Зниження собівартості продукції на ВАТ Елема

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ЗМІСТ

Введення
1. Значення зниження собівартості продукції для економіки підприємства
1.1 Поняття і класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції
1.2 Джерела і чинники зниження собівартості продукції
1.3 Роль управління витратами в зниженні собівартості продукції
1.3.1 Система Абзорпшен-костинг.
1.3.2 Система АВС
1.3.3 Система «директ-костинг»
1.3.4 Система бюджетного управління
1.3.5 Таргет-костинг як найбільш значимий сегмент контролінгу
1.3.6 Модель управління матеріальними ресурсами
1. Аналіз витрат на виробництво продукції на ВАТ «Елема»
2.1 Загальна характеристика ВАТ «Елема»
2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників фінансово-господарської діяльності на ВАТ «Елема»
2.3 Загальна оцінка показників собівартості продукції
2.4 Аналіз складу і структури витрат на виробництво
2.5 Аналіз собівартості продукції по калькуляційних статтях
2.5.1 Аналіз прямих матеріальних витрат
2.5.2 Аналіз прямих трудових витрат
2.5.3 Аналіз непрямих і змінних витрат
2.6 Аналіз собівартості продукції на прикладі жіночої пальто
3. Рекомендації щодо зниження собівартості
3.1 Державне регулювання зниження собівартості
3.2 Виявлення резервів зниження собівартості продукції на ВАТ «Елема»
3.3 Розробка програми зниження собівартості
Заходи з управління загальногосподарськими витратами
Висновок
Література
Програми

ВСТУП
Суть економіки підприємства становить визначення витрат і результатів виробництва та їх складання. Результати діяльності підприємства різноманітні і включають поряд з виробничими і економічними
(Фінансовими) підсумками досягнення в області технічного і соціального розвитку. Порівняння витрат і результатів дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства.
В умовах ринкової економіки основною метою діяльності підприємства є досягнення максимального прибутку. Всі інші цілі підлеглі цій головній задачі, оскільки прибуток є основою і джерелом коштів для подальшого зростання інших показників.
Оскільки економічний результат виробництва в загальному вигляді визначається різницею доходу від продажу продукції (робіт, послуг) і витрати на їх виробництво і реалізацію, важко переоцінити важливість аналізу витрат та управління ними на підприємстві.
Управління витратами - засіб досягнення підприємством високого результату. Воно не зводиться тільки до зниження витрат, а й поширюється на всі елементи управління.
Собівартість продукції об'єднує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі. У зміні собівартості відображаються науково-технічні, соціально-економічні, організаційні та інші фактори виробництва. У собівартості продукції знаходить відображення ефективність використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, впровадження нової техніки і технології, підвищення якості продукції, вдосконалення організації виробництва, праці та управління.
Ось тому зниження собівартості продукції та оптимізація витрат є одними з основних напрямів удосконалення економічної діяльності підприємства і завжди знаходяться в центрі уваги.
Собівартість як економічна категорія тісно пов'язана з вартістю. Собівартість - це частина вартості. Вона виражає в грошовій формі вартість спожитих засобів і більшу частину вартості продукту. Собівартість є одним з ціноутворюючих чинників: висока собівартість не дозволяє сформувати конкурентоспроможні ціни, і навпаки - зниження собівартості є одним з основних умов високорентабельного виробництва навіть при незмінному рівні ринкових цін.
З вище сказаного можна визначити народногосподарське значення зниження собівартості   продукції. Воно полягає в наступному:
-За одних і тих самих ресурсах є можливість виробляти більше продукції;
-Прискорюється оборотність оборотних коштів;
-При раціональному використанні матеріальних засобів з'являється можливість менше вкладати капітальних вкладень у видобувні галузі, або при тому ж рівні фінансувати нарощувати обсяги матеріальних ресурсів (за рахунок ресурсозбереження);
-Зниження собівартості є найважливішим фактором інтенсифікації виробництва.
В умовах ринкової економіки роль і значення собівартості продукції для підприємства різко зростають. З економічних і соціальнихпозіцій необхідність зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному:
-У збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства,
-У появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;
-В появі більшої можливості для матеріального стимулювання працівників і вирішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
-В поліпшенні фінансового стану підприємства та зниження ступеня ризику банкрутства;
-В можливості зниження продажної ціни на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоспроможність продукції та
збільшити обсяг продажів;
-Для акціонерних товариств це є хорошою передумовою для виплати дивідендів і підвищення їх ставки.
Тому зниження собівартості продукції та проблеми ресурсозбереження займають ключові позиції в економічній політиці нашої держави.
Пропонована дипломна робота з актуальних проблем зниження
собівартості виробництва продукції виконана на підставі проходження виробничої практики на ВАТ «Елема» (м. Мінськ). При викладі матеріалу ставилося завдання показати не тільки, що потрібно робити для зниження витрат, але і як це робити, щоб процес управління витратами на підприємстві був ефективним.
Метою даного дослідження є пошук напрямків діяльності реального суб'єкта господарювання ВАТ «Елема» щодо зниження рівня витрат, а отже, підвищенню рівня його конкурентоспроможності.
Досягається поставлена ​​мета вирішенням наступних конкретних завдань:
-Досліджується поняття і класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції;
-Описуються джерела і чинники зниження собівартості продукції;
-Визначається роль управління витратами в зниженні собівартості продукції;
-Аналізується витрати на виробництво продукції;
-Рекомендуються заходи щодо зниження собівартості продукції на ВАТ «Елема».
1 ЗНАЧЕННЯ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Поняття і класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції
Витрати на виробництво і реалізацію продукції є одним з найважливіших показників, що характеризують діяльність підприємства. Їх величина впливає на кінцеві результати діяльності підприємства і його фінансовий стан.
Певний рівень витрат, що складається на підприємстві, формується під впливом процесів, що протікають в його виробничої, господарської та фінансовій сферах. Так, чим ефективніше використання у виробництві матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів і раціональні методи управління, тим більше з'являється можливостей для зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тим самим визначається значущість показника витрат на виробництво і реалізацію продукції в економічному механізмі підприємства.
При розгляді функцій витрат мова йде про вартісну залежності між обсягом виробленої продукції (причина) і споживанні факторів виробництва (наслідок) у розрахунку за діючими ринковими цінами.
До основних функцій витрат можна віднести: забезпечення простого відтворення, здійснення грошової форми обліку витрат на спожиті елементи виробничого процесу, ціноутворюючу функцію і ін
Кожне підприємство, перш ніж приступити до виробничої діяльності, вирішує, які витрати його чекають. Для виробництва продукції будь-якого виду необхідні три елементи: засоби праці, предмети праці і робоча сила. У процесі виробництва засоби праці та предмети праці переносять свою вартість на готову продукцію, а витрати робочої сили, виражені в заробітній платі, виступають як витрати на виробництво продукції. Поряд з цим підприємства несуть витрати на реалізацію продукції (реклама, витрати на тару, транспортування та ін)
Загальна сума витрат на виробництво і реалізацію продукції, виражена в грошовій формі, є реальні витрати підприємства.
Сукупні витрати живої і минулої праці, уречевленої в предметах і засобах праці, на виробництво та реалізацію продукції утворюють витрати виробництва і реалізації, а втілений у товарі суспільний продукт - його вартість. Витрати, які виражають витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції в грошовій формі, приймають форму собівартості. Разом з тим підприємства несуть ряд витрат, що відшкодовуються за рахунок інших джерел (прибутку, фондів і спеціального призначення, цільового фінансування та цільових надходжень, державного бюджету тощо). Але основна частка витрат включається в собівартість продукції. Вони повинні відшкодовуватися з вартості виробленої та реалізованої продукції і приносити дохід (прибуток).
Одні витрати на виробництво є простими, однорідними, інші - комплексними. Одна частина витрат включається в собівартість продукції безпосередньо прямим шляхом, інша - розподіляється. Одні витрати залежать від обсягу виробництва, інші - не залежать і т.д.
Тому все це різноманіття витрат, що утворюють собівартість продукції, необхідно класифікувати за певними ознаками. Це сприяє поліпшенню планування, прогнозування, обліку та аналізу.
За видами витрат вони поділяються на економічні елементи і статті калькуляції.
Економічні елементи показують, що витрачено і на яку суму в цілому по підприємству, незалежно від того, чи відносяться ці витрати до виробленої продукції або до робіт та послуг непромислового характеру.
До економічних елементів відносяться:
1. Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів).
2. Витрати на оплату праці.
3. Відрахування на соціальні потреби.
4. Амортизація основних засобів і нематеріальних активів.
5. Інші витрати.
Це угрупування є єдиною для всіх підприємств.
Угрупування витрат за економічними елементами не показує цільове використання коштів. Тому застосовується класифікація витрат за статтями калькуляції. В якості такої номенклатури статей калькуляції можуть бути:
1. Сировина і матеріали.
2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру.
3. Зворотні відходи (віднімаються).
4. Паливо і енергія на технологічні цілі.
5. Основна заробітна плата виробничих робітників.
6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.
7. Податки, відрахування в бюджет і позабюджетні фонди; збори і відрахування місцевим органам влади згідно із законодавством.
8. Витрати на підготовку і освоєння виробництва.
9. Знос інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати.
10. Загальновиробничі витрати.
11. Загальногосподарські витрати.
12. Технологічні втрати.
13. Втрати від браку.
14. Інші виробничі витрати.
Разом виробнича собівартість обсягу продукції.
15. Комерційні витрати.
Вся повна собівартість.
У залежності від питомої ваги окремих груп витрат та порядку їх включення до собівартості конкретних виробів при розробці галузевих методичних вказівок наведена номенклатура статей може скорочуватися або розширюватися. Так, наприклад, в деяких галузях можуть виділятися в окрему статтю транспортно-заготівельні витрати (відхилення у вартості матеріалів), допоміжні матеріали, амортизація основних засобів та ін
Всі витрати як за елементами, так і за статтями калькуляції визначаються на підставі єдиних первинних видаткових документів.
За призначенням усі витрати поділяються на технологічні (основні) та господарсько-управлінські (накладні).
До основних належать витрати, зумовлені безпосередньо процесом виробництва. У їх число входять: сировина і матеріали, паливо і енергія на технологічні цілі, заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби, витрати, пов'язані з освоєнням виробництва нових видів продукції і утриманням та експлуатацією машин та обладнання.
До накладних належать витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробництва (загальновиробничі і загальногосподарські витрати).
Таким чином, сукупність технологічних і управлінських витрат утворює виробничу собівартість продукції.
За способом включення до собівартості продукції всі витрати можна підрозділити на прямі, що розподіляються і непрямі.
Прямими є витрати, які на підставі первинних документів можуть бути віднесені безпосередньо на певні види продукції (робіт, послуг), з виготовленням (виконанням, наданням) яких вони пов'язані (сировина, заробітна плата робітників та ін.)
Розподіляються витрати (у разі, коли з одного виду матеріалів виготовляється кілька різних видів виробів; витрата рухової енергії; витрати на внутрішньоцехові переміщення матеріалів, деталей, вузлів та ін), знаходяться в безпосередній залежності від виготовлення виробів, часу роботи обладнання, ваги перевезених цінностей та ін Тому їх розподіляють між видами продукції і робіт по конкретним баз. При цьому повинна забезпечуватися точність їх розподілу.
Непрямі витрати можуть бути розподілені між об'єктами калькулювання лише умовно. До них відносяться господарсько-управлінські (накладні) витрати. При цьому бази для розподілу непрямих витрат визначаються виходячи з технології та організації виробництва і характеру випущеної продукції. Наявність непрямих витрат призводить до неточного підрахунку собівартості окремих видів продукції. Тому їх всіляко потрібно знижувати.
По відношенню до обсягу виробництва витрати поділяються на змінні і умовно-постійні.
Змінними є витрати, що змінюються залежно від зміни обсягу виробництва. До них відносяться: витрата сировини і матеріалів; палива та енергії на технологічні цілі; покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів і послуги виробничого характеру; на оплату праці виробничих робітників; на тару, упаковку і транспортування готової продукції, що включаються в комерційні витрати та ін
Умовно-постійними є витрати, які не залежать від зміни обсягу виробництва. До них можна віднести загальновиробничі і загальногосподарські витрати. Зі збільшенням обсягу виробництва в абсолютному виразі ці видатки зростають, а їх відносна частка в собівартості одиниці продукції знижується. У цьому сенсі вони як би є змінними.
За ступенем однорідності розрізняють витрати одноелементні (прості) і комплексні.
Одноелементні - це такі витрати, які складаються з економічно однорідних елементів (матеріали, зарплата та ін.)
