образа за дитинство, втиснуті в графи гімназичного штрафного журналу «кондуїтом». Сам письменник бував занесеним в кондуїт навіть за відвідування (разом з мамою, вдень!) Кондитерської, так як це було заборонено в гімназійному статуті. У цьому страшному для дітей та секретному журналі записи робилися тими наглядачами й викладачами, яких Кассиль визначив як «мертві душі». Зробити запис у Кондуїт - єдине захоплення директора гімназії, від лютої холодності якого всі ціпеніли: «Більше всього на світі Риб'ячий Око любив муштровкі, тишу і дисципліну. Він ніколи не кричав. Голос у нього порожній, безбарвний, як бляшанка для консервів. Усюди, де він з'являвся, будь то клас чи вчительська, вщухали розмови. Робилось душно. Хотілося відкрити кватирку, голосно закричати ». У статті «Не просто так» (Піонерська правда. - 1933. - 3 березня), пояснюючи спрямованість і принцип відбору художніх засобів, Кассиль підкреслював своє прагнення до того, «щоб книга розповідала не тільки про загибель гімназії, але й відображала неминучість загибелі всього царського режиму ». Для художнього втілення цього завдання письменник вдався до своєрідних композиційно-сюжетним рішенням, провідним з яких є принцип двупланово подачі матеріалу.
Реалістичні події, складові фабулу, відбуваються в період з передодня першої світової війни до 20-х років. Дія розгортається в провінційному містечку приволзькому Покровське, головні герої цього багато в чому автобіографічного твору - хлопчики з докторської сім'ї Льоля і Ося. Для заповнення фантастичного пласта повісті Кассиль винахідливо, часом витончено приваблює самозабутнє захоплення дітей книгами, їхньої гри, химерно відтворюють в реальному житті улюблені книжкові ситуації. Так, хлопчики вигадали «гру на все життя» у країну Швамбранії. Вигадали її історію, визначили географічні особливості, населили персонажами улюблених книжок. У це коло ввели себе і встановили оригінальний державний лад відповідно до власних уявлень про добро і зло. Ця гра була для дітей не просто захоплюючим, абсолютно незалежним від дорослих заняттям. Поступово ігрова діяльність перетворилася на психологічний стан. Країна Швамбранія - рятівне притулок для незадоволених мрій і прагнень дітей. Автор книги символічно пояснює причини походження дитячої гри в справедливу і щасливу країну:
«... Адже грати цікаво тільки в те, чого зараз немає». Проте вже на початку книги автор розгортає висновок, в світлі якого читач сприймає тепер всю подальшу історію гри в Швамбранії, пам'ятаючи про неминучість її вичерпаності при зустрічі з новою реальним життям звільнилася Росії.
Але, перш ніж це сталося, діти пройшли довгий і важкий шлях внутрішнього вивільнення від влади придуманої ними гри, яка багато в чому затуляла від них події дійсного життя. Хлопчики настільки «загралися», що часом починали вірити в існування створеної їхньою уявою країни: Швамбранія придбала відносну самостійність і незалежність від своїх творців. Що стали хиткими кордону між двома світами їхнього життя - реальним і фантастичним - відчуваються дітьми часом непевний: Кассиль витончено аналізує взаємопроникнення подій швамбранской і дійсного життя, що відбувається у свідомості дітей. Таке освітлення матеріалу зумовило композиційну і стилістичну складність твори: послідовність оповідання не витримана; ряд картин і художніх образів, уточнюючих основні положення, письменник дає по асоціації, іноді він не в силах протистояти потоку літературних ремінісценцій. Часом це коментаторської-пародійне призначення другого, фантастичного плану затрудненно сприймається дітьми (особливо у другій книзі), хоча дорослий читач, розуміючи новаторську сміливість автора у цьому художньому прийомі, оцінить блискуче дотепність більшості кассілевскіх зіставлень.
Життя швамбранского держави по ходу розвитку сюжету поступово збагачується великими і малими подіями реального життя, в основному пародійно відбиваючи останню. Саме так, наприклад, описується війна в швах-бран, що протікає в повній відповідності з парадними і брехливими повідомленнями офіційної російської преси про події на фронті першої світової війни. Лютнева революція 1917 року завдала першого удару по Швамбранії. Але компромісний характер її, що показується Кассіля лаконічно і виразно, викликав подив і невиразну незадоволеність у підлітків з їх схильністю до максималізму. Тимчасово посилюється тяга братів до придуманої ними країні, де все зрозуміло раз і назавжди. Швамбран-ські паралелі знімають плутанину реальних подій, вносять звичне відчуття бажаною і заспокійливою ясності ... Жовтнева революція, що прийшла і в Покровський, руйнує ефемерну країну вигадки. У міру посилення значення подій реального життя в житті вже дорослих хлопчиків зменшується їхній інтерес до гри в Швамбранії. Поступово і неминуче долаючи «швамбранскіе» помилки, герої книги знаходять твердий грунт дійсної справедливої країни (остання глава символічно названа «Земля! Земля!").
