Кароліна Карлівна Павлова (Яніш) Народилася 10 липня 1807 р. в Ярославлі, але дитинство провела в Москві, куди переїхали її батьки. Батько поетеси Карл Іванович Яніш - німець, за освітою лікар забезпечив дочки прекрасне домашнє виховання. Дуже здібна, Кароліна чудово володіла іноземними мовами, добре знала російську і світову літератури, непогано малювала. Вірші почала писати рано.
З середини 20-х рр.. молода Яніш - часта гостя в салонах Єлагіної і Волконської.
Домашній альбом дівчата заповнений присвятами Баратинського, Язикова, Вяземського, Пушкіна. Ці роки - найщасливіша і в той же час сама сумна пора в житті Яніш. Адам Міцкевич-людина виняткових обдарувань, блискучий співрозмовник справив на Кароліну сильне враження, незабаром перейшло у взаємну любов. Поет зробив своїй учениці пропозицію. Але несподівано виникло непереборне перешкоду: багатий дядько, від якого залежало майбутнє всієї сім'ї Яніш, рішуче шлюбу.
У наприкінці 1827 р. Міцкевич поїхав до Петербурга. Йшли довгі місяці розлуки. У квітні 1829 р. відбулася остання зустріч поета з Кароліною. На прощання Міцкевич вписав до альбому дівчата присвяту:
Коли прогонових птахів несуться вервечки
Від зимових бур і завірюх і стогнуть у височині,
Чи не осуджує їх, друже! Навесні повернуться птахи
Законним ним шляхом до бажаної стороні.
Але, чуючи голос їх сумний, згадай одного!
Ледве надія знову блисне моїй долі,
На крилах радості примчуся я швидко з півдня
Знову на північ, знову до тебе!
Кароліна Карлівна згодом створила кілька віршів, присвячених її взаєминам з Міцкевичем і особливо 10 листопада - знаменної дати їх пояснення в любові. Серед них "Дума" (1840), "10 листопада 1840" (1840), "На 10 листопада" (1841), "Оповідання" (1842).
До тебе тепер я думу звертаю,
Безгрішне, хоч сумну, - до тебе!
Лину душею до далекого мені краю
І до відчуженої мені давно долі.
Так багато років минуло, - і дні негоди,
І радості зустрічалися дні не раз;
Так багато років, - і більш, ніж роки,
Події змінили нас.
Не такі розлучилися ми з тобою!
Розлучилися ми, - ти пам'ятаєш, поет? -
А щастя дар запропонований був долею;
Так, може бути, а може бути - і ні!
Так був підведений підсумок промайнули на зорі її життя надіям.
Першим друкованим виступом Кароліни Яніш був опублікований в 1833 р. у Німеччині збірник "Північний світло".
А через шість років у Парижі вийшов ще один збірник переказів поетеси - "Прелюдії". Тут були представлені не тільки російські, а й німецькі, англійські, італійські та польські поети в перекладі на французьку мову, а також кілька віршів самої перекладачки.
Діяльність перекладачки та пропагандиста російської поезії за кордоном отримала високу оцінку Бєлінського.
Кінець 1820-х і 1830-ті рр.. - Час формування Кароліни Яніш як поетеси.
Поезія Кароліни Павлової тісно пов'язана з російської романтичної школою, з творчістю Язикова, Баратинського, Лермонтова. Поетеса розробляла жанр послання і елегії (думи), своєрідну форму "оповідання у віршах". Такі, наприклад, "Стара", "Чернець", "Рудокопи", "Вогонь" і "Три душі".
Найважливіші з тим у творчості Кароліни Павлової - людина і світ, поет і суспільство.
Ні, не їм твій дар священний!
Ні, не їм твій чистий вірш!
Ні, не ти з піснею натхненною
Не підеш на ринок їх!
Заглушиш ти дум відгуки,
І не даси безумцям ти
Обмовляти твої мрії!
Лірика московської поетеси містила в собі широке коло питань: суперечка поколінь, суворі уроки життя, "жіноче питання".
Так, багато було нас дитячих подруг,
На дитячому святі зійдемося ми, бувало,
І нашою радістю гриміла будинку залу,
І з дзвінким реготом наш розлучався коло.
І ми не вірили ні смутку, ні бід,
Назустріч життя йшли натовпом світлоокий;
Відзначався перед нами світ розкішний і широкий,
І все, що було в ньому, належало нам.
Так, багато було нас - і де той світлий рій? ..
О, кожна з нас дізналася життя тягар,
Й небилиці то називає час.
І пам'ятає про себе, як ніби про чужу.
У 1856 р. Павлова їде подорожувати за кордон, 1858 р. залишає Росію назавжди. Вона влаштувалася в Дрездені і тут напружено працювала, перекладала німецькою мовою вірші і драми А. К. Толстого "Смерть Івана Грозного", "Цар Федір Іоаннович", поему "Дон Жуан".
Останнім оригінальним твором поетеси, виданим на батьківщині, був уривок зі спогадів, опублікований в журналі "Російський архів" (1875). Свою самотню старість Павлова доживала близько Дрездена, в містечку Хлостервіц. Померла вона 2 грудня 1893
Але в Росії не забули чудову поетесу. Свого часу Мов у одному з присвят Павлової, пророкуючи їй безсмертя, прозорливо писав:
Багато вам туги і нудьги!
Дай же боже вам довго жити.
Світ розумнішає: наші онуки
Будуть вас обожнюю.