Комплексні витрати являють собою сукупність різнорідних економічних елементів. До них можна віднести загальновиробничі і загальногосподарські витрати, витрати на освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку та комерційні витрати та ін Кожна з перерахованих комплексних статей включає витрати на матеріали, паливо, зарплату та інші елементи.
За доцільності виробничі витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.
До продуктивним належать витрати, пов'язані з виготовленням придатної продукції і освоєнням нових виробів.
Непродуктивні витрати пов'язані з випуском шлюбу, втратами від простоїв, недостачами цінностей на складах та ін
У залежності від характеру (від зв'язку з виробництвом) витрати поділяються на виробничі та комерційні.
Виробничі пов'язані з випуском продукції в цехах основного, допоміжного або обслуговуючих виробництв.
Комерційні витрати пов'язані з процесом відвантаження та реалізації продукції.
Виробничі і комерційні витрати разом утворюють повну собівартість реалізованої продукції.
Залежно від місця виникнення витрати враховуються по виробництвам, цехам, ділянкам, бригадам і т.п.
У залежності від часу виникнення і включення у витрати виробництва витрати можна підрозділити на поточні, майбутні і майбутніх періодів.
Поточні - це витрати вироблені в процесі виробництва і безпосередньо відносяться на витрати виробництва. До майбутнім належить створення резервів майбутніх витрат і платежів за рахунок витрат виробництва для майбутніх витрат у майбутніх періодах.
Витрати майбутніх періодів - це витрати, понесені в даному звітному періоді, але відносяться до майбутніх звітних періодів.
По відношенню до бізнес-плану вони можуть бути запланованими і неплановані, а по відношенню до формування собівартості продукції - включаються і невключаемимі в собівартість. Основний склад витрат, що включаються до собівартості продукції, встановлюється в централізованому порядку.
На практиці розрізняють собівартість товарної і реалізованої продукції. При визначенні собівартості реалізованої продукції необхідно враховувати, що частина товарної продукції даного або попереднього періоду залишилася на складі.
Ср = Сп - (Стзк - Стзн) (1.1)
де Ср і Сп - собівартість реалізованої та товарної продукції відповідно;
Стзк і Стзн - собівартість товарної продукції на складі на кінець і початок періоду.
1.2 Джерела і чинники зниження собівартості продукції
В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення зниження собівартості продукції на підприємстві різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному:
- У збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а, отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному виробництві;
- У появі можливості для матеріального стимулювання працівників і вирішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
- У поліпшенні фінансового стану підприємства і зниження ступеня ризику банкрутства;
- У можливості зниження продажної ціни на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоспроможність продукції та збільшити обсяг продажів;
- У зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їх ставки.
Можливості зниження собівартості продукції можна виявити і аналізувати за двома напрямками: по джерелах і факторам.
Під джерелами розуміються витрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції.
Щоб визначити ступінь впливу того чи іншого джерела зниження витрат виробництва, необхідно визначити структуру собівартості продукції. Під структурою собівартості розуміється її складу за елементами та статтями та їх частки в повній собівартості.
Структуру собівартості продукції характеризують такі показники:
- Співвідношення між живим і уречевлена ​​працею;
- Частка окремого елемента або статті в повних витратах;
- Співвідношення між змінними і постійними витратами, між основними і накладними витратами, між виробничими і комерційними (невиробничими) витратами, між прямими і непрямими і ін
Структура витрат дозволяє виявити основні резерви для їх зниження і розробити конкретні заходи щодо їх реалізації на підприємстві. При аналізі структури витрат необхідно знати, що існують статистичні і динамічні характеристики витрат.
Під статистичної характеристикою розуміється частка кожної статті витрат у загальному обсязі витрат на певну дату.
Під динамічною характеристикою розуміється зміна частки конкретної статті витрат у загальному обсязі витрат протягом аналізованого періоду.
При розгляді структури витрат підприємствам необхідно оцінювати кожну статтю з позиції значущості і контрольованості.
Визначаючи значущість статті необхідно мати на увазі наступне:
- Не можна отримати істотну економію за статтею витрат, становить близько 1% від всіх витрат;
- Для отримання 80% ефекту достатньо проаналізувати 20% видів витрат.
Визначаючи контрольованість статті, необхідно враховувати наступні моменти:
- Не кожна значуща (за питомою вагою) стаття дає практичну можливість для економії (наприклад, витрати на соціальні потреби);
- Крім докладного вивчення та аналізу значущих статей фінансовий менеджер повинен зосередити увагу на тих з них, які можна поступово знизити, а також на тих, які інтенсивно ростуть і можуть досягти великих розмірів найближчим часом.
Щоб планувати зниження витрат виробництва, в першу чергу, враховують той фактор, який надає найбільш значущий вплив на структуру собівартості.
Структура витрат у цілому по промисловості та її галузях щороку змінюється, про що свідчать дані, наведені в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1-Структура витрат на виробництво продукції промисловості
(У%) за 2000 рік
Галузі промисловості
Матері-
ціальні
витрати
На опла-
ту праці
Відрахування на
соц.нужди
Амортизація
Інші
витрати
Вся промисловість, 1995р
72,6
7,7
2,9
6,5
10,3
Вся промисловість, 1998р
74,5
9,4
3,6
3,9
8,6
Вся промисловість, 2000р
74,0
10,4
4,2
3,6
7,8
Електроенергетика
74,7
5,7
2,8
4,8
12,0
Паливна промисловість
86,9
3,0
1,6
4,8
3,7
Чорна металургія
77,4
6,2
2,9
5,3
8,2
Машинобудування і металообробка
68,7
15,7
5,9
3,6
6,1
Хімічна та нафтохімічна промисловість
69,4
9,7
4,2
5,3
11,4
Легка промисловість
70,3
14,6
5,7
2,6
6,8
Харчова промисловість
84,5
5,5
2,3
1,7
6,0
Аналізуючи дані, наведені в табл. 1.1, можна зробити наступні висновки:
1. У структурі собівартості промислової продукції (в цілому) за 2000 рік по відношенню до 1998 року зросла питома вага витрат на оплату праці з нарахуваннями (в 1,12 разів). Це обумовлено, в першу чергу, інфляційними процесами.
2. Зменшилися матеріальні витрати на 0,5 процентних пункту і витрати на амортизацію на 0,3 процентних пункту. Зниження частки амортизації в структурі витрат спричинене випередженням процесу вибуття основних фондів над процесом їх введення.
3. Серед галузей промисловості найбільша питома вага матеріальних витрат має паливна і харчова промисловості, що зумовлено постійним підвищенням закупівельних цін на продукцію, а також зростанням обсягу імпортної сировини для харчової промисловості.
Структура собівартості продукції знаходиться в русі і на неї впливає безліч факторів:
- Специфіка (особливості) підприємства. Виходячи з цього розрізняють: трудомісткі підприємства (велика частка заробітної плати в собівартості продукції); матеріаломісткі (велика частка матеріальних витрат); фондомісткі (велика частка амортизації); енергоємні (велика частка палива і енергії в структурі собівартості);
- Прискорення науково-технічного прогресу. Цей фактор впливає на структуру собівартості багатопланово. Але основний вплив полягає в тому, що під дією цього фактора частка живої праці зменшується, а частка уречевленої - збільшується;
- Рівень концентрації, спеціалізації, комбінування, кооперування і диверсифікації виробництва. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях.
Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами;
- Географічне місцезнаходження підприємства;
- Інфляція та зміна процентної ставки банківського кредиту та ін
Структура витрат на кожному підприємстві повинна аналізуватися як поелементному, так і в постатейному розрізі. Це необхідно для управління витратами на підприємстві з метою їх мінімізації.
Факторами зниження собівартості продукції виступають ті причини, які обумовлюють той чи інший рівень витрат. Всі чинники зазвичай підрозділяються на народногосподарські, внутрішньогалузеві і внутрішньовиробничі.
Народногосподарські фактори - це зміна цін на матеріали, конструкції, тарифів на електроенергію, тарифних ставок робітником.
Внутрішньогалузеві фактори передбачають покращення матеріально-технічного постачання, підвищення рівня концентрації виробництва і укрупнення підприємств, спеціалізацію, вдосконалення структури управління, розвиток кооперування.
Внутрішньовиробничі чинники передбачають впровадження укрупнених збірних конструкцій і деталей, економію матеріальних ресурсів, збільшення обсягу виконуваних робіт, поліпшення використання машин, механізмів та обладнання тощо
Можна виділити наступні напрямки, за якими можна намітити резерви зниження собівартості: сировина і матеріали; заробітна плата, витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальногосподарські та загальновиробничі витрати; зростання продуктивності праці.
Значення джерел і факторів зниження собівартості продукції дозволяє формувати планований рівень собівартості.
1.3 Роль управління витратами в зниженні собівартості продукції
Ефективне і раціональне управління сучасним підприємством немислимо без застосування цілого комплексу менеджерських інструментів. Управління витратами підприємства - складова цього комплексу.
Процес управління собівартістю продукції носить комплексний характер і передбачає вирішення питань формування витрат виробництва і собівартості як окремих видів продукції, так і по всій їх сукупності, встановлення продажних цін по кожному виробу і визначення їх рентабельності, виявлення і практичне використання резервів економії витрат і зниження собівартості, здійснення контролю за станом і характером змін фактичної собівартості і величини витрат у порівнянні з плановими показниками, затвердженими підприємством і в динаміці.
Виходячи зі змісту поняття «управління» основними елементами управління собівартості є прогнозування і планування, нормування витрат, організація їх обліку і калькулювання собівартості продажів, аналіз, контроль і регулювання діяльності по ходу її здійснення.
Безпосередньо в процесі управління витратами і собівартістю вирішують, де, коли і в яких обсягах мають витрачатися ресурси підприємства, де, для чого і в яких обсягах потрібні додаткові фінансові ресурси і як досягти максимально високого рівня віддачі від використання ресурсів. Тому метою управління собівартістю є забезпечення економного використання ресурсів та максимізація віддачі від них.
Кожне підприємство повинне передбачати використання різноманітної інформації про діяльність підприємства в системі управління собівартістю:
- При прогнозуванні, оцінці очікуваної величини витрат і встановлення показників собівартості продукції з метою виявлення шляхів розвитку підприємства та очікуваного прибутку і рентабельності на період більше двох років;
-В процесі планування, тобто обгрунтування величини собівартості на майбутні один-два роки з урахуванням факторів, які піддаються кількісній оцінці. Особливе значення при поточному плануванні собівартості має економічне обгрунтування рішень про виробництво нових виробів і зняття з виробництва застарілих, про облік ефективності використання всіх видів ресурсів, нової техніки, організаційно-технічних заходів, впровадження нової технології тощо;
- При нормуванні, визначенні оптимального розміру витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів при виробництві запланованої до випуску продукції;
- У процесі покращення обліку фактичних витрат, обгрунтування калькуляції собівартості продукції;
- При аналізі витрат шляхом порівняння фактичних показників з плановими, в динаміці, з підприємствами - конкурентами і розрахунку факторів, що впливають на ці зміни;
- У процесі контролю і регулювання показників по ходу господарсько-фінансової діяльності, виявлення резервів економії витрат виробництва і можливостей щодо зниження величини і рівня собівартості (за рахунок удосконалення управління та організації виробництва, усунення наявних недоліків в діяльності підприємства і т.д.).
З метою забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції, що випускається промислового підприємства має домагатися здійснення наступних заходів:
- Збільшити виробництво конкурентоспроможної продукції за рахунок більш низьких витрат і, отже, цін;
- Забезпечувати якісної і реальною інформацією про собівартість окремих видів продукції і враховувати їхні позиції на ринку в порівнянні з продукцією підприємств-конкурентів;
- Використовувати можливості гнучкого ціноутворення;
- Надати об'єктивні дані для складання фінансового плану та бюджету підприємства;
- Мати можливість оцінювати діяльність кожного структурного підрозділу з фінансової точки зору;
- Приймати обгрунтовані та ефективні рішення.
Підприємство повинно враховувати дві складові в справі управління собівартістю - внутрішню і зовнішню. Перша впливає на величину виробничої собівартості, а зовнішня - на собівартість реалізованої продукції.
Розвиток вітчизняного виробничого обліку і аналізу, наближення його до міжнародних стандартів пропонує вивчення і аналіз досвіду організації калькулювання та аналізу витрат в країнах з розвиненою ринковою економікою.
Вітчизняна практика суттєво відстає від зарубіжної в реалізації сучасних систем управління витратами, ядро ​​якого становлять методи управлінського обліку. Тому доцільно використовувати різні методики визначення собівартості для задоволення потреб управління. Це можливо в системі калькулювання нормативної собівартості у взаємозв'язку з урахуванням витрат за центрами відповідальності на основі собівартості, обмеженою змінними витратами.