Мабуть, жодна книга Кассіля не викликала такої гарячої дискусії, як розглянута вище дилогія. Діапазон емоційних оцінок критиків рідкісно великий: від оголошення її геніальною до категоричного твердження через десятиліття: «Це не потрібно дітям». Як справжній витвір мистецтва слова, перша книга Кассіля передбачає можливості індивідуально-варіативного сприйняття, в яких не забороняється навіть суперечливі сумніви читачів і дослідників письменницької майстерності. Так, наприклад, виникає враження, що головним героям повісті при всьому дотепності і винахідливості характеристик не вистачає часом того невловимого, що додало б їм життєву переконливість. Сюжет явно тяжіє над героями, яким відводиться підкреслено службова роль. Здається, що письменник при створенні цих образів використовував виразні, але різкуваті і гранично економні засоби графічного малюнка. Проте певна контурність героїв, на наш погляд, гармонійно відповідає художній специфіці повісті.
Лев Кассиль, як вже було сказано, виступає в різних жанрах. У 1937 році він написав перший радянський спортивний роман «Воротар республіки», у 1956 - роман «Хід білої королеви», в 1961 - роман «Чаша гладіатора», а в 1967 - «Спортивні оповідання», віддаючи данину своїй закоханості у спорт. Він був знавцем спорту, спортивним оглядачем і, можна сказати, високопрофесійним спортивним уболівальником.
Обіймала Кассіля проблема формування характеру розкривається в його популярних повістях: «Черемиш - брат героя» (1938) і «Велике протистояння» (перша частина була опублікована в журналі «Піонер» в 1940 році). (Нарешті-то дівчинки дочекалися від улюбленого письменника книги не про хлопчаків.) В '«Великому протистоянні» глава перша починається щоденникової записом головної героїні Сіми Гранули-ної: «Тепер я вже можу судити остаточно, що життя мені не вдалася. Сьогодні мені стукнуло тринадцять років. Це вже дуже порядно. І за все моє життя у мене не було ні пригод, ні захоплень і взагалі ніяких цікавих випадків ... »Але дівчинка ще не знає, який незвичайною стане її життя, якщо вже вона потрапила в кассілевскую книгу, хоча ця глава називається полемічно« Дуже звичайно ». Перевернула звичайне життя школярки знаменна зустріч з режисером, дійсно народним артистом Расщепеем. Ревно служачи мистецтву, володіючи надзвичайно особистісним і професійним гідністю, він залучав до цих піднесеним і шляхетним орієнтирів свого життя всіх, хто потрапляв в орбіту його доброзичливого і вимогливого уваги. Чи не нагадує цей рідкісно гармонійно виписаний образ «дорослого героя», яким зазвичай не дуже-то щастить у книжках для дітей, самого автора? Хоча біографи Кассіля, очевидно, мають підстави вважати прототипом Расщепея режисера Сергія Ейзенштейна.
Під час війни письменник став отримувати безліч листів: читачі хотіли знати, як зустріла Сіма «велике протистояння» в історії своєї країни. Кассиль закінчив другу частину - «Світло Москви». Перша називалася «Моя Устя» - про роботу Сіми під керівництвом Расщепея над образом юної партизанки у Великій Вітчизняній війні 1812 року. Книга вийшла в 1947 році, до 800-річного ювілею Москви і в наступному році отримала першу премію на конкурсі Міністерства освіти РРФСР на кращу художню книгу для дітей. Письменник був зворушений, дізнавшись думку про його повісті суворого цінителя, видатного діяча мистецтва народного артиста СРСР В. І. Немировича-Данченка:
«Повинен зізнатися, що давно не читав оповідання, написаного з такою щирістю, простотою, зворушливістю і якимось особьм ароматом ... У всьому розповіді я не зустрів ні однієї фальшивої ноти. Весь час забуваєш, що це не справжній щоденник дівчинки, а твір Льва Кассіля. Є моменти, захоплюючі до сліз ... »
У своєму активному житті, тримаючи «руку на пульсі часу», письменник адекватно відобразив у двох своїх передвоєнних повістях дитячі мрії про незвичайні професіях: льотчика, артистки. А в роки війни Кассиль випускає в Детгиз збірки оповідань «Звичайні хлопці», «Твої захисники» (1942). У них оповідає про повсякденне героїзм не тільки дорослих, але й дітей. Приголомшливі приклади самопожертви письменник бачив і на уральських оборонних підприємствах, на Західному та Першому Уральському фронтах, і працюючи кореспондентом Всесоюзного радіокомітету на діючому Північному флоті (у Заполяр'я). Не випадково збірка оповідань «Всім серцем» був виданий у 1943 році Военморіз-датом. Збірка оповідань «Є такі люди», виданий в 1943 році, цікавий для сучасного читача, зокрема, тим, що, крім самих відомих, таких, як «Розповідь про відсутній» і «Федько з подплава», в ньому надрукований і оповідання « Зелена гілочка », присвячений дружині Кассіля, Світлані Леонідівні Собінова.
