Йошизава Акіра народився 14 березня 1911 р. у префектурі Тотігі в багатодітній родині, і був передостанньою, шостою за рахунком дитиною. З чотирьох старших сестер, троє вмерли від хвороб. Сім'я жила небагато: батько вирощував рис й овочі, продаж молока від декількох корів дозволяв сяк-так зводити кінці з кінцями. Але тим не менше в сім'ї приділяли велику увагу мистецтву, зокрема музиці; а зовсім ще маленький Акіра брав уроки живопису. Прищеплену з дитинства любов до мистецтва він проніс через все життя. З орігамі він уперше зіткнувся в три роки, коли сусідка склала йому паперовий човник. Старші брати швидко привели її в непридатний стан і Акіра спробував скласти точно таку ж, і не дивлячись на малий вік, йому це вдалося! У шість років Акіра пішов в школу і продовжував самостійно займатися орігамі, освоюючи традиційні для того часу фігурки. У тринадцять він перебирається в Токіо, де працює і вчиться у вечірній школі. У той час Акіра захопився буддистської філософією й регулярно відвідував храм.
У двадцять два роки Йошизава влаштовується на машинобудівну фабрику, де крім основної роботи вивчає нарисну геометрію. Незабаром йому доручають учити новачків читати креслення. При цьому Йошизава активно використовує орігамі, пояснюючи їм ази геометричних понять. Ці заняття мали успіх і викликали інтерес не тільки в його учнів, але й у власників фабрики. Тоді Акіра одержує дозвіл займатися орігамі в робочі години. У цей самий час у нього дозріває уявлення про те, що відсутня і в душі людини, і в природі абстрактна геометрія проявляється у світі у вигляді орігамі. Він вивчає класичне японське мистецтво бонсай, у якому дуже важливі почуття лінії, композиції й ритму, і розуміє, що на відміну від уміння складати композицій з кольорів, в орігамі поки немає міцно завойованих у країні позицій. Тим не менш, він вирішує спеціалізуватися на складанні, прекрасно усвідомлюючи, що йому доведеться йти неходженим шляхом поодинці. Друга Світова війна сплутала всі ці плани. Йошизава працював у військовому шпиталі, і в цих умовах приділяє час складанню. Коли його підрозділ виявилося в окупованому Гонконгу, він влаштовував виставку орігамі для поранених, розвішуючи особливо яскраві фігурки над ліжками видужуючих солдатів.
Після закінчення війни не було сенсу повертатися в розбомблений Токіо, де життя в цей час була особливо важка і після демобілізації Йошизава їде у своє рідне село в Тотігі, де кілька років перебивається випадковими заробітками. Він як і раніше не залишає своїх занять орігамі. Це був найважчий період у житті майстра: його дружина, з якою він обвінчався незадовго до війни, вмирає, роки йдуть, а його подвижницька праця залишається непоміченою. Ситуація змінилася тільки в 1950 р., коли директора школи префектури Точігі обрали президентом профспілки викладачів праці й мистецтв. Він був знайомий з братом Йосідзави, і в результаті Акіра може продемонструвати свої роботи на виставці прикладного мистецтва, організованої профспілкою. Виставка мала успіх і Акіра випав шанс розповісти про роль орігамі в освіті на з'їзді профспілки - несподіваний поворот долі приносить майстрові певну популярність. Тоді Акіра вирішує повернутися в Токіо й зробити орігамі своєю професією.
У той же час японському драматургові Тадасу Ізаві приходить на думку надрукувати на сторінках газети "Асахі Граф складені з паперу фігурки, що символізують цикл східного календаря. Ізаві радять звернутися до Йошизави, і той відразу погоджується. Кілька днів і ночей Йошизава творить, не виходячи зі спеціально знятої для нього кімнати. Опубліковані в газеті фігурки роблять справжню сенсацію - настільки вони витончені й граціозні. Таких орігамі японці ще не бачили! Поява фігурок в Асахі Граф виявилась поворотним моментом у житті майстра - безліч людей у Японії починають всіляко сприяти у розвитку орігамі, він їздить по країні, виступаючи з лекціями в школах і університетах. Його моделі публікують на сторінках періодичних видань. У 1953 році його роботи стають відомі на Заході, в основному завдяки переписці, що зав'язалася з Гершоном Легманом.
У 1954 році японською мовою виходить перша книга "Нове мистецтво орігамі". Вона зовсім невелика і відображає лише вершину айсберга творчості майстра. До моменту публікації книжки в Акіри накопичується вже кілька тисяч оригінальних моделей. У тому ж році він організує Міжнародний центр орігамі, а через два роки повторно одружується. Не маючи дітей, майстер і його вірна супутниця Кайо Йошизава вважають, що всі твори, які виходять з рук майстра - це їхні рідні діти. Популярність і слава майстра росте.
Як і багато хто в Японії, Акіра вважає, що самі божества творять красу його руками. Він не приступає до складання чергової фігурки, не створивши в душі молитву. Жодна з фігурок не схожа на інші - у кожної своя поза, вираз обличчя, свій неповторний вигляд. Більшість унікальних робіт зроблено на основі добре відомих базових форм, а накопичений з роками досвід дозволяє майстру отримувати з них все нові й нові неповторні твори, дивно нагадують живі об'єкти. Здається, що положення складок на деяких фігурках майстра точно не визначено, однак, це не так: "В орігамі не повинно бути випадкових ліній, - говорив майстер новачкам. - Кожна з них повинна бути продумана".