У сучасних умовах ефективність механізму управління витратами зумовлюється дією ряду факторів, характерних для світової економіки в цілому: глобалізацією бізнесу, посиленням конкурентної боротьби, невизначеністю зовнішнього середовища надає негативний вплив, дестабілізуючи систему управління витратами природно-природними, соціально-економічними, правовими умовами виробництва. Отже, система управління повинна бути гнучкою, здатною адаптуватися до динамічно змінюються параметрами навколишнього економічного середовища.
У даній дипломній роботі запропоновані до розгляду наступні системи:
1. Абзорпшен-костинг (Absorption costing);
2. Система АВС (Activity-based Costing);
3. Директ-костинг (Direct-costing System);
4. Система бюджетного управління;
5. Таргет-костинг (Target costing);
6. Модель економічно обгрунтованого замовлення (ЕOQ-model).
1.3.1 Система Абзорпшен-костинг.
Система Абзорпшен-костинг призначена для обчислення повних витрат. Вона передбачає розподіл усіх витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції. При цьому витрати поділяються залежно від їх функціональної ролі на виробничі, реалізовані та адміністративні.
Розрахунок фінансового результату при цьому методі виглядає наступним чином:
Виручка
Виробничі витрати на реалізовану продукцію, в т.ч. постійні виробничі витрати.
Валовий прибуток чи валовий марка
Комерційні та адміністративні витрати
Чистий прибуток.
Метод абзорпшен-костинг має кілька варіантів, порівняльна характеристика яких представлена ​​в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2 - Порівняння варіантів абзорпшен-костинг
Статті витрат
Фактичний
абзорпшен-костинг
(Actual absorption
costing)
Нормальний
абзорпшен-костинг
(Normal absorption
costing)
Стандарт абзорпшен-
костинг (standart
absorption costing)
Основні матері-
али
Фактичне потреб-
ня * фактична
ціна
Фактичне потреб-
ня * фактична
ціна
Витрати по нормі *
фактичний
випуск * нормативна ціна
Заробітна плата
Фактично затра-
чено * фак-
тичні розцінка
Фактично
витрачено * факти-
чна розцінка
Витрати по нормі * фак-
тичний випуск *
нормальна розцінка
Змінні общепроізводст-
ються витрати
(ОПР)
Фактичне потреб-
ня * фак-
тичний
коефіцієнт ОПР
Фактичне
споживання пла-
новий коефіцієнти-
ент ОПР
Витрата по нормі * фак-
тичний випуск *
плановий коефіцієнт
ОПР
Постійні ОПР
Фактичне потреб-
ня * фак-
тичний коефі-
ціент
Фактичне
споживання
плановий
коефіцієнт ОПР
Витрата по нормі *
фактичний випуск *
плановий коефіцієнт
ОПР
При варіанті стандарт-костинг основне виробництво включає витрати, які повинні бути віднесені на продукт, а не ті, які насправді мали місце.
При нормальному калькулюванні коефіцієнт розподілу загальновиробничих витрат збільшується на фактичний обсяг. При стандарт-костинг бюджетний коефіцієнт загальновиробничих витрат множиться на норматив, розрахований як добуток фактичного обсягу на норму, наприклад, трудових витрат. При нормальному калькулюванні збираються дані тільки про фактичні витрати праці. При стандарт-костинг генеруються як фактичні, так і нормативні дані.
Стандарт-костинг схожий з вітчизняною системою нормативного обліку і дозволяє враховувати витрати з виділенням відхилень від норм із зазначенням їх причин виникнення.
1.3.2 Система АВС
У загальній системі управління витратами важливе місце займає система обліку витрат, заснована на діяльності, або калькулювання на основі діяльності. На російську мову назва даної системи можна перекласти як метод функціонально-процесного розрахунку собівартості. З'явившись 15 років тому, АВС швидко став базовим у таких компаніях, як «Кока-Кола», «Дженерал Моторс».
Традиційний облік витрат від початку орієнтований на оцінку запасів для надання інформації в основному державним органам. Але звичайна система розподілу витрат сьогодні неефективна, тому що змінилася структура витрат - питома вага матеріалів, живої праці і накладних витрат у собівартості продукції. Від правильності розподілу непрямих витрат залежить достовірність цін і прибутковість кожного продукту.
Суть методу АВС така.
Ефективним напрямком зниження витрат є управління ресурсопотребляющей діяльністю за допомогою її побудників (причин). Управління витратами має забезпечити реальне скорочення витрат шляхом скорочення діяльності, не що створює додану вартість, і вдосконалення діяльності, її створює, тобто підвищувальної цінність виробу.
Коротенько методологію системи АВС можна визначити наступним чином:
- Визначення основних видів діяльності підприємства: основні (фондомісткі, трудомісткі) і допоміжні (замовлення матеріалів, їх отримання, переробка, адміністративні витрати та ін);
- Визначення чинників собівартості по конкретних видах діяльності (наприклад, якщо планові витрати на виробництво збираються за серіями складових елементів будь-якої установки, то основним фактором, який впливає, буде кількість цих серій);
- Створення центрів відповідальності за кожним видом діяльності;
- Перенесення витрат з видів діяльності на створення продуктів. За базу розподілу приймається попит на продукцію. Як вимірник процесу тут виступають фактори собівартості, мають вплив з конкретного виду діяльності.
Метод калькуляції собівартості за операціями звичайно аналізується за такими параметрами, як оцінка запасів, прийняття рішення, контроль.
Основною особливістю системи АВС є виділення витрат, що відносяться на виробництво одиниці продукції, партії виробів, загальновиробничі і загальногосподарські витрати.
Даний метод має ряд переваг:
1) він дозволяє докладно аналізувати накладні витрати, що має велике значення для управління;
2) дає можливість більш точно визначити витрати на невикористовувані потужності для періодичного їх списання на рахунок прибутків і збитків; вартість одиниці продукції, оцінена за допомогою даного методу, є найкращою фінансової оцінкою спожитих ресурсів, тому що враховує складні альтернативні способи визначення зв'язків між продукцією і використанням ресурсів;
3) дозволяє непрямим чином оцінити рівень продуктивності праці - відхилення від кількості спожитих ресурсів, а отже, від випуску чи порівняння фактичного рівня розподілу витрат з тим обсягом, який міг би бути можливим при реальному забезпеченні ресурсами;
4) не тільки доставляє нову інформацію про витрати, але і генерує ряд показників нефінансового характеру, в основному, вимірників обсягу виробництва та визначення виробничих потужностей підприємства;
5) витрати за певними операціями і кількість об'єктів розподілу витрат представляють індивідуальні вимірювачі продуктивності. У сукупності вони можуть дати коефіцієнти розподілу витрат, які можуть служити в якості вимірників продуктивності кожного виду діяльності, контролю з боку керівного персоналу;
6) при застосуванні отриманої інформації про собівартість продукції для цілей ціноутворення підвищується конкурентоспроможність продукції в умовах ринку;
7) метод може послужити відправною точкою для зниження витрат і підвищення ефективності роботи підприємства;
8) можна отримати інформацію про прибутковість або збитковість роботи з окремими клієнтами.
Ефективним буде застосування методу на підприємствах, де накладні витрати становлять значну частку в собівартості продукції, насамперед у капіталомісткому виробництві з високим рівнем механізації і автоматизації праці. При наявності великої номенклатури та різноманітного асортименту продукції, що випускається застосування методу найбільш доцільно.
Усі витрати можна підрозділити на такі види:
1) витрати, що відносяться до індивідуальних одиницям, що випускається. Це витрати, які в значній мірі визначаються обсягом випуску. Традиційно прикладом таких витрат є прямі матеріальні витрати на одиницю;
2) витрати, що відносяться до партій, які визначаються, в першу кількістю партій (вартість переналаштування обладнання для випуску кожної партії);
3) витрати, що відносяться до конкретних видів продукції. Деякі види витрат, наприклад, реклама якого-небудь товару, визначається безпосередньо його існуванням;
4) витрати, що відносяться до конкретних замовникам (вартість обслуговування клієнта визначається його існуванням і запитами);
5) витрати, що відносяться до підприємства в цілому, які взагалі не можуть бути об'єктивно пов'язані з конкретним видом продукції (витрати на охорону, апарат управління).
Найбільш ефективним є застосування методу АВС тоді, коли найбільшу частку витрат у собівартості складають витрати видів 2,3,4.
Метод є потужним інструментом підвищення «прозорості» компанії і їх кількісної оцінки зовнішніх чинників і витрат ресурсів, які не можуть бути адекватно оцінені при застосуванні традиційної системи розрахунку собівартості.
У результаті підвищення «прозорості» можна абсолютно по-іншому побачити собівартість продукції, а також результативність роботи з тим чи іншим замовником. Це дозволяє визначити «вузькі» місця, що потребують оптимізації та підвищення ефективності роботи.
Збільшення конкуренції на глобальному рівні призвело до того, що фактична собівартість стала основним фактором у новій конкурентній боротьбі. У той же час сучасні інформаційні технології дозволяють по-новому обробляти, збирати та аналізувати дані, отримувати більш точні відомості про витрати і, отже, приймати правильні стратегічні рішення. Це зробило функціонально-процесний метод розрахунку собівартості одним з найбільш популярного у світі інструментів розрахунку собівартості і ціноутворення.
1.3.3 Система «директ-костинг»
У зарубіжній теорії та практиці обліку і аналізу в даний час самої точної вважається калькуляція, у яку включені тільки витрати, безпосередньо пов'язані з випуском даної продукції, а не калькуляція, яка після численних розрахунків і розподілів включає в себе всі види витрат підприємства.
Тому з метою вдосконалення методики прийняття управлінських рішень було розроблено облік змінних витрат (директ-костинг).
При системі директ-костинг визначається обмежена собівартість, що включає в себе лише суму змінних витрат. Для оцінки та аналізу ефективності діяльності підприємства цей показник порівнюється з виручкою за період і визначається прибуток за звітний період (брутто-прибуток, сума покриття). Нетто-прибуток підприємства являє собою різницю між отриманою величиною і сумою постійних витрат, які не розподіляються між видами продукції, а списуються загальною сумою на фінансові результати звітного періоду (одноступечатий облік сум покриття).
- Виручка від реалізації
- Змінні виробничі витрати, розподілені по носіях витрат
- Змінні управлінські і збутові витрати, розподілені по носіях витрат
- Маржинальна прибуток по носіях витрат
- Постійні витрати
- Нетто-результати за звітний період (прибуток)
Важливим достоїнством системи директ-костинг є можливість детального та якісного аналізу залежності між обсягом виробництва, собівартістю, маржинальним доходом і прибутком.
В умовах ринкової економіки директ-костинг дає інформацію про можливість використання в конкурентній боротьбі демпінгу - продажу товарів за явно заниженими цінами, що пов'язано з встановленням нижньої межі ціни. Цей прийом застосовується в періоди тимчасового скорочення попиту на продукцію для завоювання ринків збуту.
Таким чином, завдяки директ-костинг розширюються аналітичні можливості обліку, причому спостерігається процес тісної інтеграції обліку та аналізу.
Незважаючи на всі переваги, які дає описувана система «творцям» і користувачам інформації, організація виробничого обліку і аналізу за системою директ-костинг пов'язана з низкою проблем, які випливають з особливостей, властивих цій системі, зокрема:
- Виникають труднощі під час поділу затрат на постійні та змінні, оскільки чисто постійних чи чисто змінних затрат не так вже й багато;
- Директ-костинг не дає відповіді на питання, яка повна собівартість продукту, тому потрібний додатковий розподіл умовно-постійних витрат, коли необхідно знати повну собівартість готової продукції.
Ці проблеми вимагають додаткового рішення, що, в принципі, призводить до ускладнення і подорожчання облікових і аналітичних процедур.
Таким чином, дана система дозволяє аналізувати витрати й результати діяльності, дає можливість управляти величиною прибутку, що є найважливішим показником діяльності підприємств в умовах ринкової економіки, вимагає обдуманого і зваженого підходу до використання.
1.3.4 Система бюджетного управління
Інтерес до системи бюджетного управління в останні роки різко зріс. Необхідність збереження конкурентоспроможності змушує шукати шляхи зниження витрат. Чималі резерви зменшення витрат закладені у чіткій організації роботи всіх служб підприємства, їх вміння передбачати розвиток ринкової ситуації й ефективно вибудовувати лінію спільних зусиль. Дієвим інструментом вирішення цього завдання є система бюджетного планування та управління або просто «бюджетування».
Бюджетування - це система, яка забезпечує зв'язок виробничого та операційного планування та управління з фінансовою, що охоплює всі підрозділи і що використовує сучасні інформаційні технології та методи організації управління.