Тут же - недостатньо відоме оповідання «Тримайся, капітан!», Який, на жаль, перевидається не часто. Абсолютна більшість оповідань для дітей, написаних Кассіля у воєнні роки, засноване на подіях достовірних.
Істинно батьківській турботою про своїх читачів, прагненням нагадати їм про мирне дитинстві і вселити віру в те, що «все знову стане добре, все буде, як треба», пройнята повість 1944 року під дуже «кассілевскім» назвою:
«Дорогі мої хлопчики». Її тема - реальні труднощі життя ремісників, школярів маленького волзького містечка у важкі роки війни, їх суперництво ... з юнгами острова Валаам, поступово переросло в міцну дружбу. Їх спільна боротьба з ворогом реальним, а не вигаданим. У цьому одна з причин довгої популярності книги. Якщо герої першої кассілевской повісті сприймалися деякими критиками як «забавні ходячі карикатури», то в «Дорогих моїх хлопчаків» письменник працює не у графічній, а, можна сказати, в мальовничій манері.
Художній задум, стиль повісті проявляються вже в її зачині. З перших рядків письменник зацікавлює читача взаємопов'язаними елементами розповіді: завзятою полемікою на адресу «нудних людей» і чарівної цікавістю, створюваної введенням улюбленого ним мотиву придуманої країни і казкової лексики. Все це ретельно огортається таємницею: перший розділ загадково названа «Таємниця країни Лазуровий Гор». Таємниці судилося розкритися нескоро. Проте авторські нагадування про неї тримають заінтригувати читача в напруженому очікуванні на всьому протязі повісті.
Цій же меті підпорядкований і прийом перебивання двох сюжетних планів: розповідається про повсякденні події в житті Затонських хлопців, про їх первинних негаразди у спілкуванні з юнгами, але є ще й згадки про якусь Синього-рії. Деякі дивні вчинки хлопців та численні авторські натяки створюють таємничий підтекст. Таємниця хлоп'ячих занять розкривається тільки через 10 глав після початку. У розділі «Піонери-сінегорци Рибальського Затону» з'ясовується історія зародження гри в сінегорцев ... Придумав її разом з хлопцями їх улюблений старший друг і вихователь Арсеній Петрович Гай, в якому підкреслено схід-ство з Гайдаром. Лев Кассиль присвятив «Дорогих моїх хлопчаків» його пам'яті. Придумана дитячим письменником гра, що захопила хлопчаків, романтична обстановка їх зборів, корисні справи, що здійснюються в глибокій таємниці, - все це відверто нагадує події гайдарівської повісті «Тимур і його команда». Однак гайдаровскіх таємниця розкривається цілком на реалістичному матеріалі. Та ж таємниця дитячої гри, давно близька Кассіля, ускладнюється таємницею літературної казки, лише зовні пов'язаної з справжніми справами юних затонцев ... Звичайно, близький був би тимурівцями девіз сінегорцев: «Відвага. Вірність. Праця. Перемога ». Через 15 років після виходу «Дорогих моїх хлопчаків» в одному з листів (16 лютого 1959 р.) Л. А. Кассиль, підкреслюючи, що в казці «є своя філософія, яка і відображена в основній тенденції повісті в цілому», визнає, що фабульну інтригу казки йому «не вдалося органічно пов'язати з основним оповіданням», зі справами справжніх героїв повісті. Гадаю, що літературна казка, що створює фантастичний план, кінематографічно виразна, але вона перетворилася в добре виконаний, але погано прижився фон, на якому розгортаються реальні події життя справжніх героїв повісті.
І все ж юним читачам пощастило: Кассиль придумав для них свою третю країну в повісті «Будьте готові. Ваша високість! »У піонерському таборі на березі Чорного моря відпочиває Деліхьяр Сурамбук - наслідний дрінц Джунгахори. Автор з лукавою офіційністю дає довідку про цю неіснуючої країні. Називає, як належить, її площа, чисельність населення, столицю, тип державного устрою - конституційна монархія. Письменник створив малюнки трьох його країн. На джунгахорском гербі девіз стилістично відповідає специфіці цієї явно неєвропейської країни: по-східному витіювато проголошується, що один слон добра розтопче сотні змій зла. Книга пустотливо адресована дітям «до 16-ти». І багато хто з його читачів не сумніваються в існуванні придуманою ним країни.