Управління на основі системи бюджетів базується на наступному поданні: вся діяльність підприємства полягає в балансуванні доходу і витрати з чітко визначеними місцями їх виникнення і закріпленням відповідальності за керівником відповідного рангу. Управлінці підприємства, плануючи свої дії в майбутньому, мають можливість оцінити, наскільки фактичні результати відповідають їх планам. Встановлюється економічна ефективність діяльності підприємства в цілому і його окремих структурних підрозділів, плануються і фіксуються реальні притоки і відтоки грошових коштів, визначаються економічний потенціал та фінансовий стан.
Впровадження системи бюджетного управління - тривалий і комплексний процес, пов'язаний з багатостороннім перетворенням підприємства.
На відміну від формалізованого звіту про прибутки і збитки або бухгалтерського балансу бюджет не має стандартизованої форми, яка повинна суворо дотримуватися. Структура бюджету залежить від того, що є його предметом, розміру організації, ступеню, в якій процес складання бюджету інтегрований з фінансовою структурою підприємства.
В основі бюджетування лежить загальний (головний) бюджет, який являє собою скоординований за всіма підрозділами або функціями план роботи підприємства в цілому. Він складається з оперативного (операційного) і фінансового бюджетів.
Оперативний бюджет - це система бюджетів, що відбивають поточну (виробничу) діяльність підприємства і характеризують доходи або витрати за операціями на плановий період для сегмента або окремої функції організації.
Оперативний бюджет включає:
- Бюджет продажів;
- Виробничий бюджет;
- Бюджет виробничих запасів;
- Бюджет закупівель (використання матеріалів або прямих витрат на них);
- Бюджет загальновиробничих витрат;
- Бюджет трудових витрат;
- Бюджет комерційних витрат;
- Бюджет загальних і адміністративних витрат;
- Прогнозний звіт про прибутки та збитки.
Фінансовий бюджет включає:
- Бюджет капітальних витрат (інвестиційний бюджет);
- Прогнозний баланс.
Бюджет є інструментом як планування, так і контролю. На самому початку періоду бюджет являє собою план або норматив; далі він служить засобом контролю, за допомогою якого служба менеджменту може визначити ефективність дій і скласти план заходів щодо вдосконалення діяльності компанії в майбутньому.
Слід зауважити, що впровадження бюджетування, як правило, не призводить до «ломки» компанії, серйозним організаційних і кадрових змін. Швидше аналіз організаційної структури та основних бізнес-процесів управління і планування в ході фінансової структуризації дозволяє менеджменту компанії замислитися над їх більш оптимальною організацією. Точно так само аналіз собівартості дає можливість виявити «вузькі місця» і замислитися над витратами.
1.3.5 Таргет-костинг як найбільш значимий сегмент контролінгу
Таргет-костинг - це концепція управління, що підтримує стратегію зниження витрат і реалізує функції планування виробництва нових продуктів, контролю витрат і калькулювання цільової собівартості відповідно до ринкових реалій.
Необхідно відзначити, що крім області виробництва інноваційних продуктів таргет-костинг все частіше застосовується на підприємствах сфери обслуговування, а також в неприбуткових організаціях (наприклад, у медичних клініках).
В основі системи цільового управління витратами лежить дуже проста ідея: якщо для успішного бізнесу виріб треба продавати за ціною, що не перевищує ринкову, то визначення собівартості майбутньої продукції починається саме з встановлення ціни на неї. Традиційний метод ціноутворення був просто вивернуть «навиворіт». Спочатку визначається ринкова ціна на даний вид продукції, потім встановлюється бажаний розмір прибутку, і лише потім розраховується максимально допустимий розмір собівартості.
Таргет-костинг дає можливість керівництву компанії приймати управлінські рішення про виробничій програмі вже на ранніх стадіях життєвого циклу продукту (на стадії його розробки). Система повністю орієнтує підприємство на ринкові умови. У той же час виконується її основне завдання: визначення такої собівартості продукції, яка за ціною, жорстко заданої ринком, дозволить підприємству отримати прибуток.
Таким чином, допустимий розмір собівартості по таргет-костинг визначається наступним чином: Ціна - Прибуток = Собівартість
Ринкова ціна в даному випадку називається цільовою ціною (target price), бажана різниця між собівартістю і продажною ціною - цільовий прибутком (target profit), а собівартість, за якою виріб повинен бути виготовлено, - цільовий собівартістю (target cost).
Процес встановлення цільової ціни передбачає використання трирівневого аналізу «якість продукту - набір функціональних характеристик продукту - ціна продукту». Вона визначається за допомогою маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринковою ціною продукту.
Необхідно відзначити, що поняття «цільова собівартість» відрізняється від поняття «планова собівартість». Відмінність полягає в тому, що планова собівартість розраховується на підставі норм і нормативів, які існують на даному підприємстві, які в свою чергу орієнтуються на існуючі технології виробництва, характеристики продукції, що випускається. У свою чергу цільова собівартість - це значення собівартості, максимально допустиме в ринкових умовах.
Переваги таргет-костинг полягають у систематизації заходів щодо зниження витрат при максимальній орієнтації на задоволення запитів клієнтів. За допомогою поділу цільових витрат встановлюються точні норми витрат, які підвищують увагу менеджерів до контролю за витратами підприємства.
У свою чергу ризики таргет-костинг можуть полягати в недостатньо точному визначенні цільової ціни (завищеною і заниженою) або функціональних переваг споживачів. Для нівелювання подібних ризиків рішення по «дроблення» продукту на конструкційні групи з оптимізацією властивих їм витрат повинні прийматися не тільки за результатами таргет-костинг, але також з використанням інших інструментів контролінгу, наприклад, аналізу «виробляти або купувати» і т.д.
1.3.6 Модель управління матеріальними ресурсами
Необхідною умовою зниження собівартості продукції, зростання прибутку і рентабельності є ефективне управління матеріальними ресурсами, оскільки вони, як правило, займають значну питому вагу в собівартості продукції. Ефективне управління матеріальними ресурсами передбачає вирішення наступних завдань:
- Оптимізація загального розміру й структури матеріальних ресурсів;
- Мінімізація витрат, пов'язаних з їх доставкою, зберіганням та обслуговуванням;
- Забезпечення ефективного контролю за їх збереженням і рухом.
У практиці зарубіжних країн для ефективного управління запасами широко застосовується модель економічно обгрунтованого замовлення (EOQ-model), яка з успіхом може бути використана на підприємствах нашої країни. Методика розрахунку цієї моделі заснована на мінімізації сукупних витрат із закупівлі та зберігання запасів. При цьому всі витрати ділять на 2 групи:
- Витрати з доставки запасів, включаючи витрати з транспортування і приймання;
- Витрати зі зберігання товарів на складах, куди включаються витрати на утримання складських приміщень і устаткування, заробітна плата персоналу. При варіанті стандарт-костинг основне виробництво включає витрати, які повинні бути віднесені на продукт, а не ті, які насправді мали місце.
Для визначення ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих і приватних показників (табл. 1.3)

Таблиця 1.3-Визначення ефективності використання матеріальних ресурсів
Показники
Методика розрахунку
1
2
1. Узагальнюючі показники
1.1. Прибуток на рубль матеріальних
витрат
П / МОЗ
Визначається відношенням суми
прибутку від основної діяльності (П) до
сумі матеріальних витрат (МЗ).
Характеризує ефективність вико-
тання матеріальних ресурсів
1.2. Матеріаловіддача
Мо = ТП / МОЗ
Визначається відношенням вартості виробленої продукції (ТП) до суми матеріальних витрат. Показує, скільки продукції вироблено з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів
1.3 Матеріаломісткість
Ме = Мз / ТП
Визначається відношенням суми матеріа-
льних витрат до вартості виробленої продукції. Характеризує рівень
матеріальних витрат, що припадають на
1 крб. товарної продукції.
1.4. Коефіцієнт співвідношення
темпів зростання виробництва та
матеріальних витрат
К = ТрVпр / ТрМЗ = IВП / IМЗ
Визначається відношенням індексу випус-
ка продукції (IВП) до індексу матеріальних
них витрат (IМЗ). Характеризує динаміку матеріаловіддачі і розкриває чинники
її зростання

Продовження таблиці 1.3

1
2
1.5 Питома вага витрат у собівартості
К = МОЗ / СБполн
Визначається відношенням суми матері-
альних витрат до повної собівартості
продукції (СБполн.). Динаміка показників
Щоб характеризує зміну матеріалоем-
кістки продукції.
2. Приватні
показники
2.1. Паливоємність, енергоємність, сировина-ємність
Характеризують ефективність вико-
вання окремих видів матеріальних
ресурсів і рівень матеріаломісткості
окремих видів продукції
На кількість витрачених матеріалів на одиницю продукції впливають такі фактори:
- Якість матеріалів;
- Можливість заміни одного виду матеріалу іншим;
- Технологія виробництва;
- Організація матеріально-технічного постачання;
- Кваліфікація працівників;
- Норми витрат матеріалів;
- Втрати і т.д.
Для визначення рівня впливу цих факторів вивчаються акти про впровадження відповідних заходів, документи про зміну норм витрат і ін
Вартість матеріальних ресурсів залежить від їхньої якості, ринків сировини, зростання цін у зв'язку з інфляцією, рівня транспортно-заготівельних витрат і ін
За результатами аналізу необхідно внести пропозиції в область ресурсозбереження, які дозволили б підвищити ефективність використання матеріальних ресурсів на підприємстві.
Використання запропонованих напрямків щодо вдосконалення системи управління витратами забезпечить більш органічну адаптацію до ринкових умов, дозволить підвищити конкурентоспроможність підприємства, оскільки, по-перше, розроблені положення спрямовані не тільки на оптимізацію рівня витрат, але й на вдосконалення управління підприємством в цілому, по-друге, запропоновані методи вирішення управлінських завдань носять практичний характер і можуть бути впроваджені у виробничу діяльність підприємства.

2 АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ НА ВАТ «ЕЛЕМА»
2.1 Загальна характеристика ВАТ «Елема»
ВАТ «Елема» є найбільшим підприємством-виробником верхнього жіночого та чоловічого одягу в республіці Білорусь, які пройшли тривалий шлях розвитку.
У 1991 році з Мінського виробничого об'єднання ім. М.К. Крупської виділилося самостійне підприємство - швейне підприємство «Елема» (абревіатура від «елегантнае моднае адзенне), яке з 1991 року по жовтень 1993 року працювало в умовах оренди, а 23 жовтня 1993 власність стала колективною.
Працюючи в умовах колективної форми власності, підприємство за рахунок чистого прибутку й особистих коштів працюючих викупило частку власності, що належить державі. На базі колективного підприємства «Елема» з 1 січня 1996 року утворено відкрите акціонерне товариство з однойменною назвою з статутним капіталом 26847,4 млн. руб., Поділеним на 536948 акції (з них привілейованих - 0,4%), при цьому частки держави в ВАТ немає.
В даний час ВАТ «Елема» входить до складу концерну «Беллегпром». Крім концерну «Беллегпром» органами управління ВАТ «Елема» відповідно до Статуту є: збори акціонерів, правління, директор.
У відповідності до Статуту підприємства основними видами діяльності ВАТ «Елема» є:
- Виробництво товарів народного споживання;
- Оптова та роздрібна торгівля товарами народного споживання;
- Оптова торгівля за іноземну валюту;
- Організація фірмової торгівлі.
Обсяг продукції, що випускається становить 638-627 тис. одиниць на рік, при цьому на експорт йде 288-340 тис. одиниць на рік. Асортимент продукції, що випускається досить широкий і різноманітний (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1-Структура продукції, що випускається на ВАТ «Елема», тис. шт
Наіменова-
ня
2002р
2003р
Відхилення
абсолютне
відносне,
%
1
2
3
4
5
1.Пальто, напівпальто
457
383
- 74,0
- 16,19
2. Піджаки
84
86
2,0
+ 2,38
3. Куртки
24
33
9,0
+ 37,50
4. Штани
27
58
31,0
+ 114,81
5. Плаття
5
4
- 1,0
- 20,00
6. Спідниці
28
48
20,0
+ 71,43
7. Плащі
8
2
- 6,0
- 75,00
8. Костюми
0
0
0,0
0
9. Блузки
3
10
7,0
+ 233,33
10. Інші
2
3
1,0
+ 50,00
Разом по асор-
тіменту
638
627
98,3
- 1,72
З таблиці 2.1 видно, що обсяг випуску в цілому знизився на 1,72%, що викликано багатьма негативними факторами роботи підприємства (низька платоспроможність населення, високі митні платежі і т.д.). Однак збільшився випуск піджаків, курток, брюк, спідниць, блузок і інших виробів.
Незважаючи на те, що швейна фабрика була побудована в 1930 році, вона оснащена в даний час новітньою технікою. Оснащення підприємства сучасним обладнанням дозволяє виробляти продукцію найвищої якості, що відповідає вимогам моди. На підприємстві трудиться великий колектив конструкторів, модельєрів, художників, що створюють нові сучасні моделі одягу.
Продукція ВАТ «Елема» реалізується в магазинах Західної Європи під марками фірм, для яких підприємство виготовляє продукцію з давальницької сировини, а також користується стійким попитом у покупців і є конкурентоспроможною як на ринку республіки Білорусь, так і за її межами. Ціни на продукцію, що випускається договірні.
З 1993 року на ВАТ «Елема» змінився підхід до виробничо-збутової діяльності. Так, якщо раніше орієнтація всієї господарської діяльності була на виробництво, і відповідно з цим виникали труднощі через неузгодженість служб матеріального забезпечення, виробництва та збуту, то тепер на перше місце ставляться інтереси покупців, вивчення попиту.
Щоб продукція була конкурентоспроможною і користувалася високим попитом у споживачів необхідно, щоб вона виготовлялася з високоякісної сировини. На ВАТ «Елема» цьому питанню приділяється велика увага. В даний час перевагу в питаннях постачання сировини віддається іноземним фірмам.
Державне регулювання діяльності підприємства здійснюється тільки непрямими методами (шляхом оподаткування). ВАТ «Елема» не бере участь у комплексних цільових програмах і не бере участі у виконанні держзамовлень.
Контроль держави за оплатою праці і цінами на продукцію підприємство носить рекомендаційний характер. Підвищення ціни на виріб може здійснюватися у розмірі не більше ніж на 2% в порівнянні з ціною за попередній місяць.
Виробнича структура ВАТ «Елема» включає в себе склад сировини, експериментальний цех, підготовчий цех, розкрійний цех, кілька швейних цехів, склад готової продукції, навчально-курсовий комбінат, ділянка пошиття малих серій.
Цехи основного виробництва на ВАТ «Елема» здійснюють виробництво продукції на базі передового зарубіжного обладнання.
В експериментальному цеху для розмноження і розкладки лекал використовується автоматизована система «Інвесмак» фірми «Інвестроніка» (Іспанія). Впровадження нового обладнання та вдосконалення організації праці в експериментальному цеху дозволило збільшити кількість розроблюваних моделей.
У підготовчому цеху встановлено верстати для проміру і розбракування тканин з комп'ютерною приставкою фірми «Shelton» (Великобританія), що забезпечують автоматизацію проміру ширини тканини через кожні 3 метри, довжини шматка, зрівнювання кромки по одній стороні при намотуванні тканини в рулон.
У розкрійному цеху використовуються настилочні комплекси фірми «BuUmer» (ФРН).
У швейних цехах встановлені універсальні і спеціальні швейні машини, оснащені засобами автоматизації допоміжних операцій (закріплення початку і кінця рядки, зупинки голки у верхньому положенні, обрізки ниток) фірми «Pfaff» (ФРН), «Reece» (Голландія), напівавтомати фірми «Beisler »(ФРН), обладнання для волого-теплової обробки з програмним управлінням фірми« Test »(Великобританія) і прасувальних обладнання фірми« Veit »(ФРН).
У 1993 році у зв'язку з падінням попиту на швейні вироби на внутрішньому ринку було вирішено випускати швейні вироби з давальницької сировини в рамках виробничо-технічної кооперації. В даний час ВАТ «Елема» співпрацює з англійськими компаніями «LAS» LTD, «REGGIE $ K»; французькими «Shani» LTD, «Van-de-Mod»; голландською фірмою «Flyro»; американської «Night Line»; канадською « Vendehil »і італійськими партнерами. Слід відзначити і засновану на довгострокових договірних відносинах кооперацію з фірмою «Імельда».
У результаті витрачених колективом зусиль і раціонально організованим процесом управління виробничою та фінансовою діяльністю ВАТ «Елема» на даний момент є одним з найбільш перспективних підприємств галузі.
2.1. Аналіз основних техніко-економічних показників фінансово-господарської діяльності на ВАТ «Елема»
Простежимо динаміку основних техніко-економічних показників роботи ВАТ «Елема» за останні 3 роки (див. таблицю 2.2).
Таблиця 2.2-Основні техніко-економічні показники роботи ВАТ «Елема» за 2001-2003рр.
Найменування показника
Одиниці
вимірювання
2001р
2002р
2003р
Відхи-
ня,
% 2002р
від 2001р
Відхи-
ня,
% 2003р
від 2002р
1
2
3
4
5
6
7
1.Товарная
продукція в діючих
цінах
тис. руб
25741948
35556547
34033205
+ 38,1
- 4,3
2. ТНП
тис.руб.
62741168
72751262
74170699
+16,0
+ 2,0
3.Товарная
продукція в порівнянних
цінах
тис.руб.
57256733
75010692
75696775
+31,0
+ 0,9
4. Обсяг
експорту, в
тому числі: країни далекого заруб-
жья
країни СНД
тис.дол.
США
20922,5
21199,5
19146,6
+1,3
- 9,7
тис.дол.
США
6532,7
7235,7
8343,7
+ 10,8
+ 15,3
тис.дол
США
14389,8
13963,8
10802,9
- 3,0
- 22,6
5. Обсяг імпорту
тис.дол.США
17250,9
15387,8
16477,4
- 10,8
+ 7,1
6. Виручка від реалізації
тис. руб.
30327999
37575340
42185243
+ 23,9
+ 12,3
7. Балансова
прибуток
тис.руб.
3315433
2611654
1397662
- 21,2
- 46,5
8. Прибуток від реалізації
тис.руб.
5048315
5122506
2855586
+ 1,5
- 44,3
9. Собівартість реалізованої продукції
тис.руб.
19643249
25486491
31377504
+ 29,7
+ 23,1
10. Рента-
бельність реалізованої продукції
%
25,7
20
9,1
- 22,2
- 54,5

Продовження таблиці 2.2

1
2
3
4
5
6
7
11. Собі-
вартість ви-
пущеної про-
дукції
тис.руб.
21716928
30392613
30739715
+ 39,9
+ 1,1
12.Рентабельность випущеної продукції
%
18,5
17
10,7
- 8,1
- 37,1
13.Чісленность всього персоналу
в т.ч. ППП
чол
1611
1641
1610
+ 1,9
- 1,9
чол
1472
1481
1451
+ 0,6
- 2,0
14.Фонд за-
бітної плати персоналу
в т.ч. ППП
тис. руб
4072606
6046473
6598129
+ 48,5
+ 9,1
тис.руб.
3799011
5570592
6033471
+ 46,6
+ 8,3
15.Средняя за-
робітна плата
в т.ч. ППП
руб.
210022
306203
340261
+ 45,8
+ 11,1
руб.
214232
313494
344591
+ 46,3
+ 9,9
16.Продукція в натуральному вираженні
в т.ч. з даваль-
тичного сировини
тис.шт
700
638
627
- 8,9
- 1,7
тис.шт
333
288
340
- 13,5
+ 18,1
Аналізуючи динаміку техніко-економічних показників роботи ВАТ «Елема» за 2001-2003 роки, наведених у таблиці 2.2., Не можна сказати про стабільність стану підприємства.
2002 рік для ВАТ «Елема» був досить вдалим в порівнянні з 2001 роком. Про це свідчить зростання наступних показників: обсягу товарної продукції в порівняних цінах (на 31,0%), обсягу експорту (на 1,3%), особливо в країни далекого зарубіжжя, в результаті чого підприємство отримало додаткову суму валютних коштів, виручки від реалізації (на 23,9%), прибутку від реалізації (на 1,5%) і середньої заробітної плати персоналу (на 45,8%). Проте спостерігається зниження балансового прибутку на 21,2%, незважаючи на збільшення прибутку від реалізації, в результаті збільшення позареалізаційних витрат.
Показники 2002-2003 років свідчать про погіршення виробничо-фінансового стану підприємства, причиною якому послужив спад обсягів виробництва продукції в натуральному вираженні на 1,7% - з 638 до 627 тис. шт., І ряд інших причин, прямо або побічно вплинули на цей спад. Таке зниження викликане в першу чергу зміною структури асортиментів на користь продукції з більш дорогої сировини. Про це свідчить зростання собівартості виробленої продукції як у 2002, так і в 2003 роках, відповідно, на 39,9% і на 1,1%. Собівартість реалізованої продукції також збільшилася за аналогічні періоди на 29,7% і 23,1%.
Причинами збільшення собівартості продукції з'явилися наступні:
- Зростання курсу іноземних валют;
- Щорічна переоцінка основних фондів;
- Велика кількість ремонтних робіт, що проводиться на підприємстві з метою підтримки обладнання в працездатному стані і ін
Обсяг товарної продукції в порівнянних цінах також, як і в 2002 році, збільшився і в 2003 році в порівнянні з відповідним періодом минулого року (на 0,9%). Але слід зазначити, що показники виробництва і реалізації продукції дещо відрізняються. Реалізація та виробництво (якщо аналізувати асортиментний ряд) мають яскраво виражену сезонність. Сезонність - головний фактор роботи ВАТ «Елема», від якого залежить довжина ланцюжка «пошиття-склад-продаж». На неї орієнтуються всі плани і прогнози.
Прибуток від реалізації в 2003 році склала 2855586 тис.руб., Що значно нижче, а саме на 44,3%, ніж у 2002 році. Балансова прибуток продовжує знижуватися. У 2003 році це зниження склало 46,5% і було викликане в першу чергу тим, що мита і ПДВ за імпортовану сировину підприємство змушене сплачувати в день перетину кордону, а окупаються ці витрати лише після реалізації готової продукції, тобто після закінчення тривалого проміжку часу. Таке зниження пояснюється також політикою держави в галузі обліку валютних різниць, а також використанням 95% імпортних тканин, що призвело до зростання позареалізаційних витрат.
Фонд заробітної плати, а отже, і сама середня заробітна плата має тенденцію до зростання. Це пояснюється збільшенням тарифної ставки першого розряду. Проте дані показники у 2003 році хоча і збільшилися, але не так значно, як це сталося в 2002 році, а саме, фонд заробітної плати - на 9,1%, а середня заробітна плата - на 11,1% проти 48,5% і 45,8% у 2002 році. Це пояснюється скороченням у 2003 році чисельності персоналу на 1,9%.
Необхідно також відзначити той факт, що рентабельність реалізованої продукції за 2001-2003 роки зменшилася з 25,7% до 9,1%, а рентабельність випущеної продукції - з 18,5% до 10,7%. Це пояснюється тим, що прибуток падає, а собівартість зростає, причому значними темпами.
З метою поліпшення виробничо-фінансової роботи ВАТ «Елема» надалі буде проведено аналіз витрат на виробництво і реалізацію продукції.
2.2 Загальна оцінка показників собівартості продукції
Приступаючи до дослідження аналітичних механізмів і важелів при роботі з витратами в промисловості, слід зазначити, що метою вивчення проблем аналізу витрат в сучасних умовах буде встановлення схем, прийомів і способів аналізу, що дозволяють сучасному підприємству здійснювати своєчасні кроки щодо корекції своїх дій як у масштабі мікроекономіки підприємства , так і в масштабі економіки країни, на міжнародному рівні. Орієнтиром у виборі адекватних аналітичних структур буде принцип мінімізації витрат на аналітичні процедури при максимумі результату по підприємству в цілому, а саме розміру прибутку. Тут буде зроблена спроба виключити застарілі та малоефективні в існуючих умовах способи аналізу та акцентувати увагу на нових для вітчизняної практики і теорії прийомів і способів.
Впровадження дієвого комерційного розрахунку в усі галузі господарства, забезпечення кращих результатів при найменших витратах, дотримання режиму економії вимагають постійного спостереження за всіма складовими виробничої собівартості, глибокого аналізу витрат за статтями і елементами. При цьому особливо ретельно повинні аналізуватися непродуктивні витрати і втрати. Тільки повсякденний контроль таких витрат і втрат, оперативний аналіз чинників, їх зумовили, допоможуть виключити нераціональні витрати живої і уречевленої праці. Тому аналіз собівартості на сьогоднішній день є одним з найбільш актуальних способів, що допомагають знайти можливості підвищення ефективності виробництва в цілому і його окремих ділянок.
Перш ніж приймати рішення, необхідно враховувати залежність і співвідношення витрат на вироблену та реалізовану продукцію, обсяги реалізації і прибутку, тенденції економічного розвитку. Одним з основних чинників формування прибутку є собівартість реалізованої продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства і його фінансовий стан, тому що між розмірами величини прибутку і собівартості існує зворотна функціональна залежність.