До книги, озаглавлену Кассіля «Три країни, яких немає на карті» увійшли: «Кондуїт і Швамбранія», «Дорогі мої хлопчики», і «Будьте готові, Ваша високість!». Вона стала останньою, яку письменник тримав у руках ... Вийшла у світ буквально за день до його раптової смерті. У автоепітафіі Лев Кассиль написав: «Він відкривав дітям країни, / Яких на світі немає /. Навчаючи любити ту землю, / Що була йому дорожча за все на світі ». Поряд із самими «кассілевскімі» повістями, за які письменник отримав найбільше закидів на «хибному романтизмі», він написав твори в художньо-документальному жанрі, набагато більш прихильно прийняті критикою. Повість про юного партизана-розвідника Володі Дубініна «Вулиця молодшого сина», написана за документальними матеріалами, знайденим його старим другом, журналістом Максом Поляновський, вийшла в 1949 році. У центрі оповідання не стільки події життя юного героя, скільки проблема формування його характеру. Письменник щасливо уникнув ідеалізації, досягнувши того, щоб у книзі жив герой, якого читач міг би подумки посадити за парту. Керченські хлопці, що знали Володю, говорили: «Хоча Володя і позитивний тип, але він і кулаком вмів зрушити, і в смішні історії потрапляв. Йому чимало потрапляло в школі ... »« У Володі Дубініна, не принижуючи чарівної доблесті цього «молодшого сина» нашої Батьківщини, я прагнув виділити риси його духовної спорідненості, ті властивості, які можуть бути взяті на озброєння читачем, обнадіють його (виділено мною. - М.Б.) і поведуть по правильній дорозі творчості, праці, подвигу. Я переконаний, що в маленькому герої піонера-розвіднику Володі Дубініна творче начало не поступалося героїчного. То був чудовий характер дерзання ... »Володя Дубінін став ідеалом для багатьох читачів.
Повість про юного московському художника Колі Дмитриеве «Ранній схід» - принципово важливе відкриття не тільки у творчості Кассіля. Характерною рисою Колі Дмитрієва було поєднання рідкісної творчої обдарованості з ревним працьовитістю, що могло б призвести до героїчного служіння мистецтву для народу, якщо б життя його не обірвалася на п'ятнадцятому році. Раптова загибель 14-річних героїв могла би боляче травмувати їхніх однолітків-читачів, але Кассиль з максимальним людським і художнім тактом зміг уберегти їх від цього у своїх книгах. Кассиль відкриває нові можливості вже освоєного їм жанру, розширюючи рамки художньо-документальної повісті для дітей про їх ровесника, розробляючи теми, освітлені загальною ідеєю, в полярних типах сюжету, відповідного героїчного життя партизана і творчої художника.
Новаторство Л. Кассіля у виборі героя і трактуванні теми позначилося в незвичному для дитячої книги несобитійном характері сюжету. Автор ретельно простежує незавершившись процес становлення таланту юного художника. Напружений пульс творчих пошуків юного героя повісті чітко прослуховується в неквапливо розвивається сюжеті, і увага читачів зосереджується на процесі творчого розвитку їх ровесника. Первісне сприйняття починаючим художником творів російського класичного живопису в Третьяковській галереї ще стихійно, багато в чому неусвідомлено. Відтворюючи безпосередність зорових вражень молодшого підлітка, письменник коригує її професійним мистецтвознавчим узагальненням, що розвиває естетичні почуття юних читачів. Ця книга очолює цілий ряд статей і публіцистичних збірок Кассіля про естетичне виховання. Новаторство «Раннього сходу» проявилося у функціях пейзажу і в самому його зовнішності: письменник вводить в пейзаж складну художню деталь, організуючу нюанси настрою. Книга виховує у юних читачів і почуття підтексту, тонко вводиться автором: так, зокрема, вирішується й складна проблема фіналу «Раннього сходу». Звертає на себе увагу культура стилю повісті, що пояснюється неабиякими здібностями Кассіля-художника та музиканта.
У листі від 31 березня 1958 Л.А. Кассиль зазначав: прийшов до висновку, що «схильний підводити дітей впритул до рішень чималих філософських і етичних завдань, не знижуючи теми і голоси, прагнучи підняти читача на рівень вирішення теми». Допомогти дітям прочитати твори з такою установкою - наша педагогічна завдання. Не випадково Л.А. Кассиль був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР (1966 р.), потім СРСР. А 22 березня 1977 астроном Н. С. Черних назвав відкриту ним планету № 2149 Швамбранії. Це чи не визнання того, що Лев Кассиль і його книги зберігаються у вдячній пам'яті його читачів!
Список літератури.
Дитяча література / / під ред. Є.Є. Зубарєвої М., 1985 р.
Дитяча література / / під ред. А. В. Тернівського М., 1977 р.
3. Російська література для дітей. / / Під ред. Г.Д. Полозова М., 1998 р.