Як відомо, собівартість реалізованої продукції має практичне значення для визначення рентабельності продажів, тобто при зростанні витрат на реалізовану продукцію більш високими темпами, ніж виручка від реалізації, рентабельність продажів знизиться і, навпаки.
Собівартість реалізованої продукції не дорівнює собівартості виробленої. Відмінності в темпах зростання собівартості виробленої та реалізованої продукції показують тенденції зміни рентабельності продажів у наступному періоді, коли буде реалізовано залишки готової продукції звітного періоду. Так, якщо собівартість виробленої продукції збільшилася більш повільними темпами, ніж реалізованої, можна припустити, що в наступному періоді за інших рівних умов рентабельність продажів підвищиться.
При оцінці показників собівартості доцільно на виробничу і реалізовану продукцію зі зміною виручки від реалізації (таблиця 2.3).
Таблиця 2.3 - Аналіз динаміки виручки від реалізації та собівартості випущеної і реалізованої продукції, млн. руб.
Показник
2001р
2002р
2003р
Відхилення,
% 2002р від
2001р
Відхилення,
% 2003р від
2002р
Виручка від реа-
лізації продукції,
товарів, робіт (за
мінусом податку на добав-
ленну вартість і анало-
гічних обов'язкових пла-
тежів
25741,9
35556,5
34033,3
+ 38,13
- 4,28
Собівартість реалії-
зовано продукції
19107
24711
30360
+ 29,33
+ 22,86
Собівартість вироб-
наведеній продукції
21716,9
30392,6
30743,1
+ 39,95
+ 1,15
З таблиці 2.3. видно, що витрати на реалізовану в 2002 році нижче, ніж виручка від реалізації, отже, у звітному періоді у порівнянні з 2001 роком рентабельність продажів зросла. Темп зростання витрат на реалізовану продукцію дещо нижче, ніж темпи зростання собівартості виробленої продукції. У 2003 році спостерігається зворотна тенденція, а саме, витрати на реалізовану продукцію вище, ніж виручка від реалізації, тобто рентабельність продажів впала, а темп зростання витрат на реалізовану продукцію вище, ніж темпи зростання собівартості виробленої продукції.
Вся продукція, що випускається ВАТ «Елема», є рентабельною. Однак, рентабельність реалізованої продукції в 2002 році знизилася в порівнянні з 2001 роком на 21,79 процентних пункту і склала 20,1%, а в 2003 році в порівнянні з 2002 роком знизилася на 11,9% і склала 9,1%.
На наступному етапі аналізу доцільно дати оцінку ефективності використання кожного виду ресурсів, безпосередньо задіяних у процесі виробництва і реалізації продукції. Підсумковим показником використання ресурсів є реалізація продукції, тому доцільно проаналізувати зміну витрат у розрахунку на карбованець виручки від реалізації (табліцв 2.4). Такий аналіз дозволить оцінити не тільки ефективність використання ресурсів підприємства, а й вплив фактора собівартості на рентабельність продажів.
Таблиця 2.4 - Аналіз витрат на виробництво в розрахунку на 1 крб. виручки від реалізації продукції, грн.
Показники
2001р
2002р
2003р
Відхилення
2002р від
2001р
Відхилення
2003р від
2002р
1. Витрати на виробництво
у розрахунку на 1 руб.ви-
ручки від реалізації продук-
ції (за вирахуванням ПДВ і інших обов'язкових платежів) У т.ч.
0,844
0,855
0,903
+ 0,011
+ 0,048
1.1. Матеріальні витрати
0,619
0,606
0,589
- 0,013
- 0,017
1.2. Витрати на оплату праці
0,123
0,132
0,160
+ 0,009
+ 0,028
1.3. Відрахування на соціальні потреби
0,053
0,054
0,061
+ 0,002
+ 0,007
1.4. Амортизація основних
фондів
0,012
0,017
0,030
+ 0,005
+ 0,013
1.5. Інші витрати
0,037
0,045
0,062
+ 0,008
+ 0,017
Дані таблиці 2.4. показують, що в розрахунку на 1 крб. реалізованої продукції, загальна сума витрат на виробництво має тенденцію до збільшення на 0,011 руб. у 2002 році і на 0,048 руб. у 2003 році, що свідчить про менш ефективне використання ресурсів. Однак зменшуються матеріальні витрати в розрахунку на 1 крб. реалізованої продукції, що може бути обумовлено більш раціональним використанням матеріальних ресурсів, дещо зростають витрати з інших елементів. Для того, щоб виявити, з чим це пов'язано, слід більш детально проаналізувати окремі статті витрат.
В якості узагальнюючого показника собівартості продукції аналізують також витрати на карбованець виробленої продукції. Цей показник характеризує рівень собівартості одного рубля знеособленої продукції і визначається шляхом ділення повної собівартості виробленої продукції на вартість цієї ж продукції в діючих цінах.
Переваги названого показника в тому, що він універсальний, оскільки може розраховуватися в будь-якій галузі та охоплювати як окремі види продукції, так і всю продукцію підприємства, тобто за допомогою цього показника з допустимою мірою умовності можна порівнювати рівень собівартості на різних підприємствах. У великій мірі цей показник забезпечує наочну зв'язок з прибутком: підвищення витрат веде до зниження прибутку з кожного рубля продукції і, навпаки.
До числа його недоліків слід віднести те, що на цей показник може впливати безліч факторів як суь'ектівного, так і об'єктивного характеру, тобто не залежать від якості роботи колективу підприємства.
У процесі аналізу варто вивчити динаміку і відхилення від плану як загальної величини витрат на карбованець виробленої продукції, так і по основних групах витрат. Безпосередній вплив на зміну рівня витрат на карбованець виробленої продукції надають три фактори:
1) зміна структури випущеної продукції;
2) зміна рівня собівартості окремих виробів;
3) зміна цін на продукцію.
Розрахунок названих чинників зроблений за допомогою прийому ланцюгових підстановок у таблиці 2.6, а інформація для нього наведена в таблиці 2.5.
Позначення в алгоритмі:
Ко, К1 - планове і фактичне кількість випущеної продукції;
Со, С1 - собівартість одиниці продукції за планом і фактично;
Цо, Ц1 - ціна одиниці продукції за планом і фактично.
Таблиця 2.5 - Вихідна інформація для аналізу витрат на 1 грн. випущеної продукції
Показник
Алгоритм розрахунку
Рівень показника
1
2
3
1.Себестоімость випущеної продукції за планом,
тис.руб.
Косо
25635910
3 Собівартість фактично випущеної продукції-
ції:
а) за плановою собівартістю, тис. руб.
К1Со
21090682
б) за фактичною собівартістю, тис.руб
К1С1
25388798
3. Вартість випущеної продукції за планом,
тис.руб.
КоЦо
30898420
4. Вартість фактично випущеної продукції:
а) у планових цінах, тис. грн.
К1Цо
25435420
б) в цінах, що діють у звітному році, тис. грн.
К1Ц1
29127594
5. Витрати на рубль продукції за планом, руб.
(Стр.1/стр.3)
Косо
КоЦо
0,829
6. Витрати на рубль фактично випущеної
продукції, грн.:
а) за планом, перерахованим на фактичний
випуск (стр.2а/стр.4а)
К1Со
К1Цо
0,829
б) фактично в цінах на продукцію, прийнятих
в плані (стр.2Б/стр.4в)
К1С1
К1Цо
0,998
в) фактично в цінах, що діяли в звіт-
ному році (стр.2Б/стр.4Б)
К1С1
К1Ц1
0,872
Таблиця 2.6 - Розрахунок факторів, що впливають на зміну витрат на карбованець товарної продукції
Фактор
Вплив факторів
Розмір впливу
алгоритм розрахунку
розрахунок
1
2
3
4
1.Зміна
структури продук-
ції
К1Со/К1Цо - косо / КоЦо
0,829-0,829
0
2.Ізмененіе собівартості
окремих виробів
К1С1/К1Цо-К1Со/К1Цо
0,998-0,829
+ 0,169
4. Зміна
цін на продукцію
К! С1/К1Ц1-К1С1/К1Цо
0,872-0,998
- 0,126
4.Отклоненіе
фактичних
витрат на рубль
продукції від
планових
К1С1/К1Ц1- косо / КоЦо
0,872-0,829
+ 0,043
Таким чином, як видно з розрахунків, вироблених в таблиці 2.6, фактичні витрати на карбованець випущеної продукції у звітному періоді у порівнянні із запланованою величиною збільшилися на 0,043 руб. Слід зазначити, що структура продукції не змінилася. Проте в наслідок зростання цін на продукцію витрати на рубль випущеної продукції скоротилися на 0,126 руб. За рахунок збільшення собівартості окремих видів продукції витрати на 1 крб. продукції збільшилися на 0,169 руб.
Підприємству необхідно звернути особливу увагу на собівартість окремих видів продукції, тому що саме структурні зрушення в собівартості окремих видів продукції ВАТ «Елема» призвели до збільшення витрат на карбованець продукції.
Зниження витрат на 1 грн. продукції безпосередньо пов'язане зі збільшенням прибутку. Розрахунок зміни прибутку наведено в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7-Розрахунок впливу зниження витрат на 1 грн продукції на прибуток
Фактори
Розрахунок впливу
Розмір впливу, тис.руб.
1. Зміна структу-
ри продукції
0х25435420
0
2. Зміна собівартість-
имости окремих виробів
-0,169 Х25435420
- 4298585,98
2. Зміна цін на
продукцію
+0,126 Х25435420
+ 3204862,92
Разом
- 0,043 х25435420
- 1093723,06
Аналіз даних таблиці 2.7 показує, що прибуток зменшився на 1093723,06 тис.руб. в результаті збільшення витрат на 1 грн. продукції на 0,043 руб. Це зменшення було викликано збільшенням собівартості окремих виробів. Проте позитивний вплив зробило зниження цін на продукцію (+3204862,92 тис.руб.)
Оцінку виконання плану і динаміки собівартості продукції за узагальнюючими показниками необхідно доповнити вивченням окремих статей та елементів витрат.
Аналіз складу і структури витрат на виробництво
Одним з етапів поглибленого аналізу собівартості продукції є вивчення складу, структури витрат на виробництво і зміни собівартості за звітний період по окремих елементах витрат.
Вивчення складу витрат дозволяє визначити, з чого складаються витрати. Аналіз структури дає можливість встановити тип виробництва, дати оцінку раціональності такої структури витрат, а також зробити висновки про необхідність і можливість її зміни з метою вишукування шляхів і джерел зниження витрат і збільшення прибутку.
Угрупування витрат за елементами є єдиною і обов'язковою для підприємств усіх галузей та форм власності. Вона дозволяє здійснювати контроль формування структури і динаміки витрат за видами, що характеризує їх економічний зміст. Це необхідно для вивчення співвідношення живої і минулої (уречевленої) праці, нормування та аналізу виробничих запасів, обчислення приватних показників оборотності оборотних коштів та інших розрахунків галузевого та загальногосподарського рівня. Аналіз поелементного складу і структури витрат на виробництво дає можливість намітити головні напрямки пошуку резервів залежно від рівня матеріало-, трудо-і фондомісткості виробництва.
Переважання в загальній сумі всіх витрат питомої ваги матеріальних витрат свідчить про те, що виробництво матеріаломістке, і, отже, найбільш значущі резерви зниження собівартості продукції необхідно шукати в економії й ефективному використанні матеріальних ресурсів. Якщо ж істотну частку всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції становлять трудові витрати, то виробництво є трудомістким, а головний резерв скорочення витрат - економія та ефективне використання трудових ресурсів.
Витрати на виробництво згідно з економічним змістом групуються наступним чином:
З = М + Т + С + А + Р (2.1.)
де З - витрати на виробництво в грошовому вираженні;
М - матеріальні витрати;
Т - витрати на оплату праці;
С - відрахування на соціальні потреби
А - амортизація основних фондів;
Р - інші грошові витрати, не розподіляються за елементами.
При аналізі витрат на виробництво в першу чергу необхідно визначити питому вагу окремих елементів витрат у загальній сумі (у відсотках) і зміни за звітний період (таблиця 2.8).
Показники таблиці 2.8 свідчать про те, що значну частку витрат у 2002-2003 роках складають матеріальні витрати. Вони займають близько 70% від загальної суми витрат, і їх частка зменшилася порівняно з попереднім роком на 5,74%.
Таблиця 2.8 - Аналіз складу і структури витрат на виробництво продукції
Елементи за-
витрат на виробниц-
ство
2002р
2003р
Відхилення
сума, тис. питома
руб. вага,%
сума,
тис.руб.
питома
вага,%
сума,
тис.руб.
питома
вага,%
Матеріальні
витрати
21601066 70,99
20059284
66,25
- 1541782
- 5,74
Витрати на
оплату праці
4677078 15,37
5458433
17,75
+ 781355
+ 2,38
Відрахування на соціальні потреби
1929961 6,34
2084763
6,78
+ 154802
+ 0,44
Амортизація
основних засобів
617719 2,03
1016652
3,31
+ 398933
+ 1,28
Інші витрати
1603466 5,27
2124009
6,91
+ 520543
+ 1,64
Разом
30429290 100
30743141
100
+ 313851
-
Аналіз таблиці 2.8 показує, що витрати на виробництво збільшилися на 313851 тис.руб., Що було обумовлено насамперед збільшенням витрат на оплату праці (на 781355 тис.руб. Або на 2,38%), відрахувань на соціальні потреби (на 154802 тис . руб. або на 0,44%), амортизації основних фондів (на 398933 тис.руб. або на 1,28%), а також інших витрат (на 520543 тис.руб. або на 1,64%).
У зв'язку з інфляцією абсолютні відхилення не дають повного уявлення про динаміку елементів витрат, що, у свою чергу, роблять відносні показники. Питома вага видатків на оплату праці зріс на 2,438% і склав 17,75%. Також відбулося збільшення питомої ваги відрахувань (на 0,44%) та амортизації основних фондів (на 1,28%). Незначно (з 5,27 до 6,91%) збільшилася частка інших витрат.
Аналіз собівартості продукції по калькуляційних статтях
Постатейне відображення витрат у плані, обліку, звітності розкриває їхнє цільове призначення і зв'язок з технологічним процесом. Це угрупування використовується для визначення витрат за окремими видами вироблюваної продукції і місцем виникнення витрат.
При аналізі собівартості продукції за калькуляційними статтями, в першу чергу, необхідно визначити питому вагу окремих статей витрат у повній собівартості.
Показники таблиці 2.9 свідчать про те, що значну частку витрат у 2002-2003 роках склали матеріальні витрати. У 2003 році вони займають 61,64%, і їх частка зменшилася на 6,58% в порівнянні з попереднім роком. Слід зазначити, що збільшилася частка витрат на енергію (на 0,11%), витрат на утримання та експлуатацію устаткування (на 0,20%), частка податків від заробітної плати (на 0,05%), а також частка комерційних витрат у повної собівартості. Слід зазначити, що знизилася частка внутріфабрічной собівартості, що пов'язано зі збільшенням витрат на рекламу з метою збільшення обсягу продажів, пошуку нових споживачів продукції. Тобто дедалі більша увага приділяється маркетинговій політиці. На ВАТ «Елема» у 2003 році не проводилися витрати по статті «Послуги виробничого характеру».
Таблиця 2.9-Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції
Статті витрат
2002р
2003р
Відхилення
сума,
тис.
руб.
доля.
вага,%
сума,
тис.
руб
питомі.
вага,%
сума,
тис.
руб
питомі.
вага,%
Матеріали
20745821
68,22
18946571
61,64
- 1799250
- 6,58
Енергія
226804
0,75
265558
0,86
+ 38754
+0,11
Заробітна плата
2816366
9,26
3216033
10,46
+ 399667
+ 1,2
Податки від заробітної
плати
1492500
4,91
1523211
4,96
+30711
+0,05
РСЕО
360161
1,18
424281
1,38
+64120
+0,20
Общепроізводствен-
ні витрати
2009181
6,61
2382088
7,75
+372907
+1,14
Загальногосподарські витрати
2261845
7,44
3328463
10,83
+1066618
+3,39
Послуги виробництв-
венного характеру
3836
0,61
-
-
- 3836
- 0,01
Втрати від браку
4008
0,01
6387
0,02
+ 2379
+ 0,01
Внутріфабрічная собівартість
29920522
98,39
30092592
97,89
+172070
- 0,5
Комерційні витр-
ди
489895
1,61
647123
2,11
+ 157228
+ 0,5
Повна собівартість
30410417
100
30739714
100
+ 329297
-
З таблиці 2.9 випливає, що важливим фактором зниження собівартості продукції на ВАТ «Елема» є скорочення загальногосподарських витрат, які збільшилися в 2003 році на 3,39% і склали 10,83%.
Проаналізувавши загальну суму витрат на виробництво за елементами і статтями, слід зазначити, що суми витрат на виробництво і повної собівартості не збігаються. Це пояснюється тим, що з суми витрат на виробництво віднімаються суми, що відносяться на невиробничі рахунки, а також приріст залишку недосконалого виробництва.
Основна увага має бути приділена при подальшому аналізі тих статей, за якими допущені неплановані втрати і перевитрати. Однак аналіз собівартості не повинен обмежуватися тільки цими статтями. Значні резерви зниження собівартості продукції можуть бути розкриті й за іншими статтям при більш детальному аналізі витрат на матеріали, паливо, енергію, витрат на заробітну плату і комплексних статей собівартості.
2.5.1 Аналіз прямих матеріальних витрат
При аналізі прямих матеріальних витрат окремо визначаються фактори, що вплинули на їх зміну.
До прямих матеріальних витрат відносяться такі статті: сировина і матеріали (за вирахуванням зворотних відходів); покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби; паливо і енергія на технологічні цілі.
Зміна прямих матеріальних витрат формується під впливом чинників чотириразової періодичності підпорядкування. Чинники першого порядку - зміна обсягу, структури продукції і рівня витрат на окремі вироби. Фактори зміни обсягу і структури - це елементні фактори і далі не аналізуються. Зміна рівня витрат на окремі вироби - це складний чинник, який деталізується, в свою чергу, на чинники другого, третього і четвертого порядків. Фактори третього і четвертого порядків характеризують зміни матеріальних витрат у результаті заходів науково-технічного прогресу.
Розрахунок факторів першого порядку проведений в таблиці 2.10.
Аналіз впливу факторів першого порядку на величину прямих матеріальних витрат свідчить про те, що загальне зменшення прямих матеріальних витрат (на 1760496 тис. грн.) Проізощло за рахунок зміни структури продукції (-1775247 тис.руб.) Та рівня витрат на окремі вироби. У 2003 році скоротився випуск пальто і півпальто на 16,2%, а також плащів на 75%, проте збільшився випуск спідниць та штанів майже в 2,5 рази.

Таблиця 2.10-Розрахунок впливу факторів на зміну величини прямих матеріальних витрат, тис.руб.
Показу-
тель
За
планом
За плано-
вим нор-
мам на
фактичний
ки ви-
пущену продукцію при плановій структурі
За плано-
вим
нормами на на
фактично випущений-
ву
продукцію при при фак-
тичної структурі
Факт
Відхилення від плану
Всього
У тому числі за рахунок зміни
Обсягу
ви-
пущений-
ної про-
дукції
структу-
ри про-
дукції
рівня
витрат на окремі
ні
вироби
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Прямі матері-
ціальні
витрати
20972625
20987400
19212153
19212129
-1760496
+14775
-1775247
-24
Але за рахунок зміни обсягу випущеної продукції прямі матеріальні витрати збільшилися на 14775 тис.руб.
Таблиця 2.11-Розрахунок впливу факторів другого порядку на величину прямих матеріальних витрат, тис.руб.
Матеріали
Витрати на виробництво
Відхилення від плану
за планом
За плановими нормами на фактичний
кий випуск
фактично
Всього
У тому числі за рахунок зміни
цін
норм
1
2
3
4
5
6
7
Тканини верху
- Шерсть
- Оксамит
- Шкіра
-Замша
12841875,0
86,3
8936,0
0,4
10731161
236
25690
406599
10731113
236
25690
406609
- 2110762,0
+ 149,7
+16754,0
+406608,6
-2110714,0
+149,7
+16754,0
+406598,6
- 48
0
0
+ 10
Тканини підкладки
- Шовк
- Стьобані
317917,0
307501,0
241592
232244
241595
232245
- 76322,0
- 75256,0
- 76325,0
- 75257,0
+ 3
+ 1
1
2
3
4
5
6
7
Приклади
359939,0
314075
314077
- 45862,0
- 45864,0
+ 2
Ватин
34471,0
47820
47816
+ 13345,0
+ 13349,0
- 4
Фурнітура
1005337,0
1047437
1047437
+ 42100,0
+ 42100,0
0
Матеріали
оздоблення
142055,0
213524
213536
+ 71481,0
+ 71469,0
+ 12
Хутряні
прилади
5655003,0
5649409
5649409
- 5594,0
- 5594,0
0
Аналіз даних таблиці 2.11 показує, що за такими матеріалами як тканини верху (вовна) і ватин відбулося зниження норм витрати. При цьому фактичні ціни перевищили планові на більшість матеріалів, крім тканин верху з вовни, тканин підкладки, приклада і хутряних приладів, у зв'язку із здійсненням програми імпортозаміщення.
2.5.2 Аналіз прямих трудових витрат
Аналіз витрат на оплату праці проводиться у двох напрямках:
1) аналіз фонду заробітної плати як елемента витрат на виробництво;
2) аналіз прямих трудових витрат у собівартості продукції.
Слід зазначити, що в собівартості продукції в якості самостійної статті виділяється тільки заробітна плата виробничих робітників. Заробітна плата інших категорій промислово-виробничого персоналу включається до складу комплексних статей собівартості.
Таким чином, прямі трудові витрати відображаються у статтях: "Основна заробітна плата виробничих робітників», «Додаткова заробітна плата виробничих робітників» і «Відрахування на соціальні потреби».
Аналіз трудових витрат має важливе значення, так як їх зниження є головним чинником зменшення витрат живої праці на виробництво продукції і, отже, зниження собівартості одиниці продукції.
Методика розрахунку цих чинників аналогічна викладеної за прямими матеріальними витратами, тільки замість останніх у розрахунках беруться відповідні прямі трудові витрати.
Таблиця 2.12-Розрахунок впливу факторів першого порядку на величину прямих трудових витрат, тис.руб.
Витрати
За планом
За
планом
на факти-
чний
обсяг
при плано-
вої струк-
турі
За плануна
на фак-
тичний
обсяг
при фак-
тичної
струк-
турі
Фактичний
ки
Відхилення від плану
Всього
У тому числі за рахунок зміни
Обсягу
випу-
щен-
ної
про-
дукції
Струк-
тури ви-
пущений-
ної
продук-
ції
Рівня прямих трудових
витрат у собівар-
мости
окремої
продукції
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Основ-
особистість за-
робіт-
ва пла-
та
2589740
2589740
2974626
2974625
+384885
0
+384886
- 1
Додат-
ніт. за-
робіт-
ва пла-
та
226626
226625
241408
241408
+ 14782
- 1
+ 14783
0
Відрахування до Пенсійного фонду
лення
на
соц.-е страху-
вання
1492500
1492499
1523211
1523211
+30711
- 1
+ 30712
0
Разом
4308866
4308864
4739245
4739244
+430378
- 2
+ 430381
- 1
Аналіз впливу факторів першого порядку на величину прямих трудових витрат свідчить про те, що загальне збільшення прямих трудових витрат (на 430378 тис. грн.) Відбулося за рахунок зміни структури випущеної продукції (на 430381 тис. грн.). Проте за рахунок зміни обсягу випущеної продукції і рівня прямих трудових витрат у собівартості окремої продукції величина витрат зменшилася відповідно на 2 і 1 тис.руб. У той же час обсяг випущеної продукції не вплинув на збільшення основної заробітної плати, як і зміна рівня витрат на окремі вироби на збільшення додаткової заробітної плати та відрахувань на соціальне страхування. В цілому основна заробітна плата збільшилась у 2003 році на 384885 тис.руб., А додаткова - на 14782 тис.руб. Відрахування на соціальне страхування збільшилися на 30711 тис.руб. за рахунок зміни обсягу випущеної продукції (на 1 тис. грн.) та структури випущеної продукції (на 30712 тис. грн.)
Як вже зазначалося вище, на зниження трудомісткості продукції впливають поліпшення організації виробництва, його механізація і автоматизація, впровадження нової прогресивної технології та інші фактори науково-технічного прогресу.
Вплив цих факторів на зміну заробітної плати виробничих робітників у результаті впровадження організаційно-технічних заходів можна визначити, помноживши різницю між трудомісткістю виробів до і після впровадження заходів на плановий рівень середньогодинної оплати праці, а також на фактичну кількість випущених виробів з моменту впровадження заходів і до кінця року.
Середньогодинна оплата праці виробничих робітників може змінитися в результаті вдосконалення нормування праці, підвищення кваліфікації працівників та підвищення мінімальної заробітної плати. Зміна заробітної плати за рахунок названих чинників визначається шляхом множення зміни середньогодинної оплати праці на фактичну трудомісткість і кількість продукції, що випускається.
2.5.3 Аналіз непрямих і змінних витрат
На відміну від прямих витрат непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і відносяться на об'єкти калькулювання шляхом розподілу відповідно до визначеної бази. Комплексні статті собівартості включають непрямі витрати різного економічного характеру і призначення. Витрати з утримання та експлуатації машин і устаткування, витрати, пов'язані з організацією та обслуговуванням виробництва і управління підприємством у цілому представлені комплексними статтями «Загальновиробничі витрати» і «Загальногосподарські витрати»; витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відображаються за статтею «Комерційні витрати».
При аналізі непрямих витрат вивчається їх частка у повній собівартості випущеної продукції, а також проводиться порівняння фактичної їх величини на рубль продукції з плановим рівнем. Вивчення динаміки витрат має значення для перевірки обгрунтованості запланованого росту чи зниження окремих статей та видів витрат. Заплановане зміна їх сум має випливати з передбаченої зміни чисельності управлінського і обслуговуючого персоналу, їх заробітної плати, зростання організаційно-технічного рівня виробництва та інших умов господарювання, що впливають на розмір відповідних статей витрат. Аналіз динаміки непрямих витрат та їх зміни в порівнянні із запланованим рівнем проведений в таблиці 2.13.
Аналізуючи дані таблиці 2.13, можна зробити висновок, що має тенденцію зростання абсолютна сума загальновиробничих витрат. Їх частка у повній собівартості збільшилася на 0,39%. Також відбулося збільшення цих витрат на 1 крб. випущеної продукції на 0,013 руб.
Загальногосподарські витрати і витрати по утриманню та експлуатації машин та обладнання в розрахунку на 1 крб. випущеної продукції також збільшилися, відповідно, на 0,034 і 0,002 руб.
Таблиця 2.13-Аналіз динаміки непрямих витрат
Показник
2002р
2003р
Витрати на 1 руб.
випущеної продукції
Відхилення
фактичних
витрат на
1 крб.
2002р
2003р
1.Об 'ем продукції в
поточних цінах (за
вирахуванням податків), тис.руб.
35556547
34033336
-
-
-
3. Повна собі-
АРТІСТЬ продукції,
тис.руб.
30410417
30739714
0,855
0,903
+ 0,048
4. Витрати по вмісту-
жанію та експлуатації
машин і устаткування,
тис.руб
питома вага у повній собівартості,%
360161
1,18
424281
1,25
0,010
-
0,012
-
+ 0,002
-
4. Загальновиробничі витрати, тис. грн
питома вага у повній собівартості,%
2009181
6,61
2382088
7,00
0,057
-
0,070
-
+ 0,013
-
5.Общехозяйственние
витрати, тис. грн.
питома вага у повній собівартості,%
2261845
7,44
3328463
9,78
0,064
-
0,098
-
+ 0,034
-
5. Комерційні
витрати, тис. грн.
489895
647123
0,014
0,019
+ 0,005
Проведений аналіз дозволяє встановити тільки загальну тенденцію зміни комплексних статей собівартості. Вхідні в них окремі видатки залежать від багатьох факторів, тому виявити резерви їх економії можна лише на основі вивчення динаміки.
Проаналізуємо динаміку складових елементів комплексної статті «Загальновиробничі витрати» (таблиця 2.14)
Аналізуючи дані таблиці 2.14, можна зробити висновок про те, що практично всі витрати даної статті, за винятком витрат на поточний ремонт, в 2002 році збільшилися в порівнянні з 2001 роком. При цьому значно зменшилися інші витрати (на 1248,8 тис.руб. Або на 1,6% у загальній структурі загальновиробничих витрат), куди включаються витрати на проведення ярмарків, перевірка копій, допоміжні матеріали та ін 2003 характеризується такою ж тенденцією, що і 2002 рік, за винятком того, що витрати на поточний ремонт збільшилися на 16544,1 тис.руб. або на 0,3% в порівнянні з 2002 роком, а знос нематеріальних активів знизився на 20,2 тис.руб., однак у структурі общ6епроізводственних витрат його питома вага не змінився. У 2003 році відбулося зниження питомої ваги в структурі загальновиробничих витрат таких витрат, як амортизаційні відрахування, (на 1,3%), утримання будинків, споруд, інвентарю (на 0,6%), не змінилася частка витрат на виробництво дослідів, випробувань, досліджень, а також інших витрат.
Так як загальногосподарські витрати становлять майже 10% від повної собівартості, тому необхідно здійснити аналіз даної статті витрат (таблиця 2.15).
Динаміка загальногосподарських витрат, наведена в таблиці 2.15, показує, що в 2002 році спостерігається зниження частки практично всіх витрат, за винятком амортизації будівель і споруд, а також інших витрат, питома вага яких збільшився, відповідно, на 5,3% і 3,0 %. Проте відбулося збільшення абсолютних сум загальногосподарських витрат як в 2002, так і в 2003 роках. У 2003 році відбулося подальше збільшення частки амортизації будівель, споруд на 8,3%, крім цього збільшилася питома вага витрат на відрядження і переміщення (на 0,3%) при їх зниженні у 2002 році на 0,3%, а також витрат на зміст і ремонт будівель, споруд общезаволдского характеру (на 1,2%).
Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск можна використовувати наступну формулу:
ЗСК = ЗПЛ х (100 + ΔТП% х Кз) / 100 (2.2)
де ЗСК - витрати, скоректовані на фактичний випуск;
ЗПЛ - планова сума витрат за статтями;
ΔТП% - перевиконання (недовиконання) плану по випуску товарної продукції,%
Кз - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.
Для аналізу витрат на утримання машин і обладнання використовується кошторис витрат на утримання обладнання за 2002 та 2003 року (див. таблицю 2.16).
Таблиця 2.16 - Аналіз витрат на утримання машин і устаткування, тис.руб.
Витрати
Коеф-
фициент залеж-
мости
Сума витрат
Витрати за планом в перерахунку на фактичний
кий випуск
Відхилення від плану
План
Факт
Загальне
У тому числі за
рахунок зміни
обсягу випуску
рівня витрат
1
2
3
4
5
6
7
8
Експлуатація обладнання
0,875
202725,7
247062,4
209263,6
+44336,7
+6537,9
+37798,8
Ремонт обладнання
і транспорт-
них засобiв
0,35
92135,3
108721,5
93521,9
+16586,2
+1386,6
+15199,6
Знос МШП
1,00
-
39,9
-
+39,9
-
+39,9
Послуги допоміжні
них цехів
0,25
65300,4
68457,2
66002,4
+3156,8
+702,0
+2454,8
Разом
-
360161,4
424281,0
368787,9
+64119,6
+8626,5
+65493,1
Дані, наведені в таблиці 2.16, показують, що абсолютний перевитрата витрат на утримання машин і обладнання склав 64119,6 тис.руб. Дані витрати збільшилися на 8626,5 тис.руб. у зв'язку із зростанням випуску продукції. Це виправданий перевитрата. Решта суми перевитрати частково викликана інфляцією, частково внутрішніми причинами.
Слід виявити причини відносної перевитрати коштів по кожній статті. На величину експлуатаційних витрат впливають кількість експлуатованих об'єктів, час їх роботи і питомі витрати на одну машино-годину роботи.
Витрати на капітальний, поточний і профілактичний ремонт можуть змінитися через обсягу ремонтних робіт, їх складності, ступеня зношеності основних фондів, вартості запчастин та ремонтних матеріалів, економного їх використання.
При аналізі змінних витрат виділяють наступні чинники, що впливають на відхилення фактичної їх величини від передбаченої планом:
1) зміна обсягу випущеної продукції;
2) відхилення від кошторису окремих видів витрат.
Розрахувати названі фактори можна прийомом ланцюгових підстановок у такій формі (таблиця 2.17).
Таблиця 2.17-Аналіз змінних витрат, тис. грн
Стаття
змінних
витрат
План
За
плану на
фактичний обсяг продукції
Факт
Відхилення від плану
Всього
У тому числі
за рахунок зміни
обсягу продукції
кошторису
витрат
1
2
3
4
5
6
7
1. Сировина і
матеріали
20972625
19212153
19212129
-1760496
- 1760472
- 24
2. Витрати на
оплату праці
2022163
2165785
2165785
+143622
+143622
0
3. Податки і
відрахування до
бюджет
1492500
1523211
1523211
+30711
+30711
0
При оцінці відхилень від кошторису умовно-постійних витрат слід виділяти економію, що є заслугою підприємства. У той час особливу увагу необхідно приділити вивченню причин, що викликають невиправданий перевитрата по окремих статтях комплексних витрат. Особливо аналізуються непродуктивні витрати, до яких відносяться втрати від простоїв, доплати працівникам у разі тимчасової непрацездатності, втрати від помилково засланих вантажів, від псування матеріалів і продукції в цехах і на складах, плата залізницям за вагони, затримані з вини вантажоодержувача в очікуванні вивантаження, та ін Дуже важливо також проаналізувати витрачання коштів на утримання апарату управління. При цьому зіставляють за кілька років частку працівників управлінського апарату в загальній чисельності працюючих, виявляють доцільність відряджень, їх діяльність і т.д.
Зростання обсягу виробництва продукції призводить до відносного зменшення умовно-постійних витрат у розрахунку на 1 крб. або одиницю продукції і, в кінцевому підсумку, до зниження собівартості.
Зростання обсягу виробництва за даними таблиці 2.17 призвів до відносного збільшення витрат на оплату праці та податків і відрахувань до бюджету на 143622 і 30711 тис.руб., Відповідно. Фактичні витрати сировини і матеріалів в порівнянні з планом значно нижче - на 1760496 тис.руб. Це обумовлено зміною обсягу продукції на 1760472 тис.руб.
Однак аналіз собівартості за калькуляційними статтями необхідно доповнити вивченням собівартості окремих видів продукції.
2.6 Аналіз собівартості продукції на прикладі жіночої пальто демі
Собівартість одиниці продукції показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію певного виду виробів у розрахунку на одну натуральну одиницю. Для формування сталого контингенту покупців слід вишукувати резерви зниження собівартості саме конкретних виробів, що в кінцевому підсумку дозволить вистояти в конкурентній боротьбі. Результати аналізу собівартості окремих видів продукції широко використовуються в ціноутворенні і для визначення можливої ​​величини прибутку підприємства. В якості джерел інформації використовуються планові калькуляції з розшифровкою до них.
Проаналізуємо структуру витрат на пошиття жіночого пальто демі (таблиця 2.18).
Таблиця 2.18-Аналіз структури витрат на пошиття жіночого пальто демі, руб
Найменування статей витрат
Сума, тис. грн
Питома вага,
%
1
2
3
1.Матеріали
125031,68
80,04
2.Енергія на технологічні цілі
614,13
0,39
3. Основна заробітна плата
5643,50
3,61
4. Додаткова заробітна плата
458,25
0,29
5. Відрахування на соціальне страхування
2440,70
1,56
6. Витрати на обладнання
1823,98
1,17
7. Загальновиробничі витрати
7012,61
4,49
8. Загальногосподарські витрати
11185,42
7,16
9. Комерційні витрати
2010,00
1,29
10.Полная собівартість
156220,27
100
10.1. змінні витрати
134188,26
85,90
10.2 постійні витрати
22032,01
14,10
Дані таблиці 2.18 показують, що найбільшу питому вагу в структурі витрат на пошиття жіночого пальто демі займають матеріали (80,04%). Тому як резерв зниження собівартості, в першу чергу, необхідно використовувати можливу економію від зниження матеріальних витрат за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів. Для цього необхідно зменшити норму витрати на одиницю продукції, як це було зроблено в 2003 році, коли норма зменшилася з 3,843 кв.м до 3,506 кв.м, збільшити випуск виробів, а також відшукати постачальника сировини та матеріалів, який міг би запропонувати найменшу ціну .
Досить значну частку в повній собівартості займають загальногосподарські та загальновиробничі витрати, які становлять 7,16 і 4,49%, відповідно.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Менеджмент і трудові відносини | Диплом
501.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Аналіз собівартості продукції коксового цеху 2 КХП ВАТ НТМК та заходи щодо її зниження
Шляхи зниження собівартості продукції 2
Шляхи зниження собівартості продукції
Аналіз собівартості продукції та шляхів її зниження
Аналіз собівартості послуг і продукції шляхи її зниження
Аналіз факторів, що впливають на зниження собівартості продукції
Облік витрат та собівартості продукції технічних культур та шляхи їх зниження
Аналіз і шляхи зниження собівартості продукції на прикладі ЗАТ Атлант
Можливості зниження собівартості продукції заводу ПТМ за рах т поліпшення нормування праці
© Усі права захищені
написати